Geum.ru

Методичні рекомендації щодо підготовки відзначення 1025-ї річниці хрещення Київської Русі

Вид материалаМетодичні рекомендації

Содержание


Унікальна пам’ятка історії та культури
Наші святині
Подобный материал:
Додаток 1

до листа ПОІППО

30.11.2011 № 1479/1


Методичні рекомендації щодо підготовки відзначення 1025-ї річниці хрещення Київської Русі


Відповідно до наказу Президента України від 10.11.2009 року № 915/2009 «Про відзначення в Україні 1025-річчя хрещення Київської Русі», доручення Кабінету Міністрів України від 23.11.2009 року № 64462/1/1-09, листа Міністерства освіти і науки України від 21.07.10. №1/9-505, листа Головного управління освіти і науки від 11.03.10 № 01.01.01/361 з 2010 по 2013 р. триває підготовка до відзначення 1025-ї річниці хрещення Русі.

Християнство стало культуроутвороутворюючим, смислоутворюючим елементом життя нашого народу. Воно зіграло виняткову роль в історії нашої держави, житті суспільства, розвитку його культури, духовності та моралі.

Позаяк молоде покоління не має чіткого розуміння основних постулатів християнської віри, не завжди може пояснити зміст основних християнських свят, мало знайоме з головними святинями свого краю; орієнтоване на прагматизм, споживацтво; у дитячому середовищі збільшуються прояви таких негативних явищ як суїциди, наркоманія, алкоголізм, жебрацтво.

У процесі підготовки до відзначення цієї знаменної події, окрім інформування учнів про причини та умови прийняття християнства нашими предками (вони знають про це з уроків історії, літератури) слід подбати про розширення знань школярів про основи християнського віровчення, ознайомлення їх з основними християнськими святами, з головними святинями краю, з храмовою архітектурою, з культурою поведінки в храмі, зі святими рідної землі: рівноапостольними князями Володимиром та Ольгою, святими мучениками Борисом та Глібом, святими Іллею Муромцем, лікарем-чорноризцем Агапітом.

Педагоги повинні пояснити, що це реальні історичні постаті, святість життя котрих засвідчена нетлінними мощами. Їх життя – це зразки для наслідування мудрості, жертовності, милосердя, безкорисного служіння людям. Раніше саме на «Житіях святих», (укладених нашим земляком святителем Димитрієм Ростовським) виховували своїх дітей, читаючи їх вечорами в колі сім’ї. Ця книга була надзвичайно популярною в народі. Рекомендуємо відновити знайомство учнів із нею.

Розповідаючи про життя князя Володимира, учителям більше уваги треба приділити змінам у його вчинках, способі життя після прийняття хрещення, причинах шанування його серед народу та прославлення церквою як рівноапостольного, святого через те, що сила його прагнення до Бога повернула весь хід руської історії.

Однією з важливих тем має бути тема розвитку освіти й писемності на Русі після прийняття християнства, про створення слов’янської азбуки, про святих рівноапостольних братів Кирила та Мефодія, про роль книги, діяльність князя Ярослава Мудрого, про перші руські школи. У своїй роботі вчитель може використати матеріали, подані нами в додатку 2, та фільми: «Сказання про Хрещення Русі» режисера Валерія Бабича, «Хрещення Русі – найперше свято Вітчизни», «І буде слово»» телекомпанії «Глас».

Звертаємо увагу, що при проведенні заходів, педагогам слід дотримуватися принципів доступності, культуровідповідності, превентивності. Крім інформативного навантаження, вони повинні виконувати виховну роль: виховувати любов до Батьківщини, почуття милосердя, любові, співпереживання; будити почуття гордості від того, що ми маємо духовні нетлінні скарби, самобутню неповторну культуру, виплекану на християнському православному грунті, силу духу; Естетичне та пізнавальне значення матимуть виховні години на теми: «Десятинна церква – зразок зодчества часів святого Володимира», «Києво-Печерська лавра – духовна святиня України», «Їх надихало Святе Слово» (про біблійні мотиви у творах української, світової літератури та мистецтва).

Вечір духовної музики може познайомити учнів як з класичною (В. Бетховен, С. Рахманінов, М. Березівський), так і сучасною (пісні-притчі С. Копилової, Л. Херувимська, Ж. Бичевська, С. Кисельов).

Тематика виховних заходів, присвячених хрещенню Русі, може бути найрізноманітнішою. У додатку 3 пропонуємо орієнтований перелік тем. Форми проведення можуть бути такі: бесіда, лекція, диспут, усний журнал, вікторина, екскурсія, круглий стіл, віртуальна мандрівка, вечір духовної музики, виставка книг.

