Geum.ru

Вісник львів. Ун-ту серія філол. 2003. Вип. 31. С. 165-177 visnyk LVIV univ. Ser. Philologi. 2003. №31. P. 165-177 з царини фольклоризму

Вид материалаДокументы

Содержание


МОРСЬКІ ЧУДА СВЯТОГО МИКОЛАЯ: КНИЖНІ І ФОЛЬКЛОРНІ ВАРІАЦІЇ ТЕМИ Ярослава МЕЛЬНИК
Ключові слова
Marine wonders of st. nicholas
Подобный материал:
1   2   3   4

МОРСЬКІ ЧУДА СВЯТОГО МИКОЛАЯ:

КНИЖНІ І ФОЛЬКЛОРНІ ВАРІАЦІЇ ТЕМИ

Ярослава МЕЛЬНИК


Львівський національний університет імені Івана Франка,
Інститут франкознавства,
вул. Університетська, 1/305, 79602 Львів, Україна,
тел.: (00380 322) 96 43 98, e-mail: folklore@franko.lviv.ua


Простежено сліди морських чудес святого Миколая в українських фольклорних текстах; вплив книжної легенди про святого Миколая, спасителя на водах, на фольклорну поетику, функціональну й семантичну еквівалентність фольклорного образу святого Миколая – книжному Миколаєві. Публікується одне з найпопулярніших морських чудес святого Миколая – "".

Ключові слова: чудо, легенда, житіє, мотив, фольклор, поетика, книжна традиція.


Морський культ святого Миколая, слава спасителя на водах, якою було оповите ім’я великого чудотворця Мирлікійського у візантійському письменстві, у західноєвропейських легендах і в народних піснях південних слов’ян, на східнослов’янських теренах, за спостереженнями дослідників, меркнуть перед культом весняного Миколая [1, с. 25], [12, с. 83].

Справді, морська тема у фольклорних текстах про святого Миколая, що функціонували на сході Слов’янщини, зокрема на українському літературному ґрунті, далебі, не домінантна, однак на сліди морських чудес "великого Бога Миколи", "найвищого з усіх святих", можна натрапити й тут, до того ж на сліди надто виразні. Такі, наприклад, як у гуцульських колядках про гостину святих – гостину, на якій бракує лиш "свят Николая", котрий забарився "на синих морях – на перевозах". Там-бо він "сімсот душок перевозив", "ні одну душку… же ни втопив". "Лиш одна душка та й потопала, / Бо грішна була та й в море впала". "В море упала та й ни пропала". За нею святий Николай "нирав… в море та й тричі до дна, / Та й ни пропала душка ни одна" [9, с. 71-72]. В аналогічній ролі святий Миколай виступає і в балканському фольклорі. До речі, на паралелізм українських колядок, що розгортають мотив Миколая-перевізника, спасителя на водах, і популярної сербської пісні "Свети Никола" звернув увагу ще М. Грушевський [6, с. 191]. За трапезою "свети Никола" задрімав і випустив із рук чашу з вином, – так починається сербська пісенна візія образу святого Миколая-перевізника на водах (принагідно зауважимо, що сербський фольклор успішно культивував і образ Миколая-перевізника душ праведників у потойбічний світ, до райської обителі [1, с. 35]). На докір "громовника" Іллі, чому ж се він дрімає, коли всі



© Мельник Я., 2003

святії п’ють во славу Христову, "свети Никола" мовив: "Не кораj ме Громовник Илиjа / Мало тренух, чудан сонак усних: / Навезе се триста калућера, / Навезе се у то сиње море, / Прилог носе Светоj гори славноj: / Жута воска и б’jела тамњана: / Дигоше се вjетри до облака, / Ударише по мору таласи, / Да с’потопи триста калућера; / У глас викну триста калућера: / "Помоз’, Боже, и свети Никола!" / Ђе си гоће, да си сади овће! / А jа одох, те их потмомогох; / Извези ее триста калућера / Извези се здраво и весело, / Однесоша прилог Светоj гори: / Жута воска и б’jела тамњана / У томе се мене задриjемама, / Те jа чашу из руке испустих" [13, с. 94].

