Вступ актуальність теми

Вид материала

Документы

Содержание Розділ 2. Правові аспекти інтеграції України до Європейського Союзу 2.2. Теоретико-правові проблеми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу Висновки до розділу 2

Подобный материал:

• Вступ актуальність теми, 1309.02kb.
• Загальна характеристика роботи актуальність теми, 260.19kb.
• Загальна характеристика роботи актуальність теми, 286.74kb.
• Загальна характеристика роботи актуальність теми, 338.68kb.
• Загальна характеристика роботи актуальність теми, 296.03kb.
• 1. Категорія буття в філософії. Філософське вчення про матерію та ідеальне Актуальність, 520.3kb.
• Загальна характеристика роботи актуальність теми дослідження, 364.3kb.
• Загальна характеристика роботи актуальність теми дослідження, 321.49kb.
• Загальна характеристика роботи актуальність теми, 286.77kb.
• Загальна характеристика роботи актуальність теми, 407.04kb.

Розділ 2. Правові аспекти інтеграції України до Європейського Союзу

2.1. Нормативно-правова основа та інституціональне забезпечення співробітництва між Україною та ЄС

Європейський вибір України відповідає інтересам Українського народу. Інтеграція України до Європейських структур, і перш за все до Європейського Союзу, є визначним чинником як її зовнішньополітичної діяльності, так і її внутрішньої політики на тривалу перспективу. Неухильна реалізація цього курсу забезпечуватиме гарантії верховенства права, політичного плюралізму, демократії, дотримання прав і свобод людини, розвиток в Україні громадянського суспільства та формування правової соціальної держави. Крім того, цей курс є запорукою зміцнення національної безпеки і позитивно впливає на стосунки України з країнами світового співтовариства. Як зазначено в спільній позиції країн-учасниць ЄС від 28 листопада 1994 року, Європейський Союз визнає проголошення незалежності України однією з найважливіших подій в історії сучасної Європи і переконаний, що демократично сильна Україна може зробити значний внесок у загальну європейську стабільність. Тому у своєму Плані дій щодо України ЄС висловив свій намір підтримувати незалежність, територіальну цілісність і суверенність України.

2. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl
   
3. Інтеграцію України до ЄС у контексті загальноєвропейської безпеки.
   

Вступ України до ЄС має стати для України запорукою її власної безпеки. Безпека України у контексті загальноєвропейської безпеки ґрунтується на тому, що розвиток і зміцнення ЄС поглиблюють загальноєвропейську безпеку в усіх її вимірах.

2. Політичну консолідацію та зміцнення демократії. Політична консолідація спрямована на:
   

• гарантування політичної стабільності як в Україні, так і на всьому Європейському континенті;
  
• забезпечення мирного розвитку та плідного співробітництва всіх європейських націй;
  

- зміцнення демократичних засад в українському суспільстві. Як зазначається в Стратегії, політичну консолідацію слід розглядати в зовнішньополітичному та внутрішньополітичному аспектах.

4. Зовнішньополітична консолідація спрямована, насамперед, на зміцнення європейської безпеки. Вона включає всебічне входження України в європейський політичний (у тому числі у сфері зовнішньої політики і політики безпеки), правовий, економічний, інформаційний, культурний простір.

Внутрішньополітична консолідація базується на виборі, зробленому українським суспільством на користь інтеграції до ЄС.

Вона включає, насамперед, зміцнення демократії та верховенства права в державі. Європейська інтеграція сприятиме становленню громадянського суспільства в Україні і дальшому формуванню української політичної нації як повноправного члена сім'ї європейських націй.

5. Адаптацію соціальної політики України до стандартів ЄС.
   

Вона полягає у реформуванні систем страхування, охорони праці, здоров'я, пенсійного забезпечення, політики зайнятості та інших галузей соціальної політики відповідно до стандартів ЄС і поступовому досягненні загальноєвропейського рівня соціального забезпечення і захисту населення.

5. Культурно-освітню і науково-технічну інтеграцію.
   
6. Регіональну інтеграцію.
   
7. Галузеву співпрацю.
   
8. Співробітництво у галузі охорони довкілля.
   

Крім того, стратегія інтеграції України до ЄС передбачає, яким чином здійснюватиметься внутрішнє забезпечення інтеграційного процесу, покладає керівництво цією діяльністю на Президента України, а на Кабінет Міністрів України — забезпечення реалізації цієї стратегії, оскільки це вимагає організаційної, фінансової, правової та інформаційної підтримки.

