План: Інноваційна діяльність технопарків. Українські технопарки

Вид материала

Документы

Содержание 2.Українські технопарки 3.Розвиток технопарків в світі. 4.Інноваційна інфраструктура 5.Інноваційні проекти 6.Регіональні програми інноваційної моделі розвитку економіки 7. Використанi сайти

Подобный материал:

• Послання Президента України Віктора Ющенка до Верховної Ради України про внутрішнє, 211.4kb.
• Вумовах зростаючої конкуренції активна інноваційна діяльність на підприємствах дедалі, 38.35kb.
• Л. П. доцент кафедри природничо-наукових дисциплін та методики їх викладання Донецького, 296.99kb.
• Напрями Інноваційна діяльність Упровадження ефективного педагогічного досвіду, 597.38kb.
• Модуль 1 Інноваційна діяльність в Україні як фактор забезпечення її економічного розвитку, 587.06kb.
• Дипломна робота, 296.69kb.
• Реферат на тему, 237.7kb.
• Завдання для самостійної роботи студентів з курсу “міжнародна економічна діяльність, 110.93kb.
• Теоретико-методичні основи організаційно-економічного механізму активізації інноваційної, 566.37kb.
• Типова навчальна програма курсу інноваційна діяльність вступ, 1727.9kb.

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ 
КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПРАВА


Кафедра гуманітарних дисциплін


ЗАЛІКОВА РОБОТА

Дисципліна : ІНФОРМАТИКА


Тема:  Інноваційний розвиток технопарків в Україні і світі


   Виконала:  студентка II курсу
група Д-24

Ушатенко Віта Іванівна


Київ-2011


План:

1. Інноваційна діяльність технопарків.
   
2. Українські технопарки.
   
3. Розвиток технопарків в світі.
   
4. Інноваційна інфраструктура.
   
5. Інноваційні проекти.
   
6. Регіональні програми інноваційної моделі розвитку економіки.
   
7. Використані сайти.
   

Висновок


1.Інноваційна діяльність технопарків


У складний для України період становлення ринкових відносин досить важливим є збереження і відновлення науково-промислового потенціалу країни, забезпечення подальшого науково-технічного розвитку, що створило б перехід економіки де переважає зростання залежності вітчизняної науки від іноземного фінансування свідчить про те, що національний науково-технічний потенціал працює на технологічне оновлення економіки інших країн, поступово перетворюючись на постійний компонент їх національних систем. Такі зрушення в структурі фінансування науки обумовлюють посилення фрагментарності інноваційного процесу в Україні, унаслідок чого національна інноваційна система втрачає здатність до забезпечення системної взаємодії всередині країни між суб’єктами інноваційного процесу. Особливістю інноваційної діяльності є великий рівень витрат при розробці інновації, а також значні витрати і високий рівень ризику при виході інноваційної продукції на ринок. Тому у всіх без винятку країнах держава забезпечує комплекс заходів щодо підтримки інноваційної діяльності. В Україні державою надається підтримка разова, і її обсяги державної підтримки наукової та науково-технічної діяльності зменшується. За результатами такої політики держави