1 розділ предмет, структура І методологія курсу "релігієзнавство"

Вид материала

Документы

Содержание Пізні національні релігії Рош-гашана (свято нового року) Пізні національні релігії Пізні національні релігії Пізні національні релігії Пізні національні релігії Пізні національні релігії Основні риси ведичної релігії Релігії Давньої Індії Релігії Давньої Індії

Подобный материал:

• Типова навчальна програма курсу інноваційна діяльність вступ, 1727.9kb.
• Тематичний план по видах занять з курсу "релігієзнавство" Спеціальність "Маркетинг",, 54.72kb.
• 1. Релігієзнавство як наука, 42.02kb.
• Дисципліна „методологія наукових досліджень”, 147.74kb.
• План курсу: Релігієзнавство як предмет, основні завдання та структура Порівняльна характеристика, 20.33kb.
• Робоча програма курсу "Релігієзнавство " Для спеціальності 050101 "Основи економічної, 251.11kb.
• Програма Вступ Економіка підприємства як базова загальноекономічна дисципліна навчального, 101.81kb.
• Заняття Предмет, мета, завдання й структура курсу “Економіка природокористування”, 457.82kb.
• Програма для вступу на освітньо-кваліфікаційний рівень „магістр" після окр „спеціаліст", 63.31kb.
• Тематичний план з курсу "Світовий ринок товарів І послуг" для студентів ІV курсу спец., 74.03kb.

128 Пізні національні релігії

бо не помилує Господь того, хто призиватиме його Ймен­ня даремно.

4. Пам'ятай день суботній, щоб святити його! Шість днів працюй і роби всю працю свою, а день сьомий — су­бота для Господа, Бога твого.

5. Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на Землі.

6. Не вбивай!

7. Не чини перелюбства!

8. Не вкради!

9. Не свідкуй неправдиво на свого ближнього.

10. Не бажай дому ближнього свого, не бажай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого!

Іудейські обряди і свята

Релігійні свята в іудаїзмі, як і в інших конфесіях, присвячені певним подіям в історії єврейського народу або пам'яті вшановуваних ним святих. В основі релігійних свят — давні побутові свята, пов'язані зі зміною річного астрономічного і календарного циклу. Іудейські свята супроводжуються особливими богослужіннями та обрядами.

обрізання

Це найбільш значущий іудейській обряд. Згідно з біблійськими легендами, Бог подарував єврейському патріархові Аврааму землю ханаанську, а вдячні євреї по­винні були в усьому йому підкорятися, і на знак союзу з ним всі хлопчики на восьмий день після народження му­сили відбути обряд обрізання. Згідно з Талмудом, він є символом належності до богообраного народу, виокрем­лення євреїв з-поміж інших народів. Але цей обряд поши­рений і серед арабів, турків, персів та багатьох інших на­родів, які не претендують на богообраність, він є пережит­ком тотемічних вірувань, релігійних церемоній.

Інші обряди також пов'язані з ідеєю відокремлення євреїв. Так, на помешканні віруючого єврея прибивають коробочку з молитвами на пергаменті, щоб до нього не

—————.______———-—————————————— Іудаїзм 129

проникла нечиста сила. Такі ж амулети (філактерії) прикріплюють до лоба і лівої руки під час молитви.

ритуальне ОБМИВАННЯ

Рабини приписують віруючим напередодні суботи та інших релігійних свят перед кожною молитвою здійсню­вати обмивання рук у мікві — спеціальному басейні з до­щовою або джерельною водою. Прийнявши душ чи по­мившись у лазні, людина, згідно з іудейським віровчен­ням, не стає чистою і не отримує права молитися. "Навіть тоді, коли жінка буде митися в бані, наполегливо і довго, навіть тоді, коли вона обмиється всіма водами світу, вона не буде вважатися чистою, поки не прийме мікву".

ЙОМ КІПУР (судний ДЕНЬ)

Це — головне свято в іудаїзмі. Як й інші свята, тісно пов'язане з культом Ягве. У цей день Бог визначає долю кожної людини на майбутній рік. Віруючі повинні тоді бу­ти особливо покірними і смиренними, каятися в гріхах і просити у Бога прощення. Це свято є своєрідним розвит­ком давньоєврейського магічного обряду очищення. Тоді давні євреї-скотарі, святкуючи козлоподібного духа пус­телі Азазела, приносили в жертву двох козлів — одного бо­гові Ягве, а другого Азазелу. Першого козла вбивали і спа­лювали, а на другого, так званого "козла відпущення", скидали всі нечистоти, які збирали в тирлі (стійбищі), а разом з ними горе і нещастя. Після цього козла виводили в пустелю, щоб його розірвали та з'їли хижаки — він на­чебто діставався Азазелу. З часом цей обряд став святом відпущення гріхів. Тепер віруючі приносять в жертву за чоловіка білого півня, а за жінку — курку, які начебто бе­руть на себе гріхи, платячи за це життям.

