Державний вищий навчальний заклад «київський національний економічний університет імені вадима гетьмана» На правах рукопису остапчук ярослав миколайович

Вид материала

Документы

Содержание Для заказа доставки полной версии работы Окрім чисто фінансових цілей 2. Рівень інфляції 3. Норма прибутку від інших активних операцій Процентні ставки по державних цінних паперах

Подобный материал:

• Державний вищий навчальний заклад «Київський національний економічний університет імені, 1648.69kb.
• Державний вищий навчальний заклад «київський національний економічний університет імені, 800.48kb.
• Освіти І науки україни державний вищий навчальний заклад «київський національний економічний, 1156.79kb.
• Молоді та спорту України, 63.5kb.
• Державний вищий навчальний заклад, 1353.58kb.
• Державний вищий навчальний заклад Київський національний економічний університет імені, 355.61kb.
• Секція: Економіка Назва наукового напряму в паспорті: Організація-виконавець, 55.56kb.
• Державний вищий навчальний заклад «Київський національний економічний університет імені, 31.53kb.
• Державний вищий навчальний заклад київський національний економічний університет імені, 3008.01kb.
• Стеценко Богдан Станіславович. Акціонерні товариства на ринку капіталів України: дис, 207.8kb.

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.

Позика тут виступає родом, що включає кредити банків та інші позики. З цього незрозуміло - чи укладачі відповідних положень хотіли підкреслити, що:

• кредитом називається саме банківська позика. Виокремлення банківських серед інших позик може мати певний сенс в силу їх особливості. Але тоді назва просто “кредити”, на відміну від наведеної “кредити банків”, була б доречнішою, бо не наштовхувала б на думку про існування ще якихось кредитів. А це не робиться;
  
• кредитом називається саме грошова позика. Тобто в силу поширеного погляду, що банки надають саме такі. Але тоді потрібно б наводити окремо і статті кредитів небанківських установ, які теж мають право надання позик у грошовій формі ³. А це не робиться також.
  

В бухгалтерському обліку банків взагалі ж використовується тільки поняття “кредит”. Щоправда, це стосується лише його нормативних актів [124; 125]. У відповідній навчальній літературі часто такого обмеження не спостерігається й можна зустріти оперування в якості синоніма “кредиту”, що надається банками, як терміна “позика” [126, с.140; 127, с.164; 128, гл.7], так і “позичка” [129, с.132]. Іноді – виокремлення позички як виду банківського кредиту [127, с.157; 128, с.166; 130, с.139]. Але найбільше дивує в усіх досліджених ненормативних джерелах, незважаючи на щойно зазначені їх відмінності, одностайне оперування поняттям “позичковий рахунок” в якості синоніма поняття “рахунок для обліку наданих кредитів”.

Поряд з цим, у російському Великому бухгалтерському словнику під редакцією А.Азріліяна не зазначається різниці між позикою, позичкою та кредитом [131]. Подібна практика має місце й в Сполучених штатах Америки [132, с.484-499].

В небухгалтерській економічній іноземній літературі також не наводиться відмінностей між позичкою (lending, loan, advance, borrowing), позикою (loan, lending, borrowing, advance) і кредитом (credit) не зважаючи на закріплення за ними спеціальних назв [89; 133 - 138].

Таким чином, попри нашу наполегливість у пошуку базування правових формулювань на практику та науку, відносно визначення позички ми зазнали фіаско, ще більше ускладнивши цим її розуміння. Межа між змістом трьох досліджуваних понять розмивається. Особливо яскраво про слабкість наукового підґрунтя як точки опору для цих понять свідчить наступний приклад.

В Економічній енциклопедії, що видана в 2000-2001рр. авторським колективом під керівництвом С.В.Мочерного, стаття з приводу кредиту тлумачить його як позику в грошовій або товарній формі [139, с.93]. Але визначення самої позики в енциклопедії чомусь не дається. Проте дається неспівпадаюче із визначенням кредиту взагалі визначення банківського кредиту – як тимчасового надання у борг грошових коштів фізичним і юридичним особам [139, с.89]. Не спасає ситуації і наведене в енциклопедії визначення згаданого поняття боргу як грошової суми, взятої в позичку на певний термін і на певних умовах [139, с.115]. На наш погляд, воно не менш поверхове ніж визначення кредиту. По-перше, незрозуміла причина звуження боргу виключно до грошової суми, в той час як досить поширеною є його й товарна форма. Дане звуження, до речі, протирічить похідному визначенню банківського кредиту, в якому згадується борг водночас із уточненням його грошової форми. Принаймні вже це непрямо свідчить про можливість існування й інших форм. По-друге, посилаючись на позичку, енциклопедія не дає її власного визначення. І, по-третє, згадування якихось “певних умов” без їх конкретизації робить це визначення занадто розмитим.

Щоб об’єктивно розставити всі крапки над “і” щодо сутності, окрім позички, тепер вже позики та кредиту, знов найвірнішим буде звернутись до першоджерела їх походження. Такою alma mater для цих латинських слів є також Римське право.

В даному праві позика (mutuum) займає самостійне місце⁴. Визначення її ідентичне сучасному ЦК України. Проте на відміну від останнього, родово-видове співвідношення позики із кредитом було повністю зворотне - перша являлась різновидом другого [103, с.381; 104, с.303; 108, с.637]. На це навіть спеціально вказувалось: “Creditum a mutuo differt qua genus a specie... – Кредит відрізняється від позики, як рід від виду...” [140, с.388].

Сам же кредит (creditum) часто перекладається з латини як “(до)віра”. Але як правова категорія кредит в Древньому Римі означав борг [140, с.93; 141, с.119]. Альтернативний для визначення боргу термін debitum в ті часи мав той же зміст, що й creditum, та був лише протилежним останньому [140, с.101]. Метою цього одночасного використання двох понять було зазначення різного правового характеру на стороні кожного з двох протилежних учасників боргових відносин, оскільки зміст будь-яких цивільних правовідносин відображає в собі суб’єктне право.

Проте загальновідомо, що сучасні поняття боргу (що називають - debit) та кредиту (що називають - credit) є нерівноцінними. Під боргом, як і раніше, розуміються договірні відносини, які виникають з приводу передачі майна на умовах повернення того ж самого майно або його еквіваленту. Поняття ж кредиту розглядається лише стосовно боргових відносин, в яких поверненню належить еквівалент наданого в борг майна (тобто аналогічне за кількістю, родом та якістю майно). Інші боргові відносини (коли повертається теж саме майно, що й надавалось – тобто із збереженням його індивідуальних ознак) є орендою (див. рис. 1.1).