за час незалежності України в 3,3 рази знизилася чисельність працівників в інноваційній сфері (у США і Західній Європі зросла в 2 рази, у Північно-Східній Азії – в 4 рази), в 3,5 рази знизилася кількість працівників в галузі технічних наук. У той же час в 5,6 разу збільшилася їхня чисельність у політичних науках, в 3,5 – юридичних, в 14,3 рази зменшилося освоєння нових видів техніки, в 4, 3 рази впала (з 56% до 13%) частка інноваційно-активних промислових підприємств (у Росії їхня частка становить - 10%, у Польщі -16%, у ЄС – у середньому 60%), приріст ВВП за рахунок впровадження нових технологій в Україні становить 0,7%, тоді як у розвинених країнах це й показник досягає 60-90%. Ці показники були б ще гіршими, якби в 1999 році не були створені технопарки. Важливим завданням розвитку галузі протягом останніх років було уточнення інноваційних пріоритетів державної інноваційної політики на системній основі і надійний моніторинг їхньої реалізації, що передбачено Законом України ”Про пріоритетні напрямки інноваційної діяльності в Україні”. Наша країна поступово просувається на шляху інноваційного розвитку і технопарки при цьому відіграють важливу роль, як піонерські структури, що дають можливість при недостатньому державному фінансуванні використовувати механізм цільового використання коштів, які одержують виконавці інноваційних проектів, для розвитку власних наукових баз за рахунок принципу реінвестування. Це є на даний час єдиною можливістю підтримувати і примножувати як науково-технічний потенціал, так і інноваційну діяльність. Завданням державної науково-технічної політики є створення стійких та здатних до саморозвитку технопарків як основ елементів інноваційної інфраструктури, що забезпечують розробку та виробництво інноваційного продукту та його використання у сфері матеріального виробництва на тривалу перспективу. Стратегічне завдання держави полягає в концентрації фінансового і інтелектуального капіталу на нових пріоритетних напрямах, створені великих конкурентоспроможних технопарків і фінансово-промислових корпорацій. Для активізації інноваційної діяльності самих лише ринкових механізмів недостатньо, необхідні цілеспрямовані регулюючі функції держави в науково-технічній сфері. Правовою основою розвитку інноваційної діяльності в Україні складає система законодавчих і підзаконних актів, які регулюють всілякі суспільні відносини в процесі життєвого циклу інновацій, у тому числі і при створенні технопарків. В 1991 р. вперше в СНД було ухвалено ЗУ ”Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності”, який в 1998 р., було замінено ЗУ ”Про наукову і науково-технічну діяльність”. Ухвалено інші ключові закони України „Про пріоритетні напрямки розвитку науки і техніки” (2001 р.), „Про інноваційну діяльність”(2002 р.), „Про спеціальні режими інноваційної діяльності технологічних парків” (1999 р.) та інші. Практично на сьогодні в Україні сформоване законодавче поле, що визначає правові основи розвитку наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності.


