Geum.ru

Національна академія наук України Інститут світової економіки І міжнародних відносин На правах рукопису побоченко леся миколаївна

Вид материалаДокументы

Содержание


3.3. Концептуальні засади удосконалення управління міжнародним туризмом в Україні
Подобный материал:
1   2   3   4

Примітка. Складено автором за даними: UNWTO World Tourism Barometer. – Madrid: UNWTO Publications. – Vol.5. - №3, October, 2007 – 48 p.


- зростання кількості іноземних туристів за рахунок збільшення місткості авіаперевезень, зокрема, до таких країн як Польща, Чехія (щорічний приріст 4-6%), Хорватія, Словенія, Боснія та Герцеговина. Водночас нестача місць на авіамаршрутах викликала зменшення приросту іноземних туристів у Естонії (особливо туристів з Великої Британії, попит з боку яких залишається незадоволеним), Угорщині;

- зростання попиту на короткотерміновий відпочинок, скорочення термінів перебування іноземних туристів у європейських країнах;

- збільшення кількості іноземних туристів, що прибувають з „нових” ринків, зокрема, з Росії, України, Індії тощо. Так, наприклад, значний приріст іноземних туристів (7-8% щороку) та розбудова туристичної інфраструктури у Фінляндії пов’язується значною мірою із російськими туристами та російськими інвестиціями у туристичний бізнес країни;

- стагнація росту прибуттів іноземних туристів з „далеких” країн. Особливо це стосується туристів із США, темпи приросту яких зросли у 2007 році лише на 1%. Значно скоротилися прибуття туристів із США до Великої Британії (на 5% за рік). Певний ефект мали спільні зусилля скандинавських країн щодо залучення іноземних туристів із США. Подібні стратегії спільно реалізують Іспанія та Португалія, розширюючи обсяги електронної торгівлі туристичними послугами;

- вдосконалення туристичного сервісу у країнах – нових членах Євросоюзу, передусім Болгарії та Румунії, до яких збільшилися потоки іноземних туристів з Франції, Німеччини, Австрії. Болгарія та Румунія посилюють свої позиції на таких сегментах туристичного ринку, як спа-туризм, сільський туризм, бізнес-туризм;

- зниження темпів економічного розвитку Великої Британії, Німеччини, Італії, Іспанії (провідних країн щодо прийому іноземних туристів у Європейському регіоні та світі в цілому) викликало в них уповільнення туристичної активності [190, с. 16].

Негативний вплив на розвиток міжнародної туристичної діяльності мали несприятливі природні явища (урагани, пожежі, підвищена вологість, паводки), спроби терористичних актів (у Глазго, Лондоні), поновлення епідемій домашньої худоби у Великій Британії. Погодні умови мали свій вплив і на розвиток туризму у Франції, Німеччині. Так, наприклад, у Франції скоротилися прибуття іноземних туристів у північні райони та Атлантичне узбережжя, що переорієнтувалися на Середземномор’я. Негативно відбивається на міжнародному туризмі й скорочення снігового періоду в традиційних регіонах лижного туризму.

Значний спад прибуття іноземних туристів до Угорщини, що триває вже кілька років (2005 рік – -18,3%, 2006 рік – -7,2%, 2007 рік – -10,6%), окрім інших чинників викликаний зростанням обсягів внутрішнього туризму [191, с. 8]. Так, наприклад, переважна більшість місць у готелях в районі озера Балатон – традиційному районі перебування іноземних туристів – заздалегідь бронюються угорськими туристами. Більшість політичних конфліктів практично не відобразилися на прибутті іноземних туристів. Зокрема, в Туреччині після спаду спостерігається значний приріст іноземних туристів (17,4% у 2007 році) [191, с. 8]. Лише загострення політичних відносин між Росією та Естонією зумовило скорочення попиту російських туристів на відпочинок в Естонії.

Традиційно короткотермінові сплески туристичної активності пов’язані із важливими спортивними та мистецькими подіями. Так, у Німеччині це викликано чемпіонатом світу з футболу (літо 2006 року), у Франції – чемпіонату світу з регбі (осінь 2007 року), в Австрії – проведенням фестивалю Моцарта. Вступ дев’яти з десяти нових країн-членів Євросоюзу до Шенгенської угоди, викликало два протилежні процеси: зростання прибуттів туристів з цих країн до інших країн Євросоюзу, але водночас скорочення кількості іноземних туристів, що приїжджають до них зі Східної Європи у зв’язку із збільшенням вартості візи (її часткове зниження з 90 до 35 євро не мало істотного впливу).

На Азійсько-Тихоокеанський туристичний ринок припадає 20,6% всіх іноземних туристів. Це другий за потенціалом туристичний регіон світу. Частка ринку має стійку тенденцію до зростання. Так, у 2000 році на нього припадало 16,2% всіх іноземних туристів, у 2006 році – 19,8%. Приріст іноземних туристів у 2006 році становив 8,0%, у 2007 році – 10,2%. Це найвищий показник серед всіх регіонів світу [189, с. 3]. У структурі Азійсько-Тихоокеанського туристичного ринку домінуючі позиції посідає ринок Північно-Східної Азії, на який припадає 56,1% іноземних туристів та 48,0% надходжень від міжнародної туристичної діяльності в регіоні. Другий за обсягами міжнародної туристичної діяльності є ринок Південно-Східної Азії (32,2% та 27,4% відповідно). Для нього характерні найвищі щорічні темпи приросту іноземних туристів: 9,5% у 2006 році та 11,8% у 2007 році. Частка ринків Океанії та Південної Азії за кількістю іноземних туристів є незначною, але за рахунок Австралії та Нової Зеландії на Океанію припадає 17,1% всіх надходжень від туристичної діяльності регіону [190, с. 20, 21] (рис. 2.3).

