Рекомендації за результатами засідання Міжвідомчої координаційно методичної ради з правової освіти населення при Дніпропетровській обласній державній адміністрації

Вид материала

Документы

Содержание 2. Вищим навчальним закладам Дніпропетровської області, при яких створені юридичні клініки 11. Управлінню у справах сім`ї та молоді облдержадміністрації із залучення Головного управління юстиції у Дніпропетровській обла 1. Правові засади створення та діяльності політичних партій Для реєстрації політичної партії до Міністерства юстиції разом з заявою подаються Членами політичних партій не можуть бути Місце і роль політичних партій в суспільно-політичному житті. 3. Організаційно-правові засади взаємодії органів влади і політичних партій на регіональному рівні. 4. Напрями впровадження діяльності громадських інститутів на регіональному рівні.

Подобный материал:

• План роботи районної міжвідомчої координаційно-методичної ради з правової освіти населення, 38.23kb.
• Про стан виконання Програми правової освіти населення області в 2010 році, 772.4kb.
• Богуславська районна державна адміністрація київської області розпорядження, 123.39kb.
• Київська обласна державна адміністрація, 698.78kb.
• Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та закон, 135.03kb.
• Методичні рекомендації щодо застосування норм Земельного кодексу України, 307.89kb.
• Тернопільська обласна державна адміністрація розпорядження голови обласної державної, 63.43kb.
• Про роботу Головного та територіальних управлінь юстиції з питань правової освіти населення, 279.42kb.
• Про роботу Головного та територіальних управлінь юстиції з питань правової освіти населення, 268.23kb.
• Рекомендації №8 17 листопада 2011 року м. Обухів Про діяльність закладів культури області, 313.76kb.

– 225.

Боротьба з насильством в сім’ї, профілактика злочинів та правопорушень на побутовому ґрунті є одним з пріоритетних напрямків роботи кримінальної міліції у справах дітей.


З метою запобігання поширення даного негативного явища у суспільстві за ініціативою ГУМВС був затверджений спільний план проведення організаційних і практичних заходів щодо виконання вимог Закону України «Про попередження насильства в сім’ї» (від 07.02.2011 № 18/177/1) кримінальної міліції у справах дітей та управлінням у справах сім’ї та молоді облдержадміністрації в якому скоординовані наступні заходи:

- щокварталу аналізувати стан роботи служб у справах дітей і підрозділів КМСД області по профілактиці правопорушень та злочинів, пов’язаних з насильством в сім’ї, звертати особливу увагу на причини і умови, що сприяють їх вчиненню. Результати, заходи і роль керівників служб підрозділів у вирішенні цього питання, розглядати на нарадах;

- сприяти реалізації програм молодіжних центрів праці, спрямованих на профорієнтаційну роботу та працевлаштуванню молоді;

- забезпечити соціальний супровід і патронаж, шляхом надання соціально-педагогічних, соціально медичних, соціально-економічних, психологічних, юридичних та інформаційних послуг неповнолітнім і молоді, особливо тій категорії, яка звільнилася з установ виконання покарань;

- проводити аналіз та моніторинг заяв та повідомлень щодо фактів скоєння насильства в сім’ї та профілактики правопорушень на побутовому ґрунті, напрацювання аналітичних матеріалів;

- здійснювати інформаційно-просвітницькі заходи щодо запобігання побутових злочинів та правопорушень;

- забезпечити працівників соціальних служб та кримінальної міліції у справах дітей науково-методичними матеріалами для роботи щодо подолання насильства в сім’ї у суспільстві, а також провести їх навчання;

- створити умови для надання психологічних, соціальних, юридичних і консультаційних послуг особам, які постраждали від насильства в сім’ї та інших порушень прав на побутовому ґрунті;

- сприяти розширенню партнерства між урядовими, громадськими та міжнародними організаціями;

- проведення освітніх семінарів для працівників регіональних центрів соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді, працівників кримінальної міліції у справах дітей щодо підвищення ефективності заходів, що проводяться по досягненню позитивних результатів у боротьбі з насильством в сім’ї;

- за участю працівників регіональних управлінь (відділів) у справах сім’ї та молоді, закладів освіти і охорони здоров’я, проводити спільні заходи щодо виявлення та взяття на облік дорослих осіб і неповнолітніх, які вчиняють насильство в сім’ях, зловживають спиртними напоями, вживають наркотичні засоби тощо. Застосовувати до них заходи впливу згідно з чинним законодавством.

