Geum.ru

Книга розрахована як на фахівців істориків, політологів, так і на широкого масового читача

Вид материалаКнига
Vii. банкіри
Державний Фондовий Банк
Подобный материал:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   24

VII. БАНКІРИ


За перших сторiч християнства церква вважала великим грiхом брати вiдсотки за позиченi грошi. За середньовiччя церква мала силу впливати на уряди, навiть iнодi накидати урядам церковнi закони та засади. Тодi держава дуже карала тих, хто брав вiдсотки за позику, а лихварство карала смертю. Наприклад, в Англiї король Альфред видав закон, за яким все майно того, хто брав вiдсотки за позики, держава вiдбирає вiд нього, а коли вiн помре, то забороняється ховати за християнським обрядом, навiть забороняється закопувати такого на християнському цвинтарi. В XI ст. король Едвард Конфесор наказав забирати до держави все майно померлого лихваря, позбавляючи спадкоємцiв права на спадщину. В XIII ст. король Джон забрав собi майно всiх вiдомих лихварiв. В XIV ст. за короля Джемса I-го закон вважав лихварство таким же злочином як i вбивство, тому воно каралося смертю.

Не зважаючи на такi суворi кари, жидiвськi золотарi в Англiї по довгiй боротьбi за право позичати з вiдсотком – перемогли. Англiйський Парламент примушений був 1609 року узаконити позички з вiдсотками. Хто, чи що примусив парламент?

Боючись позичати грошi за вiдсотки, золотарi складали грошi вдома. Тодi були лише металевi грошi. Таким чином велика кiлькiсть грошей забиралася з обiгу, а це дуже гальмувало торгiвлю та промисел, бо бракувало обiгових грошей. Саме тодi Англiя воювала з Францiєю, а державна скарбниця була порожня. Король Вiльям III звернувся до золотарiв за позикою. Вони позичили йому 5 мiльйонiв фунтiв стерлiнгiв з умовою узаконити вiдсотковi позички. Витративши тi 5 мiльйонiв фунтiв, король зажадав ще 6 мiльйонiв фунтiв. Золотарi обiцяли позичити, якщо вiн дозволить їм заснувати банк з правом карбувати грошi. Боючись програти вiйну, Парламент погодився i видав 1694 року закон про заснування Англiйського Банку, що мав право позичати грошi за вiдсотки, пiд заставу будь-якого майна, крiм церковного. А 1844 року уряд надав йому право друкувати паперовi грошi. Вiн надрукував їх 20-тикратно бiльше, нiж мав золота. Тодi бiльшiсть фiлiй Англiйського Банку належала родинi Ротшiльдiв, отже, фактично банк не був державним. Так Ротшiльди зробили собi з НIЧОГО великi мiльйони фунтiв стерлiнгiв.

У Великобританiї було 1944 року в оборотi грошей на 2.500 мiльйонiв фунтiв. З них 10 мiльйонiв фунтiв було дрiбної мiдяної монети, а 40 мiльйонiв фунтiв срiбної. Цi 50 мiльйонiв фунтiв були власнiстю уряду Великобританiї, вся решта 2.450 мiльйонiв фунтiв –власнiстю Банку Англiї. А власником Банку Англiї була родина Ротшiльдiв.

Засновник Ротшiльдiвських банкiв золотар Амшел Бавер мав у Франкфуртi ювелiрну крамницю з червоним написом „Ротшiльд". Його п'ять онукiв стали свiтовими банкiрами, фактичними власниками „державних" банкiв Англiї, Пруссiї, Францiї, Iспанiї, Голландiї, США.

Той Амшел Бавер казав: „Дайте менi право карбувати грошi, i я начхав на всi закони". Так почалася золота доба банкiрської мафiї. Здобувши право друкувати паперовi грошi, банки стали на твердий, широкий шлях до опанування не лише економiчного, але й УСЬОГО життя народiв i, насамперед – полiтичного.

Кожний банкнот, що його банк надрукував i пустив в обiг,– це його вексель, це – його зобов'язання обмiняти той вексель на золотi чи срiбнi грошi в будь-який час на вимогу того, хто має той вексель. Ранiше це банкiвське зобов'язання було надруковане на кожнiй грошовiй одиницi. Отже, банк мусив мати у своїх скринях золота та срiбла стiльки, щоб вистачило обмiняти ВСI паперовi грошi, що їх банк випустив в обiг. На початках банкiвництва так i було. Тодi паперовi грошi були на 100 % забезпеченi золотом та срiблом чи дорогими самоцвiтами.

Грошi є лише технiчним засобом полегшити обмiн крамом чи працею. Замiсть дикунського способу мiняти крам на крам чи на працю, люди навчилися ще за доiсторичних часiв мiняти крам чи працю на грошi. Постав вираз „продавати" за грошi. Вже за середньовiччя торгiвля та промисел почали так рости, розвиватися, що не вистачало анi металевих, анi паперових грошей. Саме життя штовхало збiльшити їх кiлькiсть. Кiлькiсть металевих годi було дуже збільшити. Не лишалося нiчого iншого як збiльшити кiлькiсть паперових. Але паперовi мусять мати забезпеку золотом, срiблом. А його було обмаль. Та банкiвський досвiд показав, що менше нiж 100 % забезпечення золотом паперових грошей вистачає, щоб забезпечити паперовi грошi, бо люди не обмiнюють у банках ВСI паперовi грошi на золотi, срiбнi, а лише дуже малу частину, а бiльшiсть паперових грошей обертається помiж людьми. Отже, уряди дозволили банкам мати менше як 100 % забезпечення. Перше дозволяли мати 75 %, потiм – 50 %, а тепер є чимало держав, що мають лише 10 % золотого забезпечення своїх паперових грошей. I така фактична НЕбезпека не шкодить доти, доки не захиталася у людях довiра до банкiрiв чи до уряду.

