Міністерство освіти І науки україни національний університет «львівська політехніка» На правах рукопису тимощук мирослава Романівна

Вид материала

Содержание

1.2. Сутність, види, форми та принципи розроблення індикативних планів
Х, а якісні значення – по осі ОY

Подобный материал:

1 2 3 4 5

1.2. Сутність, види, форми та принципи розроблення індикативних планів

Як показує практика індустріально розвинутих країн, сучасна держава акумулює у своїх руках значні матеріальні та фінансові ресурси. Через систему державного бюджету в різних країнах консолідується та розподіляється від 30 до 65% ВВП. За даними статистичного щорічника України за 2006 рік, число державних підприємств за період з 1 січня 1996 року до 1 січня 2007 року зменшилася на 48,0%. При цьому питома вага обсягу реалізації продукції промисловості суб’єктами ЄДРПОУ державної та державної корпоративної форми власності на 01.01.2005 року становила 13,5%, а середньорічної кількості найманих робітників – 18,5%. Оскільки держава виступає найбільшим стратегічним власником, то в сучасних економічних умовах гостро постає питання про ефективне функціонування державного сектора економіки. Одним з інструментів підвищення ефективності державного сектора, як свідчить світовий досвід, є індикативне планування.

У розвинутих ринкових економіках у найбільш цілісному варіанті система індикативного планування представлена у Франції, Китаї та Японії [40, 230]^{^}. У країнах пострадянського суспільства цей вид планування тільки поширюється. Можливе запровадження індикативного планування в Україні викликає цілком закономірну зацікавленість у науковців, управлінців, економістів-практиків і потребує детального вивчення та аналізу.

Ураховуючи різноманітні функції і завдання індикативного планування та узагальнюючи означення, які наведені в наукових джерелах, можна умовно виділити низку істотно відмінних підходів до визначення поняття «індикативне планування». Спинимося детальніше на розгляді цих підходів.

У загальному розумінні індикативне планування – це сукупність процедур узгодження (координації) економічних процесів за рівноправності всіх учасників. За своїм змістом цей процес подібний до процесу консультування, в якому основними функціями є інформування, орієнтація і стимулювання. На відміну від директивного планування, індикативне планування є рівноправною взаємодією суб’єктів господарювання, з їх безпосереднім залученням у процес управління економікою за пріоритету державних інтересів [2; 41]^{^}.

Провідні економісти зазвичай розглядають індикативне планування як процес формування системи параметрів (індикаторів), що характеризують стан і розвиток економіки країни та відповідають державній соціально-економічній політиці, і розроблення заходів державного впливу на соціальні та економічні процеси з метою досягнення вказаних індикаторів [42, 3]^{^}^.

Індикативне планування базується на встановленні урядом пріоритетних цілей, координації діяльності суб’єктів економіки і непрямому мотивуванні їх діяльності щодо досягнення встановлених державою цілей з допомогою засто-сування економічних важелів: податкової та грошово-кредитної політики, антимонопольного регулювання, цінової політики, державного замовлення, бюджетної політики, зовнішньоекономічної політики тощо. Індикативні плани замість директивних завдань містять систему нормативів, з допомогою яких відображають обмеження (умови) макроекономічної політики: ставки оподат-кування, обмінні курси, норми обов’язкового банківського резервування, державне мито, мінімальний розмір заробітної плати, прожитковий мінімум тощо.

У Словнику сучасної економіки [43, 199]^{^} індикативне планування визна-чено як процес «використання централізовано встановлених цілей для коорди-нації інвестицій у приватний і державний сектори і планів виробництва. Прийняття рішень залишається децентралізованим, але заохочуються сектори еконо-міки, діяльність яких спрямована на виконання узгоджених цілей».

При цьому виділено два основні підходи в індикативному плануванні:

координування державою планів виробництва та інвестиційної діяльності суб’єктів господарювання, які надходять до уряду;
деталізація завдань секторів економіки з урахуванням індикаторів розвитку національної економіки з метою раціонального використання обмежених ресурсів (зокрема інвестицій).

До переваг індикативного планування відносять узгодженість планових рішень, підвищення стабільності та зниження рівня невизначеності в ринковій економіці.

