Geum.ru

Міністерство освіти І науки україни національний університет «львівська політехніка» На правах рукопису тимощук мирослава Романівна

Вид материалаДокументы

Содержание


Розділ 3 планування індикаторів соціально-економічного розвитку підприємств машинобудування
Dt може перевищувати або бути нижчим за можливості підприємства щодо його виробничих потужностей (B
Показники динаміки середнього річного доходу населення України на одну особу за 2001–2006 рр.
Середній дохід на особу, грн
Висновки і рекомендації
Подобный материал:
1   2   3   4   5

РОЗДІЛ 3

ПЛАНУВАННЯ ІНДИКАТОРІВ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ МАШИНОБУДУВАННЯ




3.1. Індикативне планування соціально-економічного розвитку підприємств машинобудування на основі сукупності
економіко-статистичних моделей


Управління розвитком підприємства здійснюють через виконання загаль-
них та конкретних функцій менеджменту. Загальні функції менеджменту (планування, організування, мотивування, контролювання, регулювання) беруть участь у всіх управлінських процесах, на відміну від конкретних функцій управління, які дають змогу здійснювати певні види таких процесів шляхом застосування загальних функцій менеджменту стосовно окремих об’єктів управління, процесів та елементів виробничо-господарської діяльності підприємства [135, 24–25].

Як зазначалося в розділі 1, одна з найпоширеніших стратегій розвитку під-приємства – стратегія, яка базується на системі збалансованих показників (Balanced Scorecard – BSC) [108; 136].

За даними джерела [137], 40% компаній зі списку Fortune 1000 до 2001 року застосовували BSC як методологічну основу корпоративної системи управління. BSC можна розглядати двояко – як інформаційну таблицю, що містить окреслені місію і бачення підприємства, опис стратегічних цілей і заходів щодо їх досягнення, та сукупність індикаторів, з допомогою яких оцінюють ступінь досягнення стратегічних цілей, або як інструмент інформаційної технології стратегічного управління підприємством, прикладом якого є система Strategic Vision (SV), що розроблена компанією «SAS».

Планування соціально-економічного розвитку машинобудівних підприємств полягає в розрахунку та оцінюванні сукупності відповідних показників, до числа яких, як відзначалося в п. 2.1, доцільно віднести такі: показники оцінювання рівня досягнення мети розвитку підприємства (див. табл. 2.1); показники оцінювання потенціалу розвитку підприємства (див. табл. 2.3).

Планування показників (індикаторів) соціально-економічного розвитку підприємства слід розуміти не як одноразову дію, а як безперервний у часі процес розрахунку, оцінювання та узгодження (збалансування) значень у переважній більшості випадків різноспрямованих факторів [138; 139].

У системі BSC окреслюють область значень показників розвитку під-приємства (встановлених і досягнутих), однак методи встановлення (розрахунку) цих значень залишаються предметом наукових дискусій та досліджень.

Процес планування індикаторів соціально-економічного розвитку підпри­ємства схематично відображено на рис. 3.1 (блоки 1–5).

Проблемні питання встановлення місії та стратегічних цілей соціально-економічного розвитку підприємства, а також формування системи індикаторів розглядалися в п. 2.1, тому спинимося детальніше на обґрунтуванні вибору моделі.

Із сукупності моделей планування індикаторів соціально-економічного розвитку машинобудівного підприємства [76, 180-220; 87, 368-375] найбільш відповідними можна вважати економетричні багатофакторні моделі.




Рис. 3.1. Процес управління
соціально-економічним розвитком підприємств машинобудування


Примітка. Власна розробка автора.


Економетричну модель планування індикаторів соціально-економічного розвитку підприємства будують у такій послідовності [140, 32]:
  • розроблення концептуальної моделі;
  • специфікація моделі;
  • збір даних і вибір методу оцінювання параметрів моделі;
  • знаходження числових оцінок параметрів моделі;
  • верифікація моделі.

Розроблення концептуальної (вербальної, описової) моделі є початковим і важливим етапом побудови економетричної моделі, оскільки на цьому етапі уточнюється економічний зміст проблеми, окреслюється сукупність умов, у яких функціонують підприємства.

Будемо вважати, що вітчизняні машинобудівні підприємства функціонують у ринкових умовах, наділених такими рисами:
  • підприємства діють в організаційно-засадничих умовах, які частково відповідають вимогам ринку досконалої конкуренції;
  • рівень конкуренції на ринку є високим і відносно стабільним, однак диференційованим по регіонах України;
  • у національній економіці функціонує грошово-кредитний механізм регулювання економіки, рівень процентних ставок при отриманні кредитів є високим;
  • дія фіскального механізму регулювання економіки на суб’єкти господарювання є відчутною, податкове законодавство – нестабільним;
  • ринок не повністю забезпечує вільний і рівний для всіх суб’єктів господарювання доступ до обмежених ресурсів, ризик виробничої діяльності є високим.

Вказані особливості вітчизняної економіки позначаються першочергово на можливостях розширення виробництва, оскільки залучення банківських кредитів і зовнішніх інвестицій є ускладненим.

Планування соціально-економічного розвитку машинобудівних підприємств у таких умовах зводиться до встановлення числових значень принаймні таких найістотніших індикаторів, як обсяг виробництва продукції, валовий дохід від реалізації продукції, витрати на виробництво і збут продукції, прибуток та обсяги витрат на соціальні заходи.

Зважаючи на те, що валовий дохід від реалізації продукції залежить від ринкового попиту на відповідні види продукції, то саме цей показник слід вважати найважливішим зовнішнім індикатором.