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте mydisser.com

Обсяг наданих суб’єктами туристичної діяльності в Україні у 2006 році туристичних послуг становить 3785,5 млн. грн., що перевищує показник 2005 року на 37%. Таке зростання експерти пояснюють загальним збільшенням тривалості подорожей на 34%. Відбулося зростання і середньої вартості однієї путівки (на 13%). Щодо в’їзного туризму, то середня тривалість подорожі скоротилася з 8,2 до 7,5 туро-днів, а виїзного туризму – зросла з 7,4 до 8,5 туро-днів. Відповідно відбулося зростання середньої вартості путівки з виїзного туризму на 11%. У розрахунку на одне туристичне підприємство припадає 1240,0 тис. грн. обсягу наданих туристичних послуг [38, с. 5]. У регіональному контексті 59,8% загального обсягу наданих українськими туристичними підприємствами послуг припадає на Центральноукраїнський ринок. Найменшою є частка Західноукраїнського ринку – 6,4%. Показники Південноукраїнського та Східноукраїнського ринків відповідно становлять 21,7% та 12,1% (табл. Д.12).

Платежі до бюджету, здійснені суб’єктами туристичної діяльності в Україні, у 2006 році становили 131,3 млн. грн., тобто зростання порівняно з 2005 роком становить лише 16% [150, с. 37]. Це більше, ніж удвічі нижчі темпи приросту, порівняно із зростанням обсягів наданих послуг. У розрахунку на одне туристичне підприємство в середньому припадає 43,0 тис. грн. платежів до бюджету. Зростання даного показника є ще нижчим – 8%. Дві третини (76,0%) всіх платежів до бюджету здійснено туристичними підприємствами Центрально- та Південноукраїнського регіонів (табл. Д.12).

Середньооблікова кількість працюючих на туристичних підприємствах у 2006 році становила 21,7 тис. осіб, зменшившись порівняно з 2004 роком на 7,8% [150, с. 37]. Регіональний розподіл працюючих у туристичній галузі характеризується найнижчим рівнем диспропорцій порівняно з іншими показниками. Так, частка Центральноукраїнського ринку становить 36,3%, Південноукраїнського – 34,5%, Західноукраїнського – 16,0%, Східноукраїнського – 13,2%. Якщо за показником частки виїзних туристів, що обслужені вітчизняними туристичними підприємствами, співвідношення Центральноукраїнського та Західноукраїнського регіонів складає 8,7 рази, то за даним показником – 2,3 рази (табл. Д.13).

Розглянемо особливості міжнародної туристичної діяльності в розрізі окремих регіональних туристичних ринків України. Найбільшим за обсягами туристів, наданих послуг та кількістю працюючих є Центральноукраїнський регіональний туристичний ринок. У 2006 році на ньому функціонувало 1115 туристичних підприємств із загальною кількістю працюючих 7,871 тис. осіб. Після спаду туристичної активності у 2005 році основні показники 2006 року значно зросли. Так, кількість туристів, яким були надані послуги туристичними підприємствами Центральноукраїнського регіону, зросла на 51,0% і становить 1732555 осіб. Кількість в’їзних туристів зросла на 20,9%, але ще не досягла значення 2004 року (218,103 тис. осіб проти 271,627 у 2004 році). Динаміка виїзного туризму стабільно залишається позитивною. У 2005 році приріст становив 28,5%, у 2006 році – 64,8%. Якщо частка ринку за кількістю виїзних туристів зростає (з 66,5% у 2004 році до 73,3% у 2006 році), то щодо в’їзного туризму тенденція є менш сприятливою – 41,1% у 2006 році проти 43,6% у 2004 році (табл. Д.9, Д.10).

У межах Центральноукраїнського ринку спостерігається значна територіальна диференціація за кількістю туристів, яким надано послуги. Так, за всіма показниками домінуючу роль відіграє місто Київ. Найменшою є частка Житомирської, Київської та Кіровоградської областей. Так, наприклад у 2006 році туристичними підприємствами Житомирської області було надано послуги лише 13 іноземним туристам, Київської – 124. Водночас у місті Києві цей показник складав 207468 осіб. Протягом останніх років приріст кількості іноземних туристів спостерігається у Вінницькій та Чернігівській областях. Щодо виїзного туризму, то для всіх областей регіону (за виключенням Кіровоградської) характерним є постійне зростання кількості відправлених туристів. Найвищі темпи зростання відмічаються у Житомирській області: 139,3% у 2005 році та 113,6% у 2006 році (табл. Д.9, Д.10).

Частка міжнародного туризму у загальній структурі туристів, яким надано послуги, в Центральноукраїнському регіону постійно зростає і у 2006 році становила 67,0% (у 2004 році – 59,5%, 2005 році – 65,6%). Найвищим цей показник є в Києві (74,0%), найнижчим – у Черкаській та Кіровоградській областях (відповідно 17,1% та 17,4%). Співвідношення кількості в’їзних та виїзних туристів має тенденцію до зменшення: 0,61 у 2004 році, 0,32 – у 2005 році, 0,23 – у 2006 році. Тобто спеціалізація Центральноукраїнського ринку змінюється в бік виїзного туризму. У деяких областях цей показник є мінімальним – 0,01 у Житомирській області, 0,03 – у Київській (табл. Д.11). На одного працюючого на туристичних підприємствах в середньому припадає 220 туристів, з них – 147 – міжнародних. У Києві на одного працюючого припадає 181 міжнародний турист, у Кіровоградській області – лише 11, Житомирській та Черкаській – 28 (табл. Д.13).