РОШ-ГАШАНА (СВЯТО НОВОГО РОКУ)

Запозичене воно у вавилонян, відзначають його за дев'ять днів до судного дня. Згідно з вченням іудаїзму, в цей день бог Ягве подумки оглядає все, створене ним, все підраховує, згадує, записує, а Судного дня виносить вирок.

13О Пізні національні релігії

Іудейські релігійні свята Йом Кіпур і Рош-Гашана навіюють думки про гріховність і безпомічність людини, її залежність від Бога. Під час богослужіння віруючі вимо­люють не блага в потойбічному світі, а конкретне земне благополуччя.

суккот (кучки)

Давні євреї щорічно святкували це свято після жнив і збору винограду. Глава сім'ї приносив жертву, частину якої отримував рабин, а іншу з'їдали чисті. Вісім днів три­вали молебни, учасники яких розмахували на честь Бога зеленими гілками, благали дати хороший урожай, здій­снювали обряд водовиливання, сподіваючись на своєчасні дощі. Це свято сучасний іудаїзм пов'язує зі спогадам про міфічний вихід євреїв з Єгипту. Воно теж триває вісім днів, під час яких віруючий повинен щоденно вранці та увечері відвідувати синагогу. Рабини у ці дні закликають повернутись на землю батьків, до Ізраїлю — духовного центру іудаїзму.

Віруючі під час святкувань розмахують над головою лу-лавом (букет з верби, мірту і пальмових листків) у правій руці, а в лівій тримають етрог (плід одного з різновидів ли­мона), згадуючи при цьому Всевишнього. На шостий день лулавом стукають об підлогу, поки з нього не опаде листя. На восьмий — танцюють з ним навколо синагоги на знак того, що закінчилося читання останнього розділу П'яти-книжжя Мойсея. В танці беруть участь всі присутні в си­нагозі. Духовенство трактує цей обряд як вияв єдності та класового миру серед єврейського народу. До речі, лулав та етрог — символи класового примирення. Чотири ком­поненти лулава з етрогом символізують чотири стани єврейських родин: верба (без запаху і смаку) — біднота;

мірт (має запах, але без плоду) — вчені бідняки; пальма (без запаху, але з плодами) — невчені багачі; етрог (плоди з ароматом) — жреці, рабини, вони багаті й вчені.

ханука

Символізує освітлення будинку божого. Відзначають це свято під час зимового сонцестояння теж вісім днів. Во­но повинно нагадати про запалювання перших свічок в

Іудаїзм 131

Єрусалимському храмі, надаючи виняткового значення цій події як врятуванню релігії євреїв. Головне в обряді — запалювання ханукальних свічок з додаванням щовечора по одній свічці. Це свято дуже давнє, його відзначали ба­гато народів як день світла. Єгиптяни присвячували його богу Осірісу, вавилоняни — богу сонця Шамашу, греки — Діонісу. Іудейські землероби запозичили його у сусідів, а з часом жреці взяли під свій контроль.

ПУРИМ

Це свято сповнене ідеї богообраності єврейського на­роду. Відзначають його у березні як етап підготовки до весняного свята — Песах.

песах

Передісторія його сягає давніх часів. Коли єврейські племена займалися тваринництвом, існувало весняне свя­то, пов'язане з вигоном тварин на пасовище — Песах. Під час його приносили жертви (ягнятко або козеня) духам ро­дючості, сподіваючись на приплід худоби і збереження мо­лодняка. Коли головним заняттям давніх євреїв стало зем­леробство, свято Песах перетворили на свято землеробст­ва Мацуот. Його відзначали під час жнив, в Палестині — навесні. В жертву приносили перший сніп, із зерна якого випікали священні коржики — маци. Пізніше Песах і Ма­цуот злилися в одне свято — Песах, його стали пов'язува­ти з біблійним міфом про вихід євреїв з Єгипту. Жертовні церемонії під час свята — віддяка Богові за те, що він зро­бив давніх євреїв обраним народом. Потім рабини, які за­ступили жерців, пов'язавши святкування з вірою в прихід месії, перетворили Песах на сімейне свято. Однієї з ночей, проповідують богослови, прийде предтеча месії — Ілля, а за ним — месія, і поверне богЯгве обраному народові його ко­лишні силу і славу.