Крім цього, розуміння кредиту з Римського права ускладнює те, що поняття кредитор (creditor) в останньому не являється логічно похідним з поняття кредит, оскільки є загальним для управомочених суб‘єктів⁵ будь-яких зобов’язальних відносин [140, с.101]. Це відверто незрозуміло, оскільки зобов’язання (obligatio) безперечно ширше боргу (а отже й кредиту з яким він уособлювався): основою їх виникнення можуть бути крім договірних й недоговірні відносини, а видами – крім “узаконених” (honorariae), ще й натуральні (naturales)⁶.

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.

Відтак, очевидно, що постійна увага з боку менеджменту банку до проблеми миттєвої ліквідності, підтримуватиме й значущість ролі ринку міжбанківських кредитів через використання останніх як джерела ліквідності.

При забезпеченні потреб банків у поточній та короткостроковій ліквідності роль МБК зазнає певних змін. Із збільшенням строку кредиту він все більше набуває якості джерела капіталу. У зв‘язку з цим, значення оперативності одержання даного джерела коштів поступово втрачається, поступаючись іншому важливому чиннику попиту на МБК з боку банків - його ціні. В результаті, відбуваються зміни й в структурі відповідних фінансових інструментів згідно їх черговості за привабливістю.

Так, наприклад, у ролі забезпечення поточної ліквідності за інших рівних умов позичковий інструмент через вищу вартість вже програє депозитному. Поширення ж на позички на ринку МБК принципу забезпечення та цільового використання (на відміну від депозиту) ще більше посилює вказану тенденцію.

А для забезпечення короткострокової ліквідності кредитоотримувача більшої популярності набувають навіть інструменти позики. Нівелювання емісійно-організаційних ускладнень завдяки достатності часу для випуску таких інструментів, на фоні можливості фіксації в них самостійно визначених емітентом умов⁷, відчутно посилюють зацікавленість останнього в позиці.

В той же час, стратегія підтримання поточної та короткострокової ліквідності банку, на відміну від миттєвої, за допомогою управління пасивами вже не поступається стратегії за допомогою управління активами, а в деяких випадках навіть виграє. Так, якщо використання ліквідних коштів здійснюватиметься через пасивні операції (наприклад, через виконання зобов’язань по депозитних рахунках, по платежах до бюджету, виплатах дивідендів тощо), ефективність застосування тієї чи іншої стратегії управління ліквідністю може ще коливатись в залежності від решти обставин. Та якщо використання ліквідних коштів здійснюватиметься через активні операції (наприклад, на задоволення кредитних заявок клієнтів, для купівлі цінних паперів, валюти і т.п. фінансових активів), найчастіше виграє вибір стратегії управління пасивами. Адже, в іншому разі – трансформуючи активи – банк, як правило, в сукупності несе більші витрати: по-перше, сам продаж ліквідних активів супроводжується певними витратами (на кшталт комісійних брокерам та курсових різниць), а також банк втрачає майбутні доходи, які могли б бути згенеровані такими активами.

Щойно наведене цілком стосується МБК як елементу пасивів, до того ж якому належить як раз провідна роль в порівнянні даних стратегій. Ми вже казали вище, що такому прояву сприяє більша реальність одержання даного джерела коштів порівняно з іншими пасивами. Не даремно розуміння стратегії підтримання ліквідності банку за допомогою управління пасивами нерідко зводять до стратегії так званого “запозичення ліквідності”, найголовнішими джерелами якого виділяють міжбанківський кредит [21, с.417].

Поширенню підходів до використання міжбанківських джерел коштів в управлінні ліквідністю банку сприяла концепція пріоритетних стосунків із клієнтами [21, с.111], яка в багатьох країнах світу набула розвитку в 60-70-ті роки. Банківська практика переконливо довела необхідність надавати клієнтам усі кредити з допустимим рівнем ризику, які принесуть прибуток, навіть у разі дефіциту необхідних ресурсів. Якщо ж наявних коштів недостатньо, то банку слід виходити за їх придбанням на ринок МБК.

У сучасній міжнародній практиці відповідний погляд став панівним, що сприяє утвердженню його і в Україні. Правда, необхідною умовою застосування стратегії запозичення ліквідності є вільний доступ до міжнародних ринків МБК. З причини обмеження такого доступу більшість вітчизняних банків сьогодні зупиняє свій вибір на стратегії збалансованого управління ліквідністю – як за допомогою пасивів, так і активів. Проте національний міжбанківський кредитний ринок при цьому задіюється максимально.

Дрібні та середні банки (які переважають в Україні) хоч і менше сумарно, але частіше ніж великі користуються послугами ринку МБК. Їх діяльність слабо диверсифікована, а відповідно - більш уразлива при несподіваних діях клієнтури та сезонних коливаннях грошових потоків. Поряд з цим їм доводиться витримувати більш жорстку конкуренцію. Зрозуміло, що вони намагаються використати всі можливості, наприклад, для надання кредиту клієнтам, в тому числі залучаючи кошти на міжбанківському кредитному ринку. Останній по суті являється об’єктивно необхідною передумовою існування таких банків.

Крім розглянутої ролі ринку МБК в забезпеченні банків ліквідністю є підстави говорити про ще одну його роль, яка проявляється в можливості збільшувати ресурсну базу банків для розширення їх активної діяльності. Така двоїстість ролі ринку МБК базується на розподілі його на дві складові –ринок грошей і ринок капіталів. Якщо через ринок грошей задовольняються потреби банків у додатковій ліквідності, тобто в «коротких» грошах, то через ринок капіталів - у «довгих» грошах, тобто в капітальних ресурсах. Потреби банків в останніх формуються головно під впливом двох видів чинників: необхідності нарощування власної ресурсної бази банків, яка безпосередньо в українських банків є надто слабкою; активності зростання попиту на «довгі» гроші з боку клієнтів банків.

