Geum.ru

Ліпкан Володимир Анатолійович

Вид материалаДокументы

Содержание


Унікальна особливість
Список використаних джерел
Подобный материал:

УДК

Ліпкан Володимир Анатолійович —

кандидат юридичних наук, доцент

Боротьба з транснаціональною організованою злочинністю — пріоритетний напрям забезпечення національної безпеки України



У даній статті розглядаються проблеми боротьби з транснаціональною організованою злочинністю, а також значення сил спеціальних операцій у забезпеченні національної безпеки


Зазначу, що у моїх дослідженнях досить докладно виписана адміністративно-правова компетенція суб’єктів забезпечення національної безпеки України [1]. Також окремо розглянута система управління і система забезпечення національної безпеки [2]. Зроблена спроба щодо формування понятійно-категорійного апарату націобезпекознавства [3].

Метою видання цих трьох органічно пов’язаних між собою досліджень було сформувати цілісне уявлення про феномен національної безпеки. Одним зі структурних компонентів її опису виступає дослідження і визначенні суб’єктів адміністративних відносин у сфері національної безпеки, а також їхнього адміністративно-правового статусу [4]. Логічним результатом стало виведення необхідності окремого розгляду сил спеціальних операцій. Причому концептуально дана позиція була сформована ще задовго до організаційного її втілення в рамках МО України, а також неодноразово обговорювалася на конференціях з проблем національної і міжнародної безпеки, організатором яких я виступаю [5; 6]. Головним аргументом на користь формування даних сил, причому організаційно поза контекстом вже існуючих силових структур, була їхня особливість і головне відмінність завдань, що стоять перед ними. необхідність розгляду даного питання також обумовлена і тим, що у монографічних дослідженнях, що стосуються розгляду адміністративно-правової компетенції суб’єктів безпеки дані питання якщо і порушуються, то у постановочному плані [7-9].

Саме тому, в рамках даної статті ми не будемо аналізувати доцільність їхнього утворення в рамках Міністерства оборони України, а аналізуватимемо їхнє призначення відповідно до нашого бачення складових системи забезпечення національної безпеки, їхнього функціонального призначення і організаційної структури.

В умовах глобалізації загроз, а також формування нових регіональних систем безпеки роль сил спеціальних операцій значно збільшується, адже на них покладаються завдання щодо реалізації державної політики національної безпеки. Важливою її складовою є зовнішньополітична безпека.

Хотів би нагадати, що кілька років тому, коли трапився перший інцидент із захопленням українських заручників поблизу берегів Сомалі, офіційні особи нашої країни ухвалили спірне рішення про необхідність здійснення переговорів і врешті-решт оплати викупу, якого вимагали пірати. Мною було підготовлено аналітичну довідку про стан справ і можливість розв’язання конфлікту в Сомалі українськими силами спеціального призначення і подано до Комітету з питань національної безпеки і оборони Верховної Ради України. Але це не вплинуло на рішення суб’єкта управління.

Ще тоді прийняття даного рішення не викликало однозначного схвалення серед практиків безпекової сфери. Така ж думка лунала і на науково-практичній конференції „Актуальні проблеми забезпечення національної безпеки України”, де зазначалося, що така позиція української держави породжує небезпечний прецедент, коли пірати знатимуть, що українська влада не здатна до силових дій і буде кожного разу буде платити гроші. На жаль до прийняття рішень у сфері національної безпеки останнім часом залучаються особи, які не мають окрім посади, жодного стосунку до цих справ. Але ця тема — прийняття управлінських рішень у сфері національної безпеки — є окремою і потребує окремих обґрунтованих досліджень.

Ситуація з заручниками в Сомалі була тестом, перш за все, для влади: чи здатна вона ухвалити дієве рішення із забезпечення безпеки громадян, чи ж сподіватиметься на силу дипломатії і силу інших держав, тоді як життя 22 українських громадян було в реальній небезпеці і залежало від професійності бійців спеціальних підрозділів інших держав або ж дипломатів.

До речі, за декілька днів до інциденту з українськими громадянами уряд Сомалі закликав сусідні країни направити бойові кораблі в Сомалійські територіальні води для боротьби з піратами. За даними міжнародних організацій, за останні роки пірати, що орудують з портів Сомалі, здійснили біля 50 нападів на торговельні судна і навіть бойові кораблі іноземних держав, які проходили поблизу побережжя.

