Geum.ru

Цивільне процесуальне право України

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6
§ 23. Судове рішення. Законність і обґрунтованість та зміст рішення.
Судові постанови – це процесуальна форма діяльності суду по застосуванню права. За нормами цивільно-процесуального законодавства існує два види постанов суду першої інстанції: 1) рішення; 2) ухвали. В формі рішення виступають постанови суди першої інстанції з приводу вирішення справи по суті незалежно від виду провадження. Постанови суду, якими вирішується окремі питання процесуального характеру називаються ухвалами. Існує 3 види рішень: 1) про присудження; 2) про визнання; 3) про перетворювання. В теорії права встановлені такі види: 1) завершальні (основні); 2) додаткові. В основу такої класифікації покладено обсяг вирішення питань. Основними повністю вирішуються всі правові вимоги. Окрім такої класифікації існує інша: 1) альтернативні (під умовою, дозволяють передбачити можливість виконання рішення в іншій формі) (ст.206 ЦПК); 2) факультативні. Суть судового рішення полягає в тому, що воно є основним й найважливішим актом правосуддя, завжди постановляється від імені держави і спрямовується на захист прав і законних інтересів громадян, підприємств, установ, організацій. Гл.22 ЦПК. Ст.202 – рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Ст.209 – рішення повинно бути постановлено у передбаченому законом порядку. Ст.211 – обов‘язково викладається в письмовій формі, за встановленим змістом (ст.293 ЦПК). Рішення проголошується публічно (ст.212 ЦПК). Законність судового рішення (Постанова Пленуму ВС УРСР від 29.12.76 “Про судові рішення”) – означає його правосудність. Умовами законності є: 1) правильне застосування закону, який підлягає застосуванню; 2) незастосування не пов‘язаного закону; 3) правильне тлумачення закону. Рішення повинно бути обґрунтованим. Це означає, що: 1) по справі повинно бути повне з‘ясування обставин, що мають значення; 2) доведеність обставин, що мають значення по справі; 3) відповідність висновків суду дійсним обставинам справи. Зміст рішення – це його структура (ст.203 ЦПК), яка складається з 4 частин: 1) вступної; 2) описової; 3) мотивувальної; 4) резолютивної. Дані зазначаються на час і місце постановлення рішення. Вступна частина вміщує в собі відомості про найменування документу, найменування суду, форма судового засідання (відкрите, закрите), склад суду, прізвище секретаря судового засідання, прокурора, найменування сторін, осіб, які брали участь у розгляді справи, представників громадськості. Описова частина: натік на обставини справи (дуже коротко, основні вимоги), зміст вимог позивача, їх обґрунтування, заперечення відповідача або подання зустрічної позовної заяви, її зміст; як реагують особи, які беруть участь у розгляді справи на заявлені позовні вимоги, як реагує на заявлені позовні вимоги суд. Закінчується ця частина зауваженнями суду. Мотивувальна частина – обставини справи, встановлені судом, докази, відхилені та визнані, чим керувався суд. Резолютивна частина. В залежності від змісту цієї частини ми зможемо визначити, до якого виду належить рішення. Зміст цієї частини має бути вичерпним, безумовним, визначеним. Вичерпність означає, що в судовому рішенні лається повна відповідь на всі правові питання. Визначеність полягає в тому, що суд повинен дати чітку та конкретну відповідь, як він вирішує поставлені перед ним питання, тобто повністю чи частково, чи відмовлено та т.і. безумовність полягає в тому, що висновки не повинні вимагати умови, які б поставили його виконання в залежність від настання таких умов. Рішення, зміст якого не відповідає закону (ст.203) підлягає скасуванню. Рішення суду повинно бути постановлено в тому ж судовому засіданні, де розглядалася справа, але відповідно до ч.4 ст.209 ЦПК, в особливо складних випадках складання мотивувальної частини може бути відкладено на строк не більше 3 днів. Ст.216 – суд зобов‘язаний протягом 5 днів надіслати копії судового рішення особам, які були відсутні. Ст.213 ч.4 – суд не вправі самостійно змінити або скасувати рішення, які вже проголошені. Якщо в рішенні суду є помилки, це є підставою для скасування рішення в касаційному порядку, порядку нагляду або за нововиявленими обставинами. Разом з цим зустрічаються помилки в судовому рішенні, які можуть бути усунені судом, який постановив рішення. 