Обсяг наданих туристичних послуг на Центральноукраїнському ринку у 2006 році становив 2264,803 млн. грн. Його середньорічний приріст коливається у межах 30-50%. У розрахунку на одного туриста припадає 1307 грн., на одного працюючого – 287,74 тис. грн. Тобто ефективність туристичної діяльності в регіоні є високою. Найвищою вона є в Києві та Київській області, найнижчою – у Вінницькій та Кіровоградській областях (табл. Д.12).

На Західноукраїнському регіональному туристичному ринку у 2006 році діяло 500 туристичних підприємств із середньообліковою кількістю працівників 3,472 тис. осіб. У регіоні спостерігається стабільне зростання кількості туристів, що обслуговуються вітчизняними туристичними підприємствами. У 2005 році приріст становив 13,5%, у 2006 році – 31,8%. На Західноукраїнський ринок припадає 20,0% туристів в Україні і цей показник повільно зростає (у 2004 році – 17,7%) (табл. Д.8). Пороте таке зростання відбувається передусім за рахунок внутрішнього туризму, оскільки як щодо в’їзного, так і щодо виїзного туризму відбувається зменшення його частки.

На Західноукраїнському ринку територіальна диференціація між областями є менш вираженою. Вищі показники кількості туристів, яким надано послуги, характерні для Івано-Франківської, Львівської та Закарпатської областей, що відповідає їх туристичному потенціалу. У 2005 році у більшості областей регіону спостерігалося скорочення кількості туристів, яким надано послуги, як в цілому, так і іноземних. Виключення становить Івано-Франківська область, де приріст становив 191,0% загальної кількості туристів та 685,0% - іноземних туристів. У 2006 році ситуація стабілізувалася і окрім Тернопільської області в усіх областях спостерігається активізація туристичної діяльності (табл. Д.8, Д.9).

Частка міжнародного туризму у загальній структурі туристів, яким надано послуги, у Західноукраїнському регіоні зменшується. У 2004 році цей показник складав 28,0%, у 2005 році – 27,1%, у 2006 році – 20,4%. Таким чином, спостерігається тенденція до зростання спеціалізації регіону на внутрішньому туризмі. Найвищою частка міжнародного туризму є у Львівській (52,5%) та Чернівецькій (39,2%) областях, найнижчою – у Тернопільській (14,3%) та Івано-Франківській (4,4%). Співвідношення кількості в’їзних та виїзних туристів має характерну і для України в цілому тенденцію до зменшення: 0,74 у 2004 році, 0,63 у 2005 році, 0,42 у 2006 році. Водночас у Івано-Франківській та Закарпатській областях це співвідношення є на користь в’їзного туризму – 1,49 та 1,17 відповідно. У областях Поділля (Хмельницька та Тернопільська) таке співвідношення становить лише 0,07-0,08 (табл. Д.11). На одного працюючого на туристичних підприємствах Західноукраїнського регіону в середньому припадає 217 туристів, з них 44 – міжнародних. Найбільша кількість міжнародних туристів, яким надано послуги, в середньому одним працівником спостерігається у Хмельницькій (76) та Львівській (66) областях, найменша – Івано-Франківській (24) та Тернопільській (23) (табл. Д.13).

Обсяг наданих туристичних послуг на Західноукраїнському ринку зростає, але темпи зростання уповільнюються. Приріст у 2006 році становив 6,4%, а показник досяг значення 243,006 млн. грн. Частка ринку за цим показником є найнижчою в Україні. У розрахунку на одного туриста припадає 323 грн., на одного працюючого – 64,94 тис. грн. Ефективність туристичної діяльності в регіоні є порівняно низькою. Найвищою вона є у Львівській області, найнижчою – у Івано-Франківській, Волинській, Рівненській, Тернопільській областях (табл. Д.12).

Найменшим за кількістю туристів, яким надано послуги, та кількістю працюючих на туристичних підприємствах в Україні є Східноукраїнський регіональний туристичний ринок. У 2006 році тут функціонувало 637 туристичних підприємств із середньообліковою кількістю працівників 2,864 тис. осіб. Динаміка кількості туристів, яким надано послуги місцевими туристичними підприємствами є позитивною – величина щорічного приросту збільшується. У 2006 році внаслідок 11% приросту кількість туристів досягла 428,872 тис. осіб. Вищими є темп приросту виїзного туризму (40,7% у 2005 році, 24,5% у 2006 році). Водночас щодо в’їзного туризму у 2006 році спостерігався спад як абсолютних, так і відносних значень (табл. Д.9, Д.10). Тобто загальне зростання обсягів туристичної діяльності відбувається у першу чергу за рахунок виїзного туризму.

Для Східноукраїнського туристичного ринку характерна значна територіальна диференціація за показниками розвитку міжнародного туризму. Так, на Донецьку та Харківські області припадає 65,9% туристів, що виїжджали за межі України. За кількістю прийнятих іноземних туристів передує Дніпропетровська область. Найгіршими є показники Сумської та Луганської областей, де кількість в’їзних туристів, яким надано послуги, становить відповідно 2078 та 162 особи у 2006 році (табл. Д.9).

