Тимцуник Василь Іванович. Реформування системи влади та державного управління в урср: зміст, особливості, наслідки (1953-1964 рр.): Дис д-ра наук з держ упр.: 25. 00. 01 / Національна академія держ

Вид материала

Документы

Содержание Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Предмет дослідження Відповідно до проблеми, об’єкта, предмета, мети та гіпотези дослідження автор вважає за необхідне вирішення таких дослідницьких Хронологічні межі дослідження Методи дослідження. Дисертація базується на Аналіз джерельної бази Наукова новизна отриманих результатів Практичне значення одержаних результатів Основні наукові положення та рекомендації дисертаційного дослідження впроваджено Особистий внесок здобувача Апробація результатів дослідження. Зміст, висновки та практичні рекомендації наукової роботи

Подобный материал:

• Жукова Лілія Анатоліївна. Державне управління у сфері цивільного захисту в Україні:, 325.39kb.
• Світлак Ірина Іванівна. Організаційно-правові засади провадження посередницької діяльності, 214.25kb.
• Програма I міжнародної наукової конференції аспірантів та докторантів з державного, 174.42kb.
• Дорогих Владилен Миколайович, 239.52kb.
• Актуальні пробл держ упр.: Зб наук пр. Д.: Дріду уаду, 2003. №2 (12)., 121.28kb.
• Цьось Анатолій Васильович. Розвиток фізичного виховання на території України з найдавніших, 200.03kb.
• Автореферат дисертація на здобуття наукового ступеня, 631.21kb.
• План семінарських занять з нормативного курсу "історичне краєзнавство", 205.68kb.
• Проект рішення науково-практичної конференції за міжнародною участю " Модернізація, 246.66kb.
• Львівський регіональний інститут державного управління Національної академії державного, 582.47kb.

Тимцуник Василь Іванович. Реформування системи влади та державного управління в УРСР: зміст, особливості, наслідки (1953-1964 рр.): Дис. д-ра наук з держ. упр.: 25.00.01 / Національна академія держ. управління при Президентові України. — К., 2004. — 461арк. — Бібліогр.: арк. 382-457.


Анотація до роботи:

Актуальність теми. Державне управління як важлива самостійна галузь наукових знань за останнє десятиліття набула в незалежній Україні динамічного розвитку. Це зумовлено насамперед внутрішніми потребами суспільного поступу, складністю процесів державного будівництва, посиленням ролі управління як універсального соціального феномена.

Невід’ємною складовою тематики досліджень з державного управління виступає історичний компонент. Адже тривалий процес державотворчих потуг українського народу потребує всебічного наукового аналізу та осмислення як з точки зору реконструкції історичних подій, так і для винесення уроків, використання досвіду, уникнення помилок.

Цілком природно, що сучасне вітчизняне суспільствознавство віддає пріоритет державознавчим студіям доби українських національних революцій середини ХVІІ та початку ХХ століть. Це закономірна реакція на тривалу табуїзацію й фальсифікацію цієї проблематики радянською наукою. Водночас простежуються й прояви нігілістського підходу до вивчення процесів державного будівництва в СРСР, владно-управлінських відносин центру і союзних республік, реформування державного управління.

Неприйнятність для цивілізованої, демократичної, правової держави моделей тоталітаристського, авторитаристського, командно-адміністративного зразка зовсім не може слугувати імперативом для відмови від глибокого наукового дослідження тієї епохи. Життя переконливо довело, що навіть негативний досвід наступні покоління не повинні ігнорувати.

Саме тому включення до сутнісного визначення предмета державного управління історичної складової є важливою теоретико-методологічною умовою успішного розвитку державно-управлінської науки. Повністю вмотивованим є твердження авторів однієї з перших монографічних праць з проблем реформування державного управління в Україні про те, що й донині не здійснена фундаментальна критично-дослідницька робота в галузі історії права і державного управління радянського періоду. Це, в свою чергу, не дозволяє глибоко зрозуміти об’єктивну логіку історичного процесу та унеможливлює вироблення наукової концепції реформування управлінської сфери. Відомий дослідник у галузі державного управління Г.В.Атаманчук, говорячи про місце радянської форми державності, підкреслює: “Як її не оцінювати, це була віха в історії державності, яку наука не може ігнорувати”.