Ця ідея втілена і в обрядах, впроваджених рабинами. Двері приміщення, де відбувається вечеря, повинні бути відкритими, щоб Ілля міг вільно увійти туди. Для нього за­здалегідь накривають стіл, наповнюють бокал вином, до якого ніхто не має права доторкнутися. Перед розчинени­ми дверима проголошують: "Благословен той, хто пови-

132 Пізні національні релігії

нен прийти". До молитви рабини додали ще й побажання:

"Майбутнього року в Єрусалимі" — то була віра, що очіку­ваний прихід месії станеться протягом наступного року.

Нововведення забороняло приносити в жертву тва­рин, але вживання маци було обов'язковим. Замість риту­ального вживання жертовного м'яса під час вечері (сейде-ра) рабини радили вживати страви із смаженого м'яса, риби, яєць, овочів. Таким це свято дійшло до наших днів.

шабат (ЩОТИЖНЕВЕ СВЯТО СУБОТИ)

У Талмуді записано: не можна в суботу здійснювати 39 дій — "їхати, залазити на дерево, їсти яблуко, зірване в су­боту, пити видоєне в суботу молоко, їсти яйце, знесене в суботу, запалювати вогонь і т.ін. Біблія вмотивовує святку­вання суботи: Бог створював світ шість днів, а на сьомий відпочивав, тому в останній день тижня треба відпочивати. Суботу святкують як союз Ягве з іудейським народом; свя­то пов'язують з виходом євреїв з Єгипту.

Суботу святкували багато народів Сходу. Це було свя­то на честь місяця. В ті часи віруючі вважали, що в тем­ряві злі духи особливо активні, а коли світить місяць, їх активність спадає. Тому потрібно йому поклонятися, задо­брювати його жертвами, танцями, молитвами під час змін фаз місяця, тобто щотижневе. А цей день стали називати Шабат. Він цілком присвячується місяцю. Цього дня не можна запалювати вогонь, працювати, залишати житло. За створення культу Ягве це свято було віддано йому. Шабат став суворим святом з великою кількістю заборон, за по­рушення яких піддавали судові.

Напрями, течії в іудаїзмі

реформований ІУДАЇЗМ

Протягом XIX ст. у країнах Західної Європи і США по­ширився рух за реформування іудейської релігії, породже­ний намаганням єврейської буржуазії пристосувати іудаїзм до соціально-економічних і політичних умов капіталістич­ного суспільства. Адже з розвитком капіталізму розпадало­ся общинне життя євреїв, було ліквідовано гетто. Ак­тивнішим стало їх спілкування з представниками інших

Іудаїзм 133

національностей. Це ускладнило виконання релігійних обрядів, унеможливило дотримання ритуальної чистоти тощо. Єврейська буржуазна інтелігенція почала навертати­ся до християнства.

Реформісти стверджували, що релігійні обряди по­винні постійно змінюватись, орієнтуючись на потреби ча­су що традиція дотримання наказів рабинів себе пережи­ла! Прибічники реформованого іудаїзму скасували закони про їжу, скоротили кількість релігійних свят, зрівняли жінок з чоловіками у релігійних правах, схвально ставили­ся до змішаних шлюбів. Вони не визнавали авторитету Талмуда, раціональніше ставилися до ідеї месіанізму, ви­лучили з богослужінь молитви, що виражали надію на по­вернення євреїв у Палестину. В реформованих синагогах службу відправляли мовою країни, на території якої вони перебували.

Найбільше поширився реформований іудаїзм в Англії й США. Паралельно існували й ортодоксальні іудейські общини, які дотримувалися традиційних догматів і обрядів талмудичного іудаїзму.

З метою залучення іудаїзму до прагматичної системи буржуазного мислення у 1810 р. в Німеччині було відкри­то синагогу, де лунали дзвони, грав орган, а християнські молитви виконували разом з іудейськими; духовні пісні німецькою мовою співали впереміж із старозавітними псалмами давньоєврейською. Згодом їх було відкрито у Берліні, Гамбурзі, інших містах. Виникали громади рефор­мованої синагоги. Реформований іудаїзм, намагаючись виробити нові засади іудейства, набув рис християнського протестантизму, що повністю влаштовувало єврейську буржуазію.