Зупинимося детальніше на екскурсії до святих місць чи то до храму. Для її проведення необхідно:

– згоду батьків;

– написати наказ про мету здійснення екскурсії, де слід вказати відповідальних педагогів за збереження життя і здоров’я дітей (на 10 учнів виділяється 1 учитель);

– провести з учнями інструктаж з ТБ;

– провести підготовчу роботу:

а) письмове інформування батьків про мету поїздки, час та місце від’їзду-приїзду, перелік речей, які повинна мати з собою дитина, контактний мобільний телефон учителя. Аркуші з такою інформацією батьки мають отримати у 2-х екземплярах заздалегідь, 1з них повернути педагогу з підписом і вказаними телефонами для зв’язку.

б) провести роз’яснювальну бесіду з учнями про правила поведінки в автобусі, виходу з нього, правила дорожнього руху, правила поведінки у святих місцях, форму одягу;

в) дати коротку інформацію про святиню;

г) налаштувати школярів на те, що вони відвідуватимуть незвичайне місце, де потрібно вести себе благоговійно, не розмовляти, не вигукувати, що християни храм називають Божою домівкою, що хлопчики заходять до нього, знімаючи головні убори, а дівчатка – у хустках.


До того ж при проведенні заходів рекомендуємо використовувати краєзнавчий матеріал, що дасть змогу школярам детальніше познайомитися зі своїм рідним краєм. Адже Полтавщина – один із духовних центрів України. Тут збереглося понад 40 високохудожніх зразків православної архітектури різних епох і стилів; ікони XII-XIX століть, серед яких особливо шановані Козельщанська, Каплунівська, Горбанівська ікони Божої Матері, а також «гадяцьке чудо» - образ Миколая Чудотворця. З особливим почуттям маємо згадувати православних святих нашого регіону: Іосафа Бєлгородського, Афанасія Лубенського чудотворця, Даниїла Ачинського, Єфрема Печерського, Іони Київського, Афанасія Полтавського(нетлінні мощі якого знаходяться у Хрестовоздвиженському монастирі), а також новомучеників 20 століття, імена яких зазначені в мартирологу Полтавщини. Думаємо, учням цікаво буде дізнатися, що доктор мистецтвознавства, професор, полтавка О.С. Цалай-Якименко відкрила для широкого загалу музику нашого земляка преподобного Паїсія Величковського – святого, відомого перекладача «Добротолюбія», з вивчення життя і творчості якого в Європі проходять щорічні науково-практичні конференції. При підготовці вчитель може використати і туристичний довідник «Православна Полтавщина», Полтава: ТОВ «АСМІ», 2008, газету «Відомості Полтавської єпархії», вкладка до газети «Полтавський вісник», журнал «Мгарський колокол», матеріал додатка 4.

У бібліотеках навчальних закладів повинні діяти виставки творів української літератури християнського спрямування, перелік яких подаємо в додатку 5.

Християнська тематика може стати об’єктом досліджень учнів-учасників МАН.

Рекомендована література:

1.Александра М., Крижанівська В. Біблійні сюжети у творчості майстрів італійського відродження //Історія в школі. – 2001. -№7. – С.41-44.

2. Бетко І. Біблійні сюжети і мотиви в українській поезії к. ХІХ – поч. ХХ століть // Українська мова і література в школі. – 1991. № 10. С. 64 – 70.

3. Біблія в переказі для дітей. Старий і новий завіт. – 3-є вид., перегл. і удоскон. – К.: Українське біблійне товариство, 2003.

4. Білоусова Н. Біблійні сюжети у світовій художній культурі // Зарубіжна література – 2003. -№1. – С 7-11.

5. Демченко С, Демченко О. Жизнь Иисуса Христа и искусство //Імідж сучасного педагога. – 2002 - №10. – С.68-72.

6. Здоровий спосіб життя в контексті формування духовного світогляду учнівської молоді: Хрестоматійно-методичний посібник у 2-х ч. / Автор-упор. Г.А. Каліберда. – Полтава: ПОІППО, 2003.

7. Закон Божий

8. Кузик Б. М. Джерело вічності: основи православної культури. – Дніпропетровськ, 2007. – 430 с.

9. Лиша Р. Біля вічної яблуні //Людина і світ. – 1994. – № 11–12. – С.21-26.

10. Сулима В. Біблія і українська література. Навчальний посібник. – К. 1998.