Разом з тим якщо наявність потреби банків у «довгих» грошах не викликає сумнівів, то рішення про необхідність виходу на ринок МБК з метою скористання його здатністю задовольняти відповідні потреби має бути зважено на недоліки відповідних банківських зобов’язань. Адже зазначена роль ринку МБК поряд із наданням банкам додаткових можливостей у розширенні ресурсної бази одночасно наражає їх на певні ризики, які можуть мати відчутні негативні наслідки. Перш за все слід враховувати, що міжбанківські кредити призводять до подорожчання ресурсів банку, оскільки є дорожчими за основні його ресурсні джерела - депозити господарюючих суб‘єктів та домогосподарств, що відповідно зменшує прибутковість бізнесу. Крім того, значна питома вага міжбанківського кредиту у загальному обсязі боргових зобов‘язань не сприяє їх диверсифікації. Оптимальне значення такої частки є біля 20% [151, с.98]. Інакше будь-які пертурбації на ринку МБК можуть поставити кредитоотримувача у суттєву залежність від тих банків, які мають вільні ресурси і продають їх на ринку.

Звичайно бувають випадки, коли банки змушені звертатись на ринок МБК з причини обмеженого доступу до інших джерел капіталу. Нажаль, тут нічим зарадити, й банківській системі приходиться пристосовуватись до існуючої дійсності, адже змінити її вона не в змозі. Але в її силах не сприяти кризовій ситуації переорієнтуванням на спекулятивні угоди (тобто арбітраж) на ринку МБК.

Арбітражні операції на ринку МБК мають мотивом спекулятивний прибуток за рахунок різниці між цінами купівлі і продажу кредитів (наприклад, на різних майданчиках) та за рахунок диференціації ставок за кредитами різної категорії строковості. Поряд з цим, арбітражні операції банків спричинюють зростання ставок за кредитами для кінцевих кредитоотримувачів, що негативно характеризує ринок МБК.

Крім цього, арбітражні операції характеризуються високим ступенем ризику. Мультиплікація строку кредиту ускладнює прогнозування ситуації. Різкі амплітуди коливань ставок на ринку МБК можуть спричинити загальну невпевненість та ймовірність виникнення на ринку паніки.

Зосередження діяльності банку в сфері арбітражних операцій на ринку МБК призводить до збільшення системного ризику в банківській справі, який може спричинити глобальну міжбанківську кризу, а через крах банків – й загальноекономічну кризу.

На сучасному ринку МБК завдяки розвитку міжбанківських комунікацій відбувається істотне зниження можливостей банків з проведення арбітражної діяльності. Розповсюдження комп'ютерних та інформаційних технологій дозволяє всім учасникам ринку досить точно визначати його ємність та рівень цін, що суттєво знижує дохід від здійснення арбітражних операцій.

Проте економічні передумови для арбітражу з МБК взагалі не зникли. Вони підтримуються існуючими відмінностями в рівнях процентних ставок на міжнародних і національних ринках МБК. Найбільш очевидним останнім часом в Україні стає факт заробляння банками, що мають доступ до міжнародних ринків МБК, прибутків від спрямування відповідних коштів в середину банківської системи країни, яка потерпає від дефіциту ресурсів на внутрішньому грошовому ринку.

Проведений аналіз досі стосувався ролі МБК в діяльності банків-кредитоотримувачів. Але не менш важливу роль МБК відіграє і в діяльності банків-кредиторів. Тому актуальним є дослідження цілей та факторів, які визначають пропозицію відповідних фінансових інструментів з боку банків і потреби останніх у виході на ринок у якості продавців.

Розібрана ситуація з арбітражними операціями дає можливість не повертатись до них, а зосередитись на міжбанківських кредитах, що надаються за рахунок небанківських джерел.

Звичайно, що ключовою ціллю банків-кредиторів на ринку МБК, як і на інших кредитних ринках, є отримання прибутку. Та в силу особливостей самого ринку МБК на ньому діє ряд специфічних чинників одержання прибутку, яких нема на інших ринках.

Справа в тім, що багато угод на ринку носить надто короткостроковий характер - до місяця, зі значною часткою взагалі одноденних. Цьому сприяє висока питома вага на ринку МБК попиту на гроші як миттєву ліквідність. Розміщення в МБК закумульованих для іншого використання, а до того часу вільних ресурсів, навіть на зовсім короткі строки, може стати додатковим джерелом доходу для банків. Подібні оборудки з “надто-короткими” грошима спонукаються досить низькою власною ризикованістю й в першу чергу з причини відносної надійності таких кредитоотримувачів як банки (детально це розглядатиметься в підрозділі 3.1). До того ж альтернативних варіантів розміщення не так вже й багато. Наприклад, валютний та фондовий ринки за спокійного розвитку такої можливості банкам не дають зважаючи на істотне обмеження допустимої строковості розміщення коштів, що лише тимчасово є вільними.

Зрозуміло, що зі збільшенням терміну міжбанківських кредитів починає діяти так зване «золоте банківське правило», яке встановлює взаємозалежність між ризиком та дохідністю активів. Відтоді, МБК поступається більш дохідним банківським активам, й слугує переважно для диверсифікації ризиків активних операцій банку.

З цього випливає друга ціль виходу банків-кредиторів на ринок МБК – забезпечення диверсифікації їх активів, досягнення якої відіграє важливу роль в стабілізації банківської діяльності.

Разом з тим ефективність ролі ринку МБК в реалізації зазначеної цілі банків має певні межи, які обумовлюються оптимальним розміром питомої ваги міжбанківського кредиту серед інших банківських активів. Порушення принципу оптимального розміру МБК буде не просто заважати відповідному використанню цього інструменту в управлінні активами, а навіть привносити зворотній ефект - спричинення погіршення диверсифікації активних операцій банків.

Характерно, що іноді банки, навіть усвідомлюючи можливий руйнівний вплив надмірного захоплення проведенням активних операцій на ринку МБК, не зменшують частку цих операцій в силу якихось об‘єктивних обставин. Так, до подібного банків може спонукати несприятлива економічна атмосфера, що проявляється в тимчасовій відсутності напрямків вигідного розміщення вільних ресурсів. Наприклад, кризовий стан вітчизняної економіки свого часу суттєво обмежував банківський перерозподіл ресурсів в реальний сектор економіки. Мала кількість надійних клієнтів⁸, особливо у невеликих банків, ускладнювала розміщення вільних коштів й вела до збільшення питомої ваги МБК у активах. В основі зацікавленості банків у цих операціях було керування принципом, що краще мати невеликі прибутки від міжбанківського кредитування, ніж наражатись на істотний ризик при кредитуванні в своїй більшості агонізуючого вітчизняного виробництва. На той самий результат працювали й нерозвиненість ринку цінних паперів України та недоступність для наших банків діяльності за межами країни.

