Тема Фінансова санація підприємства: сутність, економічний зміст, порядок проведення 3

Вид материала

Документы

Содержание Тема 9. Форми, правила та умови фінансування санації підприємств     9.1. Форми фінансової санації 9.2. Визначення потреби в капіталі Оборотний капітал (оборотні кошти) Фінансовий капітал 9.2.2. Потреба в капіталі для проведення санації підприємства 9.2.2.1. Визначення потреби в інвестиційному капіталі 9.2.2.2. Визначення потреби в оборотному капіталі

Подобный материал:

• План. Ек сутність санації Випадки, коли приймається рішення про санацію Етапи та порядок, 680.72kb.
• Завдання та зміст виробничої програми підприємства Показники виробничої програми підприємства, 123.69kb.
• Программа дисципліни "фінансова санація та банкрутство підприємств " київ 2002, 126.85kb.
• Тема: Санационный аудит, 286.51kb.
• Методичні рекомендації до вивчення дисципліни „Фінансова санація та банкрутство підприємств, 473.68kb.
• «Прибуток підприємства І його формування І використання в ринкових умовах» Зміст, 310.68kb.
• Конспект лекцій для студентів спеціальності 050104 «Фінанси» заочної форми навчання, 799.86kb.
• Х арківський національний економічний університет, 408.06kb.
• Формат опису модуля назва модуля: Економічний аналіз, фінанси І кредит Код модуля:, 19.03kb.
• Зміст Вступ 3, 489.58kb.

Тема 9. Форми, правила та умови фінансування санації підприємств

    9.1. Форми фінансової санації

    Форми фінансування суб'єктів господарювання класифікуються за джерелами надходження капіталу та за правовим статусом інвесторів.

    За джерелами мобілізації фінансових ресурсів розрізняють :

• зовнішнє фінансування;
  
• внутрішнє фінансування;
  

    За правовим статусом інвесторів розрізняють:

• власний ;
  
• позичковий капітал.
  

    Сукупний капітал підприємства складається з власного та позичкового капіталу. Отже, фінансувати санацію можна за рахунок власних коштів підприємства (самофінансування), фінансових засобів власників, за допомогою кредиторів. У виняткових випадках може надаватися державна фінансова підтримка. Санація може бути спрямована на реструктуризацію активів або пасивів.

    За формальними ознаками розрізняють два види санації:

а) санація без залучення на підприємство додаткових фінансових ресурсів;

б) санація із залученням нового фінансового капіталу.

    У першому випадку санація може набирати таких форм:

• зменшення номінального капіталу підприємства;
  
• конверсія власності в борг;
  
• конверсія боргу у власність;
  
• пролонгація строків сплати заборгованості;
  
• добровільне зменшення заборгованості;
  
• самофінансування.
  

    У другому випадку можливі такі форми:

• альтернативна санація;
  
• зменшення номінального капіталу з подальшим його збільшенням (двоступінчаста санація);
  
• безповоротна фінансова допомога власників;
  
• безповоротна фінансова допомога персоналу;
  
• емісія облігацій конверсійної позики;
  
• з алучення додаткових позик.
  

    В літературних джерелах розглядають також :

• автономну санацію, здійснювану з використанням власних коштів підприємства та капіталу його власників,
  
• зовнішню санацію, що відбувається за рахунок коштів кредиторів і держави.
  
• окремий вид санації підприємств — це санація за державної фінансової підтримки. Держава може фінансувати санаційні заходи на поворотній або безповоротній основі, може вдатися до непрямих методів сприяння санації суб'єктів господарювання: податкові пільги, створення особливих умов підприємницької діяльності і т. ін.
  

    Якщо в балансі підприємства за результатами звітного року відбито непокриті збитки минулих років (чи збитки звітного року), то має бути прийнято рішення про джерела покриття цих збитків. У цьому контексті вживається поняття “чиста санація”, або “санація балансу”. Чиста санація полягає в санації балансу неспроможного підприємства. Вона спрямована на формальне покриття засвідчених у балансі збитків. Санація балансу, як правило, є необхідною передумовою для залучення коштів інвесторів та кредиторів.

9.2. Визначення потреби в капіталі  

9.2.1. Зміст та види потреби в капіталі

     Перш ніж здійснювати заходи щодо залучення фінансових ресурсів, необхідних для санації підприємства, слід визначити потребу в капіталі. Потреба в капіталі - це виражена в грошовому еквіваленті потреба підприємства у грошових та матеріальних засобах, необхідних для виконання поставлених цілей та забезпечення фінансової рівноваги.

