Структура програми навчального курсу «боротьба з протидією розслідуванню»

Вид материала

Документы

Содержание Рецензенти: А.С. Беніцкий Р.М. Гупал Структура програми навчального курсу Курс: магістратура 36 год.Індивідуальна робота: проект Змістовний модуль I. Ключові поняття ТЕМА 2. Поняття та сучасні форми протидії розслідуванню злочинів ТЕМА 3. Характеристика сучасних способів приховування злочинів та перешкоджання розслідуванню Ключові поняття Ключові поняття Тези лекції на тему Поняття, зміст та принципи слідчої діяльності Тези лекції на тему 1. Поняття протидії розслідуванню Розділ 2. Сучасні форми протидії розслідуванню Перешкоджання розслідуванню злочину Тези лекції на тему До змістового модулю Ключові поняття ... Полное содержание

Подобный материал:

• Структура програми навчальної дисципліни «електронна І іонна оптика» І. Опис предмета, 90.46kb.
• Шуканова Анжела Анатоліївна (Підпис) Полтава 2010/2011 навчальний рік Анотація робочої, 349.5kb.
• Програма навчального курсу, 767.18kb.
• Структура програми навчальної дисципліни (курсу) „ криміналістика (за вимогами ects), 2307.09kb.
• Організація самостійної роботи студентів, 563.53kb.
• Житомирський національний агроекологічний університет, 322.03kb.
• Житомирський національний агроекологічний університет, 114.16kb.
• Р. Л. Степанюк подолання протидії розслідуванню злочинів, пов'язаних з порушеннями, 119.69kb.
• Програми та методичні матеріали з навчальних модулів 2005-2006 навчального року Для, 2448.65kb.
• Календарно-тематичний план лекцій з дисципліни біологічна хімія для студентів ііі-го, 74.96kb.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ЛУГАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ ІМЕНІ Е.О. ДІДОРЕНКА


ЗАТВЕРДЖУЮ

Начальник факультету підготовки слідчих підполковник міліції


__________ Р.В. Корякін


Боротьба з протидією

розслідуванню злочинів


Р о б о ч а н а в ч а л ь н а п р о г р а м а


Луганськ

2008


Розробник: Р.М. Шехавцов - доцент кафедри криміналістики, кандидат юридичних наук, доцент.


Рецензенти: А.С. Беніцкий - начальник кафедри кримінального права Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренка, кандидат юридичних наук, доцент.

Р.М. Гупал – начальник СВ ЛМУ УМВС України в Луганській області.


Ухвалено на засіданні кафедри криміналістики Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка

Протокол № 1 від 28 серпня 2008 р.


СТРУКТУРА ПРОГРАМИ НАВЧАЛЬНОГО КУРСУ

«БОРОТЬБА З ПРОТИДІЄЮ РОЗСЛІДУВАННЮ»

(за вимогами ECTS)


ОПИС ПРЕДМЕТА КУРСУ


Предмет: БОРОТЬБА З ПРОТИДІЄЮ РОЗСЛІДУВАННЮ.

Курс: магістратура	Напрям, освітньо-кваліфікацій-ний рівень	Характеристика навчального курсу
Кількість кредитів ECTS: 1 Модулів: 1 Змістових модулів: 1 Загальна кількість годин: 54 Тижневих годин: 4	«магістр» за спеціальністю 8.060100 «Правознавство»	2 семестр Лекції (теоретична підготовка): 6 год. Семінари: 14 год. Практичні з 1 викл: 16 год. Самостійна робота: 36 год. Індивідуальна робота: проект (структурно-логічна схема; навчальний план; структура залікового кредиту курсу тощо) 6 год. Вид контролю: іспит

МЕТА:

- освітня: засвоєння сутності протидії розслідуванню злочинів, як реального явища під час розслідування злочинів; форми, види, способи протидії розслідуванню характерні для розслідування окремих видів злочинів; її структура, як різновиду злочинної діяльності; система правових основ та криміналістичних засобів подолання протидії розслідуванню злочинів;

- розвиваюча: придбання та поглиблення слухачами знань та практичних навичок, які були придбані ними раніше при вивченні криміналістики та організації розслідування злочинів у вищих навчальних закладах МВС України та Міністерства освіти України про особливості розслідування злочинів в умовах чинення йому протидії з боку зацікавлених осіб;

- виховна: формування у слухачів системи морально-ділових якостей, що відповідають професіограммі слідчого, оперативного працівника ОВС України.


