Пайовик Б. Д., Матисякевич М., Матейко Р. М. Л22 Економічна історія України І, світу: Підручник/ За ред. Б. Д. Лановика

Вид материала

Документы

Содержание 5.1. Господарство України в роки другої світовоївійни 5.2. Відбудова і розвиток промисловості

Подобный материал:

• Пайовик Б. Д., Матисякевич М., Матейко Р. М. Л22 Економічна історія України І, світу:, 9370.63kb.
• Виконав: Брель Олександр, одеу, 2001, 204.17kb.
• Л. А. Родіонова економічна історія навчально-методичний посібник, 1216.83kb.
• Тема Передня Азія, 22.76kb.
• Тема: Міжнародний географічний поділ праці. Міжнародна економічна інтеграція, 247.8kb.
• Японія (За Економічна І соціальна географія світу: Навч. Посібник / За ред Кузика, 288.39kb.
• Методичні рекомендації до викладання курсу «Всесвітня історія» 8 кл. //Історія в школах, 87.5kb.
• Історія україни. Всесвітня історія, 195.23kb.
• Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України. Всесвітня, 1230.13kb.
• Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України. Всесвітня, 1230.34kb.

потребу в робочих місцях. Одночасно розпочалося переселен-
ня робітників у східні райони України. Так, з вересня 1939 p.
по червень 1941 p. із Західної України на підприємства Дон-
басу виїхало 17 тис. робітників.

Проте демонтаж соціально-економічної інфраструктури
негативно вплинув на розвиток господарства у західних
областях. На кінець 1939 p. було конфісковано і перерозпо-
ділено понад 2 млн га землі. Бідняцькі господарства звільня-
лися від сплати податків. У тяжких умовах опинились гос-
подарства заможних селян. Вони були обкладені високими
податками.

Уже в 1940 p. виникли перші колгоспи. До середини
1941 p. було колективізовано близько 13 % селянських гос-
подарств. Створено 182 машинно-тракторні станції, які об-
слуговували понад 1,5 тис. колгоспів, а також індивідуальні
господарства.

Насильницька колективізація призвела до соціальної
напруги. Небажання галицьких і волинських селян всту-
пати в колгоспи викликало репресії з боку влади. Репре-
сіям піддавались насамперед заможні селяни.

Ліквідація старої системи управління супроводжувала-
ся засланням службовців держапарату, органів суду, про-
куратури, поліції разом з їхніми родинами. Відразу після
вступу радянських військ почались арешти й виселення
колишніх функціонерів старих політичних партій, великих
і малих підприємців, поміщиків, осадників, заможних селян.
Жертвами сталінізму стала значна кількість інтелігенції
— адвокати, вчителі, вузівські викладачі, діячі культури.

Як метод політичного переслідування чи адміністратив-
ного покарання широко використовувався такий вид ре-
пресій, як депортація. Уже восени 1939 p. перша хвиля
депортації охопила польських осадників, які виселялися
разом із сім'ями. Протягом грудня 1939 — березня 1940 pp.
із Західної України та Західної Білорусії було депортовано
понад 137 тис. чол. їх виселяли в північно-східні області
РРФСР, Комі АРСР і Казахстану.

646

Друга хвиля депортації прокотилась у квітні 1940 p., коли
було вивезено заможних селян — "куркулів" (до 6 тис. сімей
із Західної України та Західної Білорусії). Всього із Західної
України в 1939—1940 pp. було вислано до Сибіру, Поволжя,
Казахстану та на Північ, за різними підрахунками, від 10 до
20 % населення. Чимало невинних людей, яких німецько-
радянська війна застала в місцевих тюрмах, було знищено.

В умовах сталінського тоталітарного режиму залиша-
лося важким політичне та соціально-економічне станови-
ще населення східних областей України. За рахунок жор-
стокої експлуатації робітників та інженерно-технічних
працівників, а також мілітаризації економіки напередодні
німецько-радянської війни зростало промислове виробниц-
тво. Якщо у 1937 p. випуск продукції важкої промисло-
вості (в межах території Української РСР 1939 p.) стано-
вив 16,2 млрд крб. за цінами 1926/27 pp., то у 1940 p. —
22,4 млрд крб. Змінювалася галузева структура промисло-
вості. У 1940 p. частка виробництва засобів виробництва
(група А) в Українській РСР становила 62 % проти 36 % у
1913 p., предметів споживання (група Б) — 38 проти 64 %
у 1913 p. Україна була головною вугільною та металургій-
ною базою СРСР. У 1940 p. вона давала: вугілля — 50,5 %
загальносоюзного виробництва, залізної руди — 67,6, сталі
— 48,8, чавуну — 64,7 %.