3 способи усунення (виправлення) недоліків судового рішення: 1) ст.213 ч.2 – виправлення описок або явних арифметичних помилок, виноситься ухвала; 2) шляхом постановлення додаткового рішення ст.214 ЦПК (відносно якої-небудь позовної вимоги сторони подавали докази, пояснення, а рішення суду нічого не постановило відносно такої вимоги; якщо суд, розв‘язавши питання проправ, не назначив точного розміру присудженого стягнення або які дії треба виконувати; якщо в рішенні не зазначено негайного виконання судового рішення (по справах згідно ст.217); у випадках, якщо суд не вирішив питання про судові витрати), таке питання може розглядатися на протязі 10 днів з дня проголошення рішення – за заявою осіб або з власної ініціативи суду, питання розглядаються в судовому засіданні, сторони повідомляються про час, місце, таке рішення підлягає оскарженню, при відмові в задоволенні заяви сторони про постановлення додаткового рішення суд виносить відповідну ухвалу; 3) роз‘яснення рішення (ст.215 ЦПК) можливо з власної ініціативи суду або за заявою осіб, що брали участь у справі, але частіше за заявою органу виконання судових рішень, суд вправі роз‘яснити рішення, але не змінюючи його змісту, заява про роз‘яснення судового рішення розглядається якщо рішення ще не виконано і не закінчився термін його примусового виконання, розглядається з обов‘язковим викликом сторін і повідомленням про час і місце, про роз‘яснення судового рішення виноситься відповідна ухвала, яка підлягає оскарженню.
Ухвалами суду першої інстанції вирішуються питання, пов‘язані з рухом провадження у справі, різні клопотання і заяви осіб, які беруть участь у розгляді справи, питання про відкладення розгляду справи, про зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду (ст.232 ч.1 ЦПК). Ухвали сприяють виникненню, припиненню, розвитку процесуальних дій. Гл.28 ЦПК. Класифікація: залежно від вимоги, спрямованій на розвиток провадження: 1) ухвали, спрямовані на порушення (ст.136 ЦПК); 2) ухвали, які забезпечують розвиток процесу (майже всі ухвали стадії підготовки судового розгляду); 3) ухвали, які перешкоджають виникненню провадження ( про відмову в прийнятті заяви і т.і., про застосування санкцій за невиконання норм цивільно-процесуального права). За процесуальною формою: 1) самостійні; 2) протокольні. Особливості самостійних ухвал полягають в тому, що вони завжди постановляються в нарадчій кімнаті, мають свою процесуальну форму, підписуються складом суду. Вимоги до процесуальної форм самостійних ухвал в ст.234 ч.1 (час і місце їх постановлення, найменування та склад суду, прізвище секретаря судового засідання, зазначаються особи, які беруть участь у справі, вказується на предмет спору, зазначається суть питання, розв‘язуваного ухвалою, мотиви, по яких суд прийшов до своїх висновків і закон, яким суд керувався, постановляючи ухвалу, висновок суду, порядок і строки оскарження ухвали). Фактично всі ухвали мають такій самий зміст, що і рішення суду – 4 складові частини. Протокольні ухвали приймаються з окремих нескладних питань, порадившись на місці, і вносяться до протоколу судового засідання. Відповідно до ч.2 ст.234 ЦПК такі ухвали повинні містити відомості про суть питання, розв‘язаного ухвалою, мотиви, по яких суд прийшов до своїх висновків, закон, яким керувався суд і висновок суду. Протокольна ухвала самостійно не оскаржується, але заяву з зауваженнями можна внести в касаційну скаргу. Ухвали, які перешкоджають подальшому рухові справи в суді оскаржуються, ухвали, які не перешкоджають подальшому рухові справи – не оскаржуються.