Передмова


Спецкурс “Боротьба з протидією розслідуванню злочинів” призначений для проведення семінарських та практичних занять з слухачами відділення магістратури Луганського державного університету внутрішніх справ в загальному обсязі 54 години. З яких для денної форми навчання призначено - 6 годин лекцій, 14 годин семінарських, 16 годин практичних занять та 18 годин призначено для самостійного вивчення навчального матеріалу, а для заочної форми навчання – 4 години лекцій, 4 години семінарських, 4 години практичних занять та 42 години передбачено для самостійного вивчення навчального матеріалу.

В процесі проведення занять приділяється увага розгляду протидії розслідуванню, як різновиду злочинної діяльності осіб, що зацікавлені в перешкоджанні встановленню істини по кримінальній справі.

За результатами вивчення курсу слухачі повинні:

1. на рівні знань засвоїти:
   
   • сутність протидії розслідуванню злочинів, її структуру;
     
   • форми, види, способи протидії розслідуванню характерні для розслідування окремих видів злочинів;
     
   • систему правових основ та криміналістичних засобів подолання протидії розслідуванню злочинів;
     
2. опанувати уміння та навички:
   
   • організації і керування розслідуванням кримінальних справ в умовах застосування зацікавленими особами різних способів протидій розслідуванню;
     
   • організації проведення окремої слідчої дії; тактичної операції в ситуації протидії розслідуванню;
     
   • вміти виявляти ознаки окремих способів протидії розслідуванню та застосовувати вірні методи їх подолання.
     

Змістовний модуль I.

ТЕМА 1. Зміст та сутність слідчої та злочинної діяльності та їх

співвідношення

Ключові поняття: слідча діяльність; структура слідчої діяльності; закономірності слідчої діяльності; об’єкт слідчої діяльності; суб’єкт слідчої діяльності; засоби слідчої діяльності; експертно-криміналістична діяльність; оперативно-розшукова діяльність; злочинна діяльність; структура злочинної діяльності; закономірності слідчої діяльності; професійна злочинна діяльність; організована злочинна діяльність; об’єкт злочинної діяльності; суб’єкт злочинної діяльності; засоби злочинної діяльності; механізм вчинення злочину; спосіб вчинення злочину; сліди вчинення злочину.

ТЕМА 2. Поняття та сучасні форми протидії розслідуванню злочинів

Ключові поняття: протидія розслідуванню злочинів; форма протидії розслідуванню злочинів; суб’єкт протидії розслідуванню; мотиви, цілі протидії розслідуванню; об’єкт протидії розслідуванню; спосіб протидії розслідуванню.

ТЕМА 3. Характеристика сучасних способів приховування злочинів та

перешкоджання розслідуванню

Ключові поняття: спосіб злочину; структура способу злочину; спосіб приховування злочину; структура способу приховування злочину; криміналістична характеристика злочину; слідча діяльність; спосіб перешкоджання розслідуванню; структура способу перешкоджання розслідуванню; види способів перешкоджання розслідуванню.


ТЕМА 4. Особливості розслідування злочинів в ситуаціях протидії

розслідуванню

Ключові поняття: слідча ситуація; ситуалогічна характеристика; структура слідчої ситуації; організована група; злочинна організація; структура організованої групи; структура злочинної організації.


ТЕМА 5. Правові та криміналістичні основи та засоби подолання протидії

розслідуванню злочинів

Ключові поняття: правові основи подолання протидії розслідуванню; правові засоби подолання протидії розслідуванню; види правових засобів подолання протидії розслідуванню; норма права; міжнародний договір; криміналістичний прийом; прийом криміналістичної техніки; тактичний прийом; тактична операція; тактичний ризик; аналіз; діагностика; моделювання; реконструкція; методи наукової організації розслідування злочинів; інсценування; інсценувальник; сліди злочину; негативні обставини; неправдиві показання; помилкові показання; алібі; обмова; самообмова; схиляння до дачі неправдивих показань; слідча діяльність; слідчий; начальник слідчого відділу; дізнавач; орган дізнання; прокурор; посадова особа органів державної влади; процесуальний статус особи, яка проводить розслідування кримінальної справи; процесуальне рішення по справі; незаконність рішення; необґрунтованість рішення; взаємодія; слідчо-оперативна група; зведене планування; доручення про надання правової допомоги правоохоронним органом іноземної держави; окреме доручення; доручення; посадова особа органів держаної влади; засоби масової інформації; заходи безпеки учасників кримінального судочинства.


Тези лекції на тему :

Зміст та сутність злочинної та слідчої діяльності та їх співвідношення (2 год.)


Зміст

1. Поняття, зміст та різновиди злочинної діяльності.
   
2. Поняття, зміст та принципи слідчої діяльності.
   

Основна література:

1. Карагодин В.Н. Преодоление противодействия предварительному расследованию. – Свердловск, 1992.
   