По кожнiй вiйнi великi банки кiлькаразово збiльшують свої капiтали, бо вiйна вимагає великих грошей, i уряди мусять позичати їх у банкiрiв, видаючи їм державнi облiгацiї з забезпеченим вiдсотком. Коли нема вiйни, то банки заробляють не меншi мiльярди на економiчних кризах, що руйнують добробут мiльйонiв людей. Право друкувати паперовi грошi є величезною банкiрською силою. Цю силу безмежно збiльшують позики, що їх дають банки. Банк дає позику пiд запоруку, пiд заставу майна. Хто позичає, заставивши своє майно, не має права його продати без згоди того, у кого вiн позичив грошi. Таким чином закладене майно стає нiби спiльним позичальника i боржника аж доти, доки не сплачена позика. Поки боржник поверне свою позику, вартiсть закладеного майна може впасти. Щоб забезпечити себе вiд утрат, лихвар завжди позичає далеко менше, нiж вартує майно боржника. Коли боржник не заплатить позики на час, лихвар забирає ВСЕ майно, а не лише частину, що вартує несплачена позика. На Закарпаттi жиди позичали селянам одну двадцяту вартостi закладеного майна, якщо селянин не заплатив позики на час. В XIX ст. iз загальним поширенням демократичного ладу закони заборонили це i вимагають, щоби закладене майно випродавалося на прилюдному аукцiонi. На аукцiонi кожний присутнiй може купити. Продається тому, хто дасть найбiльшу цiну. Але той, хто купить, мусить одразу заплатити готiвкою всi борги, що тяжiють на тому майнi. Переважно охочих не буває багато i купує лихвар. З цiєї причини лихварi роблять все, що можуть, аби боржник НЕ заплатив. У такий спосiб у США i в Канадi за 1930-х рокiв три мiльйони рiльникiв утратили свої хутори, п'ять мiльйонiв домовласникiв утратили свої хати, три мiльйони крамарiв – свої крамниці, 200.000 дрiбних пiдприємцiв – свої пiдприємства. Все те забрали банки та випозичальнi за несплаченi позики. А те вартувало мiльярди доларiв.

Банки США випустили паперових грошей на 20.735.512.645 доларiв. Але в обiгу є лише половина тих грошей. Друга половина переховується за кордоном США та схована в банках.

У банках США лежить 10 мiльярдiв доларiв. Але банковi книжки показують 150 мiльярдiв доларiв. 140 мiльярдiв доларiв – це доми, земля, фабрики, крамницi, копальнi, залiзницi i т. п. майно людності США, заборговане в банках. Отже, бачимо, що те людське майно 15-тикратно перевищує всi грошi, що їх мають банки. Яким чином так сталося? Це рахiвниче шахрайство. Грошi, що їх банк позичає комусь, записуються не на сторiнку видаткiв банку, але, навпаки, на сторiнку ПРИБУТКIВ банку. Чому таке шахрайство? Бо позичається завжди пiд заставу якогось майна. Отже, те заставлене майно банк записує до своїх книжок, як БАНКIВСЬКЕ майно. Банк має право видати позичок не бiльше, як вартує майно банку. Записуючи заставлене людське майно як банкiвське майно, банк збiльшує кiлькiсть грошей, що їх має право видавати на позики, бо той, хто позичає, не вибирає з банку всю позичку готiвкою. Звичайно вибирає не бiльше як 5 % позики, а на решту банк вiдкриває йому позичальний рахунок – кредит. Щобiльше, боржник звичайно платить свої видатки не готiвкою, але чеками на той банк, де позичив. Таким чином банк, маючи один мiльйон доларiв готiвкою, може фактично позичити, тобто вiдкрити позиковий рахунок на 30 мiльйонiв доларiв. А на кожному позиченому доларовi банк заробляє вiдсотки.

Як великi банкiри грабують людей в США показують такi приклади. За вiйни 1914–20 рокiв був у США великий добробут, бо вiйськовi потреби вимагали багато виробiв та харчiв. Робiтники, добре заробляючи, купували хати; рiльники, маючи добрi цiни на рiльничi вироби, купували бiльше землi. А що вони не мали всiєї готiвки на те, то позичали у мiсцевих малих банках. Понадто таке було поширено на сiльськогосподарському Заходi США. Там малi банки добре заробляли i не хотiли пiдлягати Державному Запасовому Банковi. Уряд позичив у Державному Запасовому Банку великi грошi на воєннi видатки. Щоби скорити малi незалежнi банки та пограбувати хати у робiтникiв i землю у рiльникiв, Державний Запасовий Банк створив 1920 року навмисно велику економiчну кризу. Вiн зменшив кiлькiсть грошей в оборотi; не дав позичок малим банкам; пiднiс вiдсоток на позички. Багато незалежних малих банкiв збанкротувало, багато робiтникiв утратили свої хати, а рiльники свої хутори. Люди втратили маєткiв вартiстю понад 160 мiльярдiв доларiв. Друга свiтова вiйна коштувала 200 мiльярдiв доларiв.

Парламент i Сенат США вiдкинули 1920 року вимогу президента В. Вiльсона, щоби США стали членом Лiгi Нацiй. Свiтова банкiрська мафiя покарала за це США. Свiтовi банкiри забрали 1927 року з Державного Запасового Банку золота на 500 мiльйонiв доларiв. Той банк зменшив кiлькiсть грошей в оборотi. Це, разом з iншими заходами банкiрської мафiї, спричинило 1929 року величезну економiчну кризу. Понад 4.500 малих незалежних банкiв у США збанкрутували. Мафiя забрала у людей запiвдурно маєткiв на великi мiльярди доларiв.

Силу грошової мафiї показує такий факт. Голова Парламентської комiсiї банкiв i капiталу Луї Макфеден подав 23.05.33 р. парламентовi думку потягнути до суду Мiнiстра скарбу, двох заступникiв Мiнiстра скарбу, всi Комiсiю управителiв Державного Запасового Банку, обвинувачуючи їх у тому, що вони навмисно спричинили економiчну кризу 1929 року. За цю думку голосувало лише п'ять членiв парламенту. В наступних виборах мафiя кинула великi тисячi доларiв, щоб знеславити, очорнити Л. Макфедена, i його не було обрано.

