Ю. О. Заіка Українське цивільне право

Вид материала

Документы

Содержание Розділ vi 35.1. Публічна обіцянка винагороди 35.2. Публічна обіцянка нагороди за результатами конкурсу 35.3. Вчинення дій в майнових інтересах іншої особи Головний обов'язок домінуса

Подобный материал:

• Вимоги щодо написання курсових робіт з навчальної дисципліни „Цивільне право України”, 37.21kb.
• Одеська національна юридична академія, 548.25kb.
• Київський національний університет імені тараса шевченка, 1283.07kb.
• Прикарпатський національний університет імені василя стефаника, 1123.13kb.
• Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого, 3071.65kb.
• Київський національний університет імені тараса шевченка осетинська ганна анатоліївна, 355.9kb.
• Київський національний університет імені тараса шевченка на правах рукопису Безклубий, 2337.3kb.
• Національна академія наук україни інститут держави І права імені в. М. Корецького фурса, 688.71kb.
• Міністерство внутрішніх справ України Харківський національний університет внутрішніх, 842.55kb.
• “Механізм та принципи регулювання договірних відносин у цивільному праві України”,, 44.56kb.

34.5. Договір комерційної концесії

До прийняття ЦК 2003 p. цей договір не був раніше відомий ні радянському, ні українському законодавцю, оскільки його поява зумовлена розвитком ринкових відносин в економіці.

За договором комерційної концесії одна сторона (правово-лоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг (ст. 1115 ЦК).

Назва цього договору співзвучна договору концесії, який регу­люється Законом України від 16 липня 1999 р. "Про концесії" та гл. 40 ГК.

В господарському законодавстві під концесією розуміють на­дання уповноваженим органом державної влади суб'єктам госпо­дарювання права на створення (будівництво) або експлуатацію об'єк­та концесії. Договір концесії був досить поширеним за часів НЕПу, коли радянська влада на умовах поділу продукції надавала зарубіж­ним компаніям право розробляти природні копалини, добувати нафту тощо. В ЦК поняття концесії набуло дещо іншого змісту.

Договір комерційної концесії є досить поширеним в економіч­но розвинутих країнах, де діяльність такого роду називається "фран­чайзингом". Франчайзингове підприємство — це підприємство, яке діє на підставі договору комерційної концесії. Мета його — сприяти розширенню ринку товарів та послуг. Тобто договір комерційної концесії укладається з метою створення мережі ресторанів, магази­нів, готелів тощо, які виступають на ринку під відомою споживачу назвою фірми правоволодільця.

Саме завдяки договору комерційної концесії українцям стала відома така фірма як "Макдональд".

Договір комерційної концесії є двостороннім, консенсуальним та оплатним. Сторонами договору можуть бути юридичні та фізичні особи, які є суб'єктами підприємницької діяльності.

Предмет договору комерційної концесії — комплекс виключ­них прав на фірмове найменування, торгівельну марку, товар­ний знак, комерційний досвід, ділову репутацію тощо.

265

Договір комерційної концесії укладається у письмовій формі та підлягає державній реєстрації. Порушення форми договору має наслідком його нікчемність.

Обов'язкова умова цього договору — виплата винагороди правоволодільцю. Винагорода, як правило, складається з двох частин: плати за приєднання до фірмової мережі правоволо-дільця і сплати періодичних платежів, які можуть визначатися як у твердій сумі, так і в процентах до обігу (товарів, робіт, послуг).

Серед обов'язків правоволодільця зазначимо такі:

• передати користувачеві технічну та комерційну докумен­
  тацію і надати іншу інформацію, необхідну для здійснення
  прав, наданих йому за договором комерційної концесії;
  
• надавати користувачеві постійне технічне та консульта­
  тивне сприяння, включаючи сприяння у навчанні та підви­
  щенні кваліфікації працівників;
  

• забезпечити державну реєстрацію договору.
Обов'язки користувача:

• використовувати торговельну марку та інші позначення
  правоволодільця визначеним у договорі способом;
  
• забезпечити відповідність якості товарів (робіт, послуг),
  що виробляються (виконуються, надаються) відповідно до
  договору, якості аналогічних товарів (робіт, послуг), що ви­
  робляються (виконуються, надаються) правоволодільцем;
  
• не розголошувати секрети виробництва правоволодільця,
  іншу одержану від нього конфіденційну інформацію тощо.
  

Користувач не має права вводити в оману споживача, тому повинен інформувати його, що торгівля товаром чи інша ді­яльність здійснюється ним на підставі договору комерційної концесії.

