Geum.ru

Вісник львів. Ун-ту серія філол. 2003. Вип. 31. С. 165-177 visnyk LVIV univ. Ser. Philologi. 2003. №31. P. 165-177 з царини фольклоризму

Вид материалаДокументы

Содержание


ЗМІНА СОЦІАЛЬНОЇ ПАРАДИГМИ В СУЧАСНІЙ КАЗЦІ Ганна ХОМЕЧКО
Ключові слова
THE CHANGE OF SOCIAL PARADIGM IN MODERN LITERARY FAIRY-TALE Hanna KHOMECHKO
Подобный материал:
1   2   3   4

ЗМІНА СОЦІАЛЬНОЇ ПАРАДИГМИ В СУЧАСНІЙ КАЗЦІ

Ганна ХОМЕЧКО


Львівський національний університет імені Івана Франка,

кафедра англійської філології,

вул. Університетська, 1/кім.434, 79602 Львів, Україна

тел. (00380322) 96 41 04, e-mail: hkhomech@darkwing.uoregon.edu


Розглянуто різні форми зміни соціальної парадигми, тобто правил та моделей соціальної поведінки, історично сформованих гендерних ролей, соціальних умов у творах європейських та американських авторів. Подано огляд основних способів трансформації канонічних казок, що допомагає актуалізувати їхнє сприйняття.

Ключові слова: соціальна парадигма, метанаратив, соціальна модель, трансформація казки.


Серед розмаїття підходів до жанру казки – фольклорного, структурального, пси­хологічного, літературознавчого – не останнє місце займає історично-соціо­ло­гіч­ний. Певні соціальні та історичні моделі у казках, динаміка та закономірності їх змін стали предметом ґрунтовних досліджень у сучасній науці

Літературна казка на відміну від народної відкриває необмежений простір для модифікацій та відходів від конвенційних структур і таким чином дає змогу простежити динаміку змін у відображенні соціальних ролей.

Зауважимо, що літературна казка не розглядається як окремий жанр, її трактують лише крізь призму її зв’язків з народною казкою, а також такими жанрами, як легенда, новела, які автори казок адаптують і переінакшують відповідно до свого задуму.

Стівен Свон Джонс (Steven Swann Jones) зазначав, що, зіставляючи народні жанри (легенда, народна казка) та літературну казку, помічаємо домінування жіночих персонажів у казці літературній. Дослідник пояснює це як сво­є­рід­ну компенсацію за переважання персонажів чоловічого роду в інших народних жан­рах, особливо в героїчних легендах, водночас він стверджує, що жіночі ролі в каз­ках рідко стають модельними, оскільки в більшості своїй функціонують на рівні індивідуальних потреб і бажань звичайних людей (Попелюшка, Білосніжка), тоді як героїчні ролі чоловіків мають соціально ширше навантаження (як, наприклад, Беовульф) [1, с. 64-65].

Багато сучасних дослідників, зокрема Джек Зайпс (Jack Zipes), Крістіна Бак­чілеґа (Cristina Bacchilega), Робин МакКaлем (Robyn McCallum), Карен Сіґо (Ka­ren Seago), Джон Стефенс (John Stephens), Марія Ніколаєва досліджують різні аспекти літератур­ної казки. Цінною в цьому плані є Оксфордська енциклопедія казки, яка побачила світ у 2000 році за редакцією Джека Зайпса, у ній висвітлено особливості історичного розвитку казки та основні тенденції змін цього жанру.


© Хомечко Г., 2003

Процес зміни соціальної парадигми в літературній казці можна розглядати в різних ракурсах. Ми ж подамо загальний огляд структурних та смислових спо­со­бів трансформації оповідних моделей, а також аналіз змін за принципом об’єд­нан­ня навколо традиційних мотивів, історичного періоду чи соціальної проблематики.

Джон Стефенс виділяє в сучасній літературі декілька способів, за допомогою яких автори намагаються зберегти жанр казки, змінюючи оповідні моделі (мета­на­ра­тиви, тобто модельні тексти казок, які вкладаються в структурні, сюжетні та смислові рамки канонічної казки), які його формували, починаючи з XVII ст.