Слід також відмітити, що на макрорівні роль ринку міжбанківських кредитів проявляється через зміну ситуації в інших сегментах грошового ринку та в економіці у цілому внаслідок перерозподілу грошових потоків в рамках всієї банківської системи.

Оскільки на ринок МБК впливають всі сегменти грошового ринку й він відчутно реагує на зміни у фінансовій сфері, то стан його кон‘юнктури стає об'єктивним віддзеркаленням їх поточного стану. Аналіз ситуації на ринку МБК дозволяє визначити, з чим пов'язані коливання попиту та пропозиції грошей. По його стану можна робити висновки про стан в цілому економіки, що важливо для аналітичних досліджень на макроекономічному рівні.

По-друге, його аналіз є особливо цінним для здійснення прогнозів. Він є основою для прогнозування динаміки подальших змін інших індикаторів грошового ринку. Оскільки кризова ситуація в банківській системі починається передусім зі сфери МБК, на цій основі виявляється сформульована професором А.Косим “екстремальна властивість МБК в якості вибухового імпульсу економічної кон’юнктури” [47, с.32]. Відтак, ставки МБК являються суттєвим макроекономічним індикатором.

Враховуючи зазначене, цілком закономірна увага до ринку МБК з боку центральних банків в розробці та реалізації їх монетарної політики. Кредитні операції центрального банку з банками другого рівня належать до методів державного управління і є інструментом впливу на економічні процеси. Безпосереднє регулювання грошового ринку за допомогою зазначеного інструменту здійснюється через створення умов, за яких посилюються чи послаблюються стимули економічних суб‘єктів до певної поведінки. Такий ефект забезпечується зміною процентної політики й процедури проведення відповідних кредитних операцій центрального банку.

Відповідно до цілей монетарної політики, центральні банки на ринку МБК проводять політику кредитної рестрикції (за рахунок зменшення активних та збільшення пасивних власних кредитних операцій) або кредитної експансії (за рахунок збільшення активних та зменшення пасивних власних кредитних операцій). Здійснюючи відповідні операції, центробанк уможливлює виконання свого основного призначення «забезпечення стабільності національної грошової одиниці» та функції «управління банківською системою». Правда, іноді в силу можливого протиріччя між вказаними завданнями⁹, прерогатива віддається виконанню першого з них.

Власне, управління банківською системою, що реалізується через кредитне обслуговування банків, є інструментом регулювання їх ліквідності. Проведення активних кредитних операцій центрального банку обумовлюється виконанням ним ролі «кредитора в останній інстанції»¹⁰ й спрямовується на підтримання банківської ліквідності, а пасивних – на її вилучення (стерилізацію)¹¹.

Загалом в проведенні відповідних операцій центральні банки можуть використовувати різні фінансові інструменти. Проте, традиційно, у здійсненні активних операцій вони оперують позичками (можливість забезпечення яких знижує ризиковість активних операцій), а у здійсненні пасивних – позиками та депозитами (оскільки центробанк, як інститут держави, є надійним партнером, залучення ним кредитів від банків не потребує забезпечення) ¹².

Істотні відмінності міжбанківського кредиту й за такою його ознакою як цільовий характер. Наприклад, чітко визначене Національним банком України (НБУ) цільове призначення має лише надання ним так званого стабілізаційного кредиту, який спрямовується на фінансове оздоровлення проблемних банків. Поряд з цим науковцями зазначається цільова орієнтація й інших кредитів: одні з них зумовлені задоволенням потреб банків в ліквідних коштах (називаються кредити ліквідності), другі - орієнтовані на реальний сектор економіки (інвестиційні кредити) [47, с.35; 153, с.165-167].

Зміни їх застосування виступають факторами, що впливають на стан ринку МБК і визначають його динаміку.

У кредитах стабілізаційному та ліквідності в чистому вигляді проявляється роль центробанку як кредитора останньої інстанції: будучи головним органом регулювання банківської системи він в такій спосіб бере на себе клопіт запобігання появі в ній кризових ситуацій. При здійсненні ж інвестиційного кредитування центральний банк більш явно виступає як стимулятор розвитку реального сектору економіки.

Поділяючи теж цей погляд, ми хотіли б дещо його вдосконалити через уточнення назви кредитів. Справа в тім, що оскільки всі активні кредитні операції центрального банку так чи інакше сприяють покращенню банківської ліквідності, то така назва одних з них як “кредити ліквідності” не зовсім вдала, бо наражається на нечітку зрозумілість призначення відповідних кредитів. В зв’язку з цим хочемо запропонувати користуватись називанням подібних кредитів непередбачуваними, що краще визначатиме їх мету допомагати уникнення ситуації погіршення фінансового стану банків через зазвичай непередбачуване зменшення джерел ресурсів або виникнення тимчасових труднощів при їх пошуку.

Окрім чисто фінансових цілей діяльністю на ринку МБК банки можуть виконувати й інші задачі, що стоять перед ними. Зокрема, одержувати досвід і нагромаджувати інформацію необхідні банку для роботи на інших сегментах грошового ринку або для переходу до нових видів фінансової діяльності.

Оскільки ринок МБК вчить оперативно реагувати на зміни ситуацій на грошовому ринку, він надає банкам можливість відпрацювати багато методів та отримати різноманітні навички банківського менеджменту в режимі системного підходу, сприяє ефективному поєднанню різних видів банківських операцій. Вочевидь, що практика з МБК може легко бути трансформована в діяльність по іншим міжбанківським операціям, наприклад, пов’язаним з хеджуванням, здійсненням клірингових розрахунків тощо. Ринок МБК сприяє також створенню різноманітних міжбанківських об'єднань, посиленню прозорості банківської діяльності, поліпшенню співробітництва банків.

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.

У вітчизняній банківській системі поки що зберігається наявність конкурентного середовища, що виключає суттєве нівелювання процентної політики НБУ таким фактором як штучне заниження чи завищення ринкових ставок банками-лідерами. Щоправда останнім часом на формування ставок ринку МБК істотно почала впливати зрісша присутність іноземних банків, які працюють в Україні. Зокрема доступність цих банків до закордонних ринків МБК позбавляє НБУ можливості впливати на процентні ставки на національному ринку й таким чином дієво проводити власну монетарну політику. Але зазначена негативна тенденція все-таки ще не набула рис ключового фактору стримання ефективності політики офіційних ставок НБУ.