Вырезано.
Для заказа доставки полной версии работы
воспользуйтесь поиском на сайте mydisser.com.
створення сприятливих умов для розвитку і модернізації сучасних економічних структур у регіоні;
забезпечення сприятливих умов для створення нових підприємств і залучення зовнішнього капіталу та інвестицій;
розвиток транспортної та прикордонної інфраструктури, інформаційно-телекомунікаційної мережі, реформування системи соціальних послуг;
розвиток людського та соціального потенціалу, а також розбудова громадянського суспільства.

1.3. Оцінювання конкурентного статусу та планування соціально-економічного розвитку підприємств машинобудування

Розвиток підприємства визначають як незворотну, спрямовану і закономірну зміну системи на підставі реалізації властивих їй механізмів самоорганізації. Розвиток системи означає її здатність до перетворення (трансформації) при збереженні відносної стійкості і протидії змінам. Рушійною основою розвитку підприємства є його потенціал як сукупність властивостей досліджуваного об’єкта, що створюють можливість виконання відповідної роботи [67, 24–26]^{^}.

Щодо поняття соціально-економічного розвитку підприємства, то слід наголосити на такому:

незворотність змін означає невід’ємність темпів приросту основних соціально-економічних показників;
спрямованість змін означає підпорядкованість локальних цілей досягненню місії підприємства;
закономірність змін означає їх відповідність причинно-наслідковим зв’язкам, тобто здатність системи на адекватну реакцію щодо зміни зовнішнього середовища;
соціально-економічний розвиток, на відміну від економічного зростання, означає досягнення як економічних, так і соціальних індикаторів розвитку підприємства.

Для оцінювання розвитку підприємства використовують такі якісні характеристики, як «стійкий» і «сталий» розвиток. З метою коректного застосування цих термінів наведемо найуживаніші означення. У роботі [67, 411–413]^{^} слушно наголошується, що «сталий» розвиток (постійний, стабільний) характеризує здатність системи підтримувати певні темпи руху, натомість «стійкий» розвиток підприємства можна тлумачити як його здатність утримувати рівновагу при зовнішніх збуреннях. Аналогічне за змістом тлумачення наведено в [43, 499, 506]^{^}^.

Як зазначається в роботі [68]^{^}^, стійкий розвиток підприємства є цілеспрямованим рухом (переміщенням) із початкового стану до стану, визначеного сукупністю індикаторів, з урахуванням зовнішніх обмежень і потенціалу підприємства. Стійкий розвиток при цьому тлумачиться як поступальний, збалансований і гармонійний (пропорційний) розвиток, за якого знижуються ризики майбутньої діяльності підприємства. Таке розуміння стійкого розвитку підприємства цілком відповідає загальній концепції, за якою стійким вважають розвиток, який забезпечує на належному рівні теперішні потреби без загрози для прийдешніх поколінь.

Розвиток підприємств відбувається нерівномірно. За концепцією життєвого циклу, яка розроблена І. Ансоффом [1]^{^}, періоди стабільності (стійкого стану) змінюються періодами трансформації (перехідного стану). Оскільки періоди стабільності триваліші, ніж періоди перетворень, то підприємство можна розглядати як відносно стійку цілісну економічну систему, розвиток якої відбувається еволюційно (поступово), а періоди трансформації виникають періодично і потребують окремого розгляду [69, 26]^{^}^. Слід зазначити, що на розвиток підприємств машинобудування істотно впливають трансформаційні процеси, які відбуваються на макроекономічному рівні.

Закономірності, особливості та пріоритети соціально-економічного оновлення і зростання на етапі економічних трансформацій національної економіки України, а також роль технологічного потенціалу на шляху інноваційного розвитку детально досліджено у працях [70, 289–297; 71, 284–287; 72, 337–390; 73, 186–197]^{^}^. Моделі соціально-економічного розвитку в перехідному суспільстві, а також механізми формування моделей ринкової економіки наведено у працях [6, 71–136; 74, 417–425]^{^}^. Критерії ефективності і показники соціального розвитку економіки розглядалися в роботі [75, 9–12, 211–214]^{^}^, а соціальні складові економічних перетворень в Україні – у працях [71, 138–171; 72, 221–232; 6, 428–459]^{^}^{}.

