Geum.ru

Пайовик Б. Д., Матисякевич М., Матейко Р. М. Л22 Економічна історія України І, світу: Підручник/ За ред. Б. Д. Лановика

Вид материалаДокументы

Содержание


4.2. Нова економічна політика в Україні
Подобный материал:
1   ...   33   34   35   36   37   38   39   40   ...   45
603

Відновлювалася розбалансована фінансово-кредитна си-
стема України. Вдалося створити державний бюджет. За-
коном від 9 травня встановлювалася національна грошова
одиниця — карбованець, стабільність якого зміцнилась. Він
забезпечувався природними багатствами України, головним
чином цукром. У гетьманській державі допускався некон-
трольований обіг російських рублів та "керенок", німецьких
марок та австро-угорських крон. Україна платила велику
контрибуцію іноземним державам своїми природними ба-
гатствами, виробами народних промислів.

Гетьманське правління пішло на більші поступки німе-
цько-австрійським окупантам. Так, згідно з економічним
договором від 10 вересня 1918 p. на 1918/19 господарський
рік уряд Української держави надав право вивезти не менше
100 млн пудів хліба, худоби до 11 млн пудів (у живій масі),
овець — 300 тис. голів, птиці — 2 млн голів, до 400 тис.
пудів сала, масла, сиру, близько 200 тис, пудів м'ясних кон-
сервів, ковбаси і м'ясних товарів (за місяць), 2,5 млн пудів
цукру, а також багато іншого продовольства та промислової
сировини. Наприклад, з 16 травня по ЗО жовтня було виве-
зено 4 500230 пудів вовни, 173 836 пудів волосу і щетини,
379 352 пуди різних тканин, 479 000 пудів шкур і хутра,
449000 пудів різних металів, 144 734 пуди руди, 286 965 пудів
тютюну, 78 250 пудів конопель і льону, 18 641 пуд гуми. Ця
економічна угода ще більше посилила залежність України
від західних союзників.

Тривало подальше скорочення промислового виробництва.
На металургійних заводах Півдня з 63 доменних печей на
кінець травня 1918р. працювало чотири, а на кінець серпня
— лише дві. До осені з 102 мартенівських печей були в дії
тільки 7, працювало також лише 7 прокатних станів. Ви-
плавлення чавуну в 1918 p. скоротилося порівняно з 1913 p.
в 11 разів, сталі — в 13, виробництво прокату —в 15, видобу-
ток залізної руди — в 17, марганцю — у 10 разів. Весь гір-
ничопромисловий і металургійний регіон Донбасу та Криво-
ріжжя був суцільним промисловим кладовищем.

604

Масового характеру набуло безробіття. Так, за далеко
неповними даними, у 1918 p. тільки у 23 містах України
налічувалося 180,6 тис. безробітних. Лише в Києві, Кате-
ринославі, Харкові й Одесі кількість безробітних досягла
75 тис. На Луганському заводі Гартмана з 6100 робітників
залишилося 160, на Донецько-Юр'ївському було звільнено
4100. На криворізьких рудниках безробітними стали по-
над 90 % всіх робітників. Підірваними були продуктивні
сили сільського господарства. Через скорочення в 1918 p.
посівних площ майже наполовину порівняно з довоєнним
періодом зменшилася товарна маса зерна. Внаслідок цього
зросла спекуляція. Ціни на продукти харчування та това-
ри масового вжитку дуже підвищилися. Так, фунт білого
хліба коштував 300 крб., фунт цукру — 600 крб., сала —
700 крб. Робітники великих міст і промислових центрів
одержували, і то не щодня, лише по фунту хліба на день.

У грудні 1918р. Гетьманат був повалений Директорією.
26 грудня 1918 p. вона видала Декларацію, в якій заявила
про свій намір експропріювати державні, церковні та ве-
ликі приватні землеволодіння для перерозподілу їх серед
селян. Уряд брав на себе зобов'язання бути представником
інтересів робітників, селян і "трудової інтелігенції".

У зв'язку з критичним політичним та воєнним стано-
вищем, в якому з самого початку діяла Директорія УНР,
звужувалась її соціальна база. Новій українській владі не
вдалося налагодити управління економікою.

