Розділ 1 Теоретичні засади розвитку ринку інноваційних товарів

Вид материала

Документы

Содержание 1.3. Чинники та моделі розвитку ринку інновацій Висновки до розділу 1

Подобный материал:

• Вступ, 612.94kb.
• План Розділ Теоретичні засади здійснення банками кредитних операцій Необхідність, 17.22kb.
• Розділ 2 Інноваційні процеси в економіці, 207.23kb.
• Маркетингові дослідження поведінки споживачів на ринку продовольчих товарів Спеціальність, 446.47kb.
• Перелік умовних позначень, 920.35kb.
• Розділ теоретичні та правові засади оподаткування в сфері послуг, 849.62kb.
• Методика ознайомлення дітей з предметним довкіллям розділ Науково теоретичні засади, 4825.33kb.
• Розділ Теоретичні засади аудиту в системі управління зобов'язаннями з оплати праці, 503.61kb.
• Салун М. М., к е. н., доц, 700kb.
• Зміст, 524.16kb.

1.3. Чинники та моделі розвитку ринку інновацій

В умовах жорсткої конкурентної боротьби, що склалася на світовій арені, лише через перехід на інноваційний шлях розвитку, підвищення питомої ваги наукомістких та високотехнологічних галузей країна може посісти належне місце у світовому співтоваристві [27]. За словами Ф. Котлера, «інновації у сучасній світовій економіці складають конкурентоспроможність фірм, галузей та країн. Саме вони дають змогу без ризику входити у цінову війну з конкурентами... вигравати змагання за ринки збуту та закупівель через освоєння нових, більш привабливих для споживачів продуктів або більш економічних нових технологій для випуску попередніх продуктів та послуг» [125, c. 3].

Отже, інновації, їх упровадження у виробництво сьогодні є головним чинником економічного прогресу, і саме цим пояснюється інтерес науковців до цієї проблеми, що справді стала «промисловою релігією ХХ ст.» [203, c. 69].

Досліджуючи роль інновацій, їх вплив на економічне зростання, необхідно наголосити на тому, що інноваційний товар є результатом процесу, а в сучасних умовах — ринкового процесу, який постійно змінюється. У цьому зв’язку доцільно згадати наукові розробки М. Д. Кондратьєва, який виявив «великі цикли», або «довгі хвилі», що утворюються від кожного базового нововведення і включають велику кількість вторинних, удосконалених нововведень. «Довгу хвилю» Кондратьєва можна подати у такому вигляді: технологічний пат — депресія; базисна інновація, велика кількість продуктових інновацій економічне пожвавлення; процесні інновації — економічне піднесення; інновації поліпшення — розквіт технологічного укладу; псевдоінновації — спад; технологічний пат — депресія [120, c. 29].

М. Кондратьєв звернув увагу на зв’язок між інноваціями та фазами економічного циклу. Цей зв’язок має довгостроковий та комплексний характер і становить у середньому 55 років. (Зауважимо, що сьогодні ця тривалість коротшає, а швидкість проходження життєвого циклу товару прискорюється.) Учений також довів, що перед початком зростаючої хвилі кожного великого циклу відбувалися глибокі зміни в техніці, технології виробництва саме на основі кардинальних винаходів та відкриттів, радикальних нововведень. Згідно з цією теорією, інновації сприяють формуванню нових видів діяльності, нових секторів економіки, а відповідно і нових ринків як посередницької ланки в інноваційному процесі. Як уже зазначалося, теорію М. Кондратьєва суттєво розвинув Й. Шумпетер.

Напрацювання Й. Шумпетера та М. Кондратьєва набули подальшого розвитку в 50-х роках ХХ ст. Питанням впливу нововведень на економічне зростання значну увагу приділили Р. Солоу та М. Абрамовіц. За їхніми розрахунками, технологічні інноваційні зміни можуть забезпечити до 90 % приросту виробництва [297; 253].

