Тня система має відповідати вимогам суспільства, враховувати найактуальніші наукові новації, виправдовувати певні очікування батьківського та учнівського загалу

Вид материала

Подобный материал:

Актуальні проблеми та шляхи

вдосконалення військово-патріотичного виховання сучасної учнівської молоді

Круглий стіл

у спеціалізованій школі № 85 з поглибленим вивченням англійської мови

(м.Київ, пр-т 40-річчя Жовтня, 36)

21 лютого 2011 року

Ольга Володимирівна Дудар,

викладач кафедри методики суспільно-гуманітарної освіти і виховання

ІППО КУ імені Бориса Грінченка,

кандидат історичних наук

Елементи музейної педагогіки

у реалізації завдань військово-патріотичного виховання

(текст виступу)

Сучасна освітня система має відповідати вимогам суспільства, враховувати найактуальніші наукові новації, виправдовувати певні очікування батьківського та учнівського загалу. Враховуючи вітчизняні реалії, потребу в залученні актуальних новацій світового досвіду можна вважати життєво необхідною.

Оновлення вимагає не лише навчальний процес, стандарти виховання мають відповідати багатьом важливим вимогам. Проте процес формування всебічно розвиненої особистості, високоморальної людини і громадянина повинен також брати до уваги вікові потреби школяра, його інтереси, прагнення й уподобання.

Військово-патріотичне виховання традиційно пов’язане з найбільш героїчними, але іноді й з найбільш трагічними сторінками вітчизняної історії. Окрім загальновідомих завдань, хотілося б виділити необхідність формування толерантності, розуміння значення подвигу кожної людини, яка віддала життя за Батьківщину, незважаючи на особливості політичного життя певного історичного періоду.

У цій нелегкій справі на допомогу школі можуть прийти музеї. У Києві це насамперед Меморіальний комплекс «Національний музей Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років», Музей збройних сил України (відкрито 1996 року), Державний музей авіації України, Косий капонір (музей "Історія використання споруд Київської фортеці"), Національний музей-заповідник "Битва за Київ у 1943 році", Музей Гетьманства, Національний музей історії України. До уваги відвідувачів унікальні колекції, на них чекають професійні екскурсоводи, які застосовують нетрадиційні форми роботи. Навіть необтяжене інформацією відвідування деяких експозицій здатне вплинути на емоційний стан і сприйняття минулого України підростаючим поколінням. Проте рівень засвоєння матеріалу на слух складає лише 12-14%, крім того, увага екскурсантів може бути розсіяна через ряд об’єктивних факторів. Більш актуальними є заняття в музеї, де учень відчує себе не лише пасивним спостерігачем, а й учасником цікавого творчого процесу. Інтенсифікувати цей процес може використання елементів музейної педагогіки.

Термін „музейна педагогіка“ почали вживати у Німеччині у 1930-х роках. Першочергово він визначав особливий напрям діяльності німецьких музеїв, пов’язаний зі шкільним навчально-виховним процесом. У 1960-х роках музейна педагогіка трактувалась у достатньо вузькому розумінні, в основному, як використання музею з метою навчання та виховання, а в подальшому її ідеологічний, виховний характер постійно підкреслювався як найбільш важливий. Тривалий час питання музейної педагогіки в радянському, а потім пострадянському просторі залишалося маловивченим, що призвело до розуміння її як «виховання у музеї». Це, на жаль, обмежує вплив музейної педагогіки тільки дитячою аудиторією. У той же час, на відміну від Німеччини, на вітчизняних теренах використання елементів музейної педагогіки у практичній діяльності інколи випереджає теоретичні розвідки. Музейна педагогіка розглядається як комплексна наукова дисципліна, що тільки формується, знаходиться на стику музеєзнавства, педагогіки, психології, та вивчає виховні аспекти музейної комунікації.

Завданням музейного педагога на даному етапі є розвиток в екскурсантів здатності сприймати музейну інформацію, розуміти мову музейної експозиції. На сьогоднішній день вітчизняний відвідувач не завжди поважає культурну спадщину та розуміє її значення і цінність. Задача музейного педагога – сформувати ціннісне ставлення до культурного надбання, прищепити бажання до спілкування з музейними цінностями. Необхідними умовами для цього є створення в музеї умов для найбільш ефективної роботи з аудиторією. Експозиція має стати засобом розвитку у відвідувача емоцій, уяви, фантазії та творчої активності. Незамінним у цьому випадку є використання новітніх інтерактивних технологій, популяризація музейного виховання, залучення різноманітних партнерів. Останнім часом все більше музеїв упроваджують програму «Торкатись руками». Пояснюється це тим, що у всіх людей, незалежно від віку, виникає бажання торкнутися руками предметів, в тому числі і музейних. Таким чином людина отримує цілий букет відчуттів, може на дотик відчути предмет, його фактуру, температуру, матеріал, форму, відчути неабияку емоційну віддачу. Відповідним чином оформлені експозиції можуть дати відвідувачу можливість отримати такі відчуття. У такому випадку переваги мають музеї при закладах освіти, бо учні в них є не лише слухачами і учасниками, вони можуть збирати новий матеріал, працювати над створенням експозиції, використовувати експонати і музейний простір на уроках, у проектних роботах тощо. Абстрактний світ музейних вітрин може стати набагато ближчим і зрозумілішим.