Але повернімося знову до зафіксованих в українському фольклорі чудес святителя Миколая на водних просторах. Свого часу І.Франко записав на Дрогобиччині цікавий варіант лірницької пісні про оживлення великим чудотворцем трьох студентів із вельми характерним початком ("Ой зайшло сонце, місяць не зійшов, / Святий Нико­лай по морю ішов. / Світи місяцю, ясная зоре, / Най перейду синоє море") [14, с. 319], який прекрасно вписується в парадигму образу морського Миколая, "правителя морської пучини". Про святого Миколая, що володіє даром ходити по морю, "", йдеться також у гуцульській легенді "Св. Николай і Яків". Приходять святці Николай і Яків до води, дізнаємось із цієї легенди, "а вода така велика, що би ни переїхав. Святий Николай як прибіг, нараз у воду заїхав, а вода стала (ни плила), а святий Николай перебіг сухим зарінком" [17, с. 31]. Та й які труднощі тут могли виникнути в чудотворця Миколая, котрому, як стверджує сербська пісня "Свеци благо диjеле", під час розподілу світу поміж святими випали саме "воде и бродове": "Када свеци благо под’jелише: / Петар узе винце и шеницу, / И кључеве од небесног царства: / А Илиjа муње и громове; / Пантелиjа велике врућине; / Свети Jован кумство и братимство, / И крестове од часного древа: / А Никола воде и бродове" [13, с. 2-3].

Ще яскравіше концепція образу преблаженного Миколая, "плавающим посереді пучин доброго кормчого" [5, с. 568], втілена у двох легендах, записаних у різних регіонах України: у подільській з промовистою назвою "Св. Николай спасає чоловіка на воді" [8, с. 243] і в легенді, зафіксованій на півдні України (остання теж починається вельми промовисто: "Шумить, бушує море…") [7, с. 74], а також у пісні, вміщеній у "Трудах…" П. Чубинського: "Аще былъ потопалъ на морі, / Прибуде Миколай воскорі, / Токмо рцы "Святой Миколай, Ратуй мя!" / зараз свої руци дає – вам на помощъ" [16, с. 168].

Насамкінець згадаймо концепт святого Миколая в українських духовних піснях. Хоча б ось ці класичні, либонь, знайомі всім із дитинства рядки: "Ой хто, хто Миколая любить, / Ой хто, хто Миколаю служить, / То тому святий Миколай / На всяк час помагає / […]. Миколай на землі і на морі / Сохранює од напасти / Не дає од злих пропасти…" [16, с. 169]. Чи оці: "І на морі Миколай, / І на річці Миколай, / І у полі Миколай. / І у долі Миколай!" [7, с. 169].

Про те, що в Україні не канув у Лету водний культ Миколая, окрім фольклорних текстів, свідчать численні експлікації теми морських подвигів святого в українському народному малярстві. Найбільш популярними є такі сюжети: вирятування корабля під час бурі, спасіння потопаючого [4, с. 17], а серед іконографічних зображень святого – ікона "Св. Миколай Мокрий" [4, с. 4].

І ще про одне переконливе свідчення існування морського культу Миколая в Україні. На Подолі в ХVІ віці збудовано Притицько-Миколину церкву, що отримала свою назву від ікони Миколи-угодника, покровителя всіх плаваючих по воді, яка знаходилася колись у Київській гавані, на березі Дніпра, поблизу "притики" – пристані суден і човнів [10, с. 613-614].

