Це самостійний господарюючий суб'єкт, який виробляє продукцію, виконує роботи та надає послуги з ціллю задовольняння громадських потреб та отримання прибутку

Вид материала

Закон

Содержание Служба обліку

Подобный материал:

• Конспект лекцій Тема 1: підприємство як суб'єкт господарювання, 339.03kb.
• Поняття, місія І напрямки діяльності підприємства, 936.17kb.
• Дата, підпис) (Призвище, 434.07kb.
• Стату т приватного підприємства, 205.84kb.
• Відділ освіти Богуславської райдержадміністрації Районний методичний кабінет Жовтень, 204.04kb.
• Постановою Верховної Ради України від 7 червня 1996 р. N 237/96-вр [В текст внесено, 140.18kb.
• Програми вступних випробувань до Вінницького торговельно-економічного інституту Київського, 791.01kb.
• 1 позикодавець надає позичальнику позику, а останній зобов'язується повернути позику, 46.84kb.
• Економіка підприємств Покропивний Поняття, цілі І напрямки діяльності підприємства, 5837.1kb.
• Бізнес-план Вирощування кролів для задоволення потреб ринку та отримання прибутку, 53.93kb.

1

У відповідності до чинного законодавству ПІДПРИЄМСТВО — це самостійний господарюючий суб'єкт, який виробляє продукцію, виконує роботи та надає послуги з ціллю задовольняння громадських потреб та отримання прибутку.
Підприємство як юридична особа повинне відповідати певним вимогам, які встановлюються законодавче державою. До ознак юридичної особи відносяться:
 наявність свого майна;
 самостійна майнова відповідальність;
 право придбати, користуватися, розпоряджатися власністю;
 право бути позивачем та відповідачем від свого імені;
 мати самостійний бухгалтерський баланс, розрахунковий та інші рахунки.
До підприємства, як господарюючого суб'єкту пред'являються певні організаційно-економічні вимоги. Воно повинне діяти на основі певних правил та процедур. До таких вимог належать:
кожне підприємство повинне починатися з визначення місії підприємства, тобто причини його створення та існування;
мати свою стратегію розвитку та стратегічну ціль.

Стратегія — це генеральна програма діяльності підприємства. Вона передбачає наступні моменти:
наявність конкретних цілей, тобто повинні бути визначеними кількісні та якісні характеристики підприємства, досягнення яких воно прагне. Цілі у підприємства можуть змінюватися (отримання можливого прибутку, завоювання ринку, отримання максимального прибутку та ін.); сформульовані виробничі та господарчі задачі, рішення яких необхідно для досягнення цілей (для завоювання ринку, реалізації продукції, потрапляння на новий ринок).
Позначаючи, що у ринкових відносинах головною ціллю будь-якого підприємства є отримання прибутку, належить підкреслити, що прибуток — це не тільки ціль, але й умова існування підприємства. Отримання прибутку належить досягати не будь-якою ціною, а на основі задовольняння потреб суспільства, які пред'являються ринком. Отримання прибутку є надійним, якщо підприємству вдалося завоювати ринок, домагатися конкурентоспроможності продукції та забезпечити собі фінансову стійкість та платоспроможність. Підприємство як об'єкт ринкових відносин — це означає, що воно може бути продане, тобто стає об'єктом купівлі-продажу, в результаті чого змінюється його власник. Ціна підприємства визначається ринковими законами, в залежності від співвідношення попиту та пропозиції. В Україні діють нормативні документи по оцінці підприємства як цілісного майнового об'єкта.
Таким чином, підприємство має дві найважливіші ознаки:
перша — займається господарчою діяльністю з ціллю отримання прибутку;
друга — має статус юридичної особи.