У ряді галузей промисловості України внаслідок загаль-
ної розрухи, "хазяйнування" окупантів посилився процес
роздроблення виробництва. Навіть у такій галузі, як кам'я-
новугільна, в 1919 p. з 61 підприємства залишилося лише
23. Зросла частка середніх і невеликих підприємств. В
умовах господарської розрухи вони виявилися більш жит-
тєздатними.

Зменшувалися ресурси важливих для державного гос-
подарства матеріалів, продуктів, сировини. У 1918 p. було
видобуто 34,8 % вугілля порівняно з 1913 p., а в 1919 p. —

605

лише 20,5 %. Паливний голод в Україні надзвичайно заго-
стрювався. Залізорудна і марганцева промисловість у 1919 p.
повністю припинили свою діяльність. Не працював жоден
рудник. Різко скоротила виробництво машинобудівна про-
мисловість України. Так, випуск паровозів у 1918 p. проти
1917 p. зменшився в 2,5 раза, а в 1919 p.— в 15 разів.
Істотно зменшилося виробництво цукру. Якщо у 1918 p.
було вироблено тільки половину випуску 1913р.,тов1919р.
— п'яту частину. В такому становищі перебували й інші
галузі харчової промисловості. Все це надзвичайно нега-
тивно відбивалося на матеріальному становищі населення,
особливо міського.

Українське селянство, яке на початку боротьби проти
гетьманщини підтримало Директорію, почало виявляти полі-
тичне невдоволення її економічною політикою. Поштовх
до поглиблення конфлікту дав земельний закон Директорії,
опублікований 8 січня 1919 p. Декларувавши ліквідацію
приватної власності на землю, закон у той самий час, по
суті, не відповідав на головне запитання: коли ж селянство
одержить землю? Земельна власність іноземних (польських,
австрійських, німецьких) землевласників була оголошена
недоторканою. Її долю мав вирішити спеціальний закон.
Недоторканими залишалися 15-десятинні господарства. Все
це й обумовило виступ проти Директорії Виконавчого Комі-
тету Всеукраїнської Ради селянських депутатів ("Спілки").
Комітет заявив, що Директорія не здійснила обіцяних со-
ціальних реформ.

З великим запізненням згідно з законом Директорії
УНР від 4 січня 1919 p. українські гроші було визнано
єдиним законним засобом виплат на території України. І
хоч українська влада швидко втратила більшу частину те-
риторії, все-таки українські гроші мали більшу купівельну
вартість, ніж "керенки", більшовицькі рублі чи "денікін-
ки". Український карбованець на звільнюваних в ході війни
територіях зазвичай вимінювали за чотири радянських чи
денікінських карбованці. Щоб піднести функціональне зна-

606

чення українських грошей і довіру до них у населення, то-
гочасний міністр фінансів Б. Мартос випускав час від часу
на ринок значну кількість цукру, борошна, спирту та інші
продукти, які були в розпорядженні уряду.

В результаті успішного збройного повстання, яке відбу-
лося на початку листопада 1918 p., відкрилася нова сто-
рінка історії Східної Галичини. Була повалена влада Авст-
ро-У горської монархії й проголошена Західно-Українська
Народна Республіка. Законодавчим органом ЗУНР, а потім
ЗОУНР стала Українська Народна Рада. У її програмній
декларації, виданій 5 листопада 1918 p., проголошувалося
народовладдя, основи економічної політики молодої респуб-
ліки, гарантувалися права і свободи громадян, їх національна
та соціальна рівність.

Законодавчим органом Української Народної Ради ста-
ла Рада Державних Секретарів, створена 10 листопада 1918 p.
Перед урядом ЗУНР стояли надзвичайно складні соціально-
економічні завдання. Найбільшою турботою Секретаріату
внутрішніх справ було забезпечення населення та армії
продуктами харчування. В Галичині не вистачало продо-
вольства. Ще гострішою була нестача промислових товарів.

Уряд Наддніпрянської України надав допомогу галичанам
— було надіслано 1000 вагонів продуктів харчування (в тому
числі 500 вагонів цукру) й асигновано певну кількість грошей
для закупівлі продуктів харчування. Проте ця допомога
виявилася недостатньою. Тому Державний Секретаріат вну-
трішніх справ змушений був здійснити ряд радикальних захо-
дів. Усі запаси продуктів харчування та предметів першої
необхідності Секретаріат зосередив у своїх руках.