Помітну роль іудаїзм .почав відігравати у США на­прикінці XIX ст., коли еміграція євреїв у цю країну дуже зросла. Служителі синагоги, врахувавши соціальні та політичні умови Америки, внесли корективи до середньо­вічних приписів та канонів, іудейського віровчення та культу. Одні з них дещо змінили рабинські традиції, про­повідуючи консервативний іудаїзм, інші пропагували ре­формований іудаїзм (реконструктивізм). Особливість кон­сервативного іудаїзму полягає втому, що його прихильни­ки, з одного боку, виступають за суворе дотримання іудейських традицій, а з іншого — за пристосування до особливостей часу та місця. Характерна особливість ре-конструктивізму виражена в пошуках єдності з християн-

134 Пізні національні релігії

ством. Першим цю тезу висловив наприкінці XIX ст.іде-олог єврейської буржуазії в Англії К. Монтефьоре. Його позиція була підтримана у християнських колах. Скріпити альянс конфесій мала ідея спільності віри в єдиного Бога. У США, наприклад, ідеологи реформованого іудаїзму, які відмовилися від догмату богообраності, виступали за об'єднання віруючих під прапором монотеїзму. Об'єднавчі тенденції були підтримані й поза релігійною сферою. Французький історик Ж. Ізаак організував у 1947 р. Това­риство іудейсько-християнської дружби.

Об'єднувальні прагнення іудаїзму загалом підтримав і Ватикан. Спеціальна ватиканська комісія займається пи­танням співробітництва іудаїзму з ісламом та іншими релігіями. На IV сесії другого Ватиканського собору в жовтні 1965 р. було прийнято так званий Єврейський до­кумент, до якого ввійшли положення про відсутність юри­дичних підстав вважати єврейський народ відповідальним за страту Ісуса Христа.

хасидизм

Разом з реконструктивізмом помітну роль в іудейсько­му віровченні відіграє хасидизм Він виник у XVIII ст. се­ред євреїв Польщі та України. Його засновник — осново­положник вчення про благочестя Бешт (1700—1760). Того­часне бештіанство закликало до втечі від дійсності, зверта­лося насамперед до маленької людини, яка може стати співрозмовником Бога. Служителі сучасного іудаїзму у ха­сидизмі вбачають риси, здатні міцніше пов'язати віруючих із синагогою. Популяризуючи хасидизм, його інтерпрета­тори (1. Кук, М. Бубер) передусім намагаються довести, що він є природним розвитком учення пророків і Талмуда.

Засновник хасидизму — Ізраїль бен Емзер (1700—1760), якого пізніше назвали Бешт (від перших літер єврейських слів: Баал Шем Тов — "чудотворець", "володар доброго імені"). Родом він з Прикарпаття. Тривале перебування там дало йому змогу вивчити лікувальні властивості трав, перейняти уміння знахарів, тому Бешт зазнав слави "чудо­творця". Бог, на його думку, — сутність абсолютна, незмінна, вічна, існує поза простором і часом. Він єдиний, вище джерело всього, присутній всюди й утримує все.

Хасидизм відійшов від традиційного біблійного ро­зуміння Бога. Уявлення про надприродну сутність його

Іудаїзм 135

ідеологи зробили туманним і розпливчастим, наблизивши його до натуралістичного пантеїзму, який не природу роз­чиняє в Богові, а навпаки. Бога зводить до природи, роз­чиняє його в ній, ототожнює з її законами. Хасидизм рай ототожнює з радістю спілкування із Всевишнім, спасін­ня _ з вірою в Бога. Особливе значення надає молитві. Важливий не стільки зміст її, скільки почуття і натхнення, викликані нею. Тому під час молитви і читання Святого Письма треба бути в "захопленому" настрої, "злитися воєдино з предметом вивчення, зі священними знаками, літерами і підноситися ними до джерела розуму та пізнан­ня". Хасиди вірять, що молитва допомагає людині вплива­ти на Бога, а через нього — на весь світ.