Залежність ефективності політики офіційних ставок НБУ від ситуацій, що складаються на інших, крім ринку МБК, секторах грошового ринку (наприклад, фо-ндовому, валютному, сектору клієнтських кредитів) та розвитку економіки загалом є звичайною. Нерозвиненість вітчизняного фондового ринку, нормативні перепони щодо спекулятивних операцій на валютному ринку, рівний розвиток ринку клієн-тських кредитів та економіки загалом не стають на суттєвій заваді зосередженню НБУ з приводу вдосконалення дієвості власної політики офіційних ставок.

Історія розвитку політики офіційних ставок НБУ свідчить, що її ефективність й досі залежить в першу чергу від ставлення самого НБУ до використання даного монетарного інструменту. Справа в тім, що це використання обумовлюється монетарним режимом, який обрала країна. Як відомо, основною метою діяльності НБУ є підтримання стабільності купівельної спроможності національної валюти, а важливим напрямком діяльності – максимальне наближення монетарної політики до стандартів ЄС через впровадження режиму інфляційного таргетування. Натомість де-факто головна увага приділяється курсовим орієнтирам (утриманню незмінною обмінної пропорції гривні з валютами інших країн), а масові інтервенції НБУ на валютному ринку виступають основним джерелом насичення економіки грошима. Як наслідок роль офіційних ставок НБУ в цих умовах є обмеженою.

Звичайно впровадженню ефективної моделі управління процентною політикою НБУ також заважає й надлишок ліквідності в банківській системі, що спостерігається останніми роками. Проте в разі відходу від моделі керованого плаваючого валютного курсу через запровадження відповідно вільно плаваючого, та перетворення на базовий канал емісії грошових коштів позичок НБУ з рефінансування, комерційні банки відчуватимуть потребу в останньому. Валютні інтервенції НБУ мають здійснюватись в такому разі лише у надзвичайних випадках, викликаних шоковими обставинами. Поточна ж акумуляція НБУ надлишкової іноземної валюти в банківській системі може здійснюватись через використання її в якості забезпечення централізованих кредитів рефінансування.

Та нажаль для реалізації орієнтації на таргетування інфляції в Україні ще не створені відповідні загальноекономічні та правові умови. Крім того впровадження такого режиму в умовах значної залежності економіки країни від зовнішнього сектору (в тому числі й від закордонних ринків МБК) нестиме значні ризики її розвитку, а тому має відбуватись разом із такими структурними змінами як розвиток внутрішнього ринку та зменшення ступеня доларизації економіки. Наразі ж актуальним є зосередження уваги НБУ на проведенні стерилізаційних кредитних операцій (про що вже йшла мова в підрозділі 2.1).

Відтак ключову роль у орієнтації діяльності як на ринку МБК, так і на інших секторах грошового ринку України відіграють індикатори міжбанківських кредитних ставок 2-го рівня. Вони дозволяють будувати оптимальну поведінку на грошовому ринку в умовах цінової ситуації, що постійно змінюється. Проте ті показники ставок ринку МБК, що оприлюднюються для широкої громадськості, не завжди витримуються об’єктивності в розрахунку, й відтак не можуть повністю замінити індикативну роль для економіки процентної політики центрального банку.

Найперші індикатори міжбанківських кредитних ставок 2-го рівня було розроблено Британською Банківською Асоціацією (British Banking Association - ВВА). Вона з 1984 року почала оприлюднювати показники LIBOR¹³ та LIBID¹⁴, що представляють собою відсоткові ставки, за якими між першокласними банками відповідно надаються та залучаються грошові кошти на Лондонському ринку МБК.

За ставкам LIBOR та LIBID не стоїть жодної офіційно фіксуємої величини. Індекс розраховується ВВА як щоденний (кожного ділового дня) безкоштовний сервіс. Банки, що входять до бази розрахунку індексу, надають свої ставки між 11:00 та 11:30 за лондонським часом, а близько 12:00 публікується безпосередній фіксинг LIBOR та LIBID, який розраховується як середнє арифметичне по банкам¹⁵ в розрізі:

• семи базових валют - GBP, USD, JPY, CHF, CAD, AUD, EUR¹⁶;
  
• декількох періодів строковості МБК - 1 тиждень; 1,2, 3, 6, 9 і 12 місяців.
  

ВВА регулярно (як мінімум раз на рік) переглядає список банків, які надають свої котирування для розрахунку LIBOR та LIBID. Вимогами до них є наявність міц-ного ринкового балансу, стабільної позитивної ділової репутації, високого рівня кре-дитного рейтингу, активність на ринку певного виду валюти, що входить до LIBOR та ін. При перегляді списку «довідкових» банків враховуються рекомендації учас-ників ринку МБК. Основними «довідковими» банками ще з середини 80-х років є:

- Banque Nationale de Paris (Франція),

- Bank of Tokyo (Японія),

- Deutsche Bank (Німеччини),

- Morgan Guaranty Trust Company of New York (США)

- National Westminster Bank (Великобританія).

Для визначення ставок LIBOR та LIBID у євро ВВА опитується найбільша кількість (16) банків з Європи, Азії та Америки.

Примітно, що LIBOR та LIBID набули значення світового індексного показника, що використовується як база для розрахунків на багатьох міжнародних та національних грошових ринках. Цьому сприяє те, що ці показники:

• вже давно застосовуються, а отже витримали перевірку часом;
  
• пропонують фіксинг по найбільшому (порівняно із іншими аналогічними індикаторами) набору валют;
  
• мають відкритий і зрозумілий широкому загалу механізм розрахунку;
  
• є надійними, оскільки розраховуються за банками, які мають високий кредитний рейтинг і є маркет-мейкерами з МБК;
  
• є загальновідомими в суспільстві;
  
• можуть мати широке комерційне застосування;
  
• активно використовуються в практичній роботі на грошовому ринку Лондона, на якому, до речі, здійснюється значна частина міжнародних операцій з МБК та з похідними інструментами, які прив’язуються до ставок LIBOR та LIBID.
  