Наявність ряду індикаторів та певна впорядкованість послідовності їх розрахунку вказують на необхідність використання симультативної рекурсивної моделі, особливості побудови якої описано у працях [141, 395-397; 142]. Симультативна модель у загальному варіанті має містити такі структурні рівняння: регресійну модель витрат на соціальний розвиток підприємства, регресійну модель прибутку підприємства, регресійну модель операційних витрат підприємства, регресійну модель обсягу виробництва продукції і регресійну модель попиту на продукцію підприємства.

Розглянемо детальніше особливості побудови кожної з перелічених моделей на етапі специфікації з урахуванням послідовності їх використання в планових розрахунках.

Попит на продукцію підприємства залежить від низки факторів, зокрема якості продукції, обсягу витрат підприємства на рекламу і стимулювання збуту продукції, повноти та новизни асортименту продукції, іміджу підприємства як виробника продукції, рівня конкуренції на товарному ринку, добробуту населення тощо [118; 143, 153; 144, 362-365].

Залежною (результатною) ознакою в регресійній моделі буде попит на продукцію підприємства (Dt), який виражений у грошових одиницях, а до числа незалежних (факторних) ознак пропонуємо віднести такі:
  • витрати підприємства на комплекс маркетингу (x1);
  • інноваційні витрати підприємства (x2);
  • імідж підприємства (оцінка товарної марки) (x3);
  • обсяг збуту продукції за попередній період часу (x4);
  • конкурентоспроможність продукції на товарному ринку (x5);
  • середній річний дохід населення на одну особу (x6).

Зазначимо, що якість продукції опосередковано відображена факторами x2, x3, x4, а повнота і новизна асортименту продукції – факторами x1, x2. Відзначимо також, що факторні ознаки x1, x2, x4, x6 набувають кількісних значень, а x3, x5 – якісних, які трансформують у кількісні шляхом привласнення їм таких значень:
  • –1, якщо факторній ознаці відповідає низький рівень;
  • 0, якщо факторній ознаці відповідає середній рівень;
  • +1, якщо факторній ознаці відповідає високий рівень.

З урахуванням зазначеного структурне рівняння буде таким:

, (3.1)

де – параметри моделі;

e – випадкова величина;

х1 – витрати на комплекс маркетингу;

х2 – інноваційні витрати;

х3 – імідж підприємства;

х4 – обсяг збуту продукції за попередній період часу;

х5 – конкурентоспроможність продукції на товарному ринку;

х6 – середній річний дохід населення на одну особу;

t – індекс планового періоду часу.

Зауважимо, що середній річний дохід населення на одну особу (x6) беруть у цілому по Україні, а за наявності переважаючого регіону збуту продукції доцільно брати його регіональне значення. Змінна (x4) характеризує обсяг збуту продукції підприємства за попередній період часу (t – 1), тому величину b4x4 можна тлу-мачити як приріст попиту на продукцію підприємства у плановому періоді часу, що зумовлений обсягом збуту продукції за умови сталості всіх інших факторів.

Попит на продукцію Dt може перевищувати або бути нижчим за можливості підприємства щодо його виробничих потужностей (Bt). У кінцевому підсумку це позначиться на обсягах капіталовкладень (x8). Для українських підприємств в основному виконується така умова: BtDt.

Витрати на комплекс маркетингу (x1) включають у себе витрати на службу маркетингу, а також на послуги спеціалізованих організацій, які здійснюють маркетингові дослідження або рекламують продукцію. Інноваційні витрати (x2) пов’язані з удосконаленням виробничого процесу (модифікацією діючої технології чи впровадженням принципово нової), а також із зміною (поліпшенням чи досягненням нових) характеристик продукту. Імідж підприємства (x3) можна віднести до категорії нематеріальних активів, які, залишаючись поза системами фінансового та бухгалтерського обліку, тим не менше істотно впливають на досягнення стратегічних цілей підприємства [137]. Обсяг збуту продукції підприємства (x4) є відображенням платоспроможного попиту населення і одночасно його можна розглядати як фактор безпосереднього впливу на формування нових потреб споживачів.

Обсяги реалізованої продукції промисловості України мають тенденцію до зростання [145, 104]. Найдинамічніше розвивається виробництво транспортного устаткування (середній щорічний темп приросту за 2001–2006 роки перевищував 27,4%), а також виробництво машин та устаткування (середній щорічний темп приросту за 2001–2006 роки перевищував 12,1%).

Загалом в Україні середній темп приросту обсягу продукції промисловості
за 2001–2006 роки становив 9,7%, у той час як продукції машинобудування –
18,4 відсотка. Найвищі темпи обсягу промислової продукції характерні для
м. Києва, Закарпатської, Кіровоградської, Дніпропетровської та Запорізької областей.

Конкурентоспроможність можна оцінювати на різних рівнях: конкурентоспроможність окремих видів товару, виробників, галузей економіки та країни в цілому. Інтегральну оцінку конкурентоспроможності продукції підприємства на товарному ринку (x5) розраховують з урахуванням значень кількісних та якісних споживчих характеристик у порівнянні з відповідними характеристиками продукції конкурентів [146, 282].

Середній річний дохід населення України на одну особу (x6) включає обсяг нарахованої у грошовій та натуральній формах заробітної плати, доходів від власності, соціальних допомог і поточних трансферів, а також інших доходів.

За даними Статистичного щорічника України розрахуємо показники динаміки середнього річного доходу населення (табл. 3.1). Середній річний темп приросту доходу населення на одну особу за 2001–2006 роки становив 25,1 відсотка.

Таблиця 3.1

Показники динаміки середнього річного доходу населення України
на одну особу за 2001–2006 рр.


