Кредитування теорія І практика
| Вид материала | Документы |
- Основи банківського кредитування, 186.9kb.
- Інформація про IV міжнародну науково-практичну конференцію “Міжнародна банківська конкуренція:, 163.63kb.
- Формат опису модуля, 32.75kb.
- Кудлак Віталій Ярославович удк 330. 82 (477) теорія та практика ринкового реформування, 344.63kb.
- Навчальна програма для студентів магістратури історичного факультету за спеціальностями, 139.4kb.
- Теорія І практика підготовки фахівців сфери туризму в країнах-членах вто: Дис д-ра, 78.2kb.
- Розділ кредитування підприємств, 652.72kb.
- План Вступ розділ І іпотечний банк як один з основних інститутів системи іпотечного, 1514.59kb.
- Договір №, 84.69kb.
- Зміст Дошкільна освіта, 9436.37kb.
6.3. Іпотечне кредитування житлового будівництва
У сучасних умовах в Україні нагальним завданням стає організація житлового будівництва (особливо індивідуального) під іпотечний кредит із заставою майбутнього житла. Досить цікавим у цьому плані є організація 1995 р. на основі спільного проекту холдингової компанії "Київміськбуд" і комерційного банку "Аркада" іпотечного кредитування житлового будівництва у Києві. У розвинутих країнах світу іпотеці належить, як правило, більша частка у структурі ціни житла при його купівлі у власність. Необхідно запровадити в усіх регіонах України практику будівництва житла, особливо приватного, іпотечними позиками.
Понад два мільйони українських громадян, які мають право на отримання квартир, стоять сьогодні в черзі на житло. Саме вони можуть вже найближчими роками стати основою підвищення платоспроможного попиту на довгострокові житлові позики.
Досвід ряду розвинутих країн світу вказує на важливе значення іпотечного кредиту для виходу країни з економічної кризи. Добре відомо, що новий курс президента Рузвельта в 30-х роках XX ст. у США розпочався з розвитку кредитування будинковласників (житлової іпотеки). В Україні іпотечне кредитування в житловому секторі економіки також може стати вагомим чинником активізації загального інвестиційного процесу.
Позика під заставу житла поєднує в собі елементи споживчого та іпотечного кредитування. Ця обставина ускладнює зміст іпотеки, а також й саму процедуру надання іпотечного кредиту на житлове будівництво. Часто-густо такі позики є невигідними для банківських установ через високу вартість процедури іпотечного кредитування.
Деякі російські банки (наприклад, Іпотечний акціонерний банк в Москві) мають досвід використання такого цікавого банківського кредиту, як "сімейні житлові накопичувальні рахунки". Відкриваючи рахунок у банку, клієнт зобов'язується протягом одного року нагромадити на ньому суму, яка дорівнює 30% від вартості житла, що буде придбане. Після закінчення строку такого накопичення банк надає клієнту довгостроковий житловий кредит.
Зрозуміло, що успішне здійснення іпотечного кредитування житлового будівництва можливе лише за умови достатньо високого і стабільного рівня доходів населення. На жаль, нині позики, що надаються банками на придбання житла, доступні лише обмеженому колу громадян. Завдання полягає в тому, щоб на основі мобілізації фінансових ресурсів суттєво здешевити іпотечний кредит.
Важливо знижувати рівень відсоткової ставки за іпотечним кредитом на житлове будівництво. Це відповідатиме змісту іпотеки як довгострокової позики і закономірностям розвитку іпотечного кредитування у країнах з розвинутою ринковою економікою. Так, у Німеччині ставка за іпотечними позиками у 1968—1996 pp. коливалася у межах 7—10 відсотків річних. У США іпотечний кредит надається на строк до ЗО років під 3—5 відсотків річних.
У наших умовах житло е надійним, ліквідним і достатньо стабільним у ціні протягом всього періоду проведення іпотечної кредитної операції видом забезпечення. Зрозуміло, що надзвичайно важливим для функціонування іпотеки було б проведення страхування заставленого нерухомого майна.
Іпотечний кредит на житлове будівництво може надаватися не тільки грошима, але й бути товарним, тобто надаватися будівельними матеріалами.
Іпотека як вид кредитування житлового будівництва передбачає запровадження комплексу законодавчих і нормативних актів, які мають забезпечити системне правове регулювання кредитних відносин, що виникають у цих випадках. Нормативно-законодавче забезпечення іпотечного кредитування в Україні стане можливим на основі прийняття нових Цивільного і Житлового кодексів, нової редакції Земельного кодексу.
В Україні іпотечне кредитування житлового будівництва може успішно функціонувати лише за умови державної підтримки. Йдеться, насамперед, про державні гарантії іпотечних зобов'язань, фінансові компенсації іпотечним банкам частини плати за користування позикою тощо. Державна підтримка іпотечного кредитування робитиме позику більш доступною для широких верств населення, навіть з невисокими доходами.
Іпотечний кредит у перспективі може стати надійним засобом залучення внутрішніх інвестицій для зведення житла в масових обсягах у містах і селах України. Вкладення коштів у нерухомість завжди було і є одним із самих надійних шляхів не тільки їх збереження, але й примноження. Іпотечне кредитування житлового будівництва представлятиме безумовний інтерес для потенційних інвесторів.
Упровадження в Україні іпотечного кредитування житлового будівництва є вкрай важливим як в економічному, так і в соціальному плані.
6.4. Перспективи розвитку іпотечного кредиту в Україні
Іпотечне кредитування має стати невід'ємним елементом ринкової економіки, що формується в Україні, і сприяти економічному і соціальному розвиткові нашої держави. З жовтня 1992 р. набрав чинності Закон України "Про заставу" в якому, зокрема, регламентується низка питань щодо іпотеки. Однак вітчизняна законодавча база іпотечного кредиту поки що є явно недосконалою. Немає окремого закону про приватну власність на землю, який повинен стати головним законодавчим актом для стабільного функціонування іпотеки.