Остання ситуація — напад 25 вересня 2008 року на українське судно „Фаіна”, що перевозило 33 танки типу Т-72, гранатомети і боєприпаси, у 350 км від берегів Сомалі, де перебувало 17 українських моряків. Сума викупу, що вимагали пірати, станом на 25 вересня складала 35 млн. доларів США, однак уже 29 вересня вона знизилась до 5 млн. доларів США, але згодом вона зупинилась на розмірі 20 млн. доларів.

На даному судні окрім 17 українців, також перебувало 3 громадян Росії, що дало підстави главкому ВМФ Росії В.Висоцькому ухвалити рішення щодо направлення сторожового судна „Неустрашимый” для захисту власних громадян. Міжнародно-правовою підставою можливості направлення військових є резолюція РБ ООН, що була ухвалена в червні 2008 року, в якій упродовж 2008 року, доки не буде сформовано уряд Сомалі, дозволено зацікавленим країнам проводити спеціальні операції із захисту власних громадян і вантажів по боротьбі з піратами. Разом із цим 28 вересня 2008 року до району інциденту прибув і американський есмінець „Хуард”.

І хоча ЗМІ (телебачення, Інтернет) постійно наголошувало на тому, що Президент дав доручення щодо визволення українських заручників, жодного офіційного документу з цього приводу видано не було, і станом на грудень 2008 року ситуація так і лишається не розв’язаною.

Отже, вирішення ситуації з українськими заручниками у Сомалі стало відправною точкою для поштовху міжнародних піратів до подальшого захоплення саме українських заручників, оскільки злочинці вже достеменно знають про не застосування сили з боку української влади. Для піратів, яких нині можна чітко ідентифікувати з транснаціональними організованими злочинними угрупованнями, це означає одне: гарантованість прибутку і отримання викупу, а по-друге, повну безкарність.

На мій погляд це стало наслідком недостатньо повного, я б навіть сказав неадекватного „містечкового”, усвідомлення ролі сил спеціального призначення.

Для ілюстрації власних міркувань наведу приклад використання таких сил у США, спираючись на аналітичні матеріали генерала сухопутних військ США Пітера Шумейкера, а також власні дані, отримані під час мого навчання в Міжнародній правоохоронній академії в США (Розвел, Нью-Мексіко, 2003 р.).

Американські солдати, матроси і льотчики, які вміють долати культурні бар’єри і володіють спеціальними мовними навичками, щодня допомагають іноземним військовим, одночасно укріплюючи „авторитет Сполучених Штатів” і відстоюючи інтереси національної безпеки США.

Вони знають культурні особливості місцевого населення, його мову, зрілі, упевнені в собі, а за необхідності непомітні — солдати, матроси і льотчики командування США по спеціальних операціях і відповідних регіональних командувань, якими забезпечений кожен географічний театр військових дій (ТВД). Їхні унікальні якості дають змогу „командос” вносити істотний внесок у роботу американських послів та їхніх співробітників, підвищуючи авторитет Сполучених Штатів і відстоюючи інтереси національної безпеки США в усьому світі.

У середньому за тиждень приблизно 7 тис. осіб, що несуть службу у військах спеціального призначення, перекидаються в 60-70 країн світу для виконання завдань, спрямованих на досягнення зовнішньополітичної мети США, посилення військових заходів на ТВД, налагодження міцних відносин з приймаючими країнами і здійснення важливої підготовки американських військовослужбовців. Тільки в 1998 р. сили з проведення спецоперацій перекидалися в 62 країни, надаючи там підтримку групам американських дипломатів і військових, і успішно завершили більше 280 операцій із загальновійськової підготовки, виконали 123 завдання по боротьбі з наркотиками в 104 країнах і навчили військовослужбовців 17 країн проводити операції по розмінуванню.