Частка міжнародного туризму у загальній структурі туристів, яким надано послуги, у Східноукраїнському регіоні має тенденцію до зростання. Порівняно з 2004 роком вона зросла на 10,3% і у 2006 році становила 40,3%. Найвищою частка міжнародного туризму є у Харківській (46,3%) та Донецькій (44,6%) областях, найнижчою – у Луганській (21,5%) та Сумській (21,5%). Співвідношення кількості в’їзних та виїзних туристів щороку зменшується: 0,30 у 2004 році, 0,23 у 2005 році, 0,17 у 2006 році. Такий показник є найнижчим серед регіональних ринків України. Найвищим співвідношення є у Дніпропетровській області (0,42), дуже низьким – у Луганській (0,02), Донецькій (0,02) та Сумській (0,05) областях (табл. Д.11). Таким чином, можна констатувати, що в цілому регіон має таку спеціалізацію міжнародного туризму, що спрямована на організацію виїзного туризму. На туристичних підприємствах Східноукраїнського ринку в розрахунку на одного працюючого в середньому припадає 150 туристів, з них 60 – міжнародних. Найвищим цей показник є у Донецькій області (79 міжнародних туристів на одного працюючого), найнижчим – у Сумській (39) (табл. Д.13).

Обсяг наданих туристичних послуг на Східноукраїнському ринку зростає високими темпами (у середньому 40-41% щороку). У 2006 році показник становив 458,452 млн. грн. У розрахунку на одного туриста припадає 1068 грн., на одного працюючого – 160,07 тис. грн. Отже, ефективність туристичної діяльності в цілому є високою. Найвищою вона є у Донецькій та Дніпропетровській областях, найнижчою – у Сумській (табл. Д.12).

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте mydisser.com

Ефективність державної туристичної політики можна розглянути на прикладі Туреччини. Так, у туристичному районі Анталія при розробці проекту розвитку міжнародного туризму враховано, що на півдні району наявні унікальні природні та історико-культурні ресурси, а отже там створено національний парк. Як наслідок, густоту забудови та максимальну висоту будівель у цій місцевості було обмежено, а під забудову виділено лише 20% території, граничне навантаження туристів визначено у 21,5 тис. осіб. Водночас у районі Кемеру (Кападокія) найродючіші землі було заборонено використовувати під забудову туристичних об’єктів, а залишено для сільськогосподарського використання [7, с. 72-73].

Отже, враховуючи досвід провідних туристичних країн світу, можна зробити висновок, що для України на даному етапі розвитку необхідно вдосконалювати нормативно-правову базу регулювання міжнародної туристичної діяльності в напрямку створення дієвих механізмів державної фінансової, інфраструктурної, кадрової, адміністративної та інформаційної підтримки, забезпечення безпечного розвитку міжнародного туризму в усіх відношеннях – економічному, соціокультурному, екологічному.


3.3. Концептуальні засади удосконалення управління міжнародним туризмом в Україні


Міжнародний туризм на сучасному етапі розвитку світової економіки набуває рис інтегративної галузі, що має не тільки економічний, але й соціокультурний, екологічний, політичний комплексоформуючий вплив. З таких позицій слід розглядати сутність нового підходу до державного управління туристичною галуззю. Міжнародний туризм як провідна галузь національної економіки має позитивний вплив на соціально-економічний розвиток України в цілому, стимулює розвиток інших секторів економіки, формування позитивного іміджу держави у світових масштабах. При цьому розвиток міжнародного туризму в Україні має позитивні наслідки не тільки на загальнодержавному, але й на регіональному та місцевому рівнях, забезпечуючи комплексність використання територій при збереженні їх соціокультурної самобутності, відновленні історико-архітектурної спадщини, забезпеченні екологічної безпеки.

Кінцевою метою туристичної політики держави має стати створення конкурентоспроможного на міжнародних ринках національного туристичного продукту. Для цього необхідно враховувати світовий досвід та гнучко реагувати на постійні та динамічні зміни туристичних попиту та пропозиції на міжнародних ринках. Інтенсивний розвиток міжнародного туризму – це стратегічний шлях піднесення соціально-економічного розвитку України в цілому, її переходу на модель сталого розвитку, розв’язання проблем на ринку праці, інфраструктурного забезпечення, подолання соціальних та екологічних негараздів.

В цілому державне сприяння розвитку міжнародної туристичної діяльності має реалізуватися за двома напрямами – організаційно-методичним та фінансово-економічним. Істотною функцією управлінського впливу державних органів України на розвиток міжнародного туризму є розробка адекватної та дієвої нормативно-правової бази, яка б ґрунтувалася на врахуванні накопиченого у світі досвіду, але з доопрацюванням та вдосконаленням відповідно до національної специфіки економічного, соціально-політичного, природо-екологічного середовища. З іншого боку, без державного фінансування і створення сприятливих умов для приватного та іноземного інвестування інфраструктурне, кадрове, рекламно-інформаційне забезпечення туристичної галузі буде недостатнім.

