Geum.ru

Цивільне процесуальне право України

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6
§ 9. Належність доказів і допустимість засобів доказування. Обов‘язок доказування.
Ст.28 ЦПК – правило про належність доказів. В теорії ЦПК склалася така думка, що належними будуть докази, які мають значення для справи. Належні докази – такі докази, які мають властивість підтвердити взаємопов‘язані з ними істотні обставини, і які у відповідності з нормами матеріального права створюють фактичну основу спірних правовідносин. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які можуть підтвердити обставини між сторонами. Це зобов‘язує суд спрямовувати доказову діяльність на залучення доказів, які складають предмет доказування, тобто досліджуються ті фактичні данні, які входять до предмету доказування. Ст.137 (порушення справи) п.4,5 ЦПК – до порушення справи суд вимагає від позивача підтвердити позов належними доказами. Ст.143 ЦПК п.1,3 – підготовка справи до розгляду. Суд пропонує сторонам про необхідності подати додаткові докази. Допустимість засобів доказування ст.29 ЦПК. Обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Цивільним законом обмежена допустимість показань свідків для підтвердження певних угод і інших дій. Ст.44,46 ЦПК – форма угоди проста, письмова або усна. Сторони і треті особи мають право давати як усні, так і письмові пояснення суду ст.99 ЦПК. Засобами доказування будуть відомості, які сторони і треті особи передають суду, тобто ці пояснення є джерелом інформації. Сторони є суб‘єктами спірних правовідносин. Сторона завжди дає показання, які їй вигідні. Змістом пояснень сторін про обставини справи можуть бути визнання, тобто повідомлення, що підтверджують наявність чи відсутність фактів, які входять до предмету доказування другої сторони. Цивільно-процесуальний закон розрізняє визнання фактів ст.40 ЦПК і визнання позову ст.103 ЦПК. Визнання факту можливо однією і другою стороною. Визнання позову можливо лише відповідачем. Ст.103 ЦПК – права, закріплені за сторонами. Відповідач може визнати позов повністю або частково. Відповідач може визнавати предмет, підстави, зміст позову. Тобто кожен з елементів позову може бути предметом визнання. Показання свідків ст.141 ЦПК вказується на те, хто може бути свідком. Тобто свідок – це особа, якій відомі будь-які обставини по справі. Ст.142 ЦПК вказує на ті обмеження, які встановлені до осіб, які не можуть бути свідками. Не можуть бути свідками особи, які мають фізичні або психічні вади і не можуть правильно сприймати ті обставини, що мають значення по справі. Не можуть бути свідками представники по цивільній або кримінальній справі в зв‘язку з виконанням службових обов‘язків.


§ 10. Судові витрати, їх поняття, види і відшкодування.
Гл.5 ЦПК. Витяг з Декрету КМУ “Про державне мито”. Інструкція “Про порядок обчислення та справляння державного мита” голова ДПА 22.04.93р. Інструкція “Про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам, у зв‘язку з їх викликом до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду” Постанова РМ України від 22.02.91р.; Постанова КМУ “Про визначення розміру витрат, пов‘язаних з розшуком відповідача в цивільних справах” від 01.02.95р.
Судові витрати – це витрати, які несуть сторони, треті особи з самостійними вимогами у справах у судовому провадженні, заявники і заінтересовані особи у справах окремого провадження та провадженнях, що виникають з адміністративних правовідносин за вчинення в їх інтересах цивільно-процесуальних дій, пов‘язаних з розглядом справи і виконанням судового рішення. Ст.63 ЦПК – встановлюється два види судових витрат: 1) державне мито; 2) витрати, пов‘язані з розглядом справи. Державне мито – це грошовий збір, що справляється в судових органах з заяв і скарг, які подаються громадянами та юридичними особами до суду, та за видачу їм копій документів (рішень, ухвал, постанов тощо), який зараховується до місцевого бюджету. Витрати, пов‘язані з розглядом справи складаються з сум, що підлягають виплаті свідкам, експертам, перекладачам, з витрат на проведення огляду на місці, з витрат на розшук відповідача та виконання судового рішення. Розмір таких витрат визначається з фактичних затрат, які особа понесла (усні заяви з цього приводу не приймаються, тільки квитанції або інші докази).


§ 11. Участь органів прокуратури у цивільному процесі.