Тепер про зв’язок фольклорних експлікацій теми морських чудес святого Миколая з книжною традицією. Легендарний компендіум про чудотворця Мирлікійського був знаний в Україні із самих початків її християнізації. Уже наприкінці ХІ – на початку ХІІ ст. було перекладене з грецької так зване "иное житіе" святого Миколая (у літературі його ще називають апокрифічним, на відміну від житія св. Миколая Симеона Метафраста, відомого в списках, починаючи з ХV в.), "а швидко жива побожність у руській суспільності плодить і свіжі, свої питомі легенди" [14, с. 307] про святого угодника, котрий "з початком ХІІІ ст. робиться як би національним руським святим і поволі усуває більш давній культ Климента Римського" [15, с. 106].

Досліджуючи розвій теми святого Миколая в усній словесності, М. Грушев­ський зауважував, що мотиви книжної легенди про святого не дістали "особливого розголосу" в українському фольклорі, у прозових текстах зосібна [6, с. 191]. Літературна легенда про святого Миколая справді не мала "особливого розголосу" в українському фольклорі на сюжетному рівні. Успадкувавши традицію християнської легенди і богослужбової літератури в осмисленні преблаженного Миколая як "", на тематично-змістовому рівні фольклорна поетика осмілилася навіть на такі відступи від канонічної моделі чудотворця, як, приміром, зображення святого Миколая суворим, немилосердним суддею, що жорстоко карає навіть за незначні провини.

Однак спостереження М.Грушевського про неперехресність стежок-мотивів книж­ного й усного Миколаїв не можна, на нашу думку, екстраполювати на всю парадигму літературної і фольклорної інтерпретації святомиколаївської теми. Вплив книжної легенди на фольклорну поетику, зокрема на її фабульний рівень, можемо простежити й на "морському" матеріалі. Так, при зіставленні морської парості легендарію про святого Миколая та відповідних фольклорних структур одразу впадає у вічі функціональна й семантична еквівалентність фольклорного образу святого Миколая, протектора і спасителя на водах, книжному образові. Чудотворець, ""

"", "") [11, c. 1], – лейт­мо­­-
тивний образ багатьох текстів: """
", "
", "", "
", "".

До речі, саме апокрифічне чудо "" подарувало фольклорові мотив Миколая-перевізника на морі, розкрило таємницю запізнення Божого угодника на трапезу святих. Отож, парафразуймо коротко цей епізод-донатор фольклорних структур, як прозових, так і поетичних (згадана на самому початку гуцульська колядка також із серії "обдарованих" цим апокрифічним чудом). Цар Синагріпп, якого святий Миколай врятував на морі від загибелі, просить митрополита Феоктириста знову викликати чудотворця. Не гаючись, Феоктирист виконує прохання царя: передусім наказує возвести храм: "
" [3, с.226]. Тим часом святий Миколай не з’являється. Коли ж, нарешті, приходить, то на запита­н­ня Феоктириста, де він так довго барився, відповідає: "-

" [3, с. 227].

На формування народних уявлень про образ морського Миколая вплинуло також чудо "", одне з найпопулярніших чудес із легендарію великого чудотворця (рукописні списки налічують близько 40 різних чудес святого Миколая). Генезу цього чуда І.Франко виводив із чуда св. Климента з хлопцем на дні моря, цього справжнього miraculum miraculorum (чуда з чудес), авторство якого традиція приписувала Єфремові, єпископові Корсуня (ІV ст.). У підводнім храмі св. Климентія, у пору, коли вода навколо храму розступилася (це траплялося сливе постійно один раз у рік), через необачність батьків залишився малий хлопець. Рівно через рік родичі, які безперестанку молилися за сина, знаходять його на дні моря живого (увесь цей час хлопець перебував під опікою святого Климента). У чуді "…" батьки знайшли наступного ранку свою дитину мокрою, але живою, перед образом святого Миколая у Софії Київській (образ святого теж був мокрим – звідси ікони св. Миколая Мокрого). Паралелі між цими чудами справді достатньо прозорі. Звернемо увагу ще на одне спостереження І.Франка стосовно відлуння легенди про хлопця, вирятованого св. Климентом із дна моря, в нашій усній словесності: "…Мов виразний відгук псевдо-Єфремового оповідання звучать слова звісної думи про бурю на Чорнім морі, що "отцева-матчина молитва зо дна моря виймає" [14, с. 205]. З огляду на популярність "
", вміщеного в багатьох рукописних збірках, у друкованих житіях святого, у "Прологах" і в "Четьях Мінеях", мабуть, можна виводити генезу цього мотиву народної думи і з чуда святого Миколая (щоправда, у нашому чуді "взаємини" батька втопленого хлопця зі святим Миколаєм є дещо скомплікованими, убитий горем батько не стільки молить святого про спасіння своєї дитини, скільки дорікає йому, він-бо, мовляв, так шанував його пам’ять, а той ""). Зрештою, чому не припустити, що джерел, які, ймовірно, імпульсували творчу уяву автора думи "Олексій Попович і буря на Чорному морі" (див. публікації кількох варіантів цієї думи в "Исторических песнях малорусского народа" В.Антоновича і М.Драгоманова [2, с. 181-199], могло бути декілька.