266

РОЗДІЛ VI НЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

Недоговірні зобов'язання — це зобов'язання, які виникають і за відсутності укладеного між сторонами договору, в силу пев­них юридичних фактів. Ці зобов'язання можуть виникати як із неправомірних дій (заподіяння шкоди), так і з правомірних (публічна обіцянка винагороди тощо).

Глава 35 Зобов'язання із односторонніх дій

35.1. Публічна обіцянка винагороди

Фізичні чи юридичні особи, які бажають досягти певної мети, зазвичай укладають відповідний договір з конкретним контрагентом — продавцем, перевізником, підрядником та ін. Але трапляються випадки, коли досягти бажаного результату можна лише долучивши до співпраці широке коло осіб.

Така обіцянка адресується всім бажаючим, тобто невизначе-ному колу осіб, але винагороду отримає той, хто досягне зазна­ченої в обіцянці мети (повідомить про місцезнаходження речі, надасть будь-яку інформацію, яка допоможе викрити зловмис­ників тощо).

Публічна обіцянка винагороди — це односторонній правочин, на підставі якого одна особа зобов'язується сплатити певну винагороду будь-якій особі за умови досягнення нею зазначе­ного в оголошенні результату.

Водночас не всі обіцянки породжують обов'язок сплатити винагороду.

Обіцянка про сплату винагороди має відповідати таким вимогам:

1) вона має бути публічною, тобто сповіщеною в засобах масової інформації або іншим чином доведеною до невизначе-ного кола осіб. Публічною вважається і обіцянка, яка звернута до певного кола осіб (наприклад, до "молодих науковців", "пра­цівників пивзаводу"). Якщо ж звернення адресовано конкрет­ним особам, воно втрачає ознаку публічності і набуває дого­вірного характеру;

267

2. обіцянка винагороди повинна мати майновий характер
   (тобто повинна обіцятися певна грошова сума, певне майно
   або певні блага майнового змісту, наприклад, путівка на 24 дні
   в санаторій "Трускавець", дві будь-які вівці з отари, яка заблу­
   кала в горах під час негоди тощо);
   
3. винагорода повинна обіцятися за вчинення правомірних
   дій;
   
4. має бути зазначено результат, якого необхідно досягнути.
   Це може бути або досягнення конкретної мети, або найкраще
   виконання певної роботи, характер якої допускає виконання її
   різними особами (знайти весільну обручку, втрачений вантаж
   чи виграти золоту медаль на Олімпіаді, встановити світовий
   рекорд в стрибках у довжину тощо);
   
5. із оголошення повинно бути зрозуміло, хто обіцяє вина­
   городу, і місце, куди необхідно надати результат;
   
6. обіцянка може бути оголошена в будь-якій формі (письмо­
   во, по телебаченню, по радіо, по Інтернету тощо). Особи, які
   бажають відгукнутися на обіцянку, можуть вимагати письмового
   підтвердження інформації;
   
7. строк досягнення результату не є обов'язковою умовою.
   Якщо він не встановлений, то оголошене завдання вважається
   чинним протягом розумного строку.
   

Так, понад 50 років існувала обіцянка одного із меценатів спла­тити винагороду особі, яка наведе докази Великої теореми Ферма. У разі виконання завдання і передання його результату, особа, яка публічно обіцяла винагороду (нагороду), зобов'язана випла­тити її. Якщо завдання стосується разової дії, винагорода виплачується особі, яка виконала завдання першою. Якщо таке завдання було виконано кількома особами одночасно, винаго­рода розподіляється між ними порівну.

Особа, яка публічно обіцяла винагороду, має право змінити завдання та умови надання винагороди. Особа, яка приступила до виконання завдання, має право вимагати відшкодування збитків, завданих їй у зв'язку із зміною завдання. Зобов'язання припиняється у разі:

1. досягнення результату і виплати винагороди;
   
2. закінчення визначеного для виконання строку;
   
3. закінчення "розумного" для виконання строку.
   

35.2. Публічна обіцянка нагороди за результатами конкурсу

Публічна обіцянка нагороди за результатами конкурсу зо­бов'язує особу, яка оголосила про виплату спеціальної винаго-

268

роди за краще виконання певної роботи, виплатити обіцяну винагороду особі, робота якої визнана достойною відповідно умов конкурсу.

Зобов'язання із конкурсу є різновидом зобов'язань, що ви­никають з публічної обіцянки винагороди.