Безумовно, центральною проблемою розвитку іпотечного кредиту в Україні є нестача (обмеженість) вільних фінансових ресурсів і пошук інвесторів. Нагромадження грошових коштів невіддільне від формування вторинного ринку іпотечних кредитів. Спеціалізовані іпотечні компанії, придбавши кредити в банку, поширюватимуть закладні іпотечні облігації та інші цінні папери, забезпечені іпотечними позиками. В Україні назріло питання про створення загальнонаціональної системи іпотечного кредитування, яка б включала первинний і вторинний ринки іпотечних кредитів. Для подальшого розвитку іпотечного кредитування необхідне прийняття закону "Про іпотеку". Важливе значення має удосконалення методики грошової оцінки земельних ділянок, яка в Україні проводиться Державним комітетом по земельних ресурсах.
Переходу до цивілізованих форм іпотечного кредитування і масового поширення іпотеки сприятиме створення в Україні повноцінної законодавчої і нормативної бази. До чинників, які негативно впливають на розвиток іпотеки, слід віднести загальну нестабільність економіки, низький рівень доходів у більшості населення порівняно з вартістю нерухомості, недовіру людей до діяльності банківських і фінансових установ, недостатню участь держави у стимулюванні іпотечного кредиту та ін.
Іпотечне кредитування має відігравати важливу стимулю-вальну роль у сільському господарстві й житловому будівництві, допомагаючи сільськогосподарським виробникам отримати землю, а населенню — житло. Іпотечні кредити сприяють розвиткові сільськогосподарських підприємств, вони спрямовуються на проведення агрохімічних заходів, купівлю техніки, матеріалів і насіння тощо.
У сучасних західних країнах іпотечні банки здійснюють також кредитування будівництва суден і портового господарства. Важливе значення, з погляду стимулювання розвитку національної економіки, має іпотечне кредитування промислових підприємств. За рахунок іпотечного кредиту підприємства можуть проводити оновлення свого виробничого потенціалу (основних фондів).
В Україні важливе значення має формування регіональних ринків іпотек і їх поступова інтеграція в єдиний цілісний загальнодержавний ринок.
В основних напрямах земельної реформи в Україні на 2001—2005 pp. (схвалено Указом Президента України від 30.05.2001 р.) передбачено комплекс заходів з розвитку кредитування під заставу землі, в тому числі іпотечного кредитування. Серед них — розроблення механізму, який гарантуватиме іпотечному заставодержателю у разі невиконання забезпеченого іпотекою зобов'язання одержання задоволення з вартості заставленої земельної ділянки; розроблення заходів щодо захисту прав заставодавців; використання іпотеки для забезпечення зобов'язань за договорами купівлі-продажу земельних ділянок; підготовка та перепідготовка фахівців з іпотечного кредитування.
У сучасних умовах розвиток іпотечного кредитування стає в Україні надзвичайно важливим і гострим завданням подальшого здійснення кредитно-банківської реформи. Іпотечний кредит є важливим самостійним інститутом ринкової економіки; одночасно він сприяє виникненню і розвиткові інших складових ринкової інфраструктури.
Розділ 7 ЛІЗИНГ
Важливою складовою кредитних відносин є лізинг (від англ, to lease — наймати, брати в оренду). У світі лізингова діяльність досить поширена: діє Оттавська конвенція 1988 р. про міжнародний фінансовий лізинг, створена Європейська асоціація лізингових компаній, в яку входить 23 національні асоціації. Довготермінова оренда засобів праці, машин, обладнання, споруд виробничого призначення тощо є вигідною як для орендодавця, так і орендаря.
Лізинг є необхідною складовою ринкової економіки. Це — одна з найперспективніших форм кредитування в Україні, здатна забезпечити нові технологічні передумови для виходу нашої економіки з кризи.
7.1. Економічна природа лізингового кредиту
Лізинговий кредит — це кредитні відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди. Лізинг є специфічною формою майнового, тобто товарного кредиту. Його специфіка полягає у тісному взаємозв'язку і переплетенні кредитних, фінансових та орендних відносин. Правові та економічні засади здійснення лізингової діяльності визначені в Законі України "Про лізинг" (від 16 грудня 1997 p.).
Лізинг — це довгострокова оренда машин, обладнання, промислових товарів інвестиційного призначення, куплених орендодавцем для орендаря для їх виробничого використання, при збереженні права власності на них за орендодавцем на весь термін договору оренди.
З точки зору змісту кредитних відносин, лізинг можна розглядати як різновид довгострокового кредиту, який надається в натуральній формі і погашається позичальником у розстрочку. В західних країнах лізинг виник у 40—50-х роках XX ст. через виробничу вигідність надання в оренду на тривалий строк основного капіталу внаслідок застосування фінансових систем прискореної амортизації. Лізинг дає змогу товаровиробникам отримувати необхідне виробниче обладнання без значних витрат капіталу, а також уникати втрат, пов'язаних з прискореним спрацюванням обладнання.
Об'єктом (предметом) лізингу є будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесене до основних фондів: машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, будинки, споруди, системи телекомунікацій тощо, не заборонене законодавством до вільного обігу на ринку.
Суб'єктами, лізингу, як правило, є три особи:
1) постачальник або продавець предмету лізингу — підприємство, організація та інші суб'єкти господарювання, які здійснюють виробництво і реалізацію машин і обладнання;
2) лізингодавець — суб'єкт господарювання, який передає в користування об'єкти лізингу за договором лізингу; лізинго-давцями можуть бути банківські або небанківські фінансові установи (лізингові компанії);
3) лізингоодержувач (користувач) — суб'єкт господарювання, який одержує в користування об'єкти лізингу у встановлених лізинговим договором межах; лізингоодержувач вступає у відносини з лізингодавцем щодо оренди об'єктів лізингу.
Сутність лізингу полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержува-чу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним У власність за дорученням і погодженням з лізингоодержу-вачем у відповідного продавця майна за умови сплати лізин-гоодержувачем періодичних лізингових платежів. За своєю економічною природою лізинг має двоїсту форму. З одного боку, лізинг відповідає сутності кредитних відносин і є кредитною операцією (має місце передача майна у користування на умовах строковості, повернення і платності); а з другого боку, оскільки кредитор і позичальник працюють не з грошовим капіталом, а з продуктивним, лізинг є подібним до однієї з форм інвестиційного фінансування.
