Geum.ru

Книга перша. Одна сторiнка з житiя рноха рнох жив шiстдесят п'ять (165) рокiв, I народив Мафусаула. Iходив

Вид материалаКнига

Содержание


Книга друга. мандри пiд всi вiтри
Пролог. ой що ж то за шум учинився?
Ябеда ясновельможний пане всевишнiй!
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   31

КНИГА ДРУГА. МАНДРИ ПIД ВСI ВIТРИ




"I узрiв господь (бог), що великий занепад людей на землi, i що всi

думки i помисли серця ухнi були зло повсякчас.

I розкаявся господь, що сотворив людину на землi, i засмутився в серцi

свосму. I сказав господь: винищу з лиця землi людей, котрих я сотворив,

вiд людей до худоби, i гадiв i птахiв небесних знищу; бо я розкаявся, що

сотворив ух".

БИТIр, розд.6, ст. 5-7.


ПРОЛОГ. ОЙ ЩО Ж ТО ЗА ШУМ УЧИНИВСЯ?




"Коли люди почали множитися на землi i народилися у них дочки, тодi i

сини божiу побачили дочок людських, що вони гарнi, i брали ух собi у жони,

хто яку обрав".

БИТIр, розд.6, ст. 1-2.


Уся ця прадавня iсторiя почалася з дрiбницi - ординарного наклепу

штатного кляузника до Божоу Канцелярiу. Ось вона - вiд першоу лiтери i аж

до останньоу крапки.


"Боговi-батьковi

вiд директора театру "Одного Глядача",

херувiма Пiдлабузела.

Адреса помешкання: Третс Небо,

хмарина-перина N 13, райський кущ N 21.

Копiя: боговi-сину.

Копiя: боговi-духу святому.

ЯБЕДА




ЯСНОВЕЛЬМОЖНИЙ ПАНЕ ВСЕВИШНIЙ!



Уклiнно творю Вашiй Високостi янгольськi письмена, сповненi душевноу

гiркоти й службовоу розпуки.

Доношу i складаю до Вашого престолу:

а) деякi солiсти янгольського хору живуть воiстину безбожно. Замiсть

цiлодобово на арфах грати i осанну Вашiй Високостi спiвати, вони

безсоромно волочаться за людськими дочками. А котрi надто нектар та

амброзiю полюбляють, то у нетверезому станi на птеродактилях та

архiоптериксах гасають, порушуючи правила нашого безхмарного iснування.

Уявiть собi. Ваша Високiсть, сатанинську картинку: бовдур з таранею в

зубах таранить якусь тиху й мирну хмарину-перину! Жах!

б) внаслiдок злiсних порушень з боку отих волоцюг та бешкетникiв вже

неодноразово були зiрванi дуже вiдповiдальнi репетицiу в театрi "Одного

Глядача". Порядок i послух як чорт язиком злизав.

в) менi як службовiй i обважнiлiй в обов'язках особi цi грiховодники

вiдкрито погрожують страхiтливими карами. Так, примiром, янгол Азазел при

свiдках заприсягнувся, що вискубе з крил моух усi пера, аби виявити мос

справжнс сство, як безкрилого "гада повзучого" (це його, а не мiй вислiв).

Господи, а як же я тодi доноситиму до Вашого престолу ябеди про поточнi

справи та янгольськi виправи? Менi ж нiхто навiть ламаного пера не

позичить.

Амiнь!

Херувiм Пiдлабузел.

Власноручно, року 1170 вiд Сотворiння Свiту".


Якби хвацький парубок Азазел не забув свосу обiцянки погадати на крилах

Пiдлабузела за й понинi поширеним методом "Любить - не любить", не було б

i нiякоу ябеди. А не прийшла б до Божоу Канцелярiу ота ябеда, не почалася

б i уся ця iсторiя.

А вiдтак - ось уу початок.

Була така свiтла нiч, якоу нiколи не бувас у детективних романах. У

таку нiч хлопцi замiсть газированого нектару п'ють солодкi дiвочi

поцiлунки. П'ють i не нап'ються!

I хлопцi срiбними крилами горнуть дiвчат до себе.

Золотi струни арф тчуть чарiвне мереживо небесних мелодiй. Тихо линуть

звуки зоряних сфер. Зiрки переморгуються у музичних ритмах.

У хлопцiв дужi руки. Вони можуть нести дiвчат далеко-далеко. Аж до

самого обрiю. Туди, де сходить осяйне сонце.

А можуть полетiти високо-високо i зiрвати коханiй зiрку першоу

величини, на яку астрономи й досi тiльки заздро поглядають у телескопи. А

коли кавалер не скупий, вiн несе дiвчинi цiле зоряне намисто.

