Економіка підприємств Покропивний Поняття, цілі І напрямки діяльності підприємства

Вид материала

Содержание

Договірні взаємовідносини та партнерські зв'язки в підприємницькій діяльності
Класифікація підприємницьких договорів за сферами діяльності
Міжнародна підприємницька діяльність
Типова схема техніко-економічного обгрунтування створення мсп

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 34

Договірні взаємовідносини та партнерські зв'язки в підприємницькій діяльності

Договірні взаємовідносини в бізнесі. У всіх сферах господарювання на ринкових засадах організація підприємницької діяльності базується виключно на договірних взаємовідносинах. Це підтверджує незаперечну істину, що саме договори є визначальною і по суті єдиною правовою формою партнерських взаємин.
Договір (контракт, угода) — це форма документального закріплення партнерських зв'язків (предмета договору, взаємних прав та обов'язків, наслідків порушення домовленостей). Він опосередковує взаємини в процесі праці, виробництва і реалізації продукції чи надання різноманітних послуг.
У ринковій системі господарювання застосовуються два види договорів: установчий та підприємницький. Установчий договір є письмовим документом, що засвідчує волевиявлення фізичних чи юридичних осіб щодо заснування нового організаційно-правового утворення для реалізації конкретної підприємницької ідеї. Підприємницький договір відображає згоду сторін (партнерів) стосовно безпосереднього здійснення вибраної підприємницької (бізнесової) діяльності в певній організаційно-правовій формі.
Теоретично і практично заведено виокремлювати кілька груп підприємницьких договорів за сферами діяльності.

КЛАСИФІКАЦІЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКИХ ДОГОВОРІВ ЗА СФЕРАМИ ДІЯЛЬНОСТІ

1 . Купівля-продаж, оренда та лізинг
1.1. Договір купівлі-продажу продукції підприємства
1.2. Договір на поставку товарів через посередника
1.3. Договір про: аукціонний продаж товарів виготовлення продукції із сировини та матеріалів замовника
1.4. Договір продажу майна іншим юридичним особам
1.5. Державний контракт (державне замовлення)
1.6. Договір оренди майна
1.7. Лізингова угода

2. Підрядні послуги
2.1 . Договір про:
консалтинг (інформаційне обслуговування)
надання юридичних послуг
надання аудиторських послуг
надання брокерських послуг
рекламні послуги.
2.2. Договір на виконання науково-дослідних робіт

3. Трудові відносини
3.1. Тарифна угода
3.2. Колективний договір
3.3. Контракт (договір) про наймання:
керівника
працівника (спеціаліста, службовця)

4. Страхування
4.1. Договір:
особистого страхування від нещасних випадків
страхування майна підприємств і громадян
обов'язкового (добровільного) медичного страхування

5. Розрахунки і кредитування
5.1. Договір на розрахункове й касове обслуговування
5.2. Договір позики під заставу майна
5.3. Договір поручительства
5.4. Кредитний договір

6. Зовнішньоекономічна діяльність
6.1. Агентський договір
6.2. Договір на:
декларування товарів для митного контролю
транспортно-експедиційне обслуговування зовнішньоторговельних вантажів
6.3. Договір консигнації
6.4. Договір на закупівлю товарів за імпортом
6.5. Договір поставки товарів за експортом
6.6. Ліцензійний договір