На підставі розпорядження Президента України від 27 червня 1999 року № 151/99-рп «Про перелік центральних органів виконавчої влади, відповідальних за здійснення завдань, визначених Стратегією інтеграції України до ЄС», до компетенції відповідних українських міністерств віднесено різні аспекти співробітництва з Європейським Союзом. Так, зокрема, до компетенції Міністерства закордонних справ віднесено здійснення зовнішньополітичного співробітництва, а до компетенції Міністерства юстиції - правове забезпечення європейської інтеграції України.

Для забезпечення реалізації такого важливого напрямку інтеграційного процесу, як адаптація законодавства України до законодавства ЄС, був виданий Указ Президента України від 9 лютого 1999 року № 145 «Про заходи щодо вдосконалення нормотворчої діяльності органів виконавчої влади», в якому зазначено, що адаптація законодавства є невід'ємною складовою загального нормотворчого процесу в Україні.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

В Плані дій, зокрема, мова йде про те, що європейська політика сусідства відкриває нові перспективи для партнерства, економічної інтеграції та співробітництва, в тому числі, і підтримки процесу адаптації законодавства до норм та стандартів ЄС через надання технічної допомоги, обміну досвідом між державними службовцями (twinning) та цільові консультації і підтримку через механізм обміну інформацією про технічну допомогу (TAIEX).

В документі також зазначається, що відповідно до міжнародних зобов’язань України та її стратегічної мети щодо подальшої європейської інтеграції, наша держава продовжуватиме внутрішні перетворення на основі зміцнення демократії, верховенства права, поваги до прав людини. Принципу розподілу влади та незалежності суду, демократичних виборів відповідно до норм і стандартів ОБСЄ та Ради Європи (політичний плюралізм, свобода слова та ЗМІ, повага до прав меншин, що належать до національних меншин, не дискредитація за ознаками статі та політичної, релігійної та етнічної приналежності).

Для цього необхідно: 1) посилити стабільність та ефективність інституцій, що забезпечують демократію та ефективність права, зокрема забезпечити демократичне проведення президентських (2004 р.) та парламентських (2006 р.) виборів, продовжити адміністративну реформу та посилити місцеве самоврядування; 2) продовжити проведення судової та правової реформи для забезпечення незалежності судової влади та зміцнення її адміністративної дієздатності, а також забезпечення неупередженості та ефективності прокуратури; 3) забезпечити ефективність боротьби з корупцією; 4) забезпечити повагу до прав людини та основних свобод у відповідності до міжнародних та європейських стандартів; 5) забезпечити розвиток громадянського суспільства; 6) забезпечити повагу до свободи ЗМІ; 7) забезпечити повагу до прав осіб, які належать до національних меншин і т.п.

На нашу думку, аналізований документ в цілому можна оцінити позитивно, хоча він і має ряд недоліків, зокрема: викликає деякі сумніви ефективність механізму його виконання. Мова йде про змістовні та структурні недоліки урядового комплексу заходів, що перешкоджають як самій реалізації, так і моніторингу процесу виконання Плану дій. В документі міститься значна кількість загальних позицій, що робить недостатньо чітким зміст заходів. Так, наприклад, в рамках проведення судової та правової реформи заплановано такий пункт: «Вдосконалити навчальний процес Академії суддів України».

Намічено виконати понад 360 різноманітних заходів, при цьому терміни значної частини їх реалізації позначені «протягом року», що, як показує практика, означає кінець року, а це знижує якість відповідних заходів.

На сьогодні загальна оцінка експертами виконання Плану дій не досягає навіть до твердої четвірки за п’ятибальною шкалою. З усіх його пунктів краще за все виконується розділ «Політичний діалог та реформування» (3,5 бали). Найгірше - «Економічні і соціальні реформи та розвиток» (2,9 бали) і «Торгівля, ринкові та регуляторні реформи» (3 бали). В цій ситуації недивним є прогноз експертів, що виконання Плану дій на момент завершення його трьохрічного терміну буде частковим і виморочним (66 %). І лише кожен п’ятий (21 %) вірить в те, що План дій буде виконаний повністю або майже повністю [179].