2. Лисиченко В.К., Шехавцов Р.М. Основи подолання протидії розслідуванню корисливо-насильницьких злочинів, вчинених організованими групами, злочинними організаціями: Навчальний посібник. – Луганськ, 2004.
   

Додаткова література:

1. Аверьянова Т.В., Белкин Р.С., Корухов Ю.Г., Россинская Е.Р. Криминалистика /Под ред. Р.С. Белкина. – М.: НОРМА-ИНФРА-М, 1999.
   
2. Бахин В.П. Криминалистика. Проблемы и мнения (1962-2002). – К., 2002.
   

1. Поняття, зміст та різновиди злочинної діяльності


У широкому значенні слова під поняттям діяльність розуміється інформаційно-спрямована активність людини, що виникає на основі її ставлення до навколишнього середовища і визначає усі його зв’язки з нею, сила, що відтворює і змінює систему суб’єктивних і об’єктивних умов життєдіяльності людини у суспільстві, суспільних відносин і соціальних інститутів, а разом з тим і систему відповідних уявлень, увесь спосіб життя і думок людей. Науковці визначають діяльність теоретичну і практичну. Людська предметна діяльність розглядається як соціально-корисна активність, пов’язана із створенням матеріальних і духовних цінностей, освітою і працею. Умовно виділяють чотири види діяльності: перетворюючу, пізнавальну, цінністно-орієнтаційну, комунікативну. Умовність такого розділення діяльності на різновиди полягає в тому, що у чистому вигляді не існує вказаних видів діяльності. Будь-яка предметно-практична діяльність – це одночасно взаємозв’язок та єдність і перетворювальної, і пізнавальної, і цінностно-орієнтаційної, і комунікативної сфер. Зазначені види складають універсальну модель предметно-практичної діяльності, тобто трудової діяльності. Будучи результатом узагальнення, трудова діяльність визначає змістовні і конструктивні елементи будь-якої людської діяльності.

Найхарактернішими елементами людської діяльності є трудові, пізнавальні і комунікативні процеси. Їх обсягом і поєднанням визначається зміст і специфіка конкретних видів діяльності, що різняться за цілями, формою, засобами здійснення, емоційною напруженістю, специфікою її учасників, просторово-часовою характеристикою та багатьма іншими ознаками.

Зазначені ознаки категорії діяльність мають велике значення і широко застосовуються при розв’язанні проблем криміналістики.

Визначення та розуміння сутності завдань правоохоронної діяльності пов’язано з проблемою вироблення поняття «злочинної діяльності» та її різновидів, які до теперішнього часу не отримали належного чіткого, такого що узагальнює наявні знання про неї, визначення та законодавчого закріплення.

Загальновідомо, що поняття завжди зв’язані з певними мовними одиницями, тобто виражаються і закріплюються в словах і словосполученнях, якими характеризуються властивості об’єктів дійсності. Словесна фіксація поняття як логічна операція відіграє важливу пізнавально-комунікативну роль у теоретичній і практичній діяльності. У зв’язку з цим у кожній галузі науки виробляється своя предметна термінологія, яка є складовою частиною її понятійного апарату. Терміни (слова чи словосполучення), особливо в правових галузях науки, повинні бути точними і мати однозначний смисл.

Галузеві визначення злочинної діяльності по різному описують це соціальне явище.

Так у кримінально-правовому аспекті злочинна діяльність розуміється як вчинення декількох, часто невизначеної кількості злочинів або якщо й одного злочину, то дуже великого за масштабом і складністю по виконанню, або як сукупність злочинів, що характеризуються систематичністю, інтенсивністю та тривалістю здійснення злочинного наміру, детермінованого єдиною мотивацією, загальною метою та об’єктивними соціальними фактами.

У кримінології здебільшого злочинна діяльність описується як злочинна поведінка - процес, що розвертається у часі та просторі, який включає не тільки самі дії, що змінюють зовнішнє середовище, але й психологічні явища та процеси, що передують ним та визначають генезис протиправного вчинку.

У джерелах з юридичної психології злочинна діяльність визначається як система передбачених кримінальним законом діянь та тісно пов’язаних з ними предкримінальних та посткримінальних дій, психологічно детермінованих загальним мотивом, реалізація якого планується суб’єктом через постановку та досягнення окремих проміжних цілей.

У криміналістичній літературі злочинна діяльність представлена як система об'єднаних загальними мотивами і цілями злочинних дій, операцій та епізодів, розраховану на відносно тривалий період і включає в себе готування, планування, здійснення, маскування та протидію її викриттю.