Україна має ряд позитивних передумов для успішного розвитку міжнародної туристичної діяльності – сприятливі природнокліматичні умови, приморські та гірські ландшафти, джерела мінеральних вод, значний історико-культурний потенціал та національна самобутність (національна кухня, традиції, танці, співи), кваліфікована робоча сила, розвинена система підготовки туристичних кадрів тощо. Проте для успішного конкурування національних туристичних підприємств на міжнародних ринках лише наявності ресурсів недостатньо, якщо відсутні чіткі механізми їх залучення до туристичного обігу, спостерігається нестача об’єктів туристичної інфраструктури, які б за стандартами якості обслуговування туристів, транспортної доступності, забезпечення зв’язком відповідали світовим стандартам. Тобто потенціал для розвитку міжнародного туризму в країні є, але внаслідок недосконалості управлінських механізмів він недостатньо використовується для залучення організованих іноземних туристів.

Головними проблемами, що стримують розвиток міжнародного туризму в Україні та потребують вирішення на загальнодержавному рівні, є відсутність чіткого та науково обґрунтованого планування розвитку даної галузі, декларативність концепцій розвитку міжнародного туризму, а також низка проблем фінансово-економічного змісту. Так, істотною вадою національної стратегії розвитку міжнародного туризму в Україні є нестача конкретних, дієвих заходів, спрямованих на реальну державну підтримку. До цього слід додати політичну нестабільність, багатовекторність зовнішньої політики, постійну зміну інтеграційних уподобань.

Водночас через нестачу або невідповідність світовим чи регіональним стандартам туристичної інфраструктури України на національному ринку спостерігаються проблеми із залученням організованих іноземних туристів. Хоча в цілому у 2007 році кількість організованих іноземних туристів становила 1511,6 тис. осіб, а у 2001 році – 574,3 тис. осіб, тобто відбулося їх зростання у 2,6 рази, проте таке зростання має нестійкий характер. Так, порівняно з 2004 роком (2215,6 тис. осіб) у 2007 році спостерігається скорочення кількості організованих іноземних туристів на 31,8% [38].

Серед інших негативних чинників розвитку міжнародного туризму, пов’язаних із управлінським впливом, слід назвати:

- недосконалість та подекуди суперечливість нормативно-правової бази;

- нестабільність податкової системи;

- відсутність чітких механізмів заохочення інвестування туристичної галузі в цілому та туристичної інфраструктури зокрема;

- недосконалість маркетингової політики, рекламно-інформаційних заходів, спрямованих на просування національних туристичних продуктів на міжнародні ринки, відсутність постійного державного моніторингу конкурентоспроможності національних туристичних підприємств тощо.

Нормативно-правову базу розвитку міжнародного туризму в Україні на 2007 рік становлять Закон України „Про туризм” від 15 вересня 1995 року із змінами, що вступили в дію з 1 січня 2004 року; укази Президента України „Про основі напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року” від 10 серпня 1999 року, „Про підтримку розвитку туризму в Україні” від 2 березня 2001 року, „Про заходи щодо забезпечення реалізації державної політики у галузі туризму” від 14 грудня 2001 року, „Про деякі заходи щодо розвитку туристичної та курортно-рекреаційної сфер України” від 11 березня 2003 року; постанови Кабінету Міністрів України „Про затвердження Державної програми розвитку туризму на 2002-2010 роки” від 29 квітня 2002 року, „Про затвердження заходів щодо підтримки розвитку молодіжного та дитячого туризму” від 12 травня 2004 року; „Про затвердження заходів щодо розвитку іноземного і внутрішнього туризму” від 27 червня 2003 року, „Про затвердження програми розбудови туристичної інфраструктури за напрямками національної мережі міжнародних транспортних коридорів та основних транспортних магістралей у 2004-2010 роках” від 12 травня 2004 року та ін.

В Україні у процесі перманентних трансформацій поступово впроваджується змішана (європейська) модель управління міжнародною туристичною діяльністю. У 2000 році вперше було створено спеціалізований орган державного управління туристичною діяльністю – Державну туристичну адміністрацію, що сформована на базі багатогалузевого Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму. Згодом її реорганізовано на Державний комітет туризму та курортів, Державну службу туризму та курортів – структурний підрозділ багатогалузевого Міністерства культури та туризму України.

Міністерство культури і туризму України є відповідальним за розробку державної туристичної політики, розробку та виконання державних програм розвитку туризму, здійснення систематичного моніторингу розвитку галузі, координацію діяльності місцевих органів влади з питань туризму, ліцензування туроператорської та турагентської діяльності.

Державна служба туризму та курортів у контексті управління розвитком міжнародного туризму виконує такі функції:

1) розробка договірно-правової бази міжнародних туристичних відносин України, укладання та виконання міжурядових і міжвідомчих угод щодо міжнародного співробітництва у сфері туризму. На 2007 рік укладено 44 міжурядові та міжвідомчі угоди про співробітництво в галузі туризму, 11 з яких укладено з країнами Євросоюзу – потенційними генераторами туристичних потоків до України. Зокрема, укладено угоди з Естонією (1994), Болгарією (1996), Грецією (1996), Латвією (2000), Фінляндією (2000), Словаччиною (2001), Угорщиною (2001), Австрією (2004), Литвою (2004), Польщею (2005), Чехією (2006). Наразі готуються до підписання угоди з Іспанією, Італією, Францією, Румунією, Словенією, Мальтою, Кіпром;

2) реалізація міжнародних інституційних зв’язків. На двосторонній основі такі зв’язки реалізуються через участь у 68 міжурядових комісіях, 12 міжвідомчих робочих групах з питань туризму. Ширшими є багатосторонні зв’язки, що реалізуються через дійсне членство України у ЮНВТО, робочих групах з туризму Організації Чорноморського економічного співробітництва, Центральноєвропейської ініціативи, Процесу Дунайського співробітництва, євроінтеграційної політики у сфері туризму, а також у складі Ради з туризму країн СНД. На 2007 рік реалізується понад 10 міждержавних, міжурядових, міжвідомчих програм і протоколів довго- та короткотермінового співробітництва;

3) організація та проведення міжнародних туристичних заходів в Україні та за кордоном. Такі заходи мають три спрямування – інституціональне, науково-практичне та рекламно-інформаційне і здійснюються шляхом проведення двох та багатосторонніх зустрічей, семінарів, виставок.