У 40–50-ті роки XX ст. відбулися суттєві інноваційні зрушення. Особливо це стосується військових галузей, де були створені нові системи озброєння в більшості розвинутих країн, а також у СРСР. У 60–80-ті роки ХХ ст. інноваційний розвиток був спрямований на розв’язання якісно нового завдання — забезпечення стабільних темпів економічного зростання, підвищення конкурентоспроможності провідних галузей. Як зазначають Д. Черваньов і Л. Нейкова, упровадження інновацій забезпечує близько 75 % приросту продуктивності праці, більше ніж 50 % приросту національного доходу. У торговельному балансі США за 25 років нова техніка забезпечила одержання 25 млрд дол. доходу, а традиційна — завдала 16 млрд дол. збитків [235].

Згідно з дослідженнями, які провели українські економісти останнім часом у країнах, які входять у світове технологічне ядро (США, Японія, Німеччина, Великобританія, Франція) і які розвиваються на основі активізації інноваційної діяльності, спостерігається радикальний перехід від традиційної науково-технічної політики до інноваційної науково-технологічної. У США, Західній Європі, насамперед у Франції та Німеччині, відбувається корекція науково-технічної політики в сторону перетворення її в інноваційну [4; 8; 9; 17; 21; 22; 30; 32; 36; 43; 75–77].

Сьогодні вклад інноваційного чинника в економічне зростання переважає вклад капіталу, землі та праці. Як зазначав Дж. Серван-Шрейбер, «ні легіони, ні сировина, ні капітал не є більше ні ознаками, ні інструментами могутності. І самі заводи є лише зовнішніми ознаками. Сучасна сила — це здатність винаходити, тобто наука, здатність перетворювати винаходи в продукцію, тобто технологію. Джерела, із яких можна черпати силу, містяться не в землі і не в машинах: джерелами є розум, точніше здатність людей думати та творити» [133].

Отже, можна стверджувати, що питання інноваційності економіки нині є пріоритетним і що на зміну теоріям інтенсифікації прийшла теорія інноваційних процесів як основи переходу до моделі якісно нового економічного зростання.

Серед джерел економічного прогресу розвиток на основі інноваційної діяльності сьогодні відіграє вирішальну роль, саме він забезпечує конкурентоспроможність та ефективність економіки. Безперечно, це зовсім не принижує значення інших факторів виробництва, зокрема інвестицій, оскільки, як справедливо зазначає німецький економіст, професор Карл X. Оппенлендер, «не наявність виробничих факторів та їх примноження веде до підвищення результату, а лише ефективне поєднання різних факторів» [170, c. 78]. Водночас незаперечним є і той факт, що саме інноваційний прогрес та інтелектуалізація основних факторів виробництва визначатимуть рівень економічного розвитку в XXI ст.

Ми цілком підтримуємо думку про те, що фактори виробництва та інвестиції мають бути засобами науково обґрунтованої інноваційної діяльності, а не її метою [29, c. 13]. Інновації нині стають «головною «діючою особою» теоретичних сценаріїв та практичної реалізації сучасної науково-технічної революції» [258], яку деякі західні спеціалісти назвали революцією у технології, економіці та соціальній сфері.

У сучасній економіці, в умовах переважання ринкових механізмів господарювання виграють ті виробники, які постійно обновляють номенклатуру й асортимент своєї продукції. Це, у свою чергу, можливо лише за умови комплексного впровадження інноваційних розробок.

Останніми роками у вітчизняній економіці в цьому плані відбуваються позитивні зрушення: зміцнюється науково-дослідницький потенціал, створюються творчі колективи, які спроможні довести перспективну ідею від експериментального зразка до комерційного втілення, активізується співробітництво підприємств, компаній з університетами, науковими лабораторіями тощо. Однак зауважимо, що просте накопичення інноваційного потенціалу та наукових результатів у будь-яких масштабах автоматично не перетворюється в інноваційний результат. Важливою і необхідною ланкою інноваційного процесу є ринок інновацій [147; 157; 165].

Використовуючи загальне поняття ринку як способу реалізації економічних відносин між продавцями та покупцями з приводу купівлі-продажу продукту, ми визначаємо ринок інновацій як систему економічних відносин між продавцями та покупцями з приводу створення, упровадження, поширення та споживання інноваційних товарів.

На нашу думку, інноваційний ринок — це комплекс економічних форм та механізмів, які пов’язані з інноваційним підприємництвом, з умовами та місцем реалізації інноваційних товарів, який повинен забезпечити зв’язок між виробництвом та споживанням інноваційних товарів, формувати оптимальну структуру інноваційного процесу, умови для вибору альтернативного варіанта розміщення ресурсів.