Однією з особливостей хасидського вчення є пророку­вання. Хасиди .вірять, що в стані самозбудження можна досягти ясновидіння, чудодійства і пророкування, почути "бат-ном" — небесний голос. Роль пророків виконують цадики — "посередники" між богом і людьми, які весь час "розмовляють" із Всевишнім. В основі хасидського вчен­ня і культу — обожнювання цадиків. Діяльність цадика уподібнена до творчості Бога: Бог з нічого створив ма­теріальний світ, цадик здобував з грубих матеріальних тіл "божі іскри". Цадики поширювали про себе легенди, за­певняли віруючих, що Бог керує світом за їх порадами, за­кликали до послуху і покори. Вони активно сприяли за­провадженню спокутування гріхів за допомогою щедрих приношень духівництву.

Хасидизм був реформаторським рухом. Своє завдання він убачав у перевихованні віруючого, щоб він був сприй-нятнішим до ідейних основ релігії. Під його впливом в іудейському культі відбулося деяке послаблення побутових приписів Талмуда.

Відчутний вплив мали на хасидизм релігійні вірування і побутові реалії народів, серед яких жили євреї. Послідо­вники хасидизму відмовлялися від іудейського аскетизму, спрощували порядок молінь, сповідалися у духовних на­ставників, робили цадикам різні приношення, стали вжи­вати тютюн, міцні напої. Наприкінці XIX ст. у Прикар­патті, на Волині.й Поділлі налічувалося майже 10 тисяч, а всього в різних країнах світу — до півмільйона послідо­вників Бешта.

136 Пізні національні релігії каббала

Каббала (давньоєвр. — переказ) — містичне релігійне вчення, яке зародилося в іудаїзмі. Тривалий час ідеї Каб-бали передавали в усній формі. Талмуд теж увібрав усну традицію — тлумачення закону Мойсея та коментарів до нього. Якщо Талмуд відображає соціологічну і юридичну (громадську та правову) сторони іудаїзму, то Каббала роз­гортає його метафізичні та філософські ідеї. Поступово во­на ввібрала у себе різноманітні окультні течії.

Прихильники Каббали вважають себе продовжувача­ми давніх таємних релігійних вчень. Їх можна поділити на дві групи. Прихильники першої (теоретичної) займають­ся переважно метафізичними та містичними проблемами, другої — цікавляться передусім практичними основами магії.

Каббалісти-теоретики багато уваги приділяють філо­софським проблемам космогонії (походження та розвиток Всесвіту), космології (зміст Всесвіту), епістемології (теорії пізнання) та іншим глобальним проблемам. По суті це єврейська теософія (пізнання Бога завдяки проникненню в сутність світу і його будови) дуже схожа з гностицизмом. Каббалісти твердять про "езотеричне внутрішнє пізнан­ня", пізнання "найпотаємніших аспектів людського жит­тя". Один із центральних моментів каббалістичного вчен­ня — еротичний містицизм, у якому статевий акт розгля­дається як найвище святе діяння.

Каббалісти користуються не лише Старим Завітом, во­ни запозичують ідеї з багатьох інших джерел. Найви-датнішими каббалістами XIII ст. були: Аарон бен Самуель, Ісаак де Лоріа Ашкеназі, Мойсей із Кордови, Ісаак бен Напам та інші. Всі вони опонували прибічникам практич­но-правової течії талмудистів, обстоювали особливе зна­чення містичної свободи духу.

Містичні та магічні елементи привернули до Каббали багатьох євреїв — прихильників окультних наук Європи часів Відродження. Основа каббалістичного вчення — до­ктрина еманації (появи нижчих форм буття з вищих), згідно з якою подано схему створення Богом Всесвіту за допомогою пучків з 10 променів чи "розумів", що вихо­дять з нього. Ці еманації мають такі імена: Катер (Коро­на), Чокма (Мудрість), Біна (Розуміння чи Розум), Чесед (Милосердя чи Любов), Гебура (Суворість чи Справед­ливість), Тіферет (Краса), Нетуак (Перемога), Ход (Слава

Іудаїзм 137

чи Сяяння), Есод (Основа), Малькут (Царство). Вчення поо еманації мало заповнити проміжок між поняттям нескінченності. Еманації — щось середнє між матеріаль­ним світом і Богом.

Каббалістичне віровчення пояснювало й проблему спасіння. Концепція спасіння передбачає піднесення душі до Бога "середнім шляхом" Древа Життя, тобто піднесен­ня від матеріального світу до духовного, за межу буття бо­жества.

