Леся Українка геніальна донька українського народу

Учень 2:(Дитячі роки, хвороба)

З усіх шістьох дітей Леся Українка найбільше була подібна до батька і вродою, і вдачею. Середній зріст, тендітна постать. Лагідна й добра, надзвичайно стримана, терпляча та витривала, з виключною силою волі. Мала напрочуд гарну пам'ять. Це була обдарована дитина. У 4 роки вона вже читала, у 5 - навчилася писати й грати на фортепіано, ще через рік уміла шити й вишивати. Восьмирічною вимережила любому таткові сорочку.

3 дитинства Леся кохалася в народних піснях, казках. Сама любила співати й танцювати. Але маленька Леся не тільки захоплювалася казками, вона створювала їх сама. Коли було Лесі 8 років, сім 'я переїхала до Луцька, куди перевили працювати батька. Поселилися Косачі близько замку князя Любарта. Замок став улюбленим місцем розваг Лесі і Михайла. Тут появився перший вірш дев 'яти річної Лесі з поетичною назвою „ Надія", що був викликаним арештом тітки Олени Косач та її засланням.


Леся Українка:


Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна:

Надія вернутись ще раз на Вкраїну,

Та гри на фортепіано зовсім Леся ніколи не покинула - це була її розрада, її втіха, її пристрасть. Особливо любила твори Лисенка, Чайковського, Шопена, Бетховена. Відчуття мелодії, гармонії звуків, переливалися в її літературні твори. Збагачене ритмом і музикою, слово Лесі висвічується несподіваними гранями.

1893 рік. У Львові вийшла перша поетична книжка поетеси" На крилах пісень", яка засвідчила прихід в українську літературу нової сили. Про цю невеличку книжечку заговорили по всій Україні. Іван Франко
писав, що від часу Шевченкового «Заповіту» Україна не чула такого гарячого, такого поетичного слова,

як з уст цієї слабосилої хворої дівчини.


Леся Українка:


Сторононька рідна! Коханий мій краю!

Чи все замовкло в тобі, заніміло?

Де– не- де озветься пташина несміло,

Немов перед бурею в темному гаю,

І знову замовкне, як глухо, як тихо...

Ой лихо!

Коли ж се минеться! Чи згинем без долі?

Прокляття рукам, що складають безсилий!

Навіщо родитись і жити в могилі?

Як маємо жити в ганебній неволі,

Хай смертна темнота нам очі застеле!

Ой леле!


Учень 5:


То був час не лише невгамовної праці, крилатих злетів і буйних сповідань. Це одночасно й роки важких страждань молодої дівчини. Тільки крізь шибку вікна вона бачила, як змінюються пори року - розвиваються бруньки на гілках дерев, обсипається цвіт яблуні, опадає пожовкле листя .Лікарі радили теплий клімат. І почалися мандри в південні краї, в „добровільне вигнання". Як наставала осінь, Лесю, як птаха,у вирій тянуло.


Леся Українка :


Прощай Волинь!

Прощай, рідний куточок! Мене від тебе доленька жене,

Немов от дерева одірваний листочок.


Учень З :

Улітку 1894 року, Леся їде в Болгарію до свого дядька, Михайла Драгоманова, який викладав у Софіївському університеті. Скільки цікавих людей зустріла поетеса в Болгарії! Як довго потім будуть згадуватись їй ті довгі

Леся Українка:


Уста говорять: „Він на вік загинув!"

А серце каже: " Ні, він не покинув!"

Ти чуєш, як бринить струна якась тремтяча?


Тремтить, бринить, немов сльоза гаряча,

Тут в глибині і б'ється в раз зі мною:

Я тут, я завжди тут, я все з тобою.

влаштували вечір - вшанування поетеси. Всіх присутніх особливо вразив вірш „ Товаришці на спомин". «Тридцятирічна війна» з туберкульозом гнала поетесу світом... Італія, Швейцарія, Цюріх, Прага... Чужина завжди викликала велику тугу за рідним краєм. І лягають на папір рядки.


Леся Українка:


Все-таки до тебе думка лине,

Мій занапащений, нещасний краю,

Як я тебе згадаю,

У грудях серце з туги, з жалю гине,

Ці очі бачили крізь лихо і насилля,

А тяжчого від твого не видали,

Вони б над ним ридали

Та сором сліз, що ллються від безсилля,

О, сліз таких вже вимито чимало,

Країна ціла може в них втопитись:

Доволі вже їм литись, -

Що сльози там, де навіть крові мало!


Учень 8:


1905 рік ... поетеса працює в сатиричному журналі, бере участь у політичному літературному часопису «Вільна Україна», культурно – освітньому товаристві „ Просвіта".

Тим часом невблаганно насувались ознаки важкої, невгамовної недуги. У Лесі виявились симптоми туберкульозу нирок.

Перемагаючи невимовні фізичні болі, письменниця находить сили працювати, не піддаватися зневірі, видаватись навіть бадьорою і жартувати.

Та кращих днів було мало. Письменниця змушена була покинути Україну - холодний клімат не був сприятливим для життя в рідній стороні. Вона оселилася на півдні. Влітку жила на Кавказі, де служив її чоловік Климент Квітка, ну а взимку треба було шукати ще теплішого краю.