Перший спосіб – це створення нових казок, у яких задіяні традиційні структури та мотиви, наприклад, типові зачини й кінцівки, стереотипні герої, але з новими, незаангажованими певною ідеологією висновками.

По-друге, оскільки конвенційність казкової форми створює труднощі для транс­фор­мації казок, то багато авторів вдаються до пародії. Але у розгляді сучасних соціальних формацій пародії мають обмежений успіх, бо вони все-таки притримуються традиційних завершень із щасливими кінцівками та алюзіями на ідеальне суспільство.

Третій метод передбачає групування переінакшених казок в антології так, щоб їх­ня єдність підтверджувала існування оповідних моделей іншого виду, як, наприклад, у збірці Роберта Лісона (Robert Leeson) "Кмітливі дівчата" ("Smart Girls") (1993), у якій кмітливі жінки спритно змінюють патріархальну ієрархію. Казки також можна вкладати у таку смислову модель, яка стає центральною у їхньому подальшому інтерпретуванні. Наприклад, Сьюзан Прайс (Susan Price) побудувала свою збірку "Голова і оповіді" ("Head and tales") так, що основна оповідь фокусується на питан­нях соціальної класовості й привертає увагу до тем соціальної несправедливості, особистої свободи і відповідальності людини. Такі стратегії успішно підтверджують можливість існування альтернативних оповідних моделей, хоча їхнім недоліком можна вважати апелювання до обмеженої читацької аудиторії, оскільки вони виходять за межі класичного літературного канону.

Четвертий спосіб зміни оповідних моделей казки починається, як акт інтерпретації, а потім певним чином впливає на оповідь. Цей шлях трансформації спостерігаємо в сучасних міфах, які ґрунтуються на психоаналітичному підході [2, с. 333-334].

В останні десятиліття відбувається помітне зміщення тематики фольклорних жанрів від моральних питань до соціально-історичних аспектів. У казках простежуємо появу нових соціальних норм, зміни в репрезентації соціальних ролей, активне відображення історичних процесів. Такі зміни мають національно виражений характер і в різних країнах відбуваються з різною інтенсивністю. Жанр казки дуже добре підходить для висловлення прихованої інформації, подання певних замаскованих кодів, вираження власних суспільних позицій.

Соціально-історичний, марксистський та інші підходи до літературних текстів частково розвинулись як відповідь на текстоцентрові моделі критики, які зосереджуються виключно на витворених текстом значеннях і мають тенденцію ігнорувати вплив на смисл соціального та культурного контекстів. З іншого боку критики культу­рологічного підходу стверджують, що акцентування на соціально-історичному кон­тексті залишає без уваги стилістичні та формальні особливості тексту, а його аналіз зводиться до описових характеристик тематичного та ідеологічного змісту. Тому існує такий підхід, який намагається визначити місце і функцію казки в теорії літератури та соціальній історії. Дотримуються його такі дослідники казки, як Джек Зайпс та Рут Боттіґгаймер (Ruth Bottigheimer). Ці дослідники прагнуть розкрити зв’язок між структурними компонентами казки та соціально-історичними умовами.

Різні способи зміни однієї і тієї ж оповідної моделі казки простежуємо у творах європейських та американських авторів, кожен з яких вкладає в цю модель іншу проблематику і робить її фундаментом для викладу свого власного бачення певних соціальних аспектів. Переважно такі інваріанти ґрунтуються на застиглих канонічних казкових мотивах (про Попелюшку, Сплячу Красуню), адже саме момент несподіваності та контрасту створює бажаний ефект.

Такі експерименти робив німецький поет і письменник Ґюнтер Кунерт (Günter Kunert), який вміло вводив тонкий політичний і соціальний підтекст. Наприклад, у його версії "Сплячої Красуні" живопліт – це алюзія на Берлінську стіну, за якою ховається утопічне соціалістичне суспільство не в образі сплячої красуні, а як огидна повія [2, с. 283].