Необхідність наукового аналізу радянської доби загалом і окремих її періодів зокрема, складання й функціонування системи влади та державного управління зумовлена низкою причин. По-перше, в незалежній Україні здійснено демонтаж суспільно-державного ладу, управлінських інститутів, успадкованих від УРСР. Молода держава перебуває в стані трансформації, пошуку моделі суспільного розвитку, адекватної сучасним реаліям життя. По-друге, становлення нових владних інститутів значною мірою базується на використанні елементів старого управлінського механізму та колишньої генерації управлінців. По-третє, в суспільній свідомості залишаються рудименти “радянськості”, подолання яких неможливе без наукового осмислення як позитивних, так і негативних складових тогочасних суспільно-владних й управлінських відносин.

Досліджуваний період, який дістав досить точне образно-публіцистичне визначення хрущовської “відлиги”, в радянському семидесятилітті займає особливе місце. З одного боку, динамічні процеси демократизації суспільного життя, лібералізація економічної сфери, послаблення ідеологічного тиску, підняття “залізної завіси”, численні спроби політичних та соціальних реформ. З другого – непослідовність десталінізації суспільства, посилення диктату правлячої партії, ефемерні плани прискореного будівництва комунізму, волюнтаристсько-авторитарний стиль керівництва, невдала реформаторська діяльність. Контрастність чорно-білого монумента на могилі батька “відлиги” яскраво символізує всю суперечливість еволюції тоталітарної системи.

1953-1964-ті рр. є винятково важливим періодом радянської історії, який суттєво вплинув на подальший розвиток держави і суспільства. Вони стали тим рубежем, на якому від керівництва країни вимагалось визначити напрям та перспективи суспільного руху. Саме у цей час в СРСР, на думку багатьох дослідників, були створені економічні основи індустріального суспільства. Це вимагало невідкладної модернізації системи державного управління “мобілізаційного типу”, розрахованої на форсовані темпи. Через низку історичних причин політичне реформування могло розпочатися лише як “революція згори”. Альтернативність варіантів політичної трансформації була представлена у вищому керівництві держави ще за життя Й.В.Сталіна, але тоді вона не могла проявитися повною мірою. Смерть вождя, наступне викриття політики й практики тоталітарного режиму, критика сталінізму суттєво вплинули на систему державного управління, як і на все суспільне життя.

Складний процес розвитку тогочасного радянського суспільства дістав неоднозначне, часто суперечливе відображення в наукових працях, публіцистиці, літературі й мистецтві, і навіть у державній теорії марксизму-ленінізму. Існували суттєві відмінності в оцінках цього періоду і в наступні десятиліття, особливо від початку “горбачовської” перебудови й до останніх років, коли сформувалася сучасна парадигма української історії. Тому необхідні дослідження, які враховували б різне ставлення до історичних фактів, подій, явищ, спиралися б на більш широку і осмислену джерельну базу, а головне – давали б змогу зробити об’єктивні, неупереджені, неполітизовані висновки.

Це визначило актуальність дослідження обраної теми, а також зумовило використання для наукової роботи нових джерел, широкої історіографії, перш за все історичних, філософських, правничих і політологічних праць.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалась на кафедрі державного управління і менеджменту Національної академії державного управління при Президентові України за комплексним науковим планом “Виконавча влада в Україні: проблеми формування і функціонування” (№ 010U002898) відповідно до наукового проекту Академії “Державне управління та місцеве самоврядування” (номер державної реєстрації РК 0199U002827), в якій автор був виконавцем.

Об’єкт дослідження – система влади та органів державного управління УРСР.

Предмет дослідження – зміст, особливості й наслідки реформування системи влади та державного управління УРСР в 1953-1964 рр.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що система влади та органів державного управління буде ефективною за умови реалізації концепції державного управління, політичної реформи, розробленої з урахуванням вітчизняного та зарубіжного досвіду, політичних, соціальних, економічних особливостей сучасного стану й тенденцій розвитку і функціонування владно-управлінської системи.