Згодом в інших фінансових столицях з'явилися власні ставки аналогічні LIBOR: ПІБОР у Парижі, ТІБОР у Токіо, ФІБОР у Франкфурті, СІБОР у Сінгапурі, НІБОР у Нассау, КІБОР у Кувейті, ЛЮКСІБОР у Люксембург та ін. В їхньому обчисленні є деякі відмінності. Наприклад, середній ТІБОР підраховується одразу у трьох варіантах: по 5 банкам, по 10 банкам та за всіма довідковими банками. СІБОР (доларовий) обчислюється лише по 4 сінгапурським банкам. ФІБОР має два варіанти - ФІБОР 365/360 і ФІБОР 360/360, кожна з цих ставок є середньою за різними банками: перша розраховується німецькими банківськими асоціаціями за даними 19 головних банків на 1, 2, 3, 4, 5, 6 місяців, друга - банком Priwat-Discont за даними 12 німецьких банків на 3 і 6 місяців. Проте визначальна роль LIBOR як загальновизнаного світового орієнтира зберігається.

Власне на пострадянській території у формуванні індикаторів ринку МБК найцікавішим видається російський досвід.

Уперше схему розрахунку узагальненого показника ставок МБК - MIBOR/MIBID (Moscow іnterbank оffered/ bіd rate) було створено на початку 1993р. агентством Скейт-Прес. Для цього використовувалась інформація, яка надавалась найбільш активними учасниками ринку МБК. Із серпня 1993р. розрахункову базу звужено до ставок лише 5 з відповідних учасників, у число яких незмінно входили банки: Ділова Росія, Оргбанк, Митищінський комбанк, Твєрь-універсалбанк, а 5-й обирався у відповідності до обсягу операцій. Нарешті, з 1 червня 1994 р. технологія Скейт-Пресс із розрахунку MIBOR/MIBID була наближена до тієї схеми формування аналогічних індикаторів, що існує в усьому світі, - коли в якості базових приймаються ставки по кредитах, що втримуються найбільшими по активах банками по відношенню один до одного.

Поряд з цим, інформаційний центр Рейтинг з осені 1993 р. самостійно почав розраховувати ставки MIBOR для публікації у своїх щомісячних бюлетенях.

На початку ж липня 1994 р. у ставки MIBOR з'явився ще один центр для розрахунку – Інформаційний консорціум, який намагався розширити склад банків, по яких передбачалося розраховувати ставки. Ініціатива створення консорціуму виходила від одного з активних учасників ринку МБК – Міжбанківського об'єднання «Оргбанк», а також ряду інформаційно-аналітичних агентств. Саме вони поряд із ЦБ РФ і деякими комерційними банками ввійшли до складу Інформаційного консорціуму¹⁷. Як базові індикатори були прийняті наступні показники: оголошена ставка по розміщенню кредитів – MIBOR, оголошена ставка по залученню кредитів – MIBID (Moscow Interbank Bid), середня фактична ставка по наданих кредитах – MIACR (Moscow InterBank Actual Credit Rate). Перші дві розраховувались на основі щоденних даних комерційних банків по заявлених ставках як середня арифметична величина зі ставок відповідно залучення і розміщення кредиту. Третя ж визначалася як середньозважена із середніх значень ставок, розрахованих банками по кожному зі стандартних термінів кредитування, а в якості ваги використовувалися обсяги реальних кредитних угод. Фільтрація угод за вагою здійснювалась з метою запобігання порушення достовірності індикатора, оскільки в противному разі численні угоди з незначними сумами можуть здійснювати більший вплив на середньозважену ставку, ніж кілька великих угод, сумарний оборот яких перевищує сукупну суму дрібних. Для обмеження ж впливу на рівень ставок MIACR тих ставок, що істотно відхиляються від переважаючих на ринку величин (через особливі умови конкретних угод), використовувалась процедура відсікання екстремальних значень ставок по фактичних угодах. Розрахунок усіх показників ставок МБК здійснювався по термінах у 1, 3, 7, 14, 21, 30, 60 і 90 днів.

Але, можна назвати принаймні ще одну ставку Росії, що також заснована на реальних угодах із МБК. Це ставка INSTAR (Interbank Short-Term Actual Rate), яка розроблена Міжбанківським фінансовим дом ІнфоЦентр. ЇЇ поточний показник формується виходячи з укладених банками угод за минулий день. В методиці розрахунку середньозваженої ставки (на кожен строк кредиту до 90 днів по всім здійсненим банками угодам на відповідний строк) застосовуються вагові коефіцієнти, які залежать не лише від сум кредитів, а й від повторюваності ставок. Наприклад, ставки, які найменше представлені в поточній виборці, мають й найменшу вагу. Інформацію для розрахунку надають, крім московських, також банки та філії з інших міст Росії.

Враховуючи дане розмаїття російських варіантів індикаторів МБК, фахівці і по сьогодні активно обговорюють їх переваги, недоліки та перспективи.

У країнах з розвиненою ринковою економікою ставки, що оголошуються банками, близькі до фактичних. В умовах сучасної Росії банк, що оголосив ставку, не обов'язково здійснить операцію по початково заявленій ціні кредиту. Крім цього незбіг заявлених та фактичних ставок обумовлюється й швидкою зміною кон'юнктури. В результаті, такі індикатори як MIBOR/MIBID агентства Скейт-Пресс і Інформаційного консорціуму не відбивають реального положення справ на ринку МБК. Дорікання викликає також той факт, що базою для їх розрахунку є ставки найбільших за сумою активів банків, а це далеко не всі банки, що визначають ситуацію на відповідному ринку.

Банки, що входять у базу для розрахунку ставки INSTAR, навпаки, - хоч й активно працюють на ринку МБК, проте не є лідерами на ньому по обсягах угод. А для розрахунку середньозважених ставок обсяги угод мають визначальне значення. Крім того, INSTAR являє собою єдиний показник, в якому ставки залучення та розміщення МБК усереднені. Це "змазує" реальну картину відповідного ринку і не дозволяє, використовуючи показник маржі, розраховувати його прибутковість.

Притаманність зазначених недоліків в цілому пояснюється відносно молодим віком їх виникнення. Міжбанківські кредитні індикатори, що займають важливе місце у системах процентних ставок за кордоном, за довгий період свого існування також пройшли складний шлях еволюції, і техніка їх розрахунків неодноразово змінювалася.