Бог каббалістів (Ейн Соф) — ідол без "обличчя" — ви­соко піднесений над можливостями людини, глибоко таємничий. Сприйняттю підлягає лише еманація ви­промінювання таємного Духа та Єдності. Ейн Соф — це найвища воля.

Душа, вважають каббалісти, існує для того, щоб всели­тися в людське тіло. Бог вказує кожній душі, в яке тіло їй вселитися. Душа складається з життєвого духу, інтелекту­альної оболонки і самої душі. Кожній душі велено викона­ти відповідну місію лише в одному втіленні, потім вона переселяється до Бога. Якщо одного втілення недостатньо, душа втілюється доти, доки місія не буде виконана. Такі уявлення називають метапсихозом.

Вчення Каббали особливо підкреслює значення жіно­чого начала божества, яке називається Шехіна і розгля­дається як "Наречена бога". Статевий акт — найвище діяння в системі Каббали. Здійснюючи його, кожен каб-баліст повинен пам'ятати про Шехіну: те, що він робить у фізичному світі, відображається в трансцендентному (по­тойбічному). Тому батьківство є особливо важливим для каббалістів: хто не має дітей, тому не виконати своєї місії в цьому житті.

До містичного вчення Каббали виявляють неабиякий інтерес ті, хто цікавиться окультними "науками". Воно вплинуло на рух масонів, на секту "Таро", на розенкрей­церів (братство Рожевого Христа) та ін. До Каббали часто зверталися письменники О. Блаватська, А. Безант та ін. Каббалістичні терміни використовують в магічних ритуа­лах та обрядах.

138 Пізні національні релігії

релігії давньої ІНДІЇ'

Індійська цивілізація — одна з найдавніших на планеті. На території Індії знайдено чимало пам'яток палеоліту. Розкопки поселень хараппської культури (назва походить від місця розкопок), початок якої відносять до 2500— 2400 рр. до н.е., свідчать, що вже тоді міста мали регуляр­ну забудову, водогін і каналізацію, кам'яне укріплення. Населення займалося зрошувальним землеробством та скотарством, використовувало знаряддя праці з бронзи. Держава за формою правління була рабовласницькою де­спотією. Вважають, що хараппську цивілізацію сформува­ли предки дравидів — одного із сучасних народів Індії.

У III—II тис. до н.е. "в басейні річки Інд існував ще один центр індійської цивілізації — культура Махенджо-Даро, яка була створена давніми дравідійськими племена­ми. Міста теж мали регулярну забудову. Розвивались бронзова металургія, землеробство.

Населення, що належало до цих цивілізацій, сповіду­вало первісну племінну релігію з елементами тотемізму і культу предків. Храмів не було. Уціліли фрагменти ба­сейнів ритуального обмивання, ознаки культу богині-ма­тері, бога, подібного до пізнішого Шиви.

З другої половини II тис. до н.е. в Індії з'являються кочівники-скотарі арії з Північного Заходу (східний потік ірано-індійської міграції аріїв), які злилися з місцевим на­селенням. Тоді розпочалося формування каст. З аріями пов'язують ведичну релігію у Давній Індії.

Ведична релігія

Це релігійні вірування давніх індійців періоду розпаду первіснообщинного ладу і формування класового сус­пільства, які знайшли відображення в давньоіндійських літературних пам'ятках — Ведах.

ОСНОВНІ РИСИ ВЕДИЧНОЇ РЕЛІГІЇ

Основними рисами ведичної релігії було обожест-влення сил природи, анімізм і первісна магія. Головними богами вважали бога неба Варуна, богиню матері-землі

'Для зручності користування підручником ведична релігія і брахманізм розглядаються разом з пізніми релігіями Індії

Релігії Давньої Індії 139

Притхіви; богів сонця під іменами Сурья, Савітар, Мітра, Вішну Пушан; бога місяця Сому; бога бурі Рудру; бога-гоомовержия Індру; бога вогню Агні та ін. Матір'ю богів була богиня Адита. За уявленнями індійців, боги пере­бували у постійній війні зі злими демонами асурами. Богів і демонів вшановували безпосередньо як сили природи.

Із зростанням майнових та суспільних розшарувань боги почали уособлювати не тільки природу, а й суспільні сили, наприклад Індра став виступати як цар богів і як бог війни, Варуна — як охоронець порядку. Ведична релігія почала освячувати суспільну нерівність.