Конкурс характеризується тим, що в ньому оголошується не виконання певної роботи взагалі, а найкраще виконання певної роботи.

Засновник, який оголосив конкурс (змагання), зобов'язу­ється сплатити обіцяну нагороду тому учаснику, який досяг найкращого результату відповідно до умов конкурсу.

Проведення конкурсу передбачає кілька етапів:

• оголошення конкурсу;
  
• подання робіт на конкурс;
  
• оцінка поданих на конкурс робіт;
  
• підбиття підсумків;
  
• сплата винагороди.
  

Засновниками конкурсу (змагання) можуть бути як фізичні так і юридичні особи (спілки письменників, журналістів, кіне­матографістів; редакції газет, журналів, мер міста, директор за­воду).

Розрізняють обов'язкові та факультативні умови конкурсу.

Обов'язкові — це ті, які повинні встановлюватися при проведенні будь-якого конкурсу. Факультативні залежать від особливостей конкурсу (проект забудови, макет скульптури, фотографія, реклама, нарис, шахова задача тощо).

Оголошення про конкурс має містити такі умови:

1) виклад завдання, тобто які вимоги пред'являються до
переможця.

Герої ОТенрі Джефф Пітере та Енді Танкер опублікували об'яву про те, що вдова з капіталом і великим маєтком бажає вдруге одружитися з небагатим, але ніжним чоловіком або зі старим і негарним, який: а) буде їй вірним і б) зможе розпорядитися її грошима.

В конкурсі взяло участь понад 5 000 бажаючих, кожен з яких посилав один долар посередницькій конторі за передачу його листа;

2. строк виконання (це може бути або конкретна дата або
   проміжок часу). Можуть бути встановлені проміжні чи по­
   передні етапи;
   
3. визначення винагороди та її розміру;
   
4. відомості про організаторів і місце проведення;
   
5. порядок підбиття підсумків і строк оголошення результатів.
   

269

Факультативні умови конкретизують завдання конкурсу і можуть містити:

• вимоги щодо оформлення робіт;
  
• склад журі;
  
• порядок і строк виплати винагороди;
  
• порядок використання творів;
  
• порядок повернення робіт тощо.
  

Конкурс може бути відкритим, коли до участі запрошуються всі бажаючі, хоча це не виключає попереднього відбору учасни­ків чи попередньої кваліфікації. До участі в закритому конкурсі організатори, як правило, запрошують учасників персонально. Організатор конкурсу має право змінити його умови. Але, змінюючи умови конкурсу чи скасовуючи його взагалі, можна порушити права осіб, які виявили бажання взяти участь у ньому. Тому чинне законодавство дозволяє змінювати умови конкурсу лише до його початку.

Якщо у зв'язку зі зміною умов конкурсу участь у ньому для особи втратила інтерес або стала неможливою, ця особа має право на відшкодування засновниками витрат, які були поне­сені нею для підготовки до участі в конкурсі.

Переможцем конкурсу є особа, яка досягла найкращого результату. Переможець має право вимагати від організатора конкурсу виконання свого зобов'язання у строки, встановлені конкурсом.

Нагорода може взагалі не присуджуватися, якщо жодна з робіт не відповідає вимогам конкурсу. Якщо в конкурсі взяло участь менше встановленої організаторами мінімальної кіль­кості учасників, він вважається таким, що не відбувся.

Цивільно-правові зобов'язання, які виникають із конкурсу, необхідно відмежовувати від конкурсних зобов'язань в трудо­вому праві. В цивільному праві конкурс — це засіб створити умови для найкращого вирішення конкретного творчого завдан­ня, певної роботи, в трудовому — підстава виникнення трудо­вих правовідносин.

35.3. Вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення

Окремим видом зобов'язань є такі недоговірні зобов'язання, що виникають із дій, які вчиняються однією особою в майнових інтересах іншої без спеціального доручення. Внаслідок вчинення таких дій виникає право вимагати від особи, в інтересах якої такі дії вчинялися, відшкодування витрат, які були понесені у зв'язку з цим.

270

Мета цього інституту — врегулювати відносини, що виника­ють при захисті однією особою інтересів іншої без спеціальних повноважень.

В житті мають місце випадки, коли одна особа без будь-яких повноважень вчиняє певні дії в інтересах іншої особи. Як правило, особа, на користь якої вчиняються такі дії, відсутня або їй невідомо про небезпеку, що виникла.