7. Інші договори
7. 1 . Договір:
доручення
комісії
про спільну діяльність

Переважну більшість документально оформлених взаємовідносин у підприємництві становлять договори щодо внутрішньогосподарської та зовнішньоекономічної діяльності. Решта господарських чи інших взаємин оформляється у вигляді договорів (контрактів, угод) щодо підрядних послуг, трудових відносин, страхування, розрахунків і кредитування.
Оскільки сутність переважної більшості договорів (контрактів, угод) є зрозумілою з їхньої назви, то буде доцільним детальніше пояснити суть лише деяких з них.
Договір на поставку товарів через посередника укладається на поставку фірмою-посередником певних видів продукції покупцям (споживачам) із наперед обумовленою формою її оплати.
Договір про аукціонний продаж товарів є документальним оформленням угоди щодо прилюдного продажу виставленого на аукціон товару (лотами чи поштучно) за найвищу ціну, оголошену покупцем.
Державний контракт є письмовим документом, що передбачає забезпечення потреб споживачів, які фінансуються за рахунок Державного бюджету, і поповнення державного резерву відповідними видами продукції.
Лізингова угода — це договір між виробником і споживачем стосовно довгострокової оренди машин, устаткування, складних приладів, транспортних та інших технічних засобів праці.
Договір обов’язкового медичного страхування відображає документально оформлені відносини між страховиком (страховою медичною установою) і страхувальником (підприємством чи організацією в особі їхніх керівників), що передбачає страхування персоналу (трудового колективу). Зміст такого договору зводиться до оплати страховиком медичних послуг працівникам страхувальника та сплати останнім певних грошових внесків в обумовлені договором терміни.
Договір поручительства — документально оформлена домовленість між трьома сторонами (поручителем, кредитором і боржником), відповідно до якої поручитель у разі неплатоспроможності боржника зобов'язується протягом наперед обумовленого терміну з моменту настання строку платежу відшкодувати позичену боржником суму.
Ліцензійний договір відрізняється від звичайної ліцензії (дозволу) на здійснення певного виду підприємницької діяльності. Він укладається між власником конкретної інновації (ліцензіаром) та особою, яка бажає набути право на її використання (ліцензіатом), і передбачає надання виключної ліцензії на використання винаходів чи «ноу-хау» за певну винагороду у вигляді пашуального платежу або роялті.
Договір про спільну діяльність належить до документів господарського призначення, що передбачає започаткування спільної діяльності без створення юридичної особи (без заснування товариства). Основною його умовою є сплата учасниками (партнерами) майнових або грошових внесків, які потім стають загальною пайовою власністю.
Як відомо, укладенню договорів (контрактів, угод) завжди передують переговори, під час яких в усній або письмовій формі висловлюються наміри (пропозиції) щодо встановлення договірних взаємин для наступної співпраці. Такий намір (пропозицію) у письмовій формі називають офертою. При цьому варто знати різницю між поняттями «твердої» і «вільної» оферти.
Тверда оферта завжди надсилається тільки одному потенційному партнеру і може перетворитися на реальний договір за умови, коли:
1) оферту підписано (схвалено) іншою стороною (покупцем);
2) після підписання цей офіційний документ надіслано оференту (автору оферти);
3) письмовий документ останнім отримано. Оферта має певний термін чинності (зазвичай один місяць від дня її відправлення).
Вільну оферту надсилають одночасно кільком адресатам (потенційним партнерам). При цьому вільна оферта може стати договором за дотримання не тільки трьох названих умов, а ще й додаткової четвертої — потенційний партнер (покупець) має підписати одержаний документ й повернути його оференту, а останній — повідомити вибраного ним покупця про згоду вважати підписану ним
оферту за чинний договір. Якщо покупець не отримає підтвердження від оферента протягом короткого терміну (як правило, трьох днів з моменту закінчення дії оферти), то він може вважати себе вільним від зобов'язань.
Будь-який договір складається з преамбули (вступу до договору), основної і заключної частин. Преамбула має містити: чітку назву договору; місце і час (дату) укладення договору; зазначення факту укладення договору згідно з умовами, викладеними в його тексті; юридичну назву сторін договору (партнерів).
Основна частина договору неодмінно охоплює специфічні (характерні для конкретної угоди) і загальні (стандартні) умови. До специфічних умов договору належать:
1) предмет договору й кількість товару;
2) якість товару;
3) ціна товару; знижки або націнки, якщо те чи те застосовується;
4) засадні умови поставки;
5) форма оплати;
6) термін поставки;
7) маркування, упаковка, тара;
8) порядок здавання-приймання товару;
9) відповідальність сторін;
10) додаткові застереження, якщо такі є.
Загальні умови включаються до всіх договорів незалежно від їхньої специфіки. Такими умовами є арбітражні приписи (застереження) і перелік форсмажорних обставин, з настанням яких виконання договірних зобов'язань припиняється на час їхньої дії.