У даному аспекті слід згадати про актуальність Указу Президента України № 463/2008 від 20 травня 2008 року „Про заходи щодо забезпечення розвитку України як морської держави”, в якому визначено, що для забезпечення безпеки та обороноздатності України в акваторіях Чорного та Азовського морів необхідно:

а) розробити та внести в установленому порядку на розгляд Верховної Ради України до 1 жовтня 2008 року законопроекти: про Державну цільову програму розвитку кораблебудування на період до 2035 року; про Програму комплексних невідкладних заходів, спрямованих на забезпечення готовності Військово-Морських Сил Збройних Сил України до виконання ними завдань за призначенням, передбачивши, зокрема:
  • відновлення та підтримання технічної готовності, а також модернізацію наявних корабельного складу, озброєння і військової техніки Військово-Морських Сил Збройних Сил України, забезпечення їх використання до 2015 року;
  • оснащення Військово-Морських Сил Збройних Сил України новітніми зразками морської зброї та озброєння відповідно до сучасних вимог;
  • розвиток інфраструктури пунктів базування бойових кораблів та допоміжних суден, обладнання місць стоянок сучасними системами забезпечення та комунікаціями;
  • нормативно-правове врегулювання використання бойовими кораблями Військово-Морських Сил Збройних Сил України причалів морських портів України, в тому числі приватного, на безоплатній основі;
  • розвиток морської авіації, ведення розвідки, забезпечення пошуку підводних об'єктів та швидкого реагування на аварії (катастрофи) на морі;
  • розвиток пошуково-рятувальних сил та засобів українського флоту;
  • забезпечення соціальних гарантій та мотивації військової служби на українському флоті з урахуванням досвіду провідних морських держав Європи та світу;

б) передбачити у проекті закону про Державний бюджет України на 2009 рік кошти на:
  • фінансування заходів із розбудови сучасної інфраструктури морських кордонів та оновлення сил загонів Морської охорони Державної прикордонної служби України та прикордонної авіації, зокрема модернізації та оновлення корабельно-катерного складу, переоснащення кораблів сучасними засобами радіолокаційного спостереження, автоматизованого зв'язку і передачі координат, удосконалення системи технічного спостереження і висвітлення надводної обстановки та системи автоматизованих пунктів управління на морській ділянці державного кордону, оновлення авіаційної техніки літаками середнього та легкого класів, впровадження безпілотних літальних апаратів, сучасних технічних засобів повітряної розвідки;
  • створення національної системи моніторингу плавзасобів та регіональної телекомунікаційної системи, а також системи прикордонного зв'язку на базі національного супутника зв'язку;

в) затвердити у двомісячний строк комплекс заходів зі створення Єдиної національної автоматизованої системи висвітлення надводної та підводної обстановки вздовж морського узбережжя України, передбачивши введення в експлуатацію в 2008-2012 роках відповідного національного орбітального комплексу;

г) вирішити у двомісячний строк питання щодо дальшого використання недобудованого ракетного крейсера «Україна»;

д) вжити у двомісячний строк заходів щодо комплексної оцінки наслідків тимчасового перебування Чорноморського флоту Російської Федерації в Україні;

е) підготувати у двомісячний строк та забезпечити внесення в установленому порядку законопроекту щодо припинення з 2017 року дії міжнародних договорів про тимчасове перебування на території України Чорноморського флоту Російської Федерації;

є) розробити і затвердити до 1 жовтня 2008 року комплекс заходів, спрямованих на забезпечення адекватного реагування на сучасні загрози національній безпеці України з моря, передбачивши, зокрема, заходи щодо: 1) оснащення морських спеціальних підрозділів сучасними зразками протидиверсійного та водолазного озброєння; 2) створення стаціонарних та мобільних систем виявлення несанкціонованих підводних об'єктів у межах портових вод та в районах розташування вітчизняного нафтогазового комплексу на континентальному шельфі; 3) створення правової бази та системи реагування на сучасні загрози національній безпеці України з морського напрямку та проведення доглядів підозрілих суден, які входять у територіальні води України;

ж) забезпечити в установленому порядку участь України в заходах з підтримання міжнародної безпеки на морі, зокрема в антитерористичній операції в Середземному морі «Активні зусилля», ініціативі «Чорноморська гармонія», Чорноморській групі Військово-Морського Співробітництва «БЛЕКСІФОР», морських силах реагування НАТО на кризові ситуації, інших заходах подібного спрямування.

