Розселення індоєвропейців, тюрків та фінно-угрів у Східній Європі
| Вид материала | Документы |
- Проект з регіонального врядування та розвитку – україна, 551.17kb.
- Фотозвіт про міжнародну конференцію «Стале управління тпв у Східній Європі: перспективи, 71.72kb.
- Досліджено феномен офшорного імперативу, його вигоди, загрози, поточні тренди, законодавчі, 141.29kb.
- Реферат на тему: Україна під час Другої світової війни, 47.28kb.
- Геополітично та геоэкономічно Білорусь знаходиться у Східній Європі, тож відповідно, 64.35kb.
- Пропозиції до Карти економічних реформ Сумської області робочої групи сталого економічного, 796.3kb.
- В ході другої світової війни Волинь зайняла особливе воєнно-політичне становище у загальній, 216.63kb.
- Територіальна структура господарства І розселення населення в Україні та напрями, 41.47kb.
- "Визнання досконалості в Європі 4*", 44.56kb.
- «бродить по Європі», 226.34kb.
Розселення індоєвропейців, тюрків та фінно-угрів у Східній Європі
Населення Східної Європи все ще вело свій традиційний спосіб життя мандрівних збирачів-мисливців, коли на Балканському півострові і в районі нижнього Дунаю в VI тис. до н.е. повстав ряд окремих культур, спільні корені яких живилися проникаючим в південно-східну Європу з Анатолії через егейський простір культурним потоком. З цим культурним потоком пов’язане, очевидно, і повстання неолітичних культур на Україні, але українські вчені за давньою радянською традицією зовнішні культурні впливи не переоцінюють:
"Поява найдавніших неолітичних культур на Україні відноситься, очевидно, ще до середини VI тис. до н.е. Перші з них виникли в південних і південно-західних районах республіки – на Дністрі, Південному Бузі, в низов’ї Дніпра, Закарпатті і в Криму. Склалися вони в основному на місцевій мезолітичній основі, часто під впливом неолітичних цивілізацій Давнього Сходу і Середземномор’я" (Археология Украинской ССР, 1985, 113).
Перші землероби і скотарі на територію Східної Європи від Дністра до низин Дону проникають з південного заходу і частково, можливо, і з Кавказу (Бромлей Ю.В., 1986, 292). Власне, ці прибульці і стали творцями перших неолітичних культур на сході Європи. З їх розповсюдженням в напрямку в Карпатського басейну в V тис. до н.е., коли тут вперше оселяються племена, які займалися землеробством і тваринництвом, відбувається поступовий перехід від мезоліту до неоліту (Herrmann Joachim, 1982, 43). У районі Карпатської дуги прибульці створюють культуру лінійно-стрічкової кераміки, яка поширюється на значній території Європи і навіть у Франції. У Середньому Подунав'ї відомо кілька взаємопов'язаних неолітичних культур, в цілому належних колу цієї культури. Найперша з них, культура Кереш, створена людьми південнобалканського походження (Шушарін В.П., 1971,12)
Очевидно інша група прибульців створила бузько-дністровську культуру, яка, можливо, мала зв'язки з більш розвиненими синхронними культурами Південно-Східної Європи. Микола Товкайло вважає, що після встановлення контактів з культурою Кереш в «середовищі буго-дністровської культури поширились зачатки продуктивного господарства – землеробства і тваринництва» (Товкайло М. Т., 1998, 1). Але можна допускати також, що елементи нового господарювання були внесені не тільки внаслідок простих контактів, а разом з переселенням частини балканського населення в степове Побужжя. Якась значна група переселенців з Балкан створила тут ранньотрипільську культуру. Расову належність творців трипільської культури на терііторіі України допомагають визначити дані антропології, які теж свідчать про хвилю прибульців з Балкан:
Для фізичного типу людей трипільської культури характерні граціальность і доліхокранія. Риси цього морфологічного типу досить широко поширені в Західній Європі, Середземномор'ї, Передньої Азії, причому особливу близькість із трипільськими показують краніологічні серії Середньої Європи і Середземномор'я" (Кондукторова Т.С., 1973, 49).
Реконструкція зовнішнього вигляду трипільців наглядно демонстрирує цей факт (див. малюнок 19).