Ще одну цікаву версію "Сплячої Красуні" написала Ірмтрауд Морґнер (Irmtraud Morgner), де Беатріс вирішує покинути це життя, заснувши на 800 років і мріючи прокинутися в суспільстві, яким вже не правлять чоловіки. Однак її сон переривається вже через два роки, але не від поцілунку принца, а тому, що її палац підірвали інженери для проведення сучасних будівельних робіт [2, с. 325].

Джейн Йолен (Jane Yolen) робить основною темою своєї версії "Сплячої Красуні" Голокост. Внучка жертви Голокосту намагається зрозуміти, чому її бабуся в такий дивний спосіб розповідає казку про сплячу красуню і дізнається, що колись бабця побувала в газовій камері, та їй вдалося врятуватися і пережити знищення євреїв нацистами [2, с. 559].

Книжка "Трансформації" ("Transformations") американської письменниці Енн Секстон, яка містить 17 віршів, є унікальною в тому плані, що трансформує особистий досвід авторки на казкові сюжети братів Ґрімм, серед них класичні "Білосніжка і семеро гномів", "Царівна-Жаба", "Червона Шапочка", "Попелюшка", "Ганс і Ґрета" та мен­ше відомі "Біла змія", "Маленький селянин". У кожній казці, написаній вільним віршем, є пролог, у якому Секстон звертає увагу на такі соціальні та психологічні питання, як самотність, відчуження, сексуальна ідентифікація тощо. Сама оповідь характеризується великою кількістю ідіом та вражаючими і часто комічними метафорами. Завершує вірш кода, в якій піднімаються проблеми, що турбують письменницю [2, с. 460-461].

Якщо розглянути процес переміщення соціальних наголосів, то спостерігається пев­на циклічність. Загострене акцентування соціально-історичного навантаження каз­ки характерне для певних суспільних катаклізмів і системних змін, переходів з однієї стадії суспільного розвитку на іншу та ціннісних переорієнтацій.

Перша половина XX ст. була періодом революційних рухів, економічних коливань, формування руйнівних ідеологій та хаотичних пошуків стабільності, що й позначилося на жанрі казки.

У Радянському Союзі в часи комуністичного режиму казка також стала засобом політичної агітації. Активно функціонувала так звана Езопова мова, і читач легко міг розгледіти між рядками прихований смисл. Політична заангажованість тексту спрямовувалась на підтримку режиму або, навпаки, казка була чи не єдиним жанром, у якому хоч і не прямо, та все ж можна було висловити якусь критику. Наприклад, казка Юрія Олеші "Три товстуни" (1928) є алегоричною оповіддю про боротьбу проти тиранії, а "Країна кривих дзеркал" (1951) Віталія Губарєва описує країну, в якій викривлені дзеркала слугують потребам правителів, спотворюють реальність, роблячи прекрасні речі огидними і навпаки. А от версія "Кота у чоботях" Євгенія Шварца повністю відповідає радянським вимогам, бо в ній головний герой потрапляє у літній табір, де допомагає комуністичній молоді перемогти злу чарівницю-жабу, яка репрезентує капіталістичне минуле [2, с. 469].

Відома британська письменниця і політик Наомі Мітчісон (Naomi Mitchison) наповнювала свої казки соціальним контекстом. У казці "Великий будинок" ("The Big House") йдеться про руйнування класових стереотипів: дівчинка з багатої родини Сью і син рибалки Вінкі вирушають у чарівну подорож у часі й просторі. Цікавими є збірки політичних казок Н.Мітчісон для дорослих: "Четверте порося" ("The Fourth Pig") (1936), "П’ятеро людей і лебідь" ("Five Men and a Swan") (1957). У її версії "Ган­са і Грети" розкішний автомобіль відьми зупиняється на вулиці Корпораційній у Бер­мінгемі, де дітей бідних робітників заманює небезпечний будинок Капіталу, а у "Сніговій панні" молода талановита Мері Сніжна, яка отримала стипендію на навчан­ня в університеті, пожертвувала своєю кар’єрою, життям заради одруження з непоміт­ним Джорджем Гіґґінсом. Багато казок Н.Мітчісон спонукають читача проводити паралелі із соціальними умовами років Депресії у США і містять у собі унікальне поєднання соціального коментування і традиційних казкових мотивів.