Виходячи з історичного аналізу, визначена головна мета дослідження - науково-теоретичне осмислення передумов, змісту, особливостей та наслідків реформування системи влади і виявлення можливостей врахування уроків державно-управлінського досвіду 1953-1964-х рр. у сучасних умовах.

Відповідно до проблеми, об’єкта, предмета, мети та гіпотези дослідження автор вважає за необхідне вирішення таких дослідницьких завдань:

• здійснити системний аналіз наукової літератури вітчизняних і зарубіжних дослідників, документальних джерел, які зберігаються в архівосховищах України та Російської Федерації;
  
• визначити історичні передумови (як об’єктивні, так і суб’єктивні), зміст, особливості та наслідки процесу реформування радянського державного управління у досліджуваний період;
  

розкрити:

• основні етапи партійно-державної політики стосовно культу особи;
  
• варіативність моделей державно-партійного керівництва й управління в країні, показати на прикладі Компартії України передумови і процес зміцнення позицій партійного апарату;
  
• особливості функціонування вищих органів державного управління республіки;
  
• необґрунтованість та наслідки перебудови структури партійних, радянських, профспілкових органів УРСР за виробничим принципом;
  
• показати амбівалентність сприйняття комуністами, а також широкими верствами радянського суспільства політичного курсу на десталінізацію, порівняти громадську й офіційну точки зору з цього питання;
  
• дослідити вплив суспільствознавчої думки на подолання культу особи, виявити розвиток позитивних і негативних підходів, які утвердилися в суспільних науках;
  

обґрунтувати:

• суперечливість і незавершеність економічних реформ 50-х – першої половини 60-х рр. ХХ ст.;
  
• декоративну роль рад депутатів трудящих у системі органів влади та державного управління;
  
• причини посилення ідеологічного диктату в умовах “розгорнутого будівництва комунізму” й нереалізованості декларованих завдань демократизації суспільного життя;
  
• охарактеризувати ідеологію й реалії моделі “загальнонародної держави” як інструменту комуністичного будівництва;
  
• виявити основні закономірності й специфічні особливості реформування адміністративно-правоохоронної політики в умовах демонтажу сталінської репресивної системи;
  
• винести уроки з позитивного і негативного досвіду тогочасних реформ та розробити практичні рекомендації щодо удосконалення владно-управлінської системи в сучасних умовах.
  

Хронологічні межі дослідження охоплюють 1953-1964-ті рр. Нижня хронологічна межа (1953 р.) детермінована початком гострої політичної боротьби за владу серед вищого керівництва партії і держави, пошуком напрямів, форм і методів реформування системи державного управління.

Верхня хронологічна межа визначається рішеннями жовтневого (1964 р.) пленуму ЦК КПРС, який перекреслив усі владно-управлінські реформи, розпочаті М.С.Хрущовим, і привів до їх повного згортання.

Аналіз цього внутрішньосуперечливого періоду життя країни, зіставлення особливостей реформування системи влади й державного управління в УРСР у досліджувані роки дав змогу автору краще уявити його сутність і значення, загальне й особливе реформаторських процесів у республіці. З метою дослідження передумов та наслідків державно-управлінських реформ хрущовської доби автор нерідко виходить за її часові межі.

Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань використані загальнонаукові методи:

• конкретно-пошукові (виявлення, відбір, теоретичний аналіз, синтез, актуалізація, класифікація, порівняння архівних та друкованих джерел з питань реформування владно-управлінської системи УРСР у досліджуваний період);
  
• історико-структурний – для виявлення основних компонентів системи влади й державного управління на різних етапах історичного розвитку;
  
• хронологічний, який дав можливість розглянути державно-управлінські реформи в русі, змінах і часовій послідовності;
  
• діахронний (метод періодизації) – для дослідження змісту, особливостей та наслідків владно-управлінських реформ у визначених хронологічних межах;
  
• проблемно-науковий, екстраполяційний, прогностичний – для поширення висновків одержаних у результаті аналізу використаних джерел на систему влади й державного управління.
  

З метою забезпечення достовірності одержаних результатів використовувалися методи наукової ідентифікації й порівняльного аналізу архівних та літературних джерел.

