Geum.ru

Кримінально-процесуальне право України І закон

Вид материалаЗакон

Содержание


2. Джерела кримінального права та їх характеристика.
3. Дія кримінально процесуального закону в часі, просторі щодо осіб.
Подобный материал:

Кримінально-процесуальне право України і закон.




1. Зміст і структура кримінального права


Кримінальний процес – це врегульована нормами кримінально-процесуального права діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора, судді і суду по розкриття злочинів, викриттю й покаранню винних та недопущенню покарання невинних, а також система правовідносин, що виникають у перебігу цієї діяльності. Вказаних органів один з одним, а також з громадянами, посадовими особами, установами, підприємствами, громадськими об‘єднаннями й трудовими колективами, які залучаються до сфери кримінально-процесуальної діяльності. Кримінально-процесуальна діяльність за своїм змістом являє собою систему передбачених законом процесуальний дій і рішень органів попереднього розслідування, прокурора, судді, суду та інших суб‘єктів кримінального процесу. Ці процесуальні дії і рішення породжують процесуальні правовідносини або виступають їх наслідком. Процесуальні правовідносини можна розглядати як правову форму кримінально-процесуальної діяльності. Елементи таких правовідносин: 1) суб‘єкти – учасники кримінального процесу; 2) об‘єкт – поведінка суб‘єктів кримінального процесу; 3) процесуальні права і обов‘язки суб‘єктів. Кримінальний процес і кримінальне судочинство - тотожні терміни. Кримінальний процес і правосуддя в кримінальних справах – слід відрізняти. Правосуддя – це розгляд у судових засідання кримінальних справ і застосування встановлених законом заходів покарання до осіб, винних у вчинені злочину, або виправдання невинних (ст.4 ЗУ “про судоустрій”). Т.ч., діяльність судді в стадіях порушення кримінальної справи, віддання обвинуваченого до суду та виконання вироку і таке інше охоплюється поняттям кримінального процесу. Здійснюючи провадження в кримінальній справі, орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд справляють виховний вплив не тільки на осіб, які безпосередньо беруть участь у кримінальному процесі, а й на інших громадян, на трудові колективи, сприяючі тим самим правовому вихованню громадян, залученню населення до боротьби із злочинністю.

Ст.2 КК. Завдання кримінального судочинства. Завданням кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.

“Кримінально судочинство”, “кримінальний процес” – діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора, судді і суду по порушенню, розслідуванню і судовому розгляду кримінальних справ, а також по вирішенню суддею питань, пов’язаних з виконанням вироку. Завдання кримінального судочинства є загальними для всіх його стадій. Разом з тим кожна стадія має свої спеціальні завдання. Крим. судочинство повинно охороняти права і законні інтереси громадян та юридичних осіб. Ніякі порушення законності, прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб не можуть бути виправдані посиланням на те, що це необхідно для посилення боротьби зі злочинністю. Розкриття злочину означає встановлення події злочину і винних осіб. Злочин прийнято вважати розкритим, коли розслідування закінчено, а обвинувальних висновок затверджено прокурором. Швидке розкриття – наближення строків порушення кримінальної справи, встановлення події злочину і винних осіб максимально наближені до моменту вчинення злочину. Повне розкриття – встановлені всі обставини, які входять до предмета доказування в кримінальній справі (ст. 23, 64, 433 КПКУ). Злочин може вважатися повністю розкритим тільки після набрання обвинувальним вироком законної сили, а у випадках закриття кримінальної справи за нереабілітуючих обставин (пп. 3, 4, 8, ч.1 ст.6, ст.7-10 КПКУ) – після набрання чинності відповідною постановою слідчого, прокурора, судді чи ухвалою суду. Викриття винних означає необхідність встановити осіб, які вчинили злочин. Суворе додержання норм кримінального, кримінально-процесуального та іншого законодавства при провадженні в кримінальній справі є гарантією встановлення істини в справі, застосування до винного справедливого заходу впливу і непритягнення до відповідальності невинного.