Як показали дослідження [76, 26]^{^}, період трансформації економіки постсоціалістичних країн істотно залежить від глибини економічного спаду. Побудована регресійна модель:

y = 2,189 + 0,064  x + e, r² = 0,681, (1.6)

де y – тривалість періоду трансформації (років), x – глибина економічного спаду (%), r²– коефіцієнт детермінації, дає підставу стверджувати, що для країн Південно-Східної Європи та Прибалтійських країн відстежується щільна залежність між періодом трансформації економіки і глибиною економічного спаду.

Натомість такої щільної залежності для країн СНД не виявлено, оскільки на тривалість періоду трансформації економіки цих країн істотно впливають інші фактори, зокрема обрана стратегія розвитку.

Структурні зрушення у ВВП, трансформація підприємств, підвищення конкуренції позитивно вплинули на виробництво продукції, зокрема продукції машино- і приладобудування.

За даними Державного комітету статистики України, середньорічний темп приросту обсягу реалізованої продукції промисловості за 1999–2006 роки становив 8,9%, у той час як для машинобудування цей показник склав 15,5%, тобто машинобудування розвивається випереджувальними темпами [77]^{^}^. За даними урядового порталу [78]^{^}^, упродовж першого півріччя 2007 року підприємства машинобудівного комплексу зберігали високі темпи виробництва, особливо у виробництві машин для металургії (30,5%), у виробництві автомобільного транспорту (25,0%), побутових приладів (21,5%), у будуванні та ремонті суден (15,0%), у виробництві верстатів (7,7%) і в авіаційній промисловості (6%).

Можна вважати, що машинобудування стає одним із найвагоміших економічних та інноваційно-технологічних чинників соціально-економічного розвитку країни. У структурі зайнятого населення за 2005 рік чисельність найма-них працівників у промисловості становила 3,878 млн осіб (27,7%), у той час як у машинобудуванні – 0,773 млн осіб (5,5%). Рентабельність операційної діяльності промислових підприємств за 2001–2005 роки зросла на 1,8% і 2005 року становила 5,5%. У структурі обсягу реалізованої продукції промисловості за видами діяльності продукція машинобудування 2006-го становила 12,9%, що поступається лише продукції металургії та оброблення металу (24,4%), вироб-ництву та розподіленню електроенергії, газу та води (15,1%) і продукції харчової промисловості та перероблення сільськогосподарських продуктів (14,8%).

В експрес-доповіді Держкомстату України «Підсумки роботи промисловості України за січень – травень 2007 року» зазначається, що в машинобудуванні рівень виробництва січня – травня 2006 року перевищено на 22,9%. При цьому істотно наростили обсяги продукції підприємства з виробництва автомобільного транспорту (на 49,5%), контрольно-вимірювальних приладів (на 39,5%), машин для добувної промисловості і будівництва (на 39,2%), електричних машин і устаткування (на 21,3%), залізничного машинобудування (на 25,8%), верстатів (на 10,8%), побутових приладів (на 5,9%). Зміну обсягів виробництва продукції машинобудування за 2003–2007 роки наведено в Додатку В.

Слід зазначити, що за перший квартал 2007 року із 556-ти найменувань інноваційних видів продукції 324 упроваджено підприємствами машинобудування (58,3%), з яких 182 (56,2 %) – машини, устаткування, прилади. Майже кожне десяте інноваційно активне підприємство впровадило нові технологічні процеси.

Вимоги до якості продукції машинобудування в ринкових умовах господарювання постійно зростають, що потребує наукового забезпечення і технологічного оновлення виробництва. З метою розвитку конкурентоспроможного машинобудівного комплексу, здатного забезпечити основні сектори національної економіки ефективною продукцією власного виробництва, зокрема, обладнанням нового покоління для енергетики, гірничо-металургійного комплексу, автомобілебудування, авіаційної промисловості, залізничного транспорту тощо, Міністерством промислової політики України розроблено низку галузевих і державних комплексних науково-технічних програм.

Як зазначається в [79]^{^}, до галузі машинобудування належать 365 промислових підприємств та 57 науково-дослідних організацій. Основними складовими ринку машинобудівної промисловості є продукція таких галузей, як транспортне і енергетичне машинобудування, автомобілебудування, верстатобудування, машинобудування для нафтохімічної, хімічної, металургійної та гірничодобувної промисловості. Державною програмою розвитку машинобудування передбачається здійснити модернізацію існуючих моделей продукції з підвищенням її якісних характеристик, а також створити нові високотехнологічні види техніки, удосконалити структуру виробництва, забезпечити розвиток виробничих потужностей, упровадити нові технології,
у т. ч. інформаційні.