Ринок інноваційних товарів не обмежується лише просуванням інновації до споживача. Його роль значно ширша. В узагальненому вигляді вона полягає у сприянні проведення державної інноваційної політики. Це досягається, зокрема, через: координацію потоків інноваційної інформації та орієнтування підприємця на перспективні напрями інноваційної діяльності; економічний вплив на виробників інноваційних товарів через ціни, процентні ставки тощо; проведення моніторингу інноваційних товарів, а відповідно і з’ясування стану інноваційного розвитку галузі, регіону, країни; стимулювання ефективних форм інноваційної діяльності, а також наукомістких та високотехнологічних виробництв; виконання функції санації та ін.

Усе викладене вище ще раз підкреслює важливість формування ринку інновацій як передумови успішної реалізації підприємницьких проектів, підвищення конкурентоспроможності підприємств, їх динамічного розвитку.

Необхідно відзначити тісний зв’язок між ринком товарів і послуг, ринком капіталів, ринком праці, ринком грошей тощо та ринком інновацій. Причому недоліки в організації роботи на одному з цих ринків можуть викликати порушення рівноваги і на інших ринках. Звідси випливає необхідність постійної координації, узгодження параметрів розвитку цих ринків відповідно до державних програм науково-технічного й інноваційного розвитку.

В економічній літературі інновації часом розглядають як компонент інших ринків: ринку інтелектуального продукту, ринку високих технологій, ринку інформації, ринку ідей тощо [3; 5; 16]. З цим твердженням не можна погодитися, оскільки на стадії ідеї, винаходу або опису технології інновації ще не існує.

Дослідження та узагальнення факторів, які впливають на формування ринку інновацій, дає можливість системно проаналізувати моделі цього ринку, використання яких сприятиме підвищенню ефективності інноваційної діяльності. Залежно від впливу різних чинників можливі різні моделі цього ринку. При цьому модель ринку інновацій слід розглядати як сукупність основних методів, механізмів та інструментів, які визначають процеси генерації, створення, розроблення, впровадження і просування інновацій до цільового сегмента споживачів. Ключовими чинниками формування та розвитку ринку інновацій в умовах зростання відкритості національних економік є: наявність динамічного прозорого конкурентного середовища; органічність інтеграції науки і виробництва; якість державного управління інноваційними процесами; прогресивність системи освіти; рівень розвитку ринкової інфраструктури; адекватність законодавства; рівень конкурентоспроможності технологій на світових ринках; рівень економічного розвитку країни та ін.

Проаналізуємо особливості прояву цих комплексних і специфічних факторів у тенденціях, закономірностях, пропорціях розвитку ринку інновацій.

Конкурентне середовище взагалі, а динамічне тим більше, створює потужні стимули до активізації використання всіх ресурсів підприємства, в тому числі й інноваційних. Ця економічна залежність підтверджена історією розвитку багатьох підприємств і країн. Наприклад, в Україні на початку і в середині 90-х років на ринку продовольчих товарів стали з’являтися й активно поширюватися продукти зарубіжного виробництва, які мали зручні упаковки, більші терміни зберігання тощо. Потужна, але відстала харчова промисловість країни почала здавати позиції. Однак саме така конкурентна ситуація стимулювала виробників до переходу на випуск продукції за інноваційними технологіями, що забезпечило повернення конкурентних позицій.

Характеризуючи цей чинник, слід підкреслити, що посилення конкуренції стимулює активну поведінку не тільки окремих підприємств, а й країни в цілому [132].

Органічність інтеграції науки і виробництва є важливим чинником, що впливає на розвиток ринку інновацій, пріоритетні форми організації НДДКР, результативність досліджень. Протилежними при цьому можуть бути дві форми організації наукової діяльності: у складі виробничих одиниць і поза такими. Якщо переважає перша форма, то на ринок виводиться інтелектуальний продукт, що має технологічно завершену форму, часто вже апробований у виробництві. Саме на таких засадах організовано дослідження в провідних транснаціональних компаніях світу. І на сьогодні саме вони визнаються фахівцями ОЕСР (Організації з економічного співробітництва та розвитку), локомотивами інноваційного розвитку [284].