Також до компетенції Державної служби туризму та курортів України входить розробка проектів нормативно-правових документів, що регламентують розвиток міжнародного туризму, реалізація державних програм розвитку міжнародного туризму в Україні, статичний облік туристичної діяльності підприємств України, розробка стандартів якості туристичних послуг та контроль за їх дотриманням, участь у забезпеченні підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації туристичних кадрів, науково-аналітичне дослідження туристичних ринків, поширення туристичної інформації про Україну тощо.

Проблемним моментом управлінської системи туристичної галузі України є нерозвиненість відповідних структур на місцях. Тут функціонують такі структурні підрозділи, як управління туризму, відділи з питань туризму обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій. Вони виконують такі функції:

- реалізація на відповідній території державних програм розвитку міжнародного туризму;

- розробка та реалізація регіональних програм розвитку міжнародного туризму;

- забезпечення взаємозв’язку із органами місцевого самоврядування щодо розвитку міжнародної туристичної діяльності.

Таким чином, можна зробити висновок, що їх повноваження є доволі обмеженими. Така функція місцевих органів управління туристичною діяльністю, як забезпечення раціональності використання та збереження туристичних ресурсів, природного та історико-культурного середовища відповідних регіонів, є малоефективною в силу відсутності чітких законодавчих імперативів. Для того, щоб європейська модель була впроваджена повною мірою, а не частково, в Україні необхідно здійснити низку заходів, спрямованих на децентралізацію управління міжнародною туристичною діяльністю, створити місцеві туристичні адміністрації та передати їм частину управлінських функцій, зокрема, щодо сертифікації, ліцензування підприємств туристичної галузі. Це є тим більше актуальним у зв’язку із декларацією України євроінтеграційних пріоритетів на майбутнє.

Удосконалення регулятивних механізмів управління туристичною галуззю в Україні значною мірою пов’язане із розширенням міжнародного співробітництва у даній сфері, тісної співпраці із міжнародними туристичними організаціями та туристичними адміністраціями інших країн. Так, на дванадцятій сесії Генеральної асамблеї ЮНВТО у 1997 році (м. Стамбул, Туреччина) Україна стала дійсним членом даної організації, що є надзвичайно важливим для розвитку міжнародного туризму в Україні. Протягом 1999-2003 років Україна була членом Виконавчої ради ЮНВТО. До Ділової ради ЮНВТО увійшли ряд українських суб’єктів – готель „Дніпро”, Головне управління комунального і готельного господарства та туризму Київської міської державної адміністрації, навчально-науково-виробничий комплекс „Туризм, готельне, господарство, економіка і право” (м. Київ).

Вступ України до ЮНВТО, участь у Виконавчій та Діловій радах істотно вплинули на зростання авторитетності України, поліпшення її туристичного іміджу, створили позитивні передумови для просування національних туристичних продуктів на міжнародні ринки, розширили можливості дво- та багатосторонньої співпраці з іншими країнами-членами ЮНВТО, диверсифікації форм такої співпраці, інтеграції країни до світової туристичної інформаційної мережі, отримання доступу до передових туристичних технологій, застосування новітніх методів підготовки кадрів та підвищення кваліфікації працівників туристичної сфери. Із вступом України до ЮНВТО розпочався процес удосконалення нормативно-правової бази міжнародного туризму, системи управління галуззю, актуалізувалося розв’язання проблем стандартизації, сертифікації туристичних послуг, ведення статистичної туристичної звітності, забезпечення безпеки туристів.

