Geum.ru

Верховна Рада Украiни Д. Донецьк Днепроп. Днiпропетровськ К. Киiв кк кримiнальний кодекс

Вид материалаКодекс
Подобный материал:
1   2   3

У деяких неповнолітніх потерпілих у родині зформировані установки без критики відноситися до вимагань збоку дорослих, і у випадках згвалтування вони виконують все, що "дорослі" до них пред являють. Тож як тут не звертатися до проблем статевого виховання у родинах? Або ще страшнішими є ситуації, коли потерпілі не заявляють про здійснений злочин, бо бояться своїх батьків, які за "репутацію родини" здатні покалічити свою дитину. Неправильне відношення до дівчини-підлітка з боку батьків можуть зформувати специфічні індивідуально-психологічні особливості, які потім, протягом всьогонаступного життя, міцно впливають на особливості поведінки, в тому числі і в кримінальній ситуаціі.

Не можна, звичайно, нехтувати і випадками, коли сама поведінка потерпілих маєпровокаційний характер і інколи ініціює сексуальні притязяання винних, збуджуючи та розтормажуючи їх, а інколи народжує установки на специфічне тлумачення цієї поведінки. Так, неповнолітня Х., приїхавши на канікули в село,зовсім змінила стиль своєї звичайної поведінки. Вона демонструвала свою дорослість, досвідченість міськоїдівчини, палила, за північ гуляла з хлопцями. В одну з прогулянок підлітки зуміли завести її до підвалу дитячого садку, де й згвалтували. Вона намагалася чинити опір, прохала "не чіпати її" , казала, що "ще дівчина", але це вже не змінило думки хлопців, яка склалася в результаті її поведінки. Самовина Х. очевидна, але існують ще й інші форми самовини. Наприклад, коли дівчина сама провокує й добровільно вступаєв статевий акт з чоловіком, а потім, під впливом батьків або власних розсудів, розповідають в райвідділі міліції про "згвалтування". Але про подібні випадки іншим разом.

Що стосується ч.4 ст.117 КК, то нею передбачена відповідальність за згвалтування, вчинене особливо небезпечним рецидівістом, або таке, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а так само згвалтування малолітньої.

Згвалтування, вчинене особливо небезпечним рецидівістом, є особливо кваліфікованим видом згвалтування тоді, коли особа, що була визнана вироком суду особливо небезпечним рецидівістом, після набрання цим вироком законної сили вчиняє принаймні одне закінчене чи незакінчене згвалтування. При цьому не має значення, чи була особа його виконавцем чи виступила в ролі іншого співучасника - організатора, підмовника або пособника. Якщо згвалтування було вчинене особливо небезпечним рецидівістом у співучасті, зазначена ознака як така, що характеризує особу винного, не повинна інкримінуватись іншим співучасникам.

Особливо тяжкими наслідками згвалтування можуть бути визнані смерть або самогубство потерпілої, втрата будь-якого органу чи його функцій, душевна хвороба або інший розлад здоров я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш ніж на одну третину, непоправне знівечення обличчя, переривання вагітності чи втрата здатності до дітонародження, а так само зараження вірусом імунодефіциту людини або сифілісом, що сталися внаслідок згвалтування. Тобто якщо систематизувати усі наведені прояви особливо тяжких наслідків, можна зробити висновок, що такими наслідками є:

1) смерть потерпілої, що знаходиться у причинному зв язку зі згвалтування (замахом на нього), в тому числі смерть внаслідок самогубства потерпілої, единою чи основною причиною якого було її згвалтування;

2) тяжке тілесне ушкодження, спричинене потерпілій в процесі її згвалтування (замаху на нього) чи одразу після цього, крім тяжкого тілесного ушкодження, визнаного таким за ознакою небезпечності для життя в момент заподіяння; таке ж тяжке тілесне ушкодження, що є наслідком спроби потерпілої вчинити самогубство, єдиною чи основною причиною чого було її згвалтування;

3) зараження потерпілоі вірусом імунодефіциту людини або сифілісом у процесі її згвалтування (замаху на нього).

Форма вини щодо окремих проявів особливо тяжких наслідків згвалтування може впливати на остаточну кваліфікацію дій винного. Заподіяння потерпілій смерті з необережності, умисного чи необережного тяжкого тілесного ушкодження (крім тяжкого тілесного ушкодження, визнаного таким за ознакою небезпечності для життя в момент заподіяння), заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася її смерть, охоплюється ч.4 ст.117 КК і додаткової кваліфікації за ст.98, 101, 105 і т.д. не потребує.