Обов'язковими атрибутами заключної частини договору вважаються: усі необхідні додатки (ескізи, зразки товару); юридичні адреси сторін (партнерів); підписи вповноважених сторонами (партнерами) осіб.
Характеристика партнерських зв’язків. Взаємини між підприємцями, які оформлені договірними відносинами, характеризують партнерські зв’язки. Спонукальним мотивом встановлення партнерських зв'язків є реальний порядок дій для практичної реалізації бізнес-проекту. Форму партнерських зв'язків завжди пропонує один з бізнесменів-партнерів, а конкретна форма таких зв'язків залежить від специфічних особливостей даного бізнесу.
Сутнісно-змістова характеристика окремих форм співробітництва зводиться до такого.
Виробнича кооперація — здійснення замкнутого виробничого циклу готового до споживання продукту всіма партнерами спільно, причому кожний з них виконує свою частку робіт у рамках єдиного (інтегрованого) виробничого процесу.
Проектне фінансування — форма підприємницького співробітництва, за якої:
а) один з партнерів зобов'язується фінансувати реалізацію підприємницького проекту іншого партнера;
б) партнер-розробник пропонує іншому партнерові здійснювати практичну його реалізацію і зобов'язується фінансувати всі необхідні
роботи. При цьому в обох випадках одержаний кредит має бути повернутий у товарній формі, тобто за рахунок виготовленої після реалізації бізнес-проекту продукції.
Управління за контрактом — форма партнерських зв'язків, здійснюваних через передачу одним підприємцем іншому «ноу-хау» управлінського характеру і забезпечення тим іншим інвестування процесу практичного його використання; за своєю сутністю її можна вважати експортом управлінських послуг. ГГ7] Підрядне виробництво характеризує форму юридичне оформлених взаємин між підприємцями, відповідно до якої один з них здійснює цільове виробництво продукції на пряму вказівку іншого.
Спільне підприємництво означає функціонування організаційного утворення (підприємства, іншого суб'єкта господарювання), статутний фонд якого формується за рахунок пайових внесків партнерів-засновників, котрі уособлюють різні форми власності, або один з них є іноземною фізичною чи юридичною особою.
Бартерні операції (бартер) — форма реалізації укладеної угоди в натуральній формі згідно з попередньо узгодженою номенклатурою обмінюваних товарів, а також узгодженими строками взаємних поставок продукції. Масштаби таких партнерських зв'язків мають бути виправданими конкретними економічними умовами: за ринкових умов господарювання надмірні обсяги бартеру не підтримуються і не заохочуються державою.
Зустрічна поставка є різновидом бартеру, але передбачає дещо інші умови виконання. Партнери визначають, який товар має бути поставлений, а конкретний асортимент визначається згодом і оформляється у вигляді додатку до договору (угоди).
Комерційна тріангуляція полягає в тім, що до бартерних операцій залучається ще й третій партнер (чи більше), якщо цього потребує пошук необхідного продукту (товару).
Звичайна угода — це загальновизнана універсальна угода про купівлю-продаж, за якої партнерські взаємини оформляються у вигляді договору поставки певного товару.
Форвардні угоди є документально оформленими договірними взаємовідносинами, що потребують термінової практичної реалізації.
Угоди про передачу інформації у вигляді «ноу-хау» реалізуються обов'язково за певну матеріальну винагороду, умови і розміри якої визначаються цими угодами.
Угоди про встановлення прямих зв’язків — партнерські зв'язки суб'єктів господарювання, що базуються на безпосередній співпраці в конкретній сфері діяльності.
Угоди про експорт — це юридичне оформлені договірні відно-1—* сини, спрямовані на поставку конкурентоспроможної продукції конкретним споживачам в інших країнах. Угоди про реекспорт характеризують виробничо-економічні відносини, що передбачають купівлю тим чи тим партнером відповідних видів товарів за кордоном з метою наступної їх поставки (перепродажу) партнерам з третьої країни.
Угоди про імпорт товарів — форма партнерських зв'язків для організації завезення потрібних товарів з іншої країни.
Ø Факторинг відображає фінансово-економічні взаємовідносини між підприємцями і так званими фактор-фірмами (найчастіше банками), які за певну винагороду беруть на себе організацію одержання дебіторської заборгованості суб'єктам господарювання з боку інших фірм, або просто купують у них документи (рахунки-фактури), що дають право вимагати в боржників уплати боргу.
Ø Комерційний трансферт застосовується в системі міжбанківських зв'язків і міждержавних відносин. Він означає взаємне придбання партнерами капіталу в національній валюті у визначених розмірах за договірного ціною з наступним її зарахуванням на рахунок покупця в національному банку країни-продавця.
Отже, у ринковій системі господарювання партнерські зв'язки здійснюються за кількома основними напрямами (виробництво, товарообмін, торгівля, фінансові відносини). Тільки таке комплексне здійснення партнерських зв'язків може забезпечити належний розвиток та ефективність підприємництва в Україні.

