Geum.ru

За редакцією Заслуженого діяча науки І техніки України, академіка апрн україни, доктора юридичних наук, професора О. О. Погрібного

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   ...   29   30   31   32   33   34   35   36   ...   40
§ 10. Правове регулювання захисту рослий

Правовий інститут захисту рослин — один із великих комплек­сних інститутів аграрного права. Він охоплює сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини з підтримання фітосані-тарного правопорядку в Україні і спрямовані на захист рослин від шкідників, хвороб і бур'янів, а також від надмірної хімізації сіль­ського господарства.

Позаяк загроза розповсюдження шкідників і хвороб може мати міжнародний характер, Україна бере участь у міжнародних угодах з захисту рослин. Вона є учасницею Міжнародної конвенції про за­хист рослин (Рим, 1951 р.), яка визначає заходи міжнародної спіль­ноти з боротьби з шкідниками і хворобами рослин, а також вста­новлює зразок фітосанітарного свідоцтва. Міжнародною організа­цією, яка працює над питаннями захисту рослин, є ФАО (Органі­зація об'єднаних націй з продовольства і сільського господарства). У межах Європейського регіону діє Конвенція про заснування Єв­ропейської і Середземноморської організації захисту рослин в ре­дакції 1955 р., до неї приєдналася й Україна.

На виконання своїх міжнародних зобов'язань наша держава прийняла Закон від 14 жовтня 1998 р. "Про захист рослин", який визначає загальні положення захисту рослин в Україні. Стаття 1 цього Закону визначає захист рослин як комплекс заходів, спрямо­ваних на зменшення втрат урожаю та запобігання погіршенню ста­ну рослин сільськогосподарського та іншого лризначення, багато­річних насаджень, дерев, чагарників, рослинності закритого ґрун­ту, продукції рослинного походження через шкідників, хвороби і бур'яни. Комплексний інститут захисту рослин охоплює також правові інститути карантину рослин і правового регулювання по­водження з пестицидами й агрохімікатами (засобами захисту рос­лин). Останній розглядається у розділі цього підручника, присвяче­ному охороні довкілля в сільському господарстві.


1 Див.: Положення про державні станції захисту рослин кожної області затверджені наказом Мінагрополітики України від 18 липня 2000 р. № 127.

Згідно зі ст. 11 Закону України від 19 жовтня 1998 р. "Про за­хист рослин", спеціально уповноваженими органами виконавчої влади в галузі захисту рослин є Головне управління державної служби захисту рослин (Головна державна інспекція захисту рос­лин) Мінагрополітики, а також державні станції захисту рослин Автономної республіки Крим областей і районів1. У населених пун­ктах, на територіях природно-заповідного фонду, в лісопаркових частинах зелених зон, захисних лісових насадженнях у смугах від­ведення залізниць та автомобільних доріг захист рослин здійсню­ють ті підрозділи захисту рослин підприємств, установ та організа­цій, які є їх (рослин) власниками чи користувачами. Спеціальним органом у справі захисту рослин є також Державна служба з каран­тину рослин України, яка діє на підставі Статуту, затвердженого пос­тановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 1993 р. № 892. Вона складається з Головної державної інспекції з карантину рос­лин з Центральною науково-дослідною карантинною лабораторією та Центральним фуміґаційним загоном Мінагрополітики; держав­ні сорту, на який не розповсюджується виключне право власника, затвердженим наказом Державної служби з охорони прав на сорти рослин від 12 березня 2003 р. № 3-2/139-43.

Майновим правом власника сорту є його виключне право на використання власного сорту і на дозвіл чи заборону викорис­тання сорту іншими особами. Виключне право власника сорту на дозвіл чи заборону використання сорту полягає в тому, що ніхто без його дозволу не може здійснювати щодо матеріалу сор­ту такі дії:

а) виробляти або відтворювати (з метою розмноження);

б) доводити до кондиції з метою розмноження;

в) пропонувати до продажу;

г) продавати або залучати до іншого комерційного обігу;
ґ) вивозити за межі митної території України;

д) ввозити на митну територію України;

е) зберігати для будь-якої із перелічених цілей.

Ці положення поширюються і на сорт, що є похідним від сор­ту власника. Виключне право власника на сорт не поширюється на використання сорту з некомерційною та науковою метою.