Дисертація базується на вивченні широкого кола історичних джерел, які за усталеною в сучасному джерелознавстві класифікацією можна поділити на кілька груп. Перша – документальні джерела як опубліковані, так й архівні. Насамперед, це стенографічні звіти з’їздів, постанови пленумів ЦК КПРС і ЦК КП України, законодавчі акти Верховної Ради СРСР та Верховної Ради УРСР, рішення союзного та республіканського урядів, міністерств, відомств, громадських організацій. Найбільш інформативно насичену частину становлять архівні матеріали, виявлені автором у федеральних архівосховищах Росії та центральних архівах України: постанови політбюро ЦК КПРС і ЦК КП України, виступи секретарів ЦК, матеріали відділів, інформації, звіти міністерств, обкомів партії та облвиконкомів, листування, звернення громадян тощо.

До другої групи входять матеріали періодичних видань: журналів “Коммунист”, “Комуніст України”, “Известия ЦК КПСС”, “Источник”, “Вопросы истории КПСС”, “Советское государство и право”, газети “Правда”, “Известия”, “Правда України”, “Радянська Україна”, “Молодь України” та інші. Третя група – статистичні збірники та звіти, зведення про виконання народногосподарських планів, підсумки переписів населення тощо. Четверта група – мемуарні джерела: спогади М.С.Хрущова, П.Ю.Шелеста, А.І.Мікояна, Г.К.Жукова, В.Ю.Семичасного, А.А.Громика, Ф.М.Бурлацького та інших.

Аналіз джерельної бази дослідження засвідчує наявність репрезентативного комплексу джерел. Їх виявлення, відбір та інтерпретація зумовлені полідисциплінарним підходом до висвітлення наукової проблеми. Особливого значення автор надав опрацюванню неактуалізованої документної інформації, яка й становить основну фактологічну базу дослідження.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що на базі автентичних документальних джерел автор проаналізував історичні передумови й основні напрями реформування системи влади й державного управління в 1953-1964-х рр. Новизна наукових підходів обумовлена й тим, що в результаті проведених досліджень у дисертації

вперше:

• здійснено цілісний науковий аналіз змісту, особливостей та наслідків владно-управлінських реформ в УРСР у 1953-1964 рр.;
  
• на основі детермінованого аналізу конкретно-історичних обставин визначено та науково обґрунтовано основні етапи реформування радянської владно-управлінської системи в рамках досліджуваного періоду. На першому з них (1953-1955 рр.) державне управління і суспільство в цілому зберігали традиційні риси, які склалися ще в середині 30-х рр. Другий (1956-1957 рр.) характеризується напруженою боротьбою в керівництві КПРС і держави з питань змісту, основних напрямів і методів реформування державного управління. Третій (1958-1964 рр.) відомий найбільш серйозними спробами реформування традиційної радянської системи влади й державного управління, змін конституційних засад життя суспільства;
  
• подано ретроспективну картину еволюції системи влади й державного управління з екстраполяцією тогочасного досвіду на нинішній стан та перспектив їх реформування;
  
• проведено порівняльний аналіз реформаторських підходів, пропонованих Й.В.Сталіним, Г.М.Маленковим, Л.П.Берією, М.С.Хрущовим;
  
• проаналізовані варіативні моделі партійно-радянського керівництва й державного управління в 1953-1964-х рр.;
  
• узагальнено досвід діяльності партійних і державних структур управління, показано специфіку їх функціонування на кожному етапі постсталінської реорганізації владно-управлінської системи;
  
• удосконалено методичний інструментарій вивчення процесів функціонування та реформування системи влади й державного управління, змісту, особливостей та наслідків цього процесу, зроблені висновки про неспроможність комуністичної партії реалізувати модерністську тенденцію як в теорії, так і на практиці;
  
• подальшого розвитку набули підходи щодо аналізу текстів різних варіантів проектів Програми і Статуту КПРС, Конституцій СРСР та УРСР, оцінок, висновків, які стосуються досвіду реформування радянського державного управління в досліджуваний період;
  
• уточнено понятійний апарат шляхом авторського тлумачення й розкриття змісту базових понять (державне управління, влада та їх співвідношення), цілей, структури й функцій радянської владно-управлінської системи;
  
• у науковий обіг уведено значну кількість нововиявлених документів, фактів, статистичних даних, які суттєво розширили аналітико-інформаційну базу дослідження обраної проблеми і склали підґрунтя репрезентативності та вірогідності зроблених висновків.
  

