Навчальна програма дисципліни "новітні соціологічні теорії" для напрямів підготовки (спеціальностей): " адміністративний менеджмент

Вид материала

Содержание

Загальні відомості
Форма навчання
Іі. зміст навчального матеріалу тематика лекцій
Ідеал науковості та його критика. Потенціал діалектичного методу. Комплементарність логічного та герменевтичного методів в суспі
Ііі. приблизна тематика практичних (семінарських) занять
V. ІНДИВІДУАЛЬНІ СЕМЕСТРОВІ ЗАВДАННЯ (Тематика реФЕРАТІВ)
VІ. КОНТРОЛЬНІ РОБОТИ Планується один модульний контроль у вигляді тестів. Зміст тестів додається окремо. VІІ. МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВК
Основна література
Додаткова література
Розподіл навчального часу
4 бали – добре, – студент допускає несуттєві неточності, має труднощі в трансформації умінь в нових умовах 3 бал

Подобный материал:

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

“КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ”

“Затверджую”

Декан факультету
соціології

_______________ Б.В.Новіков

^{(підпис)}

“____”____________ 2008 р.

НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА ДИСЦИПЛІНИ

“новітні соціологічні теорії”

для напрямів підготовки (спеціальностей):

“ адміністративний менеджмент

^{(шифри та назви напрямів, спеціальностей)}

Ухвалено методичною

комісією ФС

Протокол №____від__________

Голова методичної комісії

__________ О.В.Романовська

^{(підпис)}

Програму рекомендовано кафедрою

_______________________________

^{(назва кафедри)}

_______________________________

^{(протокол №, дата)}

Завідувач кафедри

________ _________________

^{(підпис) (ініціали, прізвище)}

Київ – 2008

ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ

Навчальна програма дисципліни “Новітні соціологічні теорії” складена у відповідності з типовою програмою для вищих навчальних закладів Міносвіти України з “соціології” як його складова частина, що розглядає різні парадигмальні підходи до якісної своєрідності соціальності і суспільства, розмаїття форм виявлення соціальності в структурі соціуму, функції соціальних підсистем, місце людини в соціумі. У розрізі визначених тем розглядаються взаємовідносини: людина - суспільство - соціальна інституція; людина - техніка - суспільство; людина - цінності – суспільство; суспільство – природа. Виходячи з плюральності методологічних засад змістовно визначається цілісне розуміння суспільства, форми функціонування різних соціальних тіл, специфіка і своєрідність конкретного соціального організму, закони і тенденції розвитку суспільства як соціального організму, доля і перспективи людства, глобалізаційні загрози суспільному розвитку.

Завдання дисципліни - теоретичні і практичні - визначаються з урахуванням стану та змісту вітчизняної традиції дослідження в окремих парадигмальних контекстах сутності соціуму, його структури та функцій, цінностей і ціннісних орієнтацій соціальних агентів на демократію, толерантність, плюралізм та консенсус. Теоретичні – на основі інтерпретаційних можливостей визначаються загальні характеристики соціального процесу, соціальні форми людської повсякденності і предметного самоствердження індивіда в суспільному житті. Практичні - пошук в різних соціокультурних і теоретично-філософських контекстах загальноцивілізаційних засад громадянської злагоди і суспільного прогресу, усвідомлення соціальним суб’єктом (індивідом, соціальною групою) інтегруючих суспільство ідей і спрямування зусиль на їхню реалізацію.

Головний зміст терміну новітні повязаний як із хронологією (переважно друга половина ХХ ст.), так й зі змістовними визначеннями соціального, що своєрідно виявляється в постіндустріальному, інформаційному суспільстві, в якому радикально змінюється місце людини і переоцінуються її прогресистські можливості з огляду на виклики глобалізації. До аналізу залучаються соціологічні теорії, які мають імпульс дискурсивності. Оскільки соціальне пізнання сучасного суспільства потребує урахування багатьох парадигмальних підходів до нього ( як до еволюційного і динамічного, до типового й інноваційного, суспільство як людське довкілля, як поле примирення, спілкування і піклування з боку особистості), остільки до навчального матеріалу залучаються методологічні дослідження класиків соціології.

Мета навчальної дисципліни полягає у виявленні комплементарності теоретичної соціології другої половини ХХ ст. через демонстрацію історії соціологічних ідей, проблем і методів. Для цього необхідно сформувати у студентів здібності до критичного соціологічного мислення, навички застосування евристичного потенціалу сучасних соціологічних концепцій до конструювання соціального, вміння теоретизувати на основі інтерпретаційних дескрипцій соціального.

Дисципліна читається у 8 семестрі після курсів соціологія, історія соціології, соціальна філософія, Обсяг дисципліни ”новітні соціологічні концепції” 108 годин. Студенти складають екзамен.

Форма навчання	Всього	Розподіл за семестрами та видами занять							Семестрова атестація
Форма навчання	Всього	Лекції	Практичні заняття	Семінари	Лабораторні роботи	Реферат	Модульний контроль	СРС	Семестрова атестація
Денна	108	32		16		1	1	60	екзамен
Заочна
Екстернат

ІІ. ЗМІСТ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

ТЕМАТИКА ЛЕКЦІЙ

Тема 1. Предмет і задачі курсу “Новітні соціологічні теорії”.

Визначення терміна “новітні соціологічні теорії”. Проблема періодизації і класифікації соціологічних теорій ХХ століття. Критерії залучення соціологічних візій до аналізу як новітніх теорій: актуальність, відкритість до методологічних та змістових інновацій, спроможність до діалогу з метою поглиблення соціальної інтеграції.

Головні напрями теоретичної соціології ХХ століття: розуміюча соціологія, пояснююча (редукціоністська) соціологія, функціоналістська теорія соціальної дії, теорія конфлікту.

Множинність соціологічних парадигм, зростаюча спеціалізація і диференціація галузей соціологічного знання, розмаїтість історичних і культурних умов виникнення і розвитку науки соціології, неідентичність національних традицій соціологічної думки.