(ВЫРЕЗАНО)


Стан ринкової інституційної інфраструктури (грошово-кредитного ринку, фондового ринку, страхових та інвестиційних фондів, консалтингових та інжинірингових компаній) може гальмувати або, навпаки, прискорювати розвиток ринку інноваційної продукції. Матеріалізація ідей і винаходів вимагає вкладення значних коштів. При цьому основними важелями їх формування є довгострокові кредити, а також механізми ринку цінних паперів. Дорогий кредит є одним із чинників стагнації ринку інноваційної продукції. Статистично середній науково-дослідний проект потребує 2–3-річної науково-дослідної розробки (НДР), стільки ж часу — на дослідно-конструкторські роботи (ДКР), а також час на підготовку виробництва. Оскільки ще до стадії комерційної реалізації проект вимагатиме вкладень, то він повинен кимсь фінансуватися. У країнах із розвинутою ринковою інфраструктурою з цією метою використовується механізм венчурного фінансування. Активне використання цього механізму сприяє розвитку особливого сегмента ринку інновацій — ринку ризикових інноваційних проектів. Слід підкреслити, що важливість інфраструктури не обмежується тільки фінансуванням. Це має бути й інформаційне, консультативне, патентне, організаційне забезпечення інноваційного процесу.

Розвиток законодавчого поля накладає відбиток на характер ринку інноваційної продукції. Насамперед це стосується патентно-ліцензійного законодавства [129]. Власне ринок ліцензій є однією з основних форм існування ринку інноваційної продукції. Якщо в економічній системі немає патентів і ліцензій, то розвинутого ринку науково-технічної продукції також немає, оскільки відсутні основні правові форми ринкового трансферу інтелектуального продукту. Відсутність сучасної патентно-ліцензійної системи двояко впливає на інноваційні процеси. Прямий доступ виробника до нововведень, з одного боку, знімає зайві перепони щодо впровадження, пов'язані, зокрема, з небажанням розробника продавати інтелектуальний продукт. Нововведення стає як би загальним надбанням. Така ситуація існувала в умовах домінування державної власності як у національній інноваційній системі, так і у виробництві. З іншого боку, у таких умовах розробник мало зацікавлений у створенні оригінальних, високоефективних, інтелектуальних продуктів, оскільки його винагорода незіставно мала порівняно з ефектом, що отримується у сфері споживання продукту.

Рівень конкурентоспроможності інноваційних товарів на закордонних ринках визначає внутрішню або зовнішню орієнтацію національної інноваційної системи [141]. Недостатня конкурентоспроможність інтелектуального продукту на міжнародному ринку зумовлює необхідність застосування заходів впливу на ринок інноваційних товарів для його динамізації, розширення і поліпшення якісних параметрів: штучне розширення державного ринку НДДКР з метою стимулювання розроблення високотехнологічних проектів НДДКР; стимулювання результативності неринкового сектору інтелектуального продукту, збільшення державних витрат на освіту; інтенсифікація імпорту передових технологій для адаптації їх у вітчизняному виробництві; розширення імпорту науково-технічних ідей із метою їх подальшого доведення до стадії технологічної завершеності на основі власних розробок. У разі недостатньої конкурентоспроможності інноваційної продукції внаслідок її технологічної незавершеності доцільно стимулювати залучення інвестицій у сферу виробничої реалізації винаходів, розвивати найбільш ефективні форми поєднання науки і виробництва, надавати пільгові кредити науці на створення дослідницьких виробничих підрозділів.

Рівень соціально-економічного розвитку країни справляє очевидний вплив на розвиток ринку інноваційних товарів у таких напрямах: зниження рівня розвитку виробничої сфери призводить до зниження платоспроможного попиту на нововведення (при зростанні фізичної потреби в них); ринок науково-технічної продукції стагнує або звужується; зниження рівня економічного розвитку веде до зниження доходів держави, а отже, і його витрат на науку; зниження витрат на науку веде до звуження державного ринку науково-технічної продукції; зниження виробництва і дефіцит держбюджету ведуть до інфляції, подорожчання кредитів, що негативно позначається на ринку довгострокових проектів НДДКР, що є, як правило, високотехноло­гічними і найбільш перспективними. До того ж низький рівень соціально-економічного розвитку та відсутність реальних перспектив обумовлюють так званий відплив умів у більш розвинуті країни, що надзвичайно негативно впливає на національний ринок інновацій, розвиток науки та освіти.