Україна стала одним з основних районів СРСР з вироб-
ництва зернових і технічних культур, продуктивного тварин-
ництва, її сільське господарство давало третину союзного
виробництва зерна і 60 % врожаю цукрових буряків. На-
прикінці 30-х — на початку 40-х років значно розширилися
посівні площі, поліпшилась їх структура, зросла врожайність
сільськогосподарських культур. У 1940 p. урожайність зер-
нових культур становила 12,4 ц/га і перевищувала рівень
1913 p. на 3 ц, соняшнику — відповідно 13,1 ц/га і 3,8 ц,
картоплі — 101 ц/га і 22 ц. Однак погектарний збір цук-
рових буряків був дещо нижчим: 158 ц/га в 1940 p. проти
167 ц/га в 1913 p.

Деякі позитивні зрушення відбулись у торгівлі. Роздріб-
ний товарообіг державної та кооперативної торгівлі Україн-
ської РСР у 1940 p. порівняно з 1937 p. збільшився на
34,6 % і загальний його обсяг досяг 3202,8 млн крб. З них
на роздрібну торгівлю припадало 2817,2 млн крб., а на гро-
мадське харчування — 385,6 млн крб. Проте це не відпові-
дало реальним потребам населення. До того ж ринкові фон-
ди в розрахунку на одну людину в 1940 p. навіть зменши-
лися. Повільно зростали реальні доходи населення. Так,
реальна заробітна плата робітників і службовців народного
господарства з 1937 по 1940 p. збільшилася лише на 12 % .

У червні 1941 p. розпочалася німецько-радянська війна.
За чотири місяці майже вся Україна була окупована німе-
цькими військами. До грудня 1941 p. німці контролювали
територію Радянського Союзу, на якій проживало 42 % насе-
лення, і велику частину його економічного потенціалу.

Господарство України з початку війни було переорієн-
товано на потреби оборони. Більшість промислових під-
приємств було поставлено в умови воєнного часу і форсувало
виробництво. Особливо велика потреба виникла у металі.
Значно збільшили виробництво металургійні заводи. З по-
чатком масової мобілізації виникла потреба у робочих
місцях, на які замість мобілізованих чоловіків ставали жінки,
підлітки і пенсіонери.

У тяжкі умови було поставлено сільське господарство.
Більшість районів Західної та Правобережної України
були швидко окуповані німецькими військами. Провести
евакуацію чи зібрати урожай тут не встигли. В лівобе-
режних областях почалося форсоване збирання хліба. До
колгоспів були доведені високі норми здачі хліба. Праців-
ники сільського господарства 15 східних областей Украї-
ни до 10 жовтня вивезли на державні заготівельні пункти
143 249 тис. т зерна. План хлібоздачі був виконаний на
28,5%. В цей самий час трудівники українського села
здали державі багато тваринницької продукції. До 20 ве-
ресня план поставок м'яса було виконано на 80,5 %, до 10

648

вересня план здачі молока — на 68,3 %, яєць — на 58,4 %.

Там, де це було можливо, все зерно збирали і здавали на
заготівельні пункти, а там, де це було неможливо, його спа-
лювали. Згоріли тисячі гектарів збіжжя. Знищували й ху-
добу, сільськогосподарський реманент. По відношенню до
України було застосовано тактику "спаленої землі". Всі
промислові підприємства, які могли б використати окупан-
ти, знищувалися. Страхітливих руйнувань зазнав Київ.
Радянськими військами, що відступали, знищувалися під-
приємства, багато пам'яток архітектури. В Донбасі було за-
топлено майже всі шахти, зруйновано гігантський комплекс
заводів на Дніпрельстані, всі 54 домни республіки, висаджено
в повітря всі мости через Дніпро, зруйновано тисячі кіло-
метрів залізничних колій, телеграфних ліній тощо.