§ 24. Зупинення провадження по справі.
Зупинення провадження по справі є обов‘язковим і необов‘язковим. Обов‘язкове (ст.221 ЦПК). Суд обов‘язково зупиняє провадження по справі в разі смерті громадянина, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво. Обов‘язково зупиняє в разі втрати стороною дієздатності; в разі перебування відповідача в діючій частині збройних сил країни, або на прохання позивача при перебуванні його в діючий частині збройних сил України; в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення іншої справи в адміністративному, цивільному, кримінальному судочинстві. Перелік цих підстав є вичерпним, доповненню або тлумаченню не підлягає. Ст.222 ЦПК – на розсуд суду провадження у справі зупиняється у разі: 1) перебування позивача або відповідача у складі збройних сил на дійсній або строковій службі; 2) тяжкого захворювання сторони; 3) розшук відповідача; 4) знаходження сторони в тривалому службовому відрядженні; 5) призначення судом експертизи.


§ 25. Закриття провадження у справі. Залишення позову без розгляду.
Підставами для закриття провадження в справі є: 1) якщо справа не підлягає розгляду в судах (це питання підвідомчості); 2) якщо заінтересованою особою, яка звернулася до суду не додержано порядку позасудового вирішення спору і можливість такого застосування порядку втрачено; 3) провадження закривається, якщо є таким, що набрало законної сили рішення або ухвала суду щодо спору між тими ж сторонами, про той же предмет, з тих же підстав; 4) якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом; 5) якщо сторони уклали мирову угоду і вона затверджена судом; 6) рішення товариського суду, прийнятого в межах його компетенції; 7) в разі укладення угоди про передачу вирішення спору до третейського суду; 8) якщо після смерті громадянина спірні правовідносини не допускають правонаступництва. Перелік підстав є вичерпним і ширшому тлумаченню не підлягає. Підстави залишення заяви без розгляду (ст.229 ЦПК: 1) якщо заінтересованою особою не дотримано порядку для даної категорії справ; 2) заява подана до суду недієздатною особою; 3) якщо заява подана особою, яка немає повноважень на ведення справи в суді; 4) у випадку повторної неявки позивача, або обох сторін, тобто коли порушені правила ст.172, 173 ЦПК; 5) у разі, якщо спір між сторонами знаходиться на розгляді в іншому суді (за допущення законодавцем альтернативної підсудності).
Відмінність залишення заяви без розгляду і закриття провадження по справі полягає в наступному: 1) у випадку закриття провадження по справі повторне звернення до суду по спору між тими ж сторонами не допускається, але це не стосується наслідків непідвідомчості, суд зобов‘язаний роз‘яснити сторонам до якого юрисдикційного органу вони мають звернутися; 2) у разі залишення заяви без розгляду заінтересована особа має право знов звернутися до суду після усунення умов, які заважали. Суд у всіх випадках завершує всі процесуальні дії мотивованою ухвалою. Такі ухвали можуть бути оскаржені.


§ 26. Характеристика справ про адміністративні правовідносини. Підвідомчість і їх підсудність, учасники судочинства.
