Geum.ru

Національна академія наук україни інститут держави І права ім. В. М. Корецького

Вид материалаДокументы
3.3. Методи і засоби протидії кримінальній субкультурі
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9

3.3. Методи і засоби протидії кримінальній субкультурі


Коло проблем, що створює поширення кримінальної субкультури в Україні сьогодні надзвичайно широке. Наслідком криміногенного впливу на суспільство є виникнення численних негативних процесів в суспільстві, які можна умовно об’єднати терміном “стан криміналізму”. Важливість подолання негативного впливу такого стану визначив О.М. Костенко: “Доля України нині вирішується на шляху подолання кримінального свавілля, яке, вразивши державну владу, паралізує функціонування політики, економіки, юстиції, моралі тощо. Досвід людства дає підстави для застереження: держави гинуть, якщо перестають відрізняти злочинців від незлочинців... Треба визнати, що у криміналізацію держави свій внесок роблять ті громадяни, які через неналежний рівень своєї соціальної культури сприяють цій криміналізації”[80, с.108]. Отже, основною передумовою поширеності норм кримінальної субкультури в суспільстві можна визначити соціальне і правове безкультур’я, яке має місце сьогодні в Україні. Відповідно до цього, основним заходом протистояння засиллю кримінальної ідеології професійних злочинців має стати політика держави, спрямована на подолання такого безкультур’я. Які є конкретні заходи можуть вплинути на негативну ситуацію, пов’язану з поширенням кримінальної субкультури?
  1. Вважаємо за доцільне проведення розробки спеціальної державної соціальної програми, головною метою якої буде координація заходів держави на всіх рівнях і у всіх сферах життя (педагогічний процес, створення нової концепції культурно-пізнавальних програм на телебаченні, розвиток мистецтва, підвищення рівня правової культури пересічного громадянина) з метою подолання безкультур’я, підвищення загального рівня культури в країні, боротьби з проявами засилля кримінальної субкультури.
  2. Включення криміногенного впливу кримінальної субкультури до факторів, що посягають на моральність в Україні.

На нашу думку, недостатньою є робота органів держаної влади, спрямована на захист моралі в Україні. Кримінальна субкультура своїм впливом, крім інших галузей життя, посягає на моральність в Україні[132, с.330]. Підтвердженням цього судження є прояви асоціальності, розбещеності, негативного відношення до органів державної влади і влади взагалі, презирство до законослухняних громадян, яке виникають у осіб, вражених впливом кримінальної субкультури. На жаль, законодавство України не відображає цю досить серйозну проблему. Наприклад, Закон України “Про захист суспільної моралі” від 20 листопада 2003 р. № 1296-IV визначає суспільну мораль як “систему етичних норм, правил поведінки, що склалися в суспільстві на основі традиційних духовних і культурних цінностей, уявлень про добро, честь, гідність, громадський обов’язок, совість, справедливість”[135, с.192]. Хіба ж саме не на перераховані суспільні цінності, що склалися в Україні традиційно, посягає кримінальна субкультура впливом своїх норм? Проте згідно ст. 2 Закону України “Про захист суспільної моралі” забороняться виробництво і поширення продукції, яка пропагує війну, національну та релігійну ворожнечу, зміну шляхом насильства конституційного ладу або територіальної цілісності України; пропагує фашизм та неофашизм; принижує або ображає націю чи особистість за національною ознакою; пропагує бузувірство, блюзнірство, неповагу до національних і релігійних святинь; принижує особистість, є проявом знущання з приводу фізичних вад (каліцтва), з душевнохворих, літніх людей; пропагує невігластво, неповагу до батьків; пропагує наркоманію, токсикоманію, алкоголізм, тютюнокуріння та інші шкідливі звички[135, с.192]. При цьому, на жаль, нічого не сказано про заборону на поширення норм кримінальної субкультури, реклами злочинного способу життя, поширення атрибутів злочинного світу. В зв’язку з цим, пропонуємо законодавчо закріпити визначення “кримінальної субкультури” як суспільно-небезпечного явища, і ввести у ст. 2 Закону України “Про захист суспільної моралі” підпункт, що заборонить виробництво і поширення продукції, яка пропагує норми кримінальної субкультури, рекламує злочинний спосіб життя. На сьогодні ж вказаний нормативно-правовий акт захищає суспільну мораль, переважно, в сфері статевої недоторканності неповнолітніх. Важливо зрозуміти, що поширення норм кримінальної субкультури має ніяк не менший, а, можливо, і більший шкідливий вплив на неповнолітніх, ніж поширення порнографії і культу насилля і жорстокості.
  • Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl
  • До роботи над розробкою Програми доцільно залучити як науковців (юристів, соціологів, психологів, педагогів) так і практичних працівників – співробітників Кримінальної міліції у справах неповнолітніх, спеціалістів з установ і організацій, які здійснюють роботу з неповнолітніми, педагогів навчальних закладів тощо. Це дозволить виважено і всебічно втілити у Програмі рішення найбільш болючіших питань, пов’язаних із втягненням неповнолітніх у злочинну та іншу антигромадську діяльність.
  • З метою більш ефективної боротьби із поширенням кримінальної субкультури шляхом розповсюдження творів засобами масової інформації, доцільно таку боротьбу проводити спільними зусиллями як пострадянських країн (Росії, Бєларусі, Молдови, країн Прибалтики тощо), так і країн-членів Европейського Союзу.



