Передмова П. Загребельного до «Щоденного жезлу»
| Вид материала | Документы |
- Реферат на тему, 103.99kb.
- «Про автомобільний транспорт», 14.63kb.
- Частина захист інформації від витоку по технічнихканалах, 481.09kb.
- Українська література в питання І відповідях Білет, 1340.99kb.
- План облік товаро-матеріальних цінностей. Облік товарів за групами, 30.29kb.
- Передмова, 908.9kb.
- Управління освіти Кременчуцької міської ради Кременчуцька загальноосвітня школа І-ІІІ, 514.6kb.
- Передмова, 587.1kb.
- Передмова, 524.47kb.
- Передмова 5, 616.83kb.
Ти спробуєш заснути— затулиш вуха долонею і втиснеш голову в подушку, а спіднизу по стінах, до самого неба, здається, довихриплюватиме, догавкуватиме «у-б-ь-ю-у-у!»; так покійний собака, незабутній Удав міг годинами обгавкувати котяру в посадці, аж йому тяжко було назад нагнути задерту голову, аж язик западав у горло, а він гавкав і гавкав; ти не зможеш заснути, але втішишся тим, що лиха година десь занесла іншу сусідку: мистецтвознавця, мисткиню, голову жіночої організації «свобода від місячних»; ця умна дєвушка в західному журнальчику— їм вона вірила побожно— прочитала статтю, мовляв, після чорнзлобильських опадів людству загрожує імпотенція; інтєрєсно— подумала умна дєвушка, бо в неї все було або інтірєсним, або неінтірєсним, а якщо дуже цікавим, то це називалось «кла-а-с-ним»; подумала й вирішила: негайно! поки не пізно! треба міняти орієнтири; після тоталітаризмів людству загрожують тотально-ранні клімакси; треба готовити нову революцію; вона вже бачила себе вождицею світових пролєтарок; була вона дуже начитана і рішуча, мужопрєзірающа дєвушка, вживала такі слова, які ще й не всякий академік подужає, і, коли цих слів вона завчила багато, то склалось враження, що вона дуже й дуже умна— і вправі повчати нас; вона присвятила своє життя великій меті— спробам змінити фізіологію і вивести людство з печерного чоловікозасилля; вона морила себе голодом; їла землю, взяту опівночі з могил упирів, щотижня займалася кровопусканням, за медприписом минулого століття, знала зашіптування й інші засоби від теї справи, та головним вважала— будити маси, умнякати скрізь про себе, яка вона звізда умной ліньтєратури, як бере й дає, кому схоче, яка вона найсвободніша – від глузду й сорому – лічность! як нею зачитуються срізь по преріях, як множиться на всіх мовах, геть на шумерських клинописах, сага про її обезсмертнілий подвиг, про те, як вона звершила оральне соїтіє і не збоялась це викрити, кинути в пики мужланському світові! як нею зачитуються під партами і на тюремних нарах; як кращі абзаци переписують від руки на пергаменті, вирушаючи в далекі мандри! один її оральний подвиг так потряс чіловєчіство, що мало не склякли біржі, мов престарілі гоміки в передчутті безробітства! а що ж зріє далі?! головне умнявкати так і на свому прикладі доносити до всіх велике визвольне дійство; її життєпис от-от повинен з’явитися в серії «жизнь замєчательних людєй»; тобі пощастило спілкуватися з цею постаттю; вона вривалась без стуку, будь-коли, і рилася в сигаретних коробках на підвіконні; одна сигарета ще диміла, а другу вона вже припалювала від недокурка— така духовна пожежа палила її зсередини— курила пачок по шість на день, знервована, зверхньо лиха, мов щосекунди мала іти під розстріл; вона приносила з собою гнилокапустяну затхлість немитої діжки; той пах пробивався крізь стіни незгірше, ніж крик алкоти на сьомому поверсі; той запах напливав і з екрану смердовізора, коли виступала з нагальним і брала на себе сміливість захистити права сексменшин, права мужественних безмужніх женщин, права гомосеків, права лєсбійок— вони наші граждани і платять податки!