Ст.24 ЦПК – судам підвідомчі справи, що виникають з адміністративних правовідносин. Суд розглядає справи по скаргах: 1) на неправильності в списках виборців; 2) по скаргах на рішення і дії територіальної (окружної) виборчої комісії; 3) справи по заявах про скасування рішення виборчої комісії про реєстрацію кандидатів; 4) по скаргах на рішення і дії центральної та окружної виборчої комісії по виборах Президента; 5) по заявах про скасування рішення центральної виборчої комісії; 6) по заявах про скасування рішення окружної виборчої комісії про реєстрацію кандидата в народні депутати України; 7) справи по скаргах на рішення і дії центральної виборчої комісії; 8) по заявах про дострокове припинення повноважень народного депутата; 9) по скаргах на дії органів і службових осіб у зв‘язку з накладенням адміністративних стягнень; 10) по скаргах громадян на рішення, дії або бездіяльність державних органів, юридичних та службових осіб у сфери управлінської діяльності; 11) по скаргах на рішення, прийняті відносно релігійних організацій; 12) за заявами прокурора про визнання правового акту незаконним; 13) про стягнення з громадян недоїмки по податках, самооподаткуванню населення і державному обов‘язковому страхуванню. Перелік таких справ (ст.236 ЦПК) не є вичерпним. Об‘єднання справ з метою класифікації є суто умовним: 1) виборчі правовідносини; 2) адміністративні правовідносини; 3) фінансово-податкові правовідносини. Це свідчить про те, що існує адміністративна юстиція. Різна й мета, на досягнення якої спрямований судовий розгляд. Процесуальним засобом порушення справи в суді є правова вимога про розгляд конкретних спірних державних, адміністративних, фінансово-податкових правовідносин та визнання неправомірними дії суб‘єктів таких правовідносин. Тобто державних, посадових та юридичних осіб в сфері управлінської діяльності. Така правова вимога має свій предмет, зміст і свою процесуальну форму, відображену в письмовій скарзі або заяві.


§ 27. Справи по скаргах на дії органів і службових осіб у зв‘язку з накладенням адміністративного стягнення.
Гл.31. Скарги на дії органів і службових осіб у зв'язку з накладенням адміністративних стягнень. Ст.244. Подача скарги. Постанова про накладення адміністративного стягнення, інша постанова органу (крім суду) чи службової особи у справі про адміністративне правопорушення у випадках, передбачених законодавством про адміністративні правопорушення, може бути оскаржена до суду особою, щодо якої винесено постанову, або потерпілим. Скарга подається до районного (міського) суду за місцезнаходженням органу чи місцем роботи службової особи. На постанову може бути подано скаргу протягом десяти днів з дня винесення постанови, а у разі, якщо постанова про даний вид адміністративного стягнення підлягала попередньому оскарженню до вищестоящого органу (вищестоящої службової особи) - протягом десяти днів з дня прийняття рішення по скарзі останніми. У разі пропуску цього строку з поважних причин він може бути поновлений судом за заявою особи, щодо якої винесено постанову. Особа, яка оскаржила постанову, звільняється від сплати державного мита. Ст.245. Витребування судом документів, на підставі яких провадиться стягнення. Суддя, одержавши скаргу, повинен витребувати від відповідного органу чи службової особи справу про накладення адміністративного стягнення. Ст.246. Порядок розгляду скарги. Скарга розглядається судом з викликом заявника і, в разі необхідності, представника органу чи службової особи, якими винесено постанову. Неявка їх в судове засідання не перешкоджає розглядові справи. Суд повинен розглянути скаргу не пізніш як у десятиденний строк з дня її надходження. Ст.247. Перевірка обґрунтованості скарги. Розглядаючи скаргу на постанову, суд перевіряє законність і обґрунтованість постанови, зокрема: 1) чи накладено стягнення правомочним органом; 2) чи є в діях особи, щодо якої винесено постанову, ознаки проступку, за який законом встановлено адміністративну відповідальність; 3) чи в межах, встановлених законодавчим актом, що передбачає відповідальність за вчинене правопорушення, накладено стягнення; 4) чи не закінчився строк давності для застосування стягнення; 5) чи враховано при визначенні заходу адміністративного стягнення характер вчиненого проступку, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність. Ст.248. Рішення по скарзі. Залежно від встановлених обставин суд постановляє одне з таких рішень: 1) про відмову в задоволенні скарги, якщо постанова у справі про адміністративне правопорушення є законною і обґрунтованою; 2) про скасування постанови і направлення справи про адміністративне правопорушення на новий розгляд, якщо органом чи службовою особою, що її постановили, не були з'ясовані обставини, які мають значення для справи, та якщо справа закрита всупереч закону, або про направлення справи на розгляд правомочного органу чи службової особи, якщо постанову було винесено неправомочними органом чи службовою особою; 3) про скасування постанови і закриття справи про адміністративне правопорушення, якщо встановлено обставини, які відповідно до закону виключають провадження у справах про адміністративні правопорушення; 4) змінює стягнення в межах, передбачених законодавчим актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено, якщо його було визначено без додержання цих меж або загальних правил накладення стягнень за адміністративне правопорушення. Рішення районного (міського) суду по скарзі на постанову у справі про адміністративне правопорушення є остаточним і оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Його можна опротестувати в порядку нагляду на загальних підставах. Копію рішення в цих справах суд повинен надіслати органу чи службовій особі, постанова яких оскаржувалась.