Чималу роботу провів Секретаріат залізниць, пошт і те-
леграфів, йому вдалося налагодити рух поїздів, які з листо-
пада 1918 p. по січень 1919 p. перевезли сотні тисяч військо-
вослужбовців та полонених. Для підготовки нового заліз-
ничного персоналу Секретаріат подбав про залізнично-
технічні курси. З січня 1919 p. налагодилася робота пошт.
Діяли телеграф, а почасти й телефон.

607

З найбільшими труднощами зіткнулися секретаріати
фінансів й торгівлі та промислу. Першому Секретаріату
підпорядковувалися митне управління, скарбова сторожа,
управління мір та маси. Обом секретаріатам не вистачало
фахівців. Прибутки державної скарбниці були мінімаль-
ними. З огляду на повне зубожіння населення надходження
від податків були незначні. З великими зусиллями уряд
вишукав кількасот тисяч крон, щоб виплатити "добове"
фронтовикам. Державні секретарі одержували невелику
заробітну плату, і то лише з січня 1919 p.

Секретаріат громадських робіт займався використанням
корисних копалин (нафти, вугілля, солі). Він здійснював
нагляд за шляхами і державними пилорамами. Пекучим
завданням Секретаріату була відбудова зруйнованої еко-
номіки Галичини. З цією метою в повітах діяли технічні,
будівельні експозитури. Взимку 1919 p. заготовлено необ-
хідну кількість лісу для відбудовчих робіт. З настанням
весни планувалося розпочати відбудову краю. Секретаріат
земельних справ займався реалізацією земельного закону,
прийнятого Українською Національною Радою, здійснював
нагляд за тим, щоб вся земля оброблялася. З цією метою
при повітових комісаріатах були призначені рільничі ре-
ференти. Діяли повітові, а в селах сільські аграрні комісії.
Для проведення реформи створювалися земельні органи.
Секретаріат здійснював керівництво лісовими інспектора-
ми й управами державних маєтків.

Навесні 1919 p. економічний стан ЗОУ HP наближався
до катастрофи. Внаслідок жорстоких боїв на її території
протягом п'яти років були зруйновані й спалені сотні місте-
чок і сіл, промислових об'єктів. Різко зменшилася кількість
працездатного населення. Крім великих людських втрат
на фронтах, близько 700 тис. галичан були вивезені в Росію
та Австро-Угорщину. 100 тис. чоловік воювали в лавах
Української Галицької Армії. При цьому в гірських райо-
нах краю, передусім на Гуцульщині, лютував голод. 19 на-
селених пунктів Зборівського повіту було повністю зруйно-

608

вано. Ось про що йшлося у зверненні селян на початку літа
1919 p.: "Матеріалу будівельного... не можна дістати за
жодну ціну. Поле лежить облогом, люди не засіяли до те-
пер навіть 10 % своєї ріллі". Телеграми, листи про розпач-
ливий стан краю надходили до столиці ЗОУ HP м. Стані-
слава щоденно.

Лютували інфекційні хвороби. В листопаді—грудні
1919 p. на Поділлі поширився тиф. Кількість хворих станом
на 20 грудня становила 26 тис. Багато з них померло. Взагалі
у ті часи смертність у Східній Галичині досягала майже
100 тис. чол. В кінці 1918 — на початку 1919 p. більшовики
знову захопили значну частину території України. Вже
5 лютого 1919 p. вони зайняли Київ. Більшовицький режим
проводив в Україні сувору економічну політику під назвою
"воєнного комунізму". Вона передбачала націоналізацію
всієї землі, промислових підприємств, торгівлі, примусову
мобілізацію, централізований розподіл продуктів і товарів.

Важлива роль у формуванні економічної політики в ціло-
му належала організації продовольчої справи, введенню
продрозверстки. Одним з перших законодавчих актів Уря-
ду УСРР було проголошення 26 січня 1919 p. державної
монополії на хліб, цукор, сіль і гас. Введено також в дію
Декрет від 5 лютого "Про вилучення хлібних лишків".
Одночасно встановлювалися тверді ціни заготівлі та прода-
жу цих продуктів. Ці законодавчі акти були спрямовані, з
одного боку, на експропріацію хліба у заможних селян, а з
іншого — на "добровільне" здавання лишків зерна серед-
няками за твердими цінами та організацію постачання се-
лянству в обмін на здане зерно промислових товарів. Отже,
передбачалася заготівля його як примусовими методами,
так і налагодженням товарообміну в державному масшта-
бі. Однак цих заходів було недостатньо навіть для мінімаль-
ного забезпечення армії і міських робітників.