2.Українські технопарки


В Україні інститути технологічного трансферу майже виключно представлені технопарками та бізнес–інкубаторами, які створюються в їх складі. Українські технопарки представляють собою добровільне об’єднання суб’єктів наукової , науково-технічної і підприємницької діяльності, і без обмежень форм власності. Розробка і реалізація інноваційних та інвестиційних проектів у технопарках відбувається за участі наукових та інженерно-технічних працівників. Ці колективи включають в себе тисячі науковців та інженерно-технічних робітників. Діяльність технопарків базується на матеріально-технічній і виробничій базі їх учасників, а це десятки наукових лабораторій та інженерно-конструкторських відділів. Створення мережі українських технопарків відбувається в умовах ринку науково-технічної продукції під впливом низки несприятливих факторів: обмеженого попиту на інноваційні пропозиції всередині країни, низької платоспроможності вітчизняних споживачів нової техніки, обмеженої можливості фінансування інноваційної діяльності з державного бюджету, відсутність зацікавленості фінансових і банківсько-кредитних систем у підтримці інноваційних проектів, наявність конкуренції на внутрішньому ринку з боку західних фірм-розробників технологій, виробників і постачальників матеріалів, устаткування й технологій в цілому, прагнення західних замовників без істотних інвестицій комерціалізувати в своїх інтересах наявний в Україні науковий потенціал, в першу чергу з технологій подвійного призначення. На існуючу сьогодні наукову і виробничу інфраструктура технопарків покладено: створення цілісної системи впровадження наукових розробок у виробництво, що включає наукові дослідження, розробку технологій, впровадження у виробництво, випуск продукції і її успішне просування на внутрішньому та світовому ринку; створення сприятливих умов щодо залучення інвесторів для фінансування проектів технопарків; розвиток матеріально-технічних баз, наукових досліджень; координацію наукові розробки, її науково-технічних експертизу, а також забезпечення моніторингу інноваційної й інвестиційної діяльності відповідно до пріоритетних напрямків діяльності технопарків. Ефективний шлях впровадження науково-технічних розробок пролягає через розгалужену мережу малих і середніх інноваційних фірм, здатних швидко і з мінімальними витратами розробляти конкурентноздатну продукцію. В цьому випадку учасниками технопарків можуть бути вже існуючі підприємства як і зацікавленні у співпраці з науковим центром у сфері впровадження його розробок, або у використанні інфраструктури та обладнань наукового центру. Але часто виникають зовсім нові інноваційні підприємства, що не мають досвіду ведення бізнесу і потребують підтримки з боку спеціальних „технологічних бізнес інкубаторів”, які формують сприятливе підприємницьке середовище для початківців з усім спектром наукових, виробничих, фінансово-кредитних послуг та менеджменту. За відсутності перспективи одержати в найближчому майбутньому стартову фінансову підтримку для створення традиційних технопарків у західному розумінні, де всі учасники сконцентровані в єдиному будинку або на загальній території. З урахуванням українських реалій, було прийнято модель так званого „віртуального” технопарку, або „технопарку без стін”, що не вимагає первинних капіталовкладень. Прикладом таких технопарків до моменту розробки української моделі. Вже були в США, одним з таких парків територіально не обмежено є Robert Scott Incube. Його завдання – створення та виведення на ринок інноваційних компаній, спочатку їхні радіус дії був 300 миль, зараз вся земна куля. Розроблена і реалізована в Україні концепція таких технопарків у вигляді науково-промислових комплексів „віртуального” технопарку, або „технопарку без стін” виправдана бо є нічим іншим як високоефективним заходом що наповнює бюджет. Висока економічна ефективність такої моделі дозволяє забезпечити показники, що перевищують показники традиційних технопарків, та українські технопарки за результатами 2000-2007 рр. випускали на 1грн. держпідтримки 18,5 гривні інноваційної продукції. На сьогодні в Україні нараховується 16 технопарків, із яких дійсно працюють 8. У вітчизняній практиці домінуючою формою організації інноваційних процесів стали технологічні парки, а саме: „Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка”, „Інститут зварювання ім. Платона”, „Інститут монокристалів”, „Вуглемаш”, ”Київська політехніка”, „Інститут технологічної теплофізики”, „Укрінфотех”, „Інтелектуальні інформаційні технології”. Визначимо, що всі ці утворення мають вузьку спеціалізацію, хоча і використовують власні розробки у додаткових сферах. На той час як в нашій країні із зареєстрованих технопарків найактивніше працюють три-чотири провідні що забезпечують 99% випуску інноваційної продукції всіх українських технопарків. Зазначимо, що вузькоспеціалізовані технопарки в зарубіжних країнах були розраховані на широку мережу нових фірм, організованих спеціально для використання в межах парку інноваційних розробок, тоді як в Україні технопарки створюються через включення традиційних партнерів - науково-дослідницьких організацій, які є ядром технопарку. Це значно звузило коло напрямів інноваційних розробок. Іншою особливістю функціонування технопарків в Україні є те, що на відміну від НІС інших країн у вітчизняній НІС майже відсутні венчурні фірми.


3.Розвиток технопарків в світі.


Технопаркові структури є найбільш перспективними центрам інноваційної діяльності, які повинні стати базою та виконувати ряд найважливіших функцій по формуванню НІС. Вдалий досвід функціонування технопарків ( достатньо швидка окупація коштів, вкладених інвесторами в даний проект, зростання і розширення виробництва) наочно демонструє вигідність тривалих інвестицій, що позитивно відобразиться на розвитку венчурного фінансування, а головне, сприятиме формуванню інноваційної психології у підприємців і юридичних осіб. Прикладом можуть стати технопарки США, які раніше за інших вступили в сучасний етап наукотехнічної революції з усіма економічними і соціальними змінами характерними для переходу до інформаційного суспільства. Незаперечний той факт що створені у Каліфорнії та Північній Кароліні наукові та технологічні парки значною мірою сприяли перетворенню відсталих сільських регіонів у технологічно найрозвинутіші з найвищім рівнем життя в країні. На сьогодні в США функціонує понад 140 наукових і технологічних парків, а із 25 найбільших університетів 23 мають наукові парки, де створено сотні компаній і тисячі робочих місць. Крім того, більшість парків мають технологічні бізнес-інкубатори, яких нині в США – 160. Ще одним прикладом є Великобританія. У 80-х роках її райони потерпали від кризи в текстильній і вугільній промисловості вони зробили ставку на технопарки поблизу університетів, які дали швидку змогу вийти з кризи, яких зараз близько 40. Перші європейські парки були створені у 1971 році в Шотландії. Сьогодні європейська інноваційна структура нараховує понад 1,5 тисячі різноманітних інноваційних центрів, у тому числі понад 260 науково-технічних парків, яким властивий коротший термін становлення. Однією із високотехнологічних країн Європи, що розвиваються найбільш ефективно, є Фінляндія. Раціонально побудована система наукових організацій, активне сприяння держави (на науку витрачається 4,5 % ВВП), у ній нараховувалось 6 парків, що об’єднувало близько 440 компаній із 4000 співробітників. Сьогодні - 17 парків (1200 компаній, дослідницьких закладів та інших організацій, де працює 12000 фахівців різних напрямів). Прикладом так само може бути і Японія. Її технопарки - це великі об’єднання технополісів, які спонсорує держава. Наприклад, технополіс Tsukuba входить 3 технопарки, понад 30 державних дослідницьких інститутів, на які витрачається близько половини національного бюджету НДР. А от ринок Індії на сучасному етапі і ринок високих технологій зокрема, розвивається чи не найшвидшими темпами у світі. Країна готова до міжнародного співробітництва у галузі теоретичної фізики, астрономії, астрофізики, лазерної техніки, фізики напівпровідників, розробки нових матеріалів, зварювальних технологій, спільних досліджень у галузі медицини та біотехнічнології, для організації такої співпраці технопарк у Хайдерабеде готовий безкоштовно надати свою територію для українських експозиції та оплачувати їх транспортування з України.


4.Інноваційна інфраструктура

Процес економічного розвитку України обумовлюють потребу посилення регіональних аспектів інноваційного розвитку, розбудови в кожному регіоні регіональної інноваційної системи, створення ефективної інфраструктури інноваційної діяльності, функціонування якої було б спрямоване на активізацію інноваційних процесів, забезпечення високих темпів економічного розвитку. Характерною рисою НІС України виступає територіальна розосередженість інноваційних процесів. Якщо в Силіконовій Долині (США), Антиполісі Софія (Франція), науково-технологічному коридорі Токіо-Нагоя-Осака-Кобе (Японія) та ін. на великій території сконцентровані дослідницькі установи, підприємства інноваційної інфраструктури, промислові підприємства, житлові зони, то в Україні окремі елементи технопарку, як правило, розташовані далеко один від одного. З іншого боку можна відзначити певну диспропорційність у розподілі інноваційної інфраструктури. Так, найбільша кількість бізнес-інкубаторів діє в Києві (12), Одесі (9), тоді як більшість інших регіонів має в крайніх випадках по 1-2 бізнес-інкубатори. З 255 інноваційних фондів 69% функціонують в Києві, тут же розташовані усі венчурні фонди, 6 з 8 технопарків. Аналіз наявної в Україні інфраструктури інноваційної діяльності перш за все свідчить про її нерозвиненість. Функціональну неповність, неспроможність охопити усі ланки інноваційного процесу. Сформовано лише окремі елементи інноваційної інфраструктури. В усіх регіонах України діє лише 24 інноваційних центри, 28 науково-навчальних центрів, 11 інноваційних бізнес-інкубаторів, 5 центрів інновацій та трансферу технологій, 23 центри комерційної інтелектуальної власності, 21 науково-впроваджувальне підприємство, 19 регіональних центрів науко-технічної та економічної інформації, 10 інноваційно-технологічних кластерів, функціонують нечисленні консалтингові фірми та небанківські фінансово – кредитні установи. В регіонах України практично відсутні венчурні фонди, а створення центрів трансферу технологій знаходиться лише на початковій стадії.