Модель ринку інновацій є результатом складного переплетіння різних чинників. З урахуванням впливу даних чинників можна виділити деякі основні моделі. Так, українські фахівці у дослідженні «Інноваційна стратегія українських реформ» виділяють три моделі розвитку постіндустріального суспільства в контексті форм і напрямів реалізації інновацій: національну, індійську та ізраїльсько-скандинавську [36].

Національна модель передбачає продаж інноваційних товарів та послуг переважно на внутрішньому ринку, тобто дослідження, розробки і виробництво орієнтовані на національних клієнтів. Індійська модель побудована на офшорному бізнесі у сфері програмування. Таким шляхом йшли майже всі нові індустріальні країни, однак недоліком цього підходу є неможливість досягнення лідерства на світовому ринку інновацій, оскільки країна залишається лише виконавцем замовлень більш розвинутих країн. Ізраїльсько-скандинавська модель — це експорт наукомісткої та високотехнологічної продукції та послуг на міжнародний ринок. При цьому експортні виробництва є пріоритетними в структурі національних економік. Таким шляхом розвиваються Фінляндія, Швеція, Норвегія, Ісландія.

Однак ці моделі не віддзеркалюють концептуальних засад, механізмів та інституційного оформлення відносин між споживачами та розробниками (виробниками) інноваційної продукції на самому внутрішньому ринку.

Аналіз розробок російських фахівців під керівництвом В. М. Аньшина [12; 13; 14], вивчення зарубіжного досвіду щодо організаційних форм розвитку ринку інновацій дозволив їх систематизувати на базові та матричні/двофакторні моделі, які, у свою чергу, поділяються на моделі бюджетного та підприємницького секторів ринку (рис. 1.3).



Рис. 1.3. Моделі ринку інновацій

Військово-орієнтована модель ринку нововведень вимагає існування широкої мережі державних структур, які є замовниками (від імені держави) науково-технічної продукції оборонного профілю. Причому військово-орієнтована модель може мати два різновиди — замкнуту модель і ступінчасту. Замкнута військово-орієнтована модель передбачає проведення НДДКР переважно спеціалізованими науково-технічними організаціями військового профілю відповідної відомчої підпорядкованості. Ця модель є умовно-ринковою, оскільки зазначені військові організації є в основному державними, тобто фінансуються з державного бюджету. Ступінчаста військово-орієнтована модель допускає існування розгалуженої системи розробників — від спеціалізованих державних науково-технічних організацій до приватних цивільних підприємств і організацій, а також різноманітних консалтингових та інжинірингових фірм.

Селективна модель державного сегмента ринку науково-технічної продукції заснована на фінансуванні з боку держави НДДКР – широкої системи державних невійськових пріоритетів і програм. Ця модель також має два різновиди: бюджетну та змішано-пайову.

Бюджетна селективна модель характерна для майже стовідсоткового фінансування НДДКР відповідно до державних науково-технічних пріоритетів і програм за рахунок державного бюджету. Учасниками робіт тут є науково-технічні організації різних форм власності. Змішано-пайова селективна модель передбачає участь держави у фінансуванні НДДКР спільно із приватними (комерційними і некомерційними) науковими організаціями. Власниками науково-технічної продукції в цьому варіанті стають змішані державно-приватні організаційні структури. Вони ж можуть бути як її споживачами, так і продавцями.

Підприємницький сектор ринку інноваційної продукції має значно більше моделей розвитку. На цьому ринку можна виділити: контрактну модель; монопсонічну модель (модель одного замовника); поліпсонічну модель; модель монополії розробника; конкурентну модель.

Контрактна модель характеризується наявністю розробників НДДКР, що не володіють чіткою спеціалізацією. Ці розробники не орієнтовані на постійних замовників. Контракти, що укладаються ними, нерідко мають випадковий характер, зумовлений ситуаційними потребами.

