Бабочкіна Юлія Дмитрівна удк 631. 14: 633. 1: 338. 439. 62 закон
| Вид материала | Закон |
- Удк 338. 43: 631. 15: 631., 86.96kb.
- Удк 631. 171: 633/635 А. А. Иванов, Б. В. Петров, 57.67kb.
- Удк 631. 468: 631. 81 Гаврилюк В. А., к с. г н.,, 157.57kb.
- Н. И. Вавилова удк 631. 44. 5; 631. 58; 631. 674 № в государственной регистрации 81047036, 351.52kb.
- Удк [631. 6: 628. 3]: 631. 22+504., 114.95kb.
- Методические рекомендации Ярославль 2005 удк 338. 24; 338. 26; 338. 27 Печатается, 579.59kb.
- Удк 334. 726, 339. 92, 338. 4 и 338. 48 Генезис понятий «гостиничная цепь» и «гостиничная, 201.83kb.
- Удк 581. 1: 631. 811: 631. 445, 23.49kb.
- Удк (631. 527+631. 531): 635. 34 Научное обоснование и разработка системы методов селекции, 1105.12kb.
- Удк 635. 649:(631. 52+631. 53) Теоретическое обоснование и практическое использование, 946.29kb.
115
ТАВРІЙСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРОТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
На правах рукопису
Бабочкіна Юлія Дмитрівна
УДК 631.14:633.1:338.439.62
ЗАКОНОМІРНОСТІ ФОРМУВАННЯ ТА НАПРЯМКИ ПІДВИЩЕННЯ СТАЛОСТІ ЗЕМЛЕРОБСТВА В ПІДПРИЄМСТВАХ ПІВДНЯ УКРАЇНИ
Спеціальність 08.00.04 – економіка та управління підприємствами
(за видами економічної діяльності)
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата економічних наук
Науковий керівник:
к.е.н., професор
Шиян Віктор Йосипович
Мелітополь - 2009
ЗМІСТ
| ВСТУП | 3 |
| РОЗДІЛ 1. СТАЛИЙ РОЗВИТОК ЗЕМЛЕРОБСТВА В УМОВАХ РИНКОВИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ | 11 |
| 1.1 Теоретичні основи сталого розвитку сільського господарства | 11 |
| 1.2 Закономірності та фактори формування сталості землеробства в підприємствах Півдня України | 22 |
| 1.3 Методичні підходи до визначення стабільності сільськогосподарського виробництва та сталості розвитку галузі Висновки до розділу 1 | 29 38 |
| РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СТАЛОСТІ ЗЕМЛЕРОБСТВА В ПІДПРИЄМСТВАХ ПІВДНЯ УКРАЇНИ | 40 |
| 2.1 Родючість ґрунтів та зрошення як основні фактори сталості землеробства на Півдні України | 40 |
| 2.2 Стабільність виробництва та прояви циклічності в урожайності сільськогосподарських культур | 64 |
| 2.3 Економічний аспект сталості землеробства | 84 |
| Висновки до розділу 2 РОЗДІЛ 3. МОДЕЛЮВАННЯ ТА ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ СТАЛОСТІ ЗЕМЛЕРОБСТВА | 97 99 |
| 3.1 Система індикаторів як засіб управління процесами сталого розвитку землеробства | 99 |
| 3.2 Раціональне співвідношення галузей та підвищення рівня інтенсивності виробництва – основа сталості землеробства | 113 |
| 3.3 Прояви глобального потепління клімату та врахування прогнозів погодних умов для забезпечення стабільності отримання врожаїв Висновки до розділу 3 | 139 158 |
| ВИСНОВКИ | 162 |
| ДОДАТКИ | 165 |
| СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ | 184 |
ВСТУП
Актуальність теми дослідження обумовлена об`єктивною необхідністю переходу України до послідовної реалізації концепції сталого розвитку в усіх сферах життєдіяльності суспільства. Упровадження принципів сталого розвитку набуває особливої актуальності у сільському господарстві, функціонування якого визначає характер розвитку всього агропромислового комплексу.
З огляду на кризовий стан галузі виключного значення набувають дослідження основних факторів впливу на її розвиток, визначення та розробка шляхів підвищення сталості сільського господарства з метою стабільного збільшення обсягів виробництва до рівня, який забезпечував би продовольчу безпеку держави та максимальний експорт продукції.
Фундаторами обґрунтування економічних основ сталості сільськогосподарського виробництва традиційно вважаються Ф.О. Баталін, В.М. Обухов, О.Ф. Фортунатов, М.С. Четверіков, які почали досліджувати цю проблему ще наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Сталість галузі вони розглядали насамперед з точки зору зниження коливань урожаїв. У сучасних умовах проблеми сталого розвитку сільського господарства в Україні досліджують науковці Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України, Інституту економіки та прогнозування НАН України, Української академії аграрних наук та інших наукових установ, а останнім часом і аграрних університетів. Наукові праці В.Я. Амбросова, А.П. Вервейка, Б.М. Данилишина, С.І. Дорогунцова, В.П. Прадуна, В.Ф. Сайка, Д.В. Шияна, О.В. Шубравської й інших вітчизняних вчених висвітлюють різні аспекти сталого розвитку сільського господарства. Серед зарубіжних учених зазначену проблему досліджують В.І. Векленко, Ю.Д. Ванін, І.Б. Загайтов, А.І. Манелля, О. Хрістен, А. Хайсенхубер, Ф. Фрайхер, М. Голд, Й. Масон та ін.