Таким чином, злочинну діяльність можна визначити як різновид соціальної активності суб’єкта, що виражається у систематично вчинюваних окремою особою або організованим злочинним утворенням умисних злочинних діях, об’єднаних загальними мотивами та цілями, реалізація яких призводить до спричинення шкоди державним інтересам, суспільству та окремим громадянам.

Злочинну діяльність умовно можна розділити на два різновиди – злочинну діяльність однієї особи та організовану злочинну діяльність.

Про злочинну діяльність однієї особи йде мова коли вона займається вчиненням злочинів як особистою трудовою діяльністю (родом занять), яка ґрунтується на вироблених в процесі навчання навичках, та є джерелом засобів до її існування. Такою діяльністю займаються професійні злочинці – кишенькові, квартирні крадії, грабіжники, шахраї, що обирають способи одноособового вчинення злочинів. Сукупність злочинів, що вчинюються професійними злочинцями, визначається в спеціальній літературі терміном «професійна злочинність»¹.

Організована злочинна діяльність пов’язана зі створенням організованого злочинного утворення (організованої групи, злочинної організації) з метою протиправної діяльності в будь-якій сфері суспільного життя, безпосереднім вчиненням ним злочинів для здобуття його членами засобів до існування та забезпеченням безпеки функціонування злочинного утворення.

Основними напрямами організованої злочинної діяльності є:

1. вчинення дій, спрямованих на створення та організацію функціонування злочинного утворення як єдиного суб’єкта діяльності (обрання різновидів злочинів, що будуть вчинятися, тобто його злочинної спеціалізації; підбір кандидатів у члени ОЗУ; їх вербування; розроблення структури ОЗУ, системи зв’язків між її елементами; вироблення внутрішньогрупових норм поведінки; розподілення обов’язків між членами ОЗУ; навчання, за необхідності, навичкам вчинення та приховування злочинів і т.п.);
   
2. безпосереднє готування, вчинення та приховування злочинів за напрямками злочинної спеціалізації ОЗУ;
   
3. перешкоджання розкриттю та розслідуванню вчинених злочинів.
   

2. Поняття, зміст та принципи слідчої діяльності
   

Розслідування злочинів – це пізнання подій минулого за залишеними матеріальними і ідеальними слідами. З цим пов’язані дві основні його особливості: по-перше, відсутність безпосереднього сприйняття того, що пізнається, по-друге, вплив об’єктивних і суб’єктивних чинників на сліди події, яка пізнається. З цього приводу О.М. Ларін зазначає, що найбільшу загрозу збереженню доказів становить не об’єктивний перебіг часу, а свідома протидія осіб, зацікавлених у перекручуванні результатів розслідування. Саме цим розслідування злочинів найбільше відрізняється від інших видів пізнавальної діяльності.

У зв’язку з цим слідча діяльність характеризується не тільки елементами, що визначають загальний порядок, прийоми і засоби реалізації, але й особливостями їх здійснення в складних, несприятливих ситуаціях, коли зацікавлені особи перешкоджають процесу розслідування.

Назвемо та розглянемо елементи слідчої діяльності. З позицій системного підходу слідча діяльність може бути розглянута як складна динамічна соціальна система, що включає в себе: об’єкт діяльності, мету та задачі діяльності; суб’єктів діяльності; засоби діяльності; місце, час, обстановку діяльності; результати діяльності.

Основним об’єктом слідчої діяльності виступає злочинна діяльність (її характеристику ми раніше розглянули).

Загальна мета слідчої діяльності – швидке та якісне розкриття та розслідування злочинів. Ця мета обумовлена основним призначенням кримінального судочинства, яке виражається у захисті прав і законних інтересів осіб, організацій, потерпілих від злочинів, особистості від незаконного та необґрунтованого обвинувачення, засудження, обмеження прав та свобод. Загальна мета слідчої діяльності отримує конкретизацію в системі завдань розслідування. Система завдань слідчої діяльності формується положеннями ст. 2 (Завдання кримінального судочинства), 22 (Всебічність, повнота та об’єктивність дослідження обставин злочину), 23 (Виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню злочинів), 64 (Обставини, що підлягають доказуванню в кримінальній справі), 433 (Обставини, що підлягають встановленню по справам про злочини неповнолітніх) КПК України.

Основним суб’єктом слідчої діяльності виступає слідчий, як організатор і головний виконавець. Однак, з кола суб’єктів слідчої діяльності аж ніяк не можна виключати дізнавачів, які починають процес розслідування злочинів, та умовно у випадках доручення проведення окремих слідчих дій в якості суб’єкта слідчої діяльності виступає оперативний працівник та спеціаліст, якого залучають до участі в проведенні слідчих дій.