Розглядати результати на спільних нарадах.

- провести звіряння з управліннями (відділами) у справах сім’ї та молоді, служб у справах дітей, кримінальною міліцією у справах дітей, центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, а також органами та закладами освіти й охорони здоров’я щодо виявлення осіб, які вчиняють насильство в сім’ї і залишаються поза увагою органів внутрішніх справ. Визначитися стосовно осіб, які потребують посилення контролю.


Заслухавши доповіді, а також виступи та зауваження учасників засідання, членами міжвідомчої координаційно-методичної ради з правової освіти населення при Дніпропетровській обласній державній адміністрації прийнято наступні рекомендації:


1. Дніпропетровському державному університету внутрішніх справ, управлінню у справах сім`ї та молоді, відділу кримінальної міліції у справах дітей ГУ МВС України із залученням Головного управління юстиції у Дніпропетровській області провести правороз`яснювальну роботу з учнями загальноосвітніх середніх шкіл, ліцеїв та гімназій на тему: «Злочинність неповнолітніх: реалії сьогодення», здійснювати інформаційно-просвітницькі заходи щодо запобігання побутових злочинів та правопорушень (постійно, протягом року)

2. Вищим навчальним закладам Дніпропетровської області, при яких створені юридичні клініки, організувати роботу з надання роз’яснень щодо юридичної відповідальності за насильство в сім’ї. (постійно, у разі надходження звернень)

3. Відділу кримінальної міліції у справах дітей ГУ МВС України вжити вичерпних заходів щодо покращення профілактичної роботи з дорослими особами, які перебувають на обліках органів внутрішніх справ за вчинення насильства відносно дітей в сім`ї. (протягом року)

4. Відділу кримінальної міліції у справах дітей ГУ МВС України, управлінню у справах сім`ї та молоді активізувати роботу з неблагополучними сім`ями, батьки яких негативно впливають на виховання дітей, вчиняють насильство в сім`ї, вирішувати питання щодо притягнення їх до відповідальності. (протягом року)

5. Відділу кримінальної міліції у справах дітей ГУ МВС України спільно зі службами у справах дітей та дільничними інспекторами проводити профілактичні заходи з відвідуванням неблагополучних сімей, в яких проживають діти. (протягом року)

6. Відділу кримінальної міліції у справах дітей ГУ МВС України, управлінню у справах сім`ї та молоді, Головному управлінню юстиції у Дніпропетровській області, територіальним управлінням юстиції, територіальним МКМР - проблему насильства в сім’ї у суспільстві та заходи, що проводяться на запобігання насильства, висвітлювати у засобах масової інформації. (постійно, до 2015 року включно)

7. Головному управлінню юстиції у Дніпропетровській області, управлінню у справах сім`ї та молоді розробити методичні матеріали (буклети) щодо запобігання, подолання насильства в сім`ї, які в подальшому розповсюдити серед працівників соціальних служб, кримінальної міліції у справах дітей та навчальних закладів. (квітень 2011)

8. Головному управлінню юстиції у Дніпропетровській області, управлінню у справах сім`ї та молоді облдержадміністрації, відділу кримінальної міліції у справах дітей ГУ МВС України розглянути можливість проведення занять з питань профілактики насильства в сім’ї із працівниками служб у справах сім’ї та молоді в інтерактивній кімнаті (на базі Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ).

9.Територіальним управлінням юстиції Дніпропетровської області при здійсненні перевірок стану правової освіти населення в навчальних закладах в обов’язковому порядку рекомендувати керівництву закладів, що перевіряються, розміщувати на інформаційних стендах відомості про запобігання насильству в сім`ї, «телефонів довіри» адреси, установ до яких необхідно звертатися у разі виявлення насильства в сім`ї, та відображати такі відомості в довідках за результатами перевірок. (постійно, під час проведення перевірок)

10. Дніпропетровському національному університету ім. О. Гончара спільно із Головним управлінням юстиції у Дніпропетровській області, з юридичними клініками м. Дніпропетровська та із залученням відповідних фахівців організувати проведення майстер класу із студентами вищих навчальних закладів на тему: «Права неповнолітніх в медичному праві» (червень 2011).