— брала на себе мужність заявити, що в «есесесері» сєксу не було, так довбала нас ідеологія, а це ж відсталість дика! у всьому порядошньому, цвілізованому світі існують свободні сношенія гомо, свободне партньорство, свободні взгляди на енті вєщі; ніхто ні на кого не тикне пальцем; це лічне дєло граждан у гражданском опшиствє; а в нас? а в нас! тривають утиски, домагання жінок, да, в кодексі є стаття за згвалтування дружини ріднім чоловіком, а скільки по ній засуджено? отото! триває розгул тоталітарних звичаїв; на всякий незгідний натяк вона змірювала ведучого з голови до ніг і затримувала погляд на ширіньці, мов проникливий слідчий, що зазирає підозрюваному в душу; її запал, її розкутий і незалежний вигляд відривали суспільство від обридних виздихувань, доздихувань, пошуків рятівного тупика з безвиході— і скоро вона затьмарила найсексопильніших співиць; їй сприяли сановно: обвішували нагородами; їй помогали корпорації: по скажених розцінках оплачували її рекламу антиснідових засобів, пропонували навіть стати лицем гумових фірм; вона відмовилась; подумайте! шаленіла респектабельна й бульварна преса! вона, проста, наша умна дєвушка відкинула почесть, до якої черга стоїть навколо екватора! знервована і розкута вона всюди підкреслювала зневагу до чоловіцтва, до приречених на імпотенство, як на справедливу страту за попередні звірства— і дивилася їм у ширіньки з сумом, ледь усміхнено й гірко, мов оперативник, що розшукав злочинні знаряддя: кастета чи закривавлену фінку; і бахато, бахато діяшьпурних фондів та шьвітових дупумухових урханізяцій жьгулусилися підтримати «шьвубоду віт мішячьних»; віжьміт, туруге зіноцтво, учі дулярики і викуришьтайте на вселюдчьке жьвільнення; шьвубода уд мішячних! прекласно і блахуротно! нарєшьті ше в краї жьявилися шьвітлі постаті! гідні насих бурців зя незялезьність! наресьці є жьміна; наресці ми бачим жьрусеня ду жяхітної тьмукратії; наресьці пухитнулись ушьнови туталітарного мишьленя; наресьці хукраїна стає нашьпрявді вільна! туть, на жяхуті, чулювіки масово стають зінками, переськодою на сьляху до вшешьсвітньої жьлуки їдино є мішячьні чикли; та віримо, в чюрнопильшьких умовах нашій жємлячці, хукраїнчі, вдашьця питання че русвязати на коришьчь фітьчижьни; хратулюїмо, ваші всі! хеть перезитки туталітризму! тьмухратія в непезпеці; вперет за шьвупоту! хеть туховні шюрнопилі! шьлава хукраїні! вона сама показувала тобі цього листа, підписаного чільною діяшпуріанкою— закоханою до нестями в неї бабулєнцією, великою шанувальницею юних таланток, ще здоровою кобилякою з кавалерійським голосом і лицем з татарськими тонкими вусиками— а потім сходила з тим папірцем у мінчорнгробиль, там прочитали його кілька перекладачів і розтовкмачити міністрові: зараз на заході модно пов’язувати права сексувок із міжнародними кредитами; це найпростіша зачіпка для відмови; вона піде, їм поскаржиця, пустить нюні, підмахне, де треба— і плакали наші мільйончики, наші сотні мільйончиків, наші мільярдики для саркофагу! через якусь мандавошку! ми вже уклали угоду про співпрацю з швейцарцями! вони більшість своїх сейфів перевезуть сюди, під охрану мирного атома, ста тонн вкам’янілої лави, розіллятої і вкам’янілої попід реактором, по машинних залах— оце вам сховище! туди не достукається і не підступиться ні злодій, ні інтерполівець, ні європейська нишпорка, що шукає вернути внески жертв голокосту; і такі домовленості підуть псу під хвіст! через цю сосюру і пришмандовку?! міністр із особистих фондів відрахував їй стільки, що викупила на миколаївському суднобудівному недобудований авіаносець і там відкрила перший національний бордель для зальотних, спраглих екзотики— за її мистецьким задумом це сиволізувало вичерпання мілітарності, чоловічої, відверто грубої, насильницької сили, вичерпання тупого обов’язку в обіймах чуттєвості, ніжності, насолоджень омріяною всесвободою; статус національного немало посприяв держбудові, підняв національну свідомість віками бездержавного народу, поміг утвердитись