Пролетарські казки з Веймарського періоду німецької історії ХХ ст. належать перу австрійської письменниці та перекладачки Герминії Цур Мюлен (Hermynia Zur Mühlen). Спрямовані на створення моделей кращого світу, ці казки висвітлюють складні соціальні умови тодішнього суспільства. Збірка Цур Мюлен включає "Замок правди" ("The Castle of Truth") (1924), "Колись одного разу... і воно ще буде" ("Es was einmal... und es wird sein") (1930), "Ковалі майбутнього" ("Schmiede der Zukunft") (1933) [2, с. 561].

Цікаво також розглянути, як змінюється соціальний статус жінки саме через приз­му казкотворення. Це питання можна осмислювати у двох планах: з одного боку ак­тивна суспільна позиція письменниць, з іншого – представлення жіночого питання у самих текстах.

Процес трансформації казкових мотивів не є однорідним. Спостерігаються кардинальні зміни чоловічих та жіночих ролей, різкі відхилення від звичної траєкторії дій, але поряд з такими радикальними випадками мають місце поступові зміни конвенційних моделей.

Американський дослідник Алан Чайнен (Allan B.Chinen) уклав цілу збірку казок з усього світу, де активні головні героїні своєю дієвістю виходять за рамки багатьох обмежень. Вони не настільки радикальні, як героїні феміністичних авторів, деколи під­коряються обставинам чи умовностям (наприклад, тискові громадськості), однак саме це згодом спонукає їх до виявлення рішучості, дієвості та кмітливості [3, с. 226].

У казках, де героїнями є жінки середнього віку, такі руйнування конвенцій вважаються архетиповими, оскільки ще у Вікторіанську епоху багато жінок реалізували себе вже після того, як виростали діти і в них з’являвся час для інших справ, або коли змушені були продовжувати справи чоловіків після їх смерті. Навіть в Азії та Африці жінки середнього віку звільнені від багатьох соціальних табу, які тяжіють над молодими жінками. Перші можуть вільно подорожувати, займатися підприємництвом і навіть виконувати керівні функції [4, с. 66].

Зауважимо, що феміністичний рух у літературі є не новим явищем, це просто наступна фаза циклу, який періодично повторюється.

Уперше видання казок, авторами яких були жінки, почалося у Франції в 1680-х роках Мадам Онуа (Mme d’Aulnoy), мадемуазель Лєрітіє (Mlle Lhéritier, мадемуазель Бернар (Mlle Bernard), мадемуазель де ля Форс (Mlle de La Force), мадам де Моруа (Mme de Murat) – це ті імена, з якими пов’язується початок нового підходу в цьому жанрі. Письменниць приваблювали казки, оскільки вони давали змогу входити в іншу реальність, творити досконалий світ, який міг існувати лише в уяві, і долучатись до тогочасного інтелектуального дискурсу, з якого вони були офіційно виключені. Ці авторки уявляли світ населеним чарівними всесильними феями, в яких відображалась мрія про їхнє власне всесилля на противагу реальним умовам їхнього життя. Розповідаючи про уявні королівства, вони критикували сучасне їм суспільство і показували можливість відходу від стереотипного трактування таких питань, як вибір подружньої пари, спадкові права, права жінок на освіту.

