Книга розрахована як на фахівців істориків, політологів, так і на широкого масового читача

Вид материала

Книга

Содержание Атлантична хартія План Г. Морґентау

Подобный материал:

• «мужской взгляд», 5327.84kb.
• Ортотрофия: питание и голодание, 5522.32kb.
• Єврокомісії Жозе Мануелем Баррозу. Ми виходимо з того, що європейська інтеграція, 137.71kb.
• Здоровье для всех, 2855.61kb.
• Неурядова Програма масового оновлення та збереження житлового фонду в Україні неурядова, 1073.52kb.
• Старий кодак, 755.68kb.
• Реферат на тему: Зброя масового ураження, її дія на людей, будівлі І техніку, 114.72kb.
• Общая диагностика и терапия андреева-Галанина Е. Ц., Дрогичина Э. А., Артамонова, 170.05kb.
• Дагестанский государственный педагогический университет факультет музыки, 55.5kb.
• Книга для детей и родителей, 431.05kb.

Атлантична хартія

Штовхаючи Нiмеччину та Японiю до нападу, мафiя водночас вела шалену пропаганду за участь США у вiйнi. Одним iз зразкiв тої пропаганди була т. зв. „Атлантична хартiя". Мафiя знала, що жодними високими iдеями не штовхне янкi до вiйни, хiба що iдеєю „вiчного миру" та у зв'язку з ним високого добробуту самих янкi. I вона влаштувала велику театральну виставу на тему „Вiйна, щоби знищити внйни раз i на завжди" – зустрiч президента Ф. Рузвельта з головою Великобританського уряду У. Черчiллем на Атлантичному океанi.⁷² На тiй зустрiчi вироблено i пiдписано „Атлантичну хартiю". Голова сiонiстiв США проголосив її найбiльшою подiєю в iсторiї людства. Iншi порівнювали її з Десятьма Заповiдями Божими. Глорифiкацiї їй в США не було меж, але в Європi нiхто не поставився до неї поважно. Європейськi часописи називали її порожньою балаканиною, а деякi вiдкрито глузували з неї. I сам У. Черчiлль у своїх кiлькох книжках-спогадiв дивиться на неї лише з точки погляду участi США у вiйнi, а про здiйснення її обiцянок мовчить.

Байдуже, з якої точки погляду дивитися на ту „Атлантичну хартiю", вона лишиться в iсторiї зразком безсоромно брехливої мафiозної пропаганди, щоби втягнути весь свiт у вiйну проти А. Гiтлера. У тiй пропагандi – в „Атлантичнiй хартiї" – мафiя далеко перевищила всiх демагогiв, всiх гiтлерiв, ленiних, сталiних, використовуючи легковiрнiсть, полiтичне невiгластво людей, а насамперед янкi. Автор багатьох iсторично-громадознавчих праць В. Г. Чемберлен пише: „Розумове пiдсоння в США за часiв 2-ої свiтової вiйни – це була неймовiрно жахлива мiшанина полiтичного невiгластва, легковiрностi, безпiдставних бажань, брехнi, мрiї". I зрештою, та „Атлантична хартiя" була – за мiжнародним правом – „казус беллi", тобто приводом для проголошення вiйни. Навiть У. Черчiлль, що знав мiжнароднi закони i знав, що президент США не має права проголошувати вiйни, сам втягав США у вiйну, навiть вiн признається у своїх спогадах, що був здивований,– як мiг Ф. Рузвельт таке пiдписати.

Та i сам Ф. Рузвельт не мав „Атлантичну хартiю" як зобов'язуючий США документ, навiть такий, що зобов'язує його самого. Найлiпшим доказом цього є факт, що вiн подер її на шматки на Тегеранськiй та Ялтинськiй нарадах i в усiй своїй москволюбськiй полiтицi. А з точки зору мiжнародного права „Атлантична хартiя" була найбiльшим зобов'язуванням з усiх тих, що їх колись в iсторiї давали США. Ф. Рузвельт дуже добре знав, що Парламент і Сенат США нiколи не затвердять нiчого такого як ця „Атлантична хартiя", що, напевно, її вiдкинуть, як вiдкинули Версальську мирну угоду i Лiгу Нацiй. I вiн не дав „Атлантичної хартiї" їм, щоб затвердили, а лише стисло оповiв про її змiст, багато чого не згадавши i чимало збрехавши.

Пригадаймо тут змiст тої „Атлантичної хартiї". Офiцiйна її назва: „Спiльне Комюнiке Президента США i Голови Великобританського уряду".