11. Управлінню у справах сім`ї та молоді облдержадміністрації із залучення Головного управління юстиції у Дніпропетровській області організувати проведення тематичного тижня права у 2011 році на території Дніпропетровської області.


Друге питання


«Правове забезпечення діяльності політичних партій на регіональному рівні та їх участь у формуванні структур публічного управління».


Доповідь Баштанника Віталія Володимировича - доцента кафедри права та європейської інтеграції, кандидата наук з державного управління Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України


1. Правові засади створення та діяльності політичних партій

Сучасні визначення політичної партії пропонуються переважно у межах певної категоріальної схеми: політичні партії - це організації, що прагнуть досягти контролю над системою врядування, через визначення кандидатів для владних структур різного рівня, отримання суспільно-політичного визнання і перемоги над конкурентами у виборчому процесі. Зарубіжні дослідники при аналізі ролі партій сходилися у головному: партії є виразниками інтересів, потреб і цілей певних класів і соціальних груп; партії вносять свою рушійну силу до сфери управління і визначають напрямок, в якому діють органи урядової влади, партії є найвпливовішою організованою силою виборчого процесу як типу політичного ринку.

Політичні партії є головними інститутами політичної системи громадянського суспільства, без яких демократія не є дієздатною. У правовому розвинутому суспільстві політичні партії є інструментом здійснення цивілізованого процесу формування як законодавчої, так і виконавчої влади. Тому право на створення політичних партій є однією з базових свобод сучасних демократій. Саме поняття існування свободи створення політичних партій є правовою основою багатопартійної політичної системи, навіть якщо про неї ніде в правових актах не йдеться.

Статтею 36 Конституції України визначається і гарантується право громадян на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних та інших інтересів. З реалізацією права громадян на свободу об’єднання тісно пов’язано питання побудови громадянського суспільства в Україні.

Вітчизняні науковці детермінують політичні партії, по-перше, як форму безпосередньої участі громадян в управлінні державою шляхом виразу своєї думки, обговорення важливих питань державного та суспільного життя. По-друге, через структурно-функціональне визначення партії - як системи елементів (базових характеристик): ідеологія, організаційна структура, методи і засоби діяльності, соціальна база і електорат, фінансова база, лідери. По-третє, через суспільно-політичну детермінацію - як добровільне об’єднання громадян для участі у формуванні та здійсненні державної влади; як політичну організацію, що заснована на ідеологічних принципах, має власні структури, з метою здобуття та утримання державної влади для реалізації інтересів своїх членів.

Важливим кроком на шляху побудови демократії та багатопартійності в нашій державі стало прийняття у квітні 2001 р. Закону України «Про політичні партії в Україні». Прийняття закону «Про політичні партії в Україні» було одним із зобов’язань України перед Радою Європи. Тому остання схвально поставилася до факту його ухвалення. Водночас Рада Європи наголошує на тому, що головним завданням України тепер є забезпечення повної відповідності існуючої практики вимогам Закону.

Закон України “Про політичні партії в Україні” (2001 р.) визначає політичну партію як зареєстроване згідно з законом добровільне об’єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян бере участь у виборах та інших політичних заходах. Отже, сучасна українська політична партія - це стала організована група однодумців, яка представляє політичні інтереси, цілі та ідеали частини населення - певних суспільних груп, об’єднаних ідеологічно та організаційно, - складається з найбільш активних представників, ставить за мету реалізацію власних інтересів через участь у здійсненні державного (владного) управління, через інститут виборів та інші владноформуючі механізми.

Важливим фактором виникнення політичних партій є організаційні потреби функціонування великих політичних систем, формування певних державно-політичних структур. У структурі кожної партії представлені три рівні: блок виборців, що ототожнюють себе з певною партією, постійно голосують на підтримку партії на виборах; офіційна партійна організація з чіткою ієрархічною схемою; партія в системі управління, що складається з посадових осіб у державному апараті, які отримали посади через членство у визначеній політичній партії. Існують певні обов’язкові функції політичних партій: внутрішньопартійна демократія, вплив на формування громадської думки, широке висвітлення діяльності партій у засобах масової інформації (далі - ЗМІ). Проте досить часто ЗМІ створюють ілюзію діяльності партії, впливають на громадську думку, виступають засобом адаптації віртуальної партійної політики в суспільстві.