Етапи розвитку соціології: позитивістсько-натуралістичний, класичний, посткласичний. Здобутки кожного з них. Порівняльний аналіз соціологічних теорій: європейська соціологія, американська соціологія, українська соціологія. Актуальні соціологічні проблеми. Соціологічні терміни: соціологізм, органіцизм. Органіцизм консервативний і ліберальний.

Подібність соціуму і організму, несхожість соціуму та організму.

Тема 2. Розуміюча соціологія та її трансформації.

Предмет соціальної науки. Предмет розуміючої соціології як проект соціальної науки М.Вебера. Теоретичні витоки прояснення соцільних фактів через розуміння соціальної дії.. Протилежність між В.Дільтеєм та М.Вебером у трактуванні розуміннія й причинного пояснення. Тлумачення дії розуміючою соціологією.

Зміст соціологічних понять розуміючої соціології: соціальна дія, смисл, значущість, цінності, ідеальний тип, типи соціальної дії. Методологічне навантаження ідеального типу: взаємозв’язок двох сфер людської культури: ціннісно-нормативної та емпірично-буттєвої.

Дія цілераціональна і ціннісно-раціональна. Принципи Wertfreiheit та віднесення до цінностей та їхня реалізація в соціальному пізнанні. Цінність як критерій упорядкування соціальних фактів. Витлумачення М.Вебером об’єктивності соціально-наукового і соціально-політичного пізнання. Методологічна вимога до аналізу дійсності – дослідження соціальних феноменів крізь призму інтересу, значення (цінності), ціннісної ідеї культури. Wertfreiheit як вимога чіткого виокремлення в процесі конкретного соціологічного дослідження.

Влада і панування як засадні соціальні відносини. Розрізнення панування і влади. Форми легітимації панування.

Боротьба розуміючої соціології з позитвізмом та натуралізмом в соціології.

М.Вебер і сучасна соціологія. Ренесанс Вебера в 70-і роки в ФРН: актуалізація проблем розуміння, етичних цінностей, трудової етики. Реконструкція головних Веберових ідей історично-порівняльної розуміючої соціології. Соціологічні дослідження раціональності (формальної і матеріальної), раціоналізації (послідовне упорядкування соціальних інтересів певними ідеями), раціоналізуємості соціальної дії, розвитку структур раціональності (інституціалізація раціональності).

Тема 3. Формальна соціологія.

Формальна соціологія Ф.Тьоніса як одна з спроб подубови системи формальних, чистих категорій соціології. Евристичний потенціал формальної соціології для аналізу сучасного мультикультурного суспільства. Соціологія загальна і спеціальна. Спеціальна соціологія: чиста, прикладна, емпірична.

Воля як основа соціального зв’язку. Визначення типом волі типу соціального зв’язку. Ворожнеча і соціальний зв’язок.

Тематичне поле теоретичної соціології: суспільні стосунки, суспільні цілісні сукупності, суспільні корпорації.

Центральні категорії чистої соціології: Gemeinschaft і Gesellschaft (спільнота та суспільство). Gemeinschaft як органічна цілісність, сукупна дійсність доіндустрілального суспільства. Характеристики Gemeinschaft: спільність переконань, міцні зв’язки, близькість.

Будова Gesellschaft за механічним принципом. Характеристики Gesellschaft: руйнація цілісності, домінування приватних інтересів, анонімний обмін, відчуження.

Запозичення Ф.Тьонісом поняття волі з Т.Гобса та А.Шопенгауера. Воля сутнісна і воля виборча. Суб’єкти воли. Суб’єкт сутнісної волі - “самість”; суб’єкт виборчої солі – особа.

Діагноз суспільства у Ф.Тьоніса.

Питання Г.Зімеля: як можливе суспільство. Предмет соціології у Зімеля. Два аспекти суспільства: зміст і форма. Поняття чистої форми соціації або соціальної взаємодії. Характеристики суспільства як цілісної дійсності соціалізованих індивідів: історичні, культурні, соціально-політичні та економічні. Соціологія як метод для гуманітарних наук.

Поняття соціальної взаємодії – осуспільнення. Позиція соціологічного атомізму та натуралізму. Формальна соціологія як дослідження чистих форм соціальної взаємодії. Аналіз Зімелем моди як соціального процесу.

Поняття та аналіз моделей розвитку. Людина як соціальний атом і як соціальне коло. Механізми нейтралізації соціальної гетерогенності, форми соціальної диференціації. Групова солідарність і міжособистісне спілкування. Поняття особистої відповідальності.

Соціальна диференціація та гомогенізація соціального світу. “Філософія грошей” Г.Зімеля. Полеміка Г.Зімеля на два боки: із позитивізмом і марксизмом.

Тема 4. Феноменологічна соціологія.

Подолання природної настанови у проекті Е.Гусерля як висхідний пункт для аналізу соціальних явищ з позиції феноменології у соціології А.Щюца та його послідовників. Головний зміст феноменологічної програми: феноменологічна редукція, процедура феноменологічного епохе як можливість уникнути ідеологізму, психологізму та соціологізму a la Дюркгейм. Зміст категорій: Lebenswelt – світ людського досвіту та інтерсуб’єктивність. Програма феноменологічної соціології: теоретичне усвідомлення соціального світу у вимірах людського буття, відтворення його законів в уявленнях, ідеях, цілях і мотивах людей як практично діючих індивідів.

Предмет соціології М.Шелера: філософсько-антропологічне припущення про подвійний характер кожного людського акту. Реальна соціологія (соціологія базису) і соціологія культури (соціологія надбудови). Зміст реальної соціології. Соціологія політики. Об’єктивний принцип солідарності. Соціологія знання. Взаємозумовленість знання і суспільства.

Завдання феноменологічної соціології А.Щюца – поєднання абстрактних соціологічних категорій із Lebenswelt. Запозичення А.Щюцем ідей М.Вебера, Е.Гусерля, Д.Міда, А.Бергсона, Д.Джемса як його варіант розуміючої соціології. Проблема розуміння дій в соціальному світі.