11. Таємниця твоєї душі: Вибрані християнські оповідання і притчі для сім’ї та школи / Упор. В. Семчук. – Нововолинськ: Мінотавр, 2004. – 416 с.

12. Цінності православної культури як фактор морально-етичного виховання школярів: Науково-методичний посібник. Автор-упор. Г.А. Каліберда. – Полтава – 2007.

12. Фульмес О. М. Світоч Київської Русі //Все для вчителя. – 2010. – С. 14-18.

13. Чередник Л. Біблійні герої у витворах видатних художників і скульпторів //Всесвітня література та культура в навчальних закладах України – 2000. №9. – С. 44-45.





Додаток 2

до листа ПОІППО

30.11.2011 № 1479/1


Методичні матеріали

Князь Володимир

Якщо запитати сучасну людину, що знає вона про князя Володимира, то виявиться, не дуже багато.

Володимир прийшов до влади 980 року. Він був сином великого воєводи Святослава, що завоював пів-Європи. Щоб закріпитися в Києві, Володимиру довелося витримати семирічну боротьбу з братами. Сівши на київський престол, Володимир Святославович почав докладати зусилля для зміцнення й об’єднання держави. Народ любив свого князя й називав його «красним сонечком».

Але мало хто знає про нього як хрестителя Київської Русі, про те, що його звуть рівноапостольним, про різку зміну його характеру, світогляду після хрещення.

До хрещення князь Володимир був язичником. Яким було у ті часи слов’янське язичництво? Це не тільки обряди, фольклор, різні ідоли, але і певна психологія, світогляд. Ось декілька штрихів.

Володимир, новгородський князь, іде з дружиною на Київ. Його не зупиняє навіть те, що там князює його старший брат Ярополк, він захоплює київський престол, влаштовує розправу над рідним братом і…бере собі за дружину його вагітну вдову.

А ось Володимир забажав руки Рогніди, княгині Полоцької. І тоді він захопив Полоцьк, а батьків Рогніди стратив на її очах, і взяв її таки за дружину.

За свідченням літописця, князь мав кілька дружин. І все це для язичницького світу було нормою. Адже князь – улюбленець богів, і йому все прощається. Ще б пак. Володимир готовий був принести в жертву богам двох варягів-християн. Жертвопринесення не відбулося тільки тому, що піддані князі самі розправилися з іновірцями. Ось що таке язичництво. Людина нашого часу швидше за все вирішила, що це звірство. І сам князь про себе скаже: «Я був як лютий звір».

І ось цей буйний правитель приймає хрещення. Що цьому передувало? В 986 році у Візантійській імперії була смута. Імператор звернувся за допомогою до київського князя. Той погодився, але в нагороду просив отримати руку візантійської царівни Анни, сестри імператора. Для зміцнення авторитету Київської Русі це мало велике значення. До того ж діти б від цього шлюбу мали законне право на візантійський престол. Цього хотів Володимир. А що ж греки? Вони вимагали, як обов’язкову умову, хрещення Володимира, бо нечуваним було, щоб християнка поєдналася з язичником. Та обіцянка їх була лукавою. Коли частина київського війська допомогла придушити повстанців, імператор і не подумав послати царівну до Києва. Тоді Володимир, розлютувавшись на греків, пішов на них війною. І ті змушені були дотриматися обіцянки. В 986 році князь христився.

Що відбувалося в його душі після того, ніхто не знає. Хрещення могло бути і політичним кроком князя: щоб і з Візантією поріднитися, і щоб об’єднати воєдино розрізнені слов’янські племена. Але ніхто не сумнівається, що після хрещення Володимир став зовсім іншою людиною, про що свідчать його справи.

Він відмовляється від своїх попередніх дружин і живе лише з Анною. Постійно роздає своє багатство бідним. Почувши євангельське «блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть», він наказав кожному нужденному і вбогому приходити на княжий двір і брати все необхідне…але немічні не могли прийти, тоді він наказав положити на вози хліб, м’ясо, рибу, різні овочі, мед, розвозити по місту, запитуючи: «Де хворі і вбогі» –і роздавати їм все, що треба».

Можливо, саме тоді в народі прозвали князя «красним сонечком». Неймовірна щедрість вражала людей. Як знати, чи не це привело багатьох до нової віри. Для чого робив це князь? Адже його ніхто до цього не примушував. Мабуть, він належав до тих людей, не могли не ставитися серйозно до того, на що зважилися.