Мета дій, які вчиняються в інтересах іншої особи — захис­тити її як майнові, так і немайнові інтереси. Оскільки при вчиненні таких дій громадянин, що їх вчиняє, може понести певні матеріальні витрати, в законодавстві повинні існувати певні гарантії відшкодування таких витрат тією особою, в інте­ресах якої ці дії вчиняються.

Якщо ці дії будуть схвалені, надалі до відносин сторін засто­совується положення про відповідний договір (доручення, зберігання).

Інститут вчинення дій в інтересах іншої особи був відомий ще римському приватному праву. Водночас ні в ЦК 1922 p., ні в ЦК 1963 p. цей інститут передбачений не був, хоча потреба регулювання таких відносин була очевидною.

Відносини такого характеру були досить поширеними в роки Великої Вітчизняної війни. Так, без догляду залишалося майно гро­мадян, евакуйованих в інші райони, призваних до діючої армії, переведених разом із підприємством в іншу місцевість. В таких випадках сусіди, друзі відсутніх нерідко і без спеціального дору­чення піклувалися над майном таких осіб (сплачували квартплату, склили вікна, зберігали домашні речі тощо).

Життєвість цього інституту була доведена і в мирні часи. Так, за відсутності спадкоємців опіку над майном померлої особи здій­снювали сусіди, знайомі. Без спеціального доручення із суто това­риських міркувань у випадках снігопаду, хуртовини, раптової хвороби доглядали худобу, вчиняли грошові платежі, виконували певні роботи, спрямовані на збереженість чужого майна. Разом з цим цей цивільно-правовий інститут потребує осо­бливого правового регулювання:

• законодавець повинен сприяти розвитку етичних засад
  існування суспільства, надавати підтримку і охороняти майнові
  права та інтереси громадян, які за відсутності правових підстав
  лише в силу своє свідомості надають допомогу іншим особам;
  
• водночас необхідно встановити чіткі межі втручання в
  чужі справи, оскільки добрі наміри однієї особи можуть пере­
  творитися на зло для іншої.
  

Зобов'язання із вчинення дій в майнових інтересах іншої особи можуть виникнути за таких умов:

271

1. між учасниками правовідносин, які виникають, відсутні
   будь-які договірні відносини. Якщо між сторонами був укла­
   дений відповідний договір — доручення, зберігання, охорони,
   перевезення тощо, то відносини, які виникли між сторонами,
   регулюються нормами відповідного договору;
   
2. вчинення дій щодо відвернення небезпеки від майна:
   

а) не належить до кола службових обов'язків особи, яка ці
дії вчинила (дії пожежника, охоронця, сторожа);

б) не пов'язані із статутною діяльністю певної організації
(благодійного фонду);

в) не випливає із вимог закону (дії батьків, опікунів щодо
малолітніх дітей, недієздатних осіб);

3. дії вчиняються саме в інтересах іншої особи, тобто гро­
   мадянин, який їх вчиняє, безпосередньо не заінтересований в
   таких діях. Якщо громадянин вважає справу своєю і вчиняє
   певні діє не тому, що бажає піклуватися про чужий інтерес, а
   керуючись виключно своїми інтересами, то, відповідно, поло­
   ження цього інституту не можуть застосовуватися. Так, якщо
   співвласник виконує ремонт спільної речі, він вчиняє такі дії
   насамперед у своєму інтересі, тому правовідносини, які вини­
   кають, регулюватимуться відповідними статтями інституту
   спільної власності;
   
4. дії, які вчинялися, є правомірними, тобто вони не супе­
   речать чинним законам та підзаконним актам та не ставлять за
   мету досягнення протиправної мети. Так, скажімо, якщо особа,
   в спеку поливає сусідську плантацію маку, а потім почне вима­
   гати відшкодування витрат, зобов'язання не може виникнути,
   оскільки в законодавчому порядку приватним особам заборо­
   нено вирощувати макові плантації;
   
5. дії, які вчиняються, не суперечать фактичним намірам
   особи, в інтересах якої ці дії вчиняються. Наприклад, власник
   бажав знищити своє майно, а інша особа почала вживати
   заходів, щоб його зберегти;
   
6. особа, яка вчиняла такі дії, позбавлена можливості пові­
   домити про це заінтересовану особу і отримати від неї певні
   вказівки. Так, внаслідок дощів вода починає заливати підвал
   сусідського будинку, власник якого перебуває у закордонному
   відрядженні. Особа домовляється з робітниками, доручає їм
   викопати траншею і відводить воду від сусідського будинку.
   Виникнення такого роду зобов'язань виключається, якщо із
   заінтересованою особою є можливість звичайно зв'язатися і
   сповістити про небезпеку, яка загрожує її майну;
   