Поняття і структура Lebenswelt. Просторова структура Lebenswelt. Поворот до повсякденності як програмний дослідницький проект. Криза впевненості та шляхи її подолання.

Розвиток ідей феноменологічної соціології А.Щюца його послідовниками П.Бергером і Т.Лукманом. Соціологія знання. Постулати про існування Іншого Я, суспільство як реальність об’єктивна і суб’єктивна, інтерналізація і соціалізація, символічний універсум, інституціональний порядок, мова в контексті повсякденності.

Тема 5. Соціальна антропологія.

Ситез філософії життя, феноменології та інтегративного людинознавства в німецькій філософській антропології як теоретична база соціальної антропології. Філософсько-антропологічна картина людини: хвора тварина, глухий кут еволюції, недостатня істота, духовна істота, відкритість світові, незавершений проект природи, відсутність екологічної ниші. Обумовленість біологічного становища людини ретардацією.

Теорія інституцій та соціальної дії А.Гелена. Головне питання: як може бути життєздатною недостатня істота, відкрита світові? Соціальний зміст поняття “перевантаження” і “розвантаження”. Відмінності у повіденці тварини і людини. Здатність людини до символічної дії через мову.

Соціальні інституції як чинники стабілізації людського буття. Розвантажувальні функції інституцій. Стрктурна модель інституцій. Плюралістична етика.

Культурна антропологія Г.Плеснера. Принципи антропологічної редукції, органону, антропологічної інтерпретації проявів людського буття, суспільних процесів і явищ. Сутність людини в її екцентричності. Людина як особа і людина як індивід. Здатність стати особою через етичний принцип взаємності. Спроможність вийти за межі “я” у сферу “ми”.

Категорії соціологічного дослідження людини: соціальність, історичність, експресівність. Вплив Г.Плеснера на соціологію знання П.Бергера і Т.Лукмана.

Розвиток структурної антропології К.Леві-Строса в контексті французького структуралізму. Надраціоналізм К.Леві-Строса як спроба інтегрувати чуттєве в раціональне. Соціологічне знання як розкриття глибинних структур на базі вивчення примітивних і неписьменних суспільств. Індуктивний метод дослідження. Обмін, обмінна гра як панівні форми соціальної взаємодії. Рівні обміну. Форми обміну. Функції форми. Інтерпретація суспільства за допомогою теорії комунікації.

Політична антропологія Ж.Баландьє. Формування поглядів в полеміці з К.Марксом і О.Контом. Вплив розуміючої соціології М.Вебера. Географічний детермінізм Монтеск’є як виток антропології. Виокремлення різних підходів до сфери політичного: генетичний, функціоналістський, типологічний, термінологічний, структуралістський, динамістський. Динамістська соціологія.

Характеристики політичної влади: сакральність, неоднозначність. Реляційна модель політичного процесу.

Формально-структурний напрям англійського антропологічного функціоналізму (А.Р.Редкліф-Браун). Позитивістсько-індуктивістська програма “природних наук про суспільство”. Структура соціальної антропології: загальна теорія і центральна теорія. Соціальна статика і соціальна динаміка. Адаптація як форма, дія та рушійна сила соціальних змін. Види адаптації: до природного середовища, соціальна адаптація, до культурного середовища. Дослідницьке кредо Редкліф-Брауна.

Функціональна антропологія Б.Малиновського. Базисні потреби та культурні реакції. Концепція трьохрівневої соціальної дії. Функціональна модель групової дії. Функціонально обумовлені культурні імперативи. Функціональна типологія інституцій. Евристичний потенціал соціальної антропології для аналізу мультикультурного суспільства за умов глобалізації.

Тема 6. Франкфуртська школа та її еволюція

Інститут соціальних досліджень у Франкфурті-на-Майні та його роль у розвитку німецької соціології. Критична теорія суспільства М.Горкгаймера: розробка нової дослідницької стратегії Франкфуртської школи. Основні риси критичної теорії М.Горкгаймера. Методологічна орієнтація Франкфуртської школи. Ідеал суспільного розвитку в концепції М.Горкгаймера.

Діяльність франкфутців в еміграції. Становлення фрейдо-марксистської парадигми дослідження суспільства. Діяльність Е.Фрома в еміграції. Концепція соціального характеру Е.Фрома. Функції та творчий потенціал соціального характеру. Теорія історичного розвитку Е.Фрома. Свобода і особистість. Природний парадокс історії. Поблему відчуження у Е.Фрома. Криза сучасного суспільства та шляхи її подолання. Фашизм і антисемітизм як предмет соціологічних досліджень. Т.Адорно про соціологічні методи дослідження “таємних думок”.

Тематичне поле соціологічних досліджень Г.Маркузе. Програма емансипації особистості і суспільства. Критика одномірної людини. Тлумачення соціальної революції як революції у сфері сексуальності. “Ерос і цивілізація”. Репресивна цивілізація. Конфлікт між інстинктами та цивілізацією. Переорієнтація деструктивних імпульсів Танатоса у формі праці на внутрішній світ у формі совісті. Емансипативна роль фантазії. Топос фантазії – міф, мистецтво, сфера естетичного.

“Діалектика просвітництва” – програмний виклад соціальної філософії неомарксизма. Різні типи раціональності. Зміст та інтенції негативної діалектики.

Франкфуртська школа у другій половині ХХ ст. і визвольні рухи. “Нові ліві” та їхні ідеологи.

Тема 7. Комунікативний поворот у соціології.

Загальна характеристика соціальної теорії Ю.Габермаса. Теоретичні засади критичної теорії. Програма поєднання Марксової методології з новими тенденціями в буржуазній соціології та філософії. Місце соціальної теорії Ю.Габермаса в герменетично-феноменологічно-прагматично-семіотичному повороті у філософії другої половини ХХ ст. Теоретичні джерела: вчення Модерну про природне право, німецький ідеалізм, спадщина Маркса, неомарксизм Д.Лукача і Е.Блоха, соціологія О.Конта, В.Дільтея, ФНіцше, З.Фройда.