- Азазеле, ти мене кохасш? - нiжно шепоче дiвчина.

- Про що й питати! - освiдчусться хлопець. - Ти моя найчарiвнiша

комета, що спалахус i розсiюс пiтьму й морок... Ти мов веселка, зiткана з

усiх кольорiв сонячного спектру... Ти примхлива гра тiнi i свiтла на

казкових планетах подвiйних сонць... Хочеш, я кохатиму тебе цiлу вiчнiсть?

- Ой, правда?

- Щоб мою арфу грiм побив! Щоб моу крила блискавка спалила, коли брешу!

А далi солов'у слухають довгу й тасмничу морзянку поцiлункiв, яку ми

можемо передати хiба що найщедрiшою багатокрапкою.


- Що то за хмарка пливе, Азазеле?

- Де?

- А он - понад лiсом...

- Господи! Це ж не хмарина, а божа перина! Не спиться старому, кари на

нього небесноу немас! Катасться по парафiу опiвношник!.. Ану, хутенько

ховайся за моу крила, щоб Всевидющий не побачив...

А з неба уже гримить Гучномовець:

- Азазеле, де ти?

- Ось я! - озивасться хлопець.

- А що там у тебе за крилами?

- Тiнь моя.

- Гарна тiнь твоя... Вродлива... Викапана праматiр рва... I що ти з нею

робиш, Азазеле?

- Славлю iм'я твос!

- Як це?

- А от послухай...

I вiн заспiвав янгольським голосом:


Нiч яка, господи, мiсячна, зоряна,

Видно, хоч голки збирай!..


I сказав Гучномовець:

- Це добре!

Лiг Всевишнiй на теплу перину та й поплив над грiшною землею далi. А

хлопець знову вдарив по золотих струнах:


Ой не свiти, мiсяченьку,

Не свiти нiкому...


Ой, давно це було. Вже й того бога немас, а закоханi i досi за небом

пильнують...

Вранцi на небi стався шарварок. Херувiмчики вмочували пензлi у веселку

i, зазираючи у шпаргалку, сумлiнно мазали на хмарах:

"Солiсти янгольського хору! Всi, як один, вiддамо славоспiви своу

Всевишньому!"

"Спасибi, боже, вам за те, що ви нам сонце запалили!"

"Янголятам до 16 вiкiв дивитися на грiшну землю - зась!"

"Слава нашому батьковi рiдному!"

"Пийте божественний нектар!"

"У раймазi с великий вибiр арф та нiмбiв усiх розмiрiв i фасонiв".

"До вiдома солiстiв янгольського хору: _згуртовано здамо крила у

небесну чистку_! Строк - три доби".

Навiть на Мiсяць причепили табличку:

"Зривати з неба зiрки суворо заборонено!"

Того ж дня оповiдали першу сатиричну притчу:

"Один янгол запитав другого: "Де ти сьогоднi во славу спiвасш?" - "Я?

Нiде, - вiдповiдав той. - А ти?" - "А я - напроти тебе..."

Бiля бочок з нектаром реготали.

Янгол Азазел пустив по свiту свiженький афоризм:

- На бога сподiвайся, а сам не зiвай.

Авторитет Всевишнього хитався.

Другого дня Наймудрiший викликав до себе серафiмiв з трубами i наказав:

- Свистати всiх нагору!

Потiм вiн зачинився у Канцелярiу з головнокомандувачем вiйська

небесного архангелом Михаулом.

За годину сполоханi трубними звуками янголи вже юрмилися на подвiр'у

Божоу Канцелярiу. Подейкували, що Всевишнiй i головнокомандувач сидять i

обговорюють якийсь "блискавичний план". Ходили чутки, що з того сидiння

великий грiм буде. У повiтрi пахло озоном...

Блискучий князь Семiазас божився, що такого не було ще з часiв

грiхопадiння Адама i рви:

- Пам'ятайте, тодi до дерева пiзнання поставили вартового херуба з

вогненним мечем...

- А тепер до дiвчат приставлять?

- Киньте жарти! Ви чули, що утнув Азазел?

- Знову вiн?

- Авжеж! Вiн здав крила у чистку...

- Не може цього бути? Скорiше Азазел вiддасть боговi душу, анiж крила!

- Щоб чорти нiмб у Всевишнього вкрали i хулахуп крутили, коли я брешу!

Справа у тому, що вiн здав крила не у небесну, а у земну чистку... А там -

три роки треба чекати! До того ж для нестандартних замовлень у них нема

устаткування. З однаковим успiхом Азазел замовив би ум вивести плями на

Мiсяцi. Тепер вiн сидить собi у вишневому садочку i Всевишньому дулi

крутить... Хитрюща штучка цей Азазел!