272

7. вчинювані дії за своїм характером не лише становлять
   користь для особи, а й є єдиною можливістю усунення нега­
   тивних наслідків для неї у вигляді знищення, пошкодження чи
   псування майна. Так, якщо в гуртожитку студент дізнався, що
   його сусід йде увечері на побачення з дівчиною і побіг за
   квітами, вирішив зробити приємне своєму колезі і відніс в
   термінову хімчистку його костюм, розраховуючи не лише на
   дяку, а й на повернення сплачених коштів, то цивільно-пра­
   вового зобов'язання в цьому випадку не виникає, оскільки
   корисність дій не завжди означає їх необхідність;
   
8. громадян, який вчиняє дії в інтересах іншої особи, не
   переслідує мети набути якусь вигоду для такої особи, збільши­
   ти її майно чи надати майну додаткових якісних ознак, його
   мета — вчинити такі дії, які дозволяють уникнути заподіяння
   шкоди інтересам іншої особи;
   
9. вчинення дій в інтересах іншої особи не повинно про­
   довжуватися, якщо стало відомо, що вони не схвалюються заін­
   тересованою особою;
   

10) понесені витрати мають бути виправданими. Звичайно,
якщо відвертаючи небезпеку від якоїсь речі, особа витратить
коштів значно більше, ніж вартість врятованої речі, то виникає
сумнів в необхідності вчинення таких дій. Тому в цьому ви­
падку розмір відшкодування повинен обмежуватися реальною
вартістю врятованого майна або розміром шкоди, яка була від­
вернута, а не реальними витратами.

Не можуть вважатися вчиненням дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення випадки, коли між особами існу­ють договірні відносини, і ті чи інші дії хоча і не передбачені безпосередньо договором, але повинні чи можуть вчинятися на підставі спеціальних норм закону. Так, транспортне законо­давство надає перевізнику право за певних умов реалізувати швидкопсувний вантаж, коли виникла загроза його псування; підрядник має право відмовитися від договору, якщо викорис­тання недоброякісного або непридатного матеріалу загрожує життю та здоров'ю людей чи призводить до порушення еколо­гічних чи санітарних правил тощо.

Особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, має право на відшкодування витрат неза­лежно від досягнення позитивного результату. Якщо ж при вчиненні таких дій витрати не були понесені, то відповідно, відсутні і підстави вимагати якісь кошти, оскільки сплата вина­городи за цим зобов'язанням не передбачена.

273

Отже, сторонами зобов'язання виступають:

• особа, яка вчинила дії в інтересах іншої особи (в римському
праві такого учасника називали гестор),

• особа, на користь якої такі дії вчинялися (домінує).
Для зручності скористаймося цією термінологією.
Предметом зобов'язання є дії, які вчиняє гестор в інтересах

домінуса, а зміст зобов'язання становлять права та обов'язки сторін.

Серед обов'язків гестора зазначимо такі:

а) діяти обачливо, щоб не зашкодити інтересам домінуса;

б) при першій нагоді сповістити домінуса про виконане;

в) негайно надавати звіт про виконане.

"Перша нагода" та "негайно" — поняття за своїм характером оцінювальні, зміст їх необхідно з'ясовувати, виходячи із предме­та зобов'язання, звичаїв торгівельного обігу і засад розумності та добросовісності.

Головний обов'язок домінуса — відшкодувати витрати. Якщо домінус схвалює дії гестора, до відносин застосовуються норми договору доручення.

35.4. Рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи

В житті мають місце випадки, коли людина, ризикуючи своїм здоров'ям, життям, рятує життя чи майно іншої особи. Якщо при цьому громадянину заподіяна шкода, вона підлягає відшкодуванню.

Інститут зобов'язань з відшкодування шкоди, яка виникла внаслідок рятування, почав історично складатися в нашій країні ще в 30-х роках минулого століття.

Розглядаючи справу М. і Б., які "виконуючи свій громадян­ський обов'язок і керуючись почуттям патріотизму, здійснили спро­бу врятувати соціалістичне майно і при цьому понесли збитки", суд за відсутності прямих вказівок закону, який би регулював такі відносини, виходячи із аналогії права, задовольнив позов про від­шкодування збитків.