і самовизначитись космополітично стурбованим павлітикам, створити нові робочі місця, і з притонних європій, азій вернути матерів родинам; свободу не спинити! свободу не подолати! торжествлярила, шаленіла щоопівнічна преса, розписуючи всю історичну вагомість цього проекту, під прапором якого повинні злучитись політичні партнери й суперники, вернутися з розсибірень, канадень, коналень любові спраглі поневіряльники, вітчизни діти; слава закладу – слава ніжнюльок - підняла міжнародний престиж злокраїни! нас знову заповажали; нас знову хотіли любити; нас у всіх «таймсах» знов називали мироносцями і свободолюбами, прихильниками демохватії і грабринкових перетворень; нам знов обіцяли позики; знов як тоді, коли, перелякані «снідом», ми за два ящики гандонів — треба ж врятувати вітчизну!— подарували їм свою протиповітряну оборону, кілька тисяч зенітних комплексів, тактичну і стратегічну ядерну зброю; і тоді так нас любили, ну так розхвалювали! і тут ця юнка знов підняла престиж країни! замало не виникла чварламентська криза— депутяки чубарилися з презентентом, кому належить ініціатива по підтриму цеї свободолюбної організації, оплоту нашої дульократії; зійшлись на тому, що презентент вручає їй орден Ярослава Мудрого і цілує ручку, а чварламентарі призначають її уповноваженою з прав людини! але, поки водились фінансики, вона думала; офіційно думала; вела переговори і під виглядом навчань заманювала на авіаносець натівських, одгодованих на чистих харчах, вояк і влаштовувала їм миротворчі акції, перевірки потенції, показові стрільбища і так ненав’язливо, помалу так виправляла їх орієнтацію. Так от куди йшли чоргнобильські грошики?! в п...дяку! в буквальному розумінні; в якісь невтолимі свободи під прикриттям порятунку людства; і нашим, немов повилазило— нічого не бачать; шо таке дівократія в дєйствії; бо одне діло в тіоріях, в діклараціях, в общіх мєстах, а друге діло в конкретних потягах організмів— куди їх тягне, затягує? якби не авіаносець, вони б перетопилися з нудьги і вичерпаності, як затички в унітазах; а так, між нашою свободою і їхнім безвіллям виникло взаємне притягнення, «і це вселяє надію в народи»— йшлося в передовиці бульварнорадівської газети; тебе ж колотило відкриття— так от куди встромили грошики! приховали від сто літ безпенсійних інвалідів, сиріт, удів, недобитків; створили кантору, посадили цю дурочку для приманки— і пішло й поїхало; викачують і з бюджету, і з позик, і з натівських фронтів; і все в п...дяку; так от чом нема паперу для твоїх зшитків правд? чом немає на крону для дозиметра? нема на метро? нема для цього, того і всього? все проїбали під виглядом свободолюства; все віддали ніжним збоченцям та іншим нещасним; пожаліли їх; нехай розважаються, потішають душєчкі, почешуть плоть, поправлять упадочні настроєнія, прекратят наркоманію, деградацію, токсикацію, потяг до насильства, нехай побалуюцца і уснуть— а вони он розходилися, одбюджетнюють половину із мінчорнгробилю і половину з мінрозборони, і весь бюджет по безкультурі; на дрібні, кишенькові витрати; і гульбанять на авіаносці - все дєті з очінь порядошних, уважаїмих сємій! - а, поміж діла, ще й проводять там конфенеції, на тєми євроінтеграцій; ми ж тепер наймиротворніша, розборонна нація! поумнявкають, перезнакомляця там, заведуть тісніші контакти,— оні їм очінь пригодяця на діпломатічній службі; вони ж всіх себе оддають батьківщині! заправляла елітарчуками твоя мисткиня-сусідка; вона тягала їх за собою,— замість аплодуючої масовки— на різні зустрічі з передовою громадськістю, з трудовими гробокопальними колективами, з ударниками лома, кайла, штиковки й шуфлі, з творчою зашмулігенцією, що перекувалась на похоронних розпорядників, бо на поминках хоч годували і вкладали в кишеню по пару гривен, на куриво й півхлібини; її збільшеними портретами давно вже