Мал. 19. Графічна реконструкція зовнішнього вигляду трипільців М. М. Герасимовим на підставі знайдених черепів (Массон В.М., Мерперт Н.Я. 1982. мал.)
Тривалий час від середини першої до початку другої чверті ІV тис. до н. е. бузько-дністровська і ранньотрипільська культури співіснували на одній території і підтримували тісні взаємини (Товкайло М. Т., 1998, 14-15). Одночасно (V тис. до н.е.) неолітичні культури через Закавказзя поширюються на Східній Україні (сурсько-дніпровська і дніпро-донецька). Розповсюдження йде і шляхом розселення, і частково шляхом запозичення продуктивного господарства.
Можна припускати, що існував ще й третій міграційний потік носіїв неолітичних культур із Середньої Азії вздовж східного узбережжя Каспійського моря на правий берег річки Урал і далі до Нижньої Волги. Архаїчна елшанська неолітична культура в межиріччі цих річок може свідчити про таку можливість:
"Не виключено, що у зв'язку з аридизацією територія Середньої Азії перетворювалася в напівпустелю. Умови життя різко погіршувалися, що спричинило за собою відтік частини населення в більш північні, сприятливі для заселення райони. Такою територією і могло стати лісостепове Поволжжя. Прийшлі групи населення змішувалися з аборигенами і могли запозичувати місцеві традиції виготовлення кам'яних знарядь" (Турецкий М.А., 20073, 53).
Демографічна експансія землеробських громад на територію Східної Європи була спричинена відносним перенаселенням на їх первісних місцях поселення в Анатолії і Закавказзі, точніше досягненням рівня так званої "максимальної господарської функції", котра становить межу зросту населення на певній території, котрий відбувається не тільки природним шляхом, але і за рахунок втягнення в землеробську громаду дрібних сусідніх колективів (Арутюнов С.А., 1982, 72). Експансії сприяли також значні кліматичні зміни з початком на межі VІ і V тис. до н.е. атлантичного періоду, котрий характеризувався помітним потеплінням і деяким підвищенням вологості. Громади землеробів в пошуках відповідних угідь почали просуватися на територію Європи. Серед цих громад були індоєвропейці, алтайці, уральці, котрі полишили свою прабатьківщину в VІ тис. до н.е. і поступово дісталися до Східної Європи. Першими рухалися індоєвропейці, бо саме вони займали крайню позицію на території первісного поселення, а за ними рухалися уральці і алтайці. Однак перед подальшим викладом треба зробити деякі уточнення. Суперечливе питання генетичної спорідненості тюркських мов із монгольськими та тунгусо-маньчжурськими у зв’язку із отриманими результатами слід вирішити негативно, бо прабатьківщина монгольського расового типу була була знайдена на Далекому Сході в басейні Амуру. Такий висновок може бути підтверджений і іншими фактами. Зокрема, в числівниках тюркських і монгольських мов немає ані найменших слідів подібності. Між тим, цей пласт лексики мав бути одним з найдавніших і це підтверджують індоєвропейські та фінно-угорські мови, в яких спільне походження числівників проглядається дуже чітко.
. Таким чином, елементи подібності між тюркськими і монгольськими мовами слід пояснювати пізнішими контактами; очевидно те саме стосується і тунгусо-манчьжурських мов. Таке твердження не дає підстав сумніватися у релевантності даних Ілліча-Світича, котрий подавав для алтайської мови факти з монгольських та тунгусо-маньчжурських мов, бо в основному він опирався на матеріал мов тюркських. Мовні факти з монгольських та тунгусо-маньчжурських мов у переважній більшості випадків просто дублюють тюркські. А у тих випадках, коли вони подаються без тюркських аналогів, вони виглядають випадковими, бо їх аналоги в інших ностратичних мовах дуже нечисленні. Це саме стосується і мовних фактів самодійських мов щодо фінно-угорських, щоправда заперечувати їх генетичну спорідненість поки що нема жодних підстав, але надалі дослідження уральських мов буде обмежуватися тільки фінно-угорськими мовами, а дослідження їх стосунків з самодійськими мусить бути окремою темою.
І, забігаючи дещо наперед в обґрунтуванні, нижче подаємо карту розселення індоєвропейців, фінно-угрів та тюрків на східноєвропейській рівнини. Визначення територій поселень вказанних етносів буде зроблено у наступних підрозділах.