Міжнародна підприємницька діяльність

Поняття і форми міжнародного бізнесу. Сучасний етап розвитку світової економіки характеризується інтенсивним розширенням міжнародної підприємницької діяльності, тобто діяльності, що здійснюється через науково-технічну, виробничу, торговельну, сервісну та іншу взаємокорисну співпрацю суб'єктів господарювання двох чи більше країн (міжнародних партнерів). Основним спонукальним мотивом активізації і розширення участі партнерів у міжнародному бізнесі є можливість збільшення масштабів та ефективності підприємництва за рахунок інтернаціоналізації певних сегментів ринку, використання нових додаткових джерел необхідних матеріальних (інвестиційних) ресурсів, диверсифікації виробничо-господарської діяльності.
Суб'єктами міжнародної підприємницької діяльності є її учасники, які спроможні ефективно працювати задля реалізації власних бізнесових інтересів. Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» суб'єктами такої діяльності визнаються:
1) фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, що мають діє- і правоздатність;
2) юридичні особи, що зареєстровані в Україні та постійно перебувають на її території;
3) структурні одиниці суб'єктів господарської діяльності іноземних держав (дочірні фірми, філії, відділення, представництва);
4) спільні підприємства, що мають постійне місцезнаходження в Україні. Теорія і практика міжнародного бізнесу передбачають певні рівні та форми інтернаціоналізації різних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності (рис. 2.3).
Таблиця 2.3
ТИПОВА СХЕМА ТЕХНІКО-ЕКОНОМІЧНОГО ОБГРУНТУВАННЯ СТВОРЕННЯ МСП
1
• Назва МСП
• Назва фірми-партнера
Коротка характеристика: іноземного партнера, досвіду співпраці з ним, основних фірм-конкурентів

2
Номенклатура продукції;
• кількість
• вартість
Кількісна та якісна характеристика продукції, кон'юнктура на ринку, очікувані ціни, прогноз обсягу продажу

3
Технологія:
• тип
• сутність
Оцінка існуючих у світі технологій виготовлення аналогічних товарів, вибраної технології для продукції МСП

4
• Устаткування
• Організація виробництва
Вибір і розрахунки вартості необхідного устаткування, вибір форм і методів організації виробництва

5
Матеріально-технічне забезпечення
Обгрунтування вибору форм матеріально-технічного забезпечення, постачальників ресурсів, транспортних засобів

6
Персонал:
• кількість
• оплата праці
Необхідна кількість місцевих та іноземних працівників, форми й розмір оплати праці, преміювання, соціальні виплати