Критерії визначення певного положення принципів кримінального процесу: 1) найзагальніші, вихідні положення, ідеї, які мають фундаментальне значення для кримінального процесу, визначають його спрямованість, побудову в цілому, форму і зміст його стадій та інститутів; 2) принципи виражають панівні в даній державі політичні і правові ідеї, які стосуються завдань і способу здійснення судочинства в кримінальних справах; 3) повинні бути закріплені в нормах права; 4) мають повністю діяти у всіх або кількох стадіях кримінального процесу і обов‘язково в стадії судового розгляду; 5) порушення будь-якого з принципів означає незаконність рішення в справі і обов‘язково тягне його скасування. Принципи (засади) кримінального процесу – це закріплені в законі панівні в державі політичні і правові ідеї щодо завдань і способу здійснення судочинства в кримінальних справах, які визначають спрямованість і побудову кримінального процесу в цілому, форму і зміст його стадій та інститутів, порушення яких обов‘язково тягне за собою скасування вироку та інших рішень у справі. Класифікація: 1) організаційні принципи (централізація і єдиноначальність органів прокуратури, виборність суддів); 2) організаційно-функціональні (напр., одноособовість і колегіальність, гласність); 3) кримінально-процесуальні, функціональні (презумпція невинуватості, права на захист); 4) загальноправові засади (напр., законність); 5) конституційні гарантії (недоторканість особи, невтручання в особисте життя тощо). Конституційні принципи: 1) законність; 2) державна мова судочинства; 3) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 4) повага до гідності особи, невтручання в її особисте і сімейне життя; 5) право людини на свободу та особисту недоторканість; 6) недоторканість житла: 7) таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; 8) з‘ясування істини; 9) забезпечення підозрюваному, обвинуваченому права на захист; 10) презумпція невинуватості; 11) свобода від самовикриття, викриття членів сім‘ї чи близьких родичів; 12) здійснення правосуддя виключно судами; 13) участь народу у здійсненні правосуддя; 14) незалежність і недоторканість суддів, їх підкорення лише закону; 15) змагальність судового розгляду; 16) гласність судового процесу; 17) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження судових рішень; 18) обов‘язковість рішень суду; інші принципи: 19) публічність; 20) забезпечення всім особам, які беруть участь у справі, права на захист їхніх законних інтересів; 21) вільна оцінка доказів; 22) безпосередність дослідження доказів; 23) усність процесу. В юридичні літературі також називають науковість, стадійність, достатність підстав для процесуальних рішень, обов‘язок органів судочинства поважати і додержувати права, законні інтереси і гідність громадян, справедливість. Всі принципи пов‘язані між собою, постійно взаємодіють, і утворюють систему принципів кримінального процесу. Тільки реалізація всіх принципів у їх сукупності, в системі, у взаємозв‘язку і взаємодії може привести до виконання завдань кримінального судочинства. Одні принципи сприяють здійсненню інших, жодний принцип не перекреслює інший. Винятки ри цьому не перекреслюють принцип. Напр.: винятки з принципу недоторканості особи й житла, таємниці листування, гласності і усності – арешт обвинуваченого, обшук у квартирі, накладення арешту на кореспонденцію і її виїмка, слухання справи в закритому судовому засіданні, оголошення показань свідків під час судового розгляду, якщо їх явка не можлива. Ці винятки закон забезпечує певними процесуальними гарантіями від довільного їх використання слідчими й судами.


2. Джерела кримінального права та їх характеристика.