У зв’язку з цим зауваженням зазначимо, що слідча діяльність, поряд з оперативно-розшуковою та експертною діяльністю, є різновидом діяльності по розкриттю, розслідуванню, попередженню та профілактиці злочинів.

В процесі системного розгляду слідчої діяльності необхідно особливу увагу приділити засобам цієї діяльності до яких відносяться:

- слідчі та інші процесуальні дії;

- тактичні прийоми проведення слідчих та інших процесуальних дій;

- розшукові дії слідчого;

- комплекси перелічених дій та заходів, що охоплюються єдиним задумом на вирішення певних завдань розслідування (комбінації, операції).

Слідчі дії – найважливіші структурні елементи процесу розслідування. Чітке законодавче визначення слідчих дій відсутнє. У спеціальній літературі наприкінці 60-х – початку 70-х років сформувалося дві позиції з питання визначення слідчих дій. На думку одних вчених слідчими діями можуть визнаватися різні види дій, що можуть виконуватися слідчим при розслідуванні злочинів (Герасимов І.Ф., Лузгін І.М.). Згідно іншої точки зору ( якою ми в цілому згодні), слідчими діями є ті процесуальні дії, за допомогою яких виявляються, закріплюються та перевіряються докази (Жогін Н.В., Фаткуллін Ф.Н.).

Обстановку, в якій здійснюється слідча діяльність, можна розглядати як в загальному так і в конкретному плані:

• загальна криміногенна обстановка в регіоні, що відображає стан боротьби із злочинністю як в цілому, так і с окремим її видами;
  
• обстановка, що характеризує виключними (надзвичайними ) умовами (масові заворушення, бойові дії, стихійні лиха і т.п.);
  
• конкретна обстановка розслідування, що склалася на певний момент – слідча ситуація.
  

Співвідношення злочинної та слідчої діяльності можна розкрити за допомогою основного закону матеріалістичної діалектики – єдності та боротьби протилежностей. Злочинна та слідча діяльність протилежні одна іншій. Різність їх цілей природно породжує конфлікт між їх суб’єктами однак цей же конфлікт є джерелом не тільки роз’єднання цих двох різновидів людської діяльності, але й виступає в якості їх об’єднуючого начала, через те що він породжує взаємодію між суб’єктами злочинної діяльності, які посягають своїми діями на охоронювані кримінальним законом суспільні відносини, та суб’єктами слідчої діяльності, які покликані забезпечувати кримінально-правову охорону суспільних відносин шляхом встановлення та доказування винності конкретних осіб у вчиненні певних передбачених кримінальним кодексом України суспільно-небезпечних дій.


Тези лекції на тему :

Поняття та сучасні форми протидії розслідуванню (2 год.)


Зміст

1. Поняття протидії розслідуванню
   
2. Сучасні форми протидії розслідуванню
   

Основна література:

1. Карагодин В.Н. Преодоление противодействия предварительному расследованию. – Свердловск, 1992.
   
2. Лисиченко В.К., Шехавцов Р.М. Основи подолання протидії розслідуванню корисливо-насильницьких злочинів, вчинених організованими групами, злочинними організаціями: Навчальний посібник. – Луганськ, 2004.
   

Додаткова література:

1. Аверьянова Т.В., Белкин Р.С., Корухов Ю.Г., Россинская Е.Р. Криминалистика /Под ред. Р.С. Белкина. – М.: НОРМА-ИНФРА-М, 1999.
   
2. Александренко О.В. Поняття та сутність протидії на попередньому розслідуванню // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України: науково-теоретичний журнал. – К.: НАВСУ, 2000. – Вип. №1. – С.84 – 92.
   
3. Александренко О.В. Криміналістичні проблеми подолання протидії розслідуванню: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.09. – К., 2004.
   
4. Бахин В.П. Криминалистика. Проблемы и мнения (1962-2002). – К., 2002.
   
5. Великородный П.Г. Криминалистическое понятие способа уклонения от уголовной ответственности// Вопросы борьбы с преступность. – М.: «Юридическая литература», 1986. – Вып. 44. – С.80-84.
   

1. Поняття протидії розслідуванню


У практиці кримінального судочинства основними завданнями органів дізнання та слідства є швидке й повне розкриття злочинів, викриття винних і забезпечення правильного застосування Закону для того, щоб кожен, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності та жоден невинний не був покараний (ст. 2 КПК України). Успішне вирішення цих завдань забезпечується, з одного боку, суворим дотриманням приписів Конституції України і відповідного галузевого законодавства при розслідуванні кожного злочину, а з іншого – виконанням органами, які проводять розслідування, визначеного ст. 22 КПК України обов’язку вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного й об’єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують чи обтяжують його відповідальність, тобто встановити об’єктивну істину про подію злочину. Таке дослідження як процес пізнання механізму вчинення злочину здебільшого пов’язане з величезним напруженням інтелектуальних і фізичних сил і можливостей, напрямки концентрації яких визначаються, за І.М. Лузгіним, установленням обставин, що характеризують злочин і підлягають доказуванню в кримінальній справі².