Мал. 20. Територія поселень індоєвропейців, фінно-угров і тюрків у Східній Європі.
Індоєвропейці
Після цих уточнень спробуємо визначити нові місця поселень індоєвропейців, тюрків та фінно-угрів. Почнемо з індоєвропейців. На базі етимологічного словника індоєвропейської мови Ю.Покорни (А. Pokorny J., 1949-1959) була складена таблиця-словник, котра була доповнена матеріалами з етимологічних словників інших індоєвропейських мов (А. Fraenkel E., 1955-1965; А. Frisk H., 1970; А. Hübschmann Heinrich, 1972; А. Kluge Friedrich, 1989; А. Walde A., 1965 та ін.). Всього в таблиці було внесено 2493 ізоглос із слов’янських, кельтських, германських, італьських (в основному з латини), грецької, балтійських, індійських, іранських, вірменської, тохарських А і В, хетто-лувійських, албанської, фракійської та фрігійської мов. Серед них 492 було визнано спільноіндоєвропейськими. Спільними вважались такі, що були зафіксовані в семі найбільш чисельно представлених в таблицях мов (германська, грецька, балтійська, індійська, італьська, слов’янська, кельтська, іранська). Підрахунки кількості спільних слів в парах окремих мов дали результати, котрі зведені в таблицю 3.
Таблиця 3. Кількість спільних слів у парах індоєвропейських мов
| Мова | слов. | кельт | герм. | італ. | гр. | балт. | інд. | іран. | вірм. |
| слов. | 763 | | | | | | | | |
| кельт. | 310 | 733 | | | | | | | |
| герм. | 504 | 508 | 1217 | | | | | | |
| італ. | 297 | 341 | 488 | 800 | | | | | |
| гр. | 403 | 406 | 637 | 509 | 1202 | | | | |
| балт. | 571 | 367 | 662 | 377 | 573 | 1059 | | | |
| інд. | 257 | 267 | 449 | 343 | 534 | 420 | 890 | | |
| іран. | 201 | 192 | 316 | 218 | 352 | 278 | 445 | 642 | |
| вірм. | 153 | 165 | 234 | 202 | 291 | 199 | 209 | 194 | 470 |
В таблиці по діагоналі подана загальна кількість слів в кожній з мов, а кількість спільних слів для кожної пари мов можна знайти на перетині відповідної шпальти і рядка. В таблицю не внесені дані з хетто-лувійських, тохарських, албанської, фракійської і фрігійської мов через малу наявну кількість слів. Родинні взаємини цих мов з іншими індоєвропейськими будуть розглянуті окремо іншими способами. Слід мати на увазі, що подані тут дані з точністю до одного слова є поточними. Весь матеріал з таблицями знаходиться в роботі і постійно коректується з віднайденням нових ізоглос, доповненням вже існуючих, але ці уточнення ні на що вже не впливають. Коливання в точності на 5-7 % абсолютно не змінюють схему. На ділі ж фактично уточнення ведуть до того, що точки вузлів лягають все більш компактно. Після розрахунків відстані між центрами ареалів поселень носіїв окремих мов на момент їх формувань за формулою L = K/N, де L – відстань, N – кількість спільних слів в окремій парі, а K – масштабний коефіцієнт, було побудовано схему родинних взаємин індоєвропейських мов, котра показана на малюнку 21. При цьому значення коефіцієнту K вибрано таким, щоб розміри отриманої схеми приблизно відповідали масштабу карти, на якій буде вестися пошук відповідного для неї місця. З двох можливих дзеркальних варіантів обрано той, при котрому кельтська область знаходиться на заході, іранська – на сході, балтійська – на півночі, із зрозумілих причин.
Мал. 21. Схема родинних взаємин індоєвропейських мов
Спроби представити родинні взаємини індоєвропейських мов робилися віддавна. Одним з перших це зробив Г. Гирт (Hirt H. 1905, рис. 2). Його схема подана на рис. 22.