Отже, підприємствами не є організації, які не здійснюють підприємницьку діяльність і не висувають фінансових цілей. До їх числа не відносять структурні відділення підприємства (філії та представництва), громадян, які займаються підприємницькою діяльністю без оформлення юридичної особи та громадські організації громадян (партійні та релігійні спілки).
Необхідність державного втручання у діяльність підприємств виникає за певних умов та передумов. До них належать: якщо безробіття в державі перевищує свій природний рівень (4-6%); якщо інфляція досягає небезпечного рівня (помірною вважається— 10% на рік, галопуючою — від 20% до 200%; гіперінфляцією — темпи ще вищі); якщо в державі великий дефіцит бюджету.
Функції, які виконує держава для нормальної діяльності підприємств: створення правової основи діяльності підприємств, забезпечення належного порядку в державі, стабілізації економіки, забезпечення соціального захисту та соціальних гарантій, національної безпеки, захист сумлінної конкуренції.
Вивчаючи питання про види підприємств, належить звернути увагу на те, що їх перелік доповнюється різними за організаційно-технологічними особливостями виробництва видами підприємств. Ці особливості утворюються концентрацією, спеціалізацією, кооперуванням та комбінуванням виробництва, які є прогресивними формами організації підприємств та використовуються у всіх галузях народного господарства.
Якою є їх сутність у промисловості?
Концентрація — це процес, спрямований на збільшення випуску продукції на одному підприємстві. Розвивається на основі чотирьох напрямків: збільшення випуску однорідної продукції (спеціалізовані підприємства); збільшення впуску різнорідної продукції (універсальне підприємство); комбінування виробництва (комбінати); на основі диверсифікації виробництва: більш широка діяльність, крім основної — багатоцільові комплекси, коли більш 30% продукції не пов'язані з основною діяльністю.
Спеціалізація — це процес зосередження випуску визначених видів продукції в окремих галузях, підприємствах, цехах або виконання окремих технічних операцій (предметна, детальна, стадії технології, спеціалізація допоміжних виробництв на випуску тари, упаковки, ремонтні роботи).
Кооперування — це тривалі виробничі зв'язки між підприємствами, які випускають таку складну продукцію як автомобілі, обладнання. Форми кооперування: предметне, агрегатне, детальне, технологічне (стадійне).
Комбінування виробництва — це процес випуску різнорідної продукції в одному підприємстві за рахунок послідовної обробки сировини (металургійний комбінат: залізна руда — чавун — сталь — прокат); комплексного використання сировини (нафтохімкомбінати); використання відходів виробництва.
В торгівлі також розвивались різні напрямки організації господарської діяльності. В результаті з'явились універсами, великі оптові спеціалізовані бази, оптово-роздрібні фірми, біржі.
Економічне обґрунтування доцільності концентрації спеціалізації або комбінування ґрунтується на сумірності ефекту у вигляді зниження собівартості продукції з додатковим збільшенням транспортних витрат у зв'язку з ростом відстані на доставку сировини, технологічного палива, реалізації готової продукції.
Крім цього, належить звернути увагу на суму додаткових інвестицій, необхідних для впровадження спеціалізації або іншої форми організації виробництва, в порівнянні з додатковою сумою прибутку, тобто повинен здійснюватись пошук оптимального альтернативного варіанта проекту.
Таким чином, організаційно-технічні форми виробництва вплинули на виникнення спеціалізованих, універсальних, комбінованих і кооперованих підприємств.
Зовнішнє середовище діяльності підприємства. Не дивлячись на те, що в умовах ринкової економіки підприємство є основним господарюючим об'єктом, на його діяльність дуже впливає навколишнє соціально-економічне середовище.
Ефективність його підприємницької діяльності в значній мірі визначається в цілому станом економіки в державі та конкретно — станом того сегмента ринку, на якому працює дане підприємство.
Усе різноманіття факторів, які створюють зовнішнє середовище діяльності підприємства, поєднується у дві групи: у фактори макросередовища та фактори мікросередовища.
Макросередовище характеризується наступними групами факторів у державі та в регіоні: економічні, політичні, правові, демографічні, природні, науково-технічні, соціально-культурні.
Перша група факторів проявляється в масштабах держави та в межах регіону і не завжди прямо та за часом швидко впливає на підприємство.
До економічних факторів відносяться: рівень та зміни грошових та натуральних доходів населення; розмір зарплати, пенсій, посібника, їх зміну; другий загальноекономічний фактор — інфляція, стійкість національної валюти, чим нижчій індекс інфляції, тим вище платоспроможній попит, тим більша маса товарів буде затребувана на ринку.
До економічних факторів відносяться стан та розвиток вітчизняного виробництва, транспорту, будівництва, розвиток економічних міжнародних зв'язків та ін.
Великий вплив надає податкова система, динаміка її розвитку. Високі податки негативно впливають на підприємництво, на малий та середній бізнес.
До політичних факторів відносять політичну стабільність у країні, регіоні, напрямки в розвитку політичної системи.
До правових факторів відносять вплив законодавчого поля на підприємницьку діяльність підприємств, відношення державних органів до малого бізнесу — його стимулюванню або, навпаки, стримування, методи державного регулювання діяльності підприємств, стабільність законодавства.
Демографічна ситуація характеризується загальною чисельністю населення, його статево-віковим складом, темпами та напрямками зміни чисельності в цілому в державі та безпосередньо у даному регіоні.
Природні фактори характеризуються станом екології у державі, регіоні та у цілому світі. Погіршення екологічних показників негативно відбивається на економіці держави та його державі. Розвиток науки та техніки, прогресивні технології забезпечують економічний ріст та добробут населення держави.
Дуже важливий та найбільш безпосередній вплив мають соціальні показники, які характеризуються рівнем народного добробуту, рівнем задовольняння фізіологічних та раціональних норм споживання.
Функціонування підприємства в умовах ринкової економіки завжди пов'язані з визначними обмеженнями.
До таких обмежень відносяться:
1. Обмеження, обумовлені ресурсами, тобто ресурси витраченні (матеріальні, трудові) повинні бути меншими або рівними за існуючих у наявності ресурсів.
2. Обмеження, обумовлені попитом, тобто обсяг реалізації завжди менший або рівний обсягу купівельного попиту.
3. Бюджетні (фінансові) обмеження, тобто грошові витрати підприємства повинні бути меншими або рівними за грошові ресурси (сумі грошових фондів та грошових доходів підприємства).
4. Тимчасові обмеження, пов'язанні з інфляцією. Цей вид обмежень викликає необхідність максимально скорочувати термін оборотності грошової готівки підприємства з метою запобігання її знецінення.
В умовах ринкової економіки найбільш важливим лімітним фактором є обмеження, обумовлені попитом.

Мікросередовище включає наступні групи факторів:
 Споживачі (стан та розвиток потреб, попиту на товари, розвиток ринку).
 Постачальники (привабливість постачальників, доцільність договірної політики).
 Конкуренти (число активних конкурентів, стан конкуренції та ін.).
Фактори мікросередовища проявляються в результаті взаємодії підприємства із суб'єктами ринкових взаємовідносин.
Усі фактори, які формують зовнішнє середовище діяльності підприємства, схильні до змін, часто, дуже суттєвих. Тому дослідження та оцінка можливих змін у зовнішньому середовищі є необхідною умовою успішної діяльності підприємства.
Особливої уваги з боку кожного підприємства заслуговує інформація про конкурентів та конкуренцію.
В умовах ринкової економіки, в період її формування, як показав вітчизняний досвід, конкуренція є формою економічної боротьби за "своє місце на ринку", захват ринку, розширення свого положення на ринку. Тому що чим вищі конкурентні переваги підприємства, тим стійкіше його фінансове положення.
Конкуренція буває галузевою, міжгалузевою, на споживчому ринку (цінова, нецінова).
На думку Ф. Котлера, доцільно виділити чотири типи ринку, кожний з яких потребує від підприємства відповідної поведінки.
Ринок чистої конкуренції складається з чисельних продавців та покупців якого-небудь схожого товарного продукту, наприклад, пшениці, міді, цінних паперів. Жоден з окремих покупців або продавців не має великого впливу на рівень поточних ринкових цін товару. Продавець не в змозі запросити ціну вище ринкової, оскільки покупці можуть вільно придбати будь-яку необхідну їм кількість товару за цією ринковою ціною. Не будуть продавці запрошувати ціну нижче ринкової, оскільки можуть продати все, що потрібно, по існуючій ринковій ціні. Продавці на цих ринках не витрачають багато часу на розробку стратегії маркетингу, тому що до тих пір, поки ринок лишається ринком чистої конкуренції, роль маркетингових досліджень, діяльності по розробці товару, політики цін, реклами, стимулювання збуту та інших заходів мінімальна.
Ринок монополістичної конкуренції складається з чисельних покупців та продавців, які здійснюють угоди не за єдиною ринковою ціною, а в широкому діапазоні цін. Наявність діапазону цін пояснюється здатністю продавців запропонувати покупцям різні варіанти товарів. Реальні вироби можуть відрізнятися одне від одного якістю, властивостями, зовнішнім оформленням. Різниця може полягати і в супутніх товарам послугах. Покупці бачать різницю в пропозиціях та готові платити за товари по-різному. Щоб виділятися чимось, окрім ціни, продавці намагаються розробити різні пропозиції для різних споживчих сегментів та широко користуються практикою надання товарам марочних назв, рекламою та методами власного продажу.
Олігополістичний ринок складається з невеликої кількості продавців, дуже чутливих до політики ціноутворення та маркетингових стратегій один одного. Товари можуть бути схожими (сталь, алюміній), а можуть бути й несхожими (автомобілі, комп'ютери). Невелика кількість продавців пояснюється тим, що новим претендентам важко впровадитися на цей ринок. Кожен продавець чутливо реагує на стратегію та дії конкурентів. Якщо яка-небудь сталеливарна компанія знизить свої ціни на 10%, покупці швидко переключаться на цього постачальника. Іншим виробникам сталі прийдеться реагувати або теж зниженням цін, або запропонувати більшу кількість або обсяг послуг. Олігополіст ніколи не відчуває впевненості, що може здобути який-небудь довгостроковий результат за рахунок зниження цін. З іншого боку, якщо олігополіст підвищить ціни, конкуренти можуть не піти його прикладу. І тоді він буде змушений або повертатися до попередніх цін, або ризикувати втратою клієнтури на користь конкурентів.
При чистій монополії на ринку є всього один продавець. Це може бути державна організація, приватна регульована монополія або приватна нерегульована монополія.
Таким чином, глибоке вивчення стану ринків конкретних товарів, розуміння механізму конкуренції — необхідна вимога для кожного підприємства.