Дослідження двох феноменів соціальності: Öffentlichkeit (громадськості) та комунікації. “Структурні перетворення у сфері громадськості”. Проблема “студент і політика”. Складності с перекладом терміна Öffentlichkeit. Призначення і модуси сфери Öffentlichkeit: відкритість, сумісність, комунікативність. Історичні форми сфери Öffentlichkeit. Деполітизація Öffentlichkeit.

Теорія соціальної дії Ю.Габермаса. Цілераціональна дія як інструментальна дія. Комунікативна дія. Обгрунтування комунікативної теорії суспільства. Ідея ідеальної мовленнєвої комунікації та її реалізація в різноманітнних дискурсивних практиках.

Система і Lebenswelt. Горизонт життєсвіту. Структура Lebenswelt і комунікативні форми інтерсуб’єктивності. Діалектика символічно структурованого Lebenswelt.

Раціоналізація Lebenswelt. Парадокс раціоналізації Lebenswelt.

Проблеми інтеграції. Інтеграція соціальна та системна. Дуалізм сфер людського існування: сфера праці (взаємини з природою) і сфера інтеракції (міжлюдські взаємини).

Тема 8. Постпозитивістська орієнтація в сучасній європейській соціології.

Соціальна теорії в контексті позитивізму. Критичний раціоналізм як методологічна програма оновлення соціологічних досліджень. Методологія критичного раціоналізму К.Попера. Деструкутивна перевірка гіпотези. Фальсифікація. Принцип фалібілізму. Плюралістична онтологія К.Попера як підвалина для соціологічних досліджень.

Місце соціологічних теорій в онтологічній побудові критичного раціоналізму. Спільні риси неопозитивізму та критичного раціоналізму. Вимоги до соціологічного дослідження: об’єктивність, ціннісна нейтральність, назаангажованість. Суперечка між К.Попером та В.Адорно щодо оновлення методологічних основ соціальної теорії. Актуалізація проблеми об’єкту та методу дослідження.

Ідеал науковості та його критика. Потенціал діалектичного методу. Комплементарність логічного та герменевтичного методів в суспільних науках.

Відкрите суспільство К.Попера як соціальний ідеал. Критика утопії.

Дослідницька стратегія пояснюючої соціології. Зміст і спрямованість позицій пояснюючої та розуміючої соціології. Логіка ситуації. Логіка селекції. Логіка агрегації. Рівні соціологічного пояснення. Правило побудови і застосування моделі пояснюючої соціології. Роль гіпотези у процесі соціологічного дослідження.

Тема 9. Поєднання макро- і мікросоціологічної перспективи у

європейській соціологічній думці.

Соціологія цивілізаційного процесу Н.Еліаса. Предмет соціології. Специфіка соціологічного знання. Альтернативна модель суспільства Н.Еліаса. Суспільство як фігурація взаємозалежних індивідів.

Завдання соціології. Структура міждисциплінарних досліджень у соціології. Нелінійна модель суспільного процесу. Основні положення теорії цивілізаційного процесу. Фігурація – основна категорія. Поняття габітус у соціології фігурацій. Евристичний потенціал теорії фігурацій.

Основні види контролю в суспільстві Баланс влади і владні відносини в теорії Н.Еліаса. Механізми створення монополій. Антропологічна константа суспільства. Процес індивідуалізації в сучасному суспільсті. Істеблішмент та аутсайдери.

Екологічна соціологія У.Бека. Теоретичні погляди У.Бека в контексті сучасних дискусій щодо можливостей проекту Модерну та постмодерністських варіантів оновлення соціологічної думки. Головна подія – Чорнобильска трагедія 1986 р. Сучасне суспільство як суспільство ризиків і загроз. Грунтовний теоретичний аналіз розвинутого індустріального суспільства. Трансформація технологічного суспільства в інформаційне. Проблеми модернізації з позицій екологічного розвитку. Життя людини у суспільстві ризику. Приреченість людини на ризик незалежно від життєвої позиції та стратегії життєтворчості.

Характеристики суспільного ризику. Розрізнення ризику і безпеки. В ситуації ризику перебувають усі люди. Компаративістика ризиків в доіндустріальному, індустріальному та сучасному суспільстві.

Концепція рефлексивної модернізації. Соціальна диференціація у сучасному суспільстві. Процес індивідуалізації у модерному суспільстві.

Світ-системний аналіз У.Волерстайна. Стадії розвитку суспільства: світо-імперія, світо-економіка, світо-система. Цикли криз та стабілізацій світо-системи. Значення моменту невизначеності ( біфуркаційні точки) у розвитку світо-системи. Фаза переходу капіталістичної світо-системи у новий стан. Нагромадження структурних напруженостей в основних законах капіталістичної світо-системи. Суперечності між ядром та периферією. Концентрація багатства в ядрі світо-системи. Внутрішня суперечливість ядра: монополізація виробництва, недосконалість демократичних інститутів, панування ідеології расизму-сексизму, визнання нерівності людей.

Тема 10. Теорія структурації Е.Гідденса.

Теоретична соціологія Е.Гіденса як полеміка із теоріями К.Маркса, М.Вебера, Е.Дюркгейма. Вплив функціоналізма Т.Парсонса, структуралізма М.Фуко, символічного інтеракціонізму Дж.Міда, комунікативної соціальної теорії Ю.Габермаса, етномеодології Горфункеля. Основні етапи еволюції соціологічних поглядів Е.Гіденса: від макросоціології до теорії конституювання суспільства через його структурування. Нові правила соціологічного методу. Дуальність структури. Застосування соціологом подвійної герменевтики. Подвійна герменевтика як подвійне витлумачення смислів. Типові помилки соціолога-дослідника.

Соціальна теорія Е.Гіденса – теорія структурації – досліджує соціальні взаємодії та соціальні зміни. Концепція дії та актора. Рутинізація повсякденності. Детермінації актора й ситуації. Постійна співприсутність як соціальний модус екзистенції.