Мал. 22. Схема родинних взаємин індоєвропейських мов за Гіртом
Зі схеми видно, що німецький вчений припускав поетапне членування індоєвропейських мов, від чого пізніше лінгвісти відмовилися, не залишивши, проте, спроб представити їх родинні стосунки графічно. Серед інших свою схему запропонував також польський вчений Лер-Сплавінскій, взявши до уваги вже більше число самостійних мов (Lehr-Spławiński T. 1946.) І Гірт, і Лер-Сплавінскій, розглядаючи взаємини між мовами, орієнтувалися в основному не на лексику, а на граматику, але, в принципі, всі три схеми в основних рисах подібні, особливо схема, отримана графоаналітичним методом і схема Лєра-Сплавінского. Правда, польський лінгвіст припускав більш тісні зв'язки між декількома мовами і менш тісні між іншими. На малюнку 23 представлена його дещо спрощена схема.
Мал. 23. Схема родинних взаємин індоєвропейських мов за Лер-Сплавинським
Тепер спробуємо сумістити отриману схему з якимось місцем на географічній карті Східної Європи, маючи на увазі, що тут границями ареалів поселень можуть бути річки. Єдиний задовільний варіант розміщення схеми отримуємо в басейні середнього і верхнього Дніпра та його приток Прип’яті та Десни. Навмисні спроби співмістити схему з якоюсь іншою ділянкою були безрезультатні. Ареали поселень індоєвропейців показані на малюнку 24. Схема родинних взаємин і конфігурація центрів ареалів співпадають в достатнім ступеню, що видно з порівняння малюнків 21 і 24.
Рис.24. Карта поселень давніх індоєвропейців.
Вірм. – правірмени, Герм – прагерманці, Гр – прагреки, Інд – праіндійці, Слов – праслов'яни
Ми бачимо, що грецька мова, котра знаходиться в центрі схеми, почала формуватися в ареалі між нижньою Прип’яттю, Дніпром і Березиною. На захід від нього, за Случчю (лп Прип’яті) між Німаном, Наревом та Ясельдою формувалася прагерманська мова. Далі до Буга або навіть до Вісли був ареал давніх кельтів. Праслов’яни мешкали на північ від прагерманців на правому березі Німана по берегах невеликих річок Меркіс та Вілія. На схід від них до Березини були землі прабалтів. Праіндійці заселяли басейн Сожу між Дніпром та Іпуттю, а далі в ареалі між верхньою Десною та верхньою Окою з північною границею по Угрі мешкали праіранці. Предки вірменів мали свої землі між Дніпром, Десною та Сулою, а давні італіки – між Прип’яттю, Тетеревом та Случчю (лп Прип’яті). Між окремими ареалами давніх індоєвропейців чітко видні ще інші можливі ареали поселень (між Березиною і Дніпром, між Десною і Сеймом, між Десною та Іпуттю, трикутник між Дніпром, Тетеревом і Россю, між Бугом і Случчю (пп Прип’яті). Можна припускати, що в цих ареалах почали формуватися прахеттська, пратохарська, прафрігійська, прафракійська, праіллірійська, праалбанська мови, бо ціла індоєвропейська територія мала би бути суцільною і компактною без вклинювання в неї ареалів носіїв інших мов, бо розширювалася поступово і рівномірно в різні боки з початком розселення з первісного ареалу, і іншомовні пришельці неодмінно б асимілювалися в індоєвропейському оточенні. Ідентифікацію поки що "порожніх" ареалів проведемо пізніше, коли визначимо місця формувань "мертвих" індоєвропейських мов. А поки ж спробуємо довести, що ціла індоєвропейська територія лежала саме в цьому обшарі.
Підтвердження такому розташуванню прабатьківщини індоєвропейських етносів досить багато. Пошуком прабатьківщини слов'ян займалися багато вчених, і більше всього точних вказівок щодо її розташування є саме для неї. Ще на початку 20-го ст. А.А. Шахматов, розглянувши зв'язки слов'янських мов з іншими індоєвропейськими і фінськими, прийшов до висновку, що «споконвічну батьківщину слов'ян треба припускати в басейнах західній Двіни і нижньої течії Немана» (Шахматов А.А. 1911, 707). Цікаве дослідження провела В.Т. Коломієць. Проаналізувавши споконвічно слов'янські й запозичені назви риб у слов'янських мовах і взявши до уваги річки, в яких водяться рідкісні види, вона визначила слов'янську прабатьківщину так:
"… праслов'яни займали порівняно невелику територію на захід від Березини, на південь від Західної Двіни, на схід від Німану і на північ від середньої та нижньої течії Прип'яті" (Коломієць В.Т. 1983, 140-141).