Однак наукові підходи до визначення сталості сільського господарства різняться. До того ж сталість землеробства як економічну категорію не виділено у самостійний науковий напрям, немає єдиної системи обґрунтування принципів створення сталих систем землеробства, єдиної класифікації факторів і шляхів підвищення сталості. Отже, сталість сільського господарства у цілому та землеробства зокрема як економічні категорії потребують подальшого поглибленого дослідження, у тому числі під кутом зору переорієнтації аграрного виробництва з урахуванням кліматичних змін і необхідності нарощування обсягів виробництва. Це і обумовило вибір теми дисертаційного дослідження, його мету та завдання, а також структуру побудови дисертації.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження з 2003 р. була складовою комплексного плану наукових досліджень Таврійської державної агротехнічної академії „Трансформація організаційно-економічних відносин до соціально-орієнтованих ринкових умов в АПК” (номер державної реєстрації 0102U000690) та є складовою плану науково-дослідної роботи кафедри економіки підприємств Таврійського державного агротехнологічного університету на 2007-2010 р. «Науково-методологічне забезпечення соціально-економічного та інноваційного розвитку АПК Півдня України» (номер державної реєстрації 0107U008971). Роль автора у виконанні науково-дослідних робіт полягає у дослідженні проблем сталості землеробства в підприємствах Півдня України.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є визначення й аналіз закономірностей формування сталості землеробства в сільськогосподарських підприємствах, розробка наукових і практичних рекомендацій щодо її підвищення з урахуванням специфіки даного регіону.
Для досягнення мети дослідження було сформульовано та виконано такі теоретико-методологічні і науково-практичні завдання:
- визначити поняття «стале сільське господарство», спираючись на загальні принципи сталого розвитку;
- всебічно оцінити динаміку показників виробництва провідних сільськогосподарських культур в підприємствах досліджуваного регіону та виявити циклічність у зміні їх урожайності;
- розглянути економічний аспект сталості землеробства в умовах нестабільного аграрного ринку України;
- обґрунтувати систему індикаторів сталого розвитку землеробства, адаптовану до специфічних умов функціонування підприємств Півдня України, зокрема провести диференціацію адміністративних районів Запорізької області за рівнем сталості землеробства;
- визначити раціональне співвідношення галузей підприємства з метою зниження коливань валової продукції;
- дослідити вплив рівня інтенсивності виробництва на коливання урожайності сільськогосподарських культур;
- визначити та кількісно оцінити вплив природно-кліматичних факторів на сталість виробництва й урожайність сільськогосподарських культур.
Об’єктом дослідження є закономірності формування сталості землеробства в підприємствах Півдня України.
Предметом дослідження є теоретичні та практичні аспекти формування сталості землеробства і напрямки підвищення її рівня.
Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дослідження є діалектичний метод пізнання, фундаментальні положення аграрної економічної науки, наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених стосовно теорії сталого розвитку сільського господарства.
Для досягнення поставленої мети було застосовано такі методи дослідження: абстрактно-логічний - для теоретичного узагальнення поняття «стале сільське господарство», формулювання висновків і рекомендацій; монографічний - як основи вивчення закономірностей функціонування окремих явищ, розробки методів і прийомів, а також логічної послідовності їх застосування; різні економіко-статистичні методи, як засоби вивчення основних тенденцій динаміки й її закономірностей, зокрема метод статистичних групувань (групування підприємств, які використовують зрошувані землі), розрахунково-конструктивний та порівняльного аналізу (порівняння показників виробництва на зрошуваних і богарних землях; розрахунок індикаторів сталого розвитку землеробства, розрахунок і порівняння показників виробництва за різних рівнів інтенсивності), кореляційний аналіз (визначення тісноти зв`язку між рядами відхилень від трендів урожайності сільськогосподарських культур та продуктивності тварин; визначення впливу рівня інтенсивності на стабільність виробництва), множинної регресії (визначення впливу добрив та окремих агрометеорологічних показників на урожайність сільськогосподарських культур), ланцюгових підстановок – для визначення впливу окремих факторів на виручку від реалізації продукції, екстраполяції тренда (вирівнювання динамічних рядів з використанням лінійної, поліноміальної, експоненціальної, синусоїдальної функцій), метод ковзних очікувань (прогнозування ціни реалізації озимої пшениці); економіко-математичні методи - для визначення кількісної оцінки ступеня ризику; метод евклідової відстані (рейтингова оцінка адміністративних районів області); картографічний метод (аналіз впливу ґрунтово-кліматичних умов на сталість землеробства); метод біокліматичної взаємокомпенсації (розрахунок оптимальної структури посівів). Інформаційною базою дослідження були законодавчі та нормативно-правові документи, наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених, дані Головних управлінь статистики в Запорізькій, Херсонській і Миколаївській областях, Запорізького управління земельних ресурсів, Запорізького центру „Облдержродючість”, Запорізького обласного виробничого управління меліорації та водного господарства, Гідрометеорологічного державного архіву України, особисті дослідження автора, наукова інформація, розміщена у світовій комп`ютерній мережі Інтернет.