§ 28. Справи по скаргах на рішення і дії або бездіяльність державних органів, юридичних чи службових осіб у сфері управлінської діяльності.
Гл.31-А. Скарги громадян на рішення, дії або бездіяльність державних органів, юридичних чи службових осіб у сфері управлінської діяльності. Ст.248-1. Право на звернення із скаргою до суду. Громадянин має право звернутися до суду (військовослужбовець - до військового суду) зі скаргою, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю державного органу, юридичної або службової особи під час здійснення ними управлінських функцій порушено його права чи свободи. Скаргу в суд може бути подано громадянином, його представником або на прохання громадянина - уповноваженим представником громадської організації, трудового колективу. До суб'єктів, зазначених у частині першій цієї статті, рішення, дії або бездіяльність яких може бути оскаржено до суду (суб'єкти оскарження), належать: органи державної виконавчої влади та їх службові особи; органи місцевого самоврядування та їх службові особи; керівники установ, організацій, підприємств і їх об'єднань незалежно від форм власності; керівні органи і керівники об'єднань громадян, а також службові особи, які виконують організаційно-розпорядчі, адміністративно-господарські обов'язки або виконують такі обов'язки за спеціальними повноваженнями. Ст.248-2. Предмет судового оскарження. До рішень, дій або бездіяльності суб'єктів оскарження належать колегіальні і одноособові рішення, дії або бездіяльність, у зв'язку з якими громадянин вважає, що: порушено або порушуються його права чи свободи; створено або створюються перепони для реалізації ним своїх конституційних прав чи свобод або що вжиті заходи щодо реалізації його прав є недостатніми; покладено на нього обов'язки, не передбачені законодавством або передбачені законодавством, але без врахування конкретних обставин, за яких ці обов'язки повинні покладатися, або що вони покладені не уповноваженими на це особою чи органом; його притягнено до відповідальності, яку не передбачено законом, або до нього застосовано стягнення за відсутністю передбачених законом підстав, або неправомочною службовою особою чи органом. Суб'єкти оскарження несуть відповідальність за невиконання лише тих обов'язків, які були на них покладено законодавчими або іншими нормативними актами. Ст.248-3. Скарги на рішення і дії, які не підвідомчі судам. Судам не підвідомчі скарги: на акти органів законодавчої і виконавчої влади, що підлягають розгляду щодо їх конституційності; на акти, що стосуються забезпечення обороноздатності держави, державної безпеки, зовнішньополітичної діяльності держави, збереження державної, військової і службової таємниці; на акти і дії службових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду, якщо законодавством встановлено інший порядок оскарження; на акти і дії об'єднань громадян, які відповідно до закону, статуту (положення) належать до їх внутріорганізаційної діяльності або їх виключної компетенції. Ст.248-4. Подання скарги. Скаргу може бути подано безпосередньо до суду або до суду після оскарження до органу, службової особи вищого рівня по відношенню до того органу, службової особи, що постановили рішення чи здійснили дії або допустили бездіяльність. Скарга подається за місцезнаходженням суб'єкта оскарження. Подання скарги до суду зупиняє виконання оскарженого акта. Про подання скарги суд повідомляє державний орган, юридичну чи службову особу не пізніше наступного дня після її прийняття. Ст.248-5. Строки для звернення із скаргою. Скаргу може бути подано в суд: у двомісячний строк, обчислюваний з дня, коли громадянин дізнався або повинен був дізнатися про порушення його прав чи свобод; у місячний строк з дня одержання громадянином письмової відповіді про відмову у задоволенні скарги органом, службовою особою вищого рівня по відношенню до того органу, службової особи, що постановили рішення чи