Категорії соціології Е.Гіденса: практична свідомість і дискурсивна свідомість. Стратифікаційна модель соціального актора. Стратифікаційна модель дії. Раціоналізація дії як згода учасників взаємодії щодо компетенції кожного.

Подолання Е.Гіденсом вад функціоналізму, структуралізму та герменевтичної соціології в осмисленні соціальних процесів. Соціальний процес - водночас структурований та структурувальний – протікає у вигляді динамічного процесу соціальних практик.

Соціальна структура. Техніки і практики структури: правила та ресурси. Соціальна система: коди, відношення домінування, способи легітимації. Стуктура і структурація. Структурні властивості соціальної системи. Модальності структурації. Класифікація соціальних інституцій. Рефлексивна модернізація. Концепція соціалізації. Сучасні суспільства. “Нестримний світ”(2000р.)

Тема 11. Системна теорія Н.Лумана.

Системна теорія Н.Лумана – різновид пояснюючих теорій. Критика телеології та онтологічної метафізики у соціології. Критика функціоналізму Т.Парсонса. Функція як регулятивна смислова схема. Основні категорії соціології Н.Лумана: контингентність, комплексність, редукція комплексності, соціальна система та її довкілля. Головна мета соціології: опис соціальних систем, а не стратегії вдосконалення суспільства. Методологічні підвалини системної теорії Лумана. Розрізнення між системою та довкіллям.

Вимоги до систем: самоописування, самоспостереження, самоімплікація. Просте та комплексне в системах. Поняття системи у Парсонса та Лумана. Соціальна система як самореферентна система. Розрізнення соціальних та персональних систем. Рівні утворювання соціальних систем. Операціональні способи і межі самопідтримки систем. Комунікація. Довкілля. Автопоезис.

Комплексність та контингентність у самореферентних системах. Соціальні системи як системи осмислениї комунікацій. Поняття життєдіяльності соціальних систем. Подвійна контингентність.

Суспільство в системній теорії. Компаративістика категорії смислу у Н.Лумана, В.Дільтея, М.Вебера, А.Щюца. Три виміри смислу: предметний, часовий, соціальний.

Бінарні коди як провідні розрізнення та специфічні субсистеми. Основні бінарні коди.

Культура, мораль і право як соціальні системи. Функції стабілізації систем. Поняття внутрішньої системної структури. Порівняльний аналіз моралі і права як форм стабілізації соціальних систем.

Тема 12. Теорії індустріального та постіндустрільного суспільства.

Соціально-філософська доктрина індустріалізму. Характеристика соціальних змін. Модернізація всіх сфер соціальності. Логіка індустріалізму. Конвергенція основних сфер суспільного буття, тенденція до єдиного індустріального порядку. Історичні форми індустріалізму. Капіталізм ХІХ-ХХ ст. та його критика (К.Маркс, М.Вебер,Токвіль). Індустріалізм в контексті прогресивного розвою та гуманізації суспільних відносин: руйнація привілеїв, рівні права громадян, демократизація суспільно-політичного життя. Вади індустріалізму: експансія інструментального розуму, втрата ідентичності, Dasman, техногенність, відчуження, екологічна криза.

Соціальні зміни за доби індустріалізму як процеси соціальної мобільності. Класові відносини. Зміцнення національної ліберально-демократичної держави.

Постіндустріальне суспільство. Два напрями: ліберальне (Д.Бел, Г.Гелбрейт, О.Тофлер, З.Бжезинський) та радикальне (А.Турен, Р.Арон,Фурастйо). Стадії розвитку суспільства: доіндустріальне, індустріальне, постіндустріальне. Форми соціальної інтеграції, стабілізації та подолання конфліктів. Панування теоретичного знання та Університету як його осередку.

Фактори та критерії підходу до постіндустріального суспільства: від виробництва товарів до виробництва послуг. Зміни в соціальній структурі суспільства. Нова інтелектуальна технологія. Форми панування і контролю за технологічними змінами. Роль еліти. Основний соціальний кофлікт. Критика з боку “нових лівих”.

“Третя хвиля” О.Тофлера. Утопія – Антиутопія– Практопія. Структурно-фукнціональний підхід А.Турена. Метод соціологічної інтервенції. Класова структура суспільства. Технократія як правлячий клас. Конфлікт у програмованому суспільстві. Трансформація соціальних конфліктів.

Новітні підходи в постіндустріальній парадигмі. Посткапіталістичне суспільство П.Дракера. Теоретична модель інформаційно-мережевого суспільства М.Кастельса. Подолання техносцієнтизму й лінійного еволюціонізму, перевага культурно-цивілізаційного підходу, парадигма глобалізації. Конструктивна роль знання. Особливості соціально-культурної ідентичності пострадянських держав. Евристичний потенціал та межі застосування концепцій індустріалізму та постіндустріалізму для дослідження інноваційних перетворень в сучасній Україні.

Тема 13. Постструктуралізм та постмодернізм в соціології.

Соціологія символічних форм П.Бурдйо

Витоки структуралізму: К.Маркс, Ф.де Сосюр, Е.Дюркгейм, К.Леві-Строс, прагматика Ч.Пірса, семіологія У.Еко. Напрями постструктуралізму: неомарксистський – Л.Альтюсерк, французький – М.Фуко, інтеграційні теорії – Е.Гофман, П.Блау, network theory. Методологічні засади: структурна лінгвістика, залежність природи цілісностей від характеру їхнього означення, значущість сигніфікацій, децентралізація суб’єкту, плинність об’єкту. Дослідницький проект: опис світу як тексту, теоретичне знання як дискурс, емпірична реальність – сукупність текстових утворень. Проблема соціальної всезагальності: компаративістика марксизму і структуралізму.

Постструктуралістський підхід до соціальної сфери М.Фуко. Археологія знання. Генеалогія влади. Історія сексуальності та зовнішнього контролю над особою. Емпіричне дослідження божевілля, історїії клінічної практики, злочинності та ув’язнення.