В міру розвитку вітчизняних грошового ринку взагалі та ринку МБК зокрема також загострювалася потреба у визначенні аналогів лондонських та московських відповідно LIBOR/LIBID та MIBOR/MIBID тощо.

В 1994 р. в період роботи Банківського кредитного союзу експертами газети «Фінансова Україна» та АКБ «Приватбанк» були розраховані перші індикатори українського ринку МБК - KIBOR (Kiev Interbank Offered Rate) і KIBID (Kiev Interbank Bid Rate) – середньозважені ставки відповідно пропозиції та попиту. Обидва індикатори розраховувалися для кожного строку кредиту і були наближені до процентних ставок тих банків, що пропонували або купляли кредитні ресурси у великих об‘ємах. Крім того, приводився узагальнений показник KIBOR, при розрахунку якого усереднювалися (за ваговими коефіцієнтами) всі процентні ставки продавців незалежно від того, на який строк пропонуються кредити. Таким чином, в одному показнику враховувався і рівень ставки, і характер розподілу запропонованих коштів за строками кредитів, що давало змогу зафіксувати будь-які зміни структури пропозиції. Узагальнений KIBID не розраховувався, тому що попит переважно пред‘являвся на окремі строки і випадково.

З середини 1997р. почали публікуватись також KIBOR/KIBID розраховані експертами газети БІЗНЕС. Їх розрахунок здійснювався на основі заявлених станом на 15.00 київського часу кожного четверга ставок з МБК певної групи банків (активних гравців ринку МБК в основному з першої двадцятки переліку банків за розміром активів). Склад довідкових банків з того часу майже не змінився й лише незначною мірою розширився (на сьогодні - 16¹⁸). Розраховуються KIBOR/KIBID у гривні та долару на строк овернайт, 7, 14, 30, 60, 90 днів.

З часом подібні індикатори щоденно почали визначатись іншими інформаційно-аналітичними агентствами: “Гроші та світ”, “Інтерфакс-Україна”, “CBONDS”, Reuters тощо.

Проте на відміну від лондонських LIBOR/LIBID й аналогічно російським MIBOR/MIBID українські ставки KIBOR/KIBID не є реальними ринковими показниками ринку МБК (по відповідним ставкам угоди не укладаються), через що можуть використовуватись лише для аналізу загальних тенденцій на останньому, а впливу на визначення інших ставок грошового ринку не здійснюють.

Що стосується середньозваженої ставки з МБК, яка розраховується НБУ (ставка KIAKR), то вона використовується лише для визначення справедливої вартості цінних паперів в портфелі банку та формування резерву по ним.

Враховуючи недосконалість існуючих індикаторів, в листопаді 2007р. вісім вітчизняних банків¹⁹ створили свій аналог KIBOR/KIBID – міжбанківський індекс для гривневих позичок та депозитів KievPrime.

Дана ринкова ставка-орієнтир щоденно розраховується агентством Reuters на базі фактичних процентних ставок, що пропонуються вісімкою банків на гривневі МБК строком 1 день, тиждень, місяць, два та три місяці (в подальшому заплановано також строком на 6 місяців). Мінімальна сума МБК – 10 млн. грн., максимальна не обмежена. Для розрахунку індексу відсікаються дві максимальні та мінімальні ставки й з решти виводиться середньоарифметичне значення. Примітно, що довідкові банки зобов’язані здійснювати угоди між собою в межах вузького коридору ставок – різниця між ставками попиту та пропозиції не має перевищувати 50 базисних пункти (тобто 0,5% річних). Це вигідно відрізняється від існуючих в Україні аналогічних індексів, яким притаманний дуже широкий спред. Наприклад, ставка KIEIBOR, що розраховується з 1999р. агентством Reuters разом із Асоціацією українських банків²⁰, іноді має різницю між ставками попиту та пропозиції до 400 базисних пунктів (4% річних).

Нововведення ініціював Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), який першим й почав активно користуватись індексом. Цей інститут нещодавно отримав дозвіл НБУ надавати в Україні кредити в національній валюті, а тому зацікавлений в залученні гривневих МБК та випуску власних гривневих облігацій. Успіх реалізації відповідного власного фондування та фінансування проектів ЄБРР логічно вбачає лише за умови проведення їх із використанням плаваючої ставки, застосуванню якої досі заважала відсутність реальних індикаторів вартості ресурсів грошового ринку до яких можна було б цю ставку “прив’язати”.

Раніше ЄБРР вже запровадив подібні індикатори в країнах Прибалтики, Болгарії, Казахстані та Росії. В останній, наприклад, індекс рублевих МБК MosPrime із схожою до KievPrime процедурою розрахунку створено в 2005р. й вже за рік він знайшов широке розповсюдження. Крім ЄБРР його використовують інші емітенти облігацій з плаваючою ставкою та банки при кредитуванні (особливо іпотечному) клієнтів із плаваючою ставкою. Українські банки також очікують, що створення KievPrime надасть поштовх для розвитку фінансових інструментів з плаваючою ставкою. Адже на грошовому ринку України існує серйозний попит як з боку клієнтів, так і банків на гривневе фондування, що гальмується без впровадження плаваючих ставок. Банки змушені встановлювати або дуже високі кредитні ставки в гривні або оговорювати в договорах з клієнтами можливість їх зміни. Ставка KievPrime знадобиться для прозорого визначення вартості кредитів та дозволить знизити останню. Крім того наявність надійного індикатора є однією з головних умов роботи на ринку похідних інструментів (хеджування), розвиток якого до цього часу крім іншого стримувала відсутність загальновизнаного індикатора вартості гривневих ресурсів.

Новий індекс є вигідним як безпосередньо для вісімки банків, які зможуть працювати з МБК за зрозумілою та прогнозованою ставкою, так і для решти банків України, які залучатимуть ресурси від пулу банків-творців індикатора за ставкою KievPrime плюс спред (його самостійно визначатиме банк-продавець ресурсів виходячи з власної оцінки банка-покупця).