Вступ. „Президент США Франклiн Рузвельт i Голова уряду Великобританiї Високодостойний пан Уiнстон Черчiлль, який представляє Його Величностi уряд З'єднаного Королiвства, зустрiнувшись, вважають доцiльним оприлюднити певнi спiльнi засади державної полiтики їхнiх держав, що на них вони засновують майбутнiсть усього свiту".

Перший пункт. „Їхнi держави не бажають i не домагаються жодних завоювань, анi територiальних, анi будь-яких iнших". Цей пункт є 100 %-ою облудою. Як Англiя збудувала свою гегемонiю? Чи ж не вiйнами з Iспанiєю, Голландiєю, Францiєю, Нiмеччиною? I тепер, знищивши нiмецький торговельний флот, чи не перехопить Англiя ввесь його заробiток собi? Це саме i з авiацiєю. Легко перехопить вiд подоланої Японiї її ринки.

Другий пункт. „Вони хочуть, щоб не було таких територiальних змiн, якi не вiдповiдають вiльно висловленим бажанням народiв, що їх тi змiни стосуються".

У цьому пунктi сказано: „...жодних територiальних змiн". Про жодний виняток не згадано. Отже, це стосується також i Нiмеччини та СРСР. Сказано: „... Вiльно висловленим бажанням народiв, що їх тi змiни стосуються". Чи це означає, що землi тих народiв мають краяти три людини за круглим столом як то було в Ялтi? Чи це означає, що мiльйони родин виженуть з прапрадiдівської землi свiт за очi, як нiмцiв, українських лемкiв? Цей пункт натякає на плебiсцит. Судетськi нiмцi та українськi лемки повiк не забудуть отих „плебiсцитiв", що їх вони пережили. Анi одна вiйна в iсторiї не закiнчилася таким кривавим „миром"як Друга свiтова.

Третiй пункт. „Вони визнають i шанують право кожного народу вибирати форму влади, щоби були поверненi сувереннi права i самоуправа всiм тим народам, вiд яких вiдiбрано цi права силою".

Проект „Атлантичної хартiї" писав на бажання Ф. Рузвельта У. Черчiлль. У його проектi друге речення цього пункту звучало: „... Вони лише турбуються захистити право на вiльне слово i думку, без якої такий вибiр буде оманою". Це Черчiллеве речення Ф. Рузвельт змiнив на подане вгорi, тобто „хочуть, щоби були поверненi". Чому змiнив? Бо ж увесь свiт знає, за винятком цiлковито задурманених мафiозною пропагандою, що в СРСР не iснують вiльна думка, вiльне слово. Отже, багато янкi запитало би свого президента: „Якщо ми воюємо за вiльну думку i вiльне слово, то чому ж ви даєте мiльйони тонн вiйськового спорядження московському деспотовi, який вже потоптав такi дорогн нам вольностi? Слово „захистити" було надто ясне, i тому Ф. Рузвельт замiнив його на гумове „хочуть", а слово „вiльний" цiлковито викинув із Черчiллевого проекту. Щобiльше! У Черчiллевому проектi не було слiв: „... Вiд яких вiдiбрано це право силою". Цi слова додав Ф. Рузвельт. Чому? Бо ж... Московщина нiколи не загарбувала силою жодного народу, а тi народи, що тепер у СРСР, самi, з власної волi проголошували приєднатися до Московщини, створивши СРСР. А чи британськi колонiї приєдналися до Великобританiї також добровiльно? – запитали У. Черчiлля в Парламентi стурбованi англiйцi. У. Черчілль витлумачив їм, що це речення стосується лише земель, захоплених фашистами, нацистами. Ну, а англiйцi та москвини – це ж демократи. Гума.

У своїй промовi у Вашинґтонi Ф. Рузвельт сказав: „Атлантична хартiя" стосується не лише земель, що межують з Атлантичним океаном, але й до всього свiту. Вона вимагає роззброєння агресорiв, самовизначення народiв i чотири свободи: свободу слова, свободу релiгiй, свободу вiд злиднiв, свободу вiд страху. А в усiй тiй „Хартiї" нi разу не вжито слово „свобода" чи „воля". Як бачимо, вiн брехав. У промовi ж до Парламенту вiн казав, що та „Хартiя" вимагає свободи iнформацiї, а не слова. Крутiйство! Гума! Чи в СРСР бракує „повiдомлень". Та й самi янкi глузують з Рузвельтових „свобод", кажучи: „З чотирьох своїх свобод Ф. Рузвельт загубив двi на Квебекськiй нарадi, а двi на Ялтинськiй".

Четвертий пункт. „Уряди США та Великобританiї намагатимуться, вiдповiдно зважаючи на iснуючi зобов'язання, сприяти користуванню всiма державами – малими чи великими, переможцями чи переможеними – доступом на однакових умовах до свiтової торгiвлi i сировини, потрiбних їм задля їхнього добробуту".