Археологія знання як вивчення дискурсивних практик. Аналіз текстів. Влада – одна з головних категорій. Генеалогія влади. Концепт: влада-знання. Потрійна герменевтика влади-знання. Історичні типи співвідношення влади-знання. Сучасна диспозиція влади-знання: тотальний контроль і примус. Дисциплінування. Історичні форми і типи дисциплінування. Сакральна і світська дисципліна. Дисциплінування як нормалізаційна санкція. Соціальні стратегії влади: управління – соціальна фізика, нагляд – соціальна оптика, процедури ізоляції суб’єктів – соціальна механіка, покарання (терапія соціальних негараздів) – соціальна фізіологія.

Тюрма як соціальна інституція. Судова карна система. Влада норми. Норма як примус. Семантика дисциплінізації.

Постмодерна інтерпретація суспільства: відмова від домінування раціоналізму, прогресивного розвитку, ієрархії, жорсткого контролю. Характеристика методології постмодерністської соціології: еклектизм, розмаїття уподобань, множинність стилів життя, мультикультурність, автономність соціальних сфер. Деконструкція як теоретична переорієнтація соціального знання. Процедури делігітимізації гранднаративів, декомпозація соціальної реальності, деструкція основних цінностей Lebenswelt, деідеологізація соціально-філософського мислення.

Соціологія символічних форм П.Бурдйо. Дослідницький інтерес: соціологія культури, освіти, політики, соціального пізнання, соціолінгвістика. Категорії: структура, практика, пізнання, поле, habitus, символічне насилля, незнання. Вплив К.Маркса, М.Вебера, Е.Касірера. Нові перспективи соціології -–подолання об'єктивізму та суб’єктивізму. Програма: пошук об’єктивного змісту в суб’єктивному досвіді.

Habitus – основна категорія соціології Бурдйо. Ділектика загального та особливого в категорії habitus. Поєднання об’єктивних соціальних структур і засвоєних норм поводження. Існування habitus у площині соціальної онтології як системи стійких диспозицій сприйняття, мислення та дії. Класовий характер habitus. Інтегративний потенціал habitus.

Основне питання соціологї – генеза класів. Соцільне поле, соціальний простір, актор, ресурс. Поняття капіталу. Основні форми капіталу. Культурний капітал та його роль у формування суспільних відносин. Структурні різновиди культурного капіталу: інкорпорація, об’єктивація, інституціоналізація. Взаємоконвертованість економісного та культурного капіталу. Інвестиції в освіту. Соціальний капітал як символічний капітал пошани і престижу. Політичний капітал: його ресурс, накопичення, делегування, контроль з боку партій, політичні технології, інституціональна об’єктивація.

Смак як інструмент соціального розрізнення. Смак визначається приналежністю до соціального простору, походженням, habitus. Градації смаку: легітимний, середній, низький або масовий. Різна орієнтованість смаку.

ІІІ. ПРИБЛИЗНА ТЕМАТИКА ПРАКТИЧНИХ (СЕМІНАРСЬКИХ) ЗАНЯТЬ

Розуміюча соціологія М.Вебера та її трансформації.
Феноменологічна соціологія.
Соціальна антропологія.
Франкфуртська школа та її еволюція.
Комунікативна соціальна теорія Ю.Габермаса і К.-О.Апеля.
Соціологія цивілізаційного процесу Н.Еліаса. Теорія структурації Е.Гіденса
Системна теорія Н.Лумана.
Теорії індустріального і постіндустріального суспільства

V. ІНДИВІДУАЛЬНІ СЕМЕСТРОВІ ЗАВДАННЯ (Тематика реФЕРАТІВ)

Формальна соціологія (Ф.Тьоніс, Г.Зімель, Л.фон Візе).
Робота Ф.Тьоніса “Спільнота і суспільство”.
Розуміюча соціологія М.Вебера.
Робота М.Вебера “Протестанська етика і дух капіталізма.
Феноменологічна соціологія.
Етнометодологія Г.Гарфінкеля.
Соціологія знання М.Шелера.
Інтеракціоністська соціологія Дж.Міда.
Феноменологічна соціологія А.Шюца.
Соціологія знання як соціальне конструювання реальності (П.Бергер і Т.Лукман).
Соціальна антропологія (А.Гелен, Г.Плеснер, К.Леві-Строс).
Політична антропологія Ж.Баландьє.
Франкфуртська школа в соціології.
Критична теорія суспільства М.Горкгаймера.
Фрейдо-марксизм Е.Фрома.
Е.Фром про соціальний характер.
Фашизм і антисемітизм як предмет соціологічних досліджень.
Комунікативний поворот у соціології (К.-О.Апель, Ю.Габермас).
Постпозитивістська орієнтація у сучасній європейській соціології (К.Поппер, Г.Альберт, Г.Ленк).
Соціологая цивілізаційного процесу Н.Еліаса (соціологія фігурацій).
Екологічна соціологія У.Бека.
Теоретична соціологія Е.Гіденса.
Теорія структурації Е.Гіденса.
Системна теорія Н.Лумана.
Соціобіологія та соціальний біхевіоризм (Е.Уілсон, П.Ван ден Берге, Б.Скінер)
Соціологія символічних форм П.Бурдйо.
Соціологія соціального поля і соціальних мереж П.Бурдйо.
Д.Гоман і П.Блау про механізми соціального обміну.
Соціологія програмованого суспільства та постіндустріальна трансформація конфліків А.Турена.
Світо-системний аналіз І.Волерстайна.
Структуралізм і постструктуралізм в соціології (К.Леві-Строс, М.Фуко, Р.Барт, Ж.Бодрійяр).
Елементи самоорганізаційних моделей соціальних змін в теоріях Т.Парсонса, Н.Смелзера, Е.Гіденса, Я.Щепанського.

VІ. КОНТРОЛЬНІ РОБОТИ

Планується один модульний контроль у вигляді тестів. Зміст тестів додається окремо.

