Geum.ru

Розділ Теоретичні основи стратегії економічного розвитку

Вид материалаДокументы

Содержание


Соціалізм чи капіталізм?
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   47

Соціалізм чи капіталізм?


Останнім часом серед політиків, економістів, філософів і широких кіл суспільної думки не стихають дискусії на тему, яке суспільство будують постсоціалістичні країни і до якого ідеалу вони прагнуть. Однозначної відповіді поки ще немає. Але протиборство двох протилежних політичних течій і сил є очевидним. З одного боку, ідеологічно загартовані і послідовні соціалісти і комуністи закликають до будівництва внутрішньо оновленого соціалізму, а з другого - не менш ідеологічно переконані прихильники капіталістичних переваг закликають і активно діють у напрямі повернення до капіталізму. Незважаючи на протилежні цілі, "ліві" і "праві" мріють досягти їх методом швидких революційних дій.

Однак, під тиском загострення кризових явищ і падіння життєвого рівня переважної більшості населення в 1992 - 1994 рр., як свідчать результати виборів у парламенти і місцеві органи влади ряду країн, соціально-економічні програми і політичні гасла соціалістів стають для широких кіл виборців привабливішими. Стрілка політичного барометру хитнулася ліворуч навіть у таких країнах, як Угорщина чи Польща, де колишній президент країни Лех Валенса оголошував за собою пріоритет "переходу від соціалізму до капіталізму". Ці країни одержали найбільш вагому фінансову і кредитну підтримку іззовні. Перехід до ринкової економіки тут також, за оцінками експертів Міжнародного валютного фонду, здійснюється з найбільшим успіхом і ефектом. Але ж достатньо надійної довіри до обраного шляху серед широких кіл населення не досягнуто.

Річ у тім, що сучасні носії "новітніх ідей" сивої давнини обходять мовчанням, до якого ж за конкретним змістом "капіталізму" і "соціалізму" вони збираються переходити. За всю історію свого існування капіталізм як досить динамічна система пройшов величезний шлях свого розвитку - від примітивних ринкових регуляторів до сучасних високорозвинутих моделей і структур, які мають мало спільного зі своїми початковими формами. Навіть відтоді, коли К. Маркс створював свою економічну теорію, піддавши нищівній критиці капіталістичну систему того часу, вона зазнала таких докорінних змін, що перетворилася в принципово нову систему кінця XX сторіччя, особливо якщо мати на увазі ту, що склалася в США, країнах ЄС, Японії і так званих "нових тигрів" -країнах Тихоокеанського басейну. До речі, кожна з цих країн має зараз свою, внутрішньо властиву їй модель соціально-економічного устрою і ринкових регуляторів, які теж досить мобільні. Я вже не кажу про різноманітність і специфіку капіталістичних моделей у країнах, що розвиваються. Наприклад, країни африканського континенту за моделями свого устрою, рівнями і структурами розвитку суттєво відрізняються від країн Латинської Америки або Азії. Кожна з них має глибокі історичні традиції, духовний світ, рівень знань і вмінь людей діяти в прогресивно-створювальному напрямі. Штучно заганяти їх у "прокрустово ложе" єдиної моделі розуміння "капіталізму і ринкової економіки" так само безглуздо, як, скажімо, моделювати структуру живої матерії за інформацією її знання первісною людиною.

Ніхто інший, як найбільш правовірний послідовник К. Маркса В. І. Ленін, розглядаючи динамізм капіталістичної системи, ще 77 років тому виділив з неї "імперіалізм як вищу стадію капіталізму", пануванням у ньому монополій, великим ступенем концентрації капіталу і фінансових ресурсів. За цей час у світі відбулися ще більш грандіозні зрушення. Йдуть бурхливими темпами, поряд з концентрацією капіталу, інтеграційні процеси, створюються глобального масштабу міжрегіональні ринки, транснаціональні корпорації. Економічно могутні країни з їх розвинутими банківськими структурами все більше беруть на себе функції всесвітнього валютно-фінансового регулювання. Капіталістична система виявилася більш життєздатною порівняно з деформованим і спотвореним колишніми комуністичними лідерами соціалізмом.

Спроби побудови соціалізму за принципами справедливості, рівності, братерства і єдності всіх трудівників земної кулі хоча й мають коротшу історію, проте також дали світові велику різноманітність моделей соціально-економічних устроїв. Існували визначення "соціалізму з багатоукладною економікою", "ринкового соціалізму", "початкового соціалізму" і "розвинутого соціалізму", навіть "соціалізму з людським обличчям". Модель соціалізму колишнього СРСР відрізнялася від моделей, що були в Югославії, Угорщині й Польщі. Китайська модель також не схожа на моделі східноєвропейських країн і навіть сусіднього В'єтнаму. Певні специфічні особливості "соціального устрою" є на Кубі, вони були і в НДР, Румунії, Болгарії та інших країнах колишньої соціалістичної спільноти. Проте ці режими мали і єдину хибну основу - жорсткий тоталітарний устрій, панування культу особи і насильства над інакомислячим прошарком свого ж населення, невизначеність конституційних гарантій і прав людини, надцентралізоване адміністративно-командне управління економікою. Все це, власне. дискредитувало таку систему і призвело до її падіння.