Роки
Доходи населення, млн грн
Кількість постійного населення, млн осіб
Середній дохід на особу, грн
Ланцюговий темп зміни середнього доходу
на особу, %
Темп приросту, %

2001
157 996
48,2
3 277,9
–
–

2002
185 073
47,8
3 871,8
118,1
18,1

2003
215 672
47,4
4 550,0
117,5
17,1

2004
274 241
47,1
5 822,5
128,0
26,1

2005
381 404
46,7
8 167,1
140,3
39,4

2006
479 309
46,5
10 263,5
125,7
25,7

Примітка. Складено за [147].


Попит на продукцію підприємства (Dt) відповідно до структурної моделі (3.1) залежить від факторів, які набувають якісних (x3, x5) та кількісних (x1, x2, x4, x6) значень. Оцінивши параметри моделі (3.1), можна виділити більш впливові фактори. Зазначимо, що залежна змінна Dt входить як незалежна у структурну регресійну модель, з допомогою якої описують відповідність між обсягом виробництва продукції та запасами готової продукції, обсягами інвестицій на розширення масштабів виробництва і попитом споживачів.

Обсяги запасів готової продукції на складах підприємства (x7) відносять до нормованих оборотних коштів (фондів обігу), які є важливою складовою балансу виробництва і збуту готової продукції [148, 62–69].

Довгострокові інвестиції (інвестиції в основний капітал) – це витрати, які призначені для збільшення або збереження основного капіталу і не призначені для перепродажу [43, 195]. Інвестиції в основний капітал (x8) в Україні мають явну тенденцію до зростання, а середньорічний темп приросту інвестицій за 2000–2006 роки становив 32,1%, або 16,95 млрд грн щороку [145, 197].

На обсяг виробництва продукції у плановому періоді (Qt) як шуканої залежної величини (ендогенної змінної величини), крім вказаних екзогенних змінних (x7; x8), впливають також запізнені (лагові) значення обсягу випуску продукції (Qt–1) за попередній період часу (t – 1) і попит на продукцію підприємства (Dt), який розраховано за структурною моделлю (3.1).

Включення цих змінних (Qt–1; Dt) можна вважати виправданим, оскільки інерційний характер виробництва продукції описується змінною Qt–1, а можливість його розширення залежить від попиту Dt та інвестицій в основний капітал (x8).

Обсяг виробництва продукції (Qt) залежить від виробничих потужностей підприємства та можливостей їх розширення, від ресурсного забезпечення (кадрового, інформаційного, фінансового, енергетичного, матеріального тощо), а вирішально – від попиту на продукцію підприємства. Опосередковано дію факторів внутрішнього середовища можна відобразити через обсяг виробництва продукції за попередній період часу (Qt–1). Крім цього, треба врахувати запаси готової продукції на складах підприємства та залишки продукції у споживачів та постачальників (x7). Скажімо, у 2007 році залишки шин для легкових автомобілів становили 10,4% від витрачених у 2006 році.

Структурне рівняння обсягу виробництва продукції буде таким:

, (3.2)

де – параметри регресійної моделі;

e – випадкова величина;

х7 – обсяги запасів готової продукції на складах підприємства;

х8 – довгострокові інвестиції (капіталовкладення);

Qt–1 – обсяг виробництва продукції за попередній період часу;

Dt – попит на продукцію підприємства.

Регресійна модель (3.2) належить до класу авторегресивних, оскільки в її праву частину входить запізнене значення залежної змінної (Qt–1). Відзначимо також включення у праву частину моделі залежної змінної (Dt). З допомогою змінної x8 ураховано вплив довгострокових інвестицій на збільшення обсягу виробництва продукції.

Включення в модель затриманого значення Qt–1 дає змогу відобразити умову безперервного, але обмеженого розвитку виробництва, що випливає із зазначених вище особливих рис вітчизняної економіки.

Операційні витрати підприємства (Vt) безпосередньо залежать від обсягу виробництва продукції (Qt). Ураховуючи те, що тарифи на енергоносії є нестабільними, доцільно в регресійній моделі додатково відобразити дію цього фактора (x9) на операційні витрати підприємства. Окремою складовою впливу на витрати слід виділити короткострокові банківські кредити (x10), які у структурі собівартості за економічними елементами належать до інших операційних витрат.

З урахуванням зазначеного структурне рівняння операційних витрат буде таким:

, (3.3)

де – параметри регресійної моделі;

e – випадкова величина;

х9 – витрати на енергію;

х10 – розмір короткострокових банківських кредитів;

Qt – обсяг виробництва продукції.

Як видно з моделі (3.3), обсяг виробництва продукції (Qt) включено як незалежну змінну величину у праву частину рівняння.

Витрати на енергію (x9) є складовою частиною матеріальних витрат (паливо та енергія). Виокремлення цього виду витрат у структурі матеріальних витрат підприємства пояснюється, з одного боку, їхньою високою питомою вагою, а з іншого – стійкою тенденцією до зростання. Досить зазначити, що у структурі операційних витрат реалізованої продукції (робіт, послуг) у цілому по економіці України питома вага матеріальних витрат у 2006 р. становила 25,2%, у той час як у промисловості – 65,1%, у машинобудуванні – 69,1%. Хоча, на відміну від матеріальних витрат, питома вага інших операційних витрат за той же період знизилася з 25,3% 2000 року до 8,1% – 2006-го, питома вага оплати відсотків за короткострокові кредити зросла. Скажімо, у балансі промислових підприємств поточні зобов’язання на початок 2007 року становили 36,9% до балансу, а абсолютний приріст – 26 994,8 млн грн [145, 58].

Зміна обсягу виробництва продукції (Qt) позначається на витратах підприємства (Vt). Додаткове виокремлення у складі елементів витрат підприємства матеріальних витрат (паливо та енергія – x9) та інших операційних витрат (оплата відсотків за короткострокові кредити – x10) дає змогу врахувати вплив найвагоміших елементів витрат підприємства, зміна яких може відбуватися непропорційно до зміни обсягів виробництва продукції машинобудування.