Виборчим законодавством України партії визначені як єдині суб’єкти виборчого процесу. У зв’язку з цим необхідно також наголосити на тому, що діяльність політичних партій регламентується і залежить не тільки від закону про політичні партії, а й від норм, що регулюють порядок проведення виборів.

Законом України «Про політичні партії в Україні» закріплюється юридичне визначення поняття політичної партії, встановлюється порядок створення та припинення діяльності партій, запроваджуються основні принципи їхньої організаційної побудови, форми участі в політичному житті, джерела фінансування тощо. Згідно з Законом відносини між державою та політичними партіями будуються на засадах партнерства та законності. Держава визнає значимість громадської ініціативи, виступає гарантом дотримання прав, забезпечує правову, інформаційну, організаційну підтримку політичним партіям, зареєстрованим у порядку, передбаченому чинним законодавством. Політичні партії є рівні перед законом.

Порядок створення політичної партії визначений статтею 10 Закону, згідно з якою рішення про створення політичної партії приймається на її установчому з’їзді (конференції, зборах). Це рішення має бути підтримано підписами не менше десяти тисяч громадян України, які відповідно до Конституції України мають право голосу на виборах. Ці підписи повинні бути зібрані не менш як у двох третинах районів не менш як у двох третинах областей України, міст Києва і Севастополя, Автономної Республіки Крим.

Статтею 11 Закону України «Про політичні партії в Україні» передбачено, що політична партія протягом шести місяців з дня реєстрації забезпечує утворення та реєстрацію у встановленому Законом порядку своїх обласних, міських, районних організацій у більшості областей України, містах Києві, Севастополі, Автономній Республіці Крим.

У зв’язку з цим необхідно звернути увагу на рішення Конституційного Суду України, як важливу віху в розвитку законодавства про політичні партії, від 12 червня 2007 р. № 2-рп/2007 (справа про утворення політичних партій в Україні) та від 16 жовтня 2007 р. № 9-рп/2007 у справі за конституційним поданням Міністерства юстиції України про офіційне тлумачення положень ч. 6 ст. 11 Закону України «Про політичні партії в Україні» (справа про утворення та реєстрацію партійних організацій).

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 12 червня 2007 р. № 2-рп/2007 (справа про утворення політичних партій в Україні) всі перелічені адміністративно-територіальні одиниці визнані такими, що мають рівний статус і права у питаннях, пов’язаних зі створенням політичних партій, тому положення ч. 6 ст. 11 Закону щодо вимоги до кожної політичної партії стосовно обов’язковості утворення партійних організацій в Автономній Республіці Крим визнано неконституційним.

Виходячи з цього, положення ч. 6 ст. 11 Закону, згідно з яким політична партія забезпечує утворення та реєстрацію в порядку, встановленому Законом, своїх обласних організацій у більшості областей України, містах Києві, Севастополі, Автономній Республіці Крим, слід розуміти як обов’язок політичної партії утворити та зареєструвати обласні і прирівняні до них партійні організації не менш як у чотирнадцяти з двадцяти семи адміністративно-територіальних одиниць України, перелічених у ч. 2 ст. 133 Конституції України. Наявність обласних і прирівняних до них організацій менш як у чотирнадцяти з перелічених адміністративно-територіальних одиниць України відповідно до ст. 24 Закону є підставою для вирішення питання про анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії.

Згідно зі статутами політичних партій їх структуру складають обласні, Київська та Севастопольська міські, республіканська в Автономній Республіці Крим, районні, міські організації, а також первинні осередки. Статутами політичних партій передбачено легалізацію своїх структурних утворень у встановленому законом порядку.

Розгалужена система місцевих організацій (осередків) політичних партій дає змогу забезпечити виконання політичними партіями своїх завдань, зокрема, участь у виборах. Виборчим законодавством України передбачено активну участь місцевих осередків політичних партій у висуванні кандидатів у депутати усіх рівнів та у формуванні виборчих комісій. Відповідно до норм виборчого законодавства висування кандидатів у депутати та формування виборчих комісій здійснюється політичними партіями та їх зареєстрованими осередками.