Взаємовідносини під час здійснення майнового права влас­ності на сорт, патент на який належить спільно кільком особам, визначаються угодою між ними, укладеною в письмовій формі і підписаною сторонами. У разі відсутності такої угоди кожний співвласник патенту може реалізувати надане патентом право на свій розсуд, але жоден із них не має права давати дозвіл на ви­користання сорту та передавати право власності на сорт іншій особі без згоди на те решти власників прав. Власник сорту може передати своє майнове право на сорт на підставі договору будь-якій особі, яка стає його правонаступником, а також заповісти своє майнове право на сорт у спадщину. Майнове право на сорт, що належить юридичній особі, яка ліквідується, може бути пере­дане (відчужене) іншій юридичній особі в установленому зако­ном порядку.

Власник сорту (ліцензіар)може видати будь-якій особі дозвіл (ліцензію) на використання сорту на підставі ліцензійного договору. За цим договором він передає право на використання сорту інщій особі (ліцензіату), яка бере на себе зобов'язання вносити ліцензіа-ру обумовлені договором платежі й виконувати інші дії, передбаче­ні договором про виключну або невиключну ліцензію. За догово­ром про виключну ліцензію ліцензіар передає право на викорис­тання сорту ліцензіату в певному обсязі, на визначеній території і в обумовлений строк, лишаючи за собою право використовувати сорт в частині, що не передається ліцензіату. При цьому ліцензіар не має права видавати ліцензії на використання сорту іншій особі на цій самій території в обсязі наданих ліцензіату прав. За догово­ром про невиключну ліцензію ліцензіар передає право на викорис­тання сорту ліцензіату, залишаючи за собою право на використан­ня сорту і надання ліцензій іншим особам.

Впродовж строку чинності патенту власник сорту має право в установленому порядку подати до Державної служби з охорони прав на сорти рослин для офіційної публікації заяву про готовність надати дозвіл будь-якій особі на використання сорту (відкриту лі­цензію). Якщо жодна особа не заявила власникові сорту про свої наміри щодо використання сорту і не виявила бажання укласти лі­цензійний договір, він може подати письмове клопотання про від­кликання своєї заяви.

Ліцензійний договір і договір про передачу виключного права власника сорту вважаються дійсними, якщо вони укладені в пись­мовій формі і підписані сторонами. Видача ліцензії на викорис­тання сорту та передача виключного права власника сорту вважа­ються дійсними для третіх осіб з дати публікації відомостей про це в офіційному виданні, та підставою для якої є занесення відповід­них відомостей до Державного реєстру прав власників на сорти рослин.

Закон передбачає також можливість отримання примусової лі­цензії. Така ліцензія на використання сорту дає право особі, яка її отримує, вирощувати сорт без дозволу його власника. Видавати примусові ліцензії на використання сортів можуть Кабінет Мініс­трів України і суд. Примусова ліцензія може бути тільки невик-лючною, з визначенням обсягу використання сорту, строку дії доз­волу, розміру та порядку виплати винагороди власнику сорту. По­рядок видачі примусової ліцензії на використання сорту рослин затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 р. № 121.

Кабінет Міністрів України може видати на строк до 4 років примусову ліцензіїо визначеній ним особі з мотивів надзвичайної суспільної потреби та за умови воєнного чи надзвичайного стану з виплатою відповідної компенсації власнику сорту. При цьому Кабінет Міністрів України може вимагати від власника сорту на­дати на прийнятних фінансових умовах у розпорядження ліцензі-ата матеріал для розмноження сорту в обсягах, достатніх для на­лежного здійснення прав, наданих примусовою ліцензією. Видача Кабінетом Міністрів України примусової ліцензії може бути ос­каржена до суду.

Якщо після 3 років від дати державної реєстрації чи від дати, коли використання сорту було припинено, сорт в Україні не виро­щується або вирощується в незначних обсягах і будь-яка особа звертається до власника сорту з пропозицією укладання ліцензій­ного договору, а власник сорту без поважних причин відмовляє, ця особа може звернутися до суду з позовною заявою про видачу їй примусової ліцензії на даний сорт. Якщо власник сорту не доведе, що факт невикористання сорту чи відмова у видачі ним ліцензії зу­мовлені поважними причинами, а особа-позивач доведе, що з фі­нансового і з усякого іншого боку в змозі компетентно та ефектив­но здійснювати права, надані ліцензією, примусову ліцензію може бути надано за рішенням суду на строк до 4 років.