Слід наголосити, що реалізація програм призводить не лише до кількісного зростання, а й до якісних перетворень у машинобудівному комплексі. Вітчизняні підприємства (ВАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання
ім. Фрунзе», концерн «Крюківський вагонобудівний завод», ХК «Автокраз», ВАТ «ХК Луганськтепловоз», ЗАТ «Новокраматорський машинобудівний завод», ВАТ «Дрогобицький завод автокранів», ВАТ «Маріупольський завод важкого машинобудування», ЗАТ «Дрогобицький долотний завод» та інші) освоюють нові технології, зокрема, ресурсоощадні, виробляють нові види техніки, інвестують кошти в розвиток власного виробництва, налагоджують випуск конкуренто-спроможної продукції. За даними [78]^{^}^, концерн «Крюківський вагонобудівний завод» розробляє вітчизняний швидкісний візок для швидкісного залізничного сполучення, ВАТ «Сумське машинобудівне НВО ім. Фрунзе» оснащує вітчизняну нафтогазову промисловість сучасним високоефективним обладнанням, ЗАТ «Новокраматорський машинобудівний завод» виготовив обладнання двох слябових машин безперервного лиття заготовок для «Азовсталі» тощо.

Аналогічні тенденції розвитку машинобудування спостерігаються на регіональному рівні, зокрема у Львівській області. У структурі реалізованої промислової продукції за 2005 рік продукція машинобудування займала 14,8%, а середньорічний темп приросту обсягу продукції машинобудування за 2000–2005 роки становив 18,0%. У першому півріччі 2007-го темп приросту обсягу продукції машинобудування стосовно аналогічного періоду 2006 року становив 4,8% [80]^{^}.

Машинобудування віднесено до пріоритетних видів економічної діяльності у промисловому комплексі Львівської області, для розвитку яких розроблено кластерні моделі. Кластерна модель розвитку машинобудування має на меті інноваційний розвиток підприємств шляхом упровадження новітніх технологій і освоєння нових видів продукції, конкурентоспроможних як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках. Кластерна модель (система) є територіально-виробничим об’єднанням підприємств, які спільно з науково-дослідними установами, органами державної влади і громадськістю ефективно вирішують завдання соціально-економічного розвитку регіону. За рахунок упровадження подібних кластерних моделей (систем) розвитку машинобудування, приладобудування і хімічної промисловості прогнозується прискорений розвиток таких підприємств Львівської області, як ВАТ «Стрий-авто», ВАТ «Укравтобуспром», ЗАТ «ГалАЗ», ВАТ «Дрогобицький автокрановий завод», ЗАТ «Львівський завод автонавантажувачів», ВАТ «Львівський автобусний завод», ВАТ «Львівсільмаш», ВАТ «Конвеєр» тощо.

Очікуваний соціальний ефект від упровадження кластерної моделі інноваційного розвитку промислового комплексу Львівської області виразиться в такому: створення нових робочих місць (близько 3 000), що призведе до зниження рівня безробіття; підвищення доходів населення регіону (підвищення соціально-економічного стандарту), що позитивно позначиться на міграційних процесах, а також на демографічній ситуації; розвиток сфери малого і середнього бізнесу, що забезпечить сталий соціально-економічний розвиток Львівщини [66]^{^}.

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте mydisser.com.

Формування системи факторних ознак для машинобудівних підприємств здійснюють з урахуванням специфіки виробництва і збуту їх продукції, яка характеризується істотною питомою вагою матеріальних витрат в операційних витратах на одиницю реалізованої продукції (понад 65%), значною тривалістю періоду життєвого циклу (понад 10 років), значними операційними витратами (понад 95 коп./грн), що безпосередньо впливає на ефективність її виробництва.

Відбір базових груп факторних ознак із сукупності можливих здійснювався (п. 2.1) з урахуванням необхідності врахування показників стану підприємства (продукції, ресурсів, операційної діяльності, нематеріальних активів) та тенденцій їх зміни. Цим зумовлено включення в систему показників як абсолютних, так і відносних величин, зокрема темпів зміни і темпів приросту. Стосовно вибору проміжку часу, за який слід ураховувати числові значення показників, то обґрунтованим вважається проміжок, який охоплює три послідовні роки. Вибір більш тривалого проміжку часу в умовах постійних змін параметрів внутрішнього середовища може призвести до істотних зміщень оцінок.