Нiхто iнший лише банкiрський слуга i масон президент США В. Вiльсон казав, коли вже не був президентом: „Такою великою промисловою державою як США фактично керують тi, хто позичає грошi. У США позичальна справа не розпорошена, а, навпаки, зосереджена в руках небагатьох банкiрiв. Тим-то вся дiяльнiсть американцiв у руках тих небагатьох банкiрiв та мiльйонерiв. Фактично американський народ є в полонi банкiрiв. Фактично наш уряд вже не обирається бiльшiстю вiльних голосiв. Фактично маленький гурт людей, що має у своїх руках всю позичкову справу, наставляє нам наш уряд".

В. Вiльсона вибрано на президента тому, що вiн виступав проти того, аби США брали участь у вiйнi. На його обрання банкiр Б. Барух дав 50.000 доларiв. Ставши президентом i затягнувши США у вiйну, президент В. Вiльсон зробив Б. Баруха диктатором вiйськової промисловостi i вiйськових закупок. На тiй посадi Б. Барух заробив великi мiльйони доларiв, бо давав вiйськовi замовлення пiдприємствам, у яких вiн мав паї, або вiд яких одержував величезнi хабарi. Вiн пустив чутки нiби США мають намiр замиритися. Та чутка спричинила раптовий великий спад цiни на паї пiдприємств, якi працювали на вiйну. Б. Барух купив багато таких паїв, а потiм, коли виявилася брехливiсть тої чутки i цiна паїв пiднеслася, то вiн продав їх. Так за кiлька лише днiв вiн заробив 750.000 доларiв.

За часiв вiйни 1914–20 рокiв у США панували три неофiцiйнi диктатори – Бернард Барух, Євген Меєр i Пол Варбурґ. Всi три – банкiри i всi три жиди. Є. Меєр був головою Комiсiї управителiв Державного Запасового Банку США, а П. Варбурґ – його заступником. Три найбiльшi творцi теперiшньої грошової системи i теперiшнiх мiльярдних боргiв США були три жидiвськi банкiри – нiмецький П. Варбурґ, український Е. Ґолденвайзер, що був 30 рокiв керiвником Державного Запасового Банку США, i литовський Г. Д. Гвайт, що був головою Мiжнародної Грошової Фундацiї. Нью-Йоркський банкiр Г. Леман був американським вiйськовим губернатором розбитої Iталiї. Банкiр Генрi Дейвiсон був головою Червоного Хреста США.

Мiльйонер Генрi Форд казав: „Щоби припинити вiйни назавжди, не треба творити нiяких Лiг Нацiй. Вистачить взяти пiд державний контроль 50 свiтових жидiвських банкiрiв. Вони ж бо викликають вiйни, щоб заробляти мiльярди доларiв".

Жидiвськi банкiри Стернс та Ґолдсмiт постачали грошi Португалiї, барон Гiрш – Туреччинi, Ротшiльд – Францiї, Стронберґ – Румунiї, Спеєр та Поляков – Московщинi, Кун-Леб – США.

Англiйськi жиди-мiльйонери Сасуни мають у своїх руках свiтову торгiвлю опiумом, азiйським шовком та бавовною. Вони мають свої банки в Калькуттi, Шанхаї, Гонконзi, Йокагамi, Багдадi.

Французькi жиди-мiльйонери мають у своїх руках грошовi позичальнi, Пiвнiчно-Iспанськi залiзницi, газ i автобуси в Парижi, французьку лiнiю атлантичних пароплавiв, страховi заклади в Iспанiї, позичальнi в Iспанiї; мають кiлька французьких залiзниць, банк у Тунiсi, державний банк Туреччини, залiзницi у Швейцарiї, Португалiї, Австрiї, газ у Мадридi.

Жидiвська родина Бiшофшаїв має у своїх руках державний банк Голландiї, Французько-Єгипетський банк, нацiональний банк, позичальнi в Антверпенi, Льєжi, Брюсселi.

Жиди, брати Селiґмани позичають великi грошi США. Наприклад, 1879 року позичили разом з Ротшiльдами 150 мiльйонiв доларiв на будову Панамського каналу та залiзниць.

З iнших жидiв-мiльйонерiв бiльш вiдомi: Камондо, Фоулд, Монтаґю, Стерн, Блайхредер, Варшавер, Мендiльсон, Ґунзборґ, Яфет, Кун, Леб, Селiґма, Лазар, Л. Штраус, Морґентау, Дж. Шiф, Дрейфус, С. Вайнберґ, Б. Ботенвайзер, Ерiк Варбурґ, Джем Варбурґ та iншi.

Малий гурток свiтових банкiрiв, що керує Банком Мiжнароднiх Розрахункiв у Базелi (Швейцарiя), визначає, диктує вартiсть всiх грошей у свiтi.

Якби не було комунiстичних держав у свiтi, то не було би причини озброюватися. Тим-то банкiри й пiдтримують комунiстiв, бо ж iнакше не зароблять мiльярди. Тож банкiр Корлiс Ламонт очолює „Товариство приятелiв савєтської Росії" та „Американську Раду савєтських стосункiв". Нью-Йоркськi банкiри дали Л. Троцькому кiлька мiльйонiв доларiв на революцiю в московськiй iмперiї.

Свiтовi банкiри (а бiльшiсть їх – жиди) планують панувати у свiтi, створивши свiтовий надуряд, що буде в їхнiх руках. Вони планують створити його з допомогою свiтового соцiалiзму, комунiзму. Тим-то вони i дають мiльйони доларiв соцiалiстам та комунiстам на їхню пропаганду. Москвини також запланували захопити у свої руки свiтовий надуряд з допомогою свiтового комунiзму. Задля того москвини розбудували з допомогою свiтового комунiзму i свiтових банкiрiв свою величезну вiйськову машину. Так дурний москвин обдурив мудрого жида.

Англiйськi банкiри видали в 1919–23 роках 5 мiльйонiв фунтiв стерлiнгiв на хабарi англiйським та американським великим часописам, щоби вони не критикували банкiвської дiяльностi.