Комерційний банк може бути або прямим учасником лізингової угоди безпосередньо як лізингодавець, або непрямим учасником як кредитор лізингової компанії чи гарант угоди за лізингом. Типова схема лізингової операції така: банк (непрямий суб'єкт) надає лізинговій компанії позику на придбання певного виробничого майна; лізингова компанія (або банк як прямий суб'єкт) на прохання клієнта придбає відповідне виробниче майно; постачальник або продавець, отримавши гроші, передає майно в розпорядження лізингоодержува-ча; відповідно до лізингової угоди лізингоодержувач періодично вносить на рахунок лізингової фірми лізингові платежі; лізингова фірма погашає позику комерційному банку. Лізингові платежі за своєю величиною і структурою складаються з двох частин: 1) вартості майна і 2) комісійної винагороди за лізингові послуги, що дорівнює відсотку за кредит. Як правило, відсоткова плата за лізинг нижча від банківського позичкового відсотка, тому клієнту вигідніше користуватися лізингом, ніж брати позику для купівлі обладнання.
Отже, лізинг є комерційною угодою, що заснована на оренді товарів тривалого користування виробничого призначення. Це — одна з форм інвестицій в основний капітал за посередництвом лізингової компанії (лізингодавця), який купує для товаровиробника (лізингоодержувача) майно і надає йому в оренду з метою виробничого використання. Таким чином, лізингодавець фактично кредитує лізингоодержувача: кредитором є лізингодавець, позичальником — лізингоодержувач.
Лізинг — вигідна фінансова і кредитна форма проведення технічного переозброєння і реконструкції виробництва. Залучення новітніх машин і обладнання та іншої техніки на умовах оренди вимагає менше грошових коштів, ніж їх купівля. Важливо й те, що платежі за лізингом включаються у собівартість продукції і не підлягають оподаткуванню (адже вони є орендною платою). У багатьох країнах законодавче встановлені пільги для лізингових операцій (так, прискорена амортизація предметів лізингу дозволяє суттєво знизити прибуток, що оподатковується).
Особливістю відносин власності при лізингові є те, що право власності на товар зберігається за лізингодавцем (кредитором), а лізингоодержувач отримує предмет лізингу лише в тимчасове користування. Після закінчення терміну лізингової угоди можливий викуп орендованого майна лізингоодер-жувачем за залишковою вартістю. Якщо цього не відбувається, сторони можуть продовжити лізинговий договір або лізингоодержувач повертає майно власникові (лізингодавцю).
З економічної точки зору, лізинг — це, по суті, цільовий кредит, що надається на купівлю виробничого обладнання. Строки і розміри цього кредиту визначаються особливостями фінансового руху амортизаційних відрахувань з вартості даного обладнання.
Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій (ступеня окупності), лізинг може бути двох видів — фінансовий та оперативний.
Фінансовий лізинг (financial lease) — це угода, що передбачає протягом періоду своєї дії виплату лізингових платежів, які покривають повну вартість амортизації обладнання або більшу його частину, додаткові витрати і прибуток орендодавця.
В українському законодавстві під фінансовим лізингом розуміється договір лізингу, за яким лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладання договору. Цими межами визначається й сума відшкодування вартості лізингових платежів за період дії договору фінансового лізингу.
Отже, якщо в українському законодавстві для фінансового лізингу встановлена межа — не менше строку, за який амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, то в міжнародній практиці при фінансовому лізингу лізингоодержувач за час дії лізингової угоди виплачує лізингодавцю всю величину амортизації орендованого майна. Саме фінансовий лізинг найбільшою мірою виражає сутність кредитних відносин.
Фактично у випадку фінансового лізингу має місце довгострокове кредитування покупки. Лізингова угода характеризується при цьому тривалим терміном, що наближується до терміну окупності предмета лізингу та амортизації всієї або більшої частини його вартості. Основне місце на ринку фінансового лізингу посідають банки.
Оперативний лізинг (operating lease) — це договір лізингу, який укладається на термін, менший за період амортизації орендованого майна. Для оперативного лізингу характерне часткове відшкодування вартості майна, що здається в лізинг (термін амортизації довший за термін договору). Витрати лізингодавця, які пов'язані з придбанням і утриманням предмету лізингу, не покриваються тут орендними платежами протягом одного лізингового контракту. В Законі України "Про лізинг" строк оперативного лізингу встановлений як менший строку, за який амортизується 90 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладання договору. Оперативний лізинг більшою мірою відображає зміст орендних відносин.
Виділяють також:
— зворотний лізинг — це договір лізингу, який передбачає придбання лізингодавцем майна у виробника (постачальника) і передачу цього майна йому ж у лізинг; такий, здавалося б, незвичний вид лізингу використовується виробниками обладнання (постачальниками) з метою поліпшення свого фінансового становища;
— пайовий лізинг — це здійснення лізингу на основі укладання багатостороннього договору та залучення до угоди кількох кредиторів, які беруть участь у лізинговій операції, інвестуючи свої кошти;
— міжнародний лізинг — це лізинг, що здійснюється суб'єктами господарювання, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі, якщо майно чи платежі перетинають державні кордони.
7.2. Народногосподарське значення лізингу
Лізинг виник внаслідок прискорення науково-технологічного прогресу і необхідності якісного оновлення матеріально-технічної бази процесу виробництва. Початок лізингових операцій в сучасному розумінні їх змісту відносять до 1877 p., коли американська компанія "Белл Телефон К°" прийняла рішення не продавати свої телефонні апарати, а здавати їх в оренду. Це сприяло значному розширенню обсягів реалізації виробленої продукції і виробничого використання телефонної техніки. Перша спеціалізована лізингова фірма "Юнайтед Стейтс лізинг корпорейшн" була створена у 1952 р. у Сан-Франциско (США).
Народногосподарське значення лізингу полягає в тому, що він є особливою фінансово-кредитною формою розвитку технологічного базису виробничого процесу. Лізинг дозволяє проводити якісне технічне переозброєння виробництва в умовах дефіциту капіталу у товаровиробників, що особливо важливо за умов кризової економіки. Лізингоодержувач — підприємство (фірма) має можливість користуватися новими високопродуктивними машинами і обладнанням без залучення на ці цілі власних або позичених коштів відповідно до ціни (вартості) даної техніки.