Відповідно до ст.121 п.2 КУ на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян або держави в судах загальної юрисдикції. В цивільному судочинстві прокурорській нагляд за додержанням застосування законів судом не діє. Коли прокурор бере участь у розгляді справи, повинен сприяти виконанню принципу незалежності суддів. Тому основною метою є сприяння виконанню вимог законів. Відповідно до ст.13 ЦПК прокурор бере участь в розгляді цивільних справ по-перше. Коли постає питання про захист інтересів держави і, по-друге, захищає інтереси тих громадян, які за станом свого здоров‘я або з других поважних причин не можуть захистити свої права. Формами участі прокурора в процесі: 1) порушення цивільної справи; 2) вступ в цивільну справу. Якщо прокурор вступає в цивільну справу – він може вступити на будь-якій стадії розгляду цивільної справи (ст.118 ЦПК). Обидві форми участі прокурора в процесі можуть характеризуватися факультативністю або імперативністю. За власною ініціативою має факультативний характер, за вимогою закону має обов‘язковий характер. Обов‘язкова участь прокурора в цивільному процесі передбачається: 1) законом; 2) вимогою суду. Ст.335 ЦПК передбачає, що обов‘язковою є участь по справах, які розглядаються в порядку нагляду. В усіх справах, пов‘язаних з дітьми (ст.69, 71, 75, 76 КШС). Ст.33 ЗУ “Про прокуратуру” – спори про відшкодування збитків, заподіяних злочином. Ст.143 п.4 ЦПК – рішення судді щодо притягнення прокурора до участі у справі. Типи проваджень: 1) позовне; 2) адміністративне; 3) окреме. Порушення справи у суді: позовні заяви, заяви, скарги. Суд з‘ясовує питання про підвідомчість справ, при вступі в справу прокурора – прокурор. Типові приклади: справи, які стосуються відшкодування матеріальних збитків, визнання угод недійсними, тобто таких, які укладені всупереч інтересам держави, скарги про захист виборчих справ громадян. При поданні позовної заяви прокурор повинен дотримуватися правил ст.137-139 ЦПК (змісту, форма позовної заяви, визначення її підвідомчості та підсудності). При поданні скарг в адміністративному та окремому провадженні – ст.250, 257, 268, 274, 285 ЦПК. Виключенням з цих правил є те, що відповідно до ст.4 декрету КМУ від 23.01.93 “Про державне мито” із відповідними змінами, процесуальні документи, які подаються прокурорам на порушення цивільної справи у суді державним митом не обкладаються. Відповідно до ст.99 та 120 ЦПК як особа, яка бере участь у справі, прокурор наділяється правами і обов‘язками: 1) прокурор має право знайомитись з протоколами (ст.200 ЦПК); 2) подавати заяву про виправлення описок і явних арифметичних помилок в рішенні суду; 3) брати участь в постановлені додаткового рішення та при роз‘ясненні рішень (ст.213, 214, 215 ЦПК). Вступити в справу прокурор може до постановлення судового рішення. Обов‘язок по доказуванню покладається на працівника прокуратури якщо прокурор порушує справу про захист прав громадян. Вступ до цивільного процесу в стадії в порядку нагляду або оскарженню рішень. Відповідно до п.2 ст.120 ЦПК має право касаційне або окреме подання на рішення або ухвалу суду розглянути з його участю. В залежності від того, яку посаду займає конкретний працівник органів прокуратури, буде вирішуватися питання про реалізацію його права на касаційне подання. Прокурор або його заступник мають право вносити касаційне подання незалежно від того, чи брали вони участь у розгляді справи. Помічники прокурорів, прокурори управлінь і відділів вносять касаційне подання тільки по справах, в яких вони безпосередньо брали участь. Це правило закріплено в ст.289 ЦПК. Прокурор, який вніс касаційне подання, або вищестоящий прокурор має право до початку розгляду справи в судовому засіданні відкликати подання, доповнити його або змінити. По справах, в яких прокурор брав участь і не вносив касаційне подання, то, як і інші особи, які беруть участь у розгляді справи відповідно до ст.295-300 ЦПК, прокурор може подавати свої міркування по касаційній скарзі, або подати додаткові матеріали, що спростовують скаргу. Правом на порушення провадження про перегляд (ст.328) наділені генеральний прокурор і його заступник, прокурор АРК, міст Києва і Севастополя та їх заступники. Щодо нововиявлених обставин ст.343 ЦПК. Також має право брати участь в стадії судового виконання ст.353, 356 ЦПК. Процесуальні права – ст.99 ЦПК – ставити питання про відвід і самовідвід.