Уже з самого початку війни відбувалася масова евакуа-
ція на Схід заводів, кваліфікованих робітників, вчених і
фахівців. Лише до листопада 1941 p. з України було виве-
зено в Росію, Середню Азію більш як 500 великих під-
приємств. Всього з України було евакуйовано близько тисячі
заводів, понад 4 млн осіб, відповідно з Києва — 197 під-
приємств і 300 тис. осіб. Харківський тракторний завод,
переобладнаний для випуску танків, було демонтовано та
евакуйовано разом із 4673 фахівцями й обслуговуючим
персоналом. З України було евакуйовано ЗО 212 тракторів,
більш як 6 млн голів худоби, 1,6 млн т шкур, хутра тощо.
Евакуйовані підприємства розміщувалися на виробничих
площах заводів Уралу та Східного Сибіру. Майже все устат-
кування з українських електростанцій було вивезено й вста-
новлено на нових станціях. Проте багато підприємств, що
було евакуйовано, не змогли налагодити виробництво, їх було
розукомплектовано.

Більшість евакуйованих робітників перебувало у тяж-
кому матеріальному становищі. Робочий день було збіль-
шено до 10—12 годин, а на деяких підприємствах він ста-
новив 14 годин.

У серпні 1941 p., повністю нехтуючи національними

649

прагненнями українців, Гітлер наказав розбити територію
України на окремі адміністративні одиниці. Найбільша з
них, під назвою Рейхскомісаріат Україна, обіймала Право-
бережжя і більшу частину Лівобережжя з центром у місті
Рівне. Німці перетворили Галичину на один з районів ге-
нерального губернаторства Польщі. Буковина й частина
Південно-Східної України, включаючи Одесу, були передані
Румунії (союзникові Німеччини) й стали називатися Транс-
ністрією. Наближені до лінії фронту східні землі в околи-
цях Харкова залишалися під юрисдикцією німецької армії.

Гітлерівський режим поставив перед собою завдання
підкорити та колонізувати Україну, знищити її народ.

Навіть побіжний перелік втрат свідчить про той страш-
ний відбиток, що його наклала друга світова війна на Украї-
ну та її населення. Мінімум 5,3 млн чол. або кожен шостий
мешканець України загинув у цій війні. 2,3 млн українців
було вивезено для примусової праці у Німеччину. Цілком
чи частково було зруйновано понад 700 великих і малих
міст та 28 тис. сіл, внаслідок чого безпритульними лиши-
лось 10 млн осіб. Втрати в економіці були величезними.
Знищення понад 16 тис. промислових підприємств означа-
ло втрату великої частини того, що Україна здобула такою
великою ціною у 30-х роках. Підраховано, що загальні збит-
ки, завдані Україні та її економіці, становили 40 % .

Страхітлива жорстокість нацистської влади виявилася
також у ставленні до міського населення та інтелігенції.
Було різко обмежено надходження продуктів харчування в
міста. У майбутньому німці планували перетворити Украї-
ну на аграрну країну. Німеччині самій були потрібні ті
продукти, що їх споживали українські міські мешканці. В
результаті голод став звичайним явищем, а багато жителів
міст змушені були перебиратися до села. Київ, наприклад,
втратив більше 60 % жителів. Населення Харкова, яке на
початку німецької окупації становило 700 тис., зменшилося
на 230 тис. чоловік.

Промислові підприємства, які залишилися неушкодже-

650

ними, окупанти оголосили власністю Німеччини, влили до
імперських фірм, використовували для ремонту воєнної
техніки, виготовлення боєприпасів. Частину підприємств
повернули колишнім власникам.

Німці зберегли колгоспи під своїм наглядом, у дещо
зміненій формі та під іншою назвою. Так українські селя-
ни швидко втратили надію на те, що новий режим ліквідує
колгоспи. Вони змушені були тяжко працювати на своїх
нових поневолювачів. 85 % усього постачання Німеччини
продуктами з окупованих радянських територій припада-
ло на Україну.

Тільки протягом 1943—1944 pp. окупанти вивезли з
України до Німеччини: 9 млн т зерна, 622 тис. т м'ясних
продуктів, 950 тис. т олії, 108 тис. т масла, 400 тис. т цукру,
2,5 млн т корму для худоби. За цей час гітлерівці пограбу-
вали 27 910 колгоспів, 872 радгоспи і 1300 машинно-трак-
торних станцій. В ході каральних акцій нацисти знищили
256 сіл.