Хто має силу рухати основою, той може зруйнувати всю будову, що стоїть на тiй основi. Основою ж паперових грошей тепер є золото. Таким чином власник золота може визначати, накидати цiну паперових грошей. Вiд цiни паперових грошей залежить вся економiка країни, а вiд економiки залежить вiйськова i культурна сила нацiї. Вiд сили народу залежить його домашня i зовнiшня полiтика. Таким чином вiд власника золота залежить доля народу. Отже, власники золота стають володарями народiв. Коли ж власником золота є якась свiтова установа, то вона стає володарем свiту. Зародок цього ми вже маємо. Трон того володаря є в американському мiстi Форт-Нокс60, а уряд i Генеральний Штаб – в Нью-Йорку i називається „Органiзацiєю Об'єднаних Нацiй". Той володар є всемогутній. Його наказам коряться наймогутнiшi держави. Нiхто його не бачить, але вiн бачить усiх i всюди у свiтi.

Уряд платить державнi борги з податкiв. Податки ж заснованi на багатствi всього народу. Отже, це багатство, а не золото (велика бiльшiсть золота належить свiтовим банкiрам) мало б забезпечувати паперовi грошi.61

Тепер грошi творяться не творчою дiяльнiстю народiв, але їх творять банкiри з боргiв народiв. Одною з причин цього є те, що тепер золото забезпечує паперовi грошi, а не багатство народiв. Золота забезпека – засiб застарiлий, невистачальний, хиткий i дає великi можливостi збагачуватися лихварям та зубожувати мiльйони людей. Тож не дивно, що банкiрська мафiя, свiтовi банкiри завжди противилися i будуть противитися усталенню вартості паперових грошей та позичкових вiдсоткiв, що його дає якась непохитна забезпека, а не хитливе золото. Противляться, бо ж тодi свiтовi банкiри не могли би робити з нiчого мiльярди доларiв зиску.

Як дуже грошова мафiя пильнує, щоби цього не сталося, показує такий приклад. Англiя мала багато золота i мало срiбла. США, навпаки, мали багато срiбла i мало золота. Тому Англiя забезпечила свої паперовi грошi золотом, а США – срiблом. Через те англiйськi Ротшiльди (Англiйський Банк) не могли опанувати банки США. Тож Англiйський Банк послав 1872 року до США свого уповноваженого Ернеста Сайда, нiбито знавця грошової справи, давши йому 500.000 доларiв. Витративши тi грошi на хабар членам парламенту, Е. Сайд спричинився до того, що парламент ухвалив перейти на золоте забезпечення американського паперового долара. Це дало банкiрськiй мафiї змогу i нагоду дуже стримати позички – 10.500 торгiвцiв та пiдприємцiв збанкрутували. Їхнє майно забрала запiвдурно грошова мафiя.

Американську революцiю проти Англiї спричинили не податки, чи мита, чи iншi утиски Англiї, а те, що на вимогу Ротшiльда англiйський парламент скасував американськi грошi, узаконив лише англiйськi для використання в американських колонiях. Отже, колонiї повстали i проголосили 1783 року свою державну незалежнiсть. 1790 року вмер головний ворог Ротшiльдiвського банку Б. Франклiн, i парламент США дозволив Ротшiльдiвському пахолковi Олександровi Гамiльтоновi закласти в США банк з правом карбувати срiбнi та мiднi грошi. Статутний капiтал того банку був 35 мiльйонiв доларiв. З того європейськi Ротшiльди купили пай на 28 мiльйонiв доларiв, американцi – на 7 мiльйонiв доларiв.

У вiйнi за визволення негрiв з рабства пiвнiчнi штати потребували грошей. Банки позичили їм на 28 %. Тодi президент Ф. Лiнкольн наказав Мiнiстровi скарбу надрукувати на 450.000 доларiв паперових грошей. Банкiри пiдкупили членiв парламенту i він ухвалив, що тi грошi незаконнi, неправочиннi. Така ухвала спичинила упадок їхньої вартості до 30 центiв за долар. Тодi банкiри поскуповували тi грошi, а пiзнiше пiднесли їхню цiну до повного долара, заробивши на тому ошуканствi великий зиск.

Свiтовi банкiри за допомогою Лiги Нацiй примусили в 1924–28 роках багатьох держав забезпечити свої паперовi грошi золотом. Завдяки цьому західнi свiтовi банкiри мають тепер силу змiнювати цiну грошей УСIХ, навiть дуже великих держав.

Уповноваженi 44 держав на своєму з'їздi у Бретон-Вудс (США) 1944 року заклали „Свiтову Грошову Фундацiю" з початковим капiталом 8 мiльярдiв доларiв. Головував на тому з'їздi заступник Мiнiстра скарбу США, московський шпигун, жид Г. Декстер Гвайт. Американський фабiанський iдеолог, шестиколонник, професор Дж. Кейнiс радив призначити Г. Д. Гвайта на керiвника тої фундацiї, кажучи: „У руках Г. Д. Гвайта ця фундацiя буде в повнiй безпецi".

Теперiшнi великi банкiри своїм лихварством далеко перевищили найгiрших лихварiв iсторiї. Хто позичає на 20 рокiв на 5 %, той платить стiльки вiдсоткiв, як сама позика. Борг, позичений на два i пiв вiдсотка, за 40 рокiв подвоюється. Один золотий сотик, позичений за часiв Христа на Землi на 6 %, тепер був би кулею такого розмiру як вся планета.

Державна заборгованiсть свiтовим банкам є тепер така величезна, що навiть найбагатший народ у свiтi американцi нiколи їх не виплатять. Банкiри і не хочуть щоби виплатили. Вони хочуть побирати вiдсотками. Отже, фактично всi цивiлiзованi народи є тепер РАБАМИ банкiрiв. Наприклад: державний борг Англiї був 1696 року 1,2 мiльйона фунтiв стерлiнгiв, а 1914 року – 1.500 мiльйонiв фунтiв. За цей час уряд виплатив самих вiдсоткiв боргу 700 мiльйонiв фунтiв. А 1958 року державний борг Великобританiї був 27.400 мiльйонiв фунтiв.

Канада мала боргу 1867 року – 93 мiльйони доларiв, 1936 року – 2.895 мiльйонiв доларiв, 1958 року – 18.368 мiльйонiв доларiв. За час вiд 1867 року (заснування Канади) до 1936 року канадцi заплатили самих вiдсоткiв за державнi позики 2.823 мiльйони доларiв. За цей час люднiсть Канади збiльшилася на 200 %, а заборгованiсть – на 3.000 %.

