Міжнародне приватне право

Вид материала

Документы

Содержание Договір з інкасо 11.5. Банківська гарантія 11.6. Векселі та чеки 11.7. Міжнародні неторговельні розрахунки Контрольні питання Патентне право TPIPS. Угода була укладена в рамках VIII (Уруг­вайського) раунду переговорів ГАТТ (GATT)

Подобный материал:

• Законодавства, 446.39kb.
• Реценз І я на рукопис підручника з навчальної дисципліни «Міжнародне приватне право»,, 238.91kb.
• Реферат на тему: Міжнародне публічне право І міжнародне приватне право, їх значення, 64.14kb.
• Одеська національна юридична академія, 548.25kb.
• Київський національний університет імені тараса шевченка, 1283.07kb.
• Прикарпатський національний університет імені василя стефаника, 1123.13kb.
• Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого, 3071.65kb.
• Київський національний університет імені тараса шевченка осетинська ганна анатоліївна, 355.9kb.
• Київський національний університет імені тараса шевченка на правах рукопису Безклубий, 2337.3kb.
• Національна академія наук україни інститут держави І права імені в. М. Корецького фурса, 688.71kb.

11.4. ІНКАСО

Договір з інкасо — це такий договір, коли особа, яка має право вима­гати здійснення платежу (довіритель), доручає банку, в якому вона має рахунок (банку-ремітенту), передати особі, яка має зобов'язання викона­ти платіж чи акцепт переказного векселя (платнику), надіслати через банк платника (банк, що його представляє) документи за умови одер­жання платежу чи акцепту переказного векселя.

Банк-ремітент може залучати до виконання інкасового доручення, окрім банку, що представляє платника, інші банки. За інкасових операцій довіритель відправляє товари на адресу банку, що представляє платни­ка, з вказівками про те, що товари перебувають у виключному розпо­рядженні банку до платежу чи акцепту платником переказного векселя.

Розрізняють два види розрахунків з інкасо — чисте інкасо та доку­ментарне інкасо. За чистого інкасо надаються лише суто фінансові до­кументи (переказні та прості векселі, чеки тощо). За документарного ін­касо залучаються також комерційні документи (про право власності, відвантажувальні тощо).

151

Форми інкасо:

• одержання платежу (простого і переказного векселя, чека, платіж­
  ної розписки тощо);
  
• видача комерційних документів під платіж з боку платника;
  
• видача комерційних документів під акцепт переказного векселя;
  

• видача комерційних документів на інших умовах.
  До основних етапів операцій з інкасо належать такі:
  
• довіритель дає інкасове доручення банку-ремітенту;
  

• банк-ремітент видає доручення інкасуючому банку (в тому числі
  банку, що представляє платника);
  
• банк, що представляє платника, виконує інкасове доручення;
  
• довірителю переказуються гроші або передається акцептований
  вексель.
  

Якщо платник не виконує платежу або не акцептує переказного век­селя, банк, що його представляє, зобов'язаний негайно повідомити про це банк-ремітент, а останній інформує довірителя і запитує у нього вка­зівки щодо подальших дій.

Довіритель або банк-ремітент можуть змінювати чи відкликати інка­сове доручення, якщо відповідно банк-ремітент чи банк, що представляє платника, одержують доручення про зміну чи відклик інкасового дору­чення до його фактичного виконання банком-ремітентом чи банком, що представляє платника.

Інкасові операції також мають ризики. Наприклад, покупець не спла­тить акцептованого векселя. Товар може зіпсуватися чи буде втрачений, якщо надійде до місця призначення раніше, ніж відповідні комерційні документи.

11.5. БАНКІВСЬКА ГАРАНТІЯ

Банківська гарантія є одним з найпоширеніших способів забезпечен­ня зобов'язань у сфері міжнародної торгівлі. Особа, на прохання якої на­дається банківська гарантія, називається принципалом. Бенефіціаром на­зивають особу, зазначену у банківській гарантії як таку, на вимогу і на користь якої банк-гарант здійснює платіж. Банк-гарант видає гарантію, тобто бере на себе зобов'язання, що при настанні обумовлених обставин він виконає платіж на користь зазначеної у гарантії особи.