Завдання сучасного музею – надання відвідувачу можливості займатися тим, що його цікавить, створення умов для самореалізації. При цьому важливо враховувати психологічні особливості різних типів та категорій музейних відвідувачів.

Освіта і музейна справа, перебуваючи під впливом постійних швидкісних змін у суспільному житті, й самі зазнають певних перетворень. І освітяни, і працівники музеїв мають відповідати тим вимогам, які сучасне суспільство ставить перед системою навчання і виховання підростаючого покоління.

Музей і школа в меті своєї діяльності традиційно мають багато спільного: вони прагнуть виховувати почуття патріотизму, свідоме ставлення до надбань світової та вітчизняної науки і культури; розвивати мислення, стимулювати творчу активність особистості тощо. Проте сьогодні потрібна єдина скоординована система спільної діяльності школи та музею, можливо, новий виокремлений предмет у школі. Найбільш ефективні елементи музейної педагогіки потрібно впроваджувати в освіту.

Музей у сучасному світі є не лише місцем збереження, обліку та вивчення пам’яток культури. Насамперед музей - це своєрідний центр акумуляції культурних надбань людства. Звичайно, шкільному музею важко конкурувати з професійними, проте, маючи різні завдання, вони можуть ефективно співпрацювати на ниві навчання та виховання підростаючого покоління.

Звернувшись до досвіду наших колег з Росії, можна натрапити на цікавий матеріал. «Природно, що російська культурна традиція свято зберігає образи зовсім інших персонажів - захисників Вітчизни. Дитяча свідомість зростається з ними легко і природно, тому що це реальні історичні особистості, багато рис характеру, вчинки і навіть висловлювання яких дбайливо збережені народною пам'яттю і зафіксовані історією. У різні століття талановиті художники присвячували їм свої твори і в портретному, і в епічному, і в батальному жанрах, що робить досить легким формування стендів музейної експозиції. Згадаємо коротко хоча б деяких з них. Билинний Ілля Муромець - не тільки реальна історична особа, а й святий російської православної церкви, що закінчив свої дні як чернець Києво-Печерської лаври. Звичайно, нам важливо, що могутній богатир, знайомий нам з картини Віктора Васнецова, виявляв у небезпечних боях не тільки силу, сміливість, мужність, а й розсудливість і навіть великодушність до ворогів. Але справа не тільки в цьому. Після 30-тирічного паралічу ніг (з дитинства), після спричиненого недугою смирення й терпіння Ілля несподівано отримав зцілення і величезну силу. І ось, усвідомлюючи надприродність своєї сили, він вирішує скерувати її на службу Батьківщині - йде в дружину до київського князя (по дорозі взявши в полон Солов'я-розбійника). В багатьох епізодах його билинно-героїчного життя виявляється почуття справедливості й чітке розрізнення добра і зла. Завдяки цим якостям він стає не просто воїном, а - нечуваний випадок - старшим командиром у дружині київського князя, що складається з примхливих богатирів боярського роду, причому самі ці богатирі його поважали і слухалися. Потім, уже в літньому віці, замість того, щоб насолоджуватися заслуженими повагою, багатством і спокоєм, він стає простим ченцем Києво-Печерського монастиря. Але гине Ілля все-таки в бою, коли всі ченці разом з мешканцями Києва відбивають черговий напад ворогів.