Хоча відповідні постанови Наркомпроду УСРР і встанов-
лювали хлібні норми, що не підлягали відчуженню, однак
визначити фактичний розмір лишків у селянському госпо-

609

дарстві практично було дуже важко. Крім того, відсутність у
розпорядженні продорганів достатньої кількості товарів для
обміну, "політика твердих заготівельних цін" змушували се-
лянина користуватися приватним ринком, де йому було вигід-
ніше обміняти продовольчі товари. Все це потребувало суво-
рого дотримання хлібної монополії й більш рішучого засто-
сування позаекономічних заходів щодо вилучення лишків
урожаю. 12 квітня Раднарком УРСР видав Декрет "Про роз-
верстку лишків урожаю 1918 p. та попередніх років", який
встановлював обов'язкову розверстку лишків продовольчих
товарів і зерна на насіння та зернового фуражу. При вилу-
ченні лишків розверстка передбачала орієнтацію не на їх
фактичну наявність і потреби селянства, а на потреби у хлібі
держави. На відміну від попередніх декретів продрозверстка
означала відчуження лишків зерна фактично без компенсації
промисловими товарами.

У 1919 p. розверстка дала 10,5 млн пудів українського
зерна. Створення за допомогою армійських працівників
розгалуженого продапарату дало змогу в 1920 p. охопити
системою державної продрозверстки значно більше районів,
ніж у 1919 p. На кінець 1920 p. було заготовлено вже
71,5 млн пудів зерна.

Продрозверстка мала згубні економічні та політичні
наслідки. Вона позбавляла селян матеріальної заінтересо-
ваності виробляти більше продуктів, що призводило до зни-
ження сільськогосподарського виробництва і занепаду всьо-
го господарства. Фактично безплатне вилучення у селян не
тільки лишків, а й частини необхідного насіннєвого матеріа-
лу, а також зловживання, які припускалися при його про-
веденні, викликали невдоволення селян, яке переросло в
широкий повстанський рух.

З теоретичної установки більшовиків випливала не-
обхідність ліквідувати товарне виробництво на селі. Це оз-
начало на практиці ліквідувати заможних селян, особливо
тих, які застосовували найману працю. Проте й середняки
теж хотіли торгувати продуктами своєї праці, а торгівля, за

610

уявленням більшовиків, вела прямо до капіталізму. Тому
кардинальне вирішення цього питання бачилося в створенні
колективних форм обробітку землі. В лютому 1919 p. опуб-
ліковано "Положення про соціалістичний землеустрій і про
шляхи переходу до соціалістичного землеробства", де заз-
началося, що на всі види одноосібного землекористування
слід дивитися як на такі, що своє відживають, а їх заміню-
ють радгоспи, комуни та інші товариства зі спільним об-
робітком землі. В 1919 p. Народний Комісаріат землеробства
України залишив за державою 65 % колишньої поміщи-
цької землі. Це близько 1700 колишніх поміщицьких еко-
номій площею більше ніж 1 млн десятин, які було розділено
між радгоспами в середньому по 600 десятин на радгосп.
Селяни в ці об'єднання не йшли, незважаючи на вимоги
Уряду.

Для того щоб заспокоїти українське селянство, третій
український радянський уряд, сформований 21 грудня
1919р., припинив колективізацію, яка в Україні зустріла
значно більший опір, ніж в Росії. Однак, продовжуючи відби-
рати у селян зерно, більшовики стверджували, що воно при-
значається для української радянської армії, а не для Росії.

Зрозумівши безнадійність усіх спроб схилити на свій
бік близько 500 тис. заможних селян, більшовики взялися
за середняків, запевняючи їх, що ті отримають можливість
зберегти свої землі. З метою нейтралізації впливу замож-
них селян партія більшовиків почала активніше здійсню-
вати свою стару політику створення комітетів незаможних
селян. Ці органи діяли проти основної частини українського
селянства, внаслідок чого було ліквідовано матеріальну базу
заможних хліборобів України.