Згвалтування малолітньої має місце тоді, коли злочин спрямований проти дівчини, якій на моент його вчинення не виповнилось 14 років. Суб єктивне ставлення винного до віку потерпілої характеризується такими ж особливостями, як і при згвалтуванні неповнолітньої.

Деякі науковці, тлумачачи відповідне роз яснення постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1994 року № 4, роблять висновок, що Верховний Суд виходить з положення, відповідно до якого особа, яка ємалолітньою, тобто не досягла 14 років - не може розуміти значення дій, які вчиняються з нею, або не може чинити опір насильнику, а отже, стосовно згвалтування, завдоволення статевої пристрасті неприродним способом знаходиться в безпорадному стані. Такий висновок, зокрема, означує, що факт недосягнення дівчиною 14 років сам по собі завжди свідчить про її безпорадний стан, а тому її добровільна згода на статеві зносини має недійсний характер. Відповідна особа, яка вступила в статеві зносини з малолітньою, завжди має нести відповідальність за згвалтування.

Між тим для подібних висновків достатніх підстав немає. Треба розмежовувати основний зміст поняття безпорадного стану потерпілої (особа не могла розуміти характеру і значення вчинюваних з нею лій або не могда чинити опір насильнику) і окремі прояви такого стану, одним із яких може бути малолітній вік потерпілої. Очевидно, що є різниця між згодою на вступ у статеві зносини, яку дає дівчина, що досягда 13 років 10 місяців, і такою ж згодою з боку семирічної дівчинки. У першому випадку питання про безпорадний стан потерпілої треба вирішувати, виходячи з індивідуальних особливостей її розвитку і керуючись, перш за все, основним змістом цього поняття, а в другому про безпорадний стан потерпілої дійсно свідчить сам її вік. У юридичній лдітературі давно пропонувалося встановити вік, недосягнення якого розглядалося б як презумпція наявності безпорадного стану потерпілої, і вже тоді за орієнтир було взято не 14, а 12 років. З урахуванням розвитку соціуму та його окремих індивидів слід також звертати увагу на особливості розвитку кожної окремої потерпілої, бо навіть у віці 12 років дівчина може або зовсім не уявляти, що собою являє інтимна сфера людського життя, або бути вже в фізичному розумінні жінкою і дійсно давати добровільну згоду на статеві зносини. Від цих відмінностей залежить і психічне відношення потерпілої до скоєного злочину та наслідки пережитого для неї, як і взагалі у всіх жертв згвалтування.


Висновки


Написавши роботу, зітхнувши з полегшенням і дозволивши собі трохи вільніший стиль, ми вже вкотре замислилися: чи досягли ми мети своєї роботи, чи довели собі і ще комусь актуальність цієїтеми, і чи потрібно було витрачати стільки часу і паперу...?

Здається, всім, хто хоча б один раз стикався у житті зі страшною історією згвалтування і ознайомлювався потім зі змістом ст.117 ККУ, ставало досить зрозумілим, що в нашому суспільстві соціальна захищенністьжінки не забезпечується навіть на папері. І що не треба розмахувати руками, вказуючи на недорліки законодавства і законодавця, а робити щось хоча б тоді, коли лихо - "згвалтування" вже сталося. Ніякі курсові роботи студентства, мудрі думки вчених-криміналістів чи навіть окремі випадки злочинної діяльності не зможуть змінити щось у звичному строї нашого життя. Ніхто не стане на захист згвалтованої дружини, чоловік якої знає це наперед. Ніхто не доведе суду, що чоловік, який прийшов до цього суду задопомогою, може бути жертвою згвалтування. У кращому випадку він отримає "захист від посягань на його честь та гідність" та піде додому із почуттям посрамленності та непотрібності своїй державі. Нам, як людям, що через пару років поповнять лави юристів, дуже хотілося б щось змінити, забезпечити своєму народові захист від злочинних посягань всілякого роду, і зараз ми знаємо ( чи нам так здається) як це зробити, а чи зможемо у майбутньому здійснити свої мрії та бажання в дечому залежить і від моеї держави.