Як бачимо, визначена В.Т. Коломієць територія прабатьківщини слов'ян сусідує з ареалом, визначеним графоаналітично, і більше його за розмірами. Можливо, це територія пізніших поселень слов'ян. Територія ж ще більш пізніх їхніх поселень була визначена польським ученим К. Мошинський, але його робота Буті розглянута у відповідному місці.
Відносно ж підтвердження місця прабатьківщини балтів можна брати до уваги таку думку:
"У Європі ми знаходимо тепер найбільш архаїчну з існуючих індоєвропейських мов – литовську. Це пояснюється тим, що литовська розвивалася в рамках своєї досить давньої батьківщини (або недалеко від неї) і підлягала впливам тільки з боку найближчих споріднених мов – слов’янських та германських і тільки в дуже малому ступеню – угрофінських" (Георгиев В.И., 1958, 247).
Оскільки носії литовської мови залишалися весь час поблизу своєї давньої батьківщини і тепер заселяють землі частково розташовані саме там, де ми визначили прабатьківщину балтів, то це є додатковим доказом на користь зробленого визначення.
Щодо первинних поселень інших індоєвропейців таких точних даних не знайдено, але для знайденої прабатьківщини кельтів (галлів) важливим буде таке зауваження:
"Суттєво нагадати, що сам корінь gal- виступає як поширений географічний апелятив, зокрема (що вельми важливо з лінгвогеографіческой точки зору), як тельмологічний термін1 не тільки на північ, але і на південь від Прип'яті" (Топоров В. Н., 1975 , 140).
Дж. П. Меллорі звів безліч гіпотез щодо індоєвропейської прабатьківщини до чотирьох основних моделей, що мають в свою чергу ряд варіантів. Жодну з моделей він не визнав задовільною, тому тут не місце їх розглядати, але можна згадати, що одна з них найбільш близька до визначеноїї тут за допомогою графоаналітичного методу. Мова йде про балтійсько-причорноморській (+ каспійської) області. Оцінюючи цю гіпотезу Меллорі серед іншого пише:
"Часова глибина цієї гіпотези зазвичай співвідноситься з мезолітом. Тому важко зрозуміти, яким чином у населення на території від Балтійського моря до Чорного (або Каспійського) могла в цей час існувати загальна лексика для позначення домашніх рослин, тварин, а також термінів, пов'язаних з технологією пізнього неоліту/ранньої бронзи, таких, як для колісного транспорту. Не більше ймовірно і допущення запозичення цих слів (які ніяк не відбилися на їхньому вигляді) через тисячоліття....
З точки зору археології територія прабатьківщини є штучним конструктом і складається щонайменше з двох відмінних один від одного культурних ареалів починаючи вже від епохи мезоліту. Іншими словами, немає жодних культурно-історичних підстав припускати використання єдиної мови мезолітичних населенням від Прибалтики до Каспійського моря. Немає також підстав говорити про наявність зони контактів в цьому ареалі, про подібний фізичний тип чи якісь інші явища, які дозволяли б зробити висновок про існування мовної спільності." (Дж. П. Меллорі. 1997, 61-82)
Меллорі повторює помилку багатьох лінгвістів, вважаючи, що розпад загального індоєвропейського мови відбувся на прабатьківщині індоєвропейців і нічого не говорить про можливість існування двох прабатьківщин - однієї, де спільна мова сформувався та іншої, де вона розчленувалася на множину первинних діалектів. Але в цілому він розуміє, що на такій величезній території спільної мови не могло бути. Що ж стосується археологіі, то він тут має рацію, кажучи про абсолютно різні культурні ареали і як ми побачимо далі ці ареали відповідають двом різним мовним спільнотам. Це ми побачимо коли знайдемо території поселень також для фінно-угрів і тюрків
1 Тельмологічний термін – це назва заболочених місць. Як відомо, верхів'я Прип'яті дуже заболочені. Як побачимо далі, в гідроніміке є підтвердження і для деяких інших індоєвропейських ареалів теж.