Як зазначалося раніше, оптимальним щорічним темпом зміни таких показників, як продуктивність праці, обсяги виручки від реалізації продукції, зниження витрат виробництва, рентабельність продукції, слід вважати три відсотки.

Якісні оцінки числових значень економічних показників будемо вводити з урахуванням трьох можливих їх рівнів – високий, середній та незадовільний. При цьому віднесення певного числового значення показника до відповідного рівня викликає труднощі лише в точках розриву функції належності.

Якщо числові значення економічного показника відкласти по осі О Х, а якісні значення – по осі ОY, то графік функції належності буде таким, як лінія «сходинкового» зразка. Змінна величина y, яка набуває якісних значень, може розглядатися як лінгвістична (за означенням Л. Заде).

Лінгвістичні змінні в теорії нечіткої логіки формуються експертами з установленням терм-множини значень [83]^{^}. Такою терм-множиною в нашому випадку буде: високий рівень, середній рівень, незадовільний рівень. Ступінь належності числового значення показника до якісної оцінки є предметом експертного оцінювання за нечіткої класифікації в околі точок розриву функції.

Як зазначається в [83, 17], у такому разі для аналізу і прогнозування розвитку фінансово-економічних систем можна використовувати трапецієподібні або трикутні функції належності.

У групу показників продукції (P) включено інтегральний показник якості продукції, з допомогою якого відображають конкурентоспроможність продукції підприємства, а також середній коефіцієнт оновлення асортименту продукції, який характеризує питому вагу нових видів продукції, тобто продукції, яка перебуває на початкових стадіях життєвого циклу товару.

Інтегральний показник якості продукції визначають за формулою [125, 141]^{^}^:

(2.9)

де _і – вагомість і-го показника якості продукції;

а_i – рівень і-го показника якості (0 > а_i > 1).

Значення a_i розраховують за такою формулою:

(2.10)

де

– розрахункове, еталонне значення і-го показника.

Інтегральний показник якості продукції характеризує рівень конкурентоспроможності продукції, яку будемо оцінювати за такою шкалою:

Коефіцієнт оновлення асортименту продукції розраховують як відношення числа нових видів продукції, які перебувають на початкових стадіях життєвого циклу товару (до стадії зрілості), до загальної кількості видів продукції:

, (2.11)

де t – індекс року;

– кількість нових видів продукції;

– загальна кількість видів продукції.

Середній коефіцієнт оновлення асортименту продукції визначають за формулою середньої геометричної:

. (2.12)

Тривалість періоду часу, за який беруться коефіцієнти оновлення асортименту продукції, залежить від тривалості життєвого циклу товару. Ми пропонуємо розраховувати коефіцієнт оновлення з урахуванням даних за три послідовні роки. У такому разі формула (2.11) перетвориться до такої:

(2.13)

Середній коефіцієнт оновлення асортименту продукції

характеризує питому вагу нових видів продукції. Оцінювання значення цього коефіцієнта пропонуємо здійснювати за такою шкалою:

Альтернативним до середнього коефіцієнта оновлення продукції служить середній вік продукції за три послідовні роки, який розраховують за формулою середньої арифметичної зваженої:

(2.14)

де i – вид продукції;

– вік продукції (

);

t^* – тривалість життєвого циклу продукції, років;

– кількість видів продукції віку

;

– індекс року.

Середній вік продукції

характеризує стадію життєвого циклу, на якій перебуває продукція. Оцінювання значення цього показника пропонуємо здійснювати за такою шкалою:

До числа базових показників оцінювання потенціалу ресурсів віднесено показники фінансових ресурсів (інтегральний показник фінансового стану підприємства – Х1; середній темп приросту рентабельності – Х2), показники основних засобів (фондовіддача – Х3; середній коефіцієнт придатності основних засобів – Х4), показники матеріальних ресурсів (питома вага матеріальних витрат в операційних витратах – Х5; середній темп приросту матеріаловіддачі – Х6) і показники трудових ресурсів (інтегральний показник якості персоналу – Х7; середній темп приросту виробітку на одного працівника – Х8).