7
Статутний фонд:
• загальна величина
• частка партнерів
Загальний розмір статутного фонду, частки учасників у ньому, частки власних і позичених коштів

8
Реклама:
• види
• витрати
• канали поширення
Аналоги реклами на дану продукцію, вибрані види й фінансові можливості здійснення реклами МСП

9
Система збуту продукції
Практика збуту аналогічної продукції іншими фірмами, вид і способи доставки, обсяг збуту всередині країни та за рубежем

10
Очікувані виручка та прибуток
Динаміка рівня цін за стадіями життєвого циклу продукту, очікувані виручка і прибуток, розподіл прибутку між партнерами

11
Формування фондів МСП
Зарубіжний досвід формування фондів МСП, розрахунки вибраних фондів (технічного й соціального розвитку, резервного)

12
Ефективність створення і функціонування
Розрахунки та оцінка економічної ефективності створення і функціонування МСП за відповідною методикою

До першої і найнижчої за рівнем інтернаціоналізації форми підприємницької діяльності належить виконання окремих зовнішньоекономічних операцій — експортно-імпортних, лізингових, посередницьких, а також консультаційних і маркетингових послуг.
Друга форма підприємницької діяльності міжнародного характеру охоплює різноманітну промислову кооперацію — науково-технічну (науково-дослідні, проектно-конструкторські й випробувальні роботи), виробничу, збутову, сервісну (післяпродажне технічне обслуговування і ремонт виробів тривалого користування). Вона також характеризується порівняно невисоким рівнем інтернаціоналізації підприємств та організацій.
Відносно високий рівень інтернаціоналізації суб'єктів господарювання репрезентує спільне підприємництво, що здійснюється через створення і функціонування спільних підприємств, ліцензування та управління за контрактом.
Четвертою формою міжнародної підприємницької діяльності з найвищим рівнем інтернаціоналізації суб'єктів господарювання є комплекси територіально-виробничих і багатосторонніх економічних зв'язків (прикордонна та прибережна торгівля, формування консорціумів, реалізація концесійних договорів тощо).
Практична реалізація окремих форм міжнародної підприємницької діяльності досягається двома способами: перший — без створення нової юридичної особи — тільки на підставі економічної угоди (контракту); другий — із заснуванням нового спільного підприємства чи зарубіжної філії (представництва) як суб'єкта міжнародного бізнесу.