Ідеали і принципи соціалізму, якими уявляло їх класичне вчення, в цих країнах не здійснилися. Це, безумовно, не означає, що соціалістична ідея хибна за своєю суттю. Навпаки, вона має глибокі прогресивні засади майбутнього устрою суспільства. І це підтверджується моделями устроїв у країнах західної соціал-демократії, зокрема, "шведською моделлю", що сприймається зараз багатьма соціалістами, як зразок для наслідування іншими країнами. Було б великою помилкою не враховувати і досить активного впливу соціалістичних ідеалів на процеси трансформації капіталістичної системи, її пластичну адаптивність до нових, досить мінливих умов, що складаються під впливом бурхливого науково-технічного і економічного прогресу в сучасному світі. Маючи більш могутній економічний потенціал, високорозвинуті капіталістичні країни значно швидше застосовували у себе соціалістичні ідеали, зокрема кращу соціальну забезпеченість людини, ніж країни, що вважали себе соціалістичними. Тим самим вони увібрали в себе відповідні елементи соціалізму.

У свою чергу, вади спотвореної соціалістичної економіки, як не парадоксально, виступали активними каталізаторами реакції прискорення і якісного оновлення економіки в країнах більш розвинутої й інтегрованої капіталістичної системи. Процеси боротьби і змагання двох систем, загострення ринкової конкуренції підштовхували сили прогресу до швидких пошуків і втілення принципово нових технологій, форм і методів господарювання й управління, економічного регулювання і мотивації. Ці сили добре розуміли, що тільки випереджаючі темпи економічного зростання надійно гарантують безпеку не тільки економічну, а й проти наростаючого тоталітаризму. Без перемоги над ними могла статися загальнолюдська катастрофа. Крім могутньої пропагандистської машини періоду "холодної війни", для цього були задіяні величезні фінансові й матеріальні ресурси, в тому числі й для підготовки дисидентів і опозиційних політичних сил всередині соціалістичних країн.

Тільки помилкова і сліпа віра в існування рафіновано чистих "-ізмів", які аж ніяк не розділяє "Велика китайська стіна", викликає запеклу ідейну і політичну боротьбу на шляху сучасного стратегічного вибору - в якому напрямі далі рухатись. У природі суспільств такої чистоти, звичайно, не існує. Незважаючи на будь-які кордони, нова епоха високорозвинутої інформатики і комунікацій дозволяє здійснювати широкий обмін досвідом, виробничими, науково-технічними, духовними; соціальними та іншими досягненнями. Цьому, безумовно, сприяє також і процес поступової лібералізації зовнішньої торгівлі та економічних відносин, хоча вони і залишаються ще під державним контролем майже в усіх країнах світу. Зберігається також штучна ізольованість ринків в економічно могутніх спільнотах країн різних регіонів. І все ж розповсюдження загальнолюдських знань і умінь робить неможливим існування як "чистого капіталізму", так і "чистого соціалізму". Тим більше, що зародження, визрівання, розквіт, стагнація і падіння формацій, заміна їх на інші відбуваються здебільшого довгим еволюційним шляхом. Він починається з зародку, його наступного розвитку в надрах старої формації, яка, поступово оновлюючись, переростає в якісно нову. Йдеться про те, що в одній формації постійно співіснують елементи старого і нового, добра і зла, прогресу і регресу, протиборство яких у діях політичних, соціальних і національних сил, державного і господарського управління і виступає могутнім рушієм прогресу. Періодичні суспільні катаклізми (руйнівні війни і революції) лише деформують, гальмуючи або прискорюючи об'єктивно закономірні явища.

Інакше кажучи, в самій природі генетичного коду далеко неоднорідних людських суспільств закладене існування відживаючого старого і народження та ровиток нового, все більш досконалого суспільного устрою в різних структурних і якісних комбінаціях. Вони проявляються залежно від рівня розвитку і динамізму системи, активності ініціюючих імпульсів, ступеня демократичної свободи вибору і мотивації людей до прискорення прогресу.

Таким чином, у суть стратегії соціально-економічного розвитку України закладено аж ніяк не механічне перетворення діючої системи в "капіталізм" чи "соціалізм" в його ідеальних уявленнях мислителів, а пошуки і вибір принципово нової моделі, яка втілює в собі найкращі якості.