Україна як дійсний член Всесвітньої Туристичної Організації сплачує щорічні членські внески. Так, у 2007 році її внесок склав 67,2 тис. євро [190]. Такі витрати держави окупаються за рахунок отримання широкої організаційно-методичної та фінансової допомоги у розвитку міжнародного туризму в Україні з боку ЮНВТО. На даному етапі розвитку співпраця України з ЮНВТО має такі напрями.
  1. Реалізація спільних проектів із залученням фінансової та технічної допомоги Програми розвитку ООН, TACIS та інших фондів, спрямованих на вдосконалення державної туристичної політики України, системи планування, кадрового забезпечення туристичної галузі, впровадження світових стандартів якості туристичного обслуговування, поширення передових туристичних технологій, ноу-хау, проведення спільних маркетингових досліджень, ведення туристичної статистки тощо.
  2. Регулярна участь України у регіональних семінарах ЮНВТО, а також їх проведення в Україні. Зокрема регіональні семінари ЮНВТО, що проводилися у Києві, Одесі, Ялті, Яремче торкалися питань впровадження нових інформаційних технологій в туризмі, стану та перспектив розвитку індустрії гостинності, поширення сільського туризму, забезпечення якості туристичних послуг, систем освіти і навчання у сфері туризму тощо. Участь України у регіональних семінарах ЮНВТО має суттєвий позитивний вплив на управління туристичною галуззю держави через долучення до новітнього досвіду туристичного менеджменту, новітніх технологій, інтеграції до світового інформаційного простору, просування національних туристичних продуктів через канали ЮНВТО.
  3. Допомога експертів ЮНВТО у розробці туристичної політики України, окремих програм та плану розвитку галузі в цілому, надання рекомендацій ЮНВТО щодо впливу туристичної політики на сталий розвиток українського суспільства. Важливим елементом такої співпраці була робота технічної місії ЮНВТО в Україні з метою розробки Генерального плану розвитку туризму в Україні, що передбачало його узгодження із Державною програмою розвитку туризму в Україні на 2002-2010 роки, оцінку туристичного потенціалу України за світовими методиками (передусім з точки зору сприятливості природно-рекреаційних та історико-культурних ресурсів, потенціалу туристичної інфраструктури), визначення найоптимальніших напрямів розвитку міжнародного туризму в країні, максимізації ефекту мультиплікатора туризму, позитивного впливу на соціокультурне життя країни, її регіонів, отримання конкурентних переваг на міжнародних ринках. Результатом такої діяльності є визначення пріоритетних законодавчих, фінансових, інфраструктурних, кадрових, рекламно-інформаційних потреб країни щодо розвитку міжнародного розвитку, обсягів залучення міжнародної фінансової та технічної допомоги. Зокрема, у рамках співпраці ЮНВТО та України розроблено пілотні проекти розвитку сільського зеленого туризму на Чернігівщині.
  4. Створення спільних туристичних продуктів. Зокрема, Україна включилася до проектів ЮНВТО „Туризм Великим шовковим шляхом” (шляхом інтеграції до туристичного маршруту міста Судак), „Християнські святині світу як об’єкти міжнародного туризму”. Такі проекти передбачають розбудову туристичної інфраструктури за визначеним маршрутом із залученням фінансової та технічної допомоги Програми розвитку ООН, маркетингове та рекламне забезпечення спільних турпродуктів.
  5. Вивчення досвіду управління туристичною галуззю у провідних туристичних країнах – членах ЮНВТО щодо структури та функцій головної туристичної інституції держави, напрямів національної туристичної політики, шляхів залучення бюджетних та позабюджетних засобів, підготовки кадрів, механізмів підвищення конкурентоспроможності національних туристичних продуктів. Українська сторона бере регулярну участь у курсах підвищення кваліфікації для представників національних туристичних адміністрацій.
  6. В Україні систематично проводяться міжнародні туристичні виставки „Україна – Подорожі та туризм – UITT”, у яких бере участь керівництво ЮНВТО (Генеральний секретар або інші представники). Передбачається підвищення їх рівня шляхом отримання статусу заходу, що відбувається під егідою ЮНВТО, з використанням її символіки. Перспективним є проведення в Україні Всесвітнього дня туризму під егідою ЮНВТО та визнання Києва містом-організатором.

Важливим аспектом підтримки розвитку міжнародного туризму в Україні є співробітництво з Євросоюзом. З одного боку, Україна намагається гармонізувати національне туристичне законодавство із подібними нормативно-правовими документами країн Євросоюзу, з іншого – подає заявки на включення до програм співробітництва з ЄС у сфері туризму, передусім щодо фінансової та технічної підтримки з боку Євросоюзу, участі в інвестиційних проектах.

Щодо першого напрямку співпраці, то в Україні послідовно впроваджуються загальноєвропейські стандарти та лібералізується національний ринок туристичних послуг, спрощуються митні формальності з країнами Євросюзу. Так, спочатку в Україні було запроваджено обов’язкову сертифікацію послуг розміщення та харчування туристів (1999 рік), згодом – ліцензування туроператорської та турагентської діяльності; рішенням Верховної Ради України скасовано готельний збір (2004 рік). Важливим кроком було встановлення рівних цін і тарифів на туристичні послуги для українців та іноземних громадян, затверджене постановою Кабінету Міністрів України. Указом Президента України встановлено безвізовий режим для громадян держав-членів Європейського Союзу, Швейцарії, Ліхтенштейну, Андорри, Ватикану, Ісландії, Монако, Норвегії, Сан-Марино, Японії, США, Канади (2005). Таким чином, через дозвіл безвізового в’їзду на територію України громадян цих країн з туристичною метою терміном до 90 днів, створено сприятливі умови для істотного збільшення іноземного туристичного потоку.

У 2005 році Україна стала членом Європейської Туристичної Комісії – міжнародної регіональної туристичної організації, до складу якої входять країни – члени та кандидати до Євросоюзу. Тобто Україна долучилася до створення спільного простору європейського туризму шляхом реалізації спільної туристичної політики, передусім у сфері рекламно-інформаційної та маркетингової діяльності, створення інтегрованого іміджу європейського туристичного продукту, його просування на інші міжнародні ринки. Для України це має стратегічне значення, оскільки відкриває можливості використовувати механізми ЄС для підвищення ефективності міжнародного туризму в Україні, просування національних туристичних продуктів на ринок Євросоюзу, залучення європейських туристів, отримання фінансової підтримки, створення позитивного іміджу країни – туристичного центру.

Водночас подальше поглиблення співпраці України із Євросоюзом у галузі міжнародного туризму потребує повної адаптації туристичного законодавства України до відповідних директив та стандартів ЄС. Зокрема, це стосується:

- подальшого спрощення прикордонних та митних формальностей;

- забезпечення якості туристичних послуг;

- гармонізації системи стандартизації та сертифікації туристичних підприємств із Євросоюзівськими нормами, особливо у секторах розміщення та харчування туристів;

- створення дієвих механізмів підтримки малого та середнього туристичного бізнесу;

- розвитку транскордонного співробітництва у межах єврорегіонів;

- розбудови туристичної інфраструктури вздовж міжнародних транспортних коридорів.