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що матеріали дослідження становлять цілісну систему положень та ідей, які можуть бути використані як органами державної влади і управління в ході сучасного етапу реформування державного управління, розробки законодавчих актів, так і для підготовки узагальнюючих праць з історії державного управління України, політичної історії, підготовки лекційних курсів тощо.

Основні наукові положення та рекомендації дисертаційного дослідження впроваджено:

Кабінетом Міністрів України як теоретичної бази під час підготовки проекту Концептуальних засад удосконалення організації влади на місцевому й регіональному рівнях у частині, що стосується реформування системи влади та державного управління в сучасних умовах (довідка № 39-64/2 від 17 серпня 2004 р.);

Головним управлінням з питань внутрішньої політики Адміністрації Президента України в процесі прогнозно-аналітичного забезпечення реалізації своїх функціональних завдань, зокрема в частині гуманітарних і суспільно-політичних питань (довідка № 12-09/358 від 30 липня 2004 р.);

Управлінням по зв’язках з місцевими органами влади і органами місцевого самоврядування Апарату Верховної Ради України в законотворчій діяльності та роботі органів влади й органів місцевого самоврядування, а також при проведенні навчальних семінарів, конференцій з державними службовцями та працівниками органів місцевого самоврядування. Матеріали дослідження впроваджуються як на місцях, так і в управлінні при розгляді пропозицій щодо реформування системи влади й місцевого самоврядування в сучасних умовах та на етапах структурно-інноваційної перебудови української економіки (довідка № 08/14-337 від 25 серпня 2004 р.).

За результатами проведеного дослідження автором підготовлені навчально-тематичні плани, програми, навчальний посібник, конспект лекцій з навчальних дисциплін “Теорія та історія державного управління в Україні”, “Менеджмент організації”, за якими здійснювалось викладання цих дисциплін у Національній академії державного управління при Президентові України. Окремі матеріали дисертації використовуються автором у навчальному процесі в системі підготовки професійних управлінців, магістрів державного управління та в центрах підвищення кваліфікації державних службовців (довідка № 204 від 8 вересня 2004 р.).

Особистий внесок здобувача полягає в здійсненні наукової реконструкції історичної доби 1953-1964 рр. шляхом аналізу реформування системи влади й державного управління, виявлення загальних закономірностей і специфічних особливостей цього процесу, виокремлення позитивного досвіду й винесення уроків та практичних рекомендацій для сьогодення. Дисертаційна робота є самостійною науковою працею й містить отримані результати у сфері науки державного управління, що в сукупності розв’язують важливу наукову проблему. В дисертаційному дослідженні основні положення, висновки й рекомендації належать авторові. Ідеї, розробки, що належать співавторам, разом з якими опубліковані окремі наукові праці, в роботі не використовувалися.

Апробація результатів дослідження. Основні положення й результати дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри державного управління і менеджменту Національної академії державного управління при Президентові України, практичних і семінарських заняттях, круглих столах, під час навчання в докторантурі НАДУ, де було здійснено підготовку цього дослідження.

Зміст, висновки та практичні рекомендації наукової роботи оприлюднені на науково-практичних конференціях: “Актуальні питання організації навчання і методики викладання в системі підвищення кваліфікації державних службовців” (Київ, 1998), “Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні” (Київ, 2001), “Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції” (Київ, 2003), “Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління” (Київ, 2004), які присвячені проблемам державного управління в Україні.

Публікації. Основні результати дисертаційної роботи опубліковано у 32 наукових працях, з них одна монографія, 22 статті в фахових виданнях України. Серед публікацій, які додатково відображають наукові результати дисертації, сім статей в інших виданнях, навчальний посібник, методичні рекомендації до навчальних дисциплін з історії державного управління. Загальний обсяг публікацій за темою дослідження – 57 друкованих аркушів.