Операційні витрати (Vt) характеризують витрати на виробництво за елементами витрат (матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація, інші операційні витрати). За даними про структуру операційних витрат та з урахуванням тенденції їх зміни можна розрахувати планове (індикативне) значення собівартості продукції як синтетичного показника, від якого за інших рівних умов залежить рівень прибутку. Альтернативним до показника операційних витрат є показник витрат на одиницю виробленої продукції. Як слідує з джерела [145, 111], ці витрати є високими і 2006 року становили 94,3 коп. на одну гривню у промисловості і
97,4 коп. у виробництві машин та устаткування.

На прибуток підприємства найвагоміше впливають такі фактори: обсяг виробництва продукції (Qt), операційні витрати (Vt) і ціни на продукцію (x11). У разі нестабільності податкової системи як впливовий фактор можна розглядати рівень оподаткування (x12).

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте mydisser.com.

2. Планування асортименту продукції підприємств із серійним характером виробництва різноманітної продукції є важливим і актуальним завданням. Альтернативність входження різних видів продукції в асортиментний набір у різ-них обсягах породжує труднощі концептуального і технологічного характеру що-до формування оптимального, збалансованого відповідно до потреб споживачів і можливостей підприємства, асортименту продукції. Вирішення цього завдання опирається на моделі та методи іншого класу – математичного програмування. Формування економіко-математичної моделі поточного планування асортименту продукції є наступним етапом процесу планування індикаторів соціально-еконо-мічного розвитку підприємства на основі рекурсивної симультативної моделі.

Розроблена оптимізаційна модель містить обмеження на валовий дохід від реалізації продукції, на виробничі потужності з урахуванням можливості їх роз-витку, на витрати ресурсів, на ефективність виробництва, на структуру випуску конкурентоспроможної на товарному ринку продукції з урахуванням попиту спо-живачів, на мінімальний розмір партії виробництва нових і впроваджених видів продукції. Як функцію мети обрано показник «максимум прибутку від реалізації продукції», з допомогою якого описується головна мета розвитку підприємства, а як альтернативну – «максимальне задоволення потреб споживачів».

3. Упровадження розроблених моделей (планування індикаторів соціально-економічного розвитку підприємства, оптимального планування асортименту продукції) в умовах розвинутого інформаційного забезпечення не викликає істотних труднощів. Відзначимо доцільність застосування при цьому інтерактивних (діалогових) технологій, які дають змогу коригувати обмеження на дію внутрішніх факторів з урахуванням отриманих на кожному етапі планових розрахунків результатів, а також імітації поведінки споживачів і зміни факторів зовнішнього середовища.

4. Основні положення розділу відображені в публікаціях [138; 139; 142; 157; 164; 166; 169; 170; 171].

ВИСНОВКИ І РЕКОМЕНДАЦІЇ


Розвиток світової економіки супроводжується виникненням нових причинно-наслідкових зв’язків, які формують умови і визначають особливості функціонування суб’єктів господарювання у складному і змінюваному конкурентному середовищі, що вимагає пошуку нових ефективних засобів оцінювання потенціалу і планування виробничо-господарської діяльності підприємств машинобудування з метою підвищення конкурентоспроможності як основи соціально-економічного розвитку.

Застосування індикативного планування, яке базується на оцінюванні потенціалу розвитку підприємств та використанні економіко-математичних методів, є адекватним засобом встановлення обґрунтованих орієнтирів їх збалансованого соціально-економічного розвитку.

У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення наукової проблеми оцінювання потенціалу та планування соціально-економічного розвитку машинобудівних підприємств на базі розробленої концепції потенціалу їх розвитку, сформованих на цій основі нових методів оцінювання рівня потенціалу розвитку підприємств, а також застосування системи моделей до вирішення складних і багатоваріантних завдань перспективного і поточного планування.

Проведені дослідження та отримані результати дають змогу стверджувати, що мети дисертаційної роботи досягнуто, поставлені завдання вирішено, про що свідчать впровадження розроблених пропозицій на діючих підприємствах машинобудування західних областей України та їх використання при виконанні держбюджетних науково-дослідних тем і в навчальному процесі НУ «Львівська політехніка» та Львівського інституту банківської справи УБС НБУ.

Результати здійсненого дослідження дозволяють зробити такі висновки.

1. Машинобудування стає одним із найвагоміших економічних та інноваційно-інвестиційних чинників соціально-економічного розвитку країни. У структурі зайнятого населення на 01.01.2007 р. чисельність найманих працівників у машинобудуванні перевищувала 740,0 тис. осіб. Рентабельність операційної діяльності підприємств машинобудування має тенденцію до зростання. У структурі реалізованої продукції промисловості за видами економічної діяльності у 2006 році продукція машинобудування становила 12,9%.

Метою розвитку конкурентоспроможного машинобудівного комплексу є забезпечення основних секторів національної економіки ефективною продук­
цією власного виробництва, зокрема, обладнанням нового покоління для енер­гетики, гірничо-металургійного комплексу, автомобілебудування, авіаційної промисловості, залізничного транспорту тощо. Крім модернізації існуючих моделей продукції з підвищенням її якісних характеристик, а також створення нових високотехнологічних видів техніки, необхідно удосконалювати структуру виробництва, забезпечувати розвиток виробничих потужностей, впроваджувати нові технології тощо.

Соціально-економічний розвиток підприємств машинобудування може стосуватися не лише бізнес-процесів і продукції, а й споживачів (диверсифікація ринків збуту), персоналу (розвиток людського капіталу), бізнес-партнерів, регіонального екологічного і соціокультурного середовища. Соціальна відповідальність підприємств машинобудування полягає в забезпеченні їх ефективного економічного розвитку засобами, які передбачають дотримання моральних цінностей та поваги до працівників, їхніх сімей, місцевої громади та поліпшення якості їх життя.