Гітлерівці насаджували "нову земельну аристократію",
тобто створювали німецьку касту феодалів. Під час оку-
пації в Україні було створено 2 215 маєтків загальною пло-
щею понад 6,3 млн га. Було розроблено заходи, спрямовані
на організацію на селі хуторських господарств з "українців
німецького походження" (німецьких колоністів, так званих
фольксдойчів). 15 жовтня 1942 p. окупаційна влада видала
розпорядження про масове насильницьке вигнання україн-
ського населення з його власних земель і утворення на них
спеціальних селищ ("хегенвальдів"). Лише у восьми захід-
них областях України загарбники силою вигнали населення
з 357 тис. селянських дворів. Грабуючи українських се-
лян, фашисти широко практикували натуральні та грошові
побори, що доповнювалися системою різноманітних штрафів
і контрибуцій, які накладалися у вигляді покарань.

Відступаючи з України, гітлерівці, як і більшовики у
1941 p., вдалися до тактики "спаленої землі". У наказі своїм
військам Гітлер наголошував: "Не можна допустити, щоб

651

при відступі з України ми залишили після себе хоч одну
людину, хоч одну голову худоби чи мірку зерна. Ворогові
повинна дістатися цілковито спалена і винищена земля". З
300-кілометрової смуги вздовж лівого берега Дніпра оку-
панти насильно вивезли велику кількість людей, а значні
частини міст Полтави, Дніпропетровська, Кременчука спа-
лили. Правобережжя не потерпіло від широкомасштабних
руйнувань, хоча не змогло уникнути масової евакуації на
Захід. Відступаючи, німці знищили майже всі відбудовані
мости через річки, залізничні вузлові станції, порти тощо.

Після визволення української землі одразу розпочала-
ся відбудова господарства, міст і сіл республіки. Із 75 млрд
крб., відпущених урядом СРСР під час війни на відбудову
народного господарства районів, визволених від фашистської
окупації, 17,28 млрд крб., тобто четверта частина, признача-
лися для відродження економіки України. З усіх капітало-
вкладень, виділених протягом 1943—1945 pp. для вугіль-
ної промисловості європейської частини СРСР, близько 72 %
було направлено на відбудову Донбасу. Бюджетні асигну-
вання на відродження металургії Півдня в 1943—1944 pp.
становили близько 40 % всіх капіталовкладень у чорну
металургію СРСР. Головна увага приділялася відбудові тих
підприємств, транспортних магістралей, електростанцій, які
найменше постраждали і могли бути використані в оборон-
них цілях.

Основу відбудови народного господарства України ста-
новив насамперед паливно-енергетичний комплекс. На
кінець війни у Донбасі було відновлено 54 % шахтного
фонду. В результаті видобуток вугілля становив 43,3 %
довоєнного, а його частка у загальному видобутку колиш-
нього СРСР зросла до 26,7 %. Уже в 1944 p. знову почали
виплавляти сталь та виробляти прокат найбільші мета-
лургійні заводи України. Інтенсивні відбудовчі роботи ве-
лися в машинобудівній галузі, хоча держава виділила на ці
потреби недостатню суму грошей. Справа ускладнювалася
тим, що реевакуація майна підприємств, вивезених у тил в

652

1941—1942 pp., була визнана цілком слушно недоцільною.
На Україну поверталися лише їхні колективи, та й то в
неповному складі.

Проте загальна продуктивність праці залишалася неви-
сокою. Однією з основних причин цього було вкрай незадо-
вільне матеріально-побутове становище населення. Карткова
система могла забезпечити лише найнижчий, напівголод-
ний прожитковий рівень. Ще гострішою була житлова про-
блема. У республіці 10 млн людей залишилися без житла.

Завдяки самовідданості українського народу було відбу-
довано наприкінці війни майже ЗО % довоєнних виробничих
потужностей промисловості. Україна стала, по суті, прифрон-
товою матеріально-технічною базою діючої армії. Проте сіль-
ське господарство, установи науки та культури, житловий
фонд та комунальне господарство міст і сіл відбудовували-
ся повільно. Уряд СРСР виділив для відбудови економіки
лише 18,3 млрд крб., що становило 24 % загальної суми,
виділеної радянським територіям, що постраждали від
німецько-фашистських загарбників. Разом з тим матеріаль-
ні збитки України оцінювалися 286 млрд крб., або 42%
загальних втрат СРСР.