Уряд США позичив 1873 року у банкiрiв 2.277.500 доларiв. Вiд того часу по сьогоднi уряд заплатив банкiрам 10 мiльйонiв доларiв самих лише вiдсоткiв, а боргу не сплатив анi сотнi. США заплатили 1941 року самих лише вiдсоткiв за державнi i приватнi позики 12 мiльярдiв доларiв. Це лише один 1941 рiк, а тепер бiльше.

Перед заснуванням у США 1863 року Нацiонального Банку на одну особу в США припадало 50,46 доларiв у загальному оборотi. По 10 роках припадало 14,60 доларiв, а 1887 року лише 6,67 доларiв, тобто добробут загалу США упав, а банкiри вiдповiдною мiрою збагатiли.

Мiнiстерство торгiвлi США оприлюднило 1928 року, що уряд США заборгував 371,6 мiльярди доларiв, а люднiсть США – 131,4 мiльйонів. Отже, на кожну родину припадало приблизно понад 2.000 доларiв державного боргу i стiльки же родинного. Кожне народжене немовля мало 800 доларiв боргу. Вiдсотки за державнi позики платять податківцi, i вони платять тих вiдсоткiв 36 мiльйонiв ЩОДНЯ, чи 10.000 доларiв ЩОХВИЛИНИ. З восьмигодинного заробiтку американець видає на податки два i пiвгодинний заробiток. А якби банкiрська мафiя не опанувала уряд та Парламент США, то тепер ця НАЙБАГАТША у свiтi країна, не мала би державного боргу.

Паперовi грошi США, що їх видають банки, мусять бути забезпеченi вкладами у тих банках. А фактично один долар паперових грошей забезпечений двома центами вкладiв.

За всi свої великi позики у банкiв уряд США платив бiльше доларiв за вiдсотки нiж самi позики. Всi великi урядовi будови коштували податківцям на 120–150 % бiльше, нiж фактично витрачено на самi будови, бо будувалися за позиченi у банкiв грошi. Наприклад, iнженери вирахували, що побудувати водяну електростанцiю в Баулдерi коштуватиме 160 мiльйонiв доларiв. Уряд США таких грошей не мав, отже, позичив на ту будову у банкiрiв, заплативши самих вiдсоткiв 182 мiльйони доларiв. Таким чином та електростанцiя коштувала платникам податкiв 342 мiльйони замiсть 160 мiльйонiв. Сама будова пошти в Лос-Анджелесi коштувала 7 мiльйонiв, але на її будову грошi позичили банки, тому та пошта коштувала 16 мiльйонiв доларiв. На Першу свiтову вiйну уряд США позичив у банкiв 26 мiльярдiв доларiв, а заплатив банкам за ту позику 39 мiльярдiв доларiв.

В Iмперськiй долинi США навмисно знищено 1938 року третину всього врожаю кавунiв, щоби втримати цiну вiд упадку. А тодi ж у тiй долинi уряд побудував великий канал, щоб наводнювати баштановi плантацiї. На будову того каналу уряд позичив у банкiрiв 100 мiльйонiв доларiв, заплативши їм самих лише вiдсоткiв 120 мiльйонiв доларiв.

Року 1937 лишилося непроданими 6 мiльйонiв скринь консервованих полуниць. Отже, щоби не падала цiна, лишили весь урожай 1936 року гнити на землi. I тодi ж уряд США позичив у банкiрiв 60 мiльйонiв доларiв на будову там греблi, щоби наводнювати полуничнi плантацiї.

Уряд США платить американським рiльникам великi мiльйони доларiв лише за те, щоб вони НЕ сiяли пшеницi, бо нема де продати врожаї минулих рокiв. I водночас той же уряд побудував за 170 мiльйонiв доларiв велику зрошувальну мережу, щоби наводнювати пшеничнi поля у посушливому штатi Орегонi.

У долинi Сен-Джоквiн навмисно знищено 1938 року 500.000 тонн винограду та тисячi тонни родзинок, щоб утримати цiну вiд спаду. I тодi ж у тiй самiй долинi уряд побудував коштом 50 мiльйонiв доларiв греблю для наводнювання виноградникiв, щоби виростити бiльше винограду. Побудував на позиченi у банкiрiв грошi.

Уряд США дав у 1945–62 роках 80 державам допомоги на 107 мiльярдiв доларiв. Уряд США не мав стiльки власних грошей, отже, позичив у свiтових банкiрiв.

Банкiр США П. Брокер казав: „СРСР є iдеальним зразком планової державної економiки. До такого iдеалу ми наближуємо й США".

Президент США Том Джефферсон казав: „Я вважаю банки установами небезпечнiшими нашим свободам i добробутовi нiж вороже вiйсько. Банки бо породили грошове великопанство, яке не визнає державної влади над собою. Президент А. Джексон казав банкiрам: „Ви є кубло гадюк i злодiїв. Я маю намiр знищити вас. I з Божою допомогою я таки знищу вас".

Президент США Аврам Лiнкольн казав: „Я передбачаю у недалекому майбутньому таку кризу, наближення якої так лякає мене, що я тремчу з болю за мiй рiдний край. Я передбачаю, що всiлякi грошовi товариства запанують у всьому життi США. Пошириться продажнiсть, хабарництво, пiдкупнiсть високопоставлених осiб. Запанує всесильний долар, використовуючи людські вади. Все багатство нашої країни опиниться в руках небагатьох осiб. Наша республiка з усiма її свободами буде знищена зсередини". Вiн казав це 1863 року, коли пiдкуплений грошовою свiтовою мафiєю Парламент США ухвалив закон про заснування банкiв у США. Незабаром грошова мафiя вбила його.


Державний Фондовий Банк

Мiнiстерство закордонних справ США є великою мiцною твердинею мафiї. Але ще бiльшою i мiцнiшою її твердинею є так званий „Державний Фондовий Банк". Голова Парламентської банкової та грошової комiсiї Луї Макфаден казав у своїй промовi: „Державний Фондовий Банк є найбiльш шахрайською установою з усiх шахрайських, що їх знає свiт. Вiн дiє поза лаштунками, i вiн вже полонив наш уряд. Пiд його впливом є вся полiтика США разом із закордонною. Я обвинувачую його в таємнiй змовi знищити Конституцiю США i всi нашi свободи".