Зважаючи на те, що політичні партії посідають особливе місце і відіграють ключову роль у суспільно-політичному житті, суттєво впливають на формування та діяльність органів державної влади, вони повинні мати розгалужену структуру саме зареєстрованих обласних, районних, міських організацій у більшості регіонів України.

Зокрема Конституційний Суд України, дослідивши наведені положення ч. 6 ст. 11 Закону України «Про політичні партії в Україні» в системному зв’язку з іншими його нормами, в своєму Рішенні від 16 жовтня 2007 р. № 9-рп/2007 у справі за конституційним поданням Міністерства юстиції України про офіційне тлумачення положень ч. 6 ст. 11 Закону України «Про політичні партії в Україні» (справа про утворення та реєстрацію партійних організацій) дійшов висновку, що питання стосовно кількості партійних організацій районного рівня, які повинна утворити кожна зареєстрована політична партія у шестимісячний термін, не унормовано належним чином ні ч. 6 ст. 11 Закону, ні іншими його положеннями.

Створення структури партійних організацій політичних партій належить до основоположних засад їхньої діяльності. Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 92 Конституції України засади утворення і діяльності політичних партій визначаються виключно законами України. Тому питання стосовно визначення кількості партійних організацій районного рівня, які необхідно утворити політичним партіям, є компетенцією Верховної Ради України.

Враховуючи викладене, Конституційний Суд України вирішив, що положення ч. 6 ст. 11 Закону України «Про політичні партії в Україні», якими передбачається, що політична партія протягом шести місяців з дня реєстрації забезпечує утворення та реєстрацію своїх обласних, міських, районних організацій у більшості областей України, містах Києві, Севастополі та в Автономній Республіці Крим, слід розуміти як обов’язок кожної політичної партії забезпечити утворення та реєстрацію своїх обласних і прирівняних до них партійних організацій не менш як у чотирнадцяти адміністративно-територіальних одиницях України з перелічених у ч. 2 ст. 133 Конституції України. Крім того, Конституційний Суд України вирішив припинити конституційне провадження у справі про офіційне тлумачення зазначених положень.

Таким чином, на сьогодні вирішення питання про кількість районних, міських та інших структурних утворень політичних партій лежить у площині внесення відповідних змін до Закону України «Про політичні партії в Україні».

Відповідно до зазначеного Закону політична партія створюється на установчому з’їзді (конференції, зборах). На цьому ж з’їзді (конференції, зборах) затверджуються статут і програма політичної партії, обираються її керівні і контрольно-ревізійні органи. Слід особливо наголосити на тому, що підписи збираються на підтримку рішення про створення політичної партії, тобто після проведення установчого з’їзду (конференції, зборів).

Більшість науковців особливу увагу приділяють дослідженню функцій політичних партій та визначають такі основні функції: по-перше, представницьку - виявлення та представництво інтересів великих соціальних груп, визначення цілей і завдань, принципів їх досягнення. По-друге, владну функцію - боротьбу за державну владу, політичне керівництво, можливість впливати на владу. По-третє, ідеологічну функцію - діяльність, направлену на формування ідей та політичну соціалізацію особистості. По-четверте, стратегічну функцію - розробку та здійснення політичного курсу розвитку суспільства. По-п’яте, організаторську функцію - діяльність, що направлена на підбір, розподіл кадрів в партії, державних і громадських організаціях. По-шосте, інформаційну функцію - діяльність, що направлена на забезпечення постійного зв'язку із засобами масової інформації та інформування населення щодо діяльності партії. По-сьоме, інтеграційну функцію - діяльність, що направлена на політичну стабілізацію суспільства, політичне партнерство, узгодження інтересів політичних сил та зменшення конфліктності у суспільстві.

В Україні визначальна роль у реалізації права громадян на об’єднання належить Міністерству юстиції та його територіальним органам.

Відповідно до Закону України «Про політичні партії в Україні» та згідно з Положенням про Міністерство юстиції України, Міністерство юстиції здійснює відповідно до закону реєстрацію політичних партій та державний контроль за додержанням політичними партіями вимог Конституції, законів України, а також положень статутів політичних партій.

Статтею 11 Закону визначено вичерпний перелік документів, який подається до Міністерства юстиції та його територіальних органів для реєстрації політичних партій та їхніх структурних утворень.