Наукова новизна одержаних результатів визначається такими положеннями:
вперше:
- обґрунтовано систему індикаторів сталого розвитку землеробства, адаптовану до специфічних умов функціонування підприємств Півдня України, яка розглядає економічні, екологічні та соціальні аспекти їх діяльності. Встановлено диференціацію адміністративних районів Запорізької області за рівнем сталості, що дозволило виявити вплив ґрунтово-кліматичних умов на розвиток галузі;
удосконалено:
- визначення поняття «стале сільське господарство», яке поряд зі стабільністю виробництва передбачає його ведення за загальними принципами сталого розвитку;
- методичний підхід до всебічної оцінки динаміки показників виробництва сільськогосподарських культур, який передбачає розглядати у сукупності з коливаннями показників їх середній розмір, тенденції зміни та прояви циклічності;
- методичний підхід до визначення раціонального співвідношення рослинництва і тваринництва в підприємстві, з використанням ефекту взаємокомпенсації коливань однієї галузі іншою;
набули подальшого розвитку:
- питання економічного аспекту сталості землеробства з огляду на нестабільність аграрного ринку України;
- положення щодо позитивного впливу підвищення інтенсивності сільськогосподарського виробництва на стабільність урожаїв;
- вивчення впливу природно-кліматичних факторів на сталість виробництва й урожайність сільськогосподарських культур з урахуванням змін клімату у даному регіоні.
Практичне значення одержаних результатів. Підприємства можуть практично використовувати опрацьовані методичні положення та рекомендації з підвищення сталості землеробства. Зокрема оцінку стабільності та циклічності виробництва сільськогосподарських культур, визначення основних тенденцій у коливаннях рівня урожайності на регіональному рівні для прогнозування та вирішення таких практичних питань, як здійснення резервних запасів, планування експорту або імпорту сільськогосподарської продукції.
Розроблені автором моделі кількісної оцінки впливу агрокліматичних факторів на рівень урожайності сільськогосподарських культур з використанням довгострокових агрометеорологічних прогнозів дозволяють заздалегідь прогнозувати обсяги майбутнього врожаю.
Окремі наукові розробки та практичні рекомендації автора використані Головним управлінням агропромислового розвитку Запорізької обласної державної адміністрації (довідка №01-00/1258 від 03.07.2008) та управлінням агропромислового розвитку Василівської райдержадміністрації Запорізької області (довідка №155 від 21.04.2008).
Запропоновані автором рекомендації щодо раціонального співвідношення галузей підприємств та площ посіву зернових культур прийнято керівництвом ПП «ЛЕВ» Василівського району та ФГ «Наталі» Мелітопольського району Запорізької області для впровадження у виробництво (довідки №33 від 29.01.2008 та №64 від 26.02.2008).
Теоретико–методологічні розробки й аналітичні матеріали дисертаційного дослідження використовуються у навчальному процесі Таврійського державного агротехнологічного університету при викладанні дисциплін «Регіональна економіка», «Економіка аграрних підприємств», «Статистика сільського господарства» (довідка № 48/1-119 від 24.01.2008).
Результати дослідження з вивчення економічної ефективності різних рівнів інтенсивності при вирощуванні озимої пшениці, проведеного автором під час наукового стажування протягом року у Мюнхенському технічному університеті (Німеччина), увійшли до загального наукового фонду досліджень кафедри економіки землеробства ТУМ за темою «Критерії сталого сільського господарства» (довідка від 28.02.2008).
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є завершеною самостійною науковою працею автора. Усі його основні положення, висновки та пропозиції виконано самостійно. У співавторстві опубліковано чотири наукові праці, у дисертації використано лише ті їх положення, які є результатом особистих досліджень: [10] – досліджено стан ринку зернових і соняшнику, проведено статистичні розрахунки та виявлено вплив фактору очікувань на зміну ціни даних культур; [12] – оброблено матеріали польового досліду, проведено розрахунок показників економічної ефективності вирощування озимої пшениці за різних рівнів інтенсивності, проаналізовано розрахунки; [16] – зібрано й оброблено статистичні матеріали дослідження, проаналізовано результати; [17] – досліджено сучасний стан ринку зернових у Німеччині, розглянуто доцільність застосування теорії очікувань для прогнозування цінової ситуації на ринку.