§ 12. Участь у цивільному процесі органів державного управління, профспілок, установ, підприємств, організацій та окремих громадян, які захищають права інших осіб.
Участь у цивільному процесі органів державного управління, профспілок, установ, підприємств, організацій та окремих громадян, які захищають права інших осіб (ст.121 ЦПК) має 2 процесуальні форми: 1) звернення до суду із заявою (порушення цивільного провадження по справі); 2) вступ у процес по справі для дачі висновку – допускається як на вимогу суддів, так і за власною ініціативою, причому, відповідно до ст.121 – право на порушення справи надано органам державного управління, профспілкам, установам, підприємствам, організаціям та окремим громадянам, право на дачу висновку – тільки органам державного управління і технічної інспекції праці, профспілкам. Органи державного управління, профспілки, установи, підприємства, організації та окремі громадяни можуть бути суб‘єктами захисту прав інших осіб за таких умов: 1) якщо є закон, який наділяє їх такими повноваженнями; 2) якщо вони можуть здійснювати ЦП правосуб‘єктність, тобто вони можуть бути представниками в суді. Ці 2 умови стосуються 1 форми участі. Для того, щоб реалізувати право вступу в процес по справі по дачі висновку, органи державного управління можуть бути суб‘єктами захисту прав інших громадян за умови наявності справи в провадженні суду і обов‘язково за умови наявності цивільно-процесуальної суб‘єктності.
Процесуальні права, якими наділяються органи державного управління, профспілки, установи, підприємства, організації та окремі громадяни. В залежності від форми участі встановлюється і обсяг процесуальних прав і обов‘язків. Якщо органи державного управління, профспілки, установи, підприємства, організації та окремі громадяни прирівнюються до осіб, які беруть участь у справі і несуть обов‘язки, визначені ст.99 ЦПК. Але на відміну від сторін відповідно до ст.122 ЦПК вони не мають право закінчувати справу мировою угодою. Якщо органи державного управління, профспілки, установи, підприємства, організації та окремі громадяни реалізують 2 форму участі в цивільному процесі, тобто притягаються судом, вони прирівнюються до осіб, які беруть участь у справі і мають права та обов‘язки за ст.99 ЦПК. Найбільш типовими з органів дер управління, які порушують процес по захисту громадян є органи опіки та піклування, житлово-комунальні та фінансово-контролюючі органи. Ст.66, ст.129 КШС органи опіки і піклування державних адміністрацій, виконкомів здійснюють безпосереднє ведення справ по опіці і піклуванню щодо неповнолітніх та осіб недієздатних або з обмеженою дієздатністю. Такі органи можуть реалізовувати свої процесуальні права в обох формах їх вираження. Ст.71 КШС позбавлення батьківських справ, ст.12 КШС визнання усиновлення недійсним, ст.125 КШС скасування усиновлення. Органи опіки і піклування дають висновки по справам про позбавлення батьківських справ, про поновлення в батьківських правах (ст.71, 199 КШС). Також ці органи дають висновки в усіх справах про дітей (ст.67, 76 КШС), про відшкодування майнової шкоди, заподіяної опікуном чи піклувальником (ст.152 КШС).
Широкими правами та обов‘язками наділені житлово-комунальні органи. Вони приймають участь у справах, пов‘язаних із зміною юридичного, технічного, комунального стану споруд або будівель, дають висновки щодо таких справ.
Як органи управління суди притягують до участі у справі органи санітарно-епідеміологічної служби, місцеві житлові органи. Порушення цього права призводить до скасування судового рішення. Роз‘ясненням ВС України роз‘яснено, що БТІ, на яке покладено обов‘язок проводити інвентаризацію та технічну паспортизацію основних фондів комунального господарства та окремих громадян, залучаються до розгляду справ для дачі висновків по справах про право володіння, поділу будівель і порядку користування земельними ділянками.
Профспілки залучаються до розгляду трудових спорів (ст.244 КЗпП).
Звернутися до суду із заявою про визнання громадянина обмежено дієздатним можуть органи опіки і піклування, громадські організації і близькі родичі таких громадян. Ст.256 ЦПК встановлення піклування. Для того, щоб подати подібну заяву громадяни мають підтвердити родинні стосунки з такою особою.
Крім того, громадяни можуть подати до суду скаргу на неправильність у списках виборців, або ж у списках громадян, які мають право брати участь у референдумі (ст.239 ЦПК). Звернення громадян самостійно за захистом інтересів інших осіб ст.5 ЦПК не передбачено. Громадяни виконують в суді функцію представництва.