Поетеса збиралася до Єгипту. Там вона пробула три зими. А скільки прекрасних творів вийшло з - під її пера в цій величній, але такій далекій чужині. І одним з таких є « тепла й сердечна» «Бояриня». Написана протягом трьох днів, ця поема не знала щасливої долі, бо надрукована була аж через 80 років.

Учень 9 :

Учень9:

Леся Українка:


Ні! Я жива! Я буду вічно жити!

Я в серці маю те, що не вмирає ...

Будуть приходити люди,

Вбогі й багаті, веселі й сумні,

радощі й тугу нестимуть мені

їм промовляти душа моя буде,

Я обізвуся до них.

Шелестом тихим вербової гілки,

Голосом ніжним тонкої сопілки,

Смутними росами з квітів моїх.


Учень 10:


У травні 1913 року Леся Українка останній раз відвідала Київ. Українська громадськість влаштувала поетесі врочисту зустріч: відбувся вечір - концерт на її честь. Виступила на вечорі і сама Леся Українка. Була бліда, в очах світилась глибока туга, серце болісно стикалося, бо вже не було серед присутніх багатьох друзів і вчителів : М. Лисенка, М. Старицького, М. Кропивницького. Час невпинно йде і забирає з собою людей. Молодшим товаришем

треба сміливіше заповнювати поріділі ряди, заповнювати і розширювати. Ось про це й говорила поетеса на урочистому зібранні, говорила багато й гаряче. А коли вона скінчила і друзі допомагали їй вийти із зали, то всі шанобливо встали і сумним поглядом проводжали її змучену постать.

Поетеса намагалася триматись бадьорою і впевнено, та важко їй це вдавалося. Всіх присутніх гнітив пекучий біль, а в голову повзла розпачлива думка: Вона переступає цей поріг, мабуть, востаннє.

Лікування не допомагало, хвороба прогресувала. Та ця героїчна жінка продовжувала працювати, не полишає своєї єдиної зброї - творчості.

Народжувався новий день 1 серпня 1913 року, а в невеличкому гірському курорті Сурамі відходила у вічність велика поетеса і найвидатніша дочка України, згасала на любих руках матері:


Поети тяжко помирають,

Але ж безсмертність тоді,

Коли талант, мов ключ від раю

У часу топлять,як у воді

Безсмертя ще було за смертю,

А смерть стояла при плечі.


Рано обірвалася її пісня, її щиросердний спів. Сорокадворічною пішла вона з життя, пішла не зломлена духом, і образ її таким і житиме для нас - сповнений гідності, прекрасний у своїй людяності і в великому творчому горінні.


Вчитель:


Ми дізналися з вами про найвагоміші факти з життя Лесі Українки.

А зараз давайте спробуємо скласти внутрішній портрет письменниці - це цілий комплекс духовності: світогляд і вірування, вдача, темперамент, характер захоплення, обдарування.

Перед вами є пам'ятка, яка називається „ мозаїка особистості", ви вдома готували відповіді на кожен пункт мозаїки.

Коли будете слухати, будь ласка зверніть увагу на портрет цієї геніальної людини.


Пам'ятка «Мозаїка особистості»

1. Вдача, темперамент.
   
2. Характер.
   
3. Захоплення.
   
4. Обдарування.
   
5. Національне питання.
   
6. Релігія.
   

Відповіді учнів :

1. Вдача, темперамент.
   

За натурою Леся Косачівна була вразливою, особливо до всього гарного, до краси як у природі, так і в людях.

Гарні полтавські краєвиди були її першими джерелами самовиховання естетичності.

Весела від народження дівчинка була дуже охоча до всякого танцю. Але згодом, як тільки почує музику до танцю, робилося Лесі сумно і хотілося їй плакати. Можливо її серденько передчувало велике лихо - страшну хворобу.

Була дуже терплячою і невередливою. Допомоги собі Леся просила лише в разі крайньої потреби. Та що поробиш: така вдача. От, наприклад, дуже мучила її гіпсова пов'язка на всю ногу: гаряче, незручно, гіпс кришиться, залазить під пов'язку, та хвора не нарікає, не скаржиться, терпить. Бо така вдача. Навіть батьки не завжди знали всієї правди, бо вона затаювала свої страждання, щоб не засмучувати.

Мала стриману замкнуту вдачу, і хоч була глибша і розумніша від інших дітей, не привертала уваги оточення, не справляла враження, не кидалась у вічі.


2. 3. Характер. Захоплення.


3 вдачею, як відомо, народжуються, і змінити її неможливо. А характер людина виховує в собі сама. Характер Лесі на стільки прекрасний, на стільки ж і складний. Вона була принциповою.

Друга властивість - скромність. Перші вірші, щоб їх опублікувати, доводилося в неї видобувати мало не силоміць. Не хотіла давати до друку свою біографію.