Апробація результатів дисертації. Основні положення, висновки та результати дослідження доповідалися й одержали позитивну оцінку на конференціях професорсько-викладацького складу Таврійського державного агротехнологічного університету у 2004-2009 рр., на міжнародній науково-практичній конференції Харківського НАУ ім. В.В. Докучаєва «Сталий розвиток аграрного сектору економіки» (Харків, 2004) та міжнародній науково-практичній конференції Харківського НАУ ім. В.В. Докучаєва «Ринкові трансформації та розвиток продуктивних сил аграрного сектору» (Харків, 2004), на міжнародній науково-теоретичній конференції «Методичні основи сучасного дослідження в аграрній економіці» (Житомир, 2005); у травні 2005 р. на міжнародному форумі молодих учених «Ринкова трансформація економіки постсоціалістичних країн», присвяченому 75-річчю Харківського НТУСГ ім. Петра Василенка доповідь було відзначено Почесною грамотою. Результати досліджень було заслухано та схвалено на Другій міжнародній науково-практичній конференції «Ринкова трансформація соціально-економічних відносин в АПК» (Мелітополь, 2005) та на міжнародній науковій конференції «Проблеми і перспективи розвитку сільськогосподарських консультаційних служб» (Судак, АР Крим, 2006). На міжнародній науково-практичній конференції молодих учених, аспірантів, магістрів і студентів «Інтенсифікація і сталий розвиток сільськогосподарського виробництва», присвяченій 190-річчю Харківського НАУ ім. В.В. Докучаєва, доповідь було відзначено дипломом ІІ ступеня (Харків, 2006). За результатами наукових розробок здобувач брала участь у конкурсі й одержала грант на проведення досліджень упродовж двох семестрів (2006-2007 рр.) на кафедрі економіки землеробства Мюнхенського технічного університету (Німеччина), результати досліджень було заслухано на засіданні професорсько-викладацького складу кафедри. Здобувачем було зроблено доповідь на семінарі «Клімат та навколишнє середовище – нагальні проблеми економіки та науки», проведеному Німецькою службою академічних обмінів у Київському національному університеті ім. Т.Г. Шевченка (Київ, 2008).
Публікації. За матеріалами дисертаційного дослідження опубліковано 17 наукових праць загальним обсягом 4,9 дрк. арк. (4,4 друк. арк. належать особисто дисертанту), з них 13 наукових праць загальним обсягом 3,9 дрк. арк. – у фахових виданнях (з яких 10 - одноосібних).
Структура та обсяг дисертації. Дисертація викладена на 202 сторінках комп`ютерного тексту, складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків і списку використаних джерел зі 177 найменувань. Робота містить 38 таблиць на 24 сторінках, 26 рисунків на 16 сторінках і 6 додатків.
РОЗДІЛ 1
СТАЛИЙ РОЗВИТОК ЗЕМЛЕРОБСТВА В УМОВАХ
РИНКОВИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ
1.1. Теоретичні основи сталого розвитку сільського господарства
На сучасному етапі існування людства широкого визнання набула ідея сталого розвитку світового суспільства. Найбільш поширено вона почала висвітлюватися у 70-х роках минулого століття, внаслідок виникнення низки погрозливих для існування людства проблем, а саме – змін клімату, дефіциту енергетичних та мінерально-сировинних ресурсів, загострення екологічних проблем, поширення масштабів бідності, продовольчої кризи та міжетнічних конфліктів.
Більшість країн світу підтримали її як єдиний можливий шлях подальшого розвитку та стратегії існування нашої планети на конференції ООН з питань навколишнього середовища і розвитку, що відбулася у Ріо-де-Жанейро у 1992 році.
Прийнята на цій конференції Декларація щодо навколишнього середовища і розвитку «Порядок денний на ХХІ століття» трактує поняття «сталий розвиток» як стратегію, реалізовану в такий спосіб, щоб рівною мірою забезпечити задоволення потреб у розвитку і збереженні навколишнього середовища як для нинішніх, так і для майбутніх поколінь 95. Ця Декларація охоплює дуже різноманітну тематику, слугує базою для багатьох наукових програм та заходів. Однак теоретико-концептуальні рамки для бачення сталого розвитку ще не поставлені. Намагання точно й однозначно визначити власне зміст поняття "сталий розвиток" поки що не увінчалися успіхом. Це поняття має глибокий філософський та економічний сенс.
Вырезано.
Для заказа доставки полной версии работы
воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com
На даний час більшість країн світу знаходяться поки що тільки на початку впровадження принципів сталого розвитку у сільське господарство. Вважається, що про сталий розвиток мова може йти тільки тоді, коли соціально-економічна система держави вже самодостатня, інтегрована у прогресивний поступальний процес світового розвитку, має міцну економіку та менталітет громадян вже адаптований до цілей сталого розвитку 14.
В Україні існує нагальна потреба розробки системи індикаторів сталого розвитку саме сільського господарства, які б дозволяли проводити постійний моніторинг стану галузі, відображали національну специфіку та певні екологічні, економічні та соціальні особливості сучасного розвитку нашої країни.
1.2. Закономірності та фактори формування сталості землеробства в підприємствах Півдня України
Сталість сільського господарства найбільш поширено розглядається стосовно галузі землеробства, однак, як економічна проблема вона не виділена в самостійний науковий напрямок, немає єдиної класифікації принципів створення сталих систем землеробства, систематизації факторів та чинників підвищення сталості.
