За редакцією Заслуженого діяча науки І техніки України, академіка апрн україни, доктора юридичних наук, професора О. О. Погрібного

1   ...   32   33   34   35   36   37   38   39   40

§ 6. Правове регулювання застосування біотехнологій у сільському господарстві

Біотехнології використовуються в сільському господарстві з дав­ніх часів. Найдавнішими з них є: виробництво хліба з використан­ням дріжджів, виробництво вина, сиру та кисломолочних продук­тів, квасу, пива, обробка шкіри, рослинних волокон тощо. Самі по собі біотехнології у сільському господарстві не викликали б жодної тривоги, якби вони не розвинулися до того ступеню, коли йдеться про клонування тварин і трансґенні сорти рослин. На Заході в сіль­ському господарстві дедалі частіше застосовуються технології ген­ної інженерії, вплив яких на здоров'я людей ще недостатньо вив­чений. Вітчизняне законодавство навіть обмежує імпорт американ­ської та європейської яловичини внаслідок масового захворювання на сказ закордонної худоби, вирощуваної із застосуванням біотех­нологій. Банани, що продаються на українському ринку, є нічим іншим як трансґенним сортом рослин. Застосування подібних тех­нологій викликає все більший опір у світі і стає предметом право­вого регулювання в Україні.

Хоча законодавство в галузі біотехнологій розвинене в Україні ще недостатньо, проте вже зараз можна дати відповідь на питання: чи дозволено клонування тварин в Україні, а також застосування технологій генної інженерії? Відповідно до ст. 51 Закону України від 13 грудня 2001 р. "Про тваринний світ", створення нових шта­мів мікроорганізмів, біологічно активних речовин, виведення гене­тично змінених організмів, виробництво інших продуктів біотехно­логії здійснюється лише в установленому порядку і за наявності позитивних висновків державної екологічної експертизи. Викорис­тання зазначених організмів і речовин за відсутності таких виснов­ків забороняється. Отже, за загальним правилом, клонування тва­рин в Україні чи застосування технологій генної інженерії до тва­рин без позитивного висновку державної екологічної експертизи, що здійснюється згідно з вимогами Закону України від 9 лютого 1995 р. "Про екологічну експертизу", забороняється. Такі експери­менти в Україні можуть бути дозволені лише в разі отримання по­зитивного висновку державної екологічної експертизи.

Це стосується і трансґенних сортів рослин, і будь-яких інших біотехнологій, оскільки біохімічне, біотехнічне й фармацевтичне виробництво включені до Переліку видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, затвердженого поста­новою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р. № 554. А відтак, проекти впровадження будь-яких біотехнологій підлягають обов'язковій державній екологічній експертизі відповідно до ст. 13 Закону України від 9 лютого 1995 р. "Про екологічну експертизу". Крім того, щодо трансґенних рослин діє Тимчасовий порядок вве­зення, державного випробування, реєстрації та використання тран­сґенних сортів рослин в Україні, затверджений постановою Кабі­нету Міністрів України від 17 серпня 1998 р. № 1304.

Слід додати, що, відповідно до ст. 11 Закону України від 24 лютого 1994 р. "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", продукція, напівфабрикати, речовини, матеріали та небезпечні чинники, використання, передача або збут яких може завдати шкоди здоров'ю людей (в тому числі й продукти біотехнології) підлягають обов'язковій санітарно-епіде­міологічній експертизі, що здійснюється органами державної са­нітарно-епідеміологічної служби. На підставі ст. 9 цього самого Закону продукти біотехнології підлягають обов'язковій гігієнічній регламентації та державній реєстрації відповідно до Положення про гігієнічну регламентацію та державну реєстрацію небезпечних чинників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 1995 р. № 420. Гігієнічна регламентація провадить­ся Комітетом з питань гігієнічного регламентування МОЗ і поля­гає в розробці спеціальних екологічних нормативів та інструкцій про поводження з продуктами біотехнології. Державна реєстрація останніх є умовою для видачі дозволу органами МОЗ на їх вироб­ництво.