Це стосується і знаменитих банкетів князя: туди тепер пускали і київську бідноту. Мало того, почувши заповідь «не вбий», Володимир забажав скасувати смертну кару. І це той безжалісний Володимир!

А як же насилля при хрещенні? Воно було? Літопис говорить, що Володимир, закликаючи народ христитися, заявив: «Якщо хто не прийде завтра на річку, то не буде мені другом». Це насилля? Для сучасної людини, можливо. А тоді, коли людина вважала себе частиною племені, роду , князя сприймали як батька, а не як «гаранта Конституції».

І останнє. Чому ж князя Володимира церква вважає святим? За видатні заслуги перед церквою? Але багато було правителів, які те ж христили свої народи. До речі, в народі Володимира визнавали святим ще задовго до офіційного церковного прославлення. Чимось же він вразив серця людей, щось, видно, було особливим у його постаті.

Після хрещення князь різко змінився, він духовно переродився. Християни вірять, що самій людині це не під силу. Князь Володимир – натура цільна, глибока. Церква тому прославляє його як рівноапостольного, що сила його прагнення до Бога повернула весь хід руської історії.(Із газети).

Слов’янські просвітителі

Велику справу створення слов’янської азбуки здійснили святі рівноапостольні Кирило та Мефодій, яких називають просвітителями слов’ян. Що ж нам відомо про них?

Кирило та Мефодій – рідні брати, за походженням солунські вельможі. Кирило ( до прийняття чернецтва Костянтин) виховувався при константинопольському дворі разом із малолітнім імператором Михайлом. У знаменитого Фотія він учився словесним наукам і логіці, потім опановував філософію і математику. Вступивши у духовне звання, був бібліотекарем і займав посаду вчителя філософії.

Мефодій після домашнього виховання обрав військову службу і декілька років був правителем однієї слов’яно - грецької області, а потім залишив мирське життя і, перебравшись з братом на Олімп, проводив там години у пості й молитвах.

У 858 році імператор відправив обох братів для проповіді слова Божого хазарам. По дорозі святі зупинилися у Херсонесі для вивчення хазарської мови. Самарянин, що жив по сусідству з братами, приніс свої книги Кирилу і запропонував прочитати, щоб випробувати його віру. Св. Кирило хоча і не міг розуміти їх, помолився і виконав прохання прибулого. Здивувався самарянин, побачивши чудо, і незабаром хрестився. У Херсонесі святий знайшов Євангеліє і Псалтир, руськими письменами написані, познайомився з чоловіком, який знав руську мову, а через нього і з руською азбукою. Створивши молитву, почав, здивувавши багатьох, вільно читати і тлумачити руські книги.

У той час хазарський воєвода оточив Херсонес своїми полчищами. Громадянам загрожувала велика небезпека. Розчулений їх мольбами, св. Кирило відправився до ворожого стану і своєю проповіддю навернув хазарського князя до Христа. На зворотньому шляху на блаженного напали дикі угри із наміром убити, але святий зовсім не злякався, молячись безперестанку. Здивувалися нападники його спокою, почали йому кланятися і просити вибачення.

Ще один факт про святість цієї людини. Одного разу в Херсонесі, перебуваючи в одного архієпископа, Св. Кирило звернувся до нього з дивним проханням : « Помолися, отче, за мене, як міг би молитися рідний батько». Декому його слова здалися дивними і наодинці запитали, чому він так просив. Святий муж відповів: «Завтра зранку архієпископ залишить нас і відійде до Господа». Передбачення збулося.

Після повернення у Константинополь святих братів знову було послано до слов’ян у Моравію, де вони склали азбуку, переклали святі книги і навчали народ Христової віри слов’янською мовою, якою здійснювали і богослужіння.

Святий Кирило помер у Римі на 42 році життя, його брат через 16 років. Церква вшановує їх як рівних апостолам.