З метою ефективного розвитку міжнародного туризму нагальним питанням є відкриття широкої мережі представництв Держслужби туризму та курортів України за кордоном. Зважаючи на зарубіжний досвід, такий захід є дієвим механізмом просування національних туристичних продуктів на міжнародних ринках, презентації туристичного потенціалу держави, розширення взаємозв’язків із туристичними адміністраціями та туроператорами інших країн, встановлення прямих контактів між українськими та зарубіжними туристичними підприємствами, забезпечення безпеки українських туристів за рубежем.

В указах Президента України та постановах Кабінету Міністрів України зазначається, що пріоритетним напрямком міжнародного туризму в Україні є в’їзний, який є важливим джерелом надходження іноземної валюти та створення нових робочих місць. Водночас існують істотні проблеми із його розвитком, пов’язані із недосконалістю механізмів державної підтримки. Головна проблема пов’язана із недостатнім залученням фінансових ресурсів на розбудову інфраструктури міжнародного туризму. При цьому в контексті переходу України до моделі сталого розвитку, слід враховувати, що інфраструктура туризму повинна мати не тільки туристичне значення, але й сприяти поліпшенню умов життя населення в цілому. Тобто на державному рівні необхідно впроваджувати механізми розбудови нової інфраструктури не тільки для потреб іноземних туристів.

Істотним лімітуючим фактором розвитку міжнародного туризму в Україні є стан транспортної інфраструктури. Організаційно-управлінська роз’єднаність сфер туризму та транспорту і зв’язку зумовлює неузгодженість їх розвитку. Програма створення національної мережі міжнародних транспортних коридорів реалізована лише частково. Наявна густота транспортної мережі, її пропускна здатність, якість сервісного забезпечення прикордонних переходів не відповідають потенційним обсягам іноземних та вітчизняних туристів, що беруть участь у міждержавних переміщеннях. Існує необхідність розробки державної програми розвитку аеропортів, спрямованої на їх модернізацію, будівництво нових сучасних терміналів, подолання. „столицецентричності” у прибуттях іноземних авіатуристів, створення мережі нових літовищ у перспективних туристичних районах з відповідними під’їзними шляхами та соціальною інфраструктурою.

Потребує розв’язання на державному рівні проблема водопостачання та водовідведення у більшості міст – туристичних центрів України. При цьому проблема зростання обсягів туристичного навантаження на інженерну інфраструктуру міст не повинна розв’язуватися за рахунок обмеження доступу місцевих жителів. Навпаки, розбудова інженерної інфраструктури для потреб міжнародного туризму має забезпечувати поліпшення умов життя місцевих громад.

Всі ці проблеми у кінцевому рахунку зводяться до проблеми фінансування розвитку усіх складових інфраструктури міжнародного туризму. Головним джерелом фінансування є державні та іноземні інвестиції. Водночас, як свідчить зарубіжний досвід, широким є залучення й регіональних інвестицій, заохочення приватного бізнесу туристичних регіонів інвестувати нові проекти шляхом надання їм певних пільг.

В Україні спостерігається суттєва нестача бюджетного каналу інвестування. Як наслідок, відбувається відставання рівня розвитку інфраструктури від потреб держави. При цьому бюджетне інвестування є нестабільним, цільові програми практично не фінансуються. Держбюджетом 2006 року коштів на потреби розвитку туризму не було передбачено взагалі. У цілому обсяги державного інвестування у міжнародний туризм напряму залежать від розуміння значимості та перспективності даної галузі, тому фінансування за залишковим принципом є неприйнятним.

Отже, в Україні необхідно впровадити чіткі механізми державного фінансування туристичної галузі на регулярній основі. Як варіант, пропонується витрачати на розбудову туристичної інфраструктури певний відсоток від щорічних платежів до бюджету туристичних підприємств. Даний показник має таку тенденцію: у 2002 році – 136177 тис. грн., у 2004 році – 98127 тис. грн., у 2006 році – 131333 тис. грн. [38]. Хоча платежі є незначними та нестабільними, але якщо вони спрямовуватимуться на потреби міжнародного туризму, це, у свою чергу, заохочуватиме туристичні підприємства збільшувати їх обсяги. Таким чином, без державної фінансової підтримки повноцінний розвиток міжнародного туризму є неможливим. При цьому витрати держави слід розглядати виключно як інвестиції, що порівняно швидко окупаються.

Для України характерним є недостатнє виконання державою функції заохочення процесів інвестування, передусім через непряму підтримку. Величина іноземних інвестицій у туристичну галузь залежить від урядових гарантій, репутації країни на міжнародних туристичних ринках, досконалості бізнес-планів, розроблених урядом з метою залучення зовнішніх фінансових ресурсів. Як наслідок, обсяг іноземних інвестицій у туристичну та курортно-рекреаційну галузь України є недостатнім та не перевищує 300 млн. доларів США [68]. Для покращення ситуації необхідно створити дієву систему державного гарантування інвестицій у розбудову туристичної інфраструктури, страхування комерційних ризиків у міжнародному туризмі, заохочення довготермінових капіталовкладень, стимулювання кредитування інвестиційних процесів.

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте mydisser.com