Вивчення літературних джерел показало, що більшість науковців розвиток підприємства визначають як незворотну, спрямовану і закономірну зміну економіко-виробничої системи на підставі реалізації властивих їй механізмів самоорганізації. Розвиток системи означає її здатність до перетворення (трансформації) при збереженні відносної стійкості і протидії змінам. Рушійною основою розвитку підприємства є його потенціал як сукупність властивостей досліджуваного об’єкта, що створюють можливість виконання відповідної роботи.

Щодо поняття соціально-економічного розвитку підприємств, то слід наголосити на такому: соціально-економічний розвиток означає досягнення як економічних, так і соціальних індикаторів розвитку підприємства; незворотність змін означає невід’ємність темпів приросту основних соціально-економічних показників; спрямованість змін означає підпорядкованість локальних цілей досягненню місії підприємства; закономірність змін означає їх відповідність причинно-наслідковим зв’язкам.

Розвиток підприємств відбувається нерівномірно. За концепцією життєвого циклу, яка розроблена І. Ансоффом, періоди стабільності (стійкого стану) змінюються періодами трансформації (перехідного стану). Оскільки періоди стабільності триваліші, ніж періоди перетворень, то підприємство можна розглядати як відносно стійку цілісну систему, розвиток якої відбувається еволюційно (поступово), а періоди трансформації виникають періодично і потребують окремого розгляду в точках біфуркації.

Процес розвитку підприємства слід відрізняти від процесу зростання, тобто розширення масштабів виробництва без змін (поліпшення) показників його ефективності. У той же час розвиток підприємства безпосередньо пов’язаний із підвищенням ефективності виробничо-господарської діяльності підприємства, а також із досягненням значень показників, з допомогою яких відображають економічні та соціальні цілі підприємства. До числа таких цільових показників повинні входити не лише економічні показники (прибутковість, рентабельність тощо), а й показники задоволення потреб та очікувань споживачів, поліпшення бізнес-процесу, удосконалення системи корпоративного управління, мотивування персоналу підприємства, задоволення потреб та інтересів акціонерів.

Спираючись на поняття ефективності за В. Парето, про ефективний розвиток підприємства можна стверджувати тоді, коли значення усіх цільових (критеріальних) показників у часі не погіршуються, а принаймні одне із значень поліпшується. Дослідження показали, що на практиці більш уживаним є критерій ефективності Калдора – Гікса, за яким передбачається гіпотетична можливість компенсації погіршення значень певних цільових показників за рахунок поліпшення значень інших критеріальних показників.

2. У роботі встановлено, що планування соціально-економічного розвитку підприємств машинобудування в динамічних умовах структурно-організаційних трансформацій національної економіки, активізації інвестиційно-інноваційної діяльності вітчизняних підприємств є актуальною, складною і багатогранною проблемою, для ефективного вирішення якої слід використовувати дієві засоби економічного оцінювання доцільності, результативності і ризиків соціально-економічних перетворень, а також відповідні засоби планування, до числа яких слід віднести індикативне планування як сукупність процедур встановлення і забезпечення досягнення загальнонаціональних пріоритетів шляхом узгодження (координування) інтересів і діяльності державних та недержавних органів управління, а також суб’єктів господарювання як рівноправних учасників процесу управління економікою, які поєднують державне регулювання з ринковим саморегулюванням та ґрунтуються на збалансованій системі показників (індикаторів) соціально-економічного розвитку країни, регіону, галузі, підприємств і організацій.

Дослідження показали, що індикативне планування слід розглядати як складову частину системи державного регулювання на всіх рівнях управління, а індикативні плани – як організаційно-економічний інструмент трансформації прогнозів, цільових програм, концепцій розвитку тощо в сукупність соціально-економічних індикаторів, а також як засіб координації управлінських дій на шляху досягнення встановлених цілей.

Стрижнем індикативного планування є узгоджена взаємодія центральних, регіональних органів державного регулювання та суб’єктів господарювання. Важелями економічного впливу на розвиток економіки з боку органів державного регулювання слугують податкова система, квоти, дотації, ліцензії, тарифи, облікова ставка, норми амортизаційних відрахувань тощо.

У результаті здійснених досліджень виділено основні принципи індикативного планування: комплексність формування планів з узгодження інтересів усіх суб’єктів господарювання, наукову обґрунтованість планових рішень, спрямованість планів на досягнення головної мети та вирішення пріоритетних завдань соціально-економічного розвитку, безперервність, системність і гнучкість планування.

3. Дослідження особливостей планування на машинобудівних підприємствах показало, що цей процес охоплює формування стратегічних, поточних і оперативних планів. У стратегічному плані через сукупність індикаторів розвитку підприємства (соціальних, економічних, виробничих) відображають головну мету (місію) з урахуванням мінливості довкілля і внутрішнього середовища.
Індикатори поточного плану націлюють підприємство на ефективне функціонування шляхом виготовлення конкурентоспроможної продукції, її вчасного оновлення, рівно ж як і технології виробництва. Оперативні плани мають за мету оптимальне використання внутрішніх ресурсів (основних засобів, сировини і матеріалів, енергетичних, інформаційних, фінансових і трудових ресурсів). Одночасно в оперативних планах відображають коригувальні (регулюючі) дії системи менеджменту підприємства, які викликані змінами внутрішнього чи зовнішнього середовища, зокрема, кон’юнктури товарного ринку, інвестиційного клімату, видів і джерел ресурсного забезпечення, податкової системи, якості життя населення тощо.