Додаток 3

до листа ПОІППО

30.11.2011 № 1479/1

Тематика виховних годин,

присвячених 1025 річниці хрещення Київської Русі
  1. Історичне значення хрещення Київської Русі.
  2. Чому наші предки обрали християнство.
  3. Від язичника до рівноапостольного.
  4. Чому князя Володимира називали «красним сонечком».
  5. Йти шляхом Божих заповідей.
  6. Що означає жити по-християнськи.
  7. Духовні ідеали наших пращурів.
  8. Святині мого народу.
  9. Роль православної церкви в будові християнської держави.
  10. Роль святих Кирила та Мефодія в утвердженні християнства.
  11. Дванадцять основних християнських свят.
  12. Християнські свята в нашому житті.
  13. У кожного своя дорога до храму.
  14. «Бережіть собори наших душ».
  15. «За 100 іксів історія зачеплена – На сто віків розмотую себе».
  16. Сторінками Божого слова.
  17. Біблія – джерело вічності.
  18. Хрещення в нове життя.
  19. Наш рід. Ми християни.
  20. В чому полягає суть хрещення.
  21. Християнське розуміння відповідальності людини в суспільстві.
  22. «Не будуйте на піску».
  23. Що означає таїна хрещення.
  24. Зміст церковного таїнства хрещення.
  25. Як стати сонечком для ближніх.
  26. «Усе, чого бажаєте собі, те і чиніть ближнім».
  27. «Любов – це борг,який ми завжди будем винні один одному».
  28. Християнське трактування любові.
  29. Був виконавцем Слова, не слухачем лишень.
  30. Відмінність християнства від інших релігій.
  31. Біблія у творах українських митців.
  32. «Як слово Боже душу освятило» (про св. Володимира).
  33. Рівноапостольний князь Володимир – зразок милосердя».
  34. Дві заповіді любові.
  35. Скарби нетлінні.
  36. Перша школа на Русі.
  37. Біблійні притчі – пізнання істин людського життя.
  38. Ставлення русичів до книги, освіти.



Додаток 4

до листа ПОІППО

30.11.2011 № 1479/1


Краєзнавчий матеріал

Козельщанське чудо

Теперішній райцентр Козельщина як поселення засноване в 1чв. 18 століття сотником П. Ковельським. У 19 ст. його нащадок, не маючи своїх дітей, передав у дар свій маєток графині Софії Капніст – доньці відомого вченого математика М. Остроградського. Разом із маєтком та землями у спадок Капністам перейшла родова ікона Ковельських Божої Матері.

У графів Капністів було п’ятеро дітей. Дві старші дочки навчалися в Полтавському інституті шляхетних панянок. У січні 1880 році одна з них, Марія, захворіла. Спочатку вона втратила здатність ходити, а невдовзі – відчуття рук.

Звернення до лікарів Полтави, Харкова, лікування на Кавказі бажаних результатів не принесли. Був поставлений тяжкий діагноз: параліч спинного мозку і природні вивихи кісток. Не увінчалось успіхом і лікування у декількох лікарів у Москві. Залишилася одна надія на консультації у знаменитого французького лікаря Шарко. 21 лютого 1881 року хвора разом із батьком повинна була відбути до Москви.

Перед від’їздом дівчина пристрасно молилася перед родовою іконою Божої Матері. І сталося чудо: вона стала відчувати руки, а потім ноги. Рідні були приголомшені швидким одужанням Марії.

Уже здорова дівчина разом із батьками в Москві зустрілася із світилами медицини. Усі вони, в тому числі і професор М. Скліфасовський (наш земляк), і сам професор Шарко, не могли пояснити несподіване видужання тяжко хворої.

А між тим вісті про цю незвичайну подію поширились Москвою. Чутливі до релігійних вірувань і переконань москвичі йшли на квартиру Капністі, щоб поклонитися святому образу. Слава ще про кілька зцілень в Москві біля Козельщанської ікони облетіла містом.

Через півмісяця сім’я Капністі із іконою Божої Матері повернулась додому. А преса швидко рознесла по всій Росії сенсацію – зцілення. Тисячі людей стікалися в Козельщину побачити, помолитись, попросити здоров’я і щастя перед чудотворним образом.23 квітня 1882 року ікону було встановлено у невеличкій капличці, яку збудував граф Капніст. А вже у вересні цього року була збудована Свято-Богородицька церква. Потік людей до ікони збільшувався. У 1885 р. в Козельщині почала діяти жіноча релігійна община, яка згодом була реорганізована в Козельщанський Різдво-Богородицький жіночий монастир. Але маленька капличка не могла задовольнити бажання великої кількості людей, котрі йшли до чудотворного образу. Тому в 1990 р. було освячене місце для нового храму, будівництво якого завершилося в липні 1906 року.

Різдвяно-Богородицький храм був визнаний одним з найкращих й в усій Російській імперії. Він був збудований у суворо витриманому візантійському стилі, до найвищої точки хреста на центральному куполі майже 40 метрів.

Гордістю й окрасою собору був іконостас, який складався із п’яти частин. Він був виготовлений із білого мармуру. У лівій частині іконостасу знаходилась ікона Козельщанської Божої Матері.