Гарантія — досить широке поняття. Воно поширюється на якість то­вару, обов'язок однієї особи відповідати перед кредитором іншої за ви­конання нею своїх зобов'язань. Поняття "гарантія" часто вживається як

152

синонім терміна "поручництво" ("порука"). Гарантію можна розглядати і як самостійне та незалежне зобов'язання банку щодо забезпечення ви­конання зобов'язань іншої особи. З класичним поручництвом банківську гарантію об'єднує те, що як гарант, так і поручитель повинні виплачува­ти обумовлену суму у разі невиконання зобов'язань третьою особою. Гарантія відрізняється від поручництва тим, що зобов'язання гаранта (банку) не залежать від зобов'язань принципала. Банк, що надає гаран­тію, не має права пред'являти бенефіціару гарантії вимоги, які може пред'являти боржник, зобов'язання якого забезпечуються гарантією. Обсяг зобов'язань банку може не збігатися з обсягом зобов'язань борж­ника. До того ж банківське зобов'язання є лише грошовим. Дійсність га­рантійного зобов'язання не залежить від дійсності зобов'язань основ­ного боржника. Банківська гарантія не може бути субсидіарною (тобто додатковою). Це означає, що банк не може вимагати від бенефіціара, щоб він спочатку пред'явив вимоги до боржника, а вже потім до банку. Банківська гарантія вважається надійнішим способом забезпечення зо­бов'язань, ніж традиційне поручництво.

Банківська гарантія не має спеціального регулювання у національно­му законодавстві майже всіх країн світу. Є лише поодинокі винятки.

Суть банківської гарантії полягає не у виконанні зобов'язань гаран­том замість боржника. Така гарантія є певною компенсацією за невико­нання чи неналежне виконання зобов'язань принципала.

Банківська гарантія може бути як такою, що не підлягає відкликан­ню, так і відкличною. Невідклична гарантія не може змінюватися без згоди бенефіціара. Права бенефіціара за цією гарантією, як правило, не передаються іншій особі. Гарант несе зобов'язання лише відповідно до умов, передбачених у договорі банківської гарантії.

Договори гарантії найчастіше укладаються у формі гарантійного ли­ста. Цей лист надсилається безпосередньо бенефіціару. Інколи адресатом є банк, у якому бенефіціар має рахунок. У листі чітко зазначається дата закінчення терміну гарантії.

Розрізняють такі види банківських гарантій:

• тендерна (конкурсна) (гарант компенсує збитки, завдані відповід­
  ним учасником тендера);
  
• виконання (забезпечує охорону інтересів імпортера, покупця або
  замовника);
  
• повернення авансу (сплаченого покупцем або замовником);
  
• оплати (заборгованості експортера за поставлений товар, виконану
  роботу, надану послугу тощо);
  

153

• митна (використовується для оплати митних платежів, зокрема,
  при тимчасовому ввезенні або транзиті товарів);
  
• судова (передбачає забезпечення судових витрат);
  
• забезпечення позову (якщо на майно накладається арешт, то,
  пред'явивши гарантію, відповідна особа може використовувати це
  майно за своїм розсудом);
  
• коносамента (передбачає виконання зобов'язань перевізником ван­
  тажу).
  

Якщо гарантія надається безпосередньо банком, що бере на себе зо­бов'язання, то таку гарантію називають прямою.

Опосередкована (непряма) гарантія має ще й третю назву—зустріч­на. Вона означає, що банк, до якого звернулися за гарантією, переадре­совує її банку-кореспонденту.

Контргарантія — це своєрідна ланцюжкова гарантія, за якої певний банк повторює гарантійне зобов'язання іншого банку.

Нарешті, консорціумна гарантія—це така, за допомогою якої група осіб забезпечує зобов'язання цієї групи шляхом одержання головним гарантом консорціуму відповідних банківських гарантій від учасників групи.

11.6. ВЕКСЕЛІ ТА ЧЕКИ

Законодавство України містить кілька дефініцій векселя. Зокрема, у ст. 21 "Основні характеристики векселів" Закону України "Про цінні папери та фондову біржу" від 18 червня 1991 р. зазначається: "Век­сель — цінний папір, що посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити при настанні терміну визначену суму грошей власнику векселя (векселетримачеві). Випускаються такі види векселів: простий, переказний..."

Дефініція чека міститься у ст. 34 "Чек" "Основ цивільного законодав­ства Союзу РСР і республік" від 31 травня 1991 р.: "Чеком визнається цінний папір, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження чекодавця банку сплатити тримачеві чека вказану у ньому суму.

Чек має бути пред'явлений до оплати протягом терміну, встановлено­го законодавством".

Міжнародне приватне право до чеків та векселів тривалий час засто­совувало принцип формальності. Він означав: за відсутності принаймні одного реквізиту із встановлених законодавством такий цінний папір

154

визнавався недійсним. Принцип формальності перешкоджав широкому використанню векселів і чеків у сфері міжнародної торгівлі. Кожна дер­жава встановлювала свої вимоги до векселя та чека. Так, вексель, належ­но оформлений у певній державі, міг бути нічим не вартим папірцем в іншій.