Кримінальне судочинство може бути джерелом підвищеної небезпеки для індивідуума і суспільства в цілому, якщо воно не ґрунтується на демократичних і гуманних принципах або якщо останні проголошені, але не додержуються. Про це досить переконливо свідчить історія людства в цілому і наша власна більш як 70-ти річна історія радянської доби. Не випадково найважливіші демократичні і гуманістичні принципи кримінального процесу проголошені в таких основоположних міжнародних документах, як Загальна декларація прав людини (1948), Міжнародній пакт про громадянські і політичні права (1966), Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод (1950), Кодекс поведінки службових осіб по підтриманню правопорядку (1979), конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських, або принижуючих гідність видів поводження і покарання (1984), Звід принципів захисту всіх осіб, які піддаються затриманню або ув’язненню в який би то не було формі (1988), Основні положення про роль адвокатів (1990).


3. Дія кримінально процесуального закону в часі, просторі щодо осіб.


Стадії кримінального процесу поряд із загальними завданнями кримінального процесу має власні завдання і особливості провадження. 8 стадій: 1) порушення кримінальної справи; 2) попереднє розслідування; 3) відання обвинуваченого до суду; 4) судовий розгляд; 5) касаційне провадження; 6) виконання вироку; 7) провадження в порядку нагляду; 8) відновлення кримінальної справи за нововиявленими обставинами. Ці стадії, які йдуть одна за одною і тісно пов‘язані між собою, складають систему кримінального процесу. У 1 стадії компетентні державні органи чи посадові особи (орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя чи суд) вирішують питання про те, чи є вказані в законі приводи й підстави для того, щоб розпочати кримінальний процес. При позитивній відповіді вони приймають рішення про порушення кримінальної справи. Після того провадиться попереднє (досудове) розслідування кримінальної справи. Особа, яка провадить дізнання, і слідчий збирають, перевіряють і оцінюють докази з метою встановити, чи справді було вчинено злочин і хто його вчинив, а також з‘ясовують всі інші обставини, необхідні для правильного вирішення справи. Якщо в результаті оцінки доказів винність обвинуваченого буде повністю доведено, органи попереднього розслідування складають обвинувальний висновок і через прокурора надсилають справу до суду. Таке розслідування називається досудовим оскільки передує судовому розгляду, де відбувається судове слідство, в ході якого знов перевіряються всі докази, зібрані особою, яка провадила дізнання, і слідчим, та їх висновки в справі. Суддя одноособово або суд колегіально в розпорядчому засідання вивчають матеріали кримінальної справи, що надійшла до них від прокурора, щоб встановити, чи є достатні підстави для розгляду справи по суті в судовому засіданні. При позитивному вирішенні обвинувачений віддається до суду і стає підсудним. У стадії судового розгляду суд досліджує всі докази, що стосуються даної кримінальної справи, і в своєму вироку вирішує питання про винність підсудного й про застосування або незастосування до нього покарання. Вирок набуває законної сили не відразу після його постановлення й проголошення. Закон передбачає строк, протягом якого особи, не згодні з вироком, мають право оскаржити його (а прокурор – внести подання) до суду другої (касаційної) інстанції. Якщо скарга або подання надійшли, матеріали справи розглядаються в суді касаційної інстанції з метою перевірки законності й обґрунтованості вироку суду першої інстанції. При цьому вирок може бути скасовано, залишено в силі або змінено на користь засудженого. Вирок, не оскаржений у передбачений законом строк або не скасований касаційною інстанцією, набуває законної сили і звертається до виконання судом, що його постановив. Коли з‘ясовується, що вирок, який набрав законної сили, є незаконним і необґрунтованим, закон надає право деяким посадовим особам прокуратури й суду опротестувати цей вирок перед вищестоящим судом (наглядова інстанція). Розглядаючи справу в порядку нагляду, суд ґрунтується на доказах, досліджених у суді першої інстанції. Якщо ж виявлено нові обставини, що мають важливе значення для правильного вирішення справи, але які не були відомі суду при винесенні вироку, ухвали або постанови і які самі по собі або разом з раніше виявленими обставинами доводять неправильність засудження або виправдання підсудного, то справу може бути відновлено й переглянуто за цими нововиявленими обставинами. Не кожна кримінальна справа проходить усі ці стадії. Багато справ закривається у стадії попереднього розслідування, а іноді в стадіях віддання до суду та судового розгляду. Попереднє розслідування деяких менш суспільно небезпечних злочинів не провадиться. Вони розглядаються судом по суті після їх порушення суддею одноособово. Не на всі вироки подаються скарги і вносяться подання в касаційному порядку. Ще менш переглядаються вироки, які набрали законної сили.