П'ятий пункт. „Вони бажають здiйснити якнайповнiшу спiвпрацю всiх держав на господарчому полi з метою забезпечити всiм економiчний розвиток, полiпшити обставини життя робiтництва та забезпечити суспiльство вiд нещасть".

Англiя та її домiнiони пiдписали 1932 року торговельну угоду, так зване „Оттавське порозумiння", якою фактично наклали пута на мiжнародну торгiвлю. Їхнi мита, перевiзнi оплати, сконцентрованi в руках небагатьох грошi, загрожували нiмецькiй та японськiй торгiвлi й економiцi. Рятуючись, Нiмеччина перейшла на систему мiжнародного безпосереднього обмiну товарами, а Японiя розпочала дуже розбудовувати свою власну азiатську господарчу iмперiю. Четвертий пункт проголошує вiльну торгiвлю, але „зважаючи на iснуючi зобов'язання". Отже, „Оттавське порозумiння" лишається в силi. А це „Порозумiння" власне нищить вiльну торгiвлю. Недурно поважний англiйський журнал „Двадцяте сторiччя" назвав цi пункти не шкiдливими для Великобританiї.

Шостий пункт. „Пiсля остаточного знищення нацистської деспотiї вони сподiваються, що буде встановлений такий мир, який дасть усiм народам можливiсть безпечно жити у своїх власних межах, i який дасть певнiсть, що всi люди в усiх країнах можуть доживати свого вiку без страху i без злиднiв".

„Вони сподiваються". Та ж люди сподiваються вiчного миру з незапам'ятних часiв і досi. Написано „...у своїх власних межах". Чи це означає довоєннi межi чи повоєннi? А якщо повоєннi будуть несправедливi чи спiрнi, чи полiтично або економiчно безглуздими? Як тепер знаємо, фактично двi особи накреслили повоєннi межi, не питаючись людностi, яка жила в тих межах, анi їхнiх урядiв. А яке ж фарисейство у словах „нацистська деспотiя"! Чи лише нацистська стоїть на перешкодi мирного свiту? I чи лише вiйськова деспотiя? I чи лише деспотiя?

Сьомий пункт. „Такий мир мусить дати можливiсть всiм людям i народам плавати морями й океанами без жодних перешкод".

Пощо цей пункт? Та ж i перед вiйною плавали морями й океанами кораблi всiх народiв без жодних перешкод. Згаданий англiйський журнал „Двадцяте сторiччя" писав: „Признаємося – ми не розумiємо, що означає цей пункт". Нiхто не розумiв.

Восьмий пункт. „Вони вiрять, що всi держави у свiтi з життєвих i моральних причин мусять залишити застосовувати силу. Тому, що майбутнiй мир неможливо втримати, якщо держави i далi застосовуватимуть наземну, морську i повiтряну зброю задля загрози чи задля нападу поза своїми межами. Вони (тобто Рузвельт i Черчiлль.– П. Ш.) вiрять, сподiваючись широкої i сталої системи загальної безпеки, що роззброєння таких народiв є iстотною потребою, конечнiстю. Вони так само допомагатимуть i заохочуватимуть до всiляких iнших можливих засобiв i способiв, що полегшують мирним народам тягар озброєння".

Цей пункт написав Ф. Рузвельт, а не У. Черчілль. Англiя застосовувала силу поза своїми межами вiд часiв Вiльяма Завойовника (XI ст.). Отже, У. Черчiллевi було трохи нiяково таке пiдписувати, i вiн запропонував „пояснити" ясний вираз „вживати силу" неясним виразом „загроза та напад". Два роки тому Московщину вигнано з Лiгi Нацiй власне за напад на Фiнляндiю. Та сама Московщина в „Атлантичнiй хартiї" (вона також пiдписала її) запевняє ввесь свiт, що вона проти насильства. Англiйський письменник Ф. Уiл назвав „Атлантичну хартiю" „збiркою пiдлої, безчесної балаканини". Нi – вона була чимось далеко гiршим за балаканину. Вона була найцинiчнiшим глумом з усiх правд, що їх записала iсторiя мiжнародного життя, за винятком хiба вже пiвсторiчного, щоденного глуму соцiалiстичної Московщини.

Англiйський Парламент трохи занепокоївся, бо в „Атлантичнiй хартiї" виразно натякалося на англiйськi колонiї. У. Черчiлль заспокоїв його, витлумачивши, що фактично та „Хартiя" нiкого нi до чого не зобов'язує, а потрiбна була, щоб затягти США у вiйну. Лише тому вiн її пiдписав. I справдi, п'яти- та шестиколоннi часописи вiдкрито на перших сторiнках великими буквами iз захопленням писали, що та „Хартiя" фактично вже є участю США у вiйнi на московському боцi. А чотири мiсяцi пiзнiше США вже офiцiйно взяли участь у вiйнi.