Монопсонічна модель (модель одного замовника) характеризує ситуацію, коли розробник науково-технічної продукції працює в основному на одного споживача. Така ситуація характерна для вузькоспеціалізованих науково-технічних організацій, що працюють у галузі, яка складається з одного підприємства (або об’єднання підприємств). При цьому підприємство-замовник може отримувати науково-технічну продукцію від інших розробників.

Поліпсонічна модель формується тоді, коли один розробник пов’язаний з кількома підприємствами-споживачами. Такий ринок може мати місце переважно в двох ситуаціях — у разі наявності в галузі кількох однотипних самостійних підприємств і в разі диверсифікованості розробника.

Модель монополії розробника виникає в умовах орієнтації споживача на одного розробника науково-технічної продукції. У цьому випадку розробник диктує свої умови виробникові, має місце його низька зацікавленість у задоволенні існуючих потреб виробника. Дана модель, як зазначають фахівці, переважає у російській промисловості [217]. Багато в чому до такої ситуації привела багаторічна боротьба проти дублювання НДДКР. Конкурентна модель, навпаки, передбачає наявність вибору споживачем розробників науково-технічної продукції. У цьому разі розробники конкурують між собою за ринки збуту продукції і за споживача.

Матричні моделі ринку нововведень дають можливість подати його основні типи у взаємозв'язку ключових чинників, що впливають на інноваційні процеси. Так, моделі державного ринку інновацій визначаються двома чинниками — часткою державного сектору в загальному обсязі НДДКР та місткістю (інтенсивністю) державного сегмента ринку військово- і пріоритетно-орієнтованих НДДКР.

Квазіринкова модель державного сегмента ринку нововведень характеризується високою часткою державного сектору НДДКР в загальних витратах на НДДКР при високій інтенсивності державного сегмента ринку військових і пріоритетно-орієнтованих НДДКР. Таке поєднання передбачає насичення державного ринку розробками самих державних науково-технічних організацій. Даний ринок є умовним, оскільки при трансфері результатів НДДКР не відбувається зміни власника і ринкового підтвердження споживчої вартості зазначеної продукції. Навіть якщо одна і та сама технологія розробляється кількома науково-технічними організаціями, а замовник приймає її лише від однієї з них, то ця акція, як правило, запланована заздалегідь і передбачає відшкодування витрат усіх розробників.

Модель відцентрової орієнтації державних НДДКР (висока частка державного сектору НДДКР при малій місткості ринку військово та пріоритетно-орієнтованих НДДКР) передбачає орієнтацію державного сектора НДДКР на розв’язання «недержавних» завдань та характерна для директивної економіки, коли всі науково-технічні організації належать державі. У децентралізованій системі такі організації також можуть бути, коли виробництво належить до приватного сектору, а наука — до державного. У цьому разі існує ринок інноваційної продукції, у якому споживачем є приватний сектор промисловості, а виробником — державна науково-технічна організація. Така ситуація може мати місце, якщо держава прагне зберегти існуючий профіль і потенціал наукових організацій.

(ВЫРЕЗАНО)

.

Модель стагнаційного ринку промислової науково-технічної продукції (формується при незначних витратах підприємства на НДДКР та суттєвих вилученнях у цільові фонди). Дана модель характеризується слабким розвитком внутрішньофірмових НДДКР та їх проведенням в основному за рахунок розробок за контрактами із самостійними науково-технічними організаціями. При високій частці вилучення первинних доходів платоспроможний попит знизиться. Але оскільки обсяг промислових НДДКР і так невисокий, ситуація скоріше за все відповідатиме випадку застою, коли проводитимуться незначні НДДКР, невеликі технологічні удосконалення.

Модель ринку контрактних НДДКР, що потенційно розширюється (низький рівень вилучення доходу при високому розвитку внутрішньофірмових НДДКР), може створити основу для нарощування ринку за рахунок проведення НДДКР силами сторонніх контрактних організацій. Ці роботи покликані доповнити дослідження, що проводяться внутрішньофірмовими підрозділами, забезпечити основу для диверсифікації виробництва.