2

Функції будь-якого підприємства знаходять своє відображення в системі його цілей, що містить такі головні складові:

1)задоволення потреб персоналу підприємства;

2)удосконалення структури підприємства, її адаптація до внутрішніх та зовнішніх змін;

3)створення та підтримка потенціалу для майбутнього розвитку, безперервності існування підприємства;

4)задоволення зовнішніх вимог до підприємства та пред'явлення власних вимог до навколишнього середовища.

Лише одночасно здійснюючи реалізацію усіх цілей, підприємство здатне функціонувати та розвиватися. Такий підхід визначає підприємство як унікальний соціально-економічний феномен, здатний, по-перше, забезпечити суспільні потреби і, по-друге, реалізувати органічну єдність виробничих та відтворювальних процесів.

Слід зазначити, що метане обов'язково збігається з функцією, і саме цей факт є предметом дискусій.

Головною економічною функцією будь-якого підприємства є задоволення потреб споживачів у товарах або послугах. Тобто ця функція властива кожному підприємству незалежно від його структури, галузі, ступеня підпорядкованості органам державної влади тощо.

За умов планової економіки критерієм належного виконання цієї функції є узгодженість її з планом. У ринковій економіці діяльність підприємства визначається цінами на товари і послуги, на фактори виробництва, сировину, а також витрати на управління підприємством. Тому метою підприємства стає здійснення його головної суспільної функції шляхом такої побудови його організаційної структури, за якої витрати на управління підприємством були б якомога меншими й водночас настільки ефективними, наскільки це необхідно.

Функція безпосереднього або опосередкованого задоволення потреб споживачів реалізується на підприємстві окремими його ланками, число яких зростає зі збільшенням розмірів підприємства.

Але навіть у тих випадках, коли підприємство зовсім мале і має лише один центр діяльності (дрібний продавець, котрий не використовує найманої праці), зміст його головної функції залишається таким самим. Наприклад, підприємства, котрі випускають автомобілі, купують у підприємства, що випускає шини, його продукцію, призначену для задоволення кінцевого споживача. Підприємство, що продає свої шини, установлює ціни (або бере участьу їх формуванні), знаходить клієнтів, приймає замовлення тощо. Це комерційна функція.

Після прийняття замовлень необхідно виготовляти продукцію (проводити дослідження тощо). Це технічна функція.

Але виробництво потребує певних коштів, необхідних для придбання засобів виробництва, залучення капіталів тощо. Необхідно забезпечити наявність таких коштів, поки виготовлена продукція не буде реалізована. Це фінансова функція.

Функція закупівлі засобів виробництва, що споживаються у процесі виготовлення продукції, може розглядатися і як технічне постачання, і як комерційна функція (купівля для майбутнього продажу). З метою раціонального використання усіх засобів виробництва для досягнення поставленої мети необхідно забезпечити координацію дій працівників, належне управління персоналом та контроль за результатами праці. Це - адміністративна функція.

Таким чином, виходячи з головної соціально-економічної функції підприємства (задоволення потреб суспільства) як структуроутворюючого елемента економічної системи суспільства визначають головні внутрішньоорганізаційні функції підприємства, що забезпечують його існування як самостійного суб'єкта господарювання, як ланки народного господарства, а саме: комерційну, технічну, фінансову, адміністративну.

Цей перелік може бути предметом обговорення. В економічній літературі пропонуються й інші варіанти головних функцій. Так, Файоль розрізняв шість функцій, або операцій, що здійснюються на підприємстві: технічна (виробництво), комерційна (купівля, продаж), обліку, фінансова (фінансування), гарантування безпеки (збереження матеріальних благ та персоналу), адміністративна. Адміністративній функції він приділив особливу увагу, визначивши її роль так: передбачати, керувати, координувати, контролювати.

Отже, економічна роль підприємства в життєдіяльності та розвитку суспільства передбачає здійснення цілого ряду найрізноманітніших функцій та підфункцій, котрі не піддаються однозначному групуванню. Наприклад, облік ми не відносимо до головних функцій тому, що, будучи надзвичайно важливою, необхідною функцією, він, проте, лише фіксує результати названих вище функцій, він "нейтральний".

Додаткові функції це ті функції, без яких навіть у тих випадках, коли вони практично необхідні на великих підприємствах або коли вони визначені законом як обов'язкові, невеликі підприємства можуть обійтися. До таких функцій, зокрема, належить функція гарантування безпеки у Файоля й адміністративна функція у вузькому розумінні, тобто функції секретаріату, документообороту тощо.