обліплювали вбиральні в будинках перестарілих цекістів, мокроматністів, гебістів і запрошували виступити з лекціями; розворушити старих, розказати їм про сєкс, допомогти з гормональним обміном, бо вони, перегвалтувавши мільйони жертв, виявляється, так і не звідали сексуальності; вони, просто, брутально тратили сили, дичавіли в колективізаціях, у підніманнях цілин, у викритті врагів народу, у масовому садомазохізмі, і от, на старості літ, хотіли б, хочай почути про справжні насолоди; про найпринадніше! про найдорожче; якби на зорі століття вони довідались про переваги сексу над пролєтарським інстинктом— хіба дійшло б до м’ясорубки?! до скорочення поголів’я!! стількох здорових самців і самок! та ніколи! і коли ви, відставні, почесні, гвалтівники, насильники, пенсіонери своєї справи, просите прочитати культурну лєкцію і таким чином підсвідомо вибачаєтесь за перегвалтоване століття, коли ваші серця прагнуть відродження в сексі, то що казати про молодь, про юнь— вона повально «за»! в чеканні кари сексманьяки підвішуються за геніталії до грат і з вигуком, «свобода від місячних!», самозгублюються на знак протесту проти відсутньості сексу: саме це і підштовхувало їх на злочини; легалізувавши сексильство, ми виб’єм основу насильства, криміналітету і вбережемо націю від наруг по під’їздах, у ліфтах, у власному домі...; вона закашлювалась; викурюючи сигарету за сигаретою і регочучи голосно, вона, кумир всіх статево стурбованих, гнаних, знедолених, випробовувала на тобі уривки своїх радіозвернень до народу і щосуботніх телевиступів; висока, худа, американконога, з поглядом слідчого та істеричною захопленістю, притаманною мистецтвознавцям, вона, якщо співрозмовник відмовчувавсь, хутко втрачала свій емоційний шал, каторжанськи курила з кулака, дивилася сумно нижче пояса і переводила погляд на свої довгі, випростані через кімнату, ноги; вже переконана в своїх підозрах, розглядала свої пещені на руках нігті і всю себе, викупану в дзеркалі самозахоплення; її бажання розділити світ на передових сексуалів і класово ворожих елементів тебе не обходило; тобі не до цього було; твоя книга-ковчег ждала догляду; ти підконопачував трюми, наносив тюки сіна звірам, що посапували й подрімували, прив’язані до ясел; ти ладнувавсь до остаточної дезактивації вітчизни— і потім голуб принесе маслинову в дзьобаку гілку, і береги, і пасовища, й рівнини навкіл постануть вмитими від осквернень, благовісними, живильними, мов перша радість материнства; ти знав: коли пишеш, потрібно не дратуватись, не лаятись, не встрявати нікуди, однаково байдуже вислуховувати всяку маячню; хто слухає, той пам’ятає— і береже сили для справжнього; не завжди, правда, складалося так, і кожна дурна суперечка надгризала душу, і викрадала ненаписану сторінку; тому привчав себе змовчувати, хоч це й казило, ще дужче, довгу, худу, американоногу стервозу; вона прикурювала од тліючого фільтра і знов пірнала в рідню димову стихію, смертельно загрожену чистим повітрям; коли не курила, вона якось нітилась і очі її наливав тусклий подив, як у риби, що вистрибнула з води і зрить над собою бездонний простір; та дим притлумлював спрагу природності, спрагу материнства, спрагу народжувати і перероджуватись від лицедійства— і коли підводилась, нагадуючи худого, здоровенного полоза, здавалося, сам едемський зміїдло, за попередні справи позбавлений статі й мудрості, погойдується на хвості і пригадує, що мусить зробити: довго спокушати чи легко прикінчити? Потім провітрював кімнату, вимикав смрадіо, звідки доносився солодкавий, гнилокапустяний пах знайомого голосу; тлін помалу вивітрювався, ти брав теку з папером і пробував писати, та голос, запах, постава, рука на відльоті з сигаретною, жили всередині і змушували дозгадувати все відоме про неї; ти знав це від одного ясновидця (ти останній, хто бачив бідолаху