У системі "воєнно-комуністичних заходів" була спроба
негайно запровадити "соціалістичний ідеал" і в промисло-
вості. Відбувалася прискорена націоналізація середніх і
частково невеликих підприємств, яку здійснювали насам-
перед місцеві органи влади. Так, Чернігівський губревком
прийняв рішення про повну націоналізацію текстильних,

611

цукрових, сірникових і тютюнових фабрик та заводів, серед
яких переважали середні та малі. Спостерігалися випадки
стихійної націоналізації, коли з тих чи інших причин робіт-
ники без відповідних санкцій державних органів влади
брали управління підприємством у свої руки, тоді як місцеві
господарські органи ще не мали змоги фінансувати та орга-
нізувати процес виробництва. Поступово складалася харак-
терна для економіки "воєнного комунізму" система управ-
ління — главкізм з його жорстким централізмом. Терито-
ріальна система господарського управління, хоча і продов-
жувала функціонувати, однак її роль поступово зменшува-
лася. Раднаргоспи керували роботою в основному місцевих
підприємств. На кінець 1920 p. 45 главків та виробничих
відділів Промбюро зосереджували керівництво роботою
близько 10 720 підприємств. Такі тенденції в управлінні
економікою були зумовлені суттю диктатури пролетаріату.

Важливими напрямами політики "воєнного комунізму"
стали введення загальної трудової повинності та мілітари-
зація праці. 21 січня 1920 p. спільною постановою Раднар-
кому РРФСР і Всеукрревкому була створена Українська
трудова армія, яка на кінець 1920 p. налічувала ЗО тис. чол.
Її завданням було максимальне збільшення заготівель про-
довольства, видобутку палива, сировини, встановлення тру-
дової дисципліни на підприємствах, постачання підприємств
робочою силою. Лише протягом 1920 p. червоноармійці від-
працювали 2,8 млн людино-днів.

Характерними для економіки "воєнного комунізму" були
натуралізація господарських відносин і різке знецінення
грошових знаків. Запровадження продрозверстки, скорочен-
ня промислової та сільськогосподарської товарної маси,
обмеження торгівлі й товарообороту зумовили знецінення
карбованця. Внаслідок цього для покриття державних ви-
трат радянський уряд був змушений стати на шлях поси-
леної емісії паперових грошей, які дедалі більше втрачали
свою цінність, їх роль почали виконувати різні дефіцитні
товари: сіль, сірники, мило, цукор тощо. Так, Смілянське

612

районне управління Головцукру в червні 1920 p. повідом-
ляло Промбюро, що оплату праці робітників цукрових за-
водів здійснюють цукром. У Донбасі набув поширення обмін
вугілля на хліб, фураж та інші сільськогосподарські про-
дукти. Отже, інфляція посилювала процес натуралізації
господарських відносин.

Стан господарства України у 1920 p. в результаті здій-
снення більшовицької політики був катастрофічним. Ти-
сячі робітників, рятуючись від голодної смерті, тікали з під-
приємств у села. Торгівля набула спотворених форм. Нега-
тивно вплинула на економіку заборона кооперації та кус-
тарних промислів. Найбільших руйнувань зазнали галузі
важкої промисловості. Виробництво кам'яного вугілля, за-
лізної та марганцевої руд, чавуну і сталі скоротилося до
мінімуму. На початку 1921 p. в Україні не працювала жод-
на домна, не було вироблено жодної тонни прокату.

Великі економічні втрати, яких зазнала Україна вна-
слідок першої світової війни, ще більше зросли в наступні
роки. Часта зміна політичної влади зривала роботи з нала-
годження виробництва. Кожного разу цей процес слід було
починати знову. Особливого занепаду та руйнування зазна-
ли промисловість та сільське господарство. Трагічні соціаль-
но-економічні наслідки мала більшовицька політика "воєн-
ного комунізму", необхідність скасування якої на початку
1921 p. стала очевидною.