Опiвднi з Божоу Канцелярiу, як вихор, вилетiв янгол-охоронець престолу

господнього.

- Янгола Рафаула до Всевишнього! - розкотисте гукнув вiн.

Янгол Рафаул миттю пiднявся на своух могутнiх крилах.

Всевишнiй та головнокомандувач вiйська небесного архангел Михаул

схилилися над величезною картою свiту.

Архангел рiшуче рубав повiтря рукою:

- З Атлантидою ми покiнчимо одним ударом! Завдяки цьому ми одержимо

казковi запаси стратегiчноу сировини - кiлькасот мiльярдiв (а може, й

бiльше - я рахувати не мастак) куболiктiв добiрноу морськоу води.

- Як так? - не втямив Всевишнiй.

- Згадайте майбутнiй закон майбутнього Архiмеда, - скоромовкою пояснив

генерал i у захватi продовжував: - Далi ми вийдемо на рубежi рвропи. Це

класичний стратегiчний плацдарм, не скористатися яким було б просто

грiшно!

- Подалi вiд грiха, Михайле! - суворо застерiг Всевишнiй.

- Слухаюсь! В рвропу ми вторгнемося двома могутнiми потоками - з норда

й зюйда. Розрiжемо бiлий континент одним ударом i вiзьмемо в залiзне

кiльце штормiв. Найбiльшi пункти опору безжалiсно оточимо з усiх бокiв!

Одрiжемо вiд усього свiту! Накрисмо! Знищимо з лиця Землi! Кiлька

надпотужних стомегатонних блискавок довершать справу! I тут ми одержимо

прекрасний стратегiчний плацдарм, не скористатися яким було б просто

грiшно...

- Дивись у мене, Михайле!

- Слухаюсь! Це Африка, яку з'сднус з Азiсю лише вузенька нiкчемна

смужка суходолу. Ситуацiя, про яку справжнiй стратег може тiльки мрiяти!

Ми розрiжемо цю смужку одним рiшучим ударом, розiрвемо материки i кинемо

на Африку штормовi хвилi потопу! Кiлька днiв буде досить, щоб торпедувати

i пустити чорний континент на дно. I тодi перед нами у всiй своуй

первозданнiй красi вiдкристься прекрасний стратегiчний плацдарм...

- Не вийти на який було б просто грiшно!

- Слухаюсь! Перед нами жовтий материк - Азiя! На цей момент блиск-кригу

вона опиниться в глибокому оточеннi... Про глибину я зараз точно не скажу,

бо рахувати не мастак.

- Я гадаю, що з Азiсю ми покiнчимо одним ударом! - задумливо мовив

Всевишнiй. - Сотнядруга добiрних блискавок, i вiд континента не залишиться

й гадки!

- Генiальне рiшення, Ваша Блискавичнiсть! Тодi нам залишасться дрiбниця

- безпощадно зламати хребет Америцi i покiнчити з червоним континентом

одним ударом! Ось коли втiлиться у життя вiковiчна мрiя стратегiв про

свiтове панування! Шкода тiльки, що про це втiлення у життя вже нiхто з

живих не дiзнасться...

- Ну, це вже моя турбота, - заспокоув засмученого генерала Всевишнiй i

ще раз кинув орлиний погляд на план блиск-кригу. - Але ми забули про

Австралiю, Михайле! Я не бачу плану вторгнення на цей прекрасний плацдарм!

- Ет! - недбало махнув рукою головнокомандувач. - Самi подумайте, що

таке Австралiя? Та потопити уу - це ж вам раз плюнути...

- Блискуче рiшення! - схвалив Всевишнiй i почепив на груди генерала

орден Святого Духа.

В цю урочисту мить до покоув влетiв янгол Рафаул i вправно спiкiрував

до нiг стратегiв.

- Господи, ось я! - вiдрапортував вiн, падаючи навколiшки.

- Бачу, сину мiй, - по-батькiвськи мовив Всевишнiй. - Нiчого синочок

вимахав, слава менi, справжнiсiнька довбня... Як хлопець, Михайле?

Впорасться?

- Бугай здоровий - мусить! - гаркнув бравий генерал.

- Слухай, сину мiй, слово мос i волю мою. Зараз пiдеш до скарбницi. Там

тобi випишуть пiдйомнi для термiнового вiдрядження на Землю. Злови лиходiя

Азазела i заточи цього бунтiвника, що мене забув, у печеру, яку обладнано

в пустелi Додосл. А перед тим добряче поскуби його! Щоб з нього пух i перо

полетiло! Ну, нi пуху нi пера! А для моух розбещених овечок ми iншу кару

придумали...

I стратеги знову схилилися над блискавичним планом.