На властиве розслідуванню протистояння двох видів діяльності – слідчої, метою якої є пізнання обставин вчиненого злочину й встановлення об’єктивної істини в конкретній кримінальній справі, і злочинної, що має за мету заволодіння протиправним шляхом певними матеріальними чи іншими благами й ухилення від відповідальності за допомогою застосування різних способів перешкоджання виявленню й розслідуванню злочину та пізнанню обставин його вчинення, у вітчизняній і зарубіжній науці почали звертати увагу з кінця ХIX – на початку ХX століття. Опис Г. Гроссом способів приховування слідів злочинів, зокрема інсценувань, давання неправдивих показань свідками й обвинуваченими, а також методів їх виявлення й подолання³ заклав основу для розроблення цих питань Е. Анушатом, А. Вейнгартом, В. Давидовим, С.М. Трегубовим, В.І. Громовим, І.М. Якімовим та іншими вченими. Однак майже сто років по тому, у 1999 році, Р.С. Бєлкін, аналізуючи стан теоретичного розроблення та практичні рекомендації щодо особливостей розслідування в конфліктних ситуаціях, підкреслював нагальність переосмислення їх природи й змісту, а також методів їх розв’язання. Розглядаючи природу та види конфлікту, породжувані ним слідчі ситуації, він звернув увагу на те, що в злочинців з’являються все більш широкі можливості протидії розслідуванню, і тому важливим є розроблення комплексних методів боротьби з нею⁴.

Критичний аналіз існуючих точок зору різних авторів показує, що в літературі протидія розслідуванню злочинів розглядається як дія або як діяльність злочинців та інших зацікавлених осіб, спрямована на перешкоджання пізнанню обставин вчинення злочину й встановленню про нього фактичних даних. Слідча практика свідчить, що протидія розслідуванню дійсно може виражатися в конкретній умисній дії, яка є одиничним проявом активності злочинця чи інших зацікавлених осіб (корумпованих посадових осіб органів державної влади, близьких родичів підозрюваних (обвинувачених) і т.п.), спрямованої на створення перешкод пізнавальним діям працівника органу дізнання, слідчого (наприклад, знищення слідів злочину, давання неправдивих показань і т.ін.). Крім того, протидія розслідуванню може мати характер структурно складної умисної діяльності, здійснюваної, як правило, членами організованого злочинного формування з метою ухилення від кримінальної відповідальності⁵.

Виходячи з викладеного, вважаємо, що в понятійному розумінні найбільш прийнятним буде визначення протидії розслідуванню як своєрідного виду цілеспрямованої активності суб’єктів злочину, інших зацікавлених осіб, яка виражається у вигляді окремих умисних дій або наперед спланованої низки взаємопов’язаних дій по приховуванню, зміні, знищенню інформації, що має доказове значення, її носіїв, втручанню в розслідування з метою досягнення поставленої мети по перешкоджанню розслідуванню та встановленню причетних до злочину осіб.


Розділ 2. Сучасні форми протидії розслідуванню


Важливим для розуміння сутності протидії розслідуванню злочинів є розкриття особливостей зовнішнього прояву в поведінці осіб, зацікавлених у перешкоджанні розслідуванню, форм їх взаємодії з навколишнім середовищем, що їх оточує на певний момент вчинення злочину чи під час його розслідування, обумовлене потребами та можливостями протидіючої особи щодо їх задоволення.

Під формою протидії ми розуміємо вид активної поведінки протидіючого суб’єкта, у якій у певних ознаках, що проявляються зовні, відбиваються його психофізіологічні реакції на ситуацію, що склалася, при вчиненні злочину або в ході його розслідування.

Аналіз слідчої практики дозволяє виділити такі форми протидії.

За спрямованістю дій – приховування даних про подію злочину та причетних до нього осіб і втручання в розслідування злочину з метою примушення працівників органу дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду до прийняття рішень і провадження слідчих дій, що не відповідають процесуальним вимогам (про відмову в порушенні кримінальної справи, перекваліфікації дій осіб, яких притягнуто до кримінальної відповідальності, припиненні їх кримінального переслідування і т.п.).

Щодо події злочину і його розслідування – приховування злочину та перешкоджання його розслідуванню.