Для реєстрації політичної партії до Міністерства юстиції разом з заявою подаються:

статут і програма політичної партії;

протокол установчого з’їзду (конференції, зборів);

відомості про склад керівних органів політичної партії;

підписи громадян України, зібрані відповідно до вимог цього Закону на підтримку рішення про створення політичної партії та засвідчені особами, які збирали підписи;

платіжний документ, що посвідчує внесення реєстраційного збору;

назва та адреса банківської установи, в якій політична партія відкриватиме рахунки.

Відповідно до ст. 11 зазначеного Закону Міністерство приймає рішення про реєстрацію або відмову у реєстрації політичної партії в місячний термін з моменту надходження документів. Цей строк може бути продовжений Міністерством юстиції у разі потреби, але не більше ніж на 15 днів.

Розмір реєстраційного збору за реєстрацію політичної партії встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 2001 р. № 840 і становить сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Міністерство юстиції України здійснює реєстрацію політичної партії після перевірки поданих матеріалів. Міністерство юстиції України видає політичній партії реєстраційне свідоцтво встановленого Кабінетом Міністрів України зразка.

Керуючись ст. 11 Закону України «Про політичні партії в Україні», Міністерство юстиції може відмовити у реєстрації політичної партії, якщо документи, подані для реєстрації політичної партії, не відповідають Конституції, цьому та іншим законам України. Рішення Міністерства юстиції України чи його територіального органу щодо реєстрації або неприйняття будь-якого рішення з цього питання може бути оскаржено до суду. Відмова у реєстрації не є перешкодою у повторному зверненні про реєстрацію.

Після реєстрації політична партія в установленому порядку набуває статусу юридичної особи. Як на юридичну особу на неї поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців». Тому після реєстрації політична партія зобов’язана подати до Міністерства належним чином заповнені документи для передачі їх Міністерством державному реєстратору з метою внесення політичної партії до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Як уже зазначалося, статтею 11 Закону України «Про політичні партії в Україні» передбачено, що політична партія протягом шести місяців з дня реєстрації забезпечує утворення та реєстрацію у встановленому Законом порядку своїх обласних, міських, районних організацій у більшості областей України, містах Києві, Севастополі.

Цією ж статтею встановлено, що реєстрація обласних, міських і районних організацій або інших структурних утворень, передбачених статутом партії, здійснюється відповідними органами юстиції Міністерства юстиції України, якщо інший порядок не передбачений законом, лише після реєстрації політичної партії Міністерством юстиції України. Після реєстрації обласних, міських та районних організацій політичних партій вони можуть набувати статусу юридичної особи, якщо це передбачено статутом партії.

Реєстрація обласних, міських, районних організацій або інших структурних утворень, передбачених статутом партії, здійснюється відповідними органами юстиції Міністерства юстиції України, які приймають рішення про реєстрацію зазначених структурних утворень протягом 10 днів з дня надходження письмової заяви від них, завіреної керівним органом політичної партії. До заяви додаються: копія статуту політичної партії; протокол установчих зборів або конференції, на яких було утворено обласну, міську, районну організацію або інше структурне утворення політичної партії.

Первинні осередки політичної партії, яким статутом політичної партії не надається право юридичної особи, легалізують свою діяльність шляхом письмового повідомлення про утворення до відповідного органу юстиції Міністерства юстиції України в 10-денний строк з часу їхнього утворення. Про своє утворення первинні осередки політичної партії повинні у вказаний строк повідомити також відповідні місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.


Примітка. За даними Головного Управління юстиції в Дніпропетровській області, на території області зареєстровано 170 обласних осередків політичних партій (із 187 політичних партій, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України. Дніпропетровським міським управлінням юстиції зареєстровано 209 місцевих (міських та районних (у місті) партійних осередків. Районними управліннями юстиції у м. Дніпропетровську зареєстровано: Амур-Нижньодніпровський район – 78 партійних осередків, Бабушкінський – 79, Ленінський – 82, Кіровський – 80, Жовтневий – 81, Самарський - 73, Красногвардєйський - 77, Ленінський - 77.

В інших містах У м. Кривий Ріг (до порівняння) управлінням юстиції за такою ж методикою зареєстровано 810 партійних осередків. У Дніпродзержинську - 383, у Нікополі - 239 осередків.