Різні вітри пронеслись над монастирем і його чудотворною іконою за більш як столітню історію. Були роки піднесення і слави, а були і зловісні роки знищення і запустіння. Майже 50 років до 1990 р. образ Божої Матері зберігався у родичів черниць в Київській області.

Та зараз знову Козельщанська ікона збирає тисячі віруючих.

Сампсонівська церква

Історія цієї полтавської святині по-своєму унікальна.

Відразу після Полтавської битви російський цар Петро 1 видав указ про заснування на честь перемоги над шведами на полі бою чоловічого монастиря, а в ньому двох церков: верхньої мурованої на честь святих апостолів Петра і Павла (саме на день пам’яті цих святих, який припадає за юліанським календарем на 29 червня, тобто на день свого тезоіменитства, Петро 1 призначив полтавську битву, але Карл 12 розпочав її раніше—27 червня, на день святого Сампсона) і нижньої—Сампсонівської, на честь преподобного Сампсона Странноприїмця. Однак з різних причин цей указ так і не було втілено в життя.

Минув час. У 1840 році таємний радник Й. Судієнко, який служив при поштовому відомстві за Катерини 2, пожертвував капіталу 100 тисяч рублів на спорудження церкви на полі Полтавської битви. Було оголошено конкурс на проект храму над братською могилою російських воїнів, і в 1841 р. затверджено проект архітектора Й. Шарлеманя, допрацьований у 1848-му.

Закладення храму на честь святого Сампсона Странноприїмця відбулося в 1852 році, а освячення—в 1856, будувався він за кошт вже згаданого Судієнка. Перша церква була невеличка, мурована, простої архітектури: візантійського стилю, прямокутна у плані, чотиристовпна, увінчувалася центральною банею та чотирма декоративними главками по кутках. Навпроти неї, з другого боку Братської могили( яка за давньою народною традицією, як і все поле битви, носить назву від назви переможеної армії—Шведська могила), спорудили два невеликих мурованих будиночки для притчу.

З 1857 року Сампсонівська церква була приписана до Хрестовоздвиженського монастиря. На її утримання з процентів капіталу все того ж Судієнка для 1875 року відпускалося 435 рублів на рік, а згодом 1000.

У 1887 році при Сампсонівській церкві заснували невеличку школу для хлопчиків, учителем якої був тодішній насельник обителі ієромонах Харитон (Карпиленський). До нього стали ходити «за наукою» також діти з навколишніх сіл та хуторів, і вже 1888-го року в школі налічувалося більше 30 учнів. Також з вересня 1889 року школу грамоти реорганізували у церковнопарафіяльну.

Богослужіння в церкві стали відбуватися щоденно, оскільки учні та їхні родичі, відвідуючи школу не минали й храму Божого. 1892 року на кошти єпископа Полтавського Іларіона споруджено нове гарне приміщення школи на 50 учнів, а з 1899 року тут, на землі, подарованій купецькою донькою М. Прохоровою, за сприяння єпископа і монастиря було відкрито вже трикласну церковну учительську школу для підготовки учителів церковнопарафіяльних шкіл.

Тим часом Сампсонівська церква теж стала затісною для парафіян і потребувала розширення та реконструкції. У серпні 1890 року Полтаву і поле Полтавської битви відвідав обер-прокурор Священного Синоду К. Побєдоносцев. Він підтримав клопотання полтавців про розбудову храму. Повернувшись до столиці Російської імперії, він відразу ж направив до Полтави архітектора Синоду М. Никонова, якому було доручено скласти проект на перебудову церкви і пам’ятника на могилі російських воїнів.

Сампсонівську церкву перебудовували впродовж 1894-1895 років. 1 (13) жовтня 1895 року освячено після реконструкції і новий Сампсонівськой храм. У плані церква отримала вигляд рівнокінцевого хреста ( довжина і ширина—20,2 м., висота до зеніту бані—14, 2м.)

Великі зміни випали на долю цього храму напередодні святкування 200-річчя Полтавської битви. Тоді за проектом архітектора С. Носова із західного боку добудовано дзвіницю (яка була розібрана в 1930 році); в самому храмі встановлено мармуровий іконостас з різьбленим орнаментом і кольровими мозаїками, виготовлений фірмою Менціоні в Москві, під керівництвом художника О. Сокола розписано інтер’єр.

Сампсонівська церква постраждала в роки гонінь на віру. Вона була закрита в 1948 році і лише в 1990-му передана православній громаді.