Сталість землеробства відчутно впливає безпосередньо на інші підгалузі агропромислового комплексу. Так, менш підвернена коливанням галузь тваринництва, як показують дослідження, відчуває в подальшому результати нерівномірності надходження кормів. Це викликає не тільки коливання продуктивності тварин, але й різкі зміни кількості поголів’я. Дана обставина, в свою чергу, впливає на кон’юнктуру ринків сільськогосподарської продукції та продовольства 24.
З огляду на велику залежність аграрного виробництва від географічного розташування, природно-кліматичних умов, специфіки його ведення згідно історичних, культурних, екологічних, економічних та соціальних обставин кожної країни та регіону, доцільним є розробка наукових засад та пріоритетних напрямків сталого його розвитку на регіональних та навіть місцевих рівнях.
Спираючись на загальні цілі сталого розвитку України, нами було виділено наступні основні цілі сталого розвитку землеробства в підприємствах Півдня України:
1. Економічна стабільність – ефективне функціонування та розвиток підприємств за умов раціонального використання природних, трудових та матеріальних ресурсів.
2. Екологічна безпека – забезпечення раціонального та природоохоронного використання усіх видів ресурсів з метою збереження їх для майбутніх поколінь.
3. Соціальна справедливість – створення працівникам підприємств гідних умов для досягнення матеріального, екологічного та соціального благополуччя.
Для досягнення вищезазначених цілей необхідним є визначення та класифікація закономірностей та факторів формування сталості галузі.
Академік А.М. Каштанов поділяє всі фактори підвищення продуктивності та забезпечення сталості землеробства на чотири основні групи: природні, організаційно-технологічні, матеріально-технічні та соціально-економічні 46. В.Ф. Сайко та А.М. Малієнко, в свою чергу, виділили п’ять найбільш важливих груп: біологічні, технологічні, екологічні, соціально-економічні та інформаційні 138. М.С. Кравченко структурує фактори стабілізації землеробства наступним чином: родючість ґрунту, фітосанітарний стан поля (25%); ступінь забезпечення факторами життя (25%); рівень та стан технічного забезпечення (15%); кліматичні та біологічні ресурси (14%); соціосфера, або антропогенна діяльність (5%), професійна підготовка та технологічна дисципліна (8%), екологія навколишнього природного середовища (8%) 56. У багатьох підходах основний сенс поняття «сталий розвиток» трактується перш за все з екологічної точки зору. Член-кореспондент УААН В.І. Кисіль у своїй доповіді на Загальних зборах УААН визначив ключовим напрямом сталого розвитку вітчизняного сільського господарства саме екологічні заходи з охорони та підвищення родючості ґрунтів 37. Створенню передумов для сталого розвитку агроекосистем та призупиненню негативних процесів, що відбуваються в них, присвячені основні положення Концепції збалансованого (сталого) розвитку агроекосистем в Україні 103.
Отже, головним серед факторів підвищення продуктивності та сталості агроекосистем більшість вчених вважають збереження родючості ґрунтів. Ще академік В.Р. Вільямс казав, що «…з кожним врожаєм ми беремо з ґрунту деяку кількість елементів зольного харчування рослин та азоту. Взяті рослинами з ґрунту елементи харчування повинні бути їй повернені, бо вони – сутність родючості ґрунту» 22. Це висловлення великої актуальності набуло за сучасного стану землеробства, яке ведеться з повним ігноруванням закону повернення у ґрунт поживних елементів.
Відомо, що відновити гумус там, де його втрачено практично неможливо. Він містить близько 98% запасів ґрунтового азоту, 80% необхідної сірки, 60% елементів фосфору, основну долю мікроелементів. «Наші ґрунти знаходяться на порозі деградації, а там де є деградація земель – не може бути сталого розвитку. Деградація продуктивних земель становить безпосередню загрозу не тільки продовольчій, а й національній безпеці держави. Щоб цей процес через декілька років не став незворотнім, уже сьогодні вкрай необхідно розпочинати заходи зі стабілізації внесення добрив у ґрунт» - було зазначено на Загальних зборах УААН 36.
Наукові дослідження і багаторічна практика землеробства свідчать, що значно знизити коливання врожайності сільськогосподарських культур та досягти сталості землеробства в умовах дефіциту вологозабезпечення можливо при застосуванні зрошуваних меліорацій. У доповіді академіка В.П. Ситника на загальних зборах УААН зокрема було зазначено: «Зрошувані землі здатні забезпечувати, і в недалекому минулому забезпечували сталий розвиток сільськогосподарського виробництва, були його страховою базою, яка пом’якшувала різкі коливання та недобір продукції в несприятливі роки» 36. При раціональному єднанні зрошення з іншими факторами покращення розвитку рослин, насамперед – науково-обґрунтованих сівозмінах, системах обробітку ґрунту, удобрення, можна значно збільшити родючість ґрунту та, в кінцевому підсумку, підвищити урожайність сільськогосподарських культур в 3-4, а в посушливі роки – в 5-10 разів.