„Атлантична хартiя" не пережила навiть свого творця Ф. Рузвельта. Її смерть збуто загальною мовчанкою так, що унiверситетськi студенти не знають про її iснування. Навiть син президента Елiот Рузвельт у своїй книжцi про батька присвятив цiй колись „найбiльшiй подiї у свiтовiй iсторiї" менше як одну сторiнку. В її смертi вiн звинувачував не Московщину, а Британiю.


План Г. Морґентау

Англо-американське вiйсько було 1944 року вже на кордонi Нiмеччини. Московське вiйсько було в Польщi. Отже, приходила на чергу не справа перемоги, а думка як використати перемогу. У Рузвельтових „радникiв" запаморочилася голова вiд їхнiх полiтичних перемог, i вони розперезалися. Одним із них був Мiнiстр скарбу жид Генрi Морґентау. На Другу свiтову вiйну вiн дивився з точки зору покарання Нiмеччини за вбивства жидiв i грабунки. Заступником Мiнiстра скарбу був також жид Гаррi Декстер Гвайт. Вiн фактично був мiнiстром, бо далеко розумнiший i здiбнiший за Г. Морґентау. Пiзнiше виявилося, що вiн був московським шпигуном.

Цей Г. Д. Гвайт склав план знищення Нiмеччини. Його план пропонував знищити цiлковито всю нiмецьку промисловiсть i обернути Нiмеччину назавжди в сiльськогосподарську країну. Новi нiмецькi поколiння вiн пропонував тримати на такому низькому культурному i господарчому рiвнi, щоб якнайбiльше їх умирало. Пропонував скласти вже тепер списки всiх „гiтлерiвцiв" i повистрiлювати їх без жодного суду. Все це мали би робити капiталiстичнi США, Великобританiя, Францiя. Отже, ненависть нiмецького народу природно звернулася би проти них, а соцiалiстична Московщина мала би велику нагоду виступати в ролi оборонця, покривдженого капiталiстами нiмецького народу. Вона допоможе йому створити Нiмецьку Соцiалiстичну Совєтську Республiку⁷³, яка сама попросить, щоб її прийняли до складу СРСР.⁷⁴ Стиснена з обидвох бокiв Польща „природно" стане також членом СРСР. За нею пiдуть: Румунiя, Мадярщина, Чехословаччина, Болгарiя, Югославiя, Австрiя. Решта Європи – справа лише часу. Чи ж Європа не стала вже на цей шлях? Те, що сто рокiв тому i далi було лише божевiльним маренням всiх московських фiлофєїв, зубатових, пьотрiв перших, тютчевих, данилевських, леонтьєвих, поґодiних, ґерценiв, достоєвських, декабристiв, каткових, бакунiних, панкратових, ленiних, хрущових i мiльйонiв iнших московських нацiоналiстiв, тепер за брежнєвих починає здiйснюватися.

План знищити Нiмеччину Г. Морґентау подав на засiдання мiнiстрiв за два днi до Квебекської наради. Мiністр закордонних справ К. Гол i вiйськовий Мiнiстр Г. Сiмсон вжахнулися i два днi розпучливо намагалися переконати Ф. Рузвельта у згубностi цього божевiльного плану не лише для Європи, але також i США. Намарно! Ф. Рузвельт власноручно написав на ньому: „Схвалюю Ф. Р." Тодi мiнiстри подали йому писаний, обґрунтований i гостро висловлений протест.

Цей план Ф. Рузвельт разом з Мiнiстром скарбу Г. Морґентау повiз на Квебекську нараду, що вiдбувалася у серпнi 1944 року, хоч фiнансових справ там не мали обмiрковувати. Але вiн не взяв iз собою анi Мiнiстра закордонних справ К. Гола, анi військового Мiнiстра Г. Стiмсона, дарма що там мали обмiрковувати великої ваги мiжнароднi вiйськовi справи. Та свого дорадника, шестиколонника Г. Гопкiнса вiн взяв iз собою.