Унікальна пам’ятка історії та культури

Полтавський Хрестовоздвиженський монастир – один із важливих духовних центрів Полтавщини. Із ним пов’язано чимало важливих історичних подій та багато славних імен.

Історія його ведеться від 1650 році поблизу тоді невеликого полкового міста Полтави на горі, на березі річки Ворскли, неподалік від місця впадіння в неї притоки – невеличкої річечки Полтавки, яка здавна в народі більше відома під назвою Тарапунька. Вся гора на той час та ще й у 18 столітті була покрита густим лісом, переважно дубовим, через який до монастиря вилася лише вузенька стежиночка. Заснована ж була ця обитель з ініціативи й на кошти тодішнього полковника Мартина Пушкаря, Івана Іскри та іншої козацької старшини й міщан Полтави за дозволом Київського митрополита Сильвестра (Косова) на честь розгрому в цих місцях військ польських магнатів і шляхти. А споруджував монастир з дозволу останнього ігумен Лубенського Мгарського Преображенського монастиря Калістрат.

Чимало бачив на своєму віку Полтавський Хрестовоздвиженський монастир. 1695 року він був захоплений і спустошений кримськими татарами, які прийшли до Полтави з колишнім старшим писарем генеральної військової канцелярії Петриком (Петром Івановичем Іваненком). 1691 він утік до Криму, уклав угоду про перехід Лівобережної України під владу султанської Туреччини, а незабаром, оголосивши себе гетьманом і захисником знедоленого люду, виступив проти влади Москви на Україні та проти гетьмана Івана Мазепи, разом зі своїми союзниками-татарами розпочав походи на Лівобережжя. Але татари, захопивши чималу здобич, зрадили Петрика. Сильно постраждав тоді монастир.

1709 року його розгромили шведські війська. Захопивши монастир, шведи затягнули туди свої гармати й обстрілювали з них із Монастирської гори бастіони Полтавської фортеці, обложеної противником. Пізніше одна з тих шведських гармат була перенесена від монастиря на поле Полтавської битви, у літній табір Петровського кадетського корпусу і тривалий час знаходилася там поблизу Братської могили російських воїнів. За переказами, у монастирі була штаб-квартира Карла 12.

Перші монастирські споруди були дерев’яними. Наприкінці 17 ст. після розорення кримськими татарами, старий дерев’яний собор було розібрано і розпочато будівництво нового мурованого собору на кошти генерального писаря Лівобережної України Кочубея. Але 1708 року Василь Кочубей разом з колишнім полтавським полковником Іваном Іскрою були страчені за наказом гетьмана Івана Мазепи за їхні доноси на нього царю Петру 1. А 1709 року Монастирську гору та інші околиці Полтави захопили шведи. У зв’язку з цими подіями спорудження нового собору було припинено. Після перемоги над шведами його добудовував син В. Кочубея – полтавський полковник. Чимало постраждав монастир у роки громадянської війни від частої зміни властей та набігів різних банд, які нерідко прагнули поживитися за рахунок цінного монастирського збіжжя. У 1923 році монастир було закрито. В одному з його приміщень влаштовували клуб для селища залізничників, інше віддали Полтавському губернському архівному управлінню. З 1933 року до кінця 30-х тут містилася Полтавська дитяча трудова колонія НКВС—навчально-виховний дитячий заклад для безпритульних та сиріт. Наприкінці 30-х келії монахів, інші підсобні приміщення було передано Полтавському державному педагогічному інститутові, і там влаштовували гуртожитки для студентів та викладачів.

У роки Великої Вітчизняної війни, коли Полтава була тимчасово окупована німецько-фашистськими загарбниками, в 1942 році община монахинь відновила життя на Монастирській горі – почала діяти жіноча обитель. Під час бомбардувань та обстрілів приміщення були в значній мірі зруйновані, в тому числі і головний собор.

У повоєнні роки проводиться відбудова монастирських споруд. У той період у монастирі проживало до 100 монахинь та послушниць.

У другій половині 50-х років посилюється боротьба з так званими «релігійними пережитками». У зв’язку з цим 30 червня 1960 року було прийняте рішення про закриття жіночої обителі. Житлові корпуси передали Полтавській допоміжній школі-інтернату для розумово відсталих дітей.

Змінювалися господарі прекрасної пам’ятки культури та старовини. Багато знущань зазнав красень-собор та дзвіниця монастиря. Від варварського ставлення горе-атеїстів залишилися убогі натяки на колишню велич та красу. Та з 1991 року почалося відновлення чернечого життя Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря, а разом з цим і відродження прекрасних споруд.( В.Н. Жук).