Принципово новою постсоціалістичною і посткапіталістичною формацією вже "вагітні" діючі суспільні організми. В ході еволюції вона неодмінно стане пануючою. На те і радикальна соціально-економічна трансформація, щоб не повертатися у зворотному напрямку, щоб не руйнувати архіреволюційними методами досягнуте, а мати нові горизонти знань і вмінь забезпечувати найбільш раціональний і ефективний

устрій, який прискорює прогрес. Саме для цього і потрібен новий цілях. Ідеалізувати капіталістичну систему як таку. що досягла апогею свого розвитку в усіх сферах без серйозних вад. немає ніяких підстав. Вона, незважаючи на величезний прогрес, залишається насильницькою і мілітаризованою, має, поряд з великим багатством, бідність і безробіття, соціальну невлаштованість і духовний занепад певного прошарку суспільства. відсутність надійних гарантій людини на працю за своїм фахом і здібностями, високоякісну освіту, охорону здоров'я тощо. Не можна обходити і розпалювання міжнаціональних конфліктів і регіональних війн.

Про життєздатність заідеологізованих і тоталітарних режимів під стягом соціалістичного устрою свідчать їх поступова деградація і майже вибуховий розпад. Але позитивний досвід, накопичений в цих країнах, зокрема, можливості концентрації ресурсів на пріоритетних напрямах, забезпечення кращої соціальної захищеності населення, розвитку освіти і духовної культури, треба, безумовно, зберегти і якісно поліпшити в новій системі. З такого методологічного погляду змінюється і розуміння перехідного періоду - його тривалості і тих глибинних процесів, які в ньому відбуваються. Еволюційно-створювальний шлях докорінно відрізняється від революційно-руйнівного. Переростання однієї формації в іншу еволюційним шляхом здебільшого взагалі минає перехідні етапи. Революційні ж стрибки, навпаки, супроводжуються неодноразовими перехідними періодами з особливими режимами функціонування, щоб долати фази кризових явищ і входити у фази економічного пожвавлення і зростання.

Стратегічна ціль у кінцевому підсумку зводиться до створення на фундаменті всього кращого, що нагромаджено людством, міцної, соціальне орієнтованої і конкурентоспроможної економіки країни, яка б характеризувалася ринковим динамізмом, високим технологічним і організаційно-управлінським рівнем, структурною збалансованістю, товарно-грошовою бездефіцитністю і достойним Життям свого народу. Першочерговою проблемою є досягнення виробництва валового національного продукту і доходу на душу населення на рівні висорозвинутих країн, без чого неможливо реалізувати на здоровій економічній основі необхідні соціальні програми. Успішно конкурувати на ринках наші товаровиробники також можуть лише за порівняльними умовами виробництва маси дешевих і якісних товарів та послуг, розвитку інфраструктури і ринку, валютно-фінансової стабільності.

Яка з форм власності і господарювання буде найбільш конкурентоспроможною в майбутньому, прогнозувати зараз важко. В різних країнах світу накопичено великий досвід високої ефективності і конкурентоспроможності як приватних, так колективних і державних господарських структур. Усе залежить від ступеня їх технологічної, організаційної, управлінської досконалості і трудової мотивації, вміння досягти за відносно менших інвестицій і поточних витрат найбільших кінцевих результатів. Однозначні твердження про те, ніби всі державні господарські системи менш ефективні і конкурентоспроможні порівняно з приватними, також далекі від істини, як і протилежні твердження, що високоефективні і конкурентоспроможні - тільки приватні або тільки державні. Є кращі, середні і гірші наслідки господарювання і в тих, і в інших господарських формах і їх структурах. Наслідки визначаються не тільки формами власності і господарювання, а цілою сукупністю діючих факторів суб'єктивного і об'єктивного характеру, зокрема рівнем знань і вмінь управляти й організовувати виробничі й обігові процеси відтворення на новітніх наукових досягненнях, краще використовувати ресурсний потенціал. Можна відмінно, а можна і погано господарювати, мати високу і низьку конкурентоспроможність як на власному, так і на державному чи корпоративному підприємстві.

Помилково зводити порівняльні аналізи й оцінки в різниці соціально-економічних устроїв, як це довгий час робили комуністичні ідеологи, лише за критеріями форм власності і господарювання. Якщо приватна власність - капіталізм, якщо колективна і державна- соціалізм. Такі однозначні оцінки не мають наукових підстав. Річ у тім, що форми власності і господарювання за умов високих темпів науково-технічного прогресу досить мінливі. Їх динамізм аж ніяк не корелює зі змінами самих формацій. У багатьох капіталістичних країнах поряд з приватною функціонує в досить великих масштабах колективна і державна власність. Щодо форм господарювання, то взагалі їх трансформація відбувається під впливом технологічних і організаційних оновлень особливо швидкими темпами.