Все культурне, економiчне, державне життя США основане на засадi самоуправлiння i децентралiзацiї. Кожний штат США ухвалює свої власнi закони, не оглядаючись на Вашинґтон. Отже, США не мали аж до 1914 року i централiзованої банкової системи. Навiть не було й державного банку. Натомiсть iснували тисячi незалежних мiсцевих банкiв, якi постачали грошi мiсцевим промислам, торгiвлi, рiльництву. Їхнiй оборотний капiтал складався з банкових вкладiв мiсцевої людностi, а часто мiсцева люднiсть була й спiввласником тих банкiв, купуючи їхнi паї. Управитель мiсцевого банку знав особисто мiсцевих людей, їхню грошову спроможнiсть платити. Мiсцевi банкiри давали особисто знаним їм людям позички на легших умовах сплати i пiд меншим вiдсотком. Цi мiсцевi незалежнi банки дуже допомогли мiсцевому промислу та рiльництву, позичаючи мiльйонам малих пiдприємств i рiльникiв. Найбiльша їхня користь людям полягала в тому, що вони знищили лихварство. В США панує торговельна конкуренцiя i банкiв. Це давало людям можливiсть позичати у тих банкiв, якi вимагали нижчий вiдсоток за позичку.

Торговельна конкуренцiя автоматично не дозволяла пiдприємцям пiдносити цiни. Та у XX ст. у зв'язку з великим зростом iндустрiї утворюються дуже великi пiдприємства з дiяльнiстю, яка переходила межi штатiв i розпросторювалася на всю державу. Найперше такими стали залiзницi, що тягнулися на кiлька тисяч кiлометрiв. Їхнє прокладання коштувало мiльйони доларiв, тому грошi давали великi нью-йоркськi банки, закуповуючи бiльшiсть залiзничних дiлянок. Потiм великi нью-йоркськi банки почали викуповувати малi мiсцевi залiзницi. Так нью-йоркський великий банк Кун-Леб став власником майже всiх тодi залiзниць. Бiльшiсть активiв цього банку мали фактичнi власники англiйського Державного Банку Ротшiльди та нiмецького Державного Банку Варбурґи. Згодом великими власниками залiзниць стали американськi банкiри Морґани. Пiзнiше один з братiв Варбурґiв приїхав з Нiмеччини до Нью-Йорка, i став управителем банку Кун-Леб з платнею пiвмiльйона доларiв рiчно. Будуючи залiзницi, чи скуповуючи вже побудованi, банк Кун-Леб так шахраював, що жертви заскаржили його до суду. Банк викрутився хабарами. Нью-Йорк ще в XIX ст. став великим фiнансовим осередком усiєї Америки. У Нью-Йорку скупчилися всi найбiльшi американськi банки. Властиво вони не були американськими, бо бiльшiсть їхнiх активiв мали англiйськi, нiмецькi, французькi головнi банки Ротшiльдiв, Варбурґiв та iнших. Таким чином головнi європейськi банки та головнi нью-йоркськi фактично були одним свiтовим банком, що мав рiзнi назви. Це була величезна фiнансова, а звiдти й полiтична сила, що визначала i накидала цiну паперових грошей i висоти вiдсоткiв на позики.

Та у США цiй силi протиставилась велика, хоч i необ'єднана сила кiлькох тисяч малих незалежних банкiв. Вони були колодою на шляху до повного фiнансового панування Ротшiльдiв-Варбурґiв-Морґанiв. Свiтовi банкiри взялися усунути зi свого шляху цю колоду. В Європi вони зробили це вже давно, бо мали у своїх руках так званi „державнi" банки з правом друкувати паперовi грошi вiд iменi уряду. Крiм того, європейськi держави напозичали у них великi грошi i не могли вiддати, отже, європейськi уряди „були в кишенi" банкiрiв, тобто банкiри мали силу скеровувати фiнансову полiтику урядiв у бажаному банкiрам напрямi. А США не мали анi сотнi державного боргу, а право друкувати паперовi грошi Конституцiя дає лише Парламентовi. Отже, пани Ротшiльди-Варбурґи-Морґани мусили довго думати, щоби видумати спосiб взяти до своїх рук фiнансове господарство США, як вони зробили це вже давно в Європi. Цей спосiб i людину, яка знала як його здiйснити, вони знайшли.

Кiлька рокiв перед 1907 роком i сам 1907 рiк були економiчно добрими роками. Врожаї були багатi, промисловiсть розвивалась повною ходою, торгiвля поширювалася. Раптом, без усякої наявної причини, на Нью-Йоркськiй бiржi зчинився переполох. Забракло грошей, вiдсотки на позики пiднялися вгору, цiна активiв багатьох менших пiдприємств дуже впала, промисловiсть захиталася, торгiвля дуже зменшилася, хлiбороби банкротували. Але нью-йоркськi банкiри заробили тисячi мiльйонiв доларiв. Цей переполох створили навмисно i планово нью-йоркськi великi банкiри.

Суспiльство дуже обурилося i вимагало вiд уряду знайти способи, якi унеможливили би банкiрам робити таке в майбутньому. Парламент призначив комiсiю на чолi з сенатором банкiром Нельсоном Алдричом, яка мала вивчити європейську валютну систему та банкiвську справу взагалi, щоби на пiдставi європейського досвiду перебудувати американську систему.

Та комiсiя витратила в Європi два роки часу та 300.000 доларiв i привезла кiлька великих скринь матерiалу, але жодного плану перебудови американської системи. Парламент вимагав вiд голови комiсiї Н. Алдрича скласти план перебудови. Отже, вiн закликав кiлькох великих банкiрiв та промисловцiв на таємну нараду на островi Джекiл у штатi Джорджiя. Нарада вiдбулася 22.11.1910 р. в дуже великiй таємницi. На тiй нарадi були мiльйонер сенатор Нельсон Алдрич, професор-економiст Пiят Андрю, голова найбiльшого банку США Нейшонал Сiтi Бенк – Френк Вандерлiп, великi банкiри Генрi Дейвiсон, Чарлз Нортон. Цi банкiри були власниками бiльшостi активiв важкої промисловостi, залiзниць, олов'яного промислу. В їхнiх руках були великi видавництва, великi часописи та журнали. Вiд їхніх грошових пожертв залежали вибори до Парламенту. Були також уповноваженi європейських банкiрiв, насамперед Ротшiльда, Пола Варбурґа, який був братом нiмецького банкiра, спiльника Ротшiльда В. Варбурґа, i безпосереднiй уповноважений англiйського банкiра Ротшiльда – Бенджамiн Стронґ.