Отже, в роки другої світової війни Україна стала аре-
ною жорстокої боротьби двох тоталітарних систем, які зма-
галися, боролися за володіння її багатствами. Німецькі фа-
шисти, здійснюючи свою антиукраїнську окупаційну полі-
тику, широко використовували злочинний досвід сталін-
ського режиму:

• формування концентраційних таборів для ізоляції та
знищення потенціальних і активних ворогів системи;

• депортація працездатного населення як резерву робо-
чої сили на будови та підприємства німецького рейху;

•подібно до 1933 p. використання організованого голо-
ду як інструменту етноциду в Україні;

• збереження колгоспів і державної промисловості для
максимальної експлуатації населення, експропріації сіль-
ськогосподарської та промислової продукції;

653

• цілеспрямована політика формування адміністративних
структур за територіальними, а не національними ознаками.

5.2. Відбудова і розвиток промисловості

Відбудова та розвиток господарства України в повоєнні
роки відбувалися в умовах, коли всі українські землі (крім
крайніх західних, що залишилися у складі Польщі) опини-
лися у межах однієї держави. Територія України на кінець
1945 p. розширилася і становила понад 580 тис. км². У
1954 p. до України було включено Крим.

Складним було демографічне становище. Так, у 1941 p.
населення становило 41,3 млн, а у 1945 p. — 29 млн осіб.
За радянською статистикою, кожен шостий житель Украї-
ни загинув. Решта була депортована на примусову працю у
Німеччину, евакуйована на Схід, заслана до таборів. Майже
мільйон поляків у 1944—1946 pp. виїхало до Польщі, а в
Україну переселилося близько 500 тис. українців. За 1945—
1948 pp. повернулося близько 2,2 млн демобілізованих
воїнів, а також практично всі евакуйовані. Проте довоєнно-
го рівня населення було досягнуто тільки в 1958 p. Після
1950 p. темпи природного приросту населення знижувалися
(з 14,6 % у 1950 p. до 0,81 % в 1966 p.). Кількість сіль-
ського населення зменшувалася в середньому на 0,5 % на
рік. У 1966 p. частка міських жителів становила 51 %.

За етнічним складом зросло російське населення —
7 млн, або 16 % , у Східній та 330 тис., або 5 %, у Західній
Україні. У роки війни скоротилася чисельність поляків,
євреїв, кримських татар.

Після війни залишилося лише 17 % довоєнної кількості
робітників, а весь промислово-виробничий потенціал стано-
вив 48 % проти 1940 p. У 1950 p. цей показник становив
81 %. Протягом 50—60-х років гострої нестачі робочої сили
не відчувалося внаслідок відносного аграрного перенаселен-
ня, особливо у західних областях. У структурі зайнятості
істотних змін не відбулося. Більшість робітників працюва-

654

ли у галузях матеріального виробництва (81,5 % у 1960 p.).
У промисловості, будівництві, на транспорті було зайнято
38,8 %. Зберігалася висока частка зайнятих у сільському
господарстві — 42,7 %, а у сфері торгівлі, послуг, державно-
го управління — 18,5 %.

Господарство розвивалося на основі директивних п'яти-
річних планів: п'ятого (1951—1956 pp.), шостого (1956—
1960 pp.), сьомого (1961—1965 pp.). У сталінську добу від-
правною точкою розвитку було твердження про те, що у
СРСР побудовано соціалістичне суспільство і почався пере-
хід до комунізму, який можна побудувати в одній країні.
Ідея догнати і перегнати індустріальні країни була підтри-
мана М. С. Хрущовим, який проголосив курс на досягнення
в СРСР найвищого в світі добробуту людей. Це було аван-
тюрне рішення, оскільки за якісними показниками госпо-
дарство СРСР відставало від США, інших економічно розви-
нених країн. Результатом функціонування командно-адмі-
ністративної системи, партійного керівництва, дефіциту
демократії була екстенсивна спрямованість розвитку гос-
подарства країни, що відбувався за довоєнною схемою.

Значні втрати господарства України в роки другої світо-
вої війни зумовили низький вихідний рівень порівняно з
іншими країнами. У 1945 p. в Україні було вироблено лише
26 % промислової, 49 % сільськогосподарської довоєнної
продукції, товарообіг зменшився до 31 % . У СРСР ці показ-
ники становили відповідно 92, 60, 45 % .

Відбудова господарства продовжувалася до 1950 p. Швид-
кими темпами розвивалася промисловість — 34,6 % щоріч-
но при 22—23 % по СРСР. Перевага надавалася базовим
галузям промисловості: паливній, металургійній, електро-
енергетичній, машинобудівній. Було відбудовано та побу-
довано понад 2 тис. підприємств.

Про зростання обсягу промислового виробництва важ-
кої індустрії України на 1950 p. свідчать такі дані: