Загальна характеристика роботи актуальність теми
| Вид материала | Документы |
- Загальна характеристика роботи актуальність теми, 286.74kb.
- Загальна характеристика роботи актуальність теми, 338.68kb.
- Загальна характеристика роботи актуальність теми, 407.04kb.
- Загальна характеристика роботи актуальність теми, 296.03kb.
- Загальна характеристика роботи актуальність теми дослідження, 364.3kb.
- Загальна характеристика роботи актуальність теми дослідження, 321.49kb.
- Загальна характеристика роботи актуальність теми, 286.77kb.
- Загальна характеристика роботи актуальність теми, 260.19kb.
- Загальна характеристика роботи актуальність теми, 387.1kb.
- Загальна характеристика роботи актуальність теми дослідження, 412.69kb.
Економічний механізм розглянуто як підсистему економічної системи. Завдяки економічному механізму відбувається трансформація економічних процесів відповідно до цілей, досягти яких прагне суспільство. Процеси трансформації здійснюються за допомогою економічних та фінансових інструментів (регуляторів), сфера впливів та функціональні особливості яких є різноплановими. На фінансовий механізм, що діє у складі економічного механізму і є його підсистемою, покладено функції фінансового забезпечення та регулювання трансформаційних процесів.
Для успішної реалізації екологічної політики в АПК запропоновано у складі економічного механізму активізувати певні групи економічних і фінансових регуляторів, а саме: цінові інструменти, що здійснюють свій регулюючий вплив через систему ринків, та фінансові інструменти. З метою посилення впливу фінансових регуляторів на трансформаційні процеси, спрямовані на вирішення екологічних проблем в АПК, слід виокремити три групи фінансових інструментів: 1) фінансові інструменти, які наповнюють джерела фінансування (податки, платежі, страхові внески, плата за лізинг, кредити, амортизація); 2) фінансові інструменти, завдяки яким здійснюється розподіл і перерозподіл коштів з джерел фінансування (бюджетні асигнування, трансферти); 3) фінансові інструменти, завдяки яким здійснюється коригування процесу наповнення і використання джерел фінансування (податкові і кредитні пільги, ліміти, квоти тощо).
Встановлено, що дія цінових інструментів може бути використана лише за наявності ринків природних ресурсів. Створення таких ринків потребує запровадження певних регуляторних процедур: 1) визначення і обґрунтування переліку природних ресурсів АПК, продаж яких є доцільним; 2) попереднього розподілу і законодавчого закріплення прав власності на природні ресурси, виставлені на продаж; 3) створення інфраструктури ринку природних ресурсів, зокрема інформаційного забезпечення функціонування такого ринку; 4) розробки і запровадження комплексу регуляторних дій уряду, які б ініціювали створення ринку природних ресурсів і забезпечували його підтримку в подальшому, зокрема розробки і закріплення у законодавчому порядку умов продажу земельних та водних ресурсів, насамперед заборон та обмежень.
Аналіз функцій та характеристик природних ресурсів, що використовують у галузях АПК, врахування політичних та економічних умов сьогодення, дозволяє стверджувати, що в Україні найбільш доцільним є створення ринку земельних та водних ресурсів. Аналіз можливостей утворення ринку земельних та водних ресурсів наведено в табл. 4 .
Таблиця 4
Умови та обмеження щодо утворення ринку
земельних і водних ресурсів в Україні
| Можливість продажу | Умови продажу | Заборона продажу |
| Земельні ресурси | ||
| Можливий продаж земельних наділів у приватну власність фізичним та юридичним особам |
а) ведення органічного сільського господарства; б) заліснення; в) консервація земель;
|
|
| Водні ресурси | ||
| Можливий продаж водоймищ у приватну власність фізичним та юридичним особам |
а) розведення рибних ресурсів б) надання реакційних послуг
|
|
Джерело: власна розробка автора.
Обґрунтовано важливість застосування такого економічного інструменту, як продаж прав на виробництво та реалізацію мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин. Продаж прав доцільно здійснювати для кожного виду мінеральних добрив та хімічних засобів. Вартість дозволу необхідно встановити у прямій залежності від обсягів виробництва та його шкідливої дії на довкілля. Використання цього економічного інструменту має бути доповнено запровадженням таких адміністративних регуляторів, як заборона та обмеження.
Найбільш дієвим фінансовим інструментом у процесі реалізації екологічної політики в АПК слід вважати податки. Застосування податків повинно спрямовуватися на використання функціональних особливостей їх фіскальної та регулюючої функцій, а саме: наповнення джерел фінансування та розподіл і перерозподіл грошових потоків. Однак запровадження податків є можливим лише за двох умов: 1) зміни цілей, на досягнення яких спрямовані діючі податки (переорієнтація їх на цілі екологічної політики); 2) введення нових податків, які сприяли б виконанню завдань екологічної політики в АПК. Пріоритетним джерелом фінансового забезпечення екологічної політики в АПК слід визнати власні кошти суб’єктів господарювання (табл. 5).
Однак для ефективного використання коштів суб’єктів господарювання необхідно створити інший механізм надходження, акумуляції та розподілу грошових потоків, які спрямовувалися б на вирішення екологічних проблем. Кошти державного та місцевих бюджетів слід розглядати як джерела, що використовуватимуться тільки в рамках державних та місцевих екологічних програм в АПК.
У п’ятому розділі – „Альтернативні засади формування та реалізації екологічної політики в АПК України ” – запропоновано принципово відмінний від існуючого підхід до вирішення екологічних проблем в АПК.
Основу цього підходу складає певна послідовність регуляторних процедур, а саме: формулювання стратегічної мети та завдань екологічної політики, їх узгодження з цілями і завданнями економічної й соціальної політики у цій сфері економіки; обґрунтування доцільності запровадження сукупності економічних та адміністративних регуляторів, спрямованих на досягнення мети та завдань екологічної політики в АПК; визнання екологічних програм як найоптимальнішої форми реалізації екологічної політики; використання економіко-фінансового механізму для економічних трансформацій у процесі реалізації екологічної політики як на макро-, так і на мікроекономічному рівнях. Відповідно до запропонованого підходу, принципами формування екологічної політики в АПК слід визнати: встановлення пріоритету екологічних цілей над цілями економічної та соціальної систем; обов’язкове узгодження в рамках ієрархічної підпорядкованості цілей економічної та соціальної систем з цілями екологічної системи; послідовне усунення чинників, що зумовлюють появу зовнішніх ефектів в АПК; обов’язкове відтворення природних ресурсів (їх якостей, обсягів, функцій), що споживаються в АПК.
Стратегічною метою екологічної політики в АПК має бути забезпечення екологічної чистоти сільськогосподарської продукції та продуктів харчування. Зміст та ієрархічна детермінованість завдань екологічної політики в АПК залежить від суспільного вибору щодо послідовності вирішення екологічних проблем.
Таблиця 5
Фінансування витрат підприємств АПК та сільського господарства
на охорону та раціональне використання природних ресурсів
в Україні, 1998-2006 рр.
| Одиниці виміру | Капітальний ремонт основних фондів природоохоронного значення | Поточні витрати на основні природоохоронні заходи | ||||||
| Всього | у т.ч. з | Всього | у т.ч. з | |||||
| державного бюджету | місцевих бюджетів | власних коштів | державного бюджету | місцевих бюджетів | власних коштів | |||
| Підприємства АПК | ||||||||
| 1998 р. | ||||||||
| тис. грн. | 2655,6 | – | 308,2 | 2335,5 | 14101,5 | 131,8 | 980,0 | 12986,0 |
| у % | 100,0 | – | 11,6 | 87,9 | 100,0 | 0,9 | 6,9 | 92,0 |
| 2000 р. | ||||||||
| тис. грн. | 1269,4 | 7,0 | 16,2 | 1246,2 | 17148,0 | 632,3 | 481,2 | 16024,0 |
| у % | 100,0 | 0,6 | 1,3 | 98,2 | 100,0 | 3,7 | 2,8 | 93,4 |
| 2002 р. | ||||||||
| тис. грн. | 2175,5 | – | 35,0 | 2004,1 | 18483,7 | 350,3 | 2119,8 | 16011,2 |
| у % | 100,0 | – | 1,6 | 92,1 | 100,0 | 1,8 | 11,5 | 86,6 |
| 2004 р. | ||||||||
| тис. грн. | 419,4 | 105,0 | – | 314,4 | 10008,7 | 3357,2 | 3,8 | 6612,8 |
| у % | 100,0 | 25,0 | – | 75,0 | 100,0 | 33,6 | 0,1 | 66,1 |
| 2006 р. | ||||||||
| тис. грн. | 2002,0 | 118,1 | 36,0 | 1843,8 | 9183,5 | 248,0 | 9,2 | 8926,3 |
| у % | 100,0 | 5,9 | 1,8 | 92,1 | 100,0 | 2,7 | 0,1 | 97,2 |
| Сільське господарство, мисливство та пов’язані з ним послуги | ||||||||
| 1998 р. | ||||||||
| тис. грн. | 455,9 | 70,7 | 8,5 | 364,8 | 5014,9 | 269,7 | 43,4 | 4698,5 |
| у % | 100,0 | 15,5 | 1,9 | 80,0 | 100,0 | 5,4 | 0,9 | 93,7 |
| 2000 р. | ||||||||
| тис. грн. | 459,5 | 205,7 | 4,4 | 168,6 | 6403,2 | 950,2 | 747,8 | 4702,1 |
| у % | 100,0 | 44,8 | 0,9 | 36,7 | 100,0 | 14,8 | 11,6 | 73,4 |
| 2002 р. | ||||||||
| тис грн. | 709,7 | 156,7 | – | 535,0 | 11850,2 | 1199,2 | 2293,9 | 8318,1 |
| у % | 100,0 | 22,0 | – | 75,4 | 100,0 | 10,1 | 19,4 | 70,2 |
| 2004 р. | ||||||||
| тис. грн. | 3942,7 | 166,8 | – | 3774,9 | 13475,0 | 2822,0 | 430,6 | 10203,7 |
| у % | 100,0 | 4,2 | – | 95,7 | 100,0 | 20,9 | 3,2 | 75,7 |
| 2006 р. | ||||||||
| тис. грн. | 2895,2 | 165,0 | 75,3 | 2625,9 | 45987,4 | 643,8 | 138,0 | 44975,7 |
| у % | 100,0 | 5,7 | 2,6 | 90,7 | 100,0 | 1,4 | 0,3 | 97,8 |
Джерело: складено на підставі статистичних даних.
Формування завдань екологічної політики завжди відбуватиметься найменше у два етапи: на першому етапі формулюються завдання першого рівня ієрархії (визначається перелік негативних екологічних зовнішніх ефектів); на другому розробляються завдання другого рівня ієрархії (обґрунтовуються заходи, що спрямовуються на усунення чинників, які зумовили появу зовнішнього ефекту). Завдання екологічної політики, сформовані на другому етапі, узгоджуються з релевантними завданнями економічної та соціальної політики (рис. 6).
Рис. 6. Послідовність узгодження завдань екологічної,економічної та соціальної політики в АПК
Сукупність регуляторних дій, яку необхідно запроваджувати для виконання завдань екологічної політики в АПК, слід обирати, ґрунтуючись на макроекономічних залежностях, що демонструє модель кругових потоків.
Ключовим методологічним положенням є визнання того, що зміна структурного сукупного попиту у бік екологічно чистих продуктів харчування та сільськогосподарської продукції зумовить зміну сукупної пропозиції, а отже, й структурні зміни на ринках ресурсів та товарів. Ініціатива щодо здійснення відповідних регуляторних дій має належати державі. Для детального дослідження структурних змін в АПК, які були б спрямовані на вирішення завдань екологічної політики, необхідні еколого-економічні моделі, які б формалізували взаємозв’язки галузей АПК між собою, агросистемами та довкіллям. Такі моделі варто згрупувати у декомпозиційні блоки, а саме: блок „виробництво товарів та послуг”, блок „використання природних ресурсів АПК”, блок „формування екологічних потреб суспільства”. Формалізацію зв’язків, що виникають між галузями АПК у процесі використання природних ресурсів, можна здійснювати, використовуючи динамічну модель, що описує процеси виробництва та використання природних ресурсів. Така модель матиме вигляд:
(1)де
– обсяги виробництва продукції, що виробляються у галузях АПК;
– запаси природних ресурсів (земельних, водних, повітряних), які використовуються в галузях АПК;
– темпи зростання обсягів виробництва при заданому запасі природнихресурсів;
– коефіцієнт сталої залежності обсягів виробництва від обсягуспожитих ресурсів.
– коефіцієнт споживання природних ресурсів у галузях АПК.Оскільки гармонійний розвиток екологічної, економічної й соціальної систем потребує структурних змін у всіх трьох системах, то в даній моделі необхідно врахувати чинники, що можуть забезпечити такі зміни. В економічній системі структурним трансформаціям сприятиме виробництво екологічно чистої продукції. За умови, що прибуток виробника екологічно чистої продукції не зменшуватиметься, формальний опис процесу такого виробництва матиме вигляд:
, (2)де
– обсяг виробництва продукції;
– компонент екологічно чистої продукції;
– коефіцієнт управління процесом зменшення забрудненняпродукції;
– компонент забруднення.Слід зауважити, що запису (2) можна надати декілька інтерпретацій. У першому варіанті
можна розглядати, як кількість екологічно чистої продукції у загальному обсязі виробництва, а – як кількість радіоактивно, хімічно або біологічно забрудненої продукції. В іншому варіанті може позначати екологічно чисту складову в одиниці виробленої продукції, тоді можна вважати позначенням забрудненої частини одиниці продукції. Зміни в екологічній системі полягатимуть, насамперед, у тому, що буде використовуватись певна частина природних ресурсів для зменшення забруднення. Математично запис цього процесу матиме вигляд:
, (3)де
– ресурси, які використовуються для виробництва продукції у галузяхАПК;
– ресурси, які використовуються для зменшення забруднення (наприклад, для виробництва очисного устаткування і лабораторного обладнання; біодобрив, сільськогосподарської техніки для прецізійного землеробства тощо).Трансформації у соціальній системі розпочинатимуться з усвідомлення екологічних потреб і формування попиту на екологічно чисту продукцію, що за умови його забезпечення грошовими ресурсами визначить обсяги споживання такої продукції (
). У якості критерію розв’язування даної задачі можна запропонувати максимізацію функціонала рівня гармонізації взаємовідносин між економічними, екологічними і соціальними системами (
) при умові, що виробництво продукції буде прямувати до екологічно чистої компоненти (
):
, (4)де
– функція гармонізації (або функція корисності);
– початковий та поточний момент часу.Дану задачу можна розв’язати за допомогою математичного інструментарію моделі балансового типу. У такій моделі потрібно враховувати наступні компоненти: 1) виробник, що має на меті досягнення максимального доходу; 2) споживач, що потребує екологічно чистої продукції, яка відповідала б певним екологічним вимогам (стандартам); 3) стан природних ресурсів, які не тільки споживаються, але й відновлюються. Математичний запис задачі матиме вигляд:
(5) де
– коефіцієнт прямих витрат на виробництво продукції;
– витрати на виробництво продукції (заробітна плата з нарахуваннями, вартість сировини, амортизація тощо);
– обсяг капіталовкладень у процес виробництва; 
– коефіцієнти витрат на відновлення ресурсів;
– показник, що характеризує стан ресурсу;
– виробнича функція процесу відновлення природних ресурсів;
– інвестиції на відновлення природних ресурсів; – обсяг споживання екологічно чистої продукції;
– коефіцієнти переносу вартості спожитих ресурсів у процесі виробництва та у процесі відновлення природних ресурсів;
– обсяги спожитих природних ресурсів, що використовуються для природоохоронної діяльності;
– коефіцієнт відновлення природних ресурсів;
– початковий стан ресурсу;
– коефіцієнти споживання ресурсів у процесі виробництва, запровадження технічних та технологічних інновацій та при реалізації продукції споживачу. Розробка цільових функцій та отримання числових рішень кожної декомпозиційної моделі є підвалинами для формування нового напряму моделювання еколого-економічних досліджень, які сприятимуть вибору адміністративних та економічних регуляторів екологічної політики в АПК.
Доведено, що екологічні програми є найбільш доцільною формою реалізації екологічної політики в АПК. Такі програми мають бути взаємопов’язаними з діючими загальнодержавними економічними, соціальними та екологічними програмами. Регіональні екологічні програми мають враховувати не тільки екологічні, а й економічні та соціальні особливості регіону, які визначатимуть доцільність запровадження таких програм, а також зміст та пріоритетність їх завдань. При розробленні екологічних програм обов’язковим є з’ясування зон невизначеності, в межах яких можуть виникати соціальні та економічні конфлікти, та передбачення заходів, спрямованих на нейтралізацію таких конфліктів. Складовою екологічних програм повинна бути система показників, за якими оцінюватиметься рівень її виконання.
Основним напрямом вдосконалення економіко-фінансового механізму реалізації екологічної політики в АПК є зміна вектору дії його стимулюючої та розподільчої функції. Економіко-фінансовий механізм має відповідати, як мінімум, трьом наступним вимогам: 1) бути спрямованим на досягнення цілей екологічної політики; 2) сприяти виконанню завдань екологічних програм; 3) доповнювати дію адміністративних регуляторів, що використовуються у форматі екологічної політики в АПК. Крім того, оскільки такий механізм буде функціонувати як складова існуючого економічно-фінансового механізму, то він повинен не суперечити основним засадам механізму, що обслуговує всю економічну систему країни.
Посилення стимулюючої функції має здійснюватися за рахунок запровадження податкових пільг, пільгових кредитів і трансфертів. Ці фінансові інструменти мають діяти в рамках конкретної екологічної програми і бути спрямованими на виконання її завдань. Перерозподіл грошових потоків доцільно здійснювати за допомогою податків, зокрема податку на додану вартість, податку на прибуток підприємств, податку на доходи фізичних осіб, використовуючи їх певну частину для акумуляції коштів і фінансування екологічних програм (табл. 6).
З Індивідуальних фондів частина коштів, а саме 10 %, надходитиме до Регіонального фонду відтворення природних ресурсів АПК. Використання коштів індивідуальних та регіональних фондів буде різнитися за напрямами та розмірами. За кошти, що будуть акумулюватися в індивідуальних фондах працюючих, доцільно здійснювати такі заходи: землевпорядкування присадибних ділянок та власних земельних угідь з метою покращення агроландшафту; встановлення запобіжних пристроїв для зменшення забруднення повітря власними автомобілями; організація місць захоронення побутових відходів; проведення самостійно (поза програмою „Екологічна паспортизація суб’єктів господарювання в АПК”) обстеження екологічного
стану присадибних та інших земельних ділянок, що знаходяться у приватній власності; проведення обстеження санітарно-епідеміологічного стану та санітарної обробки господарських присадибних будівель; участь у формуванні статуту кооперативів з видалення та утилізації відходів, кооперативів з водопостачання тощо; проведення присадибних меліоративних робіт; встановлення водопроводу та каналізації; зарибнення ставів, взятих в оренду.
Аналогічні заходи доцільно здійснювати за рахунок індивідуальних фондів сільськогосподарських підприємств, зокрема фермерських господарств. Крім того, з цих фондів можуть бути профінансовані будь-які інші природоохоронні заходи за ініціативою самих суб’єктів господарювання, як в індивідуальному порядку, так і в кооперативному об’єднанні. Для підприємств переробних галузей та галузей сфери матеріально-технічного постачання АПК за рахунок їхніх індивідуальних фондів можуть фінансуватися заходи, пов’язані з встановленням контролюючо-вимірювальних приладів, очисного обладнання, технологічних ліній замкнутого циклу; організацією місць збору та вивезення побутових і виробничих відходів; закупівлею ноу-хау, що має природоохоронне призначення; проведенням екоаудиту на підприємстві тощо. З Регіональних фондів відтворення природних ресурсів АПК мають фінансуватися регіональні екологічні програми, що запроваджуються в АПК. Кошти
Таблиця 6
Джерела формування Індивідуальних фондів відтворення природних ресурсів АПК
| Суб’єкти господарювання | Джерела формування | ||
| Податок на прибуток (фіксований с.-г. податок) | Податок на додану вартість | Податок на доходи фізичних осіб | |
| Сільськогосподарські підприємства та фермерські господарства | 10 % нарахованої до сплати суми акумулюються на спеціальному рахунку господарства | 10 % нарахованої до сплати суми акумулюються на спеціальному рахунку господарства | 10 % нарахованої до сплати суми акумулюються на спеціальному рахунку працівника |
| Підприємства харчової промисловості (цукрової) | 10 % нарахованої до сплати суми акумулюються на спеціальному рахунку підприємства | 10 % нарахованої до сплати суми акумулюються на спеціальному рахунку | 10 % нарахованої до сплати суми акумулюються на спеціальному рахунку працівника |
| Підприємства харчової (масложирової, плодоовочевої, кондитерської, хлібопекарної, макаронної, спиртової), м’ясомолочної, мукомельно-круп’яної, комбікормової промисловості | 10 % нарахованої до сплати суми акумулюються на спеціальному рахунку підприємства | 10 % нарахованої до сплати суми акумулюються на спеціальному рахунку господарства | 10 % нарахованої до сплати суми акумулюються на спеціальному рахунку працівника |
| Підприємства легкої промисловості (первинна обробка льону та інших луб’яних культур, вовни) | 10 % нарахованої до сплати суми акумулюються на спеціальному рахунку підприємства | 10 % нарахованої до сплати суми акумулюються на спеціальному рахунку господарства | 10 % нарахованої до сплати суми акумулюються на спеціальному рахунку працівника |
| Підприємства галузі машинобудування (виробництво сільськогосподарських машин, знаряддя, технологічного обладнання для харчової промисловості) | 10 % нарахованої до сплати суми акумулюються на спеціальному рахунку підприємства | 10 % нарахованої до сплати суми акумулюються на спеціальному рахунку господарства | 10 % нарахованої до сплати суми акумулюються на спеціальному рахунку працівника |
| Підприємства хімічної галузі (виробництво мінеральних добрив, хімічних засобів захисту рослин та інших засобів хімізації) | 10 % нарахованої до сплати суми акумулюються на спеціальному рахунку підприємства | 10 % нарахованої до сплати суми акумулюються на спеціальному рахунку господарства | 10 % нарахованої до сплати суми акумулюються на спеціальному рахунку працівника |
Джерело: складено за результатами власних досліджень.
регіональних фондів можуть об’єднуватися для вирішення екологічних проблем, що мають міжрегіональний характер.
ВИСНОВКИ
У дисертаційній роботі здійснено теоретичні узагальнення та розроблено методологічні принципи, які дали підставу запропонувати нове вирішення наукової проблеми формування та реалізації екологічної політики в АПК. Результати дисертаційного дослідження дозволили автору дістатися висновків та висунути пропозиції теоретичного, методологічного та науково-прикладного характеру, що відображають вирішення завдань відповідно до поставленої мети:
1. Доведено, що визначальним теоретичним положенням сучасної економічної парадигми, на засадах якого мають базуватися процеси формування та напрями реалізації екологічної політики, є визнання взаємозв’язків екологічної, економічної й соціальної систем та їх детермінованої підпорядкованості у вищій за ієрархією макросистемі. Функціональну спрямованість та вектор ко-еволюції зазначених систем визначають людські потреби, поява і усвідомлення яких залежить від рівня розвитку економічної та соціальної систем, зокрема від прийнятих у суспільстві економічних доктрин, ідеологічних орієнтирів та соціальних інститутів. Гармонійний взаєморозвиток екологічної, економічної й соціальної систем може бути здійснений через процеси трансформації макроекономічних цілей від економічного зростання до екологічно сталого (зрівноваженого) розвитку, поштовхом для яких має стати свідоме і спрямоване суспільством формування екологічних потреб людей.
2. Встановлено, що екологічна політика є сукупністю функціональних взаємозв’язків, що формуються у соціальній, економічній і екологічній системах у зв’язку з виникненням матеріальних, соціальних, духовних та екологічних потреб людства та необхідністю їх задоволення. Як вид суспільної діяльності, екологічна політика має охоплювати систему екологічних цілей і завдань, сформованих суспільством відповідно до своїх інтересів; комплекс заходів, спрямованих на досягнення екологічних цілей і завдань; сукупність інструментів (політичних, економічних, адміністративних та ін.), що використовуються для здійснення заходів; діяльність відповідних органів державної влади та управління щодо розв’язання екологічних проблем.
3. Обґрунтовано, що формування екологічної політики суспільства має передбачати, насамперед, визначення її цілей і завдань (підцілей). Цілі екологічної політики мають бути ієрархічно субординованими: глобальній меті екологічної політики підпорядковані цілі національної та регіональної екологічної політики, яким, у свою чергу, підпорядковуються цілі економічної та соціальної політик. Зміст цілей визначається у процесі трансформації людських фізіологічних, матеріальних, духовних потреб у екологічні, які є внутрішнім активним елементом самоорганізації екологічної, економічної та соціальної систем.
4. Доведено, що системні перетворення, спрямовані на досягнення цілей екологічної політики, мають запроваджуватися на рівні кожної конкретної галузі. Однак такі зміни мають ґрунтуватися на результатах дослідження причин виникнення та наслідків екологічних проблем. Вивчення функціональних взаємозв’язків сільського господарства та інших галузей АПК з екологічною, економічною й соціальною системами є фундаментальним положенням методології аналізу екологічних проблем в АПК. Такий аналіз доцільно проводити у два етапи: перший – визначення негативних впливів на природні ресурси, що використовуються у сільськогосподарській діяльності, з боку промислових об’єктів, які знаходяться у регіоні; другий – дослідження негативних ефектів на довкілля, що виникають у процесі сільськогосподарського виробництва.
5. Встановлено, що вирішення екологічних проблем в АПК, які є по суті негативними зовнішніми ефектами, вимагає державного втручання. Державне управління і регулювання є складовою екологічної політики. Об’єктами регулювання є сільськогосподарські підприємства усіх організаційно-правових форм, фермерські та особисті селянські господарства, підприємства сфери переробки, матеріально-технічного постачання та аграрного сервісу. Регуляторні дії держави мають сприяти зменшенню техногенного навантаження на довкілля та забезпечувати контрольований доступ до природних ресурсів АПК. До таких регуляторних дій можна віднести: 1) регуляторні дії, що забороняють та обмежують ті види діяльності, які зумовлюють появу негативних екологічних зовнішніх ефектів в АПК; 2) регуляторні дії, що стимулюють охорону довкілля та зменшують споживання природних ресурсів в АПК; 3) регуляторні дії, що забезпечують надання енвайронменталістичних послуг в АПК.
6. Доведено, що запровадженню регуляторних дій, спрямованих на подолання наслідків негативних екологічних зовнішніх ефектів, має передувати дослідження економічних й екологічних аспектів зовнішніх ефектів та розробка і вивчення можливих сценаріїв подолання або запобігання цих ефектів. Перевагу варто надавати сукупності адміністративних та економічних регуляторів, зокрема: встановленню обмежень та заборон на виробництво, продаж, використання мінеральних добрив та хімічних засобів захисту рослин; застосуванню продажу прав на виробництво та реалізацію мінеральних добрив та хімічних засобів захисту рослин; запровадженню порядку видачі дозволів на використання хімічних засобів захисту рослин та мінеральних добрив; затвердженню нормативів площ посіву цукрового буряка, соняшника, картоплі; фінансовій підтримці суб’єктів господарювання, що застосовують прийоми органічного сільського господарства.
7. Визначено, що державне регулювання процесу використання природних ресурсів в АПК має ґрунтуватися на теоретичних положеннях, згідно з якими: а) існує паритет екологічних, економічних та соціальних функцій природних ресурсів; б) діючий розподіл прав власності та належність природних ресурсів до певного типу суспільних благ впливає на способи їх використання. Врахування цих теоретичних засад принципово змінює підходи до споживання природних ресурсів і вимагає внесення відповідних змін до чинного законодавства з метою регулювання процесу використання екологічних та соціальних функцій ресурсів в АПК.