Культ богів полягав у жертвопринесеннях, супровод­жуваних гімнами на честь богів і магічними формулами, які відображали прохання до божества. Жреці утворили окремий стан — варну брахманів.

Деякі положення ведичної релігії (священний характер Вед, обраність вищих варн, культ богів Вішну, Рудри — Шиви та ін.) зберігаються і в сучасному індуїзмі. Пізньоведичну релігію часто називають брахманізмом.

веди — СВЯЩЕННІ КНИГИ ДАВНЬОІНДІЙСЬКИХ РЕЛІГІЙ

У Ведах (санскр. — знання) зафіксовано основні уяв­лення й обрядність давніх індійців. Початок їх створення сягає II тис. до н.е. Спершу вони існували у формі усних сказань і тільки в І тис. були записані, зазнавши протягом цього часу значних змін.

Уся ведична література об'єднана в чотири групи: Сам-хити. Брахмани, Аран'яки, Упанішади. Кожна з них не є єдиним цілим.

Самхити складаються з чотирьох збірок: Ригведа, Са-маведа, Яджурведа, Атхарваведа. Вони прославляють мудрих, милосердних, могутніх божеств і сили природи, адресуючи їм молитви, прохання, жертвопринесення.

Брахмани (книги, написані брахманами для брах­манів) — це коментарі до Самхитів, мета яких полягала в зміцненні ролі та авторитету жерців, обгрунтуванні касто­вого поділу суспільства.

Аран'яки ("лісові тексти") й Упанішади — це збірки правил для пустельників, старців, заглиблених у пізнання природи, буття. Упанішади (санскр. — сидіти біля вчителя задля пізнання істини) є своєрідним завершенням циклу. До них входять 250 богословсько-філософських творів, по-

140 П/'зн/ національні релігії

даних у формі роздумів легендарних чи напівлегендарних мудреців. Вони засвідчили рівень духовного розвитку то­гочасного індійського суспільства, особливості бого­словських та філософських поглядів. З певною умовністю Упанішади складаються з шести класичних, чи ортодок­сальних, систем: Веданта, Міманса, Санкхья, Вайшешика, Йога і Ньяя.

Один з провідних мотивів Упанішад — походження, розвиток й перспективи людства. У них йдеться і про те, чому людина існує то в стражданнях, то в блаженстві, хто спричиняє це: час, природа, необхідність, випадковість чи Пуруша (особа, яка є Верховним Духом)?

Веданта ("кінець Вед") і Міманса — суто богословські твори, які розглядають співвідношення людської душі Ат-ман зі світовою душею Брахмою. Світова душа розсіяна в усьому світі. Для повного злиття Атмана з Брахмою слід безоглядно прийняти все написане у Ведах і достеменно виконувати всі ритуали. В цьому мета і сенс життя. Ведан­та і Міманса оригінальне вирішують проблему пізнання світу: Всесвіт — це Брахман, пізнає його Атман, але для цього треба спочатку пізнати Атмана. Атман — це людсь­ке "Я". Отже, пізнання світу має починатися з са­мопізнання, самовдосконалення. Самопізнання — вища форма знання, джерело щастя.

Йога і Ньяя розробляють практичні проблеми само­вдосконалення за допомогою релігійних і філософських принципів. Йога реалізує принципи Санкхья для досяг­нення психічного і фізичного самокерування: потрібно звільнити дух, душу від перероджень, перевтілень. Йога пропонує цілу систему вправ, особливо дихання і правил поведінки, для очищення душі, яка після цього може до­сягти злиття з Атманом.

Ньяя вдається до міркувань щодо логічних засобів са­мовдосконалення, розвитку аналітичного мислення, форм пізнання. Пізнанню піддане не тільки матеріальне, а й ду­ховне, в тому числі й Атман. За допомогою логічних побу­дов Ньяя доводить необхідність перевтілення, досягнення мокші (спасіння).

Санкхья вважає, що Брахма не розсіяний в природі, а природа існує незалежно від духу. Це вже матеріалістична тенденція в розумінні світу. Вайшешика містить думки, близькі до атомістичної теорії.

Ведична література дає змогу простежити, як поступо­во увага давніх індійців переносилася з явищ зовнішнього

Релігії Давньої Індії 141

світу на людину, її психіку, мислення. Вона справила вели­кий вплив на розвиток індуїстських релігійно-філософсь­ких шкіл і релігійних течій. Ведичні книги вважають свя­щенними й пізніші ведичні релігії — брахманізм та індуїзм.