§ 13. Сторони в цивільному процесі. Поняття сторін, їх процесуальні права та обов‘язки.
Гл.10. Сторони. Ст.102. Позивач і відповідач. Сторонами в цивільному процесі є позивач та відповідач. Сторонами можуть бути громадяни, а також державні підприємства, установи, організації, колгоспи, інші кооперативні організації, їх об'єднання, інші громадські організації, що користуються правами юридичної особи. Ст.103. Процесуальні права сторін. Сторони користуються рівними процесуальними правами. Крім прав, зазначених у статті 99 цього Кодексу, позивач вправі протягом усього часу розгляду справи по суті змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від позову. Відповідач має право визнати позов повністю або частково. Сторони можуть закінчити справу мировою угодою в усякій стадії процесу, вимагати виконання рішення, ухвали, постанови суду. Особи, які беруть участь у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, і в справах окремого провадження, користуються правами і несуть обов'язки сторін за винятками, передбаченими главами 29-39 цього Кодексу. Суд не приймає відмови від позову, визнання позову відповідачем і не затверджує мирової угоди сторін, якщо ці дії суперечать законові або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси. Ст.104. Участь у справі кількох позивачів або відповідачів. Позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожний з позивачів або відповідачів щодо другої сторони виступає в процесі самостійно. Співучасники можуть доручити вести справу одному із співучасників, якщо він не є особою, вказаною в пунктах 1 і 2 статті 116 цього Кодексу. Особа, в інтересах якої розпочато справу за заявою прокурора, органу державного управління, профспілки, державного підприємства, установи, організації, колгоспу, іншої кооперативної організації, їх об'єднання, іншої громадської організації або окремого громадянина (пункти 2 і 3 статті 5 цього Кодексу), повідомляється судом про це, і вона може взяти участь у процесі як позивач поряд з особою, яка подала заяву. Ст.105. Заміна неналежної сторони. Суд, встановивши під час розгляду справи, що позов пред'явлений не тією особою, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи справи, допустити заміну первісного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем. Якщо позивач не згоден на заміну його іншою особою, то ця особа може вступити в справу як третя особа, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, про що суд повідомляє третю особу. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може притягти цю особу як другого відповідача. При відмові у позові до такого відповідача понесені ним витрати не присуджуються з позивача, а відносяться за рахунок держави. Після заміни сторони розгляд справи починається заново. Ст.106. Процесуальне правонаступництво. В разі вибуття однієї з сторін в спірному або встановленому судом правовідношенні суд допускає у всіх стадіях процесу заміну відповідної сторони її правонаступником. Усі дії, вчинені в процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, в якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.


§ 15. Представництво в цивільному процесі: поняття, види, умови.
Ст.110 ЦПК – громадяни мають право вести свої справи особисто або через свого представника. В деяких справах суд вирішує, що участь представника є обов‘язковою ( захист прав неповнолітніх, недієздатних). Представники є незалежними і самостійними (ст.120, 126, 161 ЦПК). В теорії ЦПК існує думка, що цивільно-процесуальне представництво – це різновид цивільного представництва. Але існує й інша думка, що цивільне представництво регулює матеріальні відносини, а цивільно-процесуальне представництво – процесуальні відносини. Ст.101, 111 ЦПК – обмеження у процесуальній дієздатності, здійснення прав вирішується через законне представництво. Подібним шляхом захищаються права неповнолітніх. Від юридичної особи діють представники, уповноважені цією юридичною особою. Ці повноваження надані їм в силу угод, договорів. Представники – це особи, що беруть участь у розгляді справи, вони самостійні, незалежні, та виконують представництво сторін та третіх осіб. Але можна сказати, що їх повноваження значно ширші. Представники за цивільними договорами доручення виконують свої обов‘язки і діють самостійно. Але у цивільному судочинстві представник дії разом з довірителем. Представник в цивільному судочинстві виконує 2 функції: - захищає права та інтереси осіб, які беруть участь у справі, здійснює правозаступництво; - виконує суто представницькі функції, виступає повіреним сторони (тієї сторони, з якою існують певні стосунки). ЗУ “Про адвокатуру”: в цивільному судочинстві адвокат виконує ці 2 функції. Представництво широко застосовується