8. Обґрунтовано доцільність формування екологічної політики в АПК за такими принципами: встановлення пріоритету екологічних цілей над цілями економічної та соціальної систем; обов’язкове узгодження цілей економічної та соціальної систем із цілями екологічної системи; послідовне усунення чинників, що зумовлюють появу зовнішніх ефектів в АПК; обов’язкове відтворення природних ресурсів (їх якостей, обсягів, функцій), що споживаються в АПК. Державне регулювання повинно здійснюватися відповідно до цілей та завдань екологічної політики АПК. Стратегічною метою екологічної політики в АПК України має стати забезпечення екологічної чистоти сільськогосподарської продукції. Цій меті мають підпорядковуватися підцілі (завдання) екологічної політики, а також цілі економічної і соціальної політики в АПК. Завдання екологічної політики доцільно узгоджувати з тими завданнями економічної і соціальної політики, які взаємопов’язані з ним і можуть сприяти його виконанню.
9. Визначено, що вибір та обґрунтування сукупності державних регуляторів, спрямованих на досягнення цілей і завдань екологічної політики в АПК України, доцільно здійснювати за допомогою макроекономічної моделі кругових потоків, до якої потрібно обов’язково ввести таку змінну, як попит на екологічно чисті продукти харчування та природні ресурси, що з’явиться внаслідок усвідомлення суспільством екологічних потреб. Для детального дослідження структурних змін в АПК, пов’язаних із трансформацією суспільного попиту та пропозицій, необхідні еколого-економічні моделі, які б формалізували взаємозв’язки галузей АПК між собою, агросистемами та довкіллям.
10. Запропоновано здійснювати реалізацію екологічної політики в АПК України в рамках екологічних програм „Відходи в АПК”, „Екологічна освіта в АПК”, „Екологічно чисті продукти харчування”, „Органічне сільське господарство”, „Консервація сільськогосподарських земель”, „Екологічні послуги в АПК”, „Екологічна паспортизація суб’єктів господарської діяльності в АПК”, „Моніторинг природних ресурсів в АПК”, „Меліорація”, які мають різну спрямованість, різні завдання та об’єкти впливу, але є логічно взаємопов’язаними між собою і сприятимуть вирішенню екологічних проблем як в сільському господарстві, так і в інших галузях АПК. Сукупність регуляторів, що будуть використовуватися державними органами управління, має розроблятися для кожної конкретної екологічної програми у відповідності до цілей і завдань, визначених у ній. Оцінку екологічних програм в АПК слід здійснювати за показниками, які визначатимуть доцільність та пріоритетність запровадження програми; кількісний та якісний зміст програми; результати виконання програми.
11. Доведено, що у процесі реалізації екологічних програм важлива роль має надаватися економіко-фінансовому механізму як економічній підсистемі, в якій за допомогою економічних та фінансових інструментів відбувається трансформація економічних процесів відповідно до визначених цілей і завдань. Для досягнення стратегічної мети та завдань екологічної політики в АПК України слід активізувати групу цінових інструментів, що здійснюють свій регулюючий вплив через систему ринків, та групу фінансових інструментів, які акумулюють, розподіляють і перерозподіляють грошові потоки. Фінансове забезпечення реалізації екологічних програм доцільно здійснювати з державного та місцевих бюджетів, а також за рахунок власних коштів суб’єктів господарювання. Фінансові ресурси державного та місцевих бюджетів слід використовувати для здійснення певних заходів екологічних програм, зокрема для науково-дослідних та проектних робіт, а також для фінансування у формі субсидій, субвенцій, податкових пільг, компенсацій за пільговими кредитами. Пріоритетним джерелом фінансового забезпечення екологічних програм в АПК слід вважати Індивідуальні та Регіональні фонди відтворення природних ресурсів АПК, які формуватимуться за рахунок частини податку на прибуток підприємств, податку на додану вартість, податку на доходи фізичних осіб, що акумулюватиметься на спеціальних рахунках підприємств та господарств.