Під приховуванням злочину слід розуміти умисні дії, спрямовані на утаювання, знищення, маскування, фальсифікацію слідів злочину, злочинця або їх носіїв і здійснювані злочинцями у ході або безпосередньо після вчинення злочину.

Перешкоджання розслідуванню злочину - це умисні дії, спрямовані на перешкоджання виявленню, фіксації та вилученню фактичних даних про подію злочину шляхом їх утаювання, фальсифікації, впливу на їх носії, примушення інших осіб до таких дій і вчинювані підозрюваними (обвинуваченими), членами ОЗФ, яких не притягнуто до кримінальної відповідальності, та іншими зацікавленими особами (родичами, знайомими членів ОЗФ, захисниками, корумпованими посадовими особами правоохоронних органів, органів державної влади) у зв’язку з виявленням і розслідуванням конкретного злочинного діяння.

Залежно від характеру взаємодії особи, яка вчинила злочин, з носіями інформації, що має доказове значення, протидія розслідуванню може бути безпосередньою (наприклад, здійснення обвинуваченим психічного впливу на потерпілого, свідків з метою примушення їх до давання неправдивих показань) і опосередкованою, коли такі дії вчиняються через осіб, не пов’язаних із вчиненням злочину (наприклад, підкуп потерпілого близькими родичами обвинуваченого з метою примушення його до давання неправдивих показань).

Залежно від видів суб’єктів протидії розслідуванню протидія виходить або від осіб – учасників події злочину (злочинців (підозрюваних, обвинувачених), свідків-очевидців, потерпілих), або осіб,  не пов’язаних з подією злочину (близьких родичів, знайомих підозрюваних (обвинувачених), зацікавлених у результатах розслідування посадових осіб правоохоронних органів, органів державної влади, захисника).

Важливо також звернути увагу на те, що за кількістю суб’єктів протидія розслідуванню злочинів, вчинених організованими групами, злочинними організаціями, може бути здійснена як однією особою, групою осіб, так і організованим злочинним формуванням в цілому.

Залежно від об’єктів протидія розслідуванню буває у формі впливу як на фізичних осіб (потерпілий, свідок-очевидець, слідчий, оперативний працівник, експерт, суддя, підозрюваний (обвинувачений), члени їхніх сімей), так і на предмети матеріального світу, що є джерелом інформації, яка має доказове значення.

За кількістю об’єктів впливу протидія розслідуванню буває простою – шляхом впливу на один об’єкт (наприклад, на одного свідка для примушення його до давання неправдивих показань) і складною – на два і більше об’єкти (наприклад, на кількох свідків для примушення їх до давання неправдивих показань, що не суперечать одне одному).

Залежно від присутності впливу з боку зацікавлених осіб на носії інформації, яка має доказове значення протидія розслідуванню може бути активною, тобто, безпосередньо пов’язаною із впливом на джерела інформації, яка має доказове значення (наприклад, здійснення фізичного або психічного впливу на свідків-очевидців з метою схилення їх до давання неправдивих показань, знищення слідів злочинця на місці скоєння злочину), і пасивною – прямо не пов’язаною із впливом на її носії (наприклад, приховування обізнаності про обставини вчинення злочину, відмова від давання показань, непред’явлення на вимогу органів досудового слідства предметів, документів, нез’явлення до органу досудового слідства свідка за його викликом).


Тези лекції на тему:

Характеристика сучасних способів приховування злочинів та перешкоджання розслідуванню (2 год.)


Зміст

1. Способи протидії при створенні організованого злочинного формування
   
2. Способи протидії при вчиненні злочинів
   
3. Способи протидії під час розслідування злочинів
   

Основна література:

1. Карагодин В.Н. Преодоление противодействия предварительному расследованию. – Свердловск, 1992.
   
2. Лисиченко В.К., Шехавцов Р.М. Основи подолання протидії розслідуванню корисливо-насильницьких злочинів, вчинених організованими групами, злочинними організаціями: Навчальний посібник. – Луганськ, 2004.
   

Додаткова література:

1. Аверьянова Т.В., Белкин Р.С., Корухов Ю.Г., Россинская Е.Р. Криминалистика /Под ред. Р.С. Белкина. – М.: НОРМА-ИНФРА-М, 1999.
   
2. Александренко О.В. Поняття та сутність протидії на попередньому розслідуванню // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України: науково-теоретичний журнал. – К.: НАВСУ, 2000. – Вип. №1. – С.84 – 92.
   
3. Александренко О.В. Криміналістичні проблеми подолання протидії розслідуванню: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.09. – К., 2004.
   
4. Бахин В.П. Криминалистика. Проблемы и мнения (1962-2002). – К., 2002.
   