Найчастіше дорікання до проекту виникають щодо вузькості кола учасників. Але ЄБРР відмічає, що банки відбиралися виходячи з репутації, кредитного рейтингу, досвіду та діяльності роботи. Вони мали бути рівними (за капіталізацією), довіряти один одному, можуть виставляти реальні ставки і надавати значні суми коштів. В разі використання в розрахунках малого банку виникає питання його кредитоспроможності та надійності. В принципі до вісімки потрапили майже всі основні оператори ринку МБК. За межами з останніх залишились лише ПриватБанк, банк “Надра” та ОТР Банк. Проте ЄБРР не виключає можливості розширення відповідного кола. До того ж не всі учасники ринку МБК мають бажання потрапити до відповідного пулу, оскільки не готові розміщувати ресурси на довший строк ніж місяць (саме місячний строк на сьогодні переважно є граничним на вітчизняному ринку МБК) та ще й в великих обсягах. Ставки KIBOR та KIBID, які розраховують декілька інформагентств вказують ціну для всіх банків, в той час як KievPrime позиціонується як ціна для найкращих банків. Наприклад, Британська асоціація банкірів при розрахунку LIBOR враховує теж ставки лише провідних банків ринку, кількість яких в розрахунку для різних валют коливається від 8 до 16.

Поточна ситуація із змінами ставок по міжбанківським кредитам, яка демонструє надзвичайний рівень коливань, в свою чергу піднімає питання про чинники, які здійснюють на них вплив. Серед специфічних чинників ціноутворення на ринку МБК необхідно виділити бюджетні потоки та виконання банками нормативу обов‘язкового резервування. Виходячи з відповідних «піків» потреб банків у залученні МБК – під час відтоку коштів з рахунків їх клієнтів для здійснення податкових платежів та під час контрольних резервних дат - ставки регулярно зростають. Загалом же формування цін на ринку МБК зазнає впливу чинників аналогічних й для ринку клієнтських кредитів. До них можна віднести:

1. процентну політику центрального банку;
   
2. рівень інфляції та інфляційні очікування;
   
3. норму прибутку від інших активних операцій банків (тенденції розвитку споріднених сегментів грошового ринку – валютного, фондового, інших);
   
4. строк кредиту;
   
5. ризик;
   
6. розмір кредиту;
   
7. якість застави;
   
8. зміст заходів, що кредитуються;
   
9. витрати на оформлення кредиту і контроль;
   
10. ставки банків-конкурентів;
    
11. характер відносин між банками - кредитором і кредитоотримувачем;
    
12. зовнішньоекономічні фактори;
    
13. регулятивні заходи держави;
    
14. інше.
    

Розглянемо детальніше особливості механізму дії деяких з цих чинників на вітчизняному ринку МБК.

1. Питання впливу процентної політики НБУ ми дослідили в першій половині цього підрозділу. Звичайно, ця політика є детермінантою пропозиції коштів на міжбанкіському ринку, безпосередньо впливає на ліквідність банківського сектору, на кон”юнктуру ринку МБК. Тому це скоріш за все чинник фундаментальної дії, що впливає на ціноутворення через попит та пропозицію на ринку МБК.

2. Рівень інфляції впливає як на ставку центрального банку, так і на кредитні ставки комерційних банків. Незважаючи на те, що центральний банк встановлює позитивну процентну ставку (тобто з урахуванням інфляції), комерційні банки також враховують інфляційний фактор. Річ у тім, що базова ставка центрального банку змінюється не часто, тому в періоди між її змінами і при інфляційній активності у комерційних банків виникає потреба враховувати ту інфляцію, яка не покрита базовою ставкою. Крім того, як зазначалося вище, НБУ в окремі періоди може допускати від”ємну ставку, що змушує комерційні банки повністю враховувати інфляційний чинник у своїх кредитних ставках.

Характерно, що зростання грошової маси, збільшуючи сукупну пропозицію на ринку кредитних ресурсів, обумовлює відносне зниження процентних ставок на короткостроковому міжбанківському ринку. Проте в довгостроковому часовому інтервалі ставки МБК мають тенденцію до зростання під тиском інфляційних тенденцій.

Крім того, зростання темпів інфляції змушує комерційні банки скорочувати обсяги портфелів довгих кредитів і спрямовувати вивільнені кошти у сферу арбітражу, що також спричинює зростання процентних ставок на ринку МБК.

В цій ситуації банки-кредитоотримувачи навпаки, - усвідомлюючи можливість повернення основної суми кредиту і відсотків за допомогою “інфляції”, певною мірою посилюють попит на кредитні ресурси.

3. Норма прибутку від інших активних операцій банку слугує одним з орієнтирів при встановленні норми позичкового процента.

Звичайно, міжбанківський кредитний ринок необхідно розглядати в зв'язку з іншими складовими фінансового ринку, що впливають на попит і пропозицію на ринку МБК і, відповідно, у кінцевому рахунку, на процентні ставки. Хоч повноцінне зіставлення взаємовпливу ставок по міжбанківських кредитах і процентних ставок на інших ринках, наприклад, таких як ринок іноземної валюти, ринок цінних паперів, депозитні і позичкові клієнтські ринки, та закордонні грошові ринки, можливо лише за умови ефективного функціонування таких ринків.

Важливою частиною фінансової системи будь-якої країни є валютний ринок, а тому ставка МБК є надто чутливою до зміни кон’юнктури цього ринку.. Зокрема, для перехідної економіки України, що характеризується низьким рівнем монетизації й одночасно високим рівнем доларизації, обмінний курс є ключовим фінансовим індикатором. Тому зростання девальваційних очікувань і наступне підвищення ризиків запозичення негайно спричинює підвищення процентних ставок і маржі по кредитах. Крім стандартного впливу очікуваної девальвації обмінного курсу на рівень процентних ставок немає інших механізмів взаємозв'язку обмінного курсу і ставок по кредитам.

Процентні ставки по державних цінних паперах у країнах з розвиненою економікою коливаються у відповідності з ставками міжбанківського кредиту (ці фінансові інструменти, як і міжбанківські кредити, вважаються ліквідними інвестиціями з низьким рівнем ризику).

Проте ситуація на грошовому ринку України дещо інша. Хоча певна кореляція між ставками на ринку МБК і прибутковістю ОВДП існує, але в силу того, що після шокуючої конверсії ОВДП на початку 1999 р. вторинний ринок державних цінних паперів майже повністю деградував і втрачена можливість вільного переливу між цими ринками, тісного взаємозв'язку між ними не спостерігається.

Недостатній розвиток вітчизняного ринку корпоративних цінних паперів поки що теж має слабкий вплив на формування вартості міжбанківських кредитних ресурсів.