Ця нарада була дуже таємнича. Вона два тижні обмiрковувала заснування в США державного базового банку з правом друкувати паперовi грошi на взiрець таких банкiв у Європi. Та ця нарада натрапила на дуже велику перешкоду. У США все життя засноване на самоуправлiннi штатiв, мiст, сiл. А засада зосередження, отже, i банкової справи, заперечує всi американськi волелюбнi традицiї. На це американський народ нiколи не погодиться. А поготiв i тому, що пам'ятає як нью-йоркськi банкiри навмисно створили 1893 i 1907 року економiчнi кризи, за яких банкiри забрали за несплачення позик маєтки у мiльйонiв хлiборобiв, дрiбних пiдприємцiв. Дозволити банкам зосередити керiвництво всiєю банковою дiяльнiстю та ще й дати тому зосередженому керiвництву право друкувати паперовi грошi – це вiддати всю люднiсть США свiтовiй банкiрськiй мафiї у довiчне рабство. Самозрозумiло, Парламент США нiколи цього не дозволить. Отже, треба якось обдурити американське суспiльство.

П. Варбурґ запропонував такий план обдурення. Перше: не називати банком, а назвати загальноухильно системою. Друге: назвати „федеральною", бо назвою „федеральний" означається уряд США у Вашинґтонi, що європейськими мовами називається державний. Отже, назвою „державний" мафiя закриває правду, що той банк є НЕ державний, а є власнiстю свiтових банкiрiв. Третє: щоби приховати вiд людського ока, що вiн має централiзований статус, слiд подiлити США на 12 зон i заснувати в кожнiй зонi вiддiл Державного Фондового Банку. Кожний вiддiл мав би наглядати над усiєю дiяльнiстю всiх банкiв своєї зони. Задля того банкiри дотичної зони мали би вибирати спромiж себе Раду Управителiв Зонального Фондового Банку, яка складалася б із 12-ти членiв. Отже, виглядає нiби тi 12 мiсцевих банкiрiв керували би банкiвською дiяльнiстю у своїй зонi. Та так лише виглядає, а фактично всiєю фiнансовою полiтикою США, отже, i дiяльнiстю всiх 12 зональних банкiв керує з Вашинґтону Комiсiя Управителiв Державного Фондового Банку. Цю Комісію призначає офiцiйно уряд США, а фактично – нью-йоркськi великi банкiри з тої простої причини, що керувати таким величезним банком зможе лише великий, досвiдчений банкiр. Отже, уряд i призначає великих банкiрiв.

Банкiрська нарада доручила П. Варбурґовi скласти статут такого банку, а сенаторовi Н. Алдричевi – щоб уряд затвердив той статут, а Парламент і Сенат ухвалив закон про заснування такого банку. Сенатор Н. Алдрич подав урядовi проект статуту Варбурґа, але пiд своїм власним iменем. Прiзвище автора проекту і сам факт таємної наради банкiрiв Н. Алдрич заховав у таємницi.

Перед вiйною 1914 року були ще в США незалежнi вiд мафiї великi часописи. Вони гостро запротестували проти плану Н. Алдрича, слушно назвавши його „безмiрно бiльшим i безмiрно шкiдливим трестом за всi, що їх Н. Алдрич вже створив"62.

Само собою зрозумiло, дуже спротивилися плановi Н. Алдрича незалежнi банкiри, понадто на Заходi США63. Нью-йоркськi великi банки видали 5 мiльйонiв доларiв на пропаганду потреби Державного Фондового Банку. Мафiознi професори-економiсти в унiверситетах i в часописах та журналах „науково" доводили велику користь всьому суспiльству США вiд такого банку. Але в Парламентi та Сенатi було багато противникiв такого банку. Отже, коли бiльшiсть членiв Парламенту та Сенату виїхала з Вашинґтону до родин святкувати Рiздво, пiдкупленi прихильники ухвалили 23.12.1913 р. закон про заснування Державного Фондового Банку з таким статутом, який подав Н. Алдрич. Мафiозний слуга президент В. Вiльсон пiдписав його.

Всiєю дiяльнiстю Державного Фондового Банку керує семичленна Комiсiя Управителiв, що їх призначає на 14 рокiв президент США з банкiрiв, якi купили активи Державного Фондового Банку. Ця комiсiя нiкому не пiдлягає. Вона нi перед ким не звiтується. Анi уряд, анi Парламент не мають права перевiряти її дiяльність. Отже, вона диктаторська i сильнiша за уряд i Парламент. На свої засiдання вона не допускає нiкого, навiть мiнiстрiв. Її ухвали тримаються в таємницi, але великi банкiри дiзнаються про тi ухвали негайно, отже, можуть вiдповiдно спекулювати. А тому, що ввесь запас золота США є в її руках i вона керує паперовими грошима, то вона має силу визначати цiну грошей, зменшуючи чи збiльшуючи кiлькiсть їх в обiгу. Отже, має непоборну силу викликати господарськi кризи, щоби банкiри заробили на них мiльйони доларiв зиску.

Колись старий банкiр А. Ротшiльд казав: „Дайте менi право карбувати монету i друкувати паперовi грошi, i я начхав на всi уряди та їхнi закони". Це право має Державний Фондовий Банк США. Тим-то його Комiсiя Управителiв i є отим незримим урядом США, який наказує президентам i мiнiстрам. А президент США Т. Джефферсон ще сто рокiв тому казав: „Зосереджений приватний банк, що має право карбувати грошi, є далеко бiльшою небезпекою правам, свободам i добробутовi американцiв, нiж наявнiсть кiлькох ворожих вiйськ на нашiй землi".