4.2. Нова економічна політика в Україні

Становище України на початку 20-х років було надзви-
чайно важким. Українські землі знову потрапили під іно-
земне панування. На основній їх частині була утворена
Українська РСР, народ якої пережив небачені в історії люд-
ства страхіття тоталітарного режиму. Було створено апа-
рат насильства у вигляді ЧК ("чрезвьічайная комиссия"),
будувалися концентраційні табори. Велася безкомпроміс-
на боротьба з "контрреволюцією". У 1920 p. Л. Троцький

613

пропонував всю країну перетворити на гігантський кон-
центраційний табір, створивши "трудові армії", в яких ко-
жен повинен був вважати себе солдатом праці. Репресивна
машина почала застосовуватися повним ходом проти се-
лянства.

Така антинародна політика, а також літня засуха 1920 p.
довели економіку України до катастрофи. Почався голод.
Міські робітники, денний пайок хліба яких не перевищу-
вав 100 г, змушені були оголошувати страйки. На початку
1921 p. вони спалахнули в Катеринославі, Харкові, інших
містах України. Проти продрозверстки збройне виступило
селянство. Цей рух поширився на Донеччині, Кременеччині,
Полтавщині, Катеринославщині. Офіційна пропаганда нази-
вала селянські виступи "куркульським саботажем", "полі-
тичним бандитизмом". Очолив боротьбу проти цього "банди-
тизму" голова Раднаркому УРСР Г. X. Раковський і коман-
дуючий збройними силами України М. Ф. Фрунзе. Приду-
шували повсталих селян регулярні армії В. К. Блюхера,
П. Ю. Дибенка, І. Н. Дубового, Г. І. Котовського, О. Я. Пархо-
менка, численні загони ЧК тощо. Так мстила радянська
влада тим, хто відкидав грабіжницьку продрозверстку. Від
голоду, який охопив в 1921 p. південні губернії України,
загинуло близько 1 млн чол.

Політика "воєнного комунізму", яка історично була пер-
шою формою командно-адміністративної системи, призве-
ла більшовицьку Росію, а отже, і Україну до катастрофи.

Невдоволення широких верств населення країни, особли-
во сільського, економічною політикою більшовиків і приму-
сило В. І. Леніна визнати повний крах політики "воєнного
комунізм" і перейти до нової економічної політики (непу).

Запровадження непу повинно було врятувати економі-
ку країни від повного розвалу. Головна увага в новій еко-
номічній політиці приділялася заходам щодо піднесення
продуктивності сільського господарства на основі заінтере-
сованості селянина в своїй праці. З цією метою в країні
запроваджувався натуральний податок, значно менший від

614

продрозверстки, розміри якого доводилися до селянина на-
весні (перед посівною), хоча ці розміри протягом року мог-
ли збільшуватися. Всі надлишки зерна після внесення по-
датку залишалися селянинові, якими він міг вільно розпо-
ряджатися.

Натуральний податок розглядався як частина відраху-
вань від виробленої продукції з урахуванням розмірів уро-
жаю, матеріального становища, кількості членів сім'ї та
інших показників, що характеризували господарство. Бідні
селяни повністю звільнялися від податку. На 1923—1924 pp.
і на наступні роки був запроваджений єдиний сільськогоспо-
дарський податок, який замінив численні натуральні подат-
ки. Після проведення грошової реформи (1924 p.), яка зміц-
нила грошову систему, податок сплачували в основному
грошима.

Для реалізації надлишкової продукції, що залишалась
у селян, необхідно було відновити вільну торгівлю, яка була
заборонена в період "воєнного комунізму".

Перехід до свободи "обороту" було зроблено, хоча ко-
мандні важелі економіки (важка промисловість, банки, транс-
порт, зовнішня торгівля) залишались у віданні держави.

Відновлення торгівлі в країні давало змогу оживити
господарство, дістати продукти харчування і сировину, не-
обхідну для відбудови промисловості.

Щоб зберегти владу в своїх руках, більшовики змушені
були піти на поступки селянству, відмовитися від продроз-
верстки і перейти до натурального, а згодом до грошового
податку, дозволивши вільну роздрібну торгівлю, дати змогу
громадянам виявити певну особисту ініціативу. Здійснен-
ня нової економічної політики почалося в надзвичайно
несприятливих умовах. Нестача палива призводила до за-
гострення транспортної кризи, викликаної цілковитою зно-
шеністю вагонів і паровозів. У містах з'явилося багато без-
робітдих. У країні панував голод.