перед тим, як його навіки замурували в підвалі спецбожевільні; йому варт було глянути на підвіяну спідницю чи на мотню достойника, як перед ним повставали всі їх статеві дати, всі місця злягань, візерунок покривала, скинутого на підлогу; його застукали на спробі передати за кордон список сановних і вельмивідомих осіб, проклеймлених збоченствами; список, секретніший від шпигунського, бо саме з цих категорій еліти і навербовували собі штат всі розвідки й світові мафії); про цибату мисткиню казав однозначне: її один раз поімєв на столі, в кабінеті, інструктор райкому комсомолу, до якого прийша за характеристикою для вступу в партію, бо якраз вигорала путівка за кордон, перша в ті часи поїздка— там шмотки, панчохи, туфлі, відік, телефон з автовідповідачем, та мало що вдасться притарганити?— а простих смертних, не комунісів, за кордон не пускали, а інструктор відтягував з папірцем, дві рекомендації вона вже мала, а інструктор все м’явся, все мимрив про кандидатський стаж, мовляв замовить слівце, де треба, рішить проблєму і, посунувши телефон на столі, коротко й недвозначно запропонував рішитись; і першим партійним дорученням було— очолити організацію «свобода від місячних»; бо назрівала дармократизація,— і потрібно внідрятися в перебудовні процеси, контролювати, спрямовувати в нужне русло майнові потоки— і вона як взялась за громадську дєвітальность, так вже не могла спинитись, бо затаїла образу й на тих, і на тих; інструктор раз поімєв нашвидку й покинув, а ці дамокрятики, вчорашні шістки, ці красотульчики з самозакоханим, павіанним виразом, поголовно здавались їй гоміками, хоч від соратниць по організації знала, що не всі, не всі таки! але їй приємніше і простіше вважати всіх чоловіків жінконенависниками— і вона сохла, блякла, прокурювала літа; самоскурювалась, самозгорала за вашу й нашу свободу! і коли заскакувала, щоб похвалитись— про неї знімають кіно, американські фонди вже виділили гроші, бо наші жінки, свинарки, доярки, кухарки, сімей рабині, знизькорослілі і надірвані з сумками по магазинах, натерпілися, годі, і заслуговують кращого статевого майбутнього— ти розумів, що тепер вона вербує на вивіз співвітчизниць; ну і нехай собі; якщо їх там не заклюють розгодовані тамтешні бройлерші; ти розумів, що затлумлений димом, гнилокапустяний сморід розтліну й самокатувань притаманний самому дозгниванню епохи, її найвідомішим речницям і речникам— і вони знаходять одне одного в зграї по цьому запахові, як звірі по пахучих мітках, і відрізняють чужих, і разом кидаються, щоб загризти; вона докурювала другу пачку, по-солдафонськи різко перекидала ногу на ногу, діставала з кишені розламану сигарету, прикурювала і, як їй здавалось, перескакувала на ближчу до тебе, на співчутливу тему: за що ти існуєш, Женька?! як багатьом з носіїв духовності, їй було важко повірити, що можна жити на одному подиху, затамованому в легенях від пори, коли ти виїхав хлопчаком здоми— на тепломолочному запахові покинутої в хліві корови, на хлібному теплі чорноземів, спухкішалих після травневої зливи, на медовій радості половіючого жита, на ранковому інеєві, просіяному з щедрістю небесної манни, на теплих, сухих хатніх запахах, коли з веранди вечором слухаєш шемріт дощин в садку, дорожчий від шелесту мільйонних асигнацій; а вона все рознюхувала— ні, серйозно, хтось же приплачує? вона приходила від імені доброзичливців, друзів, готових допомогти, але, знаючи про можливість потрапити на перо і розконспіруватися, все не наважувалася на лобову вербовку— і дивилась, коли ти почнеш здихати, бо ж не вірила жодному, затамованому в легенях, запахові і слову; ти дихав повільно, а вона з придихом, мов бігун на дистанції, досмалювала недокурок за недокурком; ти ждав, щоб скоріше здихатися її— і писати всю ніч про щось непотрібне нікому, неокупне, позбавлене грошової вартості, дорожче