Адміністративна функція охоплює чимало допоміжних функцій, котрим не завжди дається чітке визначення. До даного типу функцій відносять облік, калькуляцію собівартості, статистичну звітність. Облік є одним із методів (у конкретних умовах ця функція може бути і найважливішою) спостереження за процесом та результатами виробництва. За своєю природою він нічим не відрізняється від інших допоміжних функцій. Але через те, що це одна з "найдавніших" функцій, а також завдяки "узаконеному" характеру облік дуже давно зараховують до найважливіших функцій.

До досить важливої функції, хоча і допоміжної за своєю природою, належить соціальна функція, або управління персоналом, за винятком прийняття на роботу та звільнення. До додаткових функцій відносять усі дослідні операції, тобто усі ті функції, котрі допомагають управлінню, сприяють своєчасному виявленню та вирішенню проблем, що виникають у процесі господарювання.

Таким чином, існують два види функцій, з яких перші завжди здійснюються на підприємстві, тоді як інші можуть бути відсутні. Але серед функцій, котрі можуть не здійснюватися (наприклад, на маленькому підприємстві, що виконує замовлення зі сторони, облік може не вестися), є такі, що мають більше значення, ніж окремі основні (головні) функції. Розмежування між основними та допоміжними функціями полегшує розуміння відмінностей, які з'ясовуються при їх класифікації.

Є певний взаємозв'язок між функціями підприємства і його службами. Якщо функції особливо важливі, то вони на практиці матеріалізуються у вигляді служб. Так, служба обліку забезпечує підприємство оперативною інформацією про виробничу та комерційну діяльність, необхідну для організації управління підприємством.

Але ототожнювати функцію зі службою (або службами), яка виконує відповідну функцію, неправильно. Наприклад, на підприємстві, що здійснює лише комерційні операції, купівля та продаж тісно пов'язані між собою, тому об'єднання їх в одну службу не викликає заперечень. Навпаки, на промисловому підприємстві постачання сировини та матеріалів має відповідати певним технічним вимогам, враховувати котрі комерційна служба,як правило, не може, оскільки не компетентна в цих питаннях. Тому закупівлю там інколи відносять до технічної служби. На багатьох підприємствах комерційна функція здійснюється двома різними службами комерційною (котру можна було б назвати службою збуту, але надається перевага більш широкій назві) і службою закупівлі.

Інший приклад: адміністративна функція не збігається з жодною службою, бо вона не може бути "локалізованою" й існує на всіх рівнях управління, набуваючи все меншого значення в міру зниження цього рівня від директора до майстра.

На противагу службі вивчення ринку служби контролю якості, секретаріату, обліку не передбачають обов'язкового існування функцій з подібними назвами. На деяких підприємствах здійснюється такий розподіл, але він веде до надмірного збільшення кількості другорядних функцій.

Отже, не можна перебільшувати значення класифікації функцій. Вони становлять інтерес у разі спеціального дослідження різноманітних видів діяльності, властивих підприємству виходячи з його профілю та завдань, що стоять перед ним. Крім цього, коли говорять про функції керівника служби, то мають на увазі різні види діяльності, за які він несе відповідальність.

Служби на окремих виробничих підприємствах можуть суттєво різнитися навіть у межах однієї групи. Ми розглянемо приклади служб на промислових підприємствах, що здійснюють масовий та одиничний випуски продукції, а також на торговельних підприємствах.

Головні характерні риси промислових підприємств масового випуску продукціїзводяться до двох ознак: відносно прості методи виробництва та наявність проблем, пов'язаних із сильною конкуренцією, що зумовлює необхідність дослідницької та комерційної служб.

До головних функціональних підрозділів на дуже великому підприємстві, як правило, відносять такі:

1)дирекцію управління персоналом;

2)дирекцію з технічних проблем і досліджень;

3)адміністративну дирекцію;

4)службу закупівлі та дирекцію з маркетингу (комерційна дирекція).

Технічна дирекціяздійснює контроль за науковими дослідженнями та підрозділами, що виготовляють продукцію, а адміністративна дирекціяконтролює цілий ряд служб, насамперед фінансові служби та облік.

Однією з головних є комерційна дирекція. У деяких країнах вона називається дирекцією з маркетингу (за американською термінологією, де чітко відмежовується від постачання все те, що належить до збуту). Комерційній дирекції підпорядковані різні служби, зокрема служби збуту, вивчення ринку, реклами, які традиційно утворюють великі підрозділи. Але дуже великі підприємства (фірми) можуть мати й інші служби, наприклад школи бізнесу, школи підготовки та перепідготовки кадрів, служби обслуговування клієнтури та ін.

До складу дирекції збутуторговельної фірми може входити бюро з персоналу. Воно пов'язане з головною службою управління персоналом, але вирішує кадрові питання, що стосуються головним чином продавців. У зв'язку зі значним обсягом діяльності комерційної дирекції в її межах може бути створена також адміністративна служба.

До комерційної дирекції належать різні служби збуту, поділені за територіальними принципами. На більшості підприємств, котрі здійснюють експорт, існує спеціалізована служба експорту продукції.На деяких підприємствах такою службою може бути служба експорту в країни Ближнього Сходу, Латинської Америки, Спільного ринку тощо. Слід зазначити, що коли підприємство невелике і комерційна служба не дуже розвинута, служба експорту може бути підпорядкована безпосередньо головній адміністративній дирекції.

На підприємствах масового випуску продукції з розвинутою комерційною дирекцією, на яких проблеми експорту не мають особливої специфіки порівняно зі збутом в інших підрозділах, служба експорту є лише відділом, що входить до складу комерційної дирекції, або навіть секцією у складі дирекції зі збуту, котра сама є частиною дирекції з маркетингу.

Крім зазначеного, підприємствам масового випуску продукції властиве таке:

• обслуговування клієнтури не на всіх підприємствах виділяється у спеціальну службу, а здійснюється підрозділом, що має назву "взаємовідносини з зовнішнім світом" (паблік рилейшнз);

• служба вивчення ринку та статистичних дослідженьявляє собою класичну службу, що є на всіх великих підприємствах, які виготовляють продукцію, призначену для кінцевого споживання. На невеликих підприємствах така служба, як правило, не існує і вивчення ринку може доручатися спеціалістам, які не працюють на даному підприємстві;

• рекламамає особливо важливе значення для продукції масового виробництва. Сьогодні підприємства можуть розраховувати на широкий ринок лише за наявності ефективної реклами. Якщо підприємство дуже велике і виготовляє кілька видів продукції, піддирекція реклами може складатися з кількох служб, спеціалізованих на різних видах продукції. Як правило, така дирекція має адміністративну службу, що поділяється на службу бюджетного методу керівництва, з одного боку, і надодаткові служби технічного характеру, з іншого.