VІІ. МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

Робоча навчальна програма складається на базі навчальної програми з урахуванням специфічного контингента студентів. Викладач має право скорегувати окремі теми навчальної дисципліни з огляду на навчальні потреби студентів. Студенти заочної форми навчання мають опанувати зміст навчальної дисципліни. Для цього вони за власним вибором вивчають одну або декілька новітніх соціологічних теорій і пишуть контрольну роботу.

ОСНОВНА ЛІТЕРАТУРА

Американская социологическая мысль: Тексты /Под ред. В. И. Добренькова. - М.: Изд-во МГУ, 1994.
Адорно Т. К логике социальных наук // Вопросы философии. – 1992. - №10.
Адорно Т., Хоркхаймер. Диалектика просвещения: философские фрагменты. – М., 1997.
Арон Р. Этапы развития социологической мысли. - М., 1992.
Арон Р. Опій інтелектуалів. З фр. пер.Г.Філпчук. – К.: Юніверс., 2006. – 272 с.
Баландьє Ж. Політична антропологія. – К., 2002.
Бек. У. Общество риска. – М., 1999.
Бек У. Что такое глобализация. Ошибки глобализма ответы на глобализацию. – М., 2001.
Белл Д. Прихід постіндустріального суспільства // Сучасна зарубіжна соціальна філософія. – К.: Либідь, 1996.
Бергер П., Лукман т. Социальное конструирование действительности. Трактат по социологии знания. – М., 1995.
Бодрийяр Ж. В тени молчаливого большинства, или Конец социального. Екатеринбург, 2000.
Бурдье П. Социальное пространство и генезис “классов” // Вопросы социологии. – 1992. – Т. 1. – № 1.
Бурдье П. Социология политики. – М., 1993.
Вебер М. “Объективность” социально-научного и социально-политического познания // Избранные произведения. М., 1990. - С.707- 735.
Вебер М. Наука как призвание и профессия // Там же. - С.345-415.
Вебер М. Политика как призвание и профессия // Там же. - С.644-706.
Вебер М. Протестанська етика і дух капитализму. – К., Основи,1998.
Вебер М. Соціологія. Загально-історичні аналізи. Політика. – К., 1998.
Габермас Ю. Легітимація через права людини. – К., 1999.
Габермас Ю. Структурні перетворення у сфері відкритості. – Львів: Літопис, 2000.
Габермас Ю. Філософський дискурс модерну. – К., 2001.
Гьосле В. Практична філософія в сучасному світі. – К.: Лібра, 2003.
Гідденс Е. Соціологія. - К., 1999.
Головко Б.А. Філософська антропологія. - К., 1997.
Горкгаймер М. Критика інструментального розуму. – К.: ППС-2002, 2006. – 282 с.
Западно-европейская социология Х1Х века: Тексты (Под ред.В.И.Добренькова. М., 1996.
Зиммель Н. Как возможно общества? //Избранное. Т.2. Созерцание жизни. М.,1996. - С.509-528.
Зомбарт В. Буржуа. – М.: Наука, 1999.
История теоретической социологии. В 4-х тт. – М.: Изд-во "Канон+" ОИ “Реабилитация”, 2002.
Козловський П. Постмодерна культура: суспільно-культурні наслідки технічного розвитку // Сучасна зарубіжна філософія. Течії і напрями. – К., 1996.
Леви-Стросс К. Структурная антропология. – М., 1985.
Луман Н. Власть. – М.: Праксис, 2001.
Луман Н. Общество как социальная система. – М.: Логос, 2004.
Луман Н. Социальные системы: очерк общей теории. - М., 1991.
Луман Н. Тавтология и парадокс в самоописаниях современного общества // Социо-логос. – М., 1991.
Маркузе Г. Одномерный человек: исследование идеологии развитого индустриального общества. - М., 1994.
Маркузе Г. Эрос и цивилизация. Одномерный человек: Исследование идеологии развитого индустриального общества. – М.: ООО “Издательство АСТ”, 2002.
Мид Дж.Г. Интернализованные другие и самость // Американская социологическая мысль: Тексты. – М., 1994.
Мид Дж.Г. От жеста к символу // Американская социологическая мысль: Тексты. – М., 1994.
Новая постиндустриальная волна на Западе. Антология. – М.: Academia, 1999.
Поппер К. Открытое общество и его враги. М., 1990. - Т.1,2.
Проблема человека в западной философии. Сб. переводов. – М., 1988.
Ростоу В. Стадии экономического роста. Нью-Йорк, 1961.
Сучасна зарубіжна соціальна філософія. Хрестоматія: Навч.посібник. К., 1996.
Современная социальная теория. – Новосибирск, 1995.
Тоффлер О. Эра смещения власти //Философия истории: Антология: Пособие для студентов гуманит.вузов. М., 1994. - С.322-339.
Тьоніс Ф. Спільнота і суспільство. – К., 2005.
Фромм Э. Бегстство от свободы. – М., 1990.
Фромм Э. Иметь или быть? М., 1986.
Фромм Э. Человеческая ситуация. – М., 1994.
Фуко М. Слова и вещи. Археология гуманитарных наук. – СПб., 1994.
Фукуяма Ф. Конец истории? (Философия истории: Антология: Пособие для студентов гуманитвузов. М., 1994. - С.290-310.
Хабермас Ю. Демократия. Разум. Нравственность: Лекции и интервью. М., 1992.
Хабермас Ю. О субьекте истории( Философия истории. М., 1994. - С.283-289.
Шюц А. Формирование понятия и теории в общественных науках (Американская социологическая мысль: Тексты (Под ред. В.И.Добренькова. М., 1994.- С.481-496.
Шютц А. Смысловая структура повседневного мира. Очерки по феноменологической социологии. – М.: Институт Фонда "Общественное мнение", 2003.
Шюц А. Структура повседневного мышления // Cоциологические исследования. 1988. – № 24.
Элиас Н. Процесс цивилизации. Социологические и психологические исследования. В 2-х т. – М. – С.Петербург , 2001.