З метою стимулювання технологічного прогресу в сфері виробництва держава надає значні пільги при оподаткуванні лізингових операцій. У ряді країн лізинг набув розвитку (наприклад, у Великобританії з 1970 р.) лише після введення відповідних податкових пільг.
Якщо підприємство закуповує необхідне йому обладнання на основі власних коштів і банківських кредитів, то ця купівля фінансується за рахунок прибутку після його оподаткування у встановленому законодавством порядку; крім того, сплачується податок на додану вартість із ціни (вартості) купівлі-продажу. Інший механізм фінансування виробничих інвестицій використовується при лізингу. Орендні платежі при лізинговій операції входять у собівартість продукції, яку випускає лізингоодержувач. Кошти, що витрачаються як на лізингові платежі, так і на викуп орендованого обладнання, формуються з прибутку підприємства до його оподаткування.
Особливо важлива лізингова форма залучення у виробничий процес необхідного обладнання для малого і середнього бізнесу. Це — комп'ютери, конторське, медичне і поліграфічне обладнання, крани, автонавантажувачі, складські приміщення, вантажні автомобілі, морські судна, літаки та багато іншого. Для того, щоб організувати виробництво, дрібним і середнім підприємцям не обов'язково мати власне майно і обладнання, достатньо взяти їх в оренду за лізинговою угодою. Суборенда за лізингом, як правило, заборонена.
Для товаровиробників вигідним є й порядок здійснення платежів за лізинг. Найоптимальнішим варіантом вважається механізм внесення лізингових платежів з виручки від продажу виробленої на орендованому обладнанні продукції. Лізингові платежі фіксовані, що полегшує контроль над витратами виробництва і сприяє розробці і реалізації підприємством ефективної цінової політики. Платежі за лізингом можуть приймати не тільки грошову форму, але й погашатися частково або повністю виробленими товарами.
Лізинг змінює систему матеріально-технічного забезпечення виробництва, виступаючи прогресивним методом управління матеріальними ресурсами. Через лізинг товаровиробникам відкривається доступ до сучасної передової техніки і технології, як правило, особливо дорогої і з швидким моральним старінням.
Вигідним є використання лізингу в галузях з сезонним ритмом господарської діяльності, особливо в аграрно-промисловому комплексі. У загальному плані вигоди лізингу, як і за будь-якою іншою формою кредиту, полягають у можливості негайно використовувати товар при його оплаті через довший період.
Лізинг є досить вигідною фінансовою операцією й для лізин-годавця (банку, лізингової компанії). Йдеться про використання нового виду прибуткової операції, розширення кола клієнтів, зниження ризику втрат у зв'язку з неплатоспроможністю лізингоодержувача, отримання додаткових доходів тощо.
Лізинг набув поширення в західних країнах. Лізингова діяльність стала сферою прибуткового промислового і банківського бізнесу. Це — один із найефективніших сучасних фінансових інструментів розширення інвестиційної діяльності. В Україні поки що лізинг застосовується в незначних масштабах. Вітчизняні комерційні банки, по суті, не беруть участі у лізинговому кредитуванні.
Вузькоспеціалізовані лізингові компанії, які проводять лізингові операції з одним видом товару або з товарами одної групи стандартних видів, як правило, самі здійснюють технічне обслуговування обладнання і підтримують його в нормальному експлуатаційному стані. Лізингові компанії в зарубіжних країнах є найчастіше філіалами або дочірніми компаніями великих промислових і торговельних фірм, банків і страхових компаній.
В розвинутій ринковій економіці в процесі лізингової діяльності задіяні значні фінансові ресурси, тому комерційні банки, як правило, не можуть залишити лізинг поза сферою своєї уваги. Розвиток лізингового бізнесу вимагає первинної мобілізації грошового банківського капіталу для купівлі обладнання з метою його подальшого використання за лізингом. Конкуренція на фінансовому ринку спонукає банки до активного розширення лізингового кредиту. Запроваджуючи лізингові операції, комерційні банки отримують можливість підвищувати ефективність роботи з клієнтами. Банки навіть приймають на себе зобов'язання власника, включаючи відповідальність за збереження майна, внесення страхових платежів, сплату податку на майно та ін. Перевагою лізингового кредиту для банку є достатньо високий рівень його прибутковості. Разом із цим лізингова операція відноситься до господарських операцій з високим ступенем ризику. Тому банк має постійно враховувати ймовірність високого ризику у виборі конкретних напрямків лізингової діяльності.
Недоліки лізингового кредиту пов'язані, насамперед, з досить складною організацією лізингових операцій, значними фінансовими витратами на підготовку і реалізацію лізингових угод (особливо за відсутності відповідних податкових пільг). Для товаровиробників вигідність проведення лізингової кредитної операції потребує детального вивчення, адже можливо, що доцільнішим, з фінансової точки зору, є використання інших форм кредитування (комерційного кредиту або банківської позики).
Лізингова операція, крім чисто лізингу, включає й інші послуги, які можуть бути надані лізингоодержувачу. До них відносяться: технічні послуги, наприклад, транспортування об'єкта лізингу до місця його використання клієнтом, монтаж і наладка обладнання, технічне обслуговування і поточний ремонт обладнання; консультаційні послуги, наприклад, з питань оформлення угоди, оподаткування тощо.
7.3. Механізм лізингового кредитування
Механізм лізингового кредиту включає в себе чотири основні етапи, що випливають з типової схеми лізингової операції (див. підрозділ 7.1): 1) звернення лізингоодержувача до лізингодавця з проханням придбати потрібне йому обладнання у постачальника, аби потім надати його в оренду; 2) купівля лізингодавцем даного обладнання у постачальника; 3) передача лізингодавцем придбаного обладнання у тимчасове користування лізингоодержувачу за певну плату; 4) припинення (закриття) лізингової угоди. В основі виділення етапів механізму лізингової операції покладена оцінка лізингу як виду підприємницької діяльності, спрямованої на інвестування тимчасово вільних або залучених фінансових коштів у майно, яке передається за договором фізичним та юридичним особам у виробниче користування на певний строк.