За розрахунками УААН, необхідний мінімальний розмір площ зрошуваних земель в Україні повинен складати 1,5-1,7 млн. га. На цих площах можливо вирощувати 3,5 – 4 млн. т зерна, 5 млн. т овочів, 3-3,5 млн. т фруктів, ягід та винограду, що буде достатньо для забезпечення населення України продуктами харчування і яка гарантуватиме продовольчу безпеку держави 50.
Однак, ні добрива та зрошення, ні пестициди не дають можливості повністю уникнути бур’янів, шкідників та хвороб. Вченими Інституту землеробства УААН та інших науково-дослідних установ УААН було переконливо доведено, що науково обґрунтована сівозміна є основою землеробства, запорукою його стабільності, оскільки істотно впливає на водний, поживний, біологічний режими ґрунту. Розміщення культур у сівозміні відповідно їх біологічних вимог підвищує продуктивність кожного гектару ріллі на 20-25%. Вірно скоригована структура посівних площ дозволяє не тільки боротися з посухою, але й пристосовуватися до неї, не допускаючи значного коливання валових зборів сільськогосподарських культур. В сучасних умовах господарювання сівозмінний фактор особливо значимий ще й тому, що він не потребує додаткових фінансових витрат і в значній мірі може компенсувати недостатнє внесення добрив, препаратів захисту рослин від бур’янів, шкідників та хвороб тощо 117.
В.І. Векленко вважає, що наявність у сівозмінах культур з різними біологічними особливостями вже само по собі є умовою сталості землеробства (за рахунок декомпенсації коливань урожайності різних культур). Однакові погодні умови можуть бути більш сприятливі для одних культур, менш – для інших 17, 110. К.Ж. Жапаров також вважає, що при раціональному співвідношенні сільськогосподарських культур з різною динамікою коливань урожайності можна згладити загальний тренд відповідної закономірності 33. М.М. Мусієнко стверджує, що господарства зі значною різноманітністю культур завжди більш стійкі як економічно так і екологічно 77. Однак, у зв’язку з розукрупненням колгоспів і радгоспів, розпаюванням земель, було створено багато невеличких за площею підприємств, що вирощують обмежений набір культур та мають вузьку спеціалізацію. Для таких господарств В.Ф. Сайко вважає за доцільне здійснювати послідовний перехід на зменшення кількості культур у виробництві й освоєння короткоротаційних сівозмін. Але основою високої стабільності і продуктивності культур, збалансованості показників родючості ґрунту і фітосанітарного стану посівів у таких сівозмінах повинно бути наукове обґрунтоване розміщення і чергування культур за законами плодозміни. До того ж такі сівозміни дозволять зменшити видовий склад бур’янів та облегшить боротьбу з ними 36, 117.
Виходячи з проведеного теоретичного дослідження, на наш погляд, можна виділити наступні найважливіші закономірності формування сталості землеробства в підприємствах Півдня України:
- посилення залежності виробництва від природно-кліматичних факторів внаслідок деінтенсифікації виробництва та стрімких змін клімату;
- залучення у виробництво переважно орендованих земель, що викликає відсутність відчуття господаря та зацікавленості у збереженні їх родючості для довгострокового використання;
- вільний вибір вирощуваних культур, що здійснюється за економічними інтересами, із нехтуванням екологічного аспекту;
- функціонування в умовах нестабільного аграрного ринку, який не може гарантувати підприємствам навіть мінімальної доходності виробництва;
- низька забезпеченість кредитними ресурсами – постійний дефіцит коштів для забезпечення виробництва матеріальними ресурсами;
- поступова деіндустріалізація виробництва - низький рівень забезпеченості технікою, що переважно вже фізично та морально застаріла;
- кадрова проблема внаслідок найнижчої зарплати серед галузей економіки та занепаду соціальної інфраструктури на селі.
Закономірності формування сталості землеробства та фактори прояву даних закономірностей об’єктивно пов’язані між собою, оскільки закономірності визначають загальну ситуацію розвитку, а фактори – конкретні прояви цих процесів.
Враховуючи специфічні умови функціонування аграрних підприємств Півдня України пропонуємо класифікувати фактори формування сталості землеробства на керовані та некеровані з боку підприємств. До керованих відносимо організаційно-технологічні, соціально-економічні та матеріально-технічні фактори, до некерованих – природно-кліматичні, політичний та демографічний фактори.
Політична ситуація є одним з важливих некерованих факторів функціонування та сталого розвитку аграрних підприємств України. По-перше, політична криза та нестабільність дуже послаблює інвестиційну привабливість України для зарубіжних інвесторів. По-друге, недостатньо обґрунтовані та неврегульовані заходи аграрної політики іноді тільки погіршують і без того важке становище аграрних підприємств.
Отже, необхідність впровадження принципів сталого розвитку в сільське господарство України вимагає перш за все розробки та впровадження в дію комплексної системи заходів за участю державних органів та сільськогосподарських підприємницьких структур.