Сукупність організаційно-економічних рішень та управлінських дій, які спрямовані на здійснення завдань, установлених індикативними планами щодо досягнення місії підприємства, можна тлумачити як стратегію його соціально-економічного розвитку, реалізація якої вирішально залежить від потенціалу суб’єкта господарювання.

4. Результати досліджень дають змогу стверджувати, що розроблення стратегії розвитку підприємства є ітераційним процесом формування розподіленої в часі системи цілей і напрямів розвитку підприємства з урахуванням наявних і можливих до залучення ресурсів. Стратегія підприємства базується на дослідженні тенденцій зміни кон’юнктури ринку і конкурентного середовища, формуванні оптимального товарного асортименту і ефективної товарної політики, раціональному розподілі обмежених ресурсів між видами і напрямами діяльності.

5. Розроблення стратегічних цілей і планів соціально-економічного розвитку машинобудівного підприємства спирається на результати оцінювання потенціалу його розвитку. Зазначимо, що концептуальні засади оцінювання потенціалу розвитку підприємств, які описані у вітчизняних наукових публікаціях, є неоднозначними, а методичні положення – недостатньо опрацьованими. Попри тривалу і прискіпливу увагу до цієї проблеми вітчизняних і зарубіжних науковців дискусійним залишається саме поняття потенціалу розвитку, через що численні методики оцінювання потенціалу розвитку підприємств, які базуються на різноманітних означеннях потенціалу, не знайшли належного практичного застосування.

У загальному розумінні потенціал – це можливості, які в певних умовах у результаті практичної діяльності людей можна реалізувати в певному напрямі. Потенціал безпосередньо пов’язаний із видом діяльності суб’єкта господарювання і поставленою метою, яка відображається з допомогою сукупності критеріальних (цільових) показників соціально-економічного розвитку підприємства.

З метою чіткого окреслення поняття «потенціал підприємства» сфор­
мовано сукупність основних зовнішніх і внутрішніх факторів впливу, які ви­значають рівень потенціалу соціально-економічного розвитку підприємств машинобудування, до числа яких віднесено: вид діяльності, стан зовнішнього середовища, мета діяльності, продукція, ресурси, процеси і нематеріальні активи. Встановлено, що для підприємств машинобудування вид діяльності на короткострокову чи середньострокову перспективу можна вважати сталою характеристикою, а стан зовнішнього середовища – умовно сталою. Усі інші фактори є змінними і регульованими.

З урахуванням вищезазначеного потенціал соціально-економічного розвитку підприємств машинобудування пропонується тлумачити як оцінку їх можливостей досягнення встановленої мети, яка охоплює як соціальні, так і економічні цілі в умовах відносної сталості зовнішнього середовища і сталості виду діяльності з урахуванням тенденцій зміни внутрішніх параметрів підприємств (продукції, ресурсів, процесів, нематеріальних активів).

6. Управління підприємством передбачає досягнення поставлених цілей, тобто є цілеспрямованим процесом. Цілі мають загальний характер і служать допоміжними засобами управління. Вибір системи цілей, їх упорядкування щодо вагомості і послідовності впровадження в часі, обґрунтування актуальності та можливості їх досягнення є одним із найважливіших завдань менеджменту. Аналіз наукових джерел показав, що в економічно розвинутих країнах до числа основних цілей підприємств відносять: підвищення ефективності поточної діяльності підприємств з урахуванням балансу інтересів споживачів, персоналу і акціонерів, створення і підтримка в суспільстві соціальної гармонії, забезпечення глобальної конкурентоспроможності підприємства, а також ефективності майбутньої діяльності. Для прикладу, ієрархія цілей американських компаній має такий вид: прибутковість – 89%; соціальна відповідальність – 65%; добробут персоналу – 62%; фінансова стабільність – 49%.

Ціль визначає індикатори конкурентоспроможності підприємства, встановлює напрями розвитку бізнесу і соціальної сфери, дає змогу сформувати систему переваг, сконцентрувати зусилля на конкретному сегменті ринку, раціонально використати обмежені ресурси. У роботі відзначено, що неможливо досягнути розвитку підприємств машинобудування без чітко окреслених реальних, умотивованих і логічно узгоджених цілей, виокремлених у певні цільові групи, які дотичать ефективності виробництва і збуту продукції, інноваційних процесів, системи комунікацій, мотивування і розвитку персоналу, контролінгу, удосконалення інфраструктури підприємства, розвитку соціальної сфери. Дієвими можуть стати лише ті цілі, в яких відображено зміст соціально-економічного розвитку підприємства, а також кількісні та часові обмеження щодо їх досягнення, які розкриваються системою відповідних показників (індикаторів).

Дослідження показали, що система цілей машинобудівних підприємств включає в себе такі основні групи цілей: економічні, які спрямовані на оптимальне використання ресурсів підприємств; інвестиційно-інноваційні, реалізація яких забезпечує підвищення рівня конкурентоспроможності підприємств; соціальні, які відображають потреби та інтереси персоналу підприємств як складової частини регіональної громади; корпоративні, які відображають цілі акціонерів і можуть не збігатися чи навіть суперечити економічним, інвестиційно-інноваційним і соціальним цілям підприємств.
Спираючись на результати низки наукових досліджень вітчизняних і зару-біжних авторів та з урахуванням принципу мінімальності числа цільових індикаторів, у роботі виділено такі чотири групи показників, з допомогою яких розкриваються цілі розвитку підприємств машинобудування: рентабельність виробництва і збуту продукції, приріст частки товарного ринку у сегменті основ-ної продукції підприємства – перша цільова група показників (наголос на поліп-шення бізнес-процесів); рівень задоволення потреб та очікувань споживачів – друга цільова група (наголос на задоволення потреб споживачів); приріст ринкової вартості підприємства, рівень мотивування персоналу – третя цільова група показників (наголос на розвиток внутрішніх можливостей підприємства); розвиток системи корпоративного управління, рівень виплати дивідендів – четверта група показників (наголос на задоволення потреб та інтересів акціонерів).