На першому етапі лізингової операції майбутній лізин-гоодержувач готує офіційну заявку — запит лізингодавцю (лізинговій компанії). У цій заявці мають міститися дані про предмет лізингу, передбачуваний строк лізингу, пропозиції щодо орендної плати та інша інформація. До заявки до даються бізнес-план, розрахунки окупності, баланс підприємства, доручення на проведення переговорів з постачальником, банківська гарантія.
Лізингодавець проводить експертизу отриманих документів, оцінює спроможність підприємства-лізингоодержувача своєчасно здійснювати лізингові платежі. У разі позитивного рішення щодо лізингової угоди, лізингодавець починає готувати договір з клієнтом-лізингоодержувачем. Лізингодавець направляє потенційному лізингоодержувачу умови договору, лізингові ставки, графік платежів, а також потверджує постачальникові-продавцю готовність оплатити обладнання, замовлене лізингоодержувачем.
Лізингоодержувач знайомиться з умовами договору і підписує його. Після цього лізингодавець направляє постачальникові замовлення-наряд на поставку продукції, який містить такі основні положення: доручення лізингодавця, що видає замовлення, підприємству-виконавцю виготовити певне обладнання для передачі його в лізинг; узгодження загальної кількості обладнання, що виготовлятиметься; встановлення строку виготовлення і загальної вартості обладнання. До замовлення-наряду, як правило, додаються технічні завдання (вимоги) та інші документи, що визначають умови виконання робіт.
На другому етапі лізингової операції замовник-лізинго-давець укладає з постачальником-продавцем договір, який регламентує умови оплати і поставки предмета лізингу. Договір купівлі-продажу майна, що передається в лізинг, включає такі розділи: найменування і кількість продукції, що поставляється (зобов'язання постачальника виготовити і поставити обладнання та зобов'язання замовника прийняти та оплатити його в кількості і строки згідно з узгодженим графіком); якість і комплектність продукції (відповідність продукції визначеним технічним умовам); ціна і сума договору (оплата продукції за договірною ціною); порядок відвантаження (вид транспорту, вантажна швидкість, мінімальна норма відвантаження); тара і пакування; порядок розрахунків; строк дії договору; додаткові умови. Зазначене у специфікації договору обладнання лізингодавець має купляти з виключною метою передачі його лізингоодержувачу в рамках угоди про лізинг.
На третьому етапі лізингової операції лізингоодержувач приймає обладнання і після його монтажу і введення в експлуатацію підписує разом із постачальником і лізингодав-цем акт (протокол) прийняття обладнання в експлуатацію. Цей акт засвідчує готовність до експлуатації прийнятого лізингоодержувачем обладнання. В акті прийняття обладнання в експлуатацію документально засвідчується відповідність якості й комплектності прийнятого в лізинг майна умовам, передбаченим у договорі купівлі-продажу з постачальником і відсутність у лізингоодержувача будь-яких претензій з питань, які є приводом для повної або часткової відмови від акцепту платіжних документів.
Одночасно з підписанням акта прийняття вступає в дію основний юридичний документ щодо лізингового кредиту — лізингова угода, або договір про лізинг. Залежно від умов лізингової операції використовуються різні типові форми цього договору: договір фінансового лізингу, договір разового (оперативного) лізингу, договір лізингу з правом викупу, лізингова угода (договір) банку з підприємством, договір міжнародного лізингу тощо. Як правило, договір про лізинг включає такі основні положення: найменування сторін, об'єкт лізингу (склад і вартість майна), умови та строки його поставки; строк на який укладається договір лізингу; розмір і графік сплати лізингових платежів, умови їх перегляду; умови переоцінки вартості об'єкта лізингу; умови повернення об'єкта лізингу в разі банкрутства лізингоодержувача; умови страхування об'єкта лізингу; умови експлуатації та технічного обслуговування, модернізації об'єкта лізингу та надання інформації щодо його технічного стану; умови реєстрації об'єкта лізингу; умови повернення об'єкта лізингу чи його викупу по закінченні дії договору; умови довгострокового розірвання договору лізингу; умови надання відомостей про фінансовий стан лізингоодержувача; відповідальність сторін; дата і місце укладання договору. За згодою сторін у договорі лізингу можуть бути передбачені й інші умови.
Протягом строку дії лізингової угоди лізингоодержувач за свій рахунок і на свій ризик здійснює експлуатацію об'єкта лізингу відповідно до вимог підприємства-виробника щодо його установки та експлуатації; забезпечує охорону об'єкта лізингу, проводить його регулярний профілактичний ремонт, здійснює відповідне технічне обслуговування.
Лізингоодержувач за користування об'єктом лізингу вносить періодичні лізингові платежі. В Україні лізингові платежі включають: суму, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості об'єкта лізингу, що амортизується за строк, за який вноситься лізинговий платіж; суму, що сплачується лізингодавцю як відсоток за залучений кредит для придбання майна за договором лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; відшкодування страхових платежів за договором страхування об'єкта лізингу, якщо об'єкт застрахований лізингодавцем; інші витрати лізинго-давця, передбачені договором лізингу. Лізингові платежі відповідно до законодавства України відносяться на валові витрати виробництва та обігу лізингоодержувача.
На четвертому етапі реалізації лізингової операції лізингоодержувач і лізингодавець виконують обов'язки, пов'язані з поверненням обладнання. По закінченні строку дії договору лізингу лізингоодержувач позбавляється права використовувати обладнання. Він повертає обладнання лізингодавцю, або поновлює лізинговий договір, або придбає орендоване обладнання у власність. Пропозиції лізингоодержувача про набуття майна, його повернення або продовження договору мають бути представлені лізингодавцю не пізніше як за 1,5 місяця до завершення строку лізингу. Якщо лізингоодержувач не заявляє про бажання придбати майно або продовжити договір, він повинен повернути майно лізингодавцю за вказаною ним адресою не пізніше як за 15 днів після закінчення терміну лізингу.
Лізингодавець контролює повернення об'єкта лізингу в належному робочому стані. Витрати, пов'язані з поверненням обладнання, несе лізингоодержувач. До тих пір, поки лізингодавець не буде фактично відновлений у володінні майном, лізингоодержувач продовжує вносити плату і нести відповідальність за об'єкт лізингу. Якщо лізингоодержувач вніс якісь зміни (модифікації) в обладнання, він зобов'язаний на вимогу лізингодавця і за свій рахунок відновити первинний стан цього обладнання. Якщо лізингоодержувач не повертає обладнання по закінченні терміну оренди або із закриттям угоди, з нього відшкодовується пеня у відсотках від залишкової вартості обладнання за кожний день прострочення до повного повернення обладнання лізингодавцю.