Отже, на великому підприємстві одна й та сама основна функція здійснюється великою кількістю служб, групування яких відбувається відповідно до специфічних цілей і завдань, що стоять перед підприємством. Особливо розвинутою буває комерційна функція, здійснювана різними службами, які мають у своєму розпорядженні численний персонал.

Особливості організації служб на підприємстві з одиничним випуском продукції. Розглянемо їх на прикладі суднобудівного підприємства. У даному разі фактор величини підприємства також впливає на наявність тих або інших служб. На підприємстві середньої величини цієї галузі, як правило, є такі види служб.

1) Адміністративні та загальні служби, до складу яких належать:

• секретаріат, який об'єднує пошту, архів та управління господар ством;

• служба закупівель і постачання. Ця служба передає замовлення іншим підприємствам на сировину, матеріали, обладнання, необхідні для забезпечення щоденної роботи. Вона має дуже важливе значення ще й тому,що витрати на сировину та матеріали становлять у цій галузі більше половини всіх виробничих витрат;

• служба обліку. Ця служба має два підрозділи: головну бухгалтерію і підрозділ, що здійснює облік витрат виробництва. Вона отримує дані (інформацію) від підрозділів, які самі ведуть виробничий облік;

• юридична та соціальна служби, до обов'язків яких входить вирішення питань,що стосуються законодавства в галузі праці. Часто ці служби об'єднані в одну;

• кошторисна служба, яка визначає вартість виконання замовлення.

2) Технічні служби. У їх складі розрізняють такі дві служби:

а)конструкторсько-дослідницька служба. Тут розробляють проекти всіх деталей, усього обладнання, котре має бути встановлене на борту корабля. З огляду на специфічність цього виробництва, служба, у свою чергу, поділяється на два підрозділи: службу корпусу і службу машинного обладнання;

б)служба виробництва. До її складу входять три підрозділи:

• корпусний підрозділ, який очолює головний інженер, здійснює будівництво корпусу та оснащення корабля, тобто встановлює на борту корабля необхідні прилади та обладнання;

• котельний підрозділ обслуговує пароутворююче обладнання; він пов'язаний з бюро машин та перебуває у підпорядкуванні начальника цеху;

• машинобудівний підрозділ здійснює виготовлення та установлення двигунів для кораблів. Цей підрозділ також очолює головний інженер.

На суднобудівних підприємствах є служба дослідження, яка охоплює корпусний та машинний підрозділи.

Робота цих підрозділів завершується випробуваннями на відповідних стендах, після чого, як тільки корабель спускається на воду, виготовлені машини та обладнання встановлюються на борту корабля.

Особливістю суднобудівного підприємства є те, що серед служб відсутня велика комерційна служба. Разом з тим немає жодних сумнівів, що комерційна функція повинна здійснюватися, оскільки кораблі будуються для продажу. Але комерційна функція на даному підприємстві не має такого значення і не потребує численного персоналу. Вона не передбачає дослідних робіт і робіт з вивчення ринку. Ця функція грунтується головним чином на кошторисній службі. Комерційна функція вважається прерогативою головної дирекції.

Торговельні підприємства.Торговельні підприємства також мають значні відмінності в кількості та організації служб залежно від розмірів і характеру їх комерційної діяльності.

Найважливішою службою великого роздрібного магазину є служба збуту. Комерційна служба, як правило, охоплює поряд зі службою збуту і додаткові служби.

До служб великого роздрібного магазинувходять такі:

1.Комерційна служба,яку очолює представник вищої сходинки ієрархії управління, оскільки ця служба є основою діяльності підприємства. Це передусім стосується тих підприємств, комерційна служба яких об'єднує одночасно і збут, і закупівлю. У межах комерційної служби функціонують:

а) відділи продажу в магазинах, які використовують бюджетний метод керівництва і прагнуть до децентралізації. Незалежність відділу може бути значною. Так, начальник відділу може самостійно вирішувати питання закупівлі товарів. На дуже великих підприємствах відділи продажу можуть бути об'єднані та підпорядкованіначальнику комерційної служби. У великих магазинах продаж здійснюється не лише через відділи магазину, а й через філіали, пошту. Але комерційна служба (або служба продажу) рідко управляє усією сукупністю продажу, оскільки проблеми, що виникають у процесі реалізації різних товарів і на різних каналах збуту, значно відрізняються одна від одної;

б) допоміжні служби, призначення яких - сприяти розширенню торгівлі. До таких служб відносять, наприклад, ательє, салони дегустації, служби контролю, рекламацій тощо.

2)Служба закупівліє не на всіх підприємствах.Інколи комерційна служба об'єднує і закупівлю, і продаж. Дуже часто закупівля здійснюється начальниками відділів або одним із керівників (центральної дирекції) підприємства, у підпорядкуванні якого перебуває відповідний відділ. Але в деяких великих магазинах є спеціалізовані служби закупівлі. Причому інколи закупівля є відносно самостійною службою, якщо магазин сприяє створенню навколо себе відповідної кількості філіалів, що продають різні види його товарів.

3)Особливо важливою є служба управління персоналом, оскільки продаж це головний елемент діяльності торговельного підприємства. Для цього необхідно мати кваліфікований персонал, відповідну систему його винагороди. Тому в усіх великих магазинах дуже серйозно ставляться до проблем наймання персоналу, підготовки, навчання продавців, до роботи з клієнтами.

Служба спостереження з метою попередження крадіжокможе бути віднесена до дирекції управління персоналом, незважаючи на те, що вона значною мірою здійснює спостереження за клієнтурою. З іншого боку, дирекція з управління персоналом може бути одночасно і юридичною службою.

4)Великий магазин, як правило, має дослідні служби. До їх складу входять служби комерційних досліджень, що здійснюють аналіз внутрішньої документації підприємства та вивчення ринку як такого. Такі служби можуть бути віднесені до комерційної дирекції. Крім цього, можуть проводитися дослідження технічного характеру, постачання та складування товарів, предметом яких є реклама, розроблення каталогів для торгівлі поштою тощо.