серця коханої, що засинає грудьми на долоні; про повітря дитинства, яке, потрапивши в світ, згорає в реактивному соплищі— і час фугує в надзвуковому, нестримному леті; вона докурювала й пару останніх сигарет із твоєї пачки, купленої за останню нещасну гривню, відкладену на крону для дозиметра і пожертвувану на всенічний спокій, на провсяквипадок, коли часом схочеш курити, хоч вовком вий— та, зрештою, вона допріщувала останню і з ненакуреним, голодним блиском, тікала до своїх богемних, мистецьких друзів; там куритимуть і втішатимуться— ну, що він там, пише? пише, пише! от дурак! дурак він і є дурак; недурно ж тримали психіатрильні; натуральне дурило, питаю, за шо живеш? а він як ляпне про якийсь подих дурацький, хоч стій, хоч падай; придурок форемний; вони втішалися і щасливіли, мов злочинці, що уникли тюрми, бо, замість них, підхабарений слідчий зачинив іншого; вони боготворили твоїх армійських ескулапів, котрі відправляли тебе на обстеження, бо тепер знали, на що списати запальність і пошук якогось зерна з підвід, якоїсь причини чорних урожаїв вітчизни; хай пише там! день у ніч, рік за роком, хай пише, хай спишеться на порожню писавку, як перетліла осіння стернина чи розбита копитом порхавка; хай пише там! пише попелом крематорно вкорцюблого тіла і вдиханням з форсунок вогненної тяги— ми всі ті писульки підшиєм до його лікарняної справи; чим більш він пише, тим менше він небезпечний! вони не відали іншого: що й після мордувань психотропами та інсуліновими шоками Бог відновив тобі ті клітини мозку, свідомості, завдяки яким ти міг діагнозувати великих і сильних, вдоволених і зраділих, кобилистих, жеребцюватих, манірних, ніяких, багатьох, деяких, добропорядних, надірваних, ніжних, богемних, перекультурених навіки, божевільніших ста маній величі, помножених на сто білих гарячок і сто істерій, втішених твоїм побуванням там, під корчами мажептилу, призначеного для них, та вони підхабарили долю, вчасно зайшли до інструктора, вчасно рішились, вчасно потрапили за кордон, вчасно там перезнайомились і тепір посміхаються благісно з велосипедних поїздок в поля, з собакою та пучком очерету за спиною; та нічого; ти безпомильно вгадував окрик, яким санітар з мітлою, держаком застромленою в сніг, зустрів би їх на порозі: кончені! і повів митися під крижаним душем; з усіх балачок про мистецтво, про альтернативні культури й свободу моралі, їм залишили б одну безвільну волю: пізно вночі, на простеленому між ліжок, гнилому матрацові тихенько мамрати, мулятись побитими нирками об підлогу і кривавим окропом мочитись під себе; шастати їм між ліжками, голяка по палаті, бо там відбирають весь одяг, щоб не забігли нікуди; шастати загнано, довго, годинами, місяцями, туди й сюди, вузьким проходом, один взад, один уперед, по-блатному кажучи, тасуватись; шастати, рвучко змахуючи руками, і рвучко, в такт ходи, перемовлятися, яка сьогодні зміна, чи дасть санітар курнути, яка медсестра, чи легко дає уколи? шастати і боятись обходу лікарів, бо можуть підвищити дозу— і тоді, з обпаленими об недокурки губами, з ниткою слини до пупа, з посоловілими, великими очима, мовчки, бо ліки відберуть голос, тупцяти з останніх сил під дверима, за якими погойдуватиметься на стільці санітарисько з неангельським усміхом, скосоротілим на бік; тупцяти ненав’язливо, якнайтихіше, щоб не розсердити його, і вимолювати прокопану чи інших розслаблюючих; бо як мене скорчило, гляньте дядьочку! тупцяти, переминатись, долати на місці кілометри розпачу, аж поки скорчить все тіло, скорчить живота і з кишечника хлисне по ногах гаряча жижа; той підскочить, рубне стільцем між лопатки і гукне над розпластаним: на помойку! двоє беззубих, усміхнених близнюків-гоміків, закритих на довічне принудлікування за трупоїдство, з дебільною радістю в очах, вщасливлені доторком до санітарського