Банкрутство неконкурентоспроможних і поява нових господарських структур - звичайні явища в економічному житті багатьох капіталістичних країн. Але від цього у них не змінюється устрій. У системі транснаціональних корпорацій такі зміни іноді відбуваються разом зі змінами у формах власності, внаслідок їх кооперації та інтеграції з господарськими системами інших країн. формуються і реформуються також і інші могутні економічні структури. До речі, їх річні доходи іноді перевищують доходи державних бюджетів цілих країн. Серед таких гігантів чимало монополістів. У великому бізнесі зосереджені і конкуруючі фірми, які гнучко пристосовуються до потреб ринку. Держава, як правило, активно захищає інтереси великого бізнесу, що є міцним фундаментом і несучим каркасом капіталістичної економіки. Саме цей бізнес, на думку соцкласиків, стоїть найближче до соціалістичного усуспільнення і може слугувати прикладом ефективності майбутнього соціалізму.

У той же час, поряд із суспільною, соціалістична система також може мати і повинна мати приватну власність, широкі можливості приватного господарювання й інших форм особистої (індивідуальної) діяльності. Навіть в умовах панування репресивного сталінського режиму, який видавав себе за найбільш послідовного охоронця чистоти марксистсько-ленінського вчення, допускалося право селянина мати приватну власність з певною земельною ділянкою (близько 0,5 га), обмеженою кількістю худоби і птиці. В містах теж дозволялося мати приватні форми діяльності -наприклад, ремонт і пошив одягу та взуття, можливість найму домогосподарок тощо. Щоб зберегти ідейну чистоту і виключити з соціалістичного лексикону слово "приватна", її називали "особиста" власність.

Зараз майже кожному зрозуміло, що держава, якби вона й була ідеально "соціалістичною", не в змозі, та й немає в цьому ніякої потреби, брати на себе всі різноманітні функції людської Діяльності. Це не більше, ніж гальмо на шляху державного і суспільного прогресу, штучне сковування особистої ініціативи людей на грунті відносин власності. Тому і соціалістичний устрій, якщо він не хоче стати закостенілим і застійним, повинен мати багатоукладність і вільну ринкову конкуренцію. До речі, ринок як форма ефективного товарообігу і заключна стадія відтворювального процесу — переходу продукту від виробника до споживача, існуватиме незалежно від форм суспільного устрою завжди, доки людство не знайде кращих, більш прогресивних систем, які б ефективніше виконували ці важливі функції.

Тоді виникає закономірне запитання, чим же відрізняється капіталізм від соціалізму, які найбільш характерні якісні ознаки, що відділяють їх один від одного? Вище вже згадувалося про відсутність між ними непереборної межі, про те, що внутрішня природа нового устрою криється в еволюційному процесі його зародження і розвитку в надрах попереднього ладу. Не тільки спотворений соціалізм втілював у собі ряд капіталістичних властивостей, а й капіталізм запозичував у нього новітніші елементи соціально-економічного регулювання, створюючи більш життєздатний гібрид. Теорія конвергенції американських вчених, яку свого часу піддавали гострій критиці комуністичні ортодокси, має зараз все більше практичне підтвердження. Проте сукупність як внутрішніх, базових властивостей, так форм і методів господарювання, розподілу і товарообігу, систем управління, технологічної й організаційно-економічної досконалості, суттєво відрізняють одну формацію від іншої. Сформувалися також різні умови багатогранних сфер життєдіяльності людини, прояву її фізичних і духовних здібностей, систем освіти і соціального захисту, охорони здоров'я, відтворення населення тощо.

Система соціально-економічних і духовних відносин між людьми характеризує якісні особливості різних форм суспільно-економічних устроїв. Є широкі можливості вибору і використання найбільш прогресивних варіантів, виходячи, безумовно, з власної специфіки життя і устрою, традицій, національних і духовних особливостей свого народу. Механічне запозичення чужого досвіду в іншому середовищі, як правило, позитивних наслідків не дає. Тому, формуючи нині свій власний політичний і соціально-економічний устрій, а також стратегічний вибір, який би розкривав необмежені можливості прогресивного розвитку, не слід керуватися ні застарілими ідеологічними догмами, ні вигаданими штампами, які нам нав'язують іззовні.

Стратегічна концепція повинна базуватися на наших реальних можливостях і ресурсах, позитивному власному і світовому досвіді. що відповідає умовам Української держави. Йдеться про створення нової держави з високоефективною, конкурентоспроможною економікою соціальної спрямованості, ринковим динамізмом і достойним життям людини. Структура виробництва товарів і послуг повинна бути зорієнтована за визначеними макропріоритетами під платоспроможний внутрішній ринковий попит і місткість зовнішніх ринків, експортно-імпортних потреб з бездефіцитним платіжним балансом.