Основний капiтал Державного Фондового Банку 134 мiльйони доларiв склався 1914 року з пайових активiв. Активи були як у кожного спiльного пiдприємства з правом голосу i без права голосу (але з правом на зиск). Всi паї з правом голосу одразу закупили великi свiтовi банки. Отже, фактично Державний Фондовий Банк є приватним банкiвським трестом. Всi приватнi банки США платять податки. Державний Фондовий Банк не платить жодного податку. I як кожний трест вiн створений, щоб грабувати люднiсть. Вся його дiяльнiсть є не що iнше як величезний грабунок усiєї людностi США. Грабунок, що перевищує всi знанi в iсторiї грабунки. Мафiя запевняє, що ДФБ створений аби боронити добробут всього народу. Та нiхто iнший, лише цей банк створив великi економiчнi кризи 1920 i 1929 рокiв. Тодi позичковi установи забрали у мiльйонiв людей їхнє майно за пiвдурно. Нiхто iнший, лише Державний Фондовий Банк спричинив те, що за 10 рокiв (1954–64) люднiсть США втратила заробiткiв на 200 мiльярдiв доларiв. Парламентська слiдча комiсiя документально довела, що велику господарчу катастрофу 1929–33 рокiв спланував i здiйснив лише Державний Фондовий Банк.

Державний Фондовий Банк був створений нiби для того, щоб запобiгти банкрутству пiдприємств США. Вiд 1864 року до 1913 року було 2.699 банкрутств. А вiд 1914 року до 1923 року було їх 11.835.

Основний капiтал ДФБ 1914 року був 134 мiльйони доларiв. А за 23 роки (1939 року) вiн мав 23.141.456.197 доларiв чистого зиску. 134 мiльйони доларiв за 23 роки дали 23 мiльярди чистого зиску. Про такий казково неймовiрний зиск навiть у легендах не оповiдається. А основний же капiтал ДФБ 134 мiльйони доларiв збiльшився за 35 рокiв (було це 1949 року) до 43 МIЛЬЯРДIВ доларiв. Лише одного 1918 року Державний Фондовий Банк мав 55.446.979 доларiв чистого прибутку.

Як могло статися таке казково неймовiрне збагачення лише за кiлькадесят рокiв? Якесь нечуване в iсторiї чудо. Направду чудо, бо ДФБ робить тi мiльярди з нiчого, з повiтря. I робить стiльки, скiльки вiн хоче. Коли уряд потребує грошей, вiн позичає їх у Державному Фондовому Банку, видаючи йому свої векселi. Одержавши векселi, Державний Фондовий Банк кладе їх до Державної Скарбницi як запоруку, пiд ту запоруку одержує вiд уряду безплатно новонадрукованi грошi, заплативши урядовi лише кошти друку (лише 30 центiв за 1.000 доларiв). Тi новонадрукованi грошi Державний Фондовий Банк позичає iншим банкам, одержуючи вiдсотки за позики. Але вiн одержує ще й вiд уряду вiдсотки за урядовi векселi. Отже, має подвiйно тих вiдсоткiв. Тi грошi Державний Фондовий Банк позичає кiлькаразово i тому має чистого зиску понад 9.000 % (ДЕВ'ЯТЬ ТИСЯЧ ВIДСОТКIВ). Всi найзажерливiшi лихварi всього свiту не наважувалися навiть мрiяти про такi казковi вiдсотки.

Державний Фондовий Банк має державних векселiв на 42 мiльярди доларiв. Але ж тi 42 мiльярди доларiв НЕ є власнiстю ДФБ, а власнiстю уряду США, бо уряд подарував їх ДФБ. Так уряд США за свої власнi грошi платить ДФБ рiчно самих вiдсоткiв 1.700.000.000 доларiв. Самозрозумiло, платить з кишенi платникiв податкiв. Люднiсть США заплатила за останнi пiвсторiччя ДФБ самих лише вiдсоткiв понад 310.5 мiльярдiв (за позику 42 мiльярди) доларiв. Тепер платить рiчно лише вiдсоткiв понад 12,2 мiльярди доларiв. А 1913 року ввесь державний борг США був лише 2 мiльярди доларiв, а 1965 року став 325 мiльярдiв доларiв. Державний Фондовий Банк мав 1930 року майна на 5 мiльярдiв доларiв, а 1950 року – на 40 мiльярдiв доларiв.

Таке неймовiрне, нечуване в iсторiї лихварство тяжко зрозумiти, тож наведiм конкретний приклад. Уряд США потребує позичити, скажiмо, 50.000 доларiв. Вiн позичає у Державного Фондового Банку, видаючи йому свої векселi, звичайно пiд 4 %. Пiд запоруку тих урядових векселiв Державний Фондовий Банк одержує вiд уряду безплатно 50.000 паперових доларiв. Маючи цi 50.000 доларiв, ДФБ пiд їх забезпеку має право видати позик iншим банкам на 1.500.000 доларiв. Тi банки заплатять ДФБ вiдсотки за 30 рокiв 2.700.000 доларiв. За 30 рокiв уряд виплатить свої 4 %-i векселi, заплативши тi позиченi 50.000 доларiв i вiдсоткiв за 30 рокiв 60.000 доларiв. Так на 50.000 доларовiй позичцi Державний Фондовий Банк заробляє за 30 рокiв 2.810.000 доларiв. А тi ж 50.000 доларiв фактично були грошi уряду США, а не Державного Фондового Банку. Чи можна уявити бiльше i нахабнiше шахрайство? Чи Парламент та Сенат США не розумiють цього грабунку?

Мiльйонер Генрi Форд казав: „Наше суспiльство не розумiє грошової економiки банкiв. Якби зрозумiло, то негайно зробило би революцiю".


60. Там переховується золото, що належить свiтовим банкiрам, хоч формально – США. Там лежить 65 % всього золота у свiтi.

61. Одною з найголовнiших причин чому свiтове жидiвство проголосило ще 1934 року вiйну А. Гiтлеровi було те, що вiн вiдкинув забезпечення паперових грошей золотом, а запровадив забезпечення виробництвом всiлякого краму.

62. Вiн створив два: тютюновий i гумовий.

63. Захiднi були бiльш незалежнi вiд Нью-Йорка, ніж схiднi.