    Базою для класифікації форм, яких може набирати потреба в капіталі, є групування вихідних грошових потоків підприємства. Потреба в капіталі зумовлюється тим, що момент здійснення грошових витрат та момент надходження грошових коштів за продукцію, на виробництво якої понесені витрати, не збігаються в часі. Щоб визначити потребу в капіталі, сукупні витрати підприємства доцільно розмежувати на дві групи:

1) витрати, пов'язані з підготовкою та організацією виробництва (капітальні витрати);

2) витрати, пов'язані з веденням та обслуговуванням виробництва (поточні витрати).

    До першої групи належать витрати на заснування (реорганізацію) підприємства, купівлю та введення в дію основних фондів. Кошти, заморожені в таких витратах, повертаються на підприємство поступовим їх включенням у ціну реалізації продукції протягом тривалого часу. Отже, капітал, необхідний для фінансування зазначених витрат, має бути мобілізований на довгостроковий період. Такий капітал називають інвестиційним.

    Витрати другої групи пов'язані з оплатою праці персоналу та придбанням предметів праці. Вони повністю переносять свою вартість на готову продукцію в поточному виробничому циклі, повністю включаються в ціну реалізованої продукції і повертаються на підприємство через короткий проміжок часу. Для фінансування таких витрат визначають потребу в оборотному капіталі.

    Оборотний капітал (оборотні кошти) — це кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервності процесу виробництва та реалізації продукції.

    Фінансовий капітал — важлива складова економічної потужності підприємства. Загалом економічна потужність включає в себе два основні компоненти: виробничу (технологічну) та фінансову потужність. Показник технологічної потужності характеризує обсяг продукції, який можна виробити на наявних у підприємства основних фондах. Фінансова потужність підприємства показує, який обсяг виробництва товарної продукції здатне профінансувати підприємство. Технологічні потужності фінансуються за рахунок інвестиційного, а фінансова — за рахунок оборотного капіталу. Загалом технічна та фінансова потужність є взаємозалежними величинами і визначаються можливостями збуту продукції.

   9.2.2. Потреба в капіталі для проведення санації підприємства

    Головною метою фінансового менеджменту у процесі санаціїпідприємства є мобілізація фінансових ресурсів для виконання основних завдань:

1) відновлення (поліпшення)платоспроможності;

2) формування фінансового капіталу для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

   Щоб виконати перше завдання, підприємству потрібні оборотні кошти, а щодо другого йому знадобиться як інвестиційний, так і оборотний капітал.

   У першому випадку потреба в капіталі постає переважно на пасивній стороні балансу (погашення кредитів, виплата процентів, виконання податкових та інших зобов'язань), а в другому — потреба в капіталі виникає на активній стороні балансу (фінансування капітальних вкладень та поточної операційної діяльності).

   Визначення потреби в капіталі, необхідному для відновлення платоспроможності підприємства, є першочерговим завданням фінансового менеджменту на підприємстві, яке перебуває у кризі. У разі виникнення в підприємства дефіциту оборотних коштів можливі перебої в його постачанні, у процесах виробництва та збуту, виникають прострочені платежі й невиправдана заборгованість. Зрештою це призводить до фінансової кризи. З метою відновлення платоспроможності перед підприємством постає нагальна необхідність поповнення фондів обігу, зокрема таких їх елементів, як кошти в касі та на поточних рахунках у банківських установах.

   Потреба у грошових коштах визначається згідно з оперативною (Crash-) програмою та платіжним календарем. Базою для визначення потреби в капіталі є дані аналізу фінансового стану підприємства та розшифрування кредиторської заборгованості за окремими контрагентами,обсягами заборгованості та строками погашення. Потреба в капіталі, яка випливає з оперативної (Crash-)програми, складається із сум заборгованості, щодо яких не вдалося досягти домовленості про їх списання чи реструктуризацію та строк сплати яких настав або настане найближчим часом. Враховуються також платіжні зобов'язання, які можуть виникнути в ході поточної операційної діяльності суб'єкта господарювання.

   Від правильності визначення обсягу капіталу, необхідного для відновлення платоспроможності та виконання поточних зобов'язань, залежить подальша життєдіяльність підприємства, оскільки неспроможність погасити заборгованість в установлений строк є підставою для порушення проти підприємства справи про банкрутство.

   Потреба в капіталі для проведення виробничо-технічних санаційних заходів визначається за планом капіталовкладень, а також за організаційним та фінансовим планами проекту санації. Обсяг необхідних фінансових ресурсів обчислюється так:

“+” обсяг потреби в інвестиційному та оборотному капіталі;

“-” очікуваний обсяг виручки від реалізації окремих об'єктів активів;

“±” від'ємний (додатний) Саsh-Flow (грошовий потік), очікуваний у періоді проведення санації.

   Визначальним при цьому є обсяг потреби в інвестиційному та оборотному капіталі.