Участь військ спеціального призначення в таких різноманітних контактах, навчаннях, програмах підготовки військовослужбовців і гуманітарних заходах допомагає встановлювати і підтримувати з приймаючими збройними силами країни важливі особисті та професійні відносини, що спираються на взаємну повагу і довіру. Раз за разом ці відносини можуть виявляються справді безцінними як для послів України, так і для воєначальників, що можуть здійснювати управління операціями на регіональних ТВД, особливо стосовно асиметричних загроз. У цьому і знаходить свій вияв профілактична дія сил спеціальних операцій.

Не менш важливо і те, що присутність сил спеціальних операцій дозволяє наочно продемонструвати приймаючій країні готовність допомагати їй, одночасно підтримуючи інститути, сприяючи місцевій та регіональній стабільності.

Унікальна особливість сил спеціального призначення полягає в тому, що їх зазвичай перекидають невеликими групами. Ця властивість виявляється дуже привабливою для американських дипломатів і військових за кордоном, командувачів ТВД, а в багатьох випадках і приймаючих країн. Нечисленні групи (солдати, матроси або льотчики) не такі помітні, як звичайні війська. Дана обставина дозволяє їм виконувати свої завдання без шуму і так, щоб більшість місцевих жителів, коли це бажано, не зрозуміли, чим саме вони займаються. Одним з яскравих прикладів є фізична ліквідація російськими спецслужбами одного з чеченських польових командирів на початку грудня 2008 року в Стамбулі, який вже понад 6 років проживав у Туреччини.

Відтак, найбільш оптимальним за умов відсутності офіційного режиму в Сомалі, а також жодного дипломатичного представництва, вважалося нами проведення спеціальної операції.

Поза сумнівом, справжню силу цим групам додають ретельно відібрані офіцери, добре досвідчені сержанти і рядовий склад, що скрупульозно підбирається для виконання майбутніх завдань. Чимало часу командири спецназу мають приділяти пильному вивченню кандидатур, щоб максимально точно оцінювати їхній професійний рівень. Після цього проводиться ґрунтовна підготовка, в яку вкладаються великі ресурси задля становлення зрілої людини, що володіє собою, а її високу військову кваліфікацію доповнюють належні мовні навички, знання місцевих і культурних особливостей того регіону, в якому вона діятиме.

Згідно з американською концепцією використання сил спеціальних операцій вкрай важливо підтримувати таку планку, оскільки нині навіть елементарні завдання, що виконуються на базовому рівні, можуть мати ширші стратегічні наслідки. Тому необхідно, щоб бійці даних підрозділів й надалі проявляли оперативну зрілість і кмітливість, розуміли сенс своїх дій і зв’язок з обстановкою, в якій вони проводять операції.

Посли США та їхні співробітники, так, як і регіональні командувачі, все більше й більше розуміють, наскільки істотну підтримку при вирішенні завдань, що стоять перед ними в країні і регіоні, може забезпечити той унікальний потенціал, який мають у своєму розпорядженні сили спеціальних операцій. У результаті попит на американських бійців спеціальних підрозділів постійно зростає в усьому світі. Цікавою є впевненість американців у власній силі. Так, Пітер Шумейкер зазначає, що якщо ми сьогодні де завгодно у світі знайдемо „теплу” точку, то мабуть, війська спеціального призначення вже знаходяться там, займаючись різноманітною і важливою діяльністю.

Здатність даних бійців здійснювати таку діяльність — прямий результат від одержуваної ними підготовки

Відтак, роль сил спеціального призначення в забезпеченні національної безпеки України полягатиме в наступному:
    • забезпечення реалізації національних інтересів як зсередини, так і ззовні країни;
    • превентивний вплив на чинники, щодо можуть загрожувати національній безпеці України;
    • зміцнення авторитету України на міжнародній арені;
    • забезпечення роботи дипломатичних представництв та їх персоналу за кордоном;
    • боротьба з міжнародним тероризмом, наркоторгівлею, торгівлею людьми та нелегальною міграцією;
    • надання допомоги в підготовці та перепідготовці аналогічних закордонних підрозділів щодо розв’язання проблем у сфері національної безпеки;
    • сприяння в організації внутрішньої оборони країн союзників України;
    • сприяння загальній регіональній та міжнародній стабільності;
    • сприяння взаємному розумінню держав у сфері безпеки;
    • забезпечення дієвого використання сил і засобів для творення української стратегії;
    • послаблення ролі деструктивних тенденцій на зовнішню безпеку України.