Може, не так треба було закінчувати свою роботу і не таких висновків чекали від нас суворі викладачі, але невже не краще за мене скажуть рядки відомого сина України: "І хай засяє, немов сонце, щаслива жінка - моя країна; і хай засяють, як її яскраві промені, наші жінки - матері, дружини, доньки..."


Перелік посилань


[1] Люблинський П.И. Преступления в области половіх отношений. – М., 1965

[2] Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / За ред.П.С.Матишевського та інш.- К., 1999

[3] Российское уголовное правоё Особенная часть / Под ред. В.Н. Кудрявцева, А.В.Наумова.- М., 1997

[4] Никифоров Б.С. Уголовное законодательство Республики Индии (Очерк).- М., 1958

[5] Современное зарубежное уголовное право / Под ред. А.А.Пионтковского.Т.1.- М., 1957

[6] Современное зарубежное уголовное право / Под ред. А.А.Пионтковского.Т.3.- М., 1961

[7] Гельфер М.А. Уголовное право зарубежных социалистических стран. – М., 1978

[8] Лейленд П. Кримінальне право: Злочин, покарання, судочинство (Англійский підхід) . – К., 1996

[9] Позднякова М.Е., Рыбакова Л.Н. Преступная страсть // Социалогические исследования, 1989 № 4

[10] Бажанов М.И. Уголовное право Украины: Конспект лекций. – Днепроп., 1992

[11] Советское уголовное право: Особенная часть / Под ред. В.Д. Меншагина. – М., 1975

[12] Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / За ред. П.С. Матишевського та інш. – К., 1999

[13] Синягин Ю., Соловьев О. Несовершеннолетние потерпевшие // Народное образование, 1993 № 9/10

[14] Мирцхауз О.Г. Может ли ? [Виктимное поведение жертвы изнасилования] .- София., 1974

[15] Кримінальне право України. Загальна частина / Бажанов М.І. . – Х., 1996

[16] Игнатов А.Н. Ответственность за насильственное совершение действий сексуального характера // Советская юстиция, 1991, № 12

[17] Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / За ред.П.С.Матишевського та інш.- К., 1999

[18] Сташис В.В., Бажанов М.И. Преступления против личности в Уголовном Кодексе УССР и судебной практике. – Х., 1987

[19] Шаргородский М.Д. Ответственность за преступления против личности. – Л., 1953

[20] Кони А.Ф. Резюме по делу Веры Засулич. Сочинения. Т. 2. – 1962

[21] Антонян Ю.М. Сексуальный убийца Чикатило: попытка психоаналитического объяснения // Государство и право, 1993 № 7

[22] Синягин Ю., Соловьев О. Несовершеннолетние потерпевшие // Народное образование, 1993 № 9/10