Основними інструментами сталого ведення сільського господарства повинні стати політичні та аграрні реформи на рівні уряду 26.
Пропонуємо використовувати відповідні заходи за трьома напрямками сталого розвитку – економічному, екологічному та соціальному в їх органічній єдності та взаємодії. При цьому виділяємо заходи зовнішньої та внутрішньої дії.
До заходів зовнішньої дії слід віднести:
- удосконалення механізму державної підтримки підприємств зі стимулюванням заходів екологічної спрямованості;
- вирівнювання паритетних відносин між аграрним сектором та іншими галузями економіки;
- урегулювання земельних відносин; створення ринку земель сільськогосподарського призначення;
- удосконалення системи страхування, оподаткування та кредитування аграрних підприємств;
- сприяння розвитку аграрного ринку: його інфраструктури, диверсифікації каналів реалізації, забезпечення контролю якості продукції та ін.
Заходи внутрішньої дії повинні охоплювати:
- припинення деградації та підвищення родючості ґрунтів;
- збалансування галузевої та внутрігалузевої структури підприємства за вимогами ринку; розвиток підсобних виробництв;
- залучення інвестицій та кредитних коштів для інноваційного розвитку підприємства;
- підвищення якості продукції та зниження її собівартості;
- підвищення мотивації праці та залучення кваліфікованих кадрів;
- розвиток маркетингової діяльності підприємства.
1.3. Методичні підходи до визначення стабільності сільсько-господарського виробництва та сталості розвитку галузі
Підвищення сталості виробництва та зниження коливань – важлива економічна проблема усіх галузей. Для успішного планування збільшення сталості, контролю заходів по зниженню коливань необхідно розробити методику вимірювання сталості. Перш за все, найбільш важливо визначити показники, з допомогою яких можливо було б вивчати динаміку сталості, виявляти основні напрямки її підвищення, порівнювати ефективність використання окремих напрямків.
Динаміка з економічної точки зору розглядається як характер зміни економічних показників у часі, який визначається шляхом складання та аналізу рядів цих показників. Такі ряди носять назву динамічні та представляють собою сукупність значень показників у різні поступово зростаючі роки (місяці) 121.
Проблеми визначення тенденцій динаміки та коливань дуже недооцінюються у сучасній статистичній літературі. Висвітлюються в основному методи вимірювання сезонних коливань, а коливання річних рівнів згадуються лише у якості перешкод при виявленні основної тенденції (тренду) 159.
Вырезано.
Для заказа доставки полной версии работы
воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com
Розробкою чинників та індикаторів сталого розвитку агросфери займаються науковці Інституту економіки та прогнозування НАН України. Відповідні дослідження були проведені стосовно України в цілому О.В. Шубравською та Л.М. Корсаком, зокрема ними було засвідчено зниження інтегрального індексу сталості сільського господарства по всіх напрямках [158].
Висновки до розділу 1
1. З 90-х років минулого століття ідея сталого розвитку постала як нова парадигма подальшого розвитку світового суспільства в усіх сферах життєдіяльності, у т.ч. і в сільському господарстві. Проголосувавши за «Порядок денний на ХХІ століття» на конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку у 1992 році Україна зобов`язалася розвиватися сталим шляхом. З огляду на євроінтеграційні прагнення та необхідність виконання міжнародних зобов`язань, доцільність переходу до реалізації стратегії сталого розвитку України є нагальною потребою.
2. Впровадження елементів сталого розвитку в сільське господарство було визначено на Саміті глав держав та урядів у Йоганнесбурзі (2002 р.) як один з п`яти базових пріоритетів наступних дій. Досліджуючи ще з 80-х років минулого століття проблеми переходу до сталого ведення сільського господарства, науковці США досі не прийшли до єдиної думки, як досягнути оптимального співвідношення економічного, екологічного та соціального напрямків розвитку сільського господарства. В Європейських організаціях відбувається багато дебатів та дискусій стосовно різних сторін впровадження у сільське господарство принципів сталого розвитку.
3. Проведене дослідження з розвитку теорії сталого сільського господарства дозволило виділити три найбільш вагомих етапи: зародження теорії (кінець ХІХ - початок ХХ ст.), розвиток теорії (ХХ ст.) та сучасне вчення (кінець ХХ - початок ХІХ ст.).
4. Стале сільське господарство України має передбачати стабільне нарощування обсягів виробництва сільськогосподарської продукції для забезпечення продовольчої безпеки країни та розширення експортного потенціалу галузі, має забезпечувати населення доступними за ціною продуктами харчування високої якості, бути доходним, сприяти розвитку сільських територій та зберігати навколишнє середовище як для теперішніх так і для майбутніх поколінь.
5. Розглянувши чисельні методичні підходи до кількісної оцінки міри коливань показників виробництва продукції сільського господарства, вважаємо найбільш прийнятним для здійснення дослідження показник, запропонований В.М. Обуховим, в основі якого лежить формула середньоквадратичного відхилення.