Ми вважаємо, що, не дивлячись на певні недоліки, План дій є знаковим актом, він є програмним документом двосторонніх відносин України з ЄС на короткострокову перспективу, він визначає основні цілі, завдання та пріоритети зближення України з ЄС, строки та критерії оцінки прогресу, досягнутого Україною. Його виконання має створити «критичну» масу незворотних змін в країні для подолання системних проблем на шляху європейської інтеграції.

Говорячи про інституціональне забезпечення співробітництва між Україною та ЄС, необхідно зазначити, що інституціональний механізм двостороннього співробітництва був остаточно сформований після набуття чинності Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС. Однією із основних інституцій в сфері європейської інтеграції України є Рада з питань співробітництва між Україною і ЄС, яку було створено у відповідності до ст. 85 УПС.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Разом із тим, аналіз відповідних документів і рішень України та ЄС свідчить про асиметричний характер позиції сторін щодо можливого членства України в ЄС, що зумовлено рядом причин, зокрема, довготривалою соціально-економічною кризою, повільним ходом економічних перетворень в Україні, уповільненням темпів адаптації законодавства України до законодавства ЄС, що призводить до відставання України від загальноєвропейських процесів в сфері інтеграції. Крім того, на нашу думку, невиправдано другорядну роль в процесі європейської інтеграції України відіграє Верховна Рада.

Слід пам'ятати, що саме на Верховній Раді лежить обов'язок приймати закони, а іншим суб'єктам надається лише право законодавчої ініціативи. Тому ми вважаємо, що парламент нашої держави повинен відігравати більш помітну і вагому роль у формуванні нормативно-правової бази інтеграції України до ЄС і наближенні вітчизняного законодавства до європейського.

2.2. Теоретико-правові проблеми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу

Наближення національної правової системи України до законодавства ЄС є важливим елементом правової реформи, яка триває в нашій країні. Необхідність такого наближення обумовлена тим, що розвиток і поглиблення торгових та економічних зв’язків із європейськими країнами залежить як від соціально-економічних, політичних, так і законодавчих передумов. Проголошений нашою державою стратегічний курс на інтеграцію до Європейського Союзу передбачає всебічне входження до європейського політичного, економічного, в тому числі і правового простору. Отже, європейський вибір України полягає у всебічному входженні до європейської спільноти. Тому, ставлячи на меті наближення національної правової системи до правової системи Європейського Союзу, насамперед необхідно спрямувати розвиток правової реформи таким чином, щоб у її основу було покладене найбільш прогресивне і досконале світове законодавство, яке формувалось протягом тривалого часу і відображає досвід багатьох країн.

При цьому слід розуміти, що на шляху адаптації законодавства України до законодавства ЄС виникатиме значна кількість проблем, без вирішення яких неможливо буде виконати поставлені завдання. Ми поділяємо думку академіка Шемшученка Ю.С. про те, що «гармонізація систем національного і європейського права не може здійснюватись механічно. По-перше, продовжує діяти принцип державного суверенітету кожної країни. По-друге, ці країни мають багато особливостей, які вони оберігають і не хотіли б втратити в ході інтеграційних процесів. По-третє, ще не вироблено універсальних організаційних механізмів гармонізації відповідних правових систем.

По-четверте, мають місце суттєві недоліки в теоретичному вирішенні відповідних проблем, що стримує і їх практичне вирішення.» [144, 35].

Процес зближення національних законодавств на основі економічної і правової моделі Європейського Союзу триває в Європі майже п’ятдесят років, але протягом останнього десятиріччя він став дійсно загальноєвропейським. Це сталося завдяки суттєвому прискоренню процесу розширення ЄС на схід.

Сучасний етап розвитку Європи характеризується зближенням її національних правових систем, створенням досконалого юридичного механізму їх взаємодії, ефективних способів правової інтеграції, насамперед у межах Ради Європи та Європейського Союзу [102, 146].

Право є важливим чинником інтеграційних процесів, що відбуваються в межах європейського континенту з другої половини ХХ ст. Воно надає стабільності, формальної визначеності, обов’язковості складовим нової європейської політико-економічної структури [33, 133].