Поняття і значення принципу недоторканності особи.

Ст.14 КПКУ Недоторканність особи. Ніхто не може бути заарештований інакше як на підставі судового рішення або з санкції прокурора. Прокурор повинен негайно звільнити кожного, хто незаконно позбавлений волі або утримується під вартою понад строк, передбачений законом чи судовим вироком.

Принцип недоторканності особи означає, що ніхто не може бути позбавлений волі, заарештований, затриманий за підозрою у вчинені злочину, підданий особистому обшуку або приводу інакше як на підставі і в порядку, передбачених законом.

Стаття 29 КУ. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено

вмотивованого рішення суду про тримання під вартою. Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника.

Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання. Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого.

Взяття обвинуваченого під варту як запобіжний захід може застосовуватись лише суддею, судом, прокурором, а також слідчим з санкції прокурора на підставах і в порядку, передбачених ст.148, 150, 155-158 КПКУ, Законом про попереднє ув’язнення. Затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, взяття її під варту як запобіжний захід можуть провадитись органом дізнання і слідчим тільки на підставах і в порядку, передбачених ст.106, 115, 148 КПКУ. Затримання і видворення в примусовому порядку іноземного громадянина або особи без громадянства за межі України за наявності передбачених законом підстав провадяться лише з санкції Генерального прокурора, його заступників, прокурорів АРК, областей, міст Києва і Севастополя (ст.27 ЗУ про прокуратура). Прокурор зобов’язаний негайно звільнити особу, яка незаконно перебуває в місцях тримання затриманих, попереднього ув’язнення, позбавлення волі або в установах для виконання заходів примусового характеру (п.3 ч.2 ст.44 ЗУ про прокуратуру).

Обшук особи, якщо він провадиться не при її затриманні чи ув’язненні і не включається до процедур обшуку в приміщенні чи в іншому місці, здійснюється за постановою органу дізнання або слідчого і тільки з санкції прокурора (ст.177, 184 КПКУ). Поміщення обвинуваченого до медичного закладу для проведення судово-медичної та судово-психіатричної експертизи здійснюється лише за постановою слідчого і з санкції прокурора чи його заступника (ст.205 КПК) або за постановою судді чи за ухвалою суду.

Для забезпечення незалежності від будь-яких органів і осіб закон передбачає додаткові гарантії недоторканності Президента України (КУ, ЗУ про Президента), , кандидатів у депутати депутатів (ЗУ про статус народного депутату), суддів (ЗУ про статус суддів).

Ст.14-1 Недоторканість житла, охорона особистого життя громадян, таємниця листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень. Громадянам гарантується недоторканність житла. Ніхто не має права без законної підстави увійти у житло проти волі осіб, які проживають в ньому. Особисте життя громадян, таємниця листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень охороняються законом. Обшук майна, виїмка, огляд приміщення у громадян, накладення арешту на кореспонденції і виїмка її в поштово-телеграфних установах можуть провадитись тільки на підставах і в порядку, встановлених цим кодексом.