На нарадi У. Черчiлль дуже обурився тим планом i гостро заперечив проти нього. Але Г. Морґентау знав, чим можна купити англiйцiв. Вiн указав У. Черчiллевi, що знищення нiмецької промисловостi знищить назавжди найсильнiшого англiйського торговельного конкурента на свiтових ринках. Нiмецька багатюща Рурщина з її рудою фактично стане англiйською. А щоби вiдбудувати знищену вiйною Англiю, Г. Морґентау сам вiдразу запропонував У. Черчiллевi позику шiсть i пiвмiльярда доларiв на дуже легких умовах сплати. Байдужий до моральних засад, коли йшло про добро Британської iмперiї, У. Черчілль погодився на той план. У своїх спогадах вiн виправдовувався тим, що був примушений погодитися, бо знав, що без американських мiльярдiв Англiя не зможе скоро стати економiчно на власнi ноги. До того ж, погоджуючись, вiн взагалi не вiрив, що можна буде здiйснити той божевiльний план. А ми пригадаймо тут, що вiн разом з Ф. Рузвельтом три роки перед тим пiдписали „Атлантичну хартiю", в якiй обiцяли всiм народам – переможцям i переможеним – вiльний економiчний розвиток.

Щасливий Г. Морґентау, повернувшись до Вашинґтона, похвалився своєю перемогою К. Голу. Розлютований Гол побiг до Рузвельта, але той не хотiв його слухати. Та коли К. Гол сказав, що цей план може дуже пошкодити в наступних виборах президента, то Ф. Рузвельт удав дурня, кажучи, що не бачить нiякої шкоди для США вiд того плану, зрештою, хоч i пiдписав, проте не вважає себе зобов'язаним його здiйснювати. К. Гол чи повiрив чи нi, розумiв, що якщо нiмцi довiдаються про цей план, то це коштуватиме сотнi тисяч убитих воякiв США. З цiєї причини вiн погодився тримати той план у таємницi.

Та не хотiла тримати його в таємницi мафiя. Комунiстичний часопис „Дейлi Уоркер" надрукував його, прославляючи Ф. Рузвельта. Патрiотичнi часописи ганили Г. Морґентау та Ф. Рузвельта. Г. Стiмсон удруге подав Ф. Рузвельтовi свiй гострий протест. Ф. Рузвельт побачив, що вiн може програти наступнi вибори, i вiдповiв офiцiйно Г. Стiмсоновi, що вiн, Рузвельт, нiколи не мав жодного намiру обертати Нiмеччину в чисто сiльськогосподарську країну, а тим планом хотiв лише допомогти збiднiлiй Англiї, щоби по вiйнi вона мала бiльше торгiвлi. Коли ж Г. Стiмсон прочитав йому слово у слово той план разом з його та Черчiллевим пiдписами, то Ф. Рузвельт знову вдав дурня, зробив вигляд дуже здивованого i сказав, що вiн власне сам не розумiє, як вiн мiг таке пiдписати. Це була звична театральна Рузвельтова комедiя, а вiн мав неабиякi акторськi здiбностi, бо той план написано дуже просто i цiлком зрозумiло навiть полiтичному невiгласовi: „Нiмеччину треба обернути в чисто сiльськогосподарську країну".

Наближалися вибори президента США, i Ф. Рузвельт наказав припинити пiдготовку до здiйснення плану Г. Морґентау. Але самого плану вiн не вiдкликав, лише у своїх виборчих промовах запевняв, що нiмецький народ не буде поневолений. А що конкретно означає в його уявленнi „поневолений", Ф. Рузвельт не пояснив. Кожний може тлумачити його як хоче. Чому Ф. Рузвельт не вiдкликав плану Г. Морґентау? Вiдповiдь на це дає система виборiв президента США.

Президента США обирають не загальним, безпосереднiм голосуванням, а посередньо – голосуванням уповноважених виборцiв. Цих уповноважених виборцiв вибирає загальним голосуванням люднiсть кожного штату зокрема. Число їх у кожному штатi визначено конституцiєю i не є однакове в кожному штатi, але пропорцiйно до кiлькостi людностi у штатi. Малолюднi штати, як, наприклад, Арiзона, Утаґ, Айдаґо вибирають лише по чотири уповноважених виборця, а Нью-Йоркський штат вибирає аж 45 уповноважених виборцiв (найбiльше, нiж будь-який iнший штат). Крiм того система виборiв не пропорцiйна, мажоритарна, тобто ВСI вибранi у штатi будуть з тої партiї, яка одержала бiльшiсть голосiв людностi штату (хоч би та бiльшiсть була лише одним голосом). Завдяки такiй мажоритарнiй системi багатолюднi штати часто визначають вибiр.⁷⁵

Нью-Йоркський штат має право вибирати 45 уповноважених виборцiв. У цьому штатi живе кiлька мiльйонiв жидiв. Всi вони – цiлком природно i справедливо – горiли жадобою помститися Нiмеччинi за вбивства жидiв та грабунки. Хотiли знищити нiмецьку державу раз і назавжди. Про наслiдки такої помсти вони не думали i не дбали. Щодо виборiв – Ф. Рузвельт не цурався жодних найнеморальнiших дій, i всiма способами купував жидiвськi голоси. Тим-то вiн не вiдкликав плану Г. Морґентау.