7.4. Лізинговий кредит в Україні
Вигоди від використання лізингу очевидні, тому поширення лізингової діяльності в українській економіці є важливим і необхідним. У сучасних умовах в Україні слід створити сприятливе економічне і психологічне середовище для розвитку лізингового кредиту, сформувати стабільний ринок лізингових послуг.
Відносини між суб'єктами лізингу регулюються Законом України "Про лізинг", іншими нормативно-правовими актами держави та укладеними відповідно до них договорами лізингу. Вже функціонує ряд лізингових компаній, більша частина з яких об'єднана у Всеукраїнську асоціацію лізингу "Укрлізинг".
Договір лізингу укладається в Україні у формі тристоронньої угоди за участю лізингодавця, лізингоодержувача, продавця об'єкта лізингу або двосторонньої угоди між лізинго-давцем і лізингоодержувачем. Договір лізингу має бути укладений у письмовій формі та відповідати вимогам законодавства України.
Економічною передумовою широкого розвитку лізингу є запровадження таких норм амортизаційних відрахувань, які передбачають прискорену амортизацію основних фондів з метою більш швидкого оновлення їх. За таких умов значно зростає прибутковість проведення лізингових операцій — закупівлі обладнання для здачі в оренду. Найпростішою формою лізингу є прокат обладнання на короткостроковий період.
Значні перспективи має використання вітчизняними підприємствами лізингу в сфері міжнародної торгівлі, що дозволяє фінансувати поставки сучасного обладнання в нашу країну. За допомогою міжнародних лізингових компаній кожне підприємство дістає змогу придбати в оренду потрібне йому обладнання з-за кордону.
В інвестиційних проектах в умовах української економіки важливо застосовувати змішані варіанти фінансування, тобто збалансовану фінансово-кредитну систему інвестування з включенням до неї лізингу як однієї із складових. Лізинг дає можливість зекономити кошти на початкових стадіях реалізації інвестиційних проектів.
В Україні перспективним є проведення лізингових операцій у сільському господарстві. Постановою Кабінету Міністрів України № 1031 від 18 вересня 1997 р. створено державний лізинговий фонд для технічного переоснащення вітчизняного сільського господарства. Мета його — поліпшення матеріально-технічного та сервісного забезпечення сільськогосподарського виробництва.
Кошти державного лізингового фонду мають використовуватися на придбання вітчизняної сільськогосподарської техніки на засадах платності (до 50 відсотків облікової ставки Національного банку, що діє на момент укладання угоди) та зворотності (не пізніше 5 років) згідно з укладеними договорами. Міністерство агропромислового комплексу (сільського господарства і продовольства) разом із Міністерством промислової політики щорічно мають затверджувати відповідно до вимог товаровиробників баланс потреби виробництва вітчизняної та закупівлі імпортної техніки і доводити вітчизняним заводам - - виготовлювачам сільськогосподарської техніки обсяги її закупівлі для сільськогосподарських товаровиробників.
У 2001 р. на базі державного лізингового підприємства "Украгролізинг" було утворено відкрите акціонерне товариство Національна акціонерна компанія "Украгролізинг".
Підвищення попиту на технічні засоби виробництва сприятиме збільшенню обсягів угод, здійснюваних лізинговими компаніями.
Лізинговий кредит вигідний для українських товаровиробників як зручне джерело фінансування, засіб економії коштів, метод зменшення ступеня інвестиційного ризику та інструмент технічного оновлення виробництва. Лізинг можна розглядати як одну із найперспективніших форм виробничого інвестування, здатну суттєво пожвавити процес технологічного оновлення виробництва в Україні.
Розділ 8 МІЖНАРОДНИЙ КРЕДИТ
Розвиток міжнародних економічних відносин передбачає як необхідну передумову наявність міжнародного кредиту і можливість здійснення міжнародних кредитних операцій. Кредитні відносини у світовій економіці виконують низку важливих функцій. Вони обслуговують зовнішньоекономічну діяльність економічних агентів, стимулюють зовнішню торгівлю, створюють сприятливі умови для іноземних інвестицій тощо. Залучення іноземних кредитів в економіку України має важливе значення для виходу вітчизняного народного господарства з кризового стану.
8.1. Кредит у міжнародних економічних відносинах
Міжнародний кредит — це рух позичкового капіталу в сфері міжнародних економічних відносин. Міжнародний кредит означає кредитні відносини між державами, банками і підприємствами (фірмами) різних країн. В основі міжнародного кредиту — передача грошових (валютних) чи товарних ресурсів з однієї країни в іншу країну на засадах принципів кредитування. Необхідність використання міжнародного кредиту визначається потребами поглиблення міжнародного поділу праці і розвитку світогосподарських зв'язків.
Суб'єктами міжнародного кредиту є державні структури, банки, міжнародні та регіональні валютно-кредитні організації, підприємства (фірми) та інші юридичні особи, окремі громадяни, кредиторами і позичальниками — представники різних країн. Залежно від суб'єктів міжнародних кредитних відносин виділяють: кредит між підприємствами (фірмами) різних країн; банківський кредит у міжнародній торгівлі; міждержавні (урядові) кредити; кредити міжнародних і валютно-фінансових організацій.
Міжнародний кредит у сучасних умовах обслуговує широке коло світогосподарських зв'язків: міжнародну торгівлю, інвестиційні процеси, регулювання платіжних балансів і зовнішнього боргу різних країн тощо.
Серед міжнародних кредитних організацій центральне місце посідають Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк, Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР). Коли МВФ розпочинав свою діяльність (березень 1947 р.) у його складі було тільки 39 держав; сьогодні їх вже близько 180. Датою входження України до складу МВФ вважається З вересня 1992 р. Одночасно з МВФ було засновано Світовий банк (традиційна назва — Міжнародний банк реконструкції і розвитку). Діяльність Світового банку безпосередньо зв'язана з міжнародним кредитом — наданням довгострокових позик країнам-учасницям для сприяння розвиткові їхньої економіки. Членами Світового банку можуть бути тільки країни, що вступили до МВФ. ЄБРР створено в 1991 р. з метою допомогти країнам Центральної і Східної Європи перейти від централізовано-планової економіки до ринкової.