Модель ринку промислової науково-технічної продукції, що потенційно розширюється, — низький рівень вилучення доходів при недостатньому розвитку внутрішньофірмових НДДКР — створює передумови для розширення цих НДДКР, а також попиту на науково-технічну продукцію.

Крім того, викладене раніше дозволяє зробити висновок, що ринок інновацій являє собою дворівневу систему. На першому рівні ринку створюються напівфабрикати інноваційних товарів. Щоб їх можна було споживати, необхідно докласти додаткових зусиль у рамках кінцевих стадій інноваційного процесу. На другому рівні ринку інновація являє собою готовий інноваційний товар. Його споживання підвищує науково-технічний рівень виробництва, сприяє технологічному удосконаленню засобів праці й інших товарів, поліпшенню організації та управління як економічними, так і соціальними процесами.

Адаптувавши структуру інноваційного процесу до запропонованої нами дворівневої структури ринку інновацій, виділимо основні етапи цього процесу відносно певного рівня ринку інновацій: фундаментальні дослідження; прикладні дослідження; дослідно-конструкторські роботи; дослідно-експериментальні роботи; освоєння промислового виробництва інновацій та поширення в інших сферах економіки.

Інноваційний процес найповніше розкривається етапами його організації, які встановлені відповідно до основних стадій еволюції наукового знання у циклі робіт «дослідження—розробки—виробництво». Лінійна модель інноваційного процесу (яка вже тривалий час критикується, але залишається домінуючою) передбачає як зародження та обґрунтування ідеї нового методу задоволення суспільних потреб, так і створення, поширення, використання на практиці конкретного товару, технології, послуги.

На першому рівні ринку інновацій відбувається створення та освоєння інноваційної продукції, яким відповідають такі етапи інноваційного процесу: фундаментальні дослідження (теоретичні та пошукові); прикладні дослідження; дослідно-конструкторські роботи; дослідні, експериментальні роботи, які можуть виконуватися на будь-якому з попередніх етапів. Для інновацій, які не мають науково-технічної новизни, а тільки ринкову, деякі етапи інноваційного процесу видозмінюються або взагалі не відбуваються.

На другому рівні ринку інновацій відбуваються процеси безпосереднього їх використання як у сфері матеріального виробництва, так і в невиробничих сферах. Тут знання матеріалізуються, а дослідження знаходять своє логічне завершення у результатах, при цьому відбуваються процеси дифузії (поширення) інновацій в економіці. На відміну від науково-технічного прогресу, інноваційний процес не закінчується втіленням, тобто першою появою на ринку нового продукту, послуги, методу чи доведенням до проектної потужності нової технології. Цей процес не припиняється і після втілення, оскільки у міру поширення (дифузії) інновація удосконалюється, стає більш ефективною, набуває нових споживчих якостей. Це відкриває для неї нові галузі застосування, нові ринки і, відповідно, нових споживачів, які сприймають даний продукт, технологію чи послугу як нові саме для себе. Альтернативність інноваційної діяльності зумовлює її здійснення не тільки на будь-якому етапі інноваційних процесів, а й поза ним. Так, придбання патентів, ліцензій, розкриття ноу-хау, корисних ідей, модифікація продукту, поліпшення технологій, удосконалення організації та управління виробництвом, консультування тощо не вписуються в дану модель, але, на наш погляд, є повноцінними товарами ринку інновацій через наведені вище властивості.

Таким чином, увесь процес створення інновації (інноваційний процес) входить у систему ринкових відносин, а інноваційний товар на кожному рівні свого формування має закінчений вигляд і є на ринку самостійним товаром, який має споживчу вартість, вартість і, відповідно, ціну. Товаром є також ідея, яка лежить в основі інновацій. Її корисність для покупців реалізується в конкретних практичних діях, які і дозволяють реалізувати мету даної ідеї.

Висновки до розділу 1

Загальносвітові тенденції інноваційного розвитку набули стрімкої динаміки наприкінці ХХ й особливо на початку XXI ст., унаслідок чого сучасні товарні ринки набувають переважно інноваційних ознак, що підтверджує актуальність обраної для дослідження інноваційно-маркетингової проблематики.