• виставки товарів та оформлення вітрин;

• публікації у рекламних журналах;

• різноманітні об'яви;

• реклами на радіо і телебаченні, в Інтернеті, у кіно;

• реклами за допомогою каталогів.

Служба реклами може бути створена як самостійна служба, що підпорядкована генеральній або комерційній дирекції.

5)Особливо важливими для цієї категорії підприємств є служби облікута фінансові служби. Великі магазини володіють значними обіговими коштами, якими необхідно управляти, постійно вирішуючи проблеми, пов'язані з розміщенням цих коштів або отриманням їх у кредит. Використання бюджетного методу керівництва приводить до підпорядкування цієї служби безпосередньо центральній дирекції.

На торговельних підприємствах середньої величини часто взагалі немає службовців або їх кількість становить кілька осіб. У такому випадку керівник підприємства (власник, директор) часто сам керує кожною службою, тобто має місце досить сильна централізація. Безпосередньо головній дирекції або власнику підпорядковані каса, бухгалтерія.

Служби закупівліможе не бути на підприємстві через те, що товар закуповує господар, або тому, що відповідальність за закупівлю децентралізована і покладена на завідувачів відділів. Але буває й так, що управління підприємством здійснюється кількома співдиректорами (співвласниками). Якщо, наприклад, сім'ї належить підприємство, тоді один із власників бере на себе адміністративне управління та управління персоналом, а інший - управління усіма комерційними службами. На таких підприємствах відсутні служби управління персоналом, дослідження, реклами. До служби обліку входять каса і загальна бухгалтерія. На зовсім малих підприємствах є одна каса і касир, що веде книги.

Служба обліку може складатися з бухгалтера, котрий підпорядковується директору.
На підприємствах оптової торгівлі частина служб повторює розглянуті вище. Характерні особливості служб цих підприємств пов'язані з двома моментами.
По-перше, важливе значення адміністративних служб передбачає наявність великого секретаріату, тому що зв'язки з клієнтурою потребують чималого обсягу листування. Клієнтів тут значно менше, але оборот кожного з них значно більший. Оптовики відіграють в економіці досить значну роль, здійснюючи функції фінансування, а тому в них мають бути розвинуті всі види загальних адміністративних служб.
По-друге, комерційні служби тут мають специфічний характер. Закупівля здійснюється на великі суми і повинна узгоджуватися як з фінансистами, так і з продавцями. Продаж здійснюється безпосередньо комерційними представниками. Для таких підприємств важливими є проблеми складування та кондиціювання.

3

Не дивлячись на те, що в умовах ринкової економіки підприємство є основним господарюючим об'єктом, на його діяльність дуже впливає навколишнє соціально-економічне середовище.
Ефективність його підприємницької діяльності в значній мірі визначається в цілому станом економіки в державі та конкретно — станом того сегмента ринку, на якому працює дане підприємство.
Усе різноманіття факторів, які створюють зовнішнє середовище діяльності підприємства, поєднується у дві групи: у фактори макросередовища та фактори мікросередовища.
Макросередовище характеризується наступними групами факторів у державі та в регіоні: економічні, політичні, правові, демографічні, природні, науково-технічні, соціально-культурні.
Перша група факторів проявляється в масштабах держави та в межах регіону і не завжди прямо та за часом швидко впливає на підприємство.
До економічних факторів відносяться: рівень та зміни грошових та натуральних доходів населення; розмір зарплати, пенсій, посібника, їх зміну; другий загальноекономічний фактор — інфляція, стійкість національної валюти, чим нижчій індекс інфляції, тим вище платоспроможній попит, тим більша маса товарів буде затребувана на ринку.
До економічних факторів відносяться стан та розвиток вітчизняного виробництва, транспорту, будівництва, розвиток економічних міжнародних зв'язків та ін.
Великий вплив надає податкова система, динаміка її розвитку. Високі податки негативно впливають на підприємництво, на малий та середній бізнес.
Функціонування підприємства в умовах ринкової економіки завжди пов'язані з визначними обмеженнями.
До таких обмежень відносяться:
1. Обмеження, обумовлені ресурсами, тобто ресурси витраченні (матеріальні, трудові) повинні бути меншими або рівними за існуючих у наявності ресурсів.
2. Обмеження, обумовлені попитом, тобто обсяг реалізації завжди менший або рівний обсягу купівельного попиту.
3. Бюджетні (фінансові) обмеження, тобто грошові витрати підприємства повинні бути меншими або рівними за грошові ресурси (сумі грошових фондів та грошових доходів підприємства).
4. Тимчасові обмеження, пов'язанні з інфляцією. Цей вид обмежень викликає необхідність максимально скорочувати термін оборотності грошової готівки підприємства з метою запобігання її знецінення.
В умовах ринкової економіки найбільш важливим лімітним фактором є обмеження, обумовлені попитом.