Європейське право виступає одночасно як продуктом, так і засобом інтеграції, що триває в Європі. Європейське право, з одного боку, є головним регулятором інтеграції, сприяє її розвитку, а з іншого – відображає і втілює її результати і потреби. І чим тісніше європейське право (як і будь-яке інше право) пов’язане із суспільними процесами, що відбуваються, тим повніше і точніше воно відображає умови і потреби розвитку, тим успішніше воно впливає на процеси, які ним регулюються [165, 15].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

З метою усунення існуючих протиріч Л.Луць, зокрема, пропонує при визначенні зазначених понять звернутись до їх лексичного значення. Так, термін «гармонія» трактується як «поєднання, злагодженість, взаємну відповідність якостей, предметів, явищ, частин цілого». Звідси випливає, що гармонізацією є сукупність дій по досягненню гармонії, балансу та рівноваги, усуненню протиріч.

В юридичній літературі під гармонізацією розуміють «узгодження загальних підходів, концепцій розвитку національних законодавств» [160, 75], «створення загальних правових принципів і окремих рішень» [108, 184], «один із основних напрямків і форм проведення узгодженого правового розвитку держави» [204]. «Гармонізація права» відображає процес «координації або зближення окремих правових положень різних правових систем, що досягається шляхом усунення основних суперечностей та відмінностей, а також шляхом формування принаймні мінімальних загальних вимог і стандартів» [199, 23].

Ми поділяємо думку Л.Луць, що гармонізацію права і законодавства слід вважати самостійним способом правової інтеграції, який дає змогу сформувати правові стандарти в певній сфері правового регулювання, а тому він повинен передувати уніфікації права або ж застосовуватись там і тоді, де і коли відсутня потреба в уніфікації [102, 146-147].

Гармонізація права (законодавства) – це процес узгодженого розвитку національних законодавств, усунення існуючих між ними протиріч та формування мінімальних правових стандартів шляхом утвердження спільних правових принципів або прийняття окремих правових рішень з метою зближення правових систем.

Вона може бути як односторонньою, так і багатосторонньою. При останній всі учасники на узгодженій основі вживають заходів для зближення права та законодавства, а при односторонній — право і законодавство однієї держави адаптується до права та законодавства іншої (інших) держави. Для європейських регіональних організацій гармонізація права та законодавства має важливе значення, оскільки це один із способів правової інтеграції [102, 146-147].

Іншим способом правової інтеграції є уніфікація права та законодавства. Вона виникла під впливом зростаючої кількості торгових, фінансових та інших зв’язків, які зумовили появу у ХІХ ст. уніфікованих міжнародно-правових конвенцій.

З цього приводу П.Круз пише, що уніфікація права – це процес зближення двох або більше правових систем, спрямований на їх заміну єдиною правовою системою [199, 23].

На нашу думку, уніфікація права (законодавства) – це процес впровадження в окремі національні правові системи єдиних юридичних норм з метою зближення цих правових систем або створення на їх основі спільної міжнародної правової системи.

Загальним засобом проведення уніфікації права (законодавства) є міжнародно-правові конвенції, в яких формуються нормативні приписи, що підлягають впровадженню в національні правові системи в незмінному вигляді.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Не менш важливе значення має вирішення проблем щодо ролі закону в правовій системі України. Як справедливо зазначає Н.М.Оніщенко, впродовж тривалого часу статус і значення закону дещо принижувалися у вітчизняній правовій системі, нівелювалися відомчою формотворчістю. Нині здійснюється початковий етап у поновленні ролі закону як реально діючого, а не суто формального джерела права. В цьому процесі виявився ряд проблем, вірна констатація і вирішення яких будуть сприяти відродженню ролі закону у вітчизняній правовій системі. Насамперед, необхідно підкреслити, що поновлення повнокровного статусу закону знаходиться в тісному зв’язку з системним упорядкуванням всіх нормативних актів. Необхідно впорядкувати певне співвідношення законів і підзаконних актів. З однієї сторони, досить часто порушується Конституція і закони, що не одержує своєчасної відповідної реакції та оцінки, з іншої – робиться необґрунтований наголос на нібито «прямій» дії Конституції і законодавчих актів, у зв’язку з чим недостатня увага приділяється створенню системи підзаконного регулювання. Підзаконні акти, що деталізують закони, потрібні як необхідна професійна і компетентна система юридичної практики, що забезпечує реалізацію законодавства [126, 92].

В цілому, погоджуючись з такою постановою проблеми, ми вважаємо неприпустимим вживання терміну «нібито «прямої» дії Конституції», тому що ст. 8 КУ наголошує, що «норми КУ є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується» [78, 5]. З чого слідує, що КУ є законом прямої дії, а всі інші нормативні акти, закони та підзаконні акти повинні відповідати Конституції і в будь-якому разі вони не можуть їй суперечити, а в тому випадку, коли таке все ж таки трапляється, то рішення необхідно приймати на підставі норм Конституції.