(ВЫРЕЗАНО)

В умовах глобалізації світогосподарських відносин, лібералізації національних ринків товарів і послуг, підвищення рівня конкуренції та, як наслідок, переходу країн на інноваційну модель соціально-економічного зростання спостерігається тенденція до трансформації імперативів розвитку товарного ринку від факторів виробництва та їх ефективного використання, інвестицій, людського капіталу, інноваційної діяльності до розуміння поведінки споживачів та адекватних маркетингових технологій.

Споживча вартість інноваційного товару полягає в його здатності задовольняти нові, динамічні потреби людини, а також у властивості впливати на формування нових (інноваційних) властивостей, про які споживач ще не знає. У роботі доведено, що споживча вартість інноваційного товару має ширший науковий контекст, що ця властивість інноваційного товару має загальнонаукове і загальноекономічне значення. Причому не тільки як певна товарна форма продукту праці і як засіб найповнішого задоволення потреб споживачів, а й як джерело розвитку національної економіки.

Ринковою є вартість, яка формується в короткі проміжки часу. На цю вартість впливають витрати виробництва і корисність товару. При цьому в короткому періоді досить важко визначити, що більше впливає на ринкову вартість — витрати виробництва чи корисність товару. А вплив змін у витратах виробництва потребує для свого вияву, за висновками автора, більше часу, ніж вплив змін у попиті. Фактична вартість, або, як її називають, ринкова вартість, часто більшою мірою підвладна тимчасовим подіям, чинникам, дія яких нерівномірна і короткотривала, ніж постійно діючим чинникам. Постійно діючі причини зумовлені змінами, бо вся структура виробництва різних товарів постійно змінюється зі зміною поколінь. Саме ця властивість є найбільш придатною з огляду на визначення вартості специфічного товару — інноваційного, який найбільшою мірою підвладний змінам, точніше, прямо залежить від них.

Існуючі класифікації інноваційних товарів є продуктом інноватики і не повною мірою відповідають потребам удосконалення маркетингової діяльності в цій сфері. З позицій маркетингу інноваційні товари доцільно класифікувати за системою критеріїв: характер потреб, які задовольняються; джерела виникнення ідеї; мотиви появи; характер впливу на ринкові позиції фірми; рівень охоплення маркетингових елементів товару; сфери застосування; рівень інноваційності; регіональні межі потенційної комерціалізації.

Ринок інноваційних товарів — це комплекс економічних форм та механізмів, які пов’язані з інноваційним підприємництвом, з умовами та місцем реалізації інноваційних товарів, який повинен забезпечити зв’язок між виробництвом та споживанням інноваційних товарів, формувати оптимальну структуру інноваційного процесу, умови для вибору альтернативного варіанта розміщення ресурсів.

Ринок інноваційних товарів це: по-перше, ринок, на якому здійснюється обмін проміжних результатів інноваційного процесу в інформаційній формі, тобто на цьому ринку можуть обертатися нововведення у вигляді інноваційної інформації про новизну та прогресивність розробок та винаходів, а також їх потенційний економічний ефект; по-друге, ринок, на якому об’єктом купівлі-продажу є кінцевий результат інноваційного процесу (продукція первинного ринку уречевлена в новій та удосконаленій продукції, засобах праці, технологічних процесах, методах організації та управління тощо) і який опосередковує подальше поширення інновацій в економіці.

Ключовими чинниками формування та розвитку ринку інновацій в умовах глобалізації є: наявність динамічного прозорого конкурентного середовища; органічність інтеграції науки і виробництва; ступінь державної участі в управлінні інноваційними процесами; якість державного управління інноваційними процесами; прогресивність системи освіти; рівень розвитку ринкової інфраструктури; адекватність законодавства; рівень конкурентоспроможності технологій на світових ринках; рівень економічного розвитку країни.

Моделі формування та розвитку ринку інновацій можна поділити на базові та матричні (двофакторні, які, у свою чергу, утворюють дві великі групи: моделі для бюджетного та підприємницького секторів економіки. Найбільш адекватною завданням переходу на інноваційну модель розвитку є селективна змішано-пайова модель ринку інновацій, що передбачає спільне державно-підприємницьке фінансування реалізації національних інноваційних пріоритетів.

Основні результати розділу опубліковані в наукових працях автора [81; 88; 93; 97; 106; 109; 110].