§ 9. Правове регулювання насінництва

Інститут правового регулювання насінництва логічно продов­жує правовий інститут охорони прав на сорти рослин і регулює суспільні відносини, пов'язані з використанням насіння і садивно­го матеріалу, забезпеченням його належної якості, підтриманням чистоти сорту, створення умов для розвитку вітчизняної системи насінництва. Іншими словами, коли права на сорт рослин офор­млені і охороняються відповідно до Закону "Про охорону прав на сорт рослин", застосування цього сорту в господарській діяльності регулюється правовим інститутом насінництва. Важливе місце в правовому регулюванні насінництва в Україні посідає Закон Укра­їни від 26 грудня 2002 р. "Про насіння і садивний матеріал".

Згідно зі ст. 1 цього, насінництво та розсадництво — галузь рос­линництва, що займається розмноженням відповідно насіння і са­дивного матеріалу, збереженням і поліпшенням їх сортових, посів­них і врожайних якостей (властивостей), а також здійснює сорто­вий та насіннєвий контроль. Насінням Закон визнає будь-які орга­ни рослин, які використовуються для розмноження. Садивний (по­садковий) матеріал — рослини та їх частини, що придатні для від­творення цілісних рослин.

Закон поділяє насіння на три категорії: оригінальне — насіння первинних ланок насінництва1, яке реалізують для подальшого йо­го розмноження і отримання елітного насіння; елітне — насіння, отримане від послідовного розмноження оригінального насіння в елітно-насінницьких й інших господарствах, занесених до Держав­ного реєстру виробників насіння і садивного матеріалу; репродук­ційне — насіння першої та наступних репродукцій. До насіння заз­начених категорій прирівнюється відповідний садивний матеріал картоплі, винограду, плодових, горіхоплідних, ягідних, декоратив­них, лікарських, лісових культур з урахуванням особливостей їх розмноження.

До об'єктів насінництва та розсадництва за Законом належать: сорт рослин (клон, лінія, гібрид, популяція, сортосуміш); насіння та садивний матеріал; насінницькі посіви та насадження. Суб'єк­тами насінництва і розсадництва визнаються фізичні та юридичні особи, яким надано право займатися виробництвом, реалізацією та використанням насіння та садивного матеріалу згідно з чинним законодавством. Система насінництва та розсадництва складаєть­ся з ланок оригінального, елітного та репродукційного насінниц­тва і розсадництва, страхових і державного резервного насіннєвих фондів.

Створення страхового насіннєвого фонду обов'язкове для всіх виробників насіння. Страхові насіннєві фонди оригінального, еліт­ного і репродукційного насіння створюються відповідними суб'єк­тами насінництва в обсягах, передбачених Мінагрополітики Укра­їни. Поновлення страхових насіннєвих фондів відбувається щоріч­но. Використання насіння страхових насіннєвих фондів не за приз­наченням у межах строків, визначених Мінагрополітики України, забороняється.

Державний резервний насіннєвий фонд створюється для забез­печення насінням районів, що не виробляють власного насіння або мають обмежені можливості його виробництва, для надання допо­моги в разі знищення або пошкодження насінницьких посівів внаслідок стихійного лиха, забезпечення сортовідновлення, сорто-заміни та реалізації насіння за міжнародними договорами. Обсяги формування державного резервного насіннєвого фонду щодо на­сіння сільськогосподарських рослин визначаються Мінагрополіти­ки України (насіння лісових рослин — Державним комітетом лі­сового господарства України, насіння квітково-декоративних рос­лин — Державним комітетом України з питань житлово-комуналь­ного господарства) і затверджуються Кабінетом Міністрів України1. Заготівля насіння в державний резервний насіннєвий фонд здій­снюється на контрактній основі, а також за рахунок імпорту. Фор­мування партій насіння з товарного зерна забороняється. Вищезаз­начені органи за рахунок коштів Державного бюджету України за­безпечують заготівлю насіння до державного резервного насіннєво­го фонду, а також його зберігання.

Суб'єкти насінництва та розсадництва мають право розмножу­вати, заготовляти, реалізовувати та використовувати насіння і са­дивний матеріал сортів рослин (клонів, ліній, гібридів), якщо їх­ні виробничі умови відповідають атестаційним вимогам, встанов­леним Мінагрополітики України (для лісового насіння — Держав­ним комітетом лісового господарства України, для квітково-деко­ративного насіння — Державним комітетом з питань житлово-ко­мунального господарства України) відповідно до його компетен­ції. Порядок проведення атестації суб'єктів господарювання на право виробництва та реалізації насіння і садивного матеріалу затверджений наказом Мінагрополітики України від 29 травня 2003 р. № 152.