У разі невиконання політичною партією вимоги щодо утворення та реєстрації структурних утворень Міністерство юстиції України, керуючись ст. 24 Закону України «Про політичні партії в Україні», має звернутися до Верховного Суду України з поданням про анулювання реєстраційного свідоцтва. Однак після впровадження в Україні адміністративного судочинства зазначені норми вступили в колізію з ч. 3 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якого адміністративні справи про анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії, про заборону (примусовий розпуск, ліквідацію) політичної партії вирішуються окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ. На сьогодні зазначені адміністративні справи розглядаються відповідно до Кодексу адміністративного судочинства. В уже згаданому рішенні Конституційного Суду України від 12 червня 2007 р. звертається увага Верховної Ради України на необхідність законодавчого усунення зазначеної суперечності шляхом приведення положення Закону щодо судового порядку анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії у відповідність до норм Кодексу адміністративного судочинства України.

З метою реалізації норм Конституції, якими передбачено вичерпний перелік підстав обмеження права громадян на об’єднання у політичні партії, до Закону «Про політичні партії в Україні» було включено відповідну статтю.

Отже, відповідно до статей 37 Конституції України та 5 Закону України «Про політичні партії в Україні» утворення і діяльність політичних партій забороняється, якщо їхні програмні цілі або дії спрямовані на:

• ліквідацію незалежності України;
  
• зміну конституційного ладу насильницьким шляхом;
  
• порушення суверенітету і територіальної цілісності України;
  

підрив безпеки держави;

• незаконне захоплення державної влади;
  
• пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової чи релігійної ворожнечі;
  
• посягання на права і свободи людини;
  
• посягання на здоров’я населення.
  

Невід’ємною частиною свободи об’єднання, гарантованою ст. 11 Європейської конвенції про права людини, є право вільного членства в політичних партіях. Відносини, пов’язані з набуттям, припиненням членства у політичних партіях, права та обов’язки членів Законом «Про політичні партії в Україні» врегульовані лише частково, переважна більшість цих питань, згідно з цим Законом, повинна регламентуватись партійними статутами. Зокрема Законом заборонено колективне членство в партіях, закріплено обов’язковість фіксованого членства.

Відповідно до ст. 6 Закону членом політичної партії може бути лише громадянин України, який відповідно до Конституції України має право голосу на виборах.

Громадянин України може перебувати одночасно лише в одній політичній партії.

Членами політичних партій не можуть бути:

судді;

працівники прокуратури;

працівники органів внутрішніх справ;

співробітники Служби безпеки України;

військовослужбовці;

працівники органів державної податкової служби.

На час перебування на зазначених посадах або службі члени політичної партії зупиняють членство в цій партії. Політичні партії не можуть мати воєнізованих формувань. Закон «Про політичні партії в Україні» закріпив цілу низку вимог до назви та символіки партій. Так, останні не повинні збігатись з назвою та символікою іншої зареєстрованої політичної партії; заборонено буквальне відтворення у символіці партії не лише державних символів України, але і символів іноземних держав.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про політичні партії в Україні» втручання з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування або їх посадових осіб у створення і внутрішню діяльність політичних партій та їх місцевих осередків забороняється, за винятком випадків, передбачених цим Законом.

Діяльність політичної партії може бути заборонено лише за рішенням суду. Зазначена норма відповідає принципам міжнародного права, у згідно з якими примусовий розпуск або ж заборона політичних партій є мірами виняткового характеру і повинні бути результатом судового висновку про неконституційність цих партій. Будь-які такі заходи повинні ґрунтуватися на достатніх доказах того, що партія як ціле, а не тільки її окремі члени, переслідує політичні цілі, використовуючи, або готуючись використовувати, антиконституційні засоби. Той факт, що партія закликає до мирної зміни Конституції, не є достатнім для її заборони або розпуску.

Згідно зі ст. 11 Закону України «Про політичні партії в Україні» політична партія щорічно інформує Міністерство юстиції України про обласні, міські, районні організації партії або інші структурні утворення, передбачені статутом партії.

Політична партія також інформує Міністерство юстиції України про зміни назви, програми, статуту, керівних органів партії, їхньої адреси та місцезнаходження у тижневий строк після прийняття рішень з цих питань.