Розвиток інноваційної діяльності в регіонах забезпечують технологічний парк „Київська політехніка”, створений на базі НТУ України КПІ, „Агротехнопарк” при НУХТ, технопарк „Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка” створений при інституті фізики напівпровідників, „Інститут зварювання ім. Платона”.

Також є обласні, де окремі елементи інноваційної інфраструктури більш розвинені, порівняно ї іншими регіонами. Зокрема, у Полтавській області створено 3 інноваційних бізнес-інкубатори, у Луганській -5 науково-навчальних центрів, 4 науково-впроваджувальних підприємства, 9 небанківських фінансово-кредитних установ, в Рівненській області діє 8 науково-впроваджувальних підприємств, в Івано-Франківській представлені майже всі елементи інноваційної інфраструктури – технологічний парк, інноваційний бізнес інкубатор, дослідницький центр з питань інновацій, центр науково-технічної та економічної інформації, інноваційно-технічний кластер, 3 центри комерціалізації інтелектуальної власності та 3 навчально-наукових центри. Достатньо розвиненою з інших регіонів України є інноваційна інфраструктура у Донецькій, Житомирській, Миколаївській та Харківській областях.

Разом з тим, є області, де з усіх елементів інноваційної інфраструктури представлено лише регіональний центр науково-технічної та економічної інформації (Сумська) або інноваційний центр (Черкаська).


5.Інноваційні проекти


Основним елементом діяльності в рамках технологічних парків є інноваційні проекти. До цих проектів ставляться особливо високі вимоги за ступенем новизни. Всі проекти проходять багатоступінчасту оцінку в НАН, Державній науково-технічній експертизі, у відповідних міністерствах і відомствах, в МОН. Остаточне рішення ухваляються спеціальною комісією КМУ. Перебіг і результати виконання проектів постійно перевіряється комісіями, до складу яких входять перспективами МОН, Мінекономіки, Мінфіну, податкових і митних служб, контрольно-ревізійного управління і інших відомств, публікується на web–сайті МОН. Проекти технопарку містять, як правило, всі етапи інноваційного циклу – від прикладних досліджень і розробок до організації виробництва і виходу інноваційної продукції на ринок. Проекти мають необхідний ступінь, патентного захисту в країнах – потенційних споживачах цієї продукції. При експертизі до проектів ставиться низка спеціальних вимог таких як реалізація проекту технопарку не може бути причиною для зниження податкових зобов’язань з основного виду діяльності виконавця цього проекту; центральні органи виконавчої влади розглядають проекти з урахуванням критеріїв, встановлених МОН; інноваційність продукції; відповідність пріоритетам технопарку і державним пріоритетам інноваційної діяльності; збереження рівня відрахування до бюджету на рівні попереднього року; економічна ефективність; наявність необхідної виробничої інфраструктури; перелік ризиків виконавця проекту; забезпечення проекту фінансуванням; науково-технічний рівень продукції; захист інтелектуальної власності у складі проекту. При будівництві технопарку потрібно враховувати особливості того чи іншого регіону, його базові умови для того, щоб технопарк успішно функціонував на його території. Технологічний парк може реалізувати як весь інноваційний процес, так і окремі його етапи. В той же час він лише виявляє перспективні розробки і у процесі їхньої комерціалізації надає ученим, новаторам, винахідникам фінансову, юридичну, матеріально-технічну, консалтингову й інформаційну підтримку. Функції фінансування інновації належать специфічним фінансовим інститутам, серед яких особливе місце належить венчурним фондам, вони виконують роль специфічних посередників між інвесторами та підприємцями, які потребують стартового капіталу для реалізації нового проекту.


6.Регіональні програми інноваційної моделі розвитку економіки


Для забезпечення впливу місцевої влади на розвиток інноваційних процесів в деяких регіонах України обласними державними адміністраціями було розроблено та затверджено регіональні програми, в яких стратегічною метою діяльності цих регіонів визначено формування інноваційної моделі розвитку економіки. Такі програми було затверджено, зокрема, в Черкаській області – „Обласна програма науково-технічного та інноваційного розвитку на 2008-2011 р”, в Запорізькій – „Цільова економічна програма інноваційного розвитку Запорізької області на 2008-2012р”,але на превеликий жаль такий розвиток інноваційних процесів феномен для місцевих влад, це є однією з причин малого інвестування інноваційного бізнесу.