недокурка, підскочать до простягненого, хапнуть під пахви гарячими, пітними, слизькими, мов розпарені гірчичники руками і задки, задки потягнуть блякло освітленим коридором до туалету; кинуть, аж голова, мов дерев’яний жбанець, гупне об загиджену, заболочену, в розчваканому лайні, підлогу; на загратованому вікні сухими собачими покидьками сірітиме іней, але ні протягів, ні голобетонного холоду не буде чути; струмінь води з-під крану відшумує об дно відра, один підтягне тіло до водостоку в підлозі, а другий лине з відра,— різко і радісно, мов на обсмаленого підсвинка; потім перекине на другий бік, вода знов зашипить і знову зсудомить тіло, але холоду не буде чути; тільки різкішими стануть запахи вириганих над дірками ліків, гіркота і нудота кожної пігулки збовтає мозок, мов криваву й сморідну каламуть в бовтуні, і проріжеться запах іржавини й бруду на ланцюжку під залізним бачком, запах брудної ганчірки на швабрі, запах чорних міток лайна, витертого з пальців об сіроцементні стіни; і щастям стане надія вмерти тут, щоб ніколи цього не знати й не згадувати; це краще, ніж потім, коли притягнуть, прив’яжуть двома простирадлами до батареї— за горло, попід пахви і за живіт— спиною до повільного, ребристого жару, та млосне бовтання і виття в голові притуплятиме опіки, і густа зелена слина звисатиме з губи, мов виблювана тонка кишка; а так, звичайно, коли життя відбували інші, тільки й лишалося— стати мистецтволюбами, інтелектуалятами; сама вирішальність захабарена ними тут, але не назавжди! Нарешті й запах мистецької діячки звітриться, щезне з помешкання геть, і ти відчуєш малу полегкість; і вмить штриконе під лопатками, в легенях— насправді це болітиме запалена, роз’ятрена і в час лежання присохла до легень пліва— аж неможливо зітхнути і перевести подих; ти й справді жив на одному вдихові дитинства! в коли й видихував повітря з словами, почутити, впам’ятованими від бабці, то ніби продмухував дірочку в окрижанілій шибі— й виглядав когось на дорогах; запах дитинства був запахом гасу, коли дмухав у скляний ковпак лампи і гнотик жеврів світлячком— і досі жевріє всередині; на ранок же скрутить так, ніби під кожну лопатку увігнано по зубові з борон, і вони при кожному порусі скородять під ребрами, деруть легені, мов перекинуту дернисту скибу; видно, десь вчора, точно, тобі перемивали кості; скутість перевищувала біль і нагадувала всихання в домовині— таке ж облежане, тісне й безвилазне; ти прокидаєшся і дихаєш на повні груди. Цей стан непродихності, коли до легень присихала роз’ятрена пліва, тобі наснився; це було і минулося; тоді ж ти гадав— це запалення, від протягів по електричках, це пусте; і в умовах тисячолітньої війни й не збирався нікуди звертатись, до лікарів, знаючи їхню ненависть і перевтому від хворих, яких тутай стільки є, ніби всенька людва тут народжується, щоб хворіти й отримувати інвалідність; і довгими днями, в безвиході, ти довбав шлямбуром залізобетонні стіни,— потрібно було вісім глибоких дір, щоб закріпити турніка,— ти потратив на це кілька днів, розтягувався, виснув на витягнутих руках, сідав працювати, довідувався в село до батьків, кашляв, сходив щонічним потом, особливо пітнів і температурив на відкритому сонці, садив декілька грядок за хатою, слухався батька, «обов’язково зроби рентгенівський знімок», їхав у місто, підтягувався і вис на турніку, ніби легшало, але дотримувавсь слова, йшов у поліклініку, там зобов’язували пройти весь огляд, ти казав їм і про температуру, і кольки в спині, вони кивали, за знімки потрібно було платити, приплітавсь в свою клітку, працював, підтягувавсь на турніку, писав до третьої ночі, їхав на травневі свята до батьків, ніби й легшало, але температура трималась, вночі пробивало потом, приїздив у місто, там тебе вже видзвонювали, щоб вручити діагноз і направлення в тубдиспансер; дивовижна