Згідно зі ст. 25 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", при застосуванні про­дуктів біотехнології належить дотримуватися санітарних норм. Ви­робництво, зберігання, транспортування, використання, захоро-нення продуктів біотехнології здійснюється з дозволу Мінприроди, згідно з Порядком одержання дозволу на виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилі­зацію отруйних речовин, у тому числі продуктів біотехнології та ін­ших біологічних агентів, затвердженим постановою Кабінету Мі­ністрів України від 20 червня 1995 р. № 440. Мінприроди видає дозвіл на здійснення операцій з продуктами біотехнології за погод­женням із МОЗ, Держнаглядоохоронпраці, Мінтрансом, МВС. До продуктів біотехнології, на які поширюється дія цього Порядку, належать штами мікроорганізмів, а також білково-вітамінні кон­центрати, кормові дріжджі, кормові білки, харчові білкові добавки, антибіотики медичного й немедичного призначення, мікробні пре­парати для захисту рослин.

Незважаючи на істотні обмеження щодо застосування біотех­нологій у сільському господарстві України, держава намагається не відставати у розвитку біотехнологій від провідних країн світу. Саме тому спільним наказом Мінагрополітики та Української ака­демії аграрних наук від 24 жовтня 2001 р. № 318/92 затверджено
Програму "Сільськогосподарська біотехнологія — 2001-2005 ро-
ки". У ній зазначається, що в розвинутих країнах завдяки ефек-
тивному застосуванню біотехнологій генної інженерії, клонування,
генетично модифікованих організмів тощо, вдалося підняти рівень
сільськогосподарського виробництва на якісно вищий щабель,
зробити його більш прибутковим і ефективним. Програма перед-
бачає прискорений розвиток в Україні аграрних біотехнологій ген-
ної та клітинної інженерії, зокрема, клонування тварин і рослин,
виведення трансґенних порід тварин і сортів рослин, генетично
модифікованих організмів, тварин-біореакторів, захисних штамів
мікроорганізмів тощо. У складі Інституту виноградарства та вино-
робства ім. В. Є. Таїрова, згідно з наказом Мінагрополітики та Ук-
раїнської академії аграрних наук від 4 липня 2001 р. № 197/63 вже
створено Центр клонової селекції винограду. Його завданням є
здійснення клонової селекції винограду та вивчення технологій
його клонування, а також — наслідків інтродукції клонованих сор-
тів у довкілля. . .

Що ж до виробництва і застосування штамів мікроорганізмів, то в сільському господарстві діє спеціальне законодавство, про що вже йшлося у відповідному розділі цього підручника. Якщо штами мікроорганізмів є збудниками інфекційних хвороб, то ддя забезпечення екологічної безпеки можуть застосовуватися захо­ди, передбачені Законом України від 6 квітня 2000 р. "Про захист населення від інфекційних хвороб". Зокрема, згідно зі ст. 29 заз­наченого Закону, може бути впроваджено правовий режим ка­рантину, що визначається Правилами санітарної охорони терито­рії України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни від 24 квітня 1999 р. № 696. Для виявлення біологічних па­тогенних агентів, які можуть бути наслідками непродуманих екс­периментів у царині біотехнологій, або терористичного акту, в Україні створена система центрів індикації біологічних патоген­них агентів¹.


¹ Див.: Перелік центрів індикації біологічних патогенних агентів, Примірне поло­ження про Центри індикації біологічних патогенних агентів, Примірне положення про Головні установи (лабораторії) з індикації біологічних патогенних агентів і Методичні вказівки щодо організації роботи та функціонування системи індикації біологічних па­тогенних агентів, затверджені наказом МОЗ і Академії медичних наук України від 21 бе­резня 2003 р. № 127/27.

У разі виявлення в продажу небезпечних продуктів біотехноло­гії, вони підлягають конфіскації органами державної санітарно-епі­деміологічної служби відповідно до Інструкції про порядок вилу­чення з реалізації (конфіскації) небезпечних для здоров'я продук­тів харчування, хімічних та радіоактивних речовин, біологічних ма­теріалів, затвердженої наказом МОЗ від 14 квітня 1995 р. № 68, а також згідно з нормами Закону України від 14 січня 2000 р. "Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції".