Мікросередовище включає наступні групи факторів:
 Споживачі (стан та розвиток потреб, попиту на товари, розвиток ринку).
 Постачальники (привабливість постачальників, доцільність договірної політики).
 Конкуренти (число активних конкурентів, стан конкуренції та ін.).
Фактори мікросередовища проявляються в результаті взаємодії підприємства із суб'єктами ринкових взаємовідносин.
Усі фактори, які формують зовнішнє середовище діяльності підприємства, схильні до змін, часто, дуже суттєвих. Тому дослідження та оцінка можливих змін у зовнішньому середовищі є необхідною умовою успішної діяльності підприємства.
Особливої уваги з боку кожного підприємства заслуговує інформація про конкурентів та конкуренцію.
В умовах ринкової економіки, в період її формування, як показав вітчизняний досвід, конкуренція є формою економічної боротьби за "своє місце на ринку", захват ринку, розширення свого положення на ринку. Тому що чим вищі конкурентні переваги підприємства, тим стійкіше його фінансове положення.
Конкуренція буває галузевою, міжгалузевою, на споживчому ринку (цінова, нецінова).
На думку Ф. Котлера, доцільно виділити чотири типи ринку, кожний з яких потребує від підприємства відповідної поведінки.
Ринок чистої конкуренції складається з чисельних продавців та покупців якого-небудь схожого товарного продукту, наприклад, пшениці, міді, цінних паперів. Жоден з окремих покупців або продавців не має великого впливу на рівень поточних ринкових цін товару. Продавець не в змозі запросити ціну вище ринкової, оскільки покупці можуть вільно придбати будь-яку необхідну їм кількість товару за цією ринковою ціною. Не будуть продавці запрошувати ціну нижче ринкової, оскільки можуть продати все, що потрібно, по існуючій ринковій ціні. Продавці на цих ринках не витрачають багато часу на розробку стратегії маркетингу, тому що до тих пір, поки ринок лишається ринком чистої конкуренції, роль маркетингових досліджень, діяльності по розробці товару, політики цін, реклами, стимулювання збуту та інших заходів мінімальна.
Ринок монополістичної конкуренції складається з чисельних покупців та продавців, які здійснюють угоди не за єдиною ринковою ціною, а в широкому діапазоні цін. Наявність діапазону цін пояснюється здатністю продавців запропонувати покупцям різні варіанти товарів. Реальні вироби можуть відрізнятися одне від одного якістю, властивостями, зовнішнім оформленням. Різниця може полягати і в супутніх товарам послугах. Покупці бачать різницю в пропозиціях та готові платити за товари по-різному. Щоб виділятися чимось, окрім ціни, продавці намагаються розробити різні пропозиції для різних споживчих сегментів та широко користуються практикою надання товарам марочних назв, рекламою та методами власного продажу.
Олігополістичний ринок складається з невеликої кількості продавців, дуже чутливих до політики ціноутворення та маркетингових стратегій один одного. Товари можуть бути схожими (сталь, алюміній), а можуть бути й несхожими (автомобілі, комп'ютери). Невелика кількість продавців пояснюється тим, що новим претендентам важко впровадитися на цей ринок. Кожен продавець чутливо реагує на стратегію та дії конкурентів. Якщо яка-небудь сталеливарна компанія знизить свої ціни на 10%, покупці швидко переключаться на цього постачальника. Іншим виробникам сталі прийдеться реагувати або теж зниженням цін, або запропонувати більшу кількість або обсяг послуг. Олігополіст ніколи не відчуває впевненості, що може здобути який-небудь довгостроковий результат за рахунок зниження цін. З іншого боку, якщо олігополіст підвищить ціни, конкуренти можуть не піти його прикладу. І тоді він буде змушений або повертатися до попередніх цін, або ризикувати втратою клієнтури на користь конкурентів.
При чистій монополії на ринку є всього один продавець. Це може бути державна організація, приватна регульована монополія або приватна нерегульована монополія.
Таким чином, глибоке вивчення стану ринків конкретних товарів, розуміння механізму конкуренції — необхідна вимога для кожного підприємства.


4

Управління діяльністю торговельного підприємства здійснюється за допомогою наступних економічних методів:

1) планування та прогнозування діяльності підприємства;

2) підприємницький (комерційний) розрахунок;

3) економічне стимулювання діяльності підприємства.

 

Планування – процес визначення цілей, які підприємство передбачає досягти за певний період, а також засобів, шляхів та умов їх досягнення.

 

Прогнозування – науково-обґрунтоване передбачення ймовірності подій або явищ на майбутнє на основі статистичних, економічних, соціальних та інших досліджень.

Сутність планування полягає в тому, що воно надає можливість вибору одного варіанту з альтернативних; реалізація вибраної альтернативи здійснюється на основі рішення, яке приймається на сьогоднішній день.

 

Принципи планування:

- облік та використання в процесі діяльності підприємства економічних законів потреб ринку;

- реалізація у процесі планування економічно самостійної і господарської ініціативи в рамках діючого законодавства;

- забезпечення у процесі планування орієнтації усієї діяльності ТП на покупців;

- максимально можливий облік у процесі планування умов і вимог конкретного регіонального ринку споживачів;

- підпорядкованість конкретних задач планування стратегічними цілям підприємства;

- виділення головної ланки плану;

- забезпечення багатоваріантного  підходу до розробки показників плану;

- забезпечення науковості планування.

 

Методи планування:

1) вихідна позиція для розробки плану:

- ресурсний (за можливостями) – в основі попит на товари і послуги;

- цільовий (за потребами) – використовується при визначенні цільового прибутку, тобто виходячи з потреб виробничого розвитку;

2) принципи визначення планових показників:

- екстраполярний (перенесення висновків, одержаних в результаті вивчення частини явищ та процесів, на іншу однорідну сукупність, інший час);

- інтерполярний (спосіб за допомогою якого за таблицею, що містить деякі числові дані, можна знайти проміжні результати, не наведені в таблиці);

3) спосіб розрахунку планових показників:

- спробно-статистичний;

- чинників;

- нормативний – полягає у врахуванні норм;

4) узгодженість ресурсів і потреб:

- балансовий – взаємоузгодження між потребою в ресурсах і джерелами їх забезпечення;

- матричний – взаємозв’язок руху основних засобів, власного капіталу;

5) варіантність розроблюваних планів:

- одноваріантний (інтуїтивний);

- полі варіантний;

- метод економіко-математичної оптимізації.

Підприємницький розрахунок – це метод ведення підприємницької діяльності, що забезпечує раціональне використання ресурсів, ефективне здійснення комерційної діяльності та досягнення цільового прибутку. Підприємницький розрахунок базується на основних принципах: самоокупність, рентабельність, самофінансування, матеріальна відповідальність, матеріальне заохочення.

Економічне стимулювання – система заохочень, що надається державою з метою підтримки діяльності підприємства, забезпечення його фінансової стійкості на ринку та конкурентоспроможності.

 


Формати торгівлі

Оскільки, основним об’єктом торговельної мережі є магазин розглянемо детальніше класифікацію та деякі основні характеристики роздрібних торговельних форматів. Варто зазначити, що зараз використовують різні варіанти класифікації та визначення торговельних форматів, які можуть дублюватись за значенням: мінімаркет, супермаркет, дискаунтер, дисконтний магазин, магазин біля дому, магазини „крокової доступності”, кеш-енд-кері та ін. На наш погляд найбільш повною та оптимальною є класифікація магазинних форматів, запропонована Скубою Р.В. (табл. 1).