На сьогодні технопарки є єдиною в Україні формою інноваційної діяльності, що реально діє. Перша редакція ЗУ„Про спеціальні режими інноваційної діяльності технологічних парків”, забезпечувала проектам такі заходи державної підтримки: звільнення від податку на прибуток; звільнення від податку на додану вартість з продажу в Україні; звільнення від сплати ввізного мита; звільнення від сплати ПДВ при імпорті товарів; кошти, отримані в іноземній валюті від реалізації продукції, не підлягають обов’язковому продажу;провадження терміну експортно-імпортних платежів із 90 до 150 днів. З ліквідації державної підтримки інноваційної діяльності стала так звана „технічна помилка Уряду”, коли з ініціативи Мінфіну було анульовано в 2005 р. економічні статті про інноваційну діяльність, тоді ж було заблоковано ЗУ „Про спеціальний режим діяльності технопарків”. У березні 2006 р. держпідтримку технопарків було частково відновлено, проте діє вона не повністю, не діють такі статті закону: сплата ПДВ податковим векселем при імпорті нового устаткування, обладнання та комплектуючих – 720 календарних днів, матеріалів – 180 днів; фінансова підтримка повне або часткове (до 50%) безвідсоткове кредитування, повна або часткова компенсація відсотків; прискорена амортизація основних фондів.


7. ВИКОРИСТАНI САЙТИ

1. ссылка скрыта
   
2. ссылка скрыта
   
3. ссылка скрыта
   
4. ссылка скрыта
   
5. ссылка скрыта
   

ВИСНОВOК

На загальному фоні інноваційних негараздів особливо катастрофічною є ситуація в технопарках. Якщо найближчим часом не звернутися до кардинальних заходів щодо нормалізації їх роботи, нормативно-законодавчого регулювання їхньої діяльності і наведення порядку в практиці роботи відповідних державних органів, єдині реально працюючі в країні інноваційні структури припиняють своє існування, незважаючи на декларації Уряду про його прихільність до інноваційного шляху розвитку економіки. Зважаючи на те, що для визначення ефективності роботи технопарків використовуються різні критерії, необхідно розробити методологію визначення ефективності технопарків та інших інноваційних структур. З метою підвищення ефективності роботи технопарків, розвитку інноваційної інфраструктури, стимулювання наукової та науково-освітньої діяльності доцільно: забезпечити диверсифікацію моніторингу використання зареєстрованих інноваційних та інвестиційних проектів технопарків, залучити до нього, відповідно до їх компетенції, Голову КРУ, ДПА, Мінфіну та ДМС; створити обсяги та терміни використання проектів, які мають низьку бюджетну ефективність; встановити верхню межу нових інноваційних проектів технопарків; розробити нову методику розгляду і експертизи інноваційних та інвестиційних проектів; запровадити звітність стосовно завершених інноваційних проектів технопарків в частині дотримання попередніх зобов’язань перед бюджетом та контроль за їх використанням. Також слід розробити ряд заходів державної підтримки: звільнити від податку на прибуток і ПДВ, звільнити від сплати ввізного мита, прискорити амортизацію основних фондів, звільнити від сплати ПДВ при імпорті товарів, розрахунок за експортно-імпортними операціями проводяться у строк до 180 календарних днів. Здійснити комплекс заходів спрямованих на підвищення конкурентоспроможності національної науки та освіти. Сприяти процесу ефективності взаємодії сфери праці і сфери освіти з Європейською загальною класифікаційною. І доцільно також розробити нормативно-правові акти для функціонування різних моделей технопарків та інших інноваційних структур, внести до чинного законодавства зміни які б передбачали державне субсидіювання інноваційних проектів технопарків на суму фіксованих обсягів сплати податків та митних платежів. Завершити формування єдиного законодавчого поля інноваційної діяльності певним чином створити Інноваційний кодекс України. Це є одним із варіантів виходу інноваційної структури технопарків із скрути.