Спільні підприємства. Міжнародним спільним підприємством (МСП) вважається організаційно-правова форма поєднання зусиль різнонаціональних партнерів у сферах інвестування, управління, виробництва продукції чи надання послуг, торгівлі, використання доходів, розподілу підприємницьких ризиків тощо. Мотиваційний механізм заснування МСП створюється на макро- та мікрорівні національної системи господарювання. Мотивація формування і функціонування МСП як форми реалізації стратегії виходу на внутрішній та зовнішній ринки обумовлюється: 1) зниженням питомих інвестиційних ресурсів і підприємницького ризику; 2) розвитком підприємницького потенціалу конкретного суб'єкта господарювання; 3) реалізацією переваг меншої вартості основних чинників виробництва і насамперед можливістю активізації маркетингу та започаткування нових каналів збуту товарів, можливістю проникнення на новий територіальний сегмент вітчизняного і світового ринків. Мотивація безпосередніх партнерів базується на узгодженні їхніх виробничо-економічних, маркетингових, екологічних та іміджевих інтересів.
Попередні переговори щодо створення МСП, як правило, завершуються підписанням партнерами протоколу про наміри, в якому мають бути зазначені:
а) загальні обсяги виробництва і поставок продукції на внутрішній та зовнішній ринки;
б) розмір статутного фонду з виокремленням часток партнерів у ньому; співвідношення між власними й позиченими коштами; можливий банк-кредитор;
в) наявність місцевої кваліфікованої робочої сили та потреба в залученні іноземного персоналу;
г) організація продажу виробів, післяпродажного технічного обслуговування та тривалість останнього;
д) трансферт (репатріація) прибутку іноземного партнера.
Домовленість партнерів про заснування МСП обов'язково деталізується в процесі складання техніко-економічного обґрунтування, типову схему якого наведено в табл. 2.3.
Основним установчим документом для створення МСП служить його статут, що має визначати: предмет і цілі діяльності, місцезнаходження, склад засновників; розмір статутного фонду і часток партнерів у ньому, порядок його формування; склад і компетенцію органів управління, порядок прийняття рішень; процедуру припинення діяльності (ліквідації).
Після завершення переговорів і підписання установчих документів здійснюється реєстрація МСП у відповідному органі загальнодержавного управління. Для реєстрації МСП подаються такі документи:
1) письмова заява встановленого зразка;
2) згода обласної (міської) держадміністрації і керівного органу вітчизняного учасника на створення МСП;
3) нотаріально засвідчені копії установчих документів;
4) обґрунтування ефективності й валютної окупності діяльності нового МСП;
5) документи, що підтверджують реєстрацію іноземного партнера як юридичної особи.
В Україні вже намітилися певні тенденції щодо розвитку МСП. Основними з них треба вважати:
активізацію, що постійно зростає, кількісного розвитку різно-профільних спільних підприємств з частковим чи повним іноземним капіталом;
переважання партнерів із промислове розвинених країн, що пояснюється передовсім стратегічною орієнтацією таких держав, а також достатністю й мобільністю їхнього капіталу експортного спрямування;
створення МСП переважно на двосторонній основі та для здійснення промислової діяльності;
надто обережне ставлення іноземних партнерів до вкладання великих за обсягом інвестицій у спільне підприємництво за браком надійних гарантій їхнього правового захисту;
відносно активніша участь у заснуванні МСП малих зарубіжних фірм (компаній), що віддають перевагу швидкій віддачі невеликих інвестицій або комерційному зиску від разових операцій;
зосередження МСП передовсім у науково-технічних і виробничо-промислових центрах (регіонах) України.
Регулювання міжнародної підприємницької діяльності. Регулювання міжнародного підприємництва, здійснюване переважно через належну організацію зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання, має таку множинну мету:
1) стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, зовнішньоекономічних зв'язків суб'єктів підприємницької діяльності;
2) створення сприятливих умов для інтеграції економіки України в систему світового поділу праці та її максимально можливе наближення до ринкових структур розвинутих країн;
3) здійснення захисту економічних інтересів України в цілому і конкретних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності зокрема;
4) надання однакових можливостей для ефективного господарювання всім суб'єктам підприємницької діяльності.
Окремі функції регулювання міжнародної підприємницької діяльності практично здійснюють державні органи законодавчої та виконавчої влади.
Верховна Рада України ухвалює закони стосовно зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання, затверджує законодавчо-нормативні акти щодо регулювання окремих напрямів зовнішньоекономічної діяльності, ратифікує міжнародні договори України.
Кабінет Міністрів України:
• координує зовнішньоекономічну діяльність відповідних міністерств і державних комітетів, узгоджує роботу торговельних представництв України за кордоном;