Наші святині

1689 року у день Різдва Пресвятої Богородиці священикові села Каплунівка Харківської єпархії, який вів особливо благочестиве життя, явився у сні сивий старець і сповістив, що незабаром прийдуть до Каплунівки іконописці з іконами. Одному буде 70, другому - 80, а третьому – 90 років. У цього третього повелів старець узяти з багатьох ікон восьму – і лишити її в себе. « Від неї ти одержиш благодать і милість»,– додав старець. Священик готувався до зустрічі з іконою старанною молитвою і постом, щоденним служінням Літургії.

На третій після видіння день прийшли три старих іконописці. Священик радо запросив їх до себе, у старшого взяв низку ікон і знайшов восьму. Вона виявилася копією Казанської ікони Пресвятої Богородиці. Іконописці в подяку за гостинність хотіли віддати ікону задарма, благочестивий ієрей ледь ублагав їх узяти за неї бодай 15 копійок.

Отець Іоанн поставив ікону в своїй оселі. День і ніч перед образом горіла свіча. Незабаром священик побачив уві сні Діву невимовної краси. Вона, доторкнувшись до нього рукою, сказала: « Не змушуй Мене перебувати у твоїй храмині, а віднеси в Мою церкву». Коли священик прокинувся, кімната його була осяяна незвичайним світлом, а з очей Богоматері текли сльози. Негайно зібрали народ, якому розповіли про явлення ікони і дивні події останньої ночі.

Після молебну ікону перенесли в Каплунівську церкву на честь Різдва Пресвятої Богородиці.

Коли в 1709 році Каплунівку захопили шведи, в будинку священика Іоана було влаштовано штаб короля Карла 12. Шведи хотіли спалити церкву, проте скільки не намагалися, як не обкладали соломою і дровами, підпалити храм Божий так і не змогли. Коли про це ( а також про те, що ікони в церкві немає, бо вона перебуває в таборі супротивника ) дізнався король, то засмучено сказав: «Якщо не могли запалити церкву без ікони, то там, де знаходиться вона, ненадійно нам буде». Так згодом і вийшло…

Незабаром на іконі з’явилася срібна визолочена риза. У 1744 році в Харкові було складено розповідь про Каплунівську ікону на підставі свідчень отця Іоанна, туди ж увійшли і свідчення про знамення і зцілення, що відбулися від ікони згодом.

Чудотворні списки Каплунівської ікони були також у багатьох храмах України. Нині ікона перебуває в Полтавському Свято-Макаріївському кафедральному соборі. Святкування на честь ікони відбувається 24 вересня.

В.о. ректора М.В. Кирилюк.

Додаток 5

до листа ПОІППО

30.11.2011 №1479/1


Перелік творів української літератури на християнську тематику

  1. Нестор Літописець «Повість временних літ».
  2. Києво-Печерський патерик.
  3. Митрополит Іларіон «Слово про Закон і Благодать».
  4. «Повчання Володимира Мономаха дітям…».
  5. І. Вишенський. Полемічні твори.
  6. Г. Сковорода «Баквар, або Алфавіт світу», « Початкові двері до християнського життя».
  7. Українські колядки.
  8. Г. Квітка-Основ’яненко «Маруся».
  9. Л. Глібов. «Христос воскрес».
  10. Т. Шевченко «Марія», «Глава Ісая, 35», «Давидові псалми».
  11. І. Франко «Іван Вишенський», «Моісей», «Смерть Каїна».
  12. Леся Українка «Одержима».
  13. Яків Щоголів. Поезія.
  14. Борис-Ігор Антонич «Балада про пророка Йону», «Молитва Самарянки біля криниці».
  15. Грицько Чупринка «Тайна Різдва».
  16. О. Ольжич «Бог ясний між людьми ходить», «Кінець світу».
  17. С. Руданський «Водохрещі Христові».
  18. С. Черкасенко «На полі крові».
  19. Л. Костенко. «Перш, ніж півень запіє», «Псалми Давидові».
  20. В.Барка «Судний день», «Гімн для сонця сонцекрилих».
  21. С. Скляренко «Володимир».
  22. П. Загребельний «Первоміст», «Диво».
  23. О. Гончар «Собор».
  24. Т. Голобородько «Стежиною Божого слова».
  25. Н. Фурса «Страсті по страсті».
  26. В. Мирний. «Дорога до храму».
  27. В. Крищенко. «Давидові псалми».