В ЦК 2003 p. порівняно з ЦК 1963 p. розширено підстави виникнення зобов'язань, пов'язаних із рятуванням. Якщо раніше норми цього інституту регулювали лише зобов'язання, які ви­никали у зв'язку з рятуванням державного чи колективного майна, то в чинному законодавстві ці зобов'язання виникають незалежно від форми власності майна, яке рятується.

Сторонами в цих зобов'язаннях виступають:

• фізична особа (рятувальник), яка понесла майнові збитки,
отримала каліцтво чи ушкодження здоров'я, коли без відповід­
них повноважень рятувала від реальної загрози:

а) життя чи здоров'я іншої особи;

б) майно іншої особи;

• держава або фізична особа, життя чи здоров'я якої рятува­
лося, або власник (володілець) врятованого майна.

У разі смерті рятувальника стороною виступатимуть його спадкоємці.

Дії рятувальника повинні мати добровільний характер і бути спрямованими на усунення як обставин, які можуть загрожувати чужому життю здоров'ю чи майну, так і негативних наслідків події, яка вже настала.

Зобов'язання, що виникають із рятування, не поширюються на дії осіб, які здійснюють рятування життя та здоров'я фізич­них осіб, майна фізичних або юридичних осіб при виконанні своїх професійних (трудових) обов'язків наприклад, пожежники, лікарі, ветеринари, працівники органів міліції, Міністерства надзвичайних ситуацій та ін.

За об'єктом рятування зобов'язання можуть бути поділені на дві групи:

1. рятування життя та здоров'я фізичної особи;
   
2. рятування майна іншої особи.
   

Правові наслідки залежать не лише від об'єкта рятування, а й від об'єкта, якому була заподіяна шкода, тобто життя, здоров'я чи майна рятувальника. Враховуючи наведені крите­рії, можна розрізнити три групи зобов'язань, що виникають із рятування.

1. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я, смертю, чи шкода майну особи, яка без відповідних повнова­жень рятувала життя та здоров'я іншої особи від реальної заг­рози, відшкодовується державою в повному обсязі.

Обов'язок держави відшкодувати шкоду виникає за таких умов:

а) реальність небезпеки, яка виникла для життя, здоров'я
фізичної особи;

б) відсутність належних повноважень у особи, яка вчинила
дії щодо рятування;

в) спрямованість дій особи на рятування життя і здоров'я
фізичної особи чи майна;



274

275

г) наявність шкоди у рятувальника;

д) причинний зв'язок між діями громадянина щодо ряту­
вання здоров'я і життя фізичної особи чи майна і каліцтвом чи
іншим ушкодженням здоров'я рятувальника або шкодою, завда­
ною його майну.

2. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здо­
ров'я або смертю фізичної особи, яка без відповідних повно­
важень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, яке
має істотну цінність, відшкодовується державою в повному
обсязі.

В цьому випадку до наведених вище умов виникнення зо­бов'язання необхідно додати таку умову, як "істотна цінність майна, яке рятувалося".

Майно істотної цінності — категорія оцінювальна, але без­умовно, це поняття повинно охоплювати речі, які становлять історичне чи культурне надбання країни, є пам'ятками архітекту­ри, історії, існують в єдиному екземплярі. Якщо на майно, яке рятувалося, поширюється режим "майна істотної цінності", то заподіяна рятувальнику шкода відшкодовується в повному обсязі державою.

3. Шкода, завдана майну фізичної особи, яка без відповідних
повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи,
яке має істотну цінність, відшкодовується власником (володіль­
цем) цього майна з урахуванням його матеріального становища.

Обов'язок власника (володільця) майна відшкодувати шкоду, завдану громадянину при рятуванні його майна, виникає неза­лежно від наслідків рятування. Розмір відшкодування не може перевищувати вартості майна, яке рятувалося.

Якщо особа зазнала шкоди, рятуючи чуже майно, незважаючи на владні заборони компетентних органів (наприклад, знищен­ня худоби при епізоотії, епідемії), то права на відшкодування вона не набуває.

Рятувальник має право на відшкодування майнової шкоди лише у випадку, коли ним рятувалося майно, яке має "істотну цінність". Виникає питання, які правові наслідки настануть, якщо рятується майно, що не становить істотної цінності. Вва­жаємо, що в цьому випадку, керуючись аналогією закону, ря­тувальник має право вимагати відшкодування понесеної ним шкоди, посилаючись на норми інституту вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення (статті 1158— 1