Принципи законності і здійснення правосуддя на засадах рівності громадян перед законом і судом

Ст.16 Здійснення правосуддя на засадах рівності громадян перед законом і судом. Правосуддя в кримінальних справах здійснюється на засадах рівності громадян перед законом і судом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Рівноправність громадян України (ст32 Конституції). Рівність громадян означає, що при порушенні, розслідуванні і судовому розгляді кримінальних справ до всіх застосовується одне й теж кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство, ніхто не при цьому ніяких переваг і не піддається ніяким обмеженням у правах. Заходи, які застосовуються в межах закону і призначені для захисту прав і особливого статусу жінок (насамперед вагітних жінок і матерів, які годують немовлят),а також дітей, підлітків, старих, хворих чи інвалідів, не розглядаються як дискримінаційні (принцип 5 Зводу принципів захисту всіх осіб, які піддаються затриманню або ув’язненню в будь-якій формі, затвердженого Генеральною Асамблеєю ООН 9/12/1988). Під рівністю громадян перед судом слід розуміти те, що всі кримінальні справи розглядаються і вирішуються судами., які входять до системи загальних судів України. При цьому громадяни не мають ніяких переваг і не піддаються ніяким обмеженням, не передбаченим законом. Наявність правил про підсудність кримінальних справ не суперечить принципу рівності громадян перед законом і судом, оскільки вони не дістають ніяких привілеїв (наприклад, коли справа розглядається по першій інстанції обласним, а не районним судом). Хоча в ст16 говориться про рівність громадян перед судом, але фактично вони рівні (в межах, передбачених цією статтею) також перед слідчими органами та прокурором. Як виняток з принципу рівності громадян перед законом можна розглядати правила про недоторканність Президента України, кандидатів у Президенти, депутатів, кандидатів у депутати, суддів. Такий виняток необхідний для забезпечення успішного виконання зазначеними особами їх функцій незалежно від незаконних впливів.


Принцип забезпечення права на захист підозрюваного, обвинуваченого, підсудного

Ст.21. Забезпечення підозрюваному обвинуваченому і підсудному права на захист. Підозрюваному, обвинуваченому і підсудному забезпечується право на захист. Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд зобов'язані до першого допиту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного роз'ясняти їм право мати захисника і скласти про це протокол, а також надати підозрюваному, обвинуваченому і підсудному можливість захищатися встановленими законом засобами від пред'явленого обвинувачення та забезпечити охорону їх особистих і майнових прав.

Право підозрюваного обвинуваченого і підсудного на захист включає як право захищатися від підозри та обвинувачення так і право захищати свої особисті і майнові інтереси. Кожен із них заінтересований у тому щоб він не був: затриманий заарештований притягнутий до кримінальної відповідальності і засуджений якщо є невинним, або ж за більш тяжкій злочин ніж той який дійсно вчинив; без передбачених у КПК підстав притягнутий до участі в кримінальній справі як підозрюваний обвинувачений чи підсудний підданий заходам процесуального примусу і засуджений; підданий несправедливому покаранню тобто такому яке призначено без врахування характеру і ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину особи винного і обставин справи які пом’якшують і обтяжують відповідальність; обмежений у правах, наданих йому законом, і в можливостях їх реалізувати Він також заінтересований у тому, щоб були забезпечені його особисті і майнові права. Це – законні інтереси, на них поширюється право на захист і це право повинно бути забезпечено На незаконні інтереси і незаконні засоби й способи захисту від підозри і обвинувачення а також захисту особистих і майнових прав принцип закріплений у ст.21, не поширюється.

Гарантування підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист полягає в тому що закон: а) наділяє його як учасника процесу такою сукупністю процесуальних прав, використання яких дозволяє йому особисто захищатися від підозри і обвинувачення у вчиненні злочину обстоювати свої законні інтереси; б) надає йому право скористатися допомогою захисника а в окремих випадках визнає участь захисника в справі обов’язковою; в) покладає на слідчі органи, прокурора і суд обов’язок роз’яснити обвинуваченому його процесуальні права (ст53, 142, 294 КПК) і забезпечити можливість здійснення цих прав і захисту від підозри й обвинувачення, а також охорону його особистих і майнових прав.


Принцип презумпції невинуватості в кримінальному процесі.