Таблиця 1

Класифікація роздрібних торговельних форматів

Роздрібний торговельний формат	Основні характеристики роздрібного торговельного формату	Основні методи просування роздрібного торговельного формату
1	2	3
Універсальні магазини	Даний формат, як правило, має декілька рівнів, що відокремлені в самостійні, чітко позначені зони чи відділи за категоріями товарів, що про-даються. Тут пропонується широкий і глибо-кий асортимент, що дозволяє задовольнити майже будь-які потреби покупців, однак існу-ють і такі, які зосереджуються на декількох категоріях товарів, забезпечуючи тим не менше значний вибір в межах цих категорій.	Перелік способів просу-вання досить різнома-нітний так само, як і пропо-нований товарний асорти-мент: від різних видів рек-лами і стимулювання збуту, до багаточисленних  прийомів особистого продажу і мерчендайзингу.
Багатопрофільні магазини	В даному форматі продають в одному примі-щенні багато самих найрізноманітніших това-рів – як продовольчих, так і непродовольчих. Вони відрізняються від універсальних мага-зинів відносно невеликим вибором товарів та цінами, невибагливим оформленням вітрин і більш низьким рівнем обслуговування.	Просування даного формату здійснюється за допомогою інформативної реклами в ЗМІ та методом директ-меіл
Спеціалізовані магазини	Цей формат роздрібної торгівлі характеризується обмеженим асортиментом товарів, який обслуговує певну цільову аудиторію, на яку вони орієнтовані. Вони переважно мають менші розміри, ніж універсальні, що відповідає ширині їх асортименту.	Просування базується на інформативній рекламі в ЗМІ, методі директ-меіл, особистих продажах і різ-номанітних акціях стиму-лювання, спрямованих на формування лояльних клієнтів
„Вбивці категорій” (термін зародився у США)	Це спеціалізований магазин роздрібної тор-гівлі, розташований зазвичай за містом або в торговому центрі на околиці міста. Асортимент товарних категорій тут обмежений, однак вели-кі розміри магазину дозволяють пропонувати відвідувачам дуже широкий вибір брендів в межах цих категорій. Економія, викликана ши-роким масштабом діяльності таких магазинів, та невисока вартість орендованих приміщень дозволяють продавцям пропонувати ціни, обумовлені тільки цінністю самих товарів.	Методи просування в цілому схожі на методи спеціалізованих магазинів

 

 

Продовження таблиці 1

1	2	3
„Чергові” магазини (магазини біля дому, магазини крокової доступності)	Цей формат зазвичай характеризується наступ-ними критеріями: торгова зона площею 20-200 м2, щоденний багатогодинний графік роботи, широкий асортимент товарів, але обмежений вибір брендів. В таких магазинах продаються продовольчі товари, побутові речі, ліки, що відпускаються без рецепта, алкогольні напої та канцелярські товари. Можуть пропонуватися й інші товари та послуги – „їжа на виніс”, товари типу „зроби сам”, іграшки, відео-прокат, фото-друк. Даний формат зазвичай сприяє здійс-ненню невідкладних та імпульсних покупок	Просування таких магазинів здійснюється за допомогою інформативної реклами в ЗМІ та методом директ-меіл. Досить часто за окремими видами товарів проводяться акції по стимулюванню збуту.
Супермаркети, суперстори і гіпермаркети	Ці магазини належать до одного і того ж „сі-мейства” форматів роздрібної торгівлі: це ма-газини самообслуговування, як правило, одно-поверхові, з безліччю прилавків і проходів все-редині. Великі площі та економія на робочій силі дозволяють пропонувати більш широкий асортимент товарів за більш низькими цінами, внаслідок чого супермаркети є основним місцем здійснення „повсякденних покупок”. Супермаркет – найменший магазин з цього „сімейства” (від 500 м2). Зазвичай він розта-шовується в центрі міста або недалеко від ньо-го, а асортимент товарів складають продукти харчування і предмети домашнього вжитку. Суперстори займають площу близько 8 тис. м2, а то і більше. Гіпермаркет – це величезний (площею понад 4,65 км2) центр роздрібної торгівлі, розміщений за містом, який пропонує широкий асортимент товарів.	Просування тут засноване на різноманітних акціях по стимулюванню збуту, прийомах мерчандайзингу і точкових рекламних кампаніях.
Оптові клуби	Це формат, що пропонує обмежений асортимент продовольчих товарів і товарів для дому, деякі товари домашнього вжитку і одяг. Відмінною особливістю оптового клубу є те, що для здійснення в ньому покупки покупець повинен стати його членом. Ціни в таких торгових точках низькі, торгова обстановка досить проста. Принцип роботи – „плати і забирай” (товари доводиться закуповувати у великих кількостях).	Просування таких торгових точок повʼязано в основному з друкованою рекламою і ціновим стимулюванням.
Магазини, які торгують за каталогами (виставки каталогів)	Особливістю даного формату є те, що в самому торговому залі товарів виста-вляється зовсім небагато – в порівнянні з повним їх асортиментом, однак споживач може скористатися каталогами, проглянути їх, якщо у нього є таке бажання. Це економічно вигідний спосіб утримання торгової точки, яка розміщена на „головній вулиці”. Однак цей формат створює деякі проблеми, повʼязані з демонстрацією товарів, оскільки він спирається не стільки на „реальні” товари, скільки на їх зображення в каталозі.	Просування в таких торго-вих точках спрямоване на те, щоб залучити покупця, а значить, без реклами в ЗМІ не обійтись, а також на те, щоб переконати його на ос-нові методів особистого продажу, друкованої рекла-ми роздаткового характеру і цінового стимулювання здійснити покупку.

 

 

Продовження таблиці 1

1	2	3
Магазини-дискаунтери	Це роздрібна торговельна точка, в якій про-даються товари за ціною більш низькою, ніж в „типовому магазині головної вулиці”. Такий магазин проводить повсякденну політику низь-ких цін, при якій вони залишаються низькими постійно, на відміну від політики високих цін, при якій ціни знижуються тільки на час прове-дення промо-акцій. Асортимент магазину-дискаунтера або орієнтований на потреби по-купців, або планується виходячи з того, які то-вари доцільно продавати с низьким прибутком.	В межах просування застосовується зазвичай інформативна реклама в ЗМІ і метод директ-мейл
Заводські магазини	В такому магазині споживачам пропонується асортимент неактуальних для даного сезону і/або не самих якісних товарів. Заводський ма-газин дозволяє виробникам розпродавати товари, які не користуються попитом, не приносячи при цьому шкоди іміджу основного товару чи бренду компанії роздрібної торгівлі.	При просуванні продукції такі магазини застосовують в основному зовнішню рекламу и методи особистих продаж.