Трагiчна шкода, що її передбачав К. Гол, сталася. Ще ранiше, з Касабланкської наради, нiмцi довiдалися, що не можуть сподiватися вiд американцiв, англiйцiв легких умов замирення. Та нарада ухвалила вимагати вiд Нiмеччини БЕЗУМОВНОЇ здачi. Нiмецький Мiнiстр пропаганди Й. Ґеббельс роздмухав ту вимогу до неймовiрних жахiв для нiмецького народу. Але то була його бездоказова пропаганда. А план Г. Морґентау дав йому, чорним по бiлому, докази того, що поразка Нiмеччини принесе нiмецькому народовi жахливе рабство, голод, холод, пошестi, мор всього народу.

Навiть i по проголошеннi безумовної здачi були в Нiмеччинi сили, що планували вбити А. Гiтлера, наставити антинацистський уряд i пiддатися англо-американцям, не пускаючи до Нiмеччини москвинiв доти, доки не наблизиться англо-американське вiйсько, щоб вiддати зброю англо-американцям, а не москвинам. Коли ж нiмцi довiдалися про план Морґентау, а вони знали, що Г. Морґентау був жид, то навiть противники нацистiв – соцiалiсти, демократи – всi нiмцi переконалися, що Й. Ґеббельс казав їм правду i А. Гiтлер має слушнiсть. Таким чином план Морґентау став могутнiм нiмецьким бойовим кличем: „Лiпше загинути iз зброєю в руках, нiж бачити своїх дiтей i внукiв у жидiвському рабствi".

Кожний нiмець є стійким нiмецьким патрiотом, увесь нiмецький народ є войовничим, зарозумiлим у своїй нацiональнiй гордостi. Довiдавшись про план Морґентау знищити їхнiй народ, вся Нiмеччина як один схопилася до бою за великий iдеал – бути чи не бути нiмецькому народовi. I зруйнована, без заводiв по випуску зброї, голодна, холодна, перевтомлена, виснажена Нiмеччина билася відчайдушно ще довгi сiм мiсяцiв. Нiде в Нiмеччинi не було й слiдiв переляку, панiки. Вiдступали, вивозили все в найлiпшому за тих обставин ладі. Мораль всього народу не заломилася аж до останньої хвилини вiйни. Коштувало це англо-американцям сотнi тисяч зайвих жертв. Та тi жертви є малесенькою порошиночкою, порiвнюючи з тим, що ще коштуватиме їм. А нам, українцям? Лише Господь знає. Поки що вже коштує понад 15 мiльйонiв мерцiв та жахливе матерiальне i нацiональне румовище на землi, де жила колись найбагатша – духовно i матерiально – нацiя Європи на iм'я Україна.

Не згадуючи навiть про Черчiллiв план наступу на Нiмеччину через Балкани, а не лише Францiю, англо-американцi могли дуже легко зупинити московське вiйсько на захiдних кордонах СРСР. Уряди Англiї, Францiї, США та СРСР своєчасно знали, що Нiмеччина хотiла пiддатися ще 1943 року, але з умовою, щоб не було в Нiмеччинi московського окупацiйного вiйська. Але ж ця умова перекреслювала плани мафiї, i вона подбала, щоби так не сталося. План Морґентау був попри мету знищити нiмецьку державу засобом задля того. Вiн припiзнив на сiм мiсяцiв наступ англо-американцiв i дав Московщинi сiм мiсяцiв часу посунутися на Захiд. Проте, навiть з таким великим припiзненням, англо-американцi все ж випередили москвинiв. Генерал Дж. Патон був пiд самою Прагою, а генерал О. Бредлi недалеко вiд Берлiна. Тодi вони одержали накази НЕ брати Праги i Берлiна, щоб їх могли взяти москвини.