Ст.15 ч.2. Ніхто не може бути визнаний винним у вчинені злочину, а також кримінальному покаранню інакше, як за вироком суду і відповідно до закону.

Обвинувачений вважається невинним, поки його винність у вчинені злочину не буде доведена в передбаченому законом порядку і визнана вироком суду, що набрав законної сили. Юридичний зміст принципи презумпції невинуватості становлять такі правила: а) обов’язок доказувати винність обвинуваченого лежить на слідчих органах, прокурорі, а в справах приватного обвинувачення – на потерпілому або його представнику; б) обвинувачений не повинен доводити свою невинуватість або меншу вину, а також наявність обставин, що виключають його кримінальну відповідальність; в) усі сумніви, які неможливо усунути, мають тлумачитися на користь обвинуваченого, не доведена вина обвинуваченого у вчинені злочину в юридичному відношенні означає його повну невинуватість; г) висновок про винність обвинуваченого у вчинені злочину не може ґрунтуватися на припущеннях; д) притягнення особи до участі в справі як підозрюваного або обвинуваченого, застосування до неї арешту чи іншого запобіжного заходу не повинні розцінюватись як доказ її вини, як покарання винного; е) до остаточного вирішення кримінальної справи й офіційного визнання особи винною у вчинені злочину, з обвинуваченим не можна поводитись як з винним, а також публічно, в засобах масової інформації і в якихось офіційних документах твердити, що він є злочинцем. Як виняток у випадках, коли слідчі органи, прокурор чи суд звільняють особу від кримінальної відповідальності і закривають справу з таких нереабілітуючих обставин, як закінчення строку давності, наявність акту амністії або помилування, зміна обстановки, смерть особи, а також у зв’язку з передачею її на поруки (пп.3,4,8 ч.1 ст.6, ст.7,10 КПК), вони фактично визнають цю особу винною, оскільки остаточно вирішують справу. При звільненні особи від кримінальної відповідальності за ст.7-2, 8, 9 КПК питання про її вину у вчинені злочину остаточно вирішується відповідно суддею, товариським судом. У ході вдосконалення кримінально-процесуального законодавства ці норми, як і норму про передачу особи на поруки, слід змінити, з тим щоб тільки суд (одноособовий чи колегіальний) мав право визнати особу винною у вчиненні злочину і водночас звільнити її від кримінальної відповідальності.


Принцип здійснення правосуддя тільки судом.

Ст.15 Здійснення правосуддя тільки судом. Правосуддя в кримінальних справах здійснюється тільки судом. Ніхто не може бути визнаний винним у вчинені злочину, а також кримінальному покаранню інакше, як за вироком суду і відповідно до закону.

Під здійснення правосуддя розуміється діяльність судів першої, касаційної та наглядової інстанції по розгляду і вирішенню кримінальних справ у судових засіданнях. Судовими органами, які здійснюють правосуддя в кримінальних справах, є: ВС України, ВС АРК, обласні, Київський і Севастопольський міські суди, міжобласний суд, міжрайонні суди, районні (міські) суди, військові суди Центрального, Південного, Західного регіонів, Військово-морських Сил, гарнізонів. Жодні інші органи не вправі здійснювати правосуддя, тобто розглядати і вирішувати кримінальні справи, засуджувати людей. Навіть на території, де введено надзвичайний стан, правосуддя здійснюється тільки судом. На цій території діють усі суди, утворені відповідно до Конституції України. Утворення будь-яких інших судових або позасудових органів забороняється. Судочинство в судах ведеться відповідно до чинних в Україні на момент введення надзвичайного стану законів. Запровадження будь-яких скорочених чи прискорених форм судочинства забороняється (ст.37 ЗУ про надзвичайний стан). Принцип здійснення правосуддя тільки судом означає виключну прерогативу одноособового або колегіального суду на визнання людини винною у вчинені злочину і призначення їй кримінального покарання. Однак визнати особу невинною і повністю реабілітувати її за обставинами, зазначеними в пп.1, 2 ч.1 ст.6 та в п.2 ст.213 КПК, можуть не тільки суди своїм вироком, ухвалою чи постановою, а й слідчі органі і прокурор постановою про закриття справи. Норма, закріплена в ч.2 ст.15, ґрунтується на принципі презумпції невинності.