Міжнародний кредит за своїм характером поділяється на грошовий і товарний. При наданні позик у грошовій формі об'єктом позики виступають міжнародні платіжні засоби, вільно конвертовані національні валюти. Товарна форма міжнародного кредиту зв'язана з комерційним, або фірмовим кредитом -- товари надаються підприємствами (фірмами) різних країн з відстрочкою платежу.
Можна вважати, що існують три основні види міжнародного кредиту:
1) державний кредит, що надається на двосторонній і багатосторонній основі, включаючи позики міжнародних організацій;
2) банківський кредит, пов'язаний з кредитними відносинами між банками різних країн;
3) комерційний кредит, що безпосередньо обслуговує зовнішню торгівлю та послуги підприємств (фірм).
Із формуванням міжнародних ринків капіталів пов'язано перетворення найбільших національних банків провідних країн світу в транснаціональні банківські компанії, утворення постійних банківських консорціумів або синдикатів. В основі відсоткової ставки, яку сплачують за міжнародним кредитом позичальники, лежить сьогодні міжбанківська відсоткова ставка; залежно від того, які банки входять у міжнародний банківський синдикат, це може бути або Лондонська міжбанківська відсоткова ставка (ЛІБОР), або Паризька (ПІБОР), або Сінгапурська (СІБОР).
Міжнародний комерційний кредит — це позика, що надається підприємством (фірмою), як правило, експортером однієї країни, імпортеру іншої країни у вигляді відстрочки платежу. Комерційний кредит у зовнішній торгівлі поєднується з авансовими розрахунками за товарними операціями, використанням векселів і товарних акредитивів. Для сучасного процесу зовнішньоторговельного кредитування характерним є взаємозв'язок комерційного і банківського кредиту.
З економічної історії добре відома така система державних позик у сфері міжнародного кредитування як ленд-ліз. Закон про ленд-ліз був прийнятий Конгресом США за пропозицією президента Ф. Рузвельта 11 березня 1941 р. Ленд-ліз — це система передачі США іншим країнам-союзникам, в тому числі й колишньому Союзу РСР, у період другої світової війни 1939—1945 pp. у позику чи оренду зброї, боєприпасів, стратегічної сировини, продовольства, різних товарів і послуг. На основі двосторонніх державних угод були встановлені основні принципи регулювання розрахунків за ленд-лізом: військова техніка і матеріали, витрачені під час війни, не підлягають оплаті; майно, що залишилось після війни і придатне для цивільних цілей, повинно оплачуватися в порядку погашення довгострокового кредиту.
Після другої світової війни міждержавний кредит використовувався для надання урядових кредитів і фінансової допомоги США країнам Західної Європи для відродження їхнього зруйнованого війною народногосподарського потенціалу (йдеться про так званий "план Маршалла"). У "плані Маршалла" погодились взяти участь 16 європейських кра'ін, у тому числі Великобританія, Західна Німеччина, Італія, Франція та інші. Протягом чотирьох років дії "плану Маршалла" Конгрес США виділив урядам західноєвропейських країн 13 млрд доларів, 2/3 з яких були витрачені на закупівлю американських товарів.
У сучасних умовах найпоширенішою системою міждержавного кредиту є програма "Stand-by", що надається країнам — членам МВФ для підтримки їхніх економічних програм на 1—1,5 року кількома порціями (траншами), як правило, поквартально, за умови, що країна-позичальник додержується закладених в угоді домовленостей. Практика показала жорсткість умов, на яких надаються кредити "Stand-by".
З 1993 р. МВФ ввів ще один вид міждержавного кредитування — так званий механізм фінансування системних перетворень (systemic transformation facility, скорочено STF). Кредити в рамках цього механізму надаються державам, що мають труднощі в сфері платіжного балансу через порушення у традиційній системі зовнішньої торгівлі та пов'язаних із нею розрахунків, зокрема переходу від неринкових до ринкових цін.
Для того, щоб одержати позику МВФ уряд держави — члена цієї організації має письмово викласти цілі своєї економічної політики, макроекономічні прогнози, заходи в галузі структурної, податково-бюджетної, грошово-кредитної і валютної політики на найближчі дванадцять місяців.
ЄБРР надає в Укра'їні фінансову підтримку приватним і приватизованим комерційним підприємствам (фірмам), а також тим державним підприємствам, які допомагають створенню необхідної інфраструктури для розвитку приватного сектора економіки (енергетика, транспорт, телекомунікації тощо). Україна є одним з акціонерів ЄБРР.
У разі неефективного використання кредитів загострюється проблема зовнішнього боргу, на обслуговування якого державі доводиться витрачати значні валютні кошти. Зовнішній борг — це фінансові зобов'язання держави (зовнішні позики та несплачені за ними відсотки) стосовно іноземних кредиторів; це заборгованість певної країни, що підлягає сплаті у встановлені терміни, міжнародним валютно-фінансовим організаціям, урядам інших країн та їхнім центральним банкам, приватним банкам.
Зростання зовнішнього боргу постійно спонукатиме державу до здійснення дефолту. Дефолт — це непогашення в строк зовнішніх зобов'язань, а також запровадження умов обміну державних цінних паперів, які є менш сприятливими для іноземних інвесторів, ніж попередні. За структурою зовнішнього боргу розрізняють: по-перше, борг за строками, термінами сплати; по-друге, борг за валютою, грошовими одиницями; по-третє, борг за джерелами утворення — заборгованість державним, міжнародним або приватним інститутам. На підставі домовленостей між країнами проводиться реструктуризація зовнішньої заборгованості. За станом на 31.12.2000 р. загальний зовнішній довгостроковий борг України (борг із первісним або подовженим терміном погашення понад один рік) становив 11,9 млрд доларів, в тому числі: державний та гарантований державою — 10,4 млрд доларів (включаючи борг за кредитами МВФ — 2,1 млрд доларів); приватний негаран-тований — 1,5 млрд доларів.