Поступово ідеї, висловлені у казках авторів-жінок, поширилися у Німеччині, де набули значного розвитку в період пізнього просвітництва та романтизму. Яскравою постаттю в німецькому казкарстві була Бенедикт Науберт (Benedikte Naubert). Вона також зверталася до середньовічної англосаксонської та германської традиції. Теми її творів включають відкидання жінкою шлюбу заради незалежності, поєднання з природою і чарівними силами; створення суспільства жінок поза межами традиційного суспільства; позитивну роль жінок-чарівниць, заперечення патріархальної зверхності. Твори Науберт були провісниками тих тем і оповідних структур, які отримали подальший розвиток у XIX-XX ст.

Пишучи одночасно з братами Ґрімм, і, очевидно, з більшою продуктивністю, ніж їхні сучасники-чоловіки, авторки казок у Німеччині XIX ст. займалися тими питаннями, які вже наближались до проблематики жінок-письменниць останніх трьох десятиліть XX ст.: можливість і неможливість висловлення власних позицій, гендерні стосунки; важливість освіти для жінок, дискусійність мотиву одруження як єдиного способу визволення для жінки та інших соціальних вад та гендерних нерівностей при патріархальному ладі.

Серед відомих німецьких авторок треба згадати Беттіну фон Арнім (Bettina von Arnim), Фанні Левальд (Fanny Lewald), Марі Ебнер Ешенбах (Marie Ebner-Eschen­bach), які представляють новий погляд на існуючі правила та умовності. Рікарда Гух (Ricarda Huch) розбиває канон цілого століття казкописання, критикуючи патріархальну спробу узурпувати жіночий голос, який втілений у пісні сирени. У цих казках, а також багатьох інших, письменниці змінили патріархальний шаблон оповіді з метою піддати сумніву читацькі сподівання, а також літературні та соціальні умовності [2, с. 155-156].

Найбільшого розмаху це експериментування набрало в США внаслідок жіночого руху, який розпочався на початку 1960-х років. Феміністичні твори змінюють або від­кидають традиційні гендерні ролі та соціальні моделі; вони відкривають неадекват­ність гендерних ролей у канонічних текстах, написаних чоловіками, та дискримінаційний вплив, який вони мають на жінок та їхню ідентичність.

Цікаву думку висловив Стівен Свон Джонс, вказуючи на те, що традиційні казки мають ваду виконувати лише інформативну функцію (а не аналітичну чи критичну) і таким чином виховують конформізм, покірне примирення з патріархальним соціальним устроєм [1, с. 89].

В американській літературі роль першопрохідця виконала Енн Секстон, яка визнала вплив процесу соціалізації на жінок і наголосила на соціокультурному контексті успадкованої традиції.

Намагаючись змінити культурну та соціальну парадигму для майбутніх поколінь, феміністки, починаючи з кінця 1970-х років, укладали свої збірки казок за трьома категоріями:

1) антології активних героїнь, укладені, щоб протистояти негативному впливові стереотипу пасивних жінок у канонічних казках на формування дівчат-підлітків;

2) "альтернативні" або "перевернені" казки зі зміненими сюжетними лініями і/або переінакшеними мотивами;

3) збірки феміністичних праць чи оригінальних оповідей, що ґрунтуються на добре відомих мотивах [1, с. 157].

Однією з найяскравіших фігур у британському жіночому дискурсі останніх десятиліть є Анджела Картер, яка своїми творами протестує проти ідентифікації жінки з пасивною жертвою та зосереджується на різноманітті бажань та дієвих стратегій жінок. Трансформуючи відомі сюжети про Сплячу Красуню, Синю Бороду, Білосніжку, Червону Шапочку, вона заперечує однобокі їх трактування. Вдаючись до ряду оповід­них стратегій (оповідь від першої особи, рефлективне самосприйняття героїв, різнопланова оповідь, трансформація сюжету з метою зміни кінцівки, модернізація і часова визначеність стандартного зачину "Колись давним-давно") письменниця має на меті змінити канонічну образність казки, що ґрунтується на омріяному ідеалі [1, с. 89].

Феміністична літературна критика стоїть досить далеко від сучасних феміністичних казок і, якщо не брати до уваги декількох оглядових досліджень, зовсім оминула традицію до 1970 р.