* * *

Генеральнi Штаби США, Великобританiї, Францiї бачили вже на початку 1943 року, що Нiмеччина програла вiйну. А США ще не розбудували свою вiйськову потужнiсть повнiстю. Отже, У. Черчiлль та Ф. Рузвельт вже тодi були певнi своєї перемоги. Також був певним i Й. Сталiн. Та мiж ними була дуже велика рiзниця. Й. Сталiн вже мав свої плани на те, що має бути по вiйнi, а У. Черчiлль думав дуже мало. Ф. Рузвельт цiлковито не думав. Й. Сталiн надзвичайно твердо i вперто вимагав, щоби союзники вiдновили захiдний фронт, але обов'язково, висадивши вiйсько у Францiї, через протоку Ла-Манш. Чому саме у Францiї? Й. Сталiн i союзники добре знали, що Нiмеччина змiцнила французькi береги на Ла-Маншi так добре, що висадка десанту там була би самогубством. Тому У. Черчiлль хотiв висадити на Балканах. Й. Сталiн дуже гостро тому протиставився. Треба пам'ятати, що саме тодi Нiмеччина розбила московське вiйсько вщент i Московщина лежала безсильна. Якщо б англо-американцi наступали на Нiмеччину через Балкани, тодi їхнi вiйська були б у Грецiї, Болгарiї, Сербiї, Чехословаччинi, Мадярщинi, Австрiї, в усiй Нiмеччинi. Зайнявши Балкани, англо-американськi вiйська висадилися б також в Одесi, Криму, на Кавказi. Кремлiвськi можновладцi були непохитно переконанi, що капiталiстичнi держави не знищили ще соцiалiстичний СРСР лише тому, що ранiше не мали нагоди i боялися величезної потуги СРСР. Розбите вiйсько СРСР i висадка на Балканах були би справдi величезною нагодою знищити „савєтскую" владу в СРСР. А поготiв ще й тому, що в Українi дiяли ОУН та УПА, i Московщина це добре знала. Знала також, що Англiя та США i не думають робити Україну своєю колонiєю, як це пробувала вже робити Нiмеччина i тим обернула прихильнiсть до неї українцiв у ворожнечу. А у вiйську США i Канади були сотнi офiцерiв i тисячi воякiв українцiв. Тому що вони знали українську мову, то природно були б керiвниками мiсцевої англо-американської вiйськової влади. Самозрозумiло, мiсцева українська люднiсть нав'язала би з ними близькi, приятельськi стосунки i тим дуже би впливала на їхнi погляди на Московщину, на iдею державної незалежностi України, отже, i на їхнi вчинки i накази. Та найголовнiше, в Україну приїхали б сотнi кореспондентiв з усього свiту. Вони на власнi очi переконалися б, що соцiалiзм в СРСР – це лише личина, за якою Московщина ховає своє iсторичне загарбництво. Переконалися би, що Московщина мрiє не про свiтове братерство народiв, а про панування над ними. Вiдкривши своїм читачам очi на цю правду, вони знищили би найбiльшу силу Московщини – п'яту та шосту московськi колони у свiтi. За таких обставин українцi мали б силу пiдтвердити в Києвi, вже проголошене у Львовi, вiдновлення Української Самостiйної Держави. I уряд США та Великобританiї не мали б сили ув'язнити український уряд, як зробила це 1941 року Нiмеччина у Львовi, бо в США i Канадi живе майже один мiльйон виборцiв українського походження, що мають чималу полiтичну силу. Коротко – наступ англо-американського вiйська на Нiмеччину через Балкани – це був би цiлком певний розвал московської iмперiї. Й. Сталiн та свiтова мафiя передбачали такi наслiдки. I вони не допустили висадки на Балкани.

Полiтична уява У. Черчiлля не сягала далi схiдних меж Польщi, тому не сила була йому уявити можливу полiтичну роль України, якби союзники наступали через Балкани. Але вiн добре уявляв наслiдки наступу через Балкани для Захiдної Європи. Вiн розумiв, що справа наступу через Балкани чи через Францiю була проблемою не стратегiї, але справою далекосяжної полiтики. Настирливi вимоги Московщини наступати через Францiю У. Черчiлль вiдкинув. Великобританський уряд ще в липнi 1942 року ухвалив НЕ наступати через Францiю, а наступати лише через Балкани. Тодi Ф. Рузвельт послав до Лондона генерала Дж. Маршалла та свою праву руку, головного радника Г. Гопкiнса переконати англiйцiв у потребi наступати через Францiю. Англiйцi не пiддавалися тисковi, хоч дуже боялися псувати стосунки з США, розумiючи, що без їх допомоги Англiя загине. У. Черчiлль писав тодi Ф. Рузвельтовi: „Найголовнiшим нашим завданням тепер є здобути пiвнiчне узбережжя Африки, розбудувати там морськi та повiтрянi бази, а з них ударити якнайдужче попiд iтало-нiмецьке черево – Балкани". Г. Гопкiнс записав тодi до свого щоденника: „Цей план мене дуже пригнобив".