На нашу думку, наповнення реальним змістом принципу верховенства закону є однією із необхідних передумов успішної адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу.

Слід звернути увагу на те, що досить часто нормативні акти не передбачають механізмів їх реалізації. Як зауважує Ф.Бурчак, відомча підготовка відповідних законодавчих актів призводить до їх обмеженості і відомчого спрямування [22, 21]. Крім того, наявність зазначеної проблеми певним чином зумовлена відсутністю реального розмежування повноважень між законодавчою, виконавчою владами і Президентом України. Як зазначає В.Ф.Опришко, таку ситуацію не можна вважати позитивним чинником. Адже, реалізація в нашій державі вимог Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС потребує координації зусиль органів державної влади, їх посадових осіб, спрямованих на реформування різних сфер національного законодавства. З урахуванням стратегічної мети України, а саме її інтеграції до ЄС, оперативне вирішення цієї проблеми набуває особливого значення.

Несвоєчасне вирішення цих та інших питань може призвести до того, що діяльність у цьому напрямку розтягнеться в Україні на десятиріччя [128, 115].

Окремо слід звернути увагу на те, що реформування правової системи України, наближення її до законодавства ЄС не має системного характеру. Як зазначає Н.М.Оніщенко, необхідний суттєвий вплив на рівень нормотворчого процесу. Замість детального аналізу практичного досвіду і вдумливого його врахування при вдосконаленні правового регулювання проводяться масштабні компанії щодо злому і демонтажу чи не цілих галузей законодавства, в тому числі фактично відміняються нещодавно прийняті нормативні акти. Для будь-якої правової системи стабільність – важлива умова ефективності. Безумовно, законодавство повинно вдосконалюватися, особливо в умовах глибоких соціально-економічних реформ. Однак досить часті й не завжди виправдані руйнування і нововведення дезорієнтують громадян і правозастосувачів, дестабілізують правосвідомість населення, породжують правовий нігілізм [126, 93].

Крім того, як зауважує Ю.А.Тихомиров, у системі права існують суттєві недоліки, правотворчий хаос, відсутність базових законів, гострі суперечності між законами та іншими актами, погане знання нормативної бази посадовими особами, безвідповідальність останніх [161, 4].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Приклад Словаччини підтверджує принципову позицію Європейського Союзу про те, що кожна європейська країна має право та можливість реалізації свого власного шляху до членства; такого, який вона саме обере. Словаччина підтвердила на практиці, що можна протягом нетривалого часу подолати внутрішні бар’єри, які перешкоджають в реалізації європейських намірів.

Це можливо за максимальної мобілізації урядових структур для здійснення реформаторських кроків, широкої співпраці з організаціями третього сектора та створення простого і прозорого механізму координації європейської політики. Всі названі умови було виконано Словаччиною, і як результат – досягнуто успіху, в який ще донедавна ніхто не вірив [112, 241-245].

З викладеного випливає висновок, що Україні доцільно повною мірою вивчати досвід євроінтеграції своїх сусідів, які вже приєдналися до ЄС, особливо Польщі, що сприятиме усвідомленню ключових моментів цього досвіду і можуть полегшити процес євроінтеграції нашої держави. До них слід віднести:

1) глибше уявлення про асоційоване членство в ЄС і про те, чого слід очікувати від підписання такої угоди; 2) налагодження співпраці між Євросоюзом та претендентом на вступ, насамперед через інституційний механізм; 3) підготовку самого суспільства до нових умов функціонування.

Підводячи підсумок, необхідно зазначити, що європейський вибір України, зокрема, полягає у всебічному входженні правової системи нашої держави до європейського правового простору, її адаптації до європейських правових стандартів, саме в цих напрямках і повинна відбуватись правова реформа в країні. Право відіграє суттєву роль в інтеграційних процесах, надає їм стабільності, фіксує досягнуті рівні.

Однак, на шляху наближення правової системи України до правової системи Європейського Союзу існує ряд проблем як суто практичного, так і теоретичного характеру. Останні мають фундаментальний характер і потребують першочергового вирішення, тому що зволікання в цьому процесі перетворяться на камінь спотикання при вирішенні практичних завдань європейської інтеграції України.