§ 7. Правове регулювання ведення сільськогосподарської діяльності в умовах надзвичайних екологічних ситуацій


В Україні, яка зазнала жахливих наслідків Чорнобильської катас­трофи й неодноразово страждала від надзвичайних екологічних си­туацій, важливою є проблема правового регулювання здійснення сільськогосподарської діяльності в зоні екологічного лиха та в зонах надзвичайних екологічних ситуацій. Річ у тім, що з одного боку, ве­дення сільського господарства в екологічно ураженому довкіллі заг­рожує екологічній безпеці продуктів харчування, а з іншого — додат­кове сільськогосподарське навантаження на екологічно уражену еко­систему може тільки посилити негативні процеси. Саме тому у віт­чизняній правовій системі поступово формується спільний правовий інститут аграрного й екологічного права: правового регулювання сільськогосподарської діяльності на екологічно уражених територіях.

Йдеться про 4 правові режими сільськогосподарської діяльнос­ті: в зоні екологічного лиха, в умовах надзвичайного стану, в зоні надзвичайної екологічної ситуації, а також в умовах правового ре­жиму карантину.

Оскільки, відповідно до постанови Верховної Ради УРСР від 1 серпня 1990 р. № 95-ХІІ, всю територію України було оголошено зоною екологічного лиха у зв'язку з наслідками Чорнобильської ка­тастрофи, коли ми говоримо про правовий режим зони екологіч­ного лиха, ми маємо на увазі правовий режим, впроваджений на території України чорнобильським законодавством. Згідно із Зако­ном України від 27 лютого 1991 р. "Про правовий режим терито­рії, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобиль­ської катастрофи", територія, що постраждала внаслідок Чорно­бильської катастрофи поділяється на 4 зони з особливим правовим режимом. Це зона відчуження, зона безумовного (обов'язкового) відселення, зона гарантованого добровільного відселення й зона посиленого радіоекологічного контролю.

Відповідно до ст. 12 зазначеного Закону, в зонах відчуження й безумовного (обов'язкового) відселення забороняється ведення сільськогосподарської діяльності без спеціального дозволу Мініс­терства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту насе­лення від наслідків Чорнобильської катастрофи. Згідно зі ст. ст. 170 і 172 ЗК, техногенно забруднені землі сільськогосподарського призначення, на яких не забезпечується одержання продукції, що відповідає встановленим вимогам, підлягають вилученню із сіль­ськогосподарського обігу та консервації.

Щодо зон гарантованого добровільного відселення й посилено­го радіоекологічного контролю законодавство дозволяє ведення сільськогосподарської діяльності в цих зонах, але з урахуванням певних обмежень. Зокрема, обмежується внесення пестицидів і аг-рохімікатів, яке здійснюється відповідно до Порядку застосування пестицидів і агрохімікатів на територіях, що зазнали радіоактивно­го забруднення, та в зонах надзвичайних екологічних ситуацій, зат­вердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 1996 р. № 92. У цих зонах забороняється створення нових сільсько­господарських підприємств чи розширення діючих. Здійснювана сільськогосподарська діяльність має вестися такими методами, які дозволяють отримувати екологічно чисту продукцію і не заподію­ють шкоди довкіллю. Відповідні державні органи здійснюють пос­тійний контроль за веденням сільського господарства.

Щодо правового режиму надзвичайного стану, то, відповідно до Закону України від 16 березня 2000 р. "Про правовий режим над­звичайного стану", правовий режим надзвичайного стану може бу­ти впроваджений у зв'язку із виникненням надзвичайної екологіч­ної ситуації. Стаття 17 Закону передбачає при цьому можливість встановлення таких обмежень: тимчасова заборона створення но­вих сільськогосподарських підприємств або розширення діючих, впровадження правового режиму карантину, зміна режиму роботи сільськогосподарських підприємств з урахуванням потреб усунення негативних наслідків надзвичайної екологічної ситуації.

Правовий режим зони надзвичайної екологічної ситуації, відповід­но до законів України від 13 липня 2000 р. "Про зону надзвичайної екологічної ситуації" і від 8 червня 2000 р. "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного ха­рактеру", передбачає можливість впровадження обмежень на здій­снення сільськогосподарської діяльності. Внесення пестицидів і агро­хімікатів у зоні надзвичайної екологічної ситуації здійснюється згід­но із зазначеним Порядком застосування пестицидів і агрохімікатів на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення, та у зонах надзвичайних екологічних ситуацій. Порядок, зокрема, передбачає отримання дозволів Мінприроди або МОЗ на здійснення окремих видів заходів щодо захисту рослин. Може обмежуватися створення нових сільськогосподарських підприємств або розширення діючих. Будь-яка сільськогосподарська діяльність може бути обмежена з ура­хуванням специфіки конкретної надзвичайної екологічної ситуації.