Принцип гласності судового розгляду.

Ст.20 КПК. Гласність судового розгляду. Розгляд справ у всіх судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці. Закритий судовий розгляд, крім того, допускається за мотивованою ухвалою суду в справах про злочин осіб, які не досягли 16-го віку, а також в інших справах з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі. Слухання справ у закритому засіданні суду здійснюється з додержанням усіх правил судочинства. Вироки судів у всіх випадках проголошуються публічно. З метою підвищення виховної ролі судових процесів і запобігання злочинам суди у необхідних випадках повідомляють трудящих за місцем роботи або проживання підсудних про судові процеси, які мають відбутися, а також після набрання вироком законної сили повідомляють про результати розгляду кримінальної справи. Суди повинні широко практикувати проведення судових процесів безпосередньо на підприємствах, будовах, в радгоспах, колгоспах з участю в необхідних випадках громадських обвинувачів і громадських захисників.

Принцип гласності судового розгляду полягає в тому, що розгляд в усіх випадках є відкритим, крім випадків, передбачених законом. Кожний громадянин, який досяг 16 років, має право бути в залі судового засідання, де розглядається кримінальна справа судом першої чи касаційної інстанції. Хід судового розгляду і його результати можуть доводитися до населення у засобах масової інформації або іншим способом. Це – так звана зовнішня гласність. Але навіть коли справа слухається у закритому засіданні, принцип гласності повністю не виключається, оскільки діє так звана внутрішня гласність у вигляді присутності в судовому засіданні прокурора, потерпілого , підсудного, захисника та інших учасників судового розгляду, а також свідків, експерта, спеціаліста, перекладача. Крім того, вироки судів у всіх випадках проголошуються публічно. Їх зміст може бути доведено до населення і засобами масової інформації. Однак вироки у справах, які слухалися в закритих судових засіданнях, не повинні містити відомостей, що стали підставою для проведення закритого судового розгляду. Гласність судового розгляду сприяє посиленню громадського контролю за діяльністю судів, слідчих органів і прокурорів. Для підсудного, який вважає себе жертвою сваволі і беззаконня, гласність дає можливість бути почутим навіть світовою громадськістю. Ч.5 ст. 20 дає додаткові засоби реалізації принципу гласності і підвищенню виховної ролі судових процесів та їх профілактичного впливу (виїзні засідання, якими не слід зловживати, і тільки добре розслідувані справи, що становлять громадській інтерес можуть бути так розглянуті). Оскільки відкритий розгляд судами кримінальних справ має не тільки позитивні, але й негативні наслідки, чч.1 і 2 ст.20 передбачають винятки з принципу гласності, коли гласність суперечить іншим правоохоронюваним державним і суспільним інтересам чи інтересам особи, які є більш важливими, ніж цей принцип. Закон передбачає тільки випадок обов’язкового розгляду справи в закритому засіданні – коли відкритий розгляд суперечить інтересам охорони державної таємниці В інших випадках питання про необхідність розглянути всю справу або частину її в закритому порядку вирішується судом за своєю ініціативою або за клопотанням учасників судового розгляду Закритий судовий розгляд у справах про злочини осіб котрі не досягли 16-го віку провадиться з метою створення найбільш сприятливих умов для одержання правдивих показань неповнолітнього та усунення можливого негативного спливу на нього публіки присутньої в залі судового засідання Якщо досліджувані обставини можуть негативно вплинути на неповнолітнього підсудного то йог навіть може бути видалено із залу судового засідання (ст444 КПК) Особи молодші за 16 років допускаються до залу суду тільки в тих випадках коли вони є підсудними потерпілими або свідками (ч4 ст2712 КПК) Справи про статеві злочини можуть розглядатися у закритих судових засіданнях з метою охорони суспільної моралі інтересів потерпілого а також створення умов для всебічного повного й об’єктивного дослідження обставин справи Дія принципу гласності при проведенні попереднього розслідування значно обмежена оскільки в цій стадії діє правило про недопустимість розголошення даних розслідування (ст121 КПК). Однак в такому обсязі в якому вони визнаються за можливе слідчий і прокурор можуть інформувати громадськість про обставини вчинення злочину (ч2 ст.10 КПК) або дозволити це робити іншим особам (ч1 ст121. КПК). Органи внутрішніх справ у ряді випадків використовують засоби масової інформації чи звертаються до населення за допомогою при розшуку підозрюваних обвинувачених і засуджених а також осіб які пропали без вісті.