З огляду на зазначене постала потреба уніфікувати вимоги до чеків та векселів. Таке завдання було виконане Женевськими вексельними кон­венціями 1930 р. та Женевськими чековими конвенціями 1931 р.

Женевські конвенції не містять дефініції векселя. Конвенція про уні­фікований закон з переказних і простих векселів передбачила обов'яз­кові реквізити векселя, встановила вимоги до його складання і форми, індосаменту, акцепту, авалю, платежу, протесту проти неакцепту чи не­платежу, посередництва. Отже, цю Конвенцію можна вважати матеріаль­но-правовою. Друга Конвенція є переважно колізійною. Вона враховує застосування до вексельних відносин національного законодавства різ­них держав. Основною колізійною прив'язкою цієї Конвенції є закон місця виконання зобов'язань.

Втім, спираючись на Женевські конвенції, задовільної уніфікації век­сельного законодавства країн світу досягти не вдалося. Окремі країни (у тому числі колишній СРСР) врахували норми Конвенцій у своєму національному законодавстві. Країни, у яких домінує англосаксонська система права, продовжували спиратися на положення англійського за­кону 1882 р. про векселі.

Згадана у підрозділі "Джерела права" Конвенція ООН 1988 р. мала за мету запровадити єдиний засіб платежу і кредиту для міжнародного тор­говельного обороту. Конвенція спрямована на подолання відмінностей між двома провідними вексельними системами світу. Зазначена Конвен­ція є переважно матеріально-правовою.

Коротко про Женевські чекові конвенції. "Конвенція про уніфікова­ний закон про чеки" встановила обов'язкові реквізити чека, порядок його складання та форму, порядок передачі чека, його пред'явлення та платежу за ним. Регламентовано також правовідносини у зв'язку з регресом за неоплату чека. Встановлено, що таке "перекреслений чек", "розрахунковий чек" тощо. Ця Конвенція містить матеріально-правові норми. Колізійна конвенція про чеки виконує завдання, аналогічні від­повідній конвенції про векселі.

155

11.7. МІЖНАРОДНІ НЕТОРГОВЕЛЬНІ РОЗРАХУНКИ

Міжнародні неторговельні розрахунки поділяють на такі види:

• платежі на утримання за кордоном дипломатичних і консульських
  представництв;
  
• внески за членство у міжнародних організаціях;
  
• плата за навчання громадян в іноземних державах;
  
• аліменти, пенсії, спадкові кошти;
  
• обмін національної валюти на іноземну;
  
• перекази заробітної плати на батьківщину іноземцями-заробітча-
  нами тощо.
  

На ввезення, перевезення, вивезення валюти поширюються митні правила.

Інструкція про порядок переведення пенсії громадянам, які виїхали за кордон, та виплати пенсій пенсіонерам іноземних держав, які прожи­вають в Україні була затверджена постановою Правління Пенсійного фонду України від 12 квітня 1994 р. № 3-7.

Переказ пенсій здійснює Пенсійний фонд України через Державний експортно-імпортний банк України. Переказування пенсії за кордон та виплата пенсії іноземним пенсіонерам на території України здійснюєть­ся щоквартально у валюті тієї країни, де проживає пенсіонер, якщо інше не передбачено угодами. Пенсії переказують з дня припинення їх випла­ти в Україні. Пенсії громадянам, які тимчасово виїжджають з України до інших країн, не переказуються. Поштові та банківські витрати, пов'язані з переказуванням пенсій, провадяться за рахунок коштів Пенсійного фонду України.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Міжнародний кредитний переказ.
   
2. Поняття "акредитив".
   
3. Предмет договору з інкасо.
   
4. Чисте інкасо та документарне інкасо.
   
5. Банківські гарантії та їх застосування.
   

156

6. Поняття векселя.
   
7. Поняття чека.
   
8. З якою метою у 1988 р. було укладено Конвенцію ООН про міжнародні век-
   

селі?

9. Поняття "міжнародні неторговельні розрахунки".