7. Формування сукупності факторних показників оцінювання потенціалу соціально-економічного розвитку підприємств машинобудування базується на поєднанні двох суперечливих принципів – необхідності повного охоплення найвагоміших факторів впливу на потенціал і забезпечення мінімального числа показників, які утворюють цю систему.

За принципом В. Парето (20/80), на появу складної події вирішальний вплив має незначна кількість факторів, виділення яких (продукція, ресурси, операційна діяльність, нематеріальні активи) дало змогу, спираючись на концепцію збалансованої системи показників (BSC), сформувати групи факторних показників мінімальної конфігурації: показники продукції – інтегральний показник якості продукції, коефіцієнт оновлення асортименту продукції; показники ресурсів – інтегральний показник фінансового стану підприємства, темп приросту рентабельності, фондовіддача, коефіцієнт придатності основних засобів, питома вага матеріальних витрат в операційних витратах, темп приросту матеріаловіддачі, інтегральний показник якості персоналу, темп приросту виробітку на одного працівника; показники операційної діяльності – коефіцієнт відтворюваності технологічного процесу, темп приросту питомої ваги операційних витрат у загальному обсязі доходу від реалізації продукції; показники нематеріальних активів – імідж підприємства.

Важливою особливістю розробленої системи факторних показників оцінювання потенціалу соціально-економічного розвитку підприємств машинобудування є відображення базової сукупності показників оцінювання потенціалу із внутрішньої і зовнішньої точок зору, за допомогою яких можна врахувати специфіку розвитку певних підприємств машино- і приладобудування.

8. Встановлено, що існуючі методи оцінювання економічного, виробничого, організаційного, ресурсного, інвестиційно-інноваційного, управлінського та інших видів потенціалу підприємств потребують суттєвої модифікації з урахуванням особливостей підприємств машино- і приладобудування. Ці методи (витратні, парних продаж, мультиплікаторів порівняння, капіталізації доходу, дисконтування грошових доходів тощо) є істотно трудомісткими і потребують залучення вторинної інформації.

З огляду на складність, динамічність і комплексність процесів виробництва і збуту продукції машинобудування методи оцінювання потенціалу підприємств повинні спиратися на економіко-статистичні моделі динаміки (трендові, дистри-бутивно-лагові, авторегресивні), які будуються за такими загальними принци-пами, як системність, безперервність, варіантність, адекватність і оптимальність. У доповнення до цих принципів пропонується дотримуватися також принципу доступності, що забезпечить простоту розрахункових алгоритмів, прозорість еко-номічної концепції та можливість опанування методу персоналом підприємства.

Аналіз чинних методів показав, що процес оцінювання потенціалу підприємства в агрегованому виді охоплює такі етапи: формування групи оцінювальних показників, прогнозування їх значень, розрахунок інтегральної кількісної оцінки і перетворення її до якісного значення. При цьому в явному виді мета розвитку підприємства не виокремлюється, тим самим не відображається зв’язок між метою (сукупністю цільових показників) і обмеженнями на функціонування підприємства (сукупністю факторних ознак). В основу розроблених у дисертації методів оцінювання потенціалу розвитку машинобудівних підприємств покладено концепцію перетворення (розгортання) соціально-економічних індикаторів, з допомогою яких розкривається мета розвитку підприємства, у систему факторних оцінок (МП-метод: Мета → Показники) або зворотне перетворення (згортання) прогнозованих значень (індикаторів) сукупності факторних ознак у соціально-економічні індикатори цільової групи (ПМ-метод: Показники → Мета).

У роботі відзначено, що за МП-методом рівень потенціалу соціально-економічного розвитку машинобудівного підприємства встановлюють шляхом зіставлення еталонних значень факторних ознак () з їх відповідними прогнозними значеннями (). Еталонні значення безпосередньо залежать від значень критеріальних показників і для їх визначення доцільно скористатися експертними методами або багатофакторними регресійними моделями, з допомогою яких відображають залежність між критеріальними і факторними показниками. Прогнозування значень факторних оцінок здійснюють на підставі відповідних рядів динаміки за методами ковзної середньої, за трендом, нейронних мереж, екстраполювання, експертного оцінювання, за багатофакторними регресійними моделями тощо.

Базові групи факторних ознак у роботі рекомендується формувати з урахуванням необхідності відображення поточного стану підприємства, а також тенденцій зміни внутрішнього середовища, що зумовило включення в систему показників як абсолютних величин, так і відносних показників динаміки. Стосовно проміжку часу, за який слід ураховувати числові значення факторних показників, то обґрунтованим можна вважати вибір трьох послідовних років, оскільки в динамічних умовах національної економіки розширення часового горизонту може призвести до істотних зміщень оцінок.

Оцінювання потенціалу соціально-економічного розвитку підприємств машинобудування за ПМ-методом зводиться до порівняння прогнозних значень критеріальних показників цільової групи, які відповідають прогнозним значенням факторних ознак, і еталонних значень, які випливають із встановленої мети розвитку підприємства. Для розрахунку прогнозних значень критеріальних показників (Вt – покращення бізнес-процесу; Сt – задоволення потреб та очікувань споживачів, Dt – розвитку внутрішніх можливостей, Аt – задоволення потреб та інтересів акціонерів) рекомендується використовувати багатофакторні авторегресивні моделі, які включають у якості незалежних змінних величин запізнені на один часовий проміжок значення критеріальних показників (Вt-1, Сt-1, Dt-1, Аt-1), а також значення факторних ознак потенціалу розвитку підприємства (Pt, Xt, Yt, Zt). Вибір авторегресивних моделей пояснюється необхідністю врахування досягнутих у попередньому проміжкові часу рівнів цільових показників як бази порівняння.