ВИСНОВКИ


Проведене дослідження дозволяє зробити ряд висновків і внести рекомендації щодо поліпшення чинного законодавства, що регулює суспільні відносини в сфері захисту моральності в Україні від впливу криміногенних факторів, зокрема – від поширення норм кримінальної субкультури, в сфері недопущення втягнення неповнолітніх у злочинну і іншу антигромадську діяльність, яка включає в себе і передачу неповнолітнім звичаїв і традицій злочинного світу. Також дослідження дозволяє зробити загальні висновки з приводу історичної і соціальної природи норм кримінальної субкультури, прогнозувати їх видозміни і закономірності генезису.
    1. В сучасній кримінологічній науці назріла необхідність визначення поняття “кримінальної субкультури”, оскільки більшість викладених в дисертаційному дослідженні визначень не відповідають, на нашу думку, своєму призначенню, а саме – необхідності визначення психологічного відношення суб’єкта субкультурних відносин до псевдозаконів кримінального середовища.
    2. Пропонуємо визначити кримінальну субкультуру як узгодженість волі і свідомості особи із псевдозаконами кримінального середовища. Під узгодженістю волі і свідомості слід розуміти повне або часткове позитивне сприйняття норм поведінки, готовність їм підкорятися. Під „псевдозаконами кримінального середовища” – притаманні такому середовищу норми поведінки, які необхідні для його автономного (осібного) існування. Такі норми відображають асоціальні настрої, анархізм, відмову від системи загальнолюдських цінностей, які виражені в схильності до вчинення злочинів, ведення паразитичного способу життя, неповазі до суспільства, агресивності по відношенню до оточуючих тощо.
    3. Слід чітко відокремити кримінальну субкультуру від інших асоціальних субкультур. Кримінальна субкультура є специфічною, заснована на традиціях і звичаях злочинного світу, що склалися історично і має ряд як зовнішніх, так і внутрішніх специфічних ознак, які і відрізнять її серед інших асоціальних субкультур.
    4. Складовими кримінальної субкультури, які відрізняють її від інших є:
  • Регулятивні елементи. Це, так звані “закони” і “правила”, що регулюють взаємовідносини між злочинцями в зв’язку з дотриманням антисуспільного способу життя і вчиненням злочинів, специфічні ритуали спілкування і поведінки в злочинному середовищі.
  • Атрибутивні елементи. До них належать татуювання, жаргон, прізвиська, міміка, жестикуляція, що вказують на приналежність до того чи іншого виду злочинної діяльності.
  • Емоціональні елементи: пісні, вірші, прислів’я на злодійську тематику.
    1. На нашу думку, доцільно вести мову про три психологічних механізми відновлення злочинності, які засновані на поширенні норм кримінальної субкультури:
      • персоніфікований механізм. В такому випадку злочинець, найчастіше з багатим досвідом з місць позбавлення волі починає „виховувати” конкретного індивідуума, схильного до девіантної поведінки;
      • кримінально-груповий механізм. За допомогою нього кримінальна субкультура своїми нормами і звичаями зміцнює злочинні групи, подовжує їх існування;
      • криміналізація всього населення. Цей механізм вважаємо найважливішим в процесі розповсюдження кримінальної субкультури, а тому і найнебезпечнішим. Найчіткіше простежується вплив кримінальної субкультури на загальновизнану культуру через засоби мас-медіа: газети, журнали, радіо- і телеканали, художні фільми.
    2. Важливим негативним аспектом формування особистості злочинця, в даному випадку носія і розповсюджувача норм кримінальної субкультури, є його індивідуалістська орієнтація, егоїстичне світосприйняття, яке й виховує кримінальна субкультура.
    3. Важливість вивчення кримінальної субкультури для кримінології полягає в тому факті, що норми такої субкультури є надзвичайно привабливими для осіб, чиє духовне формування ще не закінчилось, а це найчастіше – неповнолітні. Тому кримінальна субкультура згубно діє на світосприйняття таких осіб, нав’язуючи їм асоціальну орієнтацію, егоїзм, схильність до насилля та ін.
    4. Немає ніякої необхідності вичленувати норми “тюремної субкультури” із норм кримінальної субкультури як за дією таких норм в просторі (місця позбавлення волі, місця поза виправно-трудовими установами), так і за колом суб’єктів таких норм (особи, що відбували покарання у вигляді позбавлення волі, особи, що не були засуджені, але приєднались до суб’єктів кримінальної субкультури).
    5. Пропонуємо під стратифікацією в кримінальній субкультурі розуміти “неформальний розподіл осіб, що є носіями кримінальної субкультури за чітко визначеними щаблями ієрархії”.
    6. Розвиток та занепад субкультур професійних злочинців, як і динаміка розвитку злочинності, є природним, хоча й негативним, соціальним явищем, що притаманне будь-якому суспільству.
    7. Сплески розвитку кримінальних субкультур найчастіше трапляються під час криз в економіці, після воєн, революцій, інших соціальних потрясінь, під час яких слабне державна влада, правоохоронні органи втрачають змогу ефективно контролювати динаміку злочинності, втрачається авторитет держави.