Третя властивість - самокритичність і самовиховання, їй властиві сила волі і цілеспрямованість. Вона писала: „ Хіба тільки яка диявольська сила мене затримає, коли я не дійду свого." Залізна воля Лесі найдужче проявилась в 1900 році у Мінську біля вмираючого Сергія Мержинського. Не всякий зможе так володіти собою за таких умов.

П'ята властивість - почуття людської гідності.

Солідарність з однодумцями у спільній боротьбі за долю рідного краю - ще одна риса її характеру. Леся Українка мала відвагу признатись у чомусь такому, що її

характеризує негативно. Властиво їй було християнське милосердя : „ Я звикла приймати чужі болі і жалі. Мої друзі, що звертаються до мене в хвилини смутку, - тим найбільше притягують мене до себе."

Десята властивість - невсипущість : „ перед собою маю роботу без кінця, не маю коли і вгору глянути."

Лесі були в однаковій мірі властиві і прямота, і делікатність.

А ще їй була властива жертовність. Вона писала до сестри Ольги „ Я б сама за тебе пішла в вогонь - так тебе люблю"

Війна з хворобою навчила Лесю дивитися смерті у вічі і „ Світ не западеться і без мене, знайдуться ліпші на моє місце."

А ось як оцінювали її характер близькі. Мати : „Леся прекрасна дитина, така без кінця добра, поблажлива до всіх, дуже здібна, як до науки, так і до мистецтва".

Сестра Ольга : „ Як би тяжко вона не страждала, перш за все думала про те, що б не засмутити, не турбувати інших тим стражданням, не заважати комусь, не обтяжувати, навпаки -розвеселити жартом, потішити, заспокоїти, підбадьорити. Така була усе життя, від малку до останньої хвилини життя".


4. Обдарування.


Т. Шевченко говорив: „ І чужому научайтесь, і свого не цурайтесь". Що Леся не цуралась своєї мови ми вже побачили. А тепер про інші мови.

На дванадцятому році життя під керівництвом матері Леся вивчає відразу 2 мови - німецьку і французьку. Через рік майже без словника може читати цими мовами.

А далі вона опанувала польську, російську, давньогрецьку і латинську мови. Згодом самотужки вивчила італійську, болгарську, а з допомогою вчителя - англійську.

Інакше кажучи, Леся була поліглотом і досі залишається еталоном того, як завдяки наполегливості, самотужки за короткий час можна оволодіти десятком мов, почувати себе вільною у спілкуванні з іноземцями.

Самотужки здобувши ґрунтовну освіту, Леся Українка вчила інших, була педагогом у широкому розумінні того слова.

Спочатку навчала сестер і брата, потім була репетитором, давала уроки української та французької мов.

Була також вдумливим вихователем. Вона писала: „ У нас бо громадського виховання не має ніякого, а через те і громадського почуття бракує. А громадське виховання формує національну свідомість, яка так необхідна для розбудови самостійної держави".

5. Національне питання.


Леся Українка була щирою українською патріоткою і сповідувала високу національну ідею, нею володіє глибоке почуття гідності свого етносу. Письменниця свято шанувала нашу героїку - Козаччину і Гетьманщину - і все, що з ними пов'язане.

Сповідуючи високу національну ідею, Леся Українка була водночас толерантною до інших народностей в Україні.

Лесю Українку боліло й обурювало рабство українців, їх комплекс національної меншості.

Письменниця визнає, що в Україні надто мало було людей з виразною національною свідомістю і національними ідеалами. Тому головне завдання в Україні і тоді, і тепер - формування національної еліти, національної інтелігенції, яка б зробила Україну свідомою країною. Націю треба повернути, вважає поетеса, її „ мозок" вже на цьому фундаменті творив новий храм державності. Найжахливіше - це рабство, бо раб завжди потребує пана, бо раб, духовно темний, жадає служити комусь одному, а не громаді.


6. Релігія.


Леся Українка не була фанатично віруючою, але вона свято шанувала народні християнські традиції та релігійні обряди, зокрема Великодні. Своїй бабусі вона говорила, що ікону Богоматері з дитятком вона носить при собі завжди. Не раз говорила такі слова: „ Бог єдиний - віра!" Ставлення до святого письма в Лесі Українки було позитивним.

І в листах, і в творах чимало посилань на образи і мотиви Святого письма. Ховали Лесю Українку відповідно до її передсмертного бажання, за православним обрядом.


Заключне слово вчителя


У Києві, в землі Байкового кладовища, лежить прах її тіла, але не прах Духу. Тож станьмо хоч уявну перед її могилою і, схилившись у доземному поклоні, подумаймо самі собі: « Я щасливий чи щаслива, що належу до нації Лесі Українки». Щоб пишатися, треба мати на це право, його треба заслужити в розбудові української держави, поклавши туди хоч одну цеглинку.

Хай же приклад Лесі Українки нам у цьому допоможе.

III. Закріплення


1. Написання міні-твору на тему:

„Якою я собі уявляю Лесю Українку ".


2.Декілька учнів зачитують свої роботи.


3.Читання творів Лесі Українки учнями ( за власним вибором).


ІV. Оцінювання.


V. Домашнє завдання.

Скласти хронологічну таблицю біографії Лесі Українки( користуючись додатковою літературою).