здійснили дії або допустили бездіяльність, або з дня закінчення місячного строку після подання скарги, якщо громадянином не було одержано на неї письмової відповіді. Пропущений строк для подання скарги може бути поновлено судом, якщо буде встановлено, що його пропущено з поважних причин. Ст.248-6. Розгляд скарги. Скарга розглядається у десятиденний строк у відкритому судовому засіданні з участю заявника (громадянина, який подав скаргу) і службової особи, представника державного органу чи юридичної особи, рішення, дії або бездіяльність яких оскаржуються. Якщо заявник або службова особа не можуть з'явитися до суду з поважних причин, справу може бути розглянуто з участю їх представників. Неявка в судове засідання з неповажних причин осіб, зазначених у частині першій цієї статті, або їх представників не є перешкодою для розгляду скарги, проте суд може визнати їх явку обов'язковою. У судовому засіданні можуть брати участь представники громадських організацій і трудових колективів. Відмова представника громадської організації чи трудового колективу від скарги, поданої ними за проханням заявника, не є підставою для закриття провадження у справі, якщо заявник вимагає розгляду скарги по суті. Якщо суд встановить, що особа, рішення чи дія якої оскаржуються, не працює на попередній посаді, він залучає до участі в справі службову особу, до компетенції якої входить вирішення питання про усунення порушення прав і свобод заявника. Якщо при розгляді скарги буде встановлено, що державний орган чи юридична особа, рішення чи дії якого оскаржуються, припинив свою діяльність, суд залучає до участі у справі його правонаступника, а за його відсутності - орган, до компетенції якого входить вирішення питання про усунення порушення прав і свобод заявника. Суд, встановивши при розгляді скарги наявність спору про право, який розглядається у порядку позовного провадження, залишає скаргу без розгляду і роз'яснює заявнику його право на пред'явлення позову на загальних підставах. Ст.248-7. Рішення суду по скарзі. За результатами розгляду скарги суд постановляє рішення. При встановленні обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державний орган, юридичну чи службову особу задовольнити вимогу заявника і усунути порушення, скасовує покладений на нього обов'язок чи застосовані до нього заходи відповідальності або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи. Якщо оскаржувані рішення, дії було вчинено відповідно до закону, в межах повноважень державного органу, юридичної або службової особи і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє рішення про відмову в задоволенні скарги. При задоволенні скарги суд може допустити негайне виконання рішення. Рішення суду по справі може бути оскаржено. Ст.248-8. Розподіл витрат, пов'язаних з розглядом скарги. Витрати, пов'язані з розглядом скарги, включаючи й витрати для надання юридичної допомоги, а також витрати, пов'язані з поїздками, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову у задоволенні його скарги, або на державний орган, юридичну чи службову особу, якщо було постановлено рішення про задоволення скарги заявника. Ст.248-9. Виконання рішення суду. Рішення суду по скарзі надсилається не пізніше десяти днів після набрання ним законної сили відповідному державному органу, юридичній чи службовій особі для виконання, а також заявнику. Про виконання рішення державний орган, юридична чи службова особа повідомляє суд і заявника не пізніше ніж у місячний строк з дня одержання рішення суду. Ст.248-10. Відповідальність за невиконання рішення суду. У разі невиконання рішення по справі державним органом, юридичною чи службовою особою у визначений строк винні в цьому особи несуть відповідальність згідно зі статтею 417 цього Кодексу. Навмисне невиконання службовою особою рішення суду або перешкоджання його виконанню тягнуть за собою кримінальну відповідальність згідно зі ст.176-4 КК.