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА

Ермоленко А.Н. Этика ответственности и социальное бытие человека (современная немецкая практическая философия. - К., 1994.
Єрмоленко А.М. Комунікативна практична філософія. Підручник. – К.– Лібра, 1999.
Западная социология (от О. Конта до Н. Лумана). – СПб., 1997.
Западноевропейская социологія. Хрестоматия. М., 1996.
История социологии в Западной Европе и США. – М., 1999.
Култаєва М.Д., Шеремет І.І. Західноєвропейська теоретична соціологія ХХ століття. – Харків, 2003.
Погорілий О.І. Соціологічна думка ХХ століття. Посібник. – К., 1996.
Ручка А.О., Танчер В.В. Курс історії теоретичної соціології. – К., 1995.
Ситниченко Л.А. Першоджерела комунікативної философії К., 1996.
Современная западная социология: Словарь. М., 1990.

Навчальна програма складена на основі освітньо-професійної програми СВО

____________________________________________________________________

^{(шифр та назва напряму, спеціальності)}

Розробник програми: кандидат філософських наук, доцент Т.В.Щириця

____________________________________________________________________

^{(вчений ступінь, звання, прізвище та ініціали автора (-ів) програми)}

________________/_______________________/

^{(підпис) (прізвище та ініціали)}

ПОЛОЖЕННЯ

про рейтингову систему оцінки успішності студентів

з кредитного модуля (дисципліни) новітні соціологічні концепції

для спеціальності “адміністративний менеджмент”

РОЗПОДІЛ НАВЧАЛЬНОГО ЧАСУ

Се ме стр	Всього (кред./ год.)	Розподіл за видами занять (всього год./год. у тижні)			СРС	Модульні контроль- ні роботи (кільк.)	Індиві- дуальні завд. (вид)	Семест- рова атестац.
		Лекції	Практичні/ семінарські	Лабораторні/комп’ют. практикум
8	3/108	36/2	18/1	–	60	1	реферат	екзамен

Рейтинг студента з дисципліни складається з балів, що він отримує за:

відповідь на практичному заняття (за умови, що на одному практичному занятті опитуються 5 студентів при максимальній чисельності групи 30 осіб) 9 пр.* 5ст./ 30ст.= ~ 2 відп.
опрацювання першоджерел
модульна контрольна робота
реферат (творча робота)
відповідь на екзамені

Система рейтингових (вагових) балів та критерії оцінювання:

Робота на практичних заняттях

Ваговий бал – 5. максимальна кількість балів на всіх практичних заняттях дорівнює

5 балів * 2 відп. = 10 балів, де

5 балів – відмінно, – студент демонструє повні й міцні знання навчального матеріалу в заданому обсязі, необхідній рівень умінь і навичок, правильно і обґрунтовано приймає необхідні рішення в різних нестандартних ситуаціях.

4 бали – добре, – студент допускає несуттєві неточності, має труднощі в трансформації умінь в нових умовах

3 бал – задовільно, – студент засвоїв основний теоретичний матеріал, але допускає неточності. Уміє використовувати знання для вирішення стандартних завдань.

2-0 балів – “незадовільно”, тобто незасвоєння окремих розділів.

Опрацювання першоджерел – 7 першоджерел * 5 = 35 балів ( мають бути здані в період між 1 та 8 семінарським заняттям)
Модульна контрольна робота

Ваговий бал – 9, де

0 балів – “незадовільно”, 1-3 – “задовільно”, 4-6 – “добре”, 7-9 – “відмінно”.

Реферат (творча робота) повинен бути підготовлений та поданий студентом на перевірку викладачу не пізніше 3 практичного заняття.

Ваговий бал – 9, де

0 балів – “незадовільно”, 1-3 – “задовільно”, 4-6 – “добре”, 7-9 – “відмінно”.

Штрафні та заохочувальні бали:

За несвоєчасну здачу реферату– мінус 3 штрафних бали Rs
За роботу з першоджерелами, додатковою літературою з дисципліни, за виконання завдань з удосконалення дидактичних матеріалів з дисципліни, написання реферату – до 7 заохочувальних балів Ro за кожне виконане завдання.

Розрахунок шкали (R) рейтингу:

Сума вагових балів контрольних заходів протягом семестру складає:

Rc =10+35+9+9= 63 балів

Складова екзаменаційного контролю = 30% R, а саме:

Re=Rc * 0.3 / (1-0.3) = (63*0.3)/0.7=27 балів

Необхідною умовою допуску до екзамену є відсутність заборгованостей у студентів з дисципліни, мінімум одна позитивна атестація та стартовий рейтинг не менше 60% Rc, тобто 41 бал.

У разі, коли стартовий рейтинг студента не менше, ніж 0,9% від максимально можливого, (тобто ≥ 57 балів), екзаменатор має право без додаткового опитування виставити (за зкодою студента) оцінку «добре» («В» або «С» у системі ECTS).

Студенти, які набрали протягом семестру рейтинг менше 40% R, тобто менше 25 балів, до екзамену не допускаються

Для отримання студентом оцінок (традиційних та ECTS) його рейтингова оцінка переводиться згідно з таблицею:

Значення рейтингу з кредитного модуля	Кількість балів	Оцінка ECTS	Традиційна оцінка
0,95 R ≤ RD	60 – 63	A – відмінно	Зараховано
0.85 R ≤ RD < 0.95 R	54 – 60	B – дуже добре
0.75 R ≤ RD < 0.85 R	47 – 54	C – добре
0.65 R ≤ RD < 0.75	41 – 47	D – задовільно
0.6 R ≤ RD < 0.65	38– 41	E – достатньо (задовольняє мінімальні критерії)
RD < 0.6 R	< 38	Fx – незадовільно	Незараховано
RD < 0.4 R	< 25	F – незадовільно (потрібна додаткова робота)	не допущений

Складено доц.кафедри філософії Т.В. Щириця

Ухвалено на засіданні кафедри

Протокол № 1 від 13/09/2006

Завідувач кафедри ____________ Новіков Б.В.

Blog