Розділ 12

ПАТЕНТНЕ ПРАВО

12.1. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

ТА ОСНОВНІ ТЕРМІНИ

12.1.1. Міжнародно-правові акти

Патентне право регулює правовідносини у зв'язку зі створенням і ви­користанням об'єктів так званої промислової власності. Згідно з Конвен­цією від 14 липня 1967 р., яка заснувала Всесвітню організацію інтелек­туальної власності (Сопуепііоп ЕзіаЬіізШщ 1¥огМ Іпіеііесіиаі РгореПу Organization, далі — ВОІВ), розрізняють такі основні види об'єктів про­мислової власності:

• винаходи (inventions) в усіх сферах людської діяльності;
  
• наукові відкриття (зсіепіфс Шзсоуєгієз);
  
• промислові зразки (іпйизігіаі йезщпз);
  
• товарні знаки (trade marks), знаки обслуговування (service marks),
  фірмові найменування (trade names) та комерційні позначення
  (соттегсіаі іпйісаііопз).
  

Україна—учасниця Конвенції про заснування ВОІВ. Паризька кон­венція з охорони промислової власності (Paris Convention for the Pro-Іесііоп of Industrial Property), укладена 20 березня 1883 р., серед об'єктів промислової власності називає ще й корисні моделі (utility models). Те, що у Конвенції від 14 липня 1967 р. має назву "комерційні позначення", у Паризькій конвенції називається "вказівка джерела або назва поход­ження" (іпйісаііоп о/зоигсе ог арреііаііопз о/огщігі). Паризька конвенція передбачає придушення недобросовісної конкуренції (repression ofun-

158

/аіг competition). Конвенція від 14 липня 1967 р. у зв'язку з цим говорить про "захист від недобросовісної конкуренції".

Зазначений перелік об'єктів промислової власності не вважається ви­черпним, оскільки Конвенція від 14 липня 1967 р. поширюється і на інші права щодо інтелектуальної власності у виробничій, науковій, літера­турній та художній сферах. Україна бере участь у Паризькій конвенції з 25 грудня 1991 р. Потрібно зазначити, що поняття "інтелектуальна власність" ширше, ніж поняття "промислова власність". Інтелектуальна власність окрім промислової охоплює права, що стосуються літератур­них, художніх і наукових творів; виконавчої діяльності митців, звукоза­пису, радіо- та телевізійних передач.

Останнім двом групам прав у курсі лекцій присвячується окрема тема. Перша група цих прав відома як авторське право — копірайт (co-ругщНі), друга — суміжні права {геіаіей гіфи, пещкЬоигіщ гщкіз). Отже, схематично інтелектуальну власність можна зобразити так:

Інтелектуальна власність

Промислова власність

Копірайт

Суміжні права

2. Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків від 14 квітня
1891 р. (МайгШ А%геетепі Сопсетіщ іНе Іпіегпайопаі Яе%ізігаііоп о/
Marks) та Протокол від 28 грудня 1989 р. до неї. Україна бере участь
в Угоді з 25 грудня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Закон Украї­
ни "Про приєднання України до Протоколу до Мадридської угоди про
міжнародну реєстрацію знаків" від 1 червня 2000 р. № 1763-ІІІ. У Законі
міститься застереження такого змісту:

"Строк про повідомлення про відмову в охороні буде становити 18 місяців, а у випадку, коли відмова в охороні може бути результатом заперечення проти надання охорони, то про таку відмову може бути по­відомлено після закінчення 18 місяців" (Офіційний вісник України. — 2000. — № 23).

3. Мадридська угода про недопущення неправдивих або таких, що
   вводять в оману, вказівок походження товарів (Madrid Agreement for the
   Кергеззіоп о/Раїзе ог Весерііуе Іпйісаііопз о/8оигсе о/Соойз). Укладена
   у Мадриді у 1891 р.
   
4. Будапештський договір про міжнародне визнання депонування
   мікроорганізмів з метою патентної процедури (Budapest Treaty on the
   Іпіегпайопаі Кесопійоп о/іНе Верозіі о/' Місгоог%апізтз /ог іНе Ригрозез
   о/ Patent Procedure) від 28 квітня 1977 р. та Інструкція до нього від
   31 січня 1981 р. Україна приєдналася до Договору та Інструкції відпо­
   відно до Закону України від 1 листопада 1996 р. № 474/96-ВР. Договір
   набрав чинності 31 січня 1981 р., для України — 2 липня 1997 р.
   
5. Лісабонська угода про найменування місць походження і їх між­
   народну реєстрацію {ІлзЬоп А%геетеШ/ог (Не Ргоіесііоп о/АрреІаііот о/
   Огщіп апй Іпеіг Іпіегпайопаі Ке£ізігаііогі). Укладена у 1958 р.
   
6. Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків
   (Наие А%геетепі Сопсетіщ (Не Іпіетаііопаі Верозіі о/ Іпйшігіаі
   Designs). Укладена в 1925 р.
   