  9.2.2.1. Визначення потреби в інвестиційному капіталі

     Потреба в інвестиційному капіталі визначається на підставі бюджету капіталовкладень, в якому відбито виробничу програму (асортимент товарів, робіт, послуг, які планується виробляти), а також зазначено, яке саме виробниче обладнання, технічну документацію, технологію, “ноу-хау” та в кого, на яких умовах і в який термін слід придбати, суму витрат на придбання. Загалом на обсяги потреби в інвестиційному капіталі впливають фактори:

• виробнича програма;
  
• вартість машин та обладнання, які заплановано придбати;
  
• вартість модернізації існуючих основних фондів;
  
• розмір підприємства;
  
• правова форма організації бізнесу;
  
• вид діяльності (галузь);
  
• місце розташування підприємства;
  
• строк окупності інвестицій.
  

  9.2.2.2. Визначення потреби в оборотному капіталі

    Визначення потреби в оборотному капіталі для фінансування виробничого процесу є набагато складнішою проблемою, ніж розрахунок потреби в інвестиційному капіталі, оскільки наявність та структура оборотних коштів підприємства залежить від періоду, протягом якого капітал, авансований у виробництво певного продукту, знову надійде на підприємство у складі виручки від реалізації. Цей період досить важко розрахувати, оскільки він зумовлений багатьма невизначеними чинниками.

   Потреба в оборотному капіталі, необхідному для забезпечення фінансово-господарської діяльності, визначається за окремими видами оборотних активів:

• готовою продукцією;
  
• запасами сировини, матеріалів та напівфабрикатів;
  
• незавершеним виробництвом;
  
• витратами майбутніх періодів.
  

   У вітчизняній практиці потребу в оборотних коштах визначають на основі їх нормування. Сукупний норматив (загальну потребу в оборотних коштах) обчислюють, підсумовуючи нормативи за окремими статтями. Норматив оборотних коштів за кожною статтею розраховується множенням одноденних витрат у грошовому вираженні на відповідну норму запасу в днях. До основних факторів, які впливають на обсяг потреби в оборотних коштах, слід віднести такі:

1) обсяг виробництва та реалізації продукції протягом періоду, на який визначається потреба в капіталі;

2) умови постачання підприємства: кількість постачальників, строки поставок, форми розрахунків тощо;

3) організація процесу виробництва: тривалість виробничого циклу, розмір витрат, номенклатура продукції;

4) умови реалізації продукції: кількість споживачів готової продукції, їх віддаленість, форми розрахунків тощо.

   Обсяг потреби в капіталі залежить і від ефективності управління дебіторською та кредиторською заборгованістю. Наприклад, надання товарних кредитів з метою стимулювання збуту продукції збільшує часовий інтервал між витратами та надходженням коштів - потреба в капіталі збільшується, у разі використання товарних кредитів постачальників факторів виробництва потреба в капіталі зменшується, коли одержано попередню оплату за товар, потреба в капіталі зменшується, якщо попередньо оплачені фактори виробництва, потреба у фінансових ресурсах зростає.

   Плануючи обсяги потреби в капіталі, який відволікається в дебіторську заборгованість, слід враховувати наступне:

1. Обмеження щодо надання товарних кредитів, відстрочок з оплати продукції може негативно вплинути на обсяги реалізації, оскільки в умовах ринку споживачі продукції надають перевагу контрагенту, який пропонує найвигідніші умови розрахунків та постачання.

2. Надмірне захоплення наданням товарних кредитів може зумовити неефективне відволікання фінансових ресурсів, знизити платоспроможність підприємства та призвести до високих витрат, пов'язаних зі стягненням заборгованості.

3. Здійснюючи авансовану оплату факторів виробництва, можна отримати значні знижки в їх ціні, що може позитивно вплинути на собівартість продукції. При цьому слід порівняти позитивний ефект від зниження цін та збереження надійного постачальника з негативними наслідками відволікання коштів у дебіторську заборгованість під час здійснення авансових розрахунків.

  Слід також взяти до уваги, що за наявності невиправданої (простроченої) чи безнадійної дебіторської заборгованості виникає порушення фінансової рівноваги, оскільки в підприємства на відповідну суму зменшується обсяг ліквідних оборотних коштів. Для покриття фінансового розриву слід вдатися до позапланового залучення коштів з інших джерел.Одним із методів покриття фінансового дефіциту (доволі поширеним у вітчизняній практиці господарювання) є порушення строків виконання власних платіжних зобов'язань, тобто використання невиправданої кредиторської заборгованості як джерела поповнення оборотного капіталу. Проте така політика є надзвичайно ризиковою. Вона може призвести до накладення на підприємство штрафів. Це, в свою чергу, впливає на імідж суб'єкта господарювання як партнера і зрештою призводить до його фінансової кризи.