"", яке публікуємо нижче, містилося в "Торжественнику" початку ХVІІ ст. в рукописній збірці о. Антона Петрушевича. Зараз зберігається у відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки імені Василя Стефаника НАН України (АСП-6. Арк. 167-169).


––––––––––––––––––––––––––

  1. Аничков Е. Микола Угодник и св. Николай. Опыт литературной критики в области народных сказок и песен. СПб, 1892.
  2. Антонович В., Драгоманов М. Исторические песни малорусского народа. Т. 1. Киев, 1874.
  3. Веселовский А. [Рец.] M. Gaster. Ilchester lectures on greco-slavenic literature and its relation to the folk-lore of Europe during the middle ages. London, 1887 // ЖМНП. 1888.
  4. Гординський Я. Українська ікона XII-XVIII сторіччя. Філадельфія, 1973.
  5. Господи, до Тебе возношу душу мою. Видання друге, поширене / Богослужбові і богомільні писання Верховного Архиєпископа. Ч. 2. Рим, 1971.
  6. Грушевський М. Історія української літератури: У 6 т. 9 кн. Т. 4. Кн. 2. Київ, 1994.
  7. Дикарев М. Великий бог Микола // Посмертні писання Митрофана Дикарева з поля фольклору й мітології. Львів, 1902.
  8. Галицько-руські народні легенди / Зібрав Володимир Гнатюк. Т. ІІ // Етнографічний збірник. Львів, 1902. Т. ХІІІ.
  9. Колядки і щедрівки / Зібрав Володимир Гнатюк // Етнографічний збірник. Т. 1. Львів, 1914. Т. ХХХV.
  10. Київ. Провідник. Видання Всеукраїнської Академії наук. Київ, 1930.
  11. Леонид, арх. Посмертные чудеса святителя Николая, архиепископа Мирликийского чудотворца: Памятник древней русской письменности ХІ в. / Труд Ефрема, еп. Переяславского (по пергаменной рукописи исхода ХІV в. библиотеки Троице-Сергиевой лавры. № 9. СПб, 1888
  12. Назаревский А. Из истории русско-украинских литературных связей. Старинные книжные легенды и их связи с русским и украинским фольклором. Киев, 1963.
  13. Српске народне пjесме. Скупио их и на свиjет издао Караџић Вук Стеф. Књ.ІІ. Биоград, 1895.
  14. Франко І. Святий Климент у Корсуні. Причинок до історії старохристиянської легенди // Франко І. Зібр. тв.: У 50-ти томах. Київ, 1981. Т. 34.
  15. Франко І. Южнорусская литература // Франко І. Зібр. тв.: У 50-ти томах. Київ, 1984. Т. 41.
  16. Чубинский П. Труды Этнографической экспедиции в Западно-русский край. Материалы и исследования. Т. 1. СПб, 1872.
  17. Шухевич В. Гуцульщина. Ч.V. Львів, 1908.



MARINE WONDERS OF ST. NICHOLAS