Базовим показником оцінювання забезпеченості фінансовими ресурсами та
їх використання (руху) служить середнє значення інтегрального показника фінансового стану підприємства. Будь-яка діяльність підприємства (виробнича, фінансова, інвестиційна, інноваційна тощо) пов’язана з рухом грошових коштів, який описується сукупністю фінансових показників: показників ліквідності (загальної, абсолютної, швидкої, готівкової тощо); показників фінансової стійкості та заборгованості (співвідношення залучених та власних коштів, коефіцієнт маневреності власних коштів, коефіцієнт автономії тощо); показників оборотності; показників прибутковості. Нормативні (рекомендовані) значення цих показників наведено далі в роботі в табл. 3.2.

З групи показників ліквідності вибрано коефіцієнт загальної ліквідності (К_зл), який характеризує можливість підприємства генерувати достатню кількість грошових коштів для покриття термінових зобов’язань. Він обчислюється як відношення оборотного капіталу до поточних зобов’язань.

Оцінювання рівня коефіцієнта К_ЗЛ здійснюють з урахуванням таких співвідношень:

З групи показників фінансової стійкості та заборгованості виділено коефіцієнт, який характеризує питому вагу залученого капіталу у власному капіталі, тобто відображає рівень заборгованості підприємства та рівень можливості залучення додаткових позичкових коштів.

Оцінювання значення коефіцієнта співвідношення залученого та власного капіталу (К_ЗВ) здійснюють з урахуванням такої умови:

З групи показників оборотності взято коефіцієнт оборотності оборотних засобів (К_ОЗ), який характеризує мобільність оборотних засобів, тим самим – швидкість появи вільних грошових коштів на підприємстві. Коефіцієнт оборотності оборотних засобів обчислюється як відношення обсягу доходу (виручки) від реалізації продукції до середнього залишку оборотних активів.

Оцінювання коефіцієнта оборотності обігових коштів здійснюють на підставі припущення, що 10 відсоткове перевищення середньогалузевого коефіцієнта оборотності обігових коштів можна тлумачити як високий рівень їх оборотності, за такими співвідношеннями:

де

– середньогалузевий коефіцієнт оборотності обігових коштів (або середній для групи однотипних підприємств, які є лідерами в галузі).

Ураховуючи особливу роль показника рентабельності продукції як узагальнювального показника ефективності виробничо-господарської діяльності підприємства, виділимо його окремо, а інтегральну оцінку фінансового стану підприємства (І_фс) будемо визначати з урахуванням трьох показників (коефіцієнта загальної ліквідності, коефіцієнта співвідношення залученого та власного капіталу і коефіцієнта оборотності обігових коштів) за такою формулою:

, (2.15)

де ₁, ₂, ₃ – коефіцієнти вагомості оцінок, розрахованих на основі фінансових коефіцієнтів (₁ + ₂ + ₃ = 1; ₁, ₂, ₃ > 0);

y₁(K_ЗЛ) – оцінка фінансового стану підприємства з урахуванням коефіцієнта загальної ліквідності;

y₂(K_З_в) – оцінка фінансового стану підприємства з урахуванням значення показника співвідношення залученого і власного капіталу;

y₃(K_ОЗ) – оцінка фінансового стану на підставі коефіцієнта оборотності обігових коштів.

Прибутковість (рентабельність) капіталу, як зазначалося раніше в п. 1.1, служить узагальнювальним показником ефективності виробничо-господарської діяльності підприємства і обчислюється за такою формулою:

(2.16)

де r – рентабельність капіталу;

П – прибуток;

– середньорічна сума капіталу.

Середньорічний темп приросту рентабельності (

) визначають за три послідовні роки і розраховують за такою формулою:

(2.17)

де

– середньорічний коефіцієнт зміни рентабельності капіталу;

r₁, r₃ – рентабельність капіталу за перший, третій роки.

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте mydisser.com.

5. Основні положення розділу відображені в публікаціях [107; 117; 120; 121; 132]^{^}.

Blog

Міністерство освіти І науки україни національний університет «львівська політехніка» На правах рукопису тимощук мирослава Романівна

Содержание

1.2. Сутність, види, форми та принципи розроблення індикативних планів