Рішення про перехід до нової економічної політики дали
ефект не відразу. Проте країна повільно почала виходити з

615

економічної кризи. Поступово ліквідовувалися дефіцит,
"підпільна торгівля", "тіньова економіка" тощо. З 1921 p.
вільна торгівля знову почала виконувати органічно прита-
манну їй функцію наочного і безстороннього "зважувача"
всіх товарів, що надійшли на ринок, за їхньою ціною для
споживача.

4 грудня 1921 p. було прийнято Декрет про денаціона-
лізацію дрібних ремісничих майстерень, а також середніх
підприємств, їх повернули колишнім власникам. З 1921—
1922 pp. було дозволено оренду засобів виробництва (при-
міщень та цілих підприємств в торгівлі й промисловості,
землі й техніки — в сільському господарстві). Понад тре-
тину всієї кількості промислових підприємств (переважно
дрібних і середніх) було здано в оренду, з них більшу поло-
вину одержали приватні особи (серед них і колишні влас-
ники). Частину підприємств, в основному харчової промис-
ловості, взяли в оренду кооперативи. В Україні в оренду
організаціям (кооперативам, артілям), приватним особам,
не виключаючи і колишніх власників, було здано 5,2 тис.
підприємств — більше половини всієї кількості. Було зроб-
лено спроби залучити іноземний капітал. Виникли концесії
(оренда державних підприємств зарубіжними підприємця-
ми). Утворювалися й змішані підприємства із залученням
коштів держави та іноземних фірм. Однак слід підкресли-
ти, що значного розвитку ці концесії не одержали. При-
ватні підприємці (особливо іноземні концесіонери), як пра-
вило, не виявляли бажання вкладати кошти у відбудову і
розвиток промислових підприємств на території більшо-
вицької Росії, в тому числі України.

Політика непу не була прийнята однозначно і схвально
керівними діячами компартії України. В окремих з них
збереглася ностальгія за системою і методами "воєнного
комунізму". Так, в постанові лютневого пленуму ЦК ВКП(б)
у 1921 p. йшлося про недоцільність для України заміни
продрозверстки продподатком (очолював тоді компартію
України В. Молотов).

616

Незважаючи на цю постанову, нова економічна політи-
ка почала запроваджуватися і в Україні. Для забезпечення
селян посівним матеріалом, робочою худобою, реманентом
у 1922 p. було створено акціонерне товариство "Село-допо-
мога", а 6 лютого 1923 p. утворено Всеукраїнську спілку
сільськогосподарських кооперативів "Сільський господар",
яка здійснювала всі позиково-продовольчі операції на селі.

Протягом 1921—1922 pp. посівні площі дещо збільшили-
ся порівняно з роками продрозверстки, хоча у цілому стано-
вище залишалося ще важким. Починаючи з 1923 p. селяни
освоїли землі, націоналізовані ще Центральною Радою (кож-
ний селянин одержав ділянку, яку міг обробити силами влас-
ної сім'ї). Площа ділянки в малоземельних районах була
меншою, в багатоземельних — більшою. Загалом українські
селяни мали в своєму користуванні 31 млн десятин землі,
що становило 92 % земельного фонду республіки.

Працюючи в нових умовах, селяни України почали швид-
ко підвищувати продуктивність праці в своїх господарствах.
У 1927 p. в Україні обробляли на 10 % більше землі, ніж у
1913 p., а виробництво зерна д осягло довоєнного рівня, хоча
урожайність залишалася невисокою. Причинами низьких
урожаїв були відстала культура землеробства, екстенсивне
рільництво. Товарність рільництва також була невисокою
внаслідок того, що більшовицька влада знищила високото-
варні поміщицькі та міцні (куркульські) селянські госпо-
дарства, які в основному постачали на ринок велику кіль-
кість зерна.

Неп сприяв розвитку кооперації. Вона почала відро-
джуватися як розгалужена система самодіяльних господар-
ських організацій. Поширився добровільний кооператив-
ний рух, розгорталася діяльність промислової, споживчої,
сільськогосподарської, кредитної кооперації.

В Україні формувалась єдина система кооперації, яка
об'єднувала всі споживчі товариства в містах і селах. Ве-
ликих успіхів досягла кооперація в справі заготівлі та збу-
ту продукції.