Необхідно відзначити, що ПМ-метод має універсальний характер і його можна використовувати як при кількісних, так і якісних значеннях оцінок критеріальних показників. Натомість МП-метод доцільно застосовувати в разі наявності лише кількісних значень критеріальних показників.

9. Результати проведених досліджень дали змогу зробити висновок, що планування індикаторів соціально-економічного розвитку підприємств машинобудування є безперервним процесом послідовної деталізації, розрахунку, оцінювання і узгодження значень у переважній більшості суперечливих показників, який здійснюють за такими етапами: установлення місії і стратегічних цілей соціально-економічного розвитку підприємства; формування відповідної сукупності цільових показників (індикаторів), з допомогою яких розкривається головна мета розвитку підприємства; побудова моделей (концептуальних, формальних) і вибір методу планування індикаторів соціально-економічного розвитку підприємства; розрахунок числових значень індикаторів (планових рівнів показників) соціально-економічного розвитку; верифікація моделі та узгодження планових значень показників соціально-економічного розвитку підприємства.

Особливістю процесу планових розрахунків показників соціально-економічного розвитку машинобудівних підприємств є його циклічність і взаємозв’язок результатів, отриманих на кожному етапі розрахунків.

10. Спираючись на дослідження вітчизняних і зарубіжних науковців, а також на результати власних досліджень, можна стверджувати, що індикативне планування показників соціально-економічного розвитку підприємств машинобудування вимагає застосування адекватних складності цього завдання економіко-статистичних методів, а найбільш відповідними моделями для цього можуть слугувати економетричні багатофакторні моделі, зокрема, симультативні рекурсивні. Розроблена в дисертації симультативна модель відображає ринкові умови функціонування вітчизняних підприємств і містить п’ять структурних рівнянь, з допомогою яких встановлюється залежність між розміром витрат на соціально-економічний розвиток підприємств машинобудування і попитом на продукцію, валовим доходом від реалізації продукції, операційними витратами, прибутком та рядом інших факторних ознак. Рекурсивний характер симультативної моделі дає змогу послідовно оцінювати параметри структурних рівнянь, здійснювати тестування моделі на адекватність. Відзначимо, що фактор часу в явному виді не фігурує в симультативній моделі, однак його дію опосередковано враховано шляхом включення у структурні рівняння запізнених на один лаг значень обсягів виробництва продукції та витрат на соціально-економічний розвиток підприємства.

11. Планування асортименту продукції підприємств машинобудування є складним і актуальним завданням. З одного боку, альтернативність входження різних видів продукції в асортиментний набір у різних обсягах породжує труднощі концептуального і технологічного характеру щодо формування оптимального, збалансованого згідно з потребами споживачів і можливостей підприємства асортименту продукції, що вимагає побудови адекватної багатокритеріальної моделі. З іншого боку – поточне планування асортименту продукції є безперервним у часі процесом планових розрахунків, що вимагає застосування відповідних інформаційних технологій. Як обґрунтовано в дисертаційному дослідженні, вирішення цього завдання має спиратися на методи і моделі математичного програмування, які дають змогу отримати оптимальні за певними функціями мети проекти планів, а також сформувати компромісний (не оптимальний ні за жодним критерієм, але цілком прийнятний з огляду на значення кожного з критеріїв) план виробництва продукції.

Запропонована в роботі оптимізаційна економіко-математична модель містить обмеження на валовий дохід від реалізації продукції, на виробничі потужності виробничих підрозділів машинобудівних підприємств з урахуванням можливості їх розвитку, на витрати ресурсів, на структуру виробництва конкурентоспроможної на товарному ринку продукції з урахуванням граничних розмірів попиту споживачів, на мінімальний розмір партії випуску нових і освоєних виробництвом видів продукції.

За функцію мети (критерія оптимальності) обрано показник «максимум прибутку від реалізації продукції», з допомогою якого описується головна мета розвитку підприємства (наголос на поліпшення бізнес-процесів), а за одну з альтернативних – «максимальне задоволення потреб споживачів» (наголос на потреби споживачів).

Особливістю розробленої моделі є її гнучкість, тобто можливість варіації як обмежень, за допомогою яких описують внутрішні можливості підприємства, так і критеріїв оптимальності.

Числові значення правих частин ряду обмежень (на валовий дохід від реалізації продукції, на витрати ресурсів) отримуються як індикатори з попереднього етапу планових розрахунків на підставі симультативної моделі.

Щодо вибору за критерій оптимальності прибутку, а не рентабельності виробництва, то в умовах обмежених витрат виробництва максимум рентабельності досягається за максимального прибутку.

12. На підставі результатів виконаного дослідження можна запропонувати:
  • Міністерству економіки України, Міністерству промислової політики України при формуванні державних програм і планів соціально-економічного розвитку підприємств машинобудування, розробленні рекомендацій щодо збалансованого розвитку національної економіки, а також досягнення Україною власних цілей розвитку Тисячоліття відповідно до Глобального пакту ООН щодо соціальної відповідальності бізнесу використовувати індикативне планування як засіб розроблення взаємоузгоджених багаторівневих планів соціально-економічного розвитку, в основу якого покладено ефективні методи планування та оцінювання потенціалу соціально-економічного розвитку підприємств машинобудування;
  • Міністерству освіти і науки України включати в типові програми з дисциплін «Менеджмент», «Стратегічний менеджмент», «Економетрія», «Еко-номіко-математичні методи і моделі» вивчення концепції оцінювання потенціалу соціально-економічного розвитку підприємств, а також засобів формування поточних і стратегічних планів розвитку підприємств машинобудівного комплексу.