Феміністична теорія казки, фактично, є критикою патріархальних літературної та культурної практик у західних суспільствах і займається канонічними казками, гендерними питаннями, проблемами можливостей самовираження у цих казках, їхнім впливом на соціалізацію, підвищенням культурного рівня, а також ширшими соціальними питаннями, зокрема доступом жінок до всезагального дискурсу, репрезентацією жінок в літературі та науці, внеском жінок у традицію казки.

Деякі підходи повернули дослідження казок на структурний рівень і показали, що питання, які досліджуються, а також основні засоби і методи обговорення фольклору, зокрема казок, хибують помітним упередженням проти жінок. Наприклад, фольк­ло­рист­ка Клер Фарер (Claire Farrer) продемонструвала, як у західній традиції патріархаль­на практика надавала роль редакторів та укладачів чоловікам, виключаючи жінок з цієї сфери. Вона вважає, що збирачі фольклору переважно покладались на досвід чоловіків, а з жінками консультувались лише стосовно таких понять, як чари, зцілення, дивні повір’я тощо.

У 1980-ті роки такі критики, як Рут Боттіґгаймер і Марія Татар (Maria Tatar) розпочали наступ на "Казки для дому та для домашнього читання" ("Kinder- und Haus­mär­chen") Вільгельма Ґрімма, стверджуючи, що вони не лише приховують у собі упереджене ставлення до жінок, але й є результатом зумисного редакторського наміру автора. Взявши за основу припущення, що мова та її використання є соціальними конструктами, Боттіґгаймер підтвердила свою теорію детальним аналізом дієслівних форм, вжитих у мовленнєвих актах, і виявила, що героїні з кожним виданням ставали все мовчазніші та непомітніші, а негативні героїні чимраз більше вигострювали свої злі язики. Висновок дослідниці полягає в тому, що "Kinder- und Hausmärchen" укладались так, щоб виробляти у дітей і жінок ті ролі та моделі поведінки, які вимагав від них патріархальний устрій [1, с. 158].

Сучасна літературна казка міцно вкорінена у фольклорній традиції, яка живить її і служить основою для її розвитку. Цей розвиток зумовлюється і соціальними умовами функціонування літературної казки.

Можна говорити про зростання значення жанру казки як засобу вираження певних позицій, переконань, відображення суспільних коливань, а також як інструмента впливу на формування соціальних ролей.

Зміна соціальної парадигми у жанрі казки має продуктивний характер і відбувається за допомогою різних способів трансформації оповідних моделей, що сприяє актуалізації рецепції канонічних мотивів.


–––––––––––––––––––––––––––

  1. Steven Swann Jones. The Fairy Tale: The Magic Mirror of Imagination. New York: Twayne Publishers, 1995.
  2. The Oxford Companion to Fairy Tales/Jack Zipes (ed.). Oxford University Press, 2000.
  3. Chinen A.B. Waking the World. Classic Tales of Women and the Heroic Feminine. New York: The Putnam Publishing Group, 1996.
  4. Chinen Allan B. Once Upon a Midlife. Classic Stories and Mythic Tales to Illuminate the Middle Years. New York: Jeremy P. Tarcher/Putnam, 1992.



THE CHANGE OF SOCIAL PARADIGM
IN MODERN LITERARY FAIRY-TALE

Hanna KHOMECHKO



Ivan Franko National University of Lviv

Department of English Philology

vul. Universytetska, 1/room 434, 79602, Lviv, Ukraine

tel.: (00380322) 96 41 04, e-mail: hkhomech@darkwing.uoregon.edu


In the article on the examples of literary fairy-tales of European and American authors the change of social paradigm, that is the change of rules and models of social behavior, historically formed gender roles, social conditions and factors is considered.

Besides, there is a review of the main methods of transforming canonical fairy-tales that help actualize their perception.

Key words: social paradigm, metanarrative, social model, transformation of fairy-tale.


Стаття надійшла до редколегії 03.03.2002

Прийнята до друку 16.09.2002