7. Локарнська угода про встановлення Міжнародної класифікації
   промислових зразків (Ьосагпо А%геетепі ЕзіаЬіізШщ ап Іпіегпайопаі
   Сіаззфсаііоп/ог Іпйизігіаі Безщпз). Укладена в італійському місті Ло-
   карно в 1968 р.
   
8. Ніццька угода про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для
   реєстрації знаків (Шсе Агеетепі Сопсетіщ іНе Іпіетаііопаі Сіаззі-
   /їсаііоп о/Ооойз апй Зегуісез/ог і/ге Ригрозез о/іпе Яе%ізігайоп о/Магкз).
   Укладена у французькому місті Ніцца 15 червня 1957 р. Зміни до неї
   вносилися 28 вересня 1979 р. Україна приєдналася до Угоди згідно із За-
   

160

коном України "Про приєднання України до Ніццької угоди про Міжна­родну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків" від 1 червня 2000 р. № 1782-ІІІ (Офіційний вісник України. — 2000. — № 23).

9. Страсбурзька угода про Міжнародну патентну класифікацію
(8ігазЬоиг% А%геетепі Сопсетіщ іке Іпіетаііопаі Раіепі Сіаззфсаііогі).
Укладена у французькому місті Страсбурзі у 1971 р.

10. "Віденська угода про встановлення міжнародної класифікації
    зображувальних елементів знаків" (Уіеппа А%геетепі ЕзіаЬіізкіщ ап
    Іпіегпаііопаі Сіаззфсаііоп о/іке Рщигаііуе Еіетепіз о/Магкз). Укладена
    в 1973 р.
    
11. Найробійський договір про охорону олімпійського символу (Nai-
    гоЬі Тгеаіу оп іке Ргоіесііоп о/іке Оіутріс 8утЬоі). Укладений у столиці
    Кенії Найробі 26 вересня 1981 р. У березні 1998 р. Президент України
    підписав Указ про приєднання України до Договору. З 20 грудня 1998 р.
    Договір набрав чинності стосовно України.
    
12. "Європейська патентна конвенція" (Convention on the Grant of
    Еигореап Patents). Укладена у Мюнхені (ФРН) 5 жовтня 1973 р. на кон­
    ференції, в якій узяла участь 21 держава. Україна не є стороною цієї
    Конвенції.
    
13. Договір про Закон щодо товарного знака (Trademark Law Treaty).
    Прийнятий на Дипломатичній конференції 27 жовтня 1994 р. Верховна
    Рада України ратифікувала Договір Законом від 13 жовтня 1995 р.
    № 380/95-ВР. Договір набрав чинності для України з 1 серпня 1996 р.
    
14. Угода про пов'язані з торгівлею аспекти прав інтелектуальної
    власності, зокрема торгівлю контрафактними товарами (Agreement on
    Тгайе-Кеіаіей Азресіз о/' Іпіеііесіиаі Ргорегіу Кщкіз, Іпсіийіщ Тгайе іп
    Сожіег/еіі Ооосіз — TRIP). Трапляється і дещо інша абревіатура Угоди
    англійською мовою — TPIPS. Угода була укладена в рамках VIII (Уруг­
    вайського) раунду переговорів ГАТТ (GATT) у квітні 1994 р. у марок­
    канському місті Маракеш. Вона є однією з опор Світової організації тор­
    гівлі (СОТ), у діяльності якої Україна участі поки що не бере.
    
15. Євразійська патентна конвенція. Офіційне підписання відбулося
    9 вересня 1994 р. у Москві на засіданні Ради глав країн СНД. Україна є
    учасницею Конвенції.
    
16. Міжнародна конвенція про охорону нових сортів рослин (Inter­
    паііопаі Сопуєпііоп/ог іке Ргоіесііоп о/Иею Уагіеііез о/Ріапіз). Укладе­
    на 2 грудня 1961 р. Україна приєдналася до Конвенції відповідно до За­
    кону України від 2 червня 1995 р. № 209/95-ВР.
    

161

Радянський Союз приєднався до Паризької конвенції відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР від 8 березня 1965 р. № 148. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 вересня 1968 р. було ратифіковано Стокгольмський акт Паризької конвенції про охорону промислової влас­ності і Конвенцію, що засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності. Заявою Прем'єр-міністра України від 26 серпня 1992 р. була підтверджена чинність на території України Паризької конвенції про охорону промислової власності, Мадридської угоди про міжнародну реє­страцію знаків та Вашингтонського договору про патентну кооперацію.