на практиці і може здійснюватись особами, визначеними ст.111, 112 ЦПК. Тобто представниками від підприємств, установ та організацій можуть бути члени органів управління, уповноважені представники підприємств, установ, організацій будь-якої форми власності. Представниками працівників можуть бути уповноважені профспілок (за місцем роботи працівника). Представниками громадських організацій можуть бути уповноважені таких організацій, яким їх статутами або положеннями надані права представляти інтереси відповідних організацій (об‘єднань). Представниками громадян та юридичних осіб можуть бути адвокати. Ст.104 ЦПК – представником співучасників може бути один із співучасників. Представниками неповнолітніх, недієздатних, обмежено дієздатних можуть бути батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники (ст.101 п.3 ЦПК). Представниками можуть бути й інші особи, допущені судом до представництва в конкретній справі. Від особи, яка бажає діяти якості представника поступає заява (усна чи письмова) - безпосередньо в судовому засіданні, про що зазначається в протоколі. Суд з‘ясовує у інших учасників, чи мають вони заперечення, та після того, порадившись, приймає рішення про допуск чи недопущення представника, з мотивуванням то чи іншого рішення. Вимоги до представників: представники мають бути повнолітніми (ст.116 ЦПК) процесуально право і дієздатними. Ст.15 ЦК – обмеження дієздатності громадян у певних випадках дозволяє їм розпоряджатися майном, отримувати і розпоряджатися пенсію, з/п тощо лише за згодою піклувальника. Ст.260 ч.2 обмежено дієздатні можуть порушити справу про поновлення своєї дієздатності, але за ст.111 ЦПК вони не можуть самостійно представляти своїх інтересів (протиріччя). Не можуть бути представниками адвокати, яки отримали доручення про надання юридичної допомоги з порушенням законодавства про адвокатуру. Не можуть бути представниками в процесі судді, слідчі, представники прокуратури, крім випадків, коли вони здійснюють законне представництво своїх неповнолітніх дітей, недієздатних осіб тощо. Цивільно-процесуальне представництво – це процесуальна діяльність особи, спрямована на захист суб‘єктивних прав та охоронюваних законом інтересів іншої особи, державних і громадських інтересів, а також сприяння судові в з‘ясуванні об‘єктивної істини в справі. Види процесуального представництва. В законодавстві зазначені такі види представництва (ст.110 ЦПК): 1) представництво громадян; 2) представництво юридичних осіб; 3) представництво по справах недієздатних та обмежено дієздатних осіб (ст.111 ЦПК); 4) офіційне представництво відсутнього боржника. В основу класифікації можуть бути покладені підстави виникнення: 1) за ознаками особи, в інтересах якої воно здійснюється; 2) аз ознаками особи, яка його здійснює. За підставами виникнення розрізняють: 1) договірне (добровільне і необхідне, виникає на підставі добровільно укладеного договору доручення, трудового договору, членства в громадській організації, здійснювати його можуть адвокати, юрконскльтанти, працівники підприємств, організацій в силу трудового договору, уповноваженими організацій, співучасниками); 2) законне представництво (обов‘язкове і необхідне, виникає на підставі закону, адміністративного чи судового акту, найбільш поширеним є здійснення представництво адвокатами: ст.59 КУ, ЗУ “Про адвокатуру”, ст.112 ЦПК; профспілки захищають інтереси робітників і службовців – ст.244 КЗпП, п.2 ст.112 ЦПК; громадські об‘єднання представляють інтереси своїх членів згідно своїх статутів ЗУ “Про громадські об‘єднання”; у справах з авторських і суміжних прав представництво здійснюють уповноважені державного агентства України з авторських і суміжних прав; декілька позивачів уповноважують представником когось з співучасників згідно п.5 ст.112 ЦПК; особи, допущені за п.6 ст.112 ЦПК здійснюють законне договірне представництво і не потребують юридичної освіти; щодо безвісно відсутньої особи – представником є опікун, що здійснює управління майном безвісно відсутнього; оголошений померлим – особа, що здійснює управління спадковим майном). За способом виникнення: 1) необхідне (факультативне і обов‘язкове); 2) добровільне. За ознаками особи, інтереси якої представляється: 1) представництво сторін (позивача, відповідача); 2) третіх осіб (з самостійними вимогами і без самостійних вимог); 3) представництво заявника заінтересованих осіб; 4) представництво органів державного управління. За ознаками особи, яка здійснює представництво: 1) адвокатами; 2) юридичними консультантами; 3) уповноваженими профспілок; 4) батьками, опікунами, піклувальниками; 5) співучасниками; 6) громадянами, які допущені судом до представництва конкретної осіб в конкретній справі (ст.111, 112 ЦПК).