• проводить переговори й підписує міжурядові договори (угоди) з питань зовнішньоекономічної та спільної підприємницької діяльності, забезпечує їхнє виконання;
• організує реєстрацію міжнародних спільних підприємств, складання платіжного балансу та раціональне використання державного валютного фонду України.
Національний банк України має повноваження:
1) забезпечувати збереження та раціональне використання в міжнародній підприємницькій діяльності золотовалютного резерву України;
2) репрезентувати інтереси України у відносинах з центральними банками інших держав та укладати відповідні міжбанківські угоди;
3) провадити облік і розрахунки кредитних ресурсів, операції з валютними ресурсами, що надаються йому Державним валютним фондом України.
Міністерство з економіки України виконує функції щодо: проведення єдиної зовнішньоекономічної політики в процесі виходу суб'єктів господарювання на зовнішній ринок, координації їхньої діяльності у сфері міжнародного бізнесу; контролю виконання всіма суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності відповідних законів і міжнародних договорів України; нетарифного регулювання діяльності суб'єктів спільного підприємництва.
Процес інтернаціоналізації підприємств і країн відбувається за участю різних міжнародних організацій. До основних міжнародних організацій фінансово-економічного спрямування, що здійснюють певну сукупність функцій стосовно регулювання спільної підприємницької діяльності, належать:
• Банк міжнародних розрахунків — БМР (сприяння співпраці центральних банків країн світу і здійснення міжнародних фінансових операцій);
• Міжнародний банк реконструкції та розвитку — МЕР? (спеціалізована установа ООН, основною метою діяльності якої є надання позик і кредитів країнам-членам ООН);
• Міжнародний валютний фонд — МВФ (сприяння розвитку міжнародної торгівлі й валютних операцій, надання коштів у іноземній валюті);
• Міжнародна фінансова корпорація — МФК (філія Міжнародного банку реконструкції і розвитку для інвестування приватного сектора економіки);
• Рада ООН з промислового розвитку — ЮНІДО (сприяння всебічному розвитку виробничої сфери країн-членів ООН);
• Європейський банк реконструкції та розвитку— ЄБРР (філія МБРР з обслуговування країн Європи).
Регулювання міжнародної підприємницької діяльності здійснюється на трьох рівнях: національному, міжнародному і наднаціональному.
Система регулювання міжнародної підприємницької діяльності на національному рівні охоплює такі складові:
1) форми іноземних інвестицій (грошові кошти в іноземній валюті, різноманітні майнові та інтелектуальні цінності, цінні папери, торгові марки тощо);
2) вимоги до результатів діяльності іноземного партнера (масштаби діяльності, частка ринку, рівень імпортної технології, професійна підготовка кадрів);
3) трансферт прибутку іноземного інвестора (обов'язкове створення резервного фонду зі зберіганням його в банку країни, що приймає; фіксація розміру трансфертного капіталу і прибутку відповідно до правил валютного регулювання та угод про валютне співробітництво);
4) інвестиційні пільги та обмеження (субсидії, пільгові позики, звільнення від податків та їхнє часткове повернення, застосування прискореної амортизації);
5) гарантії дотримання прав іноземного партнера (залучення у вітчизняне правове поле; збереження існуючих пільг протягом інвестиційного циклу; відмова від заходів конфіскаційного характеру).
Зазвичай на міжнародному рівні регулюються:
1) ідентифікація інвестицій та інвесторів (визначення не тільки усталених форм інвестицій, а й тих, що можуть з'явитися після укладання угоди або підписання договору; зазначення тих юридичних осіб, які вважаються національними суб'єктами господарювання країни-учасниці відповідної угоди);
2) умови імпорту й заохочення іноземного капіталу (політика «відкритих дверей» держав-партнерів у спільній підприємницькій діяльності; зобов'язання країни, що приймає, стосовно стимулювання іноземних інвестицій);
3) переказування коштів (фіксація країною базування достатніх гарантій щодо безперешкодного переказування коштів у встановлені терміни);
4) розв'язання суперечок господарського та фінансового характеру (дрібних — компетентним судовим чи адміністративним органом країни, що приймає; складніших — Міжнародним центром урегулювання інвестиційних суперечок);
5) норми поведінки іноземних партнерів (загальні поняття, принципи і норми, яких мають дотримувати іноземні підприємці та які сприяють створенню позитивного іміджу зарубіжного партнера).
На наднаціональному рівні в рамках інтеграційних утворень регулювання міжнародної підприємницької діяльності здійснюється відповідно до угод (договорів), що фіксують взаємовідносини між багатьма країнами. Таке поточне регулювання відбувається у тім разі, коли забезпечуються вільний рух капіталів і гармонізація економічної політики країн-учасниць.

Blog

Економіка підприємств Покропивний Поняття, цілі І напрямки діяльності підприємства

Содержание