Право на виробництво та реалізацію оригінального та елітного насіння надається суб'єктам насінництва та розсадництва за нас­лідками атестації, проведеної Мінагрополітики України, Держком-лісгоспом України, Держжитлокомунгоспом України за участю Української академії аграрних наук, суб'єктів насінництва та роз­садництва. Право на виробництво та реалізацію репродукційного насіння й садивного матеріалу, гібридів першого покоління нада­ється спеціалізованим насінницьким і розсадницьким господарс­твам, фермерським господарствам та іншим суб'єктам насінництва



1 Див.: Порядок формування, зберігання та використання державного резервного насіннєвого фонду, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2003 р. № 977.




і розсадництва за наслідками атестації, здійсненої спеціально уповноваженими органами виконавчої влади з питань аграрної по­літики обласного рівня за участю суб'єктів насінництва й розсад­ництва.

Суб'єктів насінництва та розсадництва, що за наслідками атес­тації одержали паспорт на виробництво та реалізацію насіння і са­дивного матеріалу відповідних категорій, заносять до Державного реєстру виробників насіння і садивного матеріалу, який веде Мі-нагрополітики України. Положення про Державний реєстр вироб­ників насіння і садивного матеріалу затверджене наказом Мінагро-політики України від 29 травня 2003 р. № 152. Суб'єкти насінниц­тва і розсадництва, не занесені до Державного реєстру виробників насіння і садивного матеріалу, не мають права виробляти насіння і садивний матеріал для реалізації.

Насіння і садивний матеріал вводять в обіг після їх визнання державними органами управління й контролю в насінництві та роз-садництві, що підтверджується відповідними документами. Насін­ня і садивний матеріал вважаються визнаними, якщо вони: за сор­товою чистотою і посівними якостями відповідають вимогам нор­мативного документа; належать до сорту, який занесено до Дер­жавного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Укра­їні, або за результатами державного випробовування сорту визнані перспективними, тобто показали значну свою перевагу щодо уро­жайності або за іншими цінними ознаками.

Визначаючи сортові і посівні якості насіння й садивного мате­ріалу, застосовують єдині методи і лабораторно-технічні засоби, єдину термінологію і нормативну документацію. Норми сортових і посівних якостей насіння й садивного матеріалу встановлюються нормативними документами в галузі насінництва та розсадництва. Визначення сортових якостей насіння і садивного матеріалу здій­снюється методом апробації, ґрунтового й лабораторного сортово­го контролю. Обсяги апробації сортових посівів та насаджень рос­лин визначаються виробниками насіння та садивного матеріалу са­мостійно, відповідно до необхідності задоволення власних насіннє­вих потреб, створення страхових фондів, виконання згідно з укла­деними договорами поставок в державний резервний насіннєвий фонд, а також з урахуванням реалізації на ринку насіння. Апроба­ція сортових посівів і насаджень, ґрунтовий та лабораторний сор­товий контроль здійснюються в порядку, визначеному Мінагропо­літики України, в лісовому насінництві — Держкомлісгоспом Ук­раїни, в квітково-декоративному насінництві' — Держжитлокомун-госпом України, за кошти Державного бюджету України та інших джерел фінансування.

У разі невідповідності якості посіву вимогам нормативних доку­ментів його вилучають із числа насіннєвих, а одержане насіння пе­реводиться в нижчу категорію, вимогам якої воно відповідає і не може використовуватися з посівною метою. При цьому насіння сільськогосподарських рослин, яке безпосередньо не слугує продо­вольчим та кормовим цілям, знищують під наглядом державного інспектора з насінництва за рахунок власника насіння. Порядок знищення насіння таких рослин затверджений наказом Мінагропо-літики України від 14 травня 2003 р. № 132.

Усі партії насіння й садивного матеріалу, призначені для реалі­зації, повинні мати сертифікати, що засвідчують їх сортові та по­сівні якості. Сертифікація та видача сертифікатів, що засвідчують сортові та посівні якості насіння, здійснюються державними насін­нєвими інспекціями1, які є органами сертифікації в системі Укр-СЕПРО згідно з вимогами Закону України від 17 травня 2001 р. "Про підтвердження відповідності". У разі, якщо насіння й садив­ний матеріал не відповідають вимогам заявленої категорії, відповід­на державна насіннєва інспекція знижує її до тієї категорії, вимо­гам якої вони відповідають, або надає обґрунтовану відмову у ви­дачі сертифіката.