    8. Силові методи боротьби проти засилля кримінальних традицій дають лише тимчасовий результат. “Авторитети” кримінального середовища здатні припинити активну діяльність на певний час, очікуючи сприятливої нагоди для її відновлення, як це відбулось в шістдесяті роки в СРСР.
    9. Професійні злочинці, що живуть за псевдозаконами кримінальної субкультури здатні швидко орієнтуватись в навколишній ситуації, що змінюється, а також відповідно реагувати на такі зміни. Їх “понятія” не є чимось стабільним і непорушним, в залежності від обставин вони часто змінювались, інколи суттєво. На це слід звернути особливу увагу правоохоронним органам, що ведуть боротьбу з організованою злочинністю.
    10. Важливе місце в сукупності всіх складових елементів кримінальної культури (норми кримінальної субкультури, необов’язкові, але бажані правила поведінки, традиції в одязі, в зачісках, специфічний жаргон) займає фольклор суб’єктів кримінальної субкультури, що має однією із своїх цілей поширення так званої „воровської романтики”. Такий фольклор має своїми складовими пісні, вірші, інші твори художнього місту, які пропагують злочинний спосіб життя. Також до субкультурного фольклору професійних злочинців можна віднести різноманітні ігри, ритуали, жарти (інколи жорстокі) та ін. Всі вони, крім розважального характеру мають за мету поширення кримінальної субкультури.
    11. Норми кримінальної субкультури можна умовно розділити на декілька категорій: а) норми, що регламентують побутові питання суб’єктів кримінальної субкультури, тобто правила, що мають відношення до гігієни, до розміщення таких осіб в просторі тощо; б) імперативні норми, що регламентують особливості поведінки суб’єктів кримінальної поведінки (повинен робити обов’язково); в) заборонюючі норми, які містять конкретні заборони для носіїв субкультури (не має права робити); г) дозволяючі норми кримінальної субкультури (може робити, але не зобов’язаний); д) норми, що містять санкції за вчинення порушень псевдозаконів кримінальної субкультури.
    12. Не дивлячись на популістську декларативність норм кримінальної субкультури, що визначають своєю головною ціллю благо братства професійних злочинців, справжні їх цілі зовсім інші. На них покладене завдання створити якнайсприятливіші умови для розвитку професійної злочинності, що призведе до покращення становища “авторитетів” спільноти професійних злочинців.
    13. Особливо важливим фактором при визначенні впливу кримінальної субкультури на злочинність неповнолітніх є особа неповнолітнього, яка в даній ситуації виступає в двох якостях: об’єкту криміногенного впливу і, одночасно, суб’єкта девіантної поведінки, спровокованої асоціальною орієнтацією норм субкультури.
    14. Метою залучення неповнолітніх до активної участі в злочинному способі життя є:
  • вирішення “кадрового питання” злочинних угруповань і нестабільних груп, тобто вербування нових членів угруповань;
  • загальне криміногенне зараження молоді в країні задля полегшення подальшого залучення підлітків у злочинну та іншу протиправну діяльність;
  • для створення у підлітків образа “благородного злочинця”, що в загальному викличе більш терпиме відношення до професійних злочинців і скоєних ними злочинів у неповнолітніх, які не схильні до проявів девіації і не стануть в майбутньому правопорушниками. З цією метою використовується, найчастіше, так звана “злочинна романтика”.
    1. Небезпека, яку створює вільне на сьогодні поширення норм кримінальної субкультури за допомогою як персоніфікованого механізму, так і загального криміногенного впливу на суспільство, не оцінена належним чином ні органами державної влади та правоохоронними структурами, ні суспільством в цілому.
    2. Видається необхідним внести зміни до ст. 304 КК України “Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність”. Вважаємо за доцільне викласти ст. 304 КК України в наступній редакції: “Втягнення неповнолітніх у злочинну та іншу антигромадську діяльність карається...”, де одним із видів втягненням в антигромадську діяльність має розумітись втягнення неповнолітніх у життя за нормами кримінальної субкультури.
    3. Необхідним є, на нашу думку, включення криміногенного впливу кримінальної субкультури до факторів, що посягають на моральність в Україні. З цією метою потрібно внести зміни до Закону України, а саме: законодавчо закріпити визначення “кримінальної субкультури” як суспільно-небезпечного явища, і ввести у ст. 2 Закону України “Про захист суспільної моралі” підпункт, що заборонить виробництво і поширення продукції, яка пропагує норми кримінальної субкультури, рекламує злочинний спосіб життя. Ч. 3 ст. 2 Закону України “Про захист суспільної моралі” пропонуємо викласти у такій редакції: “...Забороняється виробництво і розповсюдження продукції, яка поширює норми кримінальної субкультури і пропагує злочинний спосіб життя а також створює позитивний образ злочинця”.