Використана література

  1. Конституція України. – К., 1998
  2. Кримінальний Кодекс України. – К., 1999
  3. Проект ККУ, підготовлений за завданням Комітету ВРУ з питань правопорядку і законності. // Іменем закону, 1994 № 4
  4. Проект ККУ, підготовлений КМУ // Іменем закону, 1994 № 50
  5. Про судову практику у справах про згвалтування та інші статеві злочини: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 року № 4
  6. Авдеев М.И. Судебно-медицинская экспертиза живых лиц. – М., 1968
  7. Андреева Л.А. Состав преступления изнасилования в советском уголовном праве . – Л., 1963
  8. Бажанов М.И. Уголовная ответственность за преступления против личности. – К., 1977 стр.30-34
  9. Бажанов М.И. Уголовное право Украины: конспект лекций. – Днепроп., 1992
  10. Гельфер М.А. Уголовное право зарубежных социалистических стран. – М., 1978
  11. Загородников Н.И., Игнатов А.Н. Преступления против личности.- М., 1962
  12. Игнатов А.Н. Квалификация половых преступлений. –М., 1974
  13. Кони А.Ф. Резюме по делу Веры Засулич.Сочинения. Т.2 – М., 1962
  14. Коржанський М.Й. Кримінальне право України. Особлива частина. – К., 1998
  15. Кримінальне право України. Загальна частина / Бажанов М.І. – Х., 1996
  16. Кримінальне право України: Особлива частина. Підручник / За ред.П.С.Матишевського та інш. – К., 1999
  17. Кримінальний кодекс України. Кримінально-процесуальний кодекс України. Постанови Пленуму Верховного Суду України із загальних питань судової діяльності та кримінальних справах. – К., 1999
  18. Курс советского уголовного права: в 6 т. Т.5 Преступления против личности, ее праве, хозяйственные преступления.- М., 1971
  19. Лейленд П. Кримінальне право: Злочин, покарання, судочинство (Англійський підхід). – К., 1996
  20. Люблинський П.И. Преступления в области половых отношений. – М., 1965
  21. Мирцхауз О.Г. Может ли ? [Виктимное поведение жертвы изнасилования] .- София., 1974
  22. Никифоров Б.С. Уголовное законодательство Республики Индии (очерк). – М., 1958
  23. Окасянян Б. Згвалтування – позбавлення волі чи смертна кара ? – Львів, 1992
  24. Осипов П.П. Половые преступления ( общее понятие, социальная сущность и система составов). – Ленинград, 1968
  25. Российское уголовное право. Особенная часть / Под ред. В.Н. Кудрявцева, А.В.Наумова.- М., 1997
  26. Советское уголовное право. Особенная часть. / Под ред. Г.А.Кригера.,- М., 1982
  27. Советское уголовное право. Особенная часть / Под ред. В.Д. Меньшагина. – М., 1975
  28. Советское уголовное право Особенная часть. В 13 выпусках Выпуск 4. Рашковская Ш.С. Преступления против жизни, здоровья, свободы и достоинства личности. – М., 1959
  29. Советское уголовное право. Часть особенная . Учебник / Под ред. М.И. Ковалева.,- М., 1983
  30. Современное зарубежное уголовное право / Под ред. А.А. Пионтковского. – М, В 3 т. Т.1 – 1957, Т.2 – 1958, Т.3 – 1961
  31. Сташис В.В., Бажанов М.И. Преступления против личности в Уголовном кодексе УССР и судебной практике. – Х., 1987
  32. Сущенко Ю.И. Ответственность за половые преступления против несовершеннолетних по советсокму уголовному праву. – Саратов, 1971
  33. Уголовное право Украинской ССР на современном этапе. Часть особенная / Отв. Ред. А.Я. Светлов – К., 1985
  34. Уголовное право УССР. Особенная часть / Под ред. М.И. Бажанова и др. – К., 1989
  35. Уголовный кодекс Российской Федерации: научно-практический комментарий – Х., 1997
  36. Уголовный кодекс Украины: научно-практический комментарий / Отв. ред. В.И. Шакун – К., 1999
  37. Фойницкий И.Я. Курс уголовного права. Часть особенная. –С.-П., 1998
  38. Хлынцев М.И. Борьба с половыми преступлениями ( уголовно-правовое и криминалистическое исследование) – Саратов., 1967
  39. Шаргородский М.Д. Ответственность за преступления против личности – Л., 1953
  40. Шаргородский М.Д. Преступления против жизни и здоровья - М., 1948
  41. Шелухов Ю.К. Квалифицированные виды изнасилования. Ответственность за групповое изнасилование -Ростов н/ Д, 1975
  42. Ястребова В.П. Субъект изнасилования - только ли мужчина? - Д, 1994
  43. Антонян Ю.М. Сексуальный убийца Чикатило: попытка пихоаналитического объяснения // Государство и право 1993 № 7
  44. Игнатов А.Н. Об ответственности за половые преступления // Советская юстиция 1988 № 3
  45. Игнатов А.Н. Особо тяжкие последствия изнасилования // Советская юстиция 1968 № 10
  46. Игнатов А.Н. Ответственность за насильственное совершение действий сексуального характера // Советская юстиция 1991 № 12
  47. Игнатов А.Н. Уголовная ответственность за изнасилование // Советская юстиция 1963 № 8
  48. Кон И.С. Вопросы обучения и воспитания : совращение детей и сексуальное насилие // Педагогика 1998 № 5
  49. Лалаянц И. Почему природа запрещает инцест? : [ Половые отношения между близкими родственниками ] // Семья и школа 1993 № 7
  50. Лоик Ж.Д. Вакан Бунтующие города // Курьер ЮНЕСКО 1993 № 4
  51. Максаева Е. Сделка, или почем нынче изнасилование? // Щит и меч 1991 № 2
  52. Позднякова М.Е., Рыбакова Л.М. Преступная страсть // Социологические исследования 1989 № 4
  53. Синягин Ю., Соловьев О. Несовершеннолетние потерпевшие // Народное образование 1993 № 9/10
  54. Фокина Н. Выродки // Труд 1993 15 декабря