6. Нами поділяється думка дослідників, які вважають, що стабільний розвиток, кількісна оцінка якого здійснюється шляхом визначення міри коливань показників динамічного ряду, є важливою, але лише однією зі складових більш широкого поняття сталого розвитку.
7. В сучасному кризовому становищі АПК України дуже актуальними стає розробка та впровадження принципів сталого розвитку сільського господарства, які передбачають збалансоване, ефективне і пропорційне використання земельних, водних, лісових, матеріальних і трудових ресурсів з урахуванням екологічних чинників. Україна вкрай потребує науково обґрунтованої й всебічно опрацьованої концепції сталого розвитку всього АПК, розрахованої на довгостроковий період.
РОЗДІЛ 2
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СТАЛОСТІ
ЗЕМЛЕРОБСТВА В ПІДПРИЄМСТВАХ ПІВДНЯ УКРАЇНИ
- . Родючість ґрунтів та зрошення як основні фактори сталості
землеробства на Півдні України
Природно-економічні ресурси областей Півдня України сприятливі для ведення багатогалузевого сільського господарства та мають перспективи для нарощування обсягів виробництва та підвищення його ефективності. Однак, їх ґрунтово-кліматичні умови зумовлюють ряд специфічних особливостей для ведення сільського господарства, що пов’язане, в першу чергу, з їх географічним розташуванням.
Сумісно територія південних областей (Запорізької, Херсонської та Миколаївської) охоплює площу 8022,9 тис. га, що складає 13,3% території України. Сільськогосподарські угіддя займають 6229,4 тис. га, в т.ч. рілля – 5381,7 тис. га, або 16,5% орних земель України.
Області розташовані у степовій фізико-географічній зоні, що характеризується помірно - континентальним кліматом з малосніжною зимою та жарким посушливим літом. Температура січня коливається від -5,5 на півночі до -3,8°C на півдні; липня – відповідно від +22,6 до +23,5°C. Річна кількість опадів - від 330 мм на Півдні до 450 мм - на Півночі. У квітні-червні тут часті суховії. В окремі роки вітри досягають значної сили, переходять у пилові та чорні бурі, видувають ґрунт та ушкоджують сільськогосподарські культури.
Протяжність та неоднорідність цієї території відповідно відображується в структурі ґрунтового покриву та його агровиробничих якостях. В. В. Докучаєв відносив усі ґрунти даної зони до малогумусних чорноземів зі змістом гумусу 2-4% [32]. На Півночі розташовані південні чорноземи з лесовим підґрунтям. На Півдні їх зміняють темно-каштанові і каштанові ґрунти, які розташовані іноді разом з солонцями. Ґрунти на узбережжі Чорного та Азовського морів характеризуються як солонці та солончаки.
Вырезано.
Для заказа доставки полной версии работы
воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com
При реформуванні АПК зрошувані землі і внутрішньогосподарські системи перейшли з колективної і державної в приватну власність. При цьому, внаслідок багатьох негативних чинників, пов’язаних із кризою в аграрному секторі, простежувалося значне скорочення площ, на яких фактично здійснювався полив.
На рисунку 2.3 наведено динаміку ступеню господарського використання зрошуваних земель (частки фактично политих земель зі зрошуваною мережею до їх загальної площі) по Україні в цілому та по Запорізькій області окремо. Як бачимо, ступінь використання зрошуваних земель має чітку тенденцію до зниження. В середньому за останні 17 років вона щорічно знижувалася по країні в цілому на 5,4 %, по Запорізькій області – на 6,2 %, що складає приблизно 150 та 13,5 тис. га.
Рис. 2.3. Динаміка ступеню господарського використання
зрошуваних земель в Україні та Запорізькій області
Джерело: графік побудовано за даними Запорізького обласного виробничого управління меліорації і водного господарства
Відповідна ситуація простежується в інших областях Півдня. Так, в Херсонській області у 2007 році було полито тільки 21,2% наявних зрошуваних земель, в Миколаївській – 20,7%.
Останні роки значно знизилась продуктивність зрошуваних земель, погіршилася родючість ґрунту, загострилися екологічні проблеми. Поряд з невиправданою за науковими нормами структурою сівозмін на зрошуваних землях, гостро стоїть проблема недостатнього внесення добрив. Як відомо, у зрошуваному землеробстві взаємодія зрошення і добрив має особливого значення. Останні роки вноситься мінеральних добрив у кількості лише 15% від потреб, органічних – до 10% [50]. Це призвело до зниження продуктивності зрошуваних земель, бо винос поживних речовин із урожаєм перевищує ту їх кількість, що надходить у ґрунт. Наслідком цього стало значне зниження урожайності сільськогосподарських культур.
Дані таблиці 2.7. показують, що тенденція до зниження урожайності сільськогосподарських культур простежується як на богарних, так і на зрошуваних землях. Причому перевищення її на зрошенні в порівнянні з богарними землями останні роки зовсім несуттєве. Це свідчить, що внаслідок нераціонального та споживацького використання поливних земель в ринкових умовах, в сукупності з великими матеріальними та технологічними витратами на зрошення, його застосування стало неефективним навіть на Півдні України.