Олександр Невський - передовсім хоробрий захисник Русі від німецьких і шведських завойовників. Виховне значення цієї історичної особи «спрацьовує», коли діти дізнаються, що при отриманні звісток про наступ багатотисячного шведського війська, полководець не став чекати, коли вони підійдуть до самого Новгорода, де збиралися російські війська для відсічі. Він зі своєю дружиною негайно виступив назустріч ворогові. І коли його намагалися зупинити, говорячи, що військо шведів в 10 або 20 разів більше за чисельністю, він відповів своєю знаменитою фразою: "Не в силі Бог, а в правді". Дружинники повірили йому і, виступивши, перемогли. А після іншої перемоги - над закутими в залізо німецькими лицарями - він відпустив багатьох полонених, повіривши в те, що вони вже ніколи більше не будуть воювати з Руссю. Саме з цим епізодом пов'язана інша знаменита фраза: "Хто з мечем до нас прийде, від меча і загине ". Після таких приголомшливих перемог весь тодішній світ поважав його як великого полководця. Коли ж новгородське віче запропонувало йому піти з княжого трону, він не став "утримувати" свою владу в багатому Великому Новгороді, а з гідністю віддалився в столицю рідного князівства - Переяславль-Залеський. Щоправда, потім, коли новгородці кликали його назад, він приходив...

Дмитро Донський, будучи ще молодим князем Московським, очолив величезне військо - 150 тис. воїнів для відсічі ворогам, яких було майже вдвічі більше. Страшно було зважитися на таку битву. Але Батьківщину захищати треба. Дмитро вирушає в монастир до Сергія Радонезького. Отримавши благословення від Преподобного Сергія, князь сміливо виступив у похід, і, надівши обладунки простого дружинника і став битися пліч-о-пліч з воїнами. Після переможної битви його знайшли серед полеглих воїнів побитого, але живого. Упродовж 10 років князь Дмитро правив московською Руссю. Народ любив князя, який не шкодував ні сил, ні самого життя, воюючи, служачи Богові і своєму народу.

Тема взаємовідносин воєначальників і воїнів дуже цікава. Згадайте вирази облич солдатів, які дивляться на Суворова в момент небезпечного переходу через один з альпійських перевалів (славетна картина Василя Сурикова).

Невичерпне джерело військово-патріотичного виховання, у тому числі й засобами музейної експозиції ,- це Велика Вітчизняна війна. Сенс і пафос цієї війни чудово переданий на відомому плакаті воєнних років "Воїне Червоної Армії, врятуй!" Інший плакат того часу - "Краще чесна смерть, ніж ганебне життя" повторює слова Дмитра Донського. Ці плакати і зараз вражають як дорослих, так і дітей.

Матеріал Великої Вітчизняної війни благодатний для створення музейної експозиції і методично зручний для організації виховної роботи з дітьми. Докладного тлумачення це не потребує, хочеться лише відзначити дві важливі обставини.

Перша. Герої Великої Вітчизняної війни свідомо чи інтуїтивно надихалися на свої подвиги всією героїчною історією нашої великої багатостраждальної країни. Виявлялося це по-різному: танкова колона "Дмитро Донський", кінофільм "Олександр Невський", що вийшов під час війни, ордени Олександра Невського, Федора Ушакова, Суворова, Кутузова, засновані саме в цей час.

Друге і головне. Наше щастя, що ми маємо можливість запрошувати на виховні заходи ветеранів війни. Ці зустрічі справляють глибокі враження на дітей та на самих ветеранів. Діти радо приймають дорослих гостей, виступають перед ними, запрошують у загальний хоровод, пригощають, вручають подарунки. Але їхнє ставлення до ветеранів відзначається особливою увагою, їхні розмови після такої зустрічі дуже вдумливі і серйозні...» (за матеріалами ссылка скрыта ).

Принципи роботи наших колег логічні і достатньо ефективні. Оскільки минуле Російської Федерації так само має досить трагічні сторінки, основна увага приділяється тим фактам і особистостям, які найбільш позитивно сприймаються суспільством. Як свідчать соціологічні опитування, діячі періоду Київської Русі користуються значною повагою, використання їх життєвого шляху у військово-патріотичному вихованні викликає менше нарікань, ніж історичні особи більш пізнього часу. Тому Володимир Великий, Володимир Мономах, Роман Мстиславович і Данило Галицький можуть стати гідним прикладом для наслідування. Звичайно, для шкільного музею важко дістати оригінальні речі тих часів. Але для оптимальної роботи достатньо копій, ілюстративного матеріалу, документів.

Залучення елементів музейної педагогіки не є панацеєю у виховному процесі. Проте в руках професіонала-ентузіаста нестандартні форми та методи виховної роботи можуть допомогти реалізувати виховні завдання максимально ефективно. Це демонструють шкільні музейні осередки нашого міста. За даними ГУОН, лише список музеїв при навчальних закладах м. Києва, які висвітлюють події Другої світової війни та Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, налічує 77 закладів. Тому перспективним завданням шкільної музейної педагогіки в даному напрямку є вивчення і узагальнення їхнього передового досвіду.

Blog