До проблем загальнотеоретичного характеру слід віднести, зокрема: невизначеність самого поняття «Європейське право», навколо нього точиться багато дискусій як в нашій країні, так і за її межами.

Не менше важливе теоретичне значення має проблема співвідношення публічного і приватного права в правовій системі України. Пояснюється це необхідністю закріплення у чинному законодавстві нашої держави та подальшій реалізації відповідних ідей і принципів приватного і публічного права, що сприятиме виробленню відповідних орієнтирів, якими слід керуватись у правореалізаційній практиці. А прискорений розвиток саме приватного права і відповідні зміни у публічному праві сприятимуть поглибленню адаптаційних процесів.

Крім того, важливе теоретико-правове значення має вирішення проблеми щодо ролі закону в правовій системі України, тому що його статус тривалий час принижувався у вітчизняній юридичній практиці.

В даний час здійснюється лише початковий етап у поновленні ролі закону як реально діючого, а не суто формального джерела права. Тому поповнення реальним змістом принципу верховенства закону є однією з необхідних передумов успішної адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу.

Але першочергового вирішення потребує проблема впорядкування юридичної термінології, тому що вона є вихідним пунктом адаптації права України до права Європейського Союзу. Без уніфікації термінології, яка використовується в цих двох правових системах, практично неможливо досягти взаєморозуміння в правовій сфері. Тому процес адаптації законодавства слід розпочинати саме з юридичної термінології, понятійного апарату.

Також необхідно звернути увагу на те, що розвиток відносин з Європейським Союзом значною мірою залежить від законодавчого закріплення незворотності ринкових перетворень в нашій країні та надання надійних гарантій захисту прав людини.

Однак, шлях до європейських міжнародних структур виявляється для нашої держави нелегким і суперечливим. Так, попри всі заяви українського керівництва щодо інтеграції її до ЄС, за роки незалежності однозначного зовнішньополітичного визначення України на користь Європи та європейської інтеграції так і не відбулося.

На жаль, така непослідовна політика гальмує процес адаптації законодавства України до Європейського права і не сприяє інтеграції нашої країни в Європейський Союз. При цьому слід наголосити, що адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу саме є послідовним процесом наближення її правової системи, включаючи законодавство, правотворчість, юридичну техніку, практику правозастосування до правової системи ЄС відповідно до критеріїв, що висуваються Європейським Союзом до держав, які мають намір до нього приєднатися. Тому для успішної реалізації стратегічної мети, а саме входження України до Європейського Союзу, потребує усунення різноманітних коливань в зовнішньополітичній діяльності її керівництва.

Висновки до розділу 2

В результаті здійснених у другому розділі досліджень можна зробити наступні висновки:

1. Процеси розширення Європейського Союзу приводять до того, що його право поступово, закономірно, об’єктивно впливає на правові системи сусідніх держав, в тому числі й України як держави, що вступила в тісне і перспективне співробітництво з ЄС.

Процес інтеграції України до Європейського Союзу розпочався з набуттям нашою країною незалежності, а це обумовило необхідність створення у внутрішньому правопорядку держави відповідних правових приписів для її здійснення, що було зафіксовано Угодою про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами, укладеною у 1994 році, ряд положень даної угоди містить зобов’язання нашої держави, спрямовані на створення правової бази для регулювання співробітництва з ЄС.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

На жаль, така непослідовна політика гальмує процес адаптації законодавства України до Європейського права і не сприяє інтеграції нашої країни в Європейський Союз. При цьому слід наголосити, що адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу саме є послідовним процесом наближення її правової системи, включаючи законодавство, правотворчість, юридичну техніку, практику правозастосування до правової системи ЄС відповідно до критеріїв, що висуваються Європейським Союзом до держав, які мають намір до нього приєднатися. Тому для успішної реалізації стратегічної мети, а саме входження України до Європейського Союзу, потребує усунення різноманітних коливань в зовнішньополітичній діяльності її керівництва.

Інтеграційні процеси не можуть здійснюватись механічно, вони потребують вдосконалення, узгодження і приведення національного законодавства у відповідність з нормами і стандартами Європейського Союзу, створення таким чином правової та інституційної бази співробітництва між Україною та ЄС.

Здійснення відповідних заходів правової інтеграції, визначення її меж і способів, створення ефективних механізмів перебуває у веденні України як зацікавленої в цьому держави.