Та мафiя i не думала поступатися. Навпаки, щоби посилити тиск на англiйцiв, Г. Гопкiнс витягнув iз своєї кишенi i прочитав англiйцям документ пiд назвою „Позицiї Росiї". Цей документ був таємний i нiбито написаний найвищими вiйськовими знавцями США, хоч нiким не пiдписаний. Про нього нiхто нiчого не чув аж до смертi Ф. Рузвельта та Г. Гопкiнса. У тому „документi" було написано: „Повоєнна позицiя Росiї (тобто СРСР.– П. Ш.) в Європi буде пануюча. Пiсля розчавлення Нiмеччини не лишиться в Європi жодної сили, яка могла би спротивитися величезнiй вiйськовiй потужностi СРСР. Щоправда, Великобританiя розбудує на Середземномор'ї свої сили супроти СРСР, що можуть бути допомiжними у рiвновазi сил. Але лише допомiжними, бо Великобританiї буде не сила самій встояти супроти СРСР. З цього 100 % можливого стану єдиний, життєздатний висновок – робити все що можемо, щоби здобути приятельство Московщини. Отже, треба вже тепер допомагати їй всiм чим зможемо i не псувати стосункiв задля малих розходжень".

У тому „документi" не написано: чи i по вiйнi треба буде допомагати Московщинi та не псувати стосункiв з нею. Очевидячки, що так, бо iнакше не утримати приятельських стосункiв з рознахабленим, вiчно ненажерливим Ванькою. Вiдомо, що московська „шiрокая натура" не знає жодних меж. „Коль пiть – так пiть на всю. Коль бiть – так бiть на всю". Якщо можна загарбати всю Європу, то... „Дайош растуди тваю... вєсь мiр"!!! Чи ж улюблений московський поет С. Єсенiн не марив „калєнам прiдавiть екватор", „папалам нашу зємлю раздавiть как калач", „до Єґiпта раскарячiть ноґi" i т. п.? I таке марили не лише „бальшєвiкi". Про таке марили i старi – ще з царських часiв – монархiсти: К. Леонтьєв, В. Соловйов, Ф. Тютчєв, М. Поґодiн, С. Булґаков, В. Розанов; про таке марили й лiберали: А. Ґерцєн, Ф. Достоєвський i демократи М. Бакунiн, М. Ґорький i т. п. Всi вони марили, мрiяли про те саме – знищити в усьому свiтi iдею Бога, знищити у людей мораль, знищити у людей здатнiсть думати; виховати слухняну отарну робочу двоногу худобу. А таку худобу буде вже легко запрягти до московського i мафiозного iмперського воза. Худоба ж сама, з власної волi йде до повного корита у стайнi, не думаючи про ковбаси з їхнiх шинок. Про „ковбаси" думають тепер тi, що керують поза лаштунками всiлякими рузвельтами. Худобi ж двоногiй не сила бачити далi свого корита у стайнi добробуту та „спiвiснування" з рiзником.

Янкi написали сотнi грубих i тисячi менших книжок про 2-гу свiтову вiйну. За винятком кiлькадесятьох, читаючи їх, набуваєш враження, що не США врятували СРСР, але навпаки – СРСР врятував США. Вони без застереження твердять, що СРСР був вирiшальним чинником у тiй вiйнi. Безглуздiшої, нахабнiшої i шкiдливiшої брехнi неможливо видумати. А ця брехня по вiйнi стала сильною московською, антиамериканською зброєю у холоднiй вiйнi в Африцi, в Азiї. Нею Московщина б'є США на тих суходолах. Азiати і африканцi могли повiрити цiй брехнi, бо ж вони мало знали про ту вiйну взагалi, а про допомогу США Московщинi цiлковито нiчого. А чим пояснити, що повiрили також i янкі? З часiв Квебекської наради (серпень 1943) не лише генерали, але й журналiсти бачили, що вiйськова і промислова потужнiсть США та Великобританiї є така величезна, що фактично вона вже перемогла потужнiсть Нiмеччини та Японiї. I вони також розумiли, що СРСР тримається лише допомогою США, а без неї він би давно вже впав. Генерали та вищi офiцери Генерального Штабу США були переконанi, що якби США припинили допомагати Московщинi так довго до осені 1943 року, навiть i тодi СРСР був би завалився.

Iсторик i радник Вiйськового Мiнiстерства США В. Полстон писав: „Вищi офiцери США кипiли придушеним протестом. Вони були твердо переконанi, що Московщина потребує допомоги США безмiрно бiльше, нiж США московської. Вони обурювалися, слухаючи так багато про московську пайку в перемозi i так мало про пайку США. Вони боялися, що англо-американцi, вихваляючи переборщено московську пайку i вибачаючись за нiби меншу їхню, пiдбадьорять Московщину вимагати бiльше i бiльше поступок вiд Англiї та США".