Визначення посівних якостей методом аналізу проб, відібраних від партій насіння й садивного матеріалу, і видача відповідних до­кументів на останні здійснюються лабораторіями Української дер­жавної насіннєвої інспекції2, Української державної помологічно-ампелографічної інспекції, Української державної лісонасінневої інспекції, Української державної квітково-декоративної насіннєвої інспекції відповідно до їх компетенції. Проби насіння й садивного матеріалу від партій, що підлягають реалізації, відбирають праців­ники державних насіннєвих інспекцій відповідно до своєї компе­тенції, а для власних потреб виробника — сам виробник або осо­би, уповноважені на те відповідними державними насіннєвими інс­пекціями. На насіння і садивний матеріал, які за даними лабора­торного аналізу відповідають вимогам нормативних документів, їх власнику видають сертифікат. Використання на посів насіння, яке не перевірене в лабораторіях або не відповідає вимогам норматив­них документів, забороняється.

Насіння і садивний матеріал, що експортуються, супроводжу­ються міжнародним і фітосанітарним сертифікатами. Порядок вве­зення в Україну і вивезення з України насіння і садивного матері­алу сортів рослин для наукових цілей та цілей державного сорто­випробування затверджений наказом Мінагрополітики України і Державної митної служби України від 18 липня 2003 р. № 243/474. Насіння і садивний матеріал можна ввозити в Україну за умови, якщо:


1 Див.: Положення про Державну насіннєву інспекцію Автономної Республіки Крим та обласні державні насіннєві інспекції та Положення про районні, міжрайонні, міські державні насіннєві інспекції, затверджені наказом Мінагрополітики України від 12 квіт­ня 2001 р. № 104.

2 Див.: Положення про Українську державну насіннєву інспекцію, затверджене на­казом Мінагрополітики України від 19 грудня 2000 р. № 255.

— вони належать до сорту, який занесено до Державного реєс­тру сортів рослин, придатних для поширення в Україні, або за ре­зультатами державного випробовування визнано перспективним;

— державна інспекція з карантину рослин видала дозвіл на їх ввезення;

— насіння і садивний матеріал мають сертифікат походження; —- мають фітосанітарний сертифікат, виданий державними ор­ганами з карантину рослин країни-експортера;
  • призначені для селекційних і дослідних робіт, експонування;
  • супроводжуються сертифікатом, що засвідчує їх якість.

Експертне визначення якості насіння й садивного матеріалу да­ють на вимогу споживачів у лабораторіях Української державної насіннєвої інспекції, Української державної помологічно-ампелог-рафічної інспекції, Української державної лісонасіннєвої інспекції, Української державної квітково-декоративної насіннєвої інспекції відповідно до їхньої компетенції. Правила експертного визначення якості насіння і садивного матеріалу та порядок оформлення заяв затверджені наказом Мінагрополітики від 8 липня 2003 р. № 223. Експертний порядок такого визначення застосовується у разі, ко­ли споживач продукції насінництва має сумніви щодо його якості.

Державний контроль у насінництві та розсадництві здійснюють Українська державна насіннєва інспекція, Державна насіннєва інс­пекція Автономної Республіки Крим, обласні, районні, міські, між­районні державні насіннєві інспекції, Українська державна помо-логічно-ампелографічна інспекція, Українська державна лісонасін-нєва інспекція, державні зональні лісонасіннєві інспекції, Україн­ська державна квітково-декоративна насіннєва інспекція.

Згідно з п. 65 ст. 9 Закону України від 1 червня 2000 р. "Про лі­цензування певних видів господарської діяльності", гуртову торгів­лю насінням на внутрішньому ринку України здійснюють суб'єкти аграрного права виключно за наявності у них спеціального дозво­лу (ліцензії), який видається Мінагрополітики, Держкомліскоспом і Держжитлокомунгоспом — по всій території України або місце­вими державними адміністраціями — на території відповідних ад­міністративно-територіальних одиниць. Насіння технічних і продо­вольчих культур (кукурудзи, соняшнику, цукрових буряків та ін­ших), що мають особливу схему вирощування гібридного насіння за участю селекційних установ, елітних господарств і переробних підприємств, призначене безпосередньо для висіву і реалізується тільки після відповідної його обробки на сертифікованих насіннє­вих підприємствах у спеціальних цехах і на обладнанні за умови обов'язкової відповідності нормативним документам. Особливі правила ведення лісового насінництва визначені Системою веден­ня лісового насінництва, затвердженою наказом Міністерства лісо­вого господарства України від 22 липня 1996 р. № 77.