5. Великородный П.Г. Криминалистическое понятие способа уклонения от уголовной ответственности// Вопросы борьбы с преступность. – М.: «Юридическая литература», 1986. – Вып. 44. – С.80-84.
   

Вступ


Проведені нами узагальнення матеріалів кримінальних справ про крадіжки, розбої, вимагання та розкрадання шляхом зловживання службовим становищем, вчинені організованими групами, злочинними організаціями, дозволяють умовно поділити сучасні способи протидії розслідуванню цих злочинів на такі, що використовуються:

1) при створенні організованого злочинного формування;

2) при вчиненні злочинів;

3) під час розслідування злочинів.


1. Способи протидії при створенні організованого злочинного формування


Ця група способів переважно реалізується організаторами (керівниками) злочинного формування. Основним завданням на етапі створення ОЗФ є забезпечення конспірації дій з організації злочинних груп чи об’єднання їх у злочинну організацію, а також дій, спрямованих на створення функціональної ланки керування ними, вербування необхідних "фахівців" для вчинення злочинів і забезпечення безпеки ОЗФ. Для виконання цього завдання організатори (керівники) ОЗФ вживають найчастіше таких заходів, як:

• створення леґальних охоронних, торговельних, виробничих підприємств, номінальними засновниками й керівниками яких стають особи, котрі раніше не притягувалися до кримінальної відповідальності й не потрапляли в поле зору підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю. Засновуючи певну фірму, в залежності від різновидів злочинів, що вчиняються ОЗФ, організатори (керівники) ОЗФ мають на меті забезпечити зовнішнє прикриття їх злочинної діяльності (наприклад, створення охоронних підприємств ОЗФ вимагачів), можливості по легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом (наприклад, створення торговельних фірм, через які реалізовуватиметься неврахована продукція виробничого підприємства, де діє ОЗФ розкрадачів);
  
• вербування до складу ОЗФ осіб із числа раніше не судимих або не пов’язаних з іншими ОЗФ;
  
• застосування членами ОЗФ методів конспірації своєї злочинної діяльності та кримінальних зв’язків.
  

2. Способи протидії при вчиненні злочинів
   

Друга група способів протидії реалізується колективними зусиллями членів організованого злочинного формування. При вчиненні злочинів, крім реалізації злочинного задуму, злочинці прагнуть не залишити на місці злочину матеріальних та ідеальних слідів своєї діяльності, а за неможливості це зробити – внести в них зміни, що перекручують інформацію про особистість злочинців, використані знаряддя й засоби злочину, кількість викраденого майна, грошей. Вони прагнуть замаскувати, приховати подію злочину, місце його вчинення, кількість осіб, які брали в ньому участь. Члени ОЗФ при цьому можуть ставити перед собою такі цілі: а) створити хибне уявлення про окремі деталі фактично вчиненого злочину; б) запобігти зверненню потерпілих і свідків-очевидців до правоохоронних органів із заявою про вчинений злочин; в) виключити можливість виявлення правоохоронними органами факту вчинення злочину.

Досягаються зазначені цілі різними способами приховування, специфічними для вчинення певних злочинів.

2. Способи протидії під час розслідування злочинів
   

Третю групу способів протидії розслідуванню злочинів, вчинених організованими групами, злочинними організаціями, складають дії з перешкоджання розслідуванню, джерелом яких є учасники ОЗФ, а також інші зацікавлені особи (близькі родичі, знайомі підозрюваних (обвинувачених) членів ОЗФ, потерпіли, свідки, особи, які здійснюють і беруть участь у розслідуванні кримінальної справи (слідчі, працівники органу дізнання, спеціалісти, експерти й ін.), начальники слідчих підрозділів, органів дізнання, прокурори, судді, посадові особи органів державної влади).

Проведене дослідження практики розслідування кримінальних справ про злочини, вчинені ОЗФ, призвело до виокремлення способів перешкоджання розслідуванню:

• давання свідомо неправдивих показань: свідками, потерпілими, підозрюваним (обвинуваченими);
  
• відмова від давання показань: свідками, потерпілими, підозрюваними (обвинуваченими);
  
• підкуп членами ОЗФ із метою схилення до давання неправдивих показань, відмови від давання показань потерпілих, свідків;
  
• приховування злочинцями знарядь, засобів вчинення злочинів, викраденого майна у спеціально створених схованках;
  
• перехід на нелеґальне становище членів ОЗФ;
  
• звернення близьких родичів затриманих членів ОЗФ із заявою до прокуратури про зловживання осіб, які здійснюють розслідування кримінальної справи.
  

До змістового модулю


Плани семінарських та практичних занять


семінарське заняття