Правовий режим карантину може бути санітарним, карантином тварин і карантином рослин. Про правовий режим карантину рос­лин і тварин йшлося у відповідному розділі цього підручника. Що ж до санітарного карантину, то він може впроваджуватися у зв'яз­ку з поширенням на території України інфекційних хвороб, відпо­відно до Закону України від 6 квітня 2000 р. "Про захист населен­ня від інфекційних хвороб" і Правил санітарної охорони території України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24 квітня 1999 р. № 696. Карантин встановлюється та скасовується Кабінетом Міністрів України за поданням Головного державного санітарного лікаря України. При цьому на сільськогосподарські підприємства можуть бути покладені обмеження щодо ведення сільськогосподарської діяльності, необхідні для захисту населення від інфекційних хвороб.

Відомості про авторів


Багай Надія Онуфрієвна — кандидат юридичних наук, доцент Львівського національного університету імені Івана Франка

Бондар Ладимир Олександрович — кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного та трудового права Одеського юридич­ного інституту Національного університету внутрішніх справ МВС України

Гуревський Володимир Климентійович — кандидат юридичних наук, доцент кафедри аграрного, земельного та екологічного права Одеської національної юридичної академії

Луняченко Анатолій Васильович — кандидат юридичних наук, голова Апеляційного суду Одеської області

Пащенко Олександр Миколайович — кандидат юридичних на­ук, доцент кафедри цивільного та трудового права Одеського юри­дичного інституту Національного університету внутрішніх справ МВС України

Погрібний Олексій Олексійович — Заслужений діяч науки і тех­ніки України, академік АПрН України, доктор юридичних наук, професор, перший проректор Одеського юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ МВС України

Погрібний Сергій Олексійович — кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права Одеської національної юридич­ної академії

Семчик Віталій Іванович — Заслужений діяч науки і техніки України, академік АПрН України, член-кореспондент Національ­ної академії наук України, доктор юридичних наук, професор, го­ловний науковий співробітник Інституту держави і права імені В.М. Корецького Національної академії наук України

Титова Ніна Іванівна — доктор юридичних наук, професор ка­федри трудового, аграрного та екологічного права Львівського на­ціонального університету імені Івана Франка

Федорович Володимир Іванович — кандидат юридичних наук, доцент кафедри трудового, аграрного та екологічного права Львів­ського національного університету імені Івана Франка

Зміст


Вступ З

Розділ 1

Предмет, метод, принципи і система аграрного права


§ 1. Аграрне право як галузь права,

його історичні витоки та особливості 6

§ 2. Предмет аграрного права України;

його зміст та особливості 8

§ 3. Принципи аграрного права України 13

§ 4. Система аграрного права України 15

Розділ 2 Розвиток науки аграрного права

§ 1. Поняття науки аграрного права 19

§ 2. Становлення української науки

сільськогосподарського (аграрного) права » 22

§ 3. Основні напрями аграрно-правових

наукових досліджень на сучасному етапі 27

3.1. Проблеми сучасного наукового правового
забезпечення аграрної реформи в Україні 27

3.2. Наука про розвиток сучасного аграрного
законодавства та розробку його теоретичних засад 31

3.3. Нові правові інститути аграрного права України;
проблеми їх розвитку; роль юридичної науки

в їх обгрунтуванні • 35

§ 4. Представники науки аграрного права України 45

Розділ З Джерела аграрного права

§ 1. Особливості джерел аграрного права 72

§ 2. Конституція України — правова основа

джерел аграрного права -74

§ 3. Закони — основні джерела аграрного права ....75

§ 4. Підзаконні акти в системі джерел аграрного права ...77

§ 5. Локальні нормативні акти —80

Розділ 4 Аграрні правовідносини

§ 1. Поняття, види й особливості аграрних правовідносин .......87

§ 2. Внутрішні аграрні правовідносини -91

§ 3. Зовнішні аграрні правовідносини .92