Принцип національної мови судочинства.


Ст.19 КПК. Мова, якою провадиться судочинство. Судочинство провадиться українською мовою або мовою більшості населення даної місцевості. Особам, що беруть участь у справі і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право робити заяви, давати показання, заявляти клопотання, знайомитися з усіма матеріалами справи, виступати в суді рідною мовою і користуватися послугами перекладача в порядку, встановленому цим кодексом. Слідчі і судові документи, відповідно до встановленого цим Кодексом порядку, вручаються обвинуваченому в перекладі на його рідну мову або іншу мову, якою він володіє.

Принцип національної мови судочинства застосовується у всіх стадіях кримінального процесу. Його додержання забезпечує встановлення істини в справі, виховну функцію судочинства, реалізацію всіма учасниками кримінально-процесуальної діяльності своїх прав та виконання ними процесуальних обов’язків, захист їх законних інтересів, реалізацію принципів кримінального процесу, зокрема рівності громадян перед законом і судом, гласності, усності. Закріплення принципу полягає в тому, що судочинство в Україні провадиться державною, українською мовою або ж, як виняток, мовою більшості населення даної місцевості. Докладно цей принцип урегульовано в законі про мови. У випадках, коли громадяни іншої національності (міста, райони, селища, сільські населенні пункти, їх сукупність), воно може здійснюватись національною мовою більшості населення цієї чи іншої місцевості. У випадках, коли громадяни іншої національності, котрі становлять більшість населення зазначених адмін. територіальних одиниць, населених пунктів, не володіють у належному обсязі національною мовою або коли в цих межах компактно проживають люди кількох національностей, жодна з яких не становить більшості населення даної місцевості, судочинство може здійснюватися мовою, прийнятною для населення даної місцевості (ст.18 Закону). Акти прокурорського нагляди складаються українською мовою (ст.22 Закону), а юридична допомога громадянам і організаціям подається українською мовою та мовою, прийнятною для сторін (ст.23 Закону). Виходячи із змісту ст.6 Закону, всі особи, які провадять дізнання, слідчі, прокурори, судді, народні засідателі, секретарі судових засідань і адвокати повинні володіти українською і російською мовою, а в разі необхідності – іншою національною мовою в обсязі, необхідному для виконання їх обов’язків. Особами, які беруть участь у справі, про яких йдеться в ч.2 ст.19, є: підозрюваний, обвинувачений, його законний представник, захисник, потерпілий, цивільний позивач і відповідач, їх представники, громадські обвинувач і захисник, поняті, спеціалісти, експерти. Особа вважається такою, що не володіє мовою, якою провадиться судочинство, якщо вона не може добре розуміти цю мову і вільно розмовляти нею. Письмово перекладатися на рідну мову обвинуваченого або на іншу мову, якою він володіє, мають тільки ті документи, які йому вручаються, зокрема, обвинувальний висновок і вирок. Документи, які не вручаються обвинуваченому, перекладаються йому усно.