8.2. Механізм міжнародних кредитних операцій
Наявність різноманітних видів міжнародного кредиту обумовлює використання на практиці різних за своїм змістом і специфікою механізмів здійснення міжнародних кредитних операцій. Розглянемо механізми міжнародного банківського кредиту, який в сучасних умовах переважає в сфері зовнішньоекономічних зв'язків. Банки виступають як одні з головних організаторів зовнішньоекономічної діяльності своїх клієнтів.
В Україні використання оптимальних за структурою механізмів міжнародних банківських кредитних операцій забезпечуватиме стимулювання експорту, що є важливим для розвитку національної економіки. Експортери на світовому ринку сьогодні, по суті, не можуть продати своїх товарів без відстрочки платежу і відповідного банківського кредитування імпортерів. У зовнішньоторговельній діяльності за поставки експортера імпортери розплачуються, як правило, коштами, одержаними від банку.
Приватні міжнародні позики (позики приватних банків, банківських синдикатів) надаються найчастіше підприємствам (фірмам), тих країн-позичальників, які отримують кредити МВФ або Світового банку.
Банки надають експортні та фінансові міжнародні кредити. Експортний кредит надається банком країни-експор-тера банку країни-імпортера (чи безпосередньо імпортеру) для кредитування зовнішньоторговельних угод. Особливістю експортного кредиту є його "зв'язаний" характер: позичальник зобов'язаний використовувати дану позику тільки для купівлі товарів у країні кредитора. Фінансовий кредит дає змогу імпортеру здійснювати купівлю товарів на ринку будь-якої іншої країни. Зрозуміло, що фінансовий кредит створює більш вигідні умови для імпортерів товарів. Експортер кредитує імпортера у формі виставлення переказного векселя-трати. Імпортер кредитує експортера при оплаті товарів авансом (при попередній оплаті).
Банки можуть відкривати кредитні лінії для іноземних постачальників на оплату закуплених товарів (послуг) або проведення робіт. Розрізняють міжнародні кредитні лінії загального призначення та спеціальні. Кредитні лінії загального призначення відкриваються на певну суму і дозволяють кредитувати різних імпортерів у країні, що отримала даний кредит. Механізм спеціальних (або проектних) кредитних ліній передбачає кредитування певних конкретних інвестиційних проектів.
У міжнародній торгівлі досить широко використовується механізм акцептно-рамбурсного кредиту, який поєднує в собі кредитну і гарантійну операції. За своїм змістом такий вид кредиту передбачає: по-перше, акцепт банком векселів експортера; по-друге, переведення (рамбурсування) суми векселя імпортером банку-акцептанту. Банк надає гарантію на користь клієнта на певну суму шляхом акцепту виставлених на даний банк переказних векселів (трат). Банки беруть за такий акцепт певну винагороду з імпортера. Подібні міжнародні кредитні операції розширюють для експортерів можливості реалізації товарів, а для імпортерів полегшують їх купівлю.
Механізм акцептно-рамбурсного кредитування полягає в тому, що банк імпортера в межах узгодження лімітів кредитування виставляє безвідкличні акредитиви на банк експортера, який бере на себе зобов'язання акцептувати переказані векселі (трати) й оплатити їх з настанням терміну оплати. Товарний акредитив — це зобов'язання банку за дорученням та за рахунок покупця-імпортера впродовж встановленого терміну видати експортеру (через його банк) обумовлену суму в певній валюті. Після відвантаження товару експортер направляє платіжні й товарні документи до свого банку. Банк експортера після цього акцептує переказаний вексель, здійснюючи його облік, і виплачує експортерові вартість товару (за відрахуванням облікової ставки та акцептної комісії). Потрібні для цього кошти банк експортера отримує через переоблік трати на світовому грошовому ринку.
Акцептно-рамбурсне кредитування здійснюють, як правило, найбільш надійні і відомі міжнародні банки.
У міжнародній торговельній практиці використовуються і так звані резервні кредити типу "Stand-by", в основі яких лежить встановлення сумарних кредитних лімітів і отримання позики протягом певного періоду в міру виникнення у клієнтів потреби у такому кредитуванні.
Для полегшення міжнародних платежів застосовується механізм факторингу. Спеціальна факторингова компанія здійснює купівлю грошових вимог експортера до імпортера. Експортер передає компанії-фактору вимоги до покупця, а фактор за певну винагороду (відсотки) бере на себе зобов'язання щодо отримання платежу за ними.
Поширеним механізмом міжнародного банківського кредиту є форфетування (від фр. a forfait — повністю, загальною сумою). За своїм економічним змістом форфейтинг означає надання певних прав в обмін на здійснення платежу. В банківській практиці механізм цієї кредитної операції пов'язаний з купівлею на певний строк на заздалегідь встановлених умовах векселів та інших боргових і платіжних документів. Банк — покупець вимог бере на себе комерційні ризики, що пов'язані із неплатоспроможністю імпортера, без права регресу (обороту) цих документів на попереднього власника. Тим самим експортна угода із кредитної перетворюється в розрахункову, що є безумовно вигідним для експортера.
У міжнародній торгівлі використовується механізм кредитування на компенсаційних засадах. У цьому випадку погашення кредиту здійснюється не грішми (валютою), а поставками продукції підприємств (фірм), збудованих й обладнаних за рахунок одержаної позики. Умови кредиту, що надається на компенсаційних засадах, є привабливими, насамперед, для країн, що розвиваються.
Важливим інструментом європейського кредитного ринку (ринку єврокредитів) є механізм роловерного кредитування. На основі цього механізму надається довгостроковий кредит з періодично змінюваною ставкою відсотка. Це означає, по суті, періодичне "перекредитування" кредиту. Механізм роловерного кредиту передбачає поділ договірного кредитного строку на більш короткі періоди (3—6 місяців) і встановлення твердої відсоткової ставки тільки для першого періоду. Для кожного наступного періоду відсоткова ставка коригується з урахуванням зміни кон'юнктури ринку, валютних курсів, цін тощо. Відновлювані роловерні кредити не мають встановленої загальної суми позики.
Конкретні механізми здійснення міжнародних кредитних операцій надзвичайно складні і різноманітні, їх вивчення передбачає окремий більш детальний розгляд, що не є завданням даного навчального посібника.