Щодо важливості даного питання, а також безпосередньої необхідності створення сил спеціальних операцій, то моя думка знайшла своє підтвердження на щорічних науково-практичних конференціях „Проблеми національної і міжнародної безпеки” [5; 6], які організовуються мною на базі вищих навчальних закладів, зацікавлених у розробленні даної теми. Під час дискусій та обговорень їх учасники одностайно підтримали ідею створення даних підрозділів. А на початку липня 2007 року Міністр оборони прийняв врешті-решт довгоочікуване рішення про їхнє створення в складі Міністерства оборони України.

Стосовно питання щодо підпорядкування даних сил, то воно потребує окремого вивчення з урахуванням збереження системи стримувань і противаг у сфері національної безпеки (безпекового балансу) [3, с. 32], зокрема ефективного управління силами національної безпеки. Адже боротьба з транснаціональною організованою злочинністю нині фактично не здійснюється жодною силовою структурою. І проблема не у тому, що для виконання цього завдання не вистачає фахівців, а передусім у тому, що суб’єкт управління національною безпекою — Президент України, має чітко усвідомлювати значення сили, її вагомість і місце в системі міжнародних відносин. Політична воля керівництва держави має виступити рушійними компонентом формування нової системи безпеки, з урахуванням реальних, а не надуманих, дійсних, а не віртуальних загроз. Допоки керівництво держави боротиметься з манівцями і примарами і не буде бачити реальних загроз, передусім з боку транснаціональної організованої злочинності, доти громадяни нашої країни не будуть відчувати допомоги з боку своєї держави і відчувати себе у безпеці, перебуваючи за кордоном.

На наш погляд, дані сили мають бути підпорядковані Президенту України, утім рішення про здійснення ними спеціальних операцій з метою реалізації національних інтересів у будь-якій сфері, включаючи і зовнішню, мають прийматися колегіально. Таким колегіальним органом нині виступає РНБОУ, в межах якого і можуть бути ухвалені дані рішення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  1. Ліпкан В.А. Національна безпека України : [навчальний посібник] / В. А. Ліпкан. [2-е вид.]. — К. : КНТ, 2009. — 576 с.
  2. Ліпкан В.А. Теорія національної безпеки : [підручник] / Володимир Анатолійович Ліпкан. — К. : КНТ, 2009. — 631 с.
  3. Ліпкан В.А. Національна і міжнародна безпека у визначеннях та поняттях / В. А. Ліпкан, О. С. Ліпкан. — [вид. 2- доп. і перероб.]. — К. : Текст, 2008. — 400 с.
  4. Ліпкан В.А. Адміністративно-правове регулювання національної безпеки України: Монографія. — К.: Текст, 2008. — 440 с.
  5. Проблеми національної та міжнародної безпеки України : Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (Київ, 27 квітня 2007 р.) / Київ. нац. ун-т внутр. справ. — К. : Текст, Щорічник. — № 2. — 2007. — 146 с. — (Серія: Національна і міжнародна безпека).
  6. Актуальні проблеми забезпечення національної безпеки України: Матеріали науково-практичної конференції (Київ, 6 грудня 2005 р.) / Київ. нац. ун-т внутр. справ. — К.: Текст, Щорічник. — № 1. — 2005. — 206 с. — (Серія: Національна і міжнародна безпека).
  7. Пономаренко Г. О. Управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави: адміністративно-правові засади: монографія / Харківський національний ун-т внутрішніх справ. — Х. : Видавець ФО-П Вапнярчук Н.М., 2007. — 448 с. — Бібліогр.: с. 404-446.
  8. Удод М. В. Адміністративно-правове регулювання забезпечення пожежної безпеки в Україні: Дис.. канд. юрид. наук: 12.00.07 / Національна академія держ. податкової служби України. — Ірпінь, 2004. — 209 с.
  9. Настюк В. Я. Адміністративно-правові режими у сфері національної безпеки та протидії тероризму: монографія / Академія правових наук; Інститут вивчення проблем злочинності; Служба безпеки України; Інститут оперативної діяльності та держ. безпеки. — К., 2008. — 245 с