Застосування зазначеної норми створює чи не найбільше проблем. Проблеми ці пов’язані з неоднозначним її розумінням Міністерством юстиції України, політичними партіями та судами, оскільки цією нормою зокрема та Законом у цілому не чітко визначено форму інформування партіями Міністерства юстиції та правові наслідки неподання або невчасного подання зазначеної інформації; не зазначено також, чи зобов’язані структурні утворення політичних партій інформувати про вказані зміни відповідні органи які реєструють, чи таку інформацію щодо всіх структурних утворень повинні подавати керівні органи партії до Міністерства.

Практика показує, що дуже часто інформація про зміни керівних органів (особливо це стосується структурних утворень) не подається партіями до Міністерства не тільки у встановлений строк, а й взагалі. Проблеми ж виникають у разі виникнення в тій чи іншій партії конфліктних ситуацій, коли сторони конфлікту звертаються до Міністерства з вимогою визнати легітимно обраними (відповідно до положень Статуту) керівників, які представляють ту чи іншу сторону.

При перевірці, яку здійснює Міністерство юстиції відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про політичні партії в Україні», з’ясовується, що питання про те, кого вважати керівником того чи іншого структурного утворення політичної партії, часто залишається дискусійним. Управління юстиції на запит Міністерства надає інформацію про керівника структурного утворення політичної партії на підставі матеріалів, що містяться у реєстраційній справі. Однак часто виявляється, що з часу подання до управління останньої інформації про керівника, керівництво структурного утворення неодноразово змінювалося, свідченням чого є наявні в осередку протоколи тощо.

Оскільки відповідно до статутів багатьох політичних партій керівники структурних осередків за посадами входять до складу центральних керівних органів партії, то для встановлення легітимності рішень цих органів питання про керівників структурних утворень є надзвичайно важливим Водночас встановлення того, хто на даний час є реальним керівником, часто вимагає від Міністерства юстиції виконання невластивих йому функцій: визначення достовірності підписів, опитування окремих членів партії і представників керівних органів тощо. Проблема була б практично вирішена, якби партії виконували зазначену норму і подавали необхідну інформацію у встановлений строк, а не лише тоді, коли назріла конфліктна ситуація.

На сьогодні практика застосування Закону в цій частині склалася таким чином, що фактично керівником політичної партії або її структурного утворення визнається особа, інформацію про обрання якої було взято до відома наказом Міністерства юстиції України чи відповідного органу юстиції.

Водночас, Міністерство юстиції України свідоме того, що оскільки відповідно до Закону України «Про політичні партії в Україні» політична партія інформує Міністерство про зміни у складі керівних органів у тижневий строк після прийняття рішень з цих питань, то реально для партії ненадання такої інформації означає тільки порушення партією Закону в частині інформування Міністерства, але аж ніяк не продовження чинності попереднього керівництва до моменту подання інформації про зміни. В протилежному разі це може трактуватися як спроба Міністерства диктувати партії, хто є керівником і таким чином втручання в її внутрішню діяльність, що Законом заборонено.

Законом передбачено заходи, які застосовуються до політичних партій у разі порушення ними Конституції та законів України: попередження про недопущення незаконної діяльності та заборона політичної партії. Політична партія може бути за поданням Міністерства юстиції чи Генерального прокурора заборонена у судовому порядку у разі порушення вимог щодо створення і діяльності політичних партій.

Вважаємо, що будь-яке, навіть незначне порушення партією встановлених цим Законом вимог щодо її діяльності, зокрема і в частині інформування про зміни у складі керівних органів у тижневий строк з моменту їхнього прийняття, може слугувати підставою для її заборони. Однак на практиці для застосування зазначеної норми необхідно чіткіше визначити всі підстави для заборони партій, щоб уникнути занадто жорсткого підходу з боку держави до партій, які у своїй діяльності допустили незначні порушення. За відсутності чітко визначених підстав склалася практика досить лояльного підходу до політичних партій при вирішенні питань щодо порушень ними Закону.

Ідеологічний спектр, що склався в Україні, характеризується симетричним розподілом ідеологічних груп у суспільстві: центристи становлять приблизно 27% дорослого населення; ліво- і правоцентристи - по 18%; ліві і праві - по 12%; крайні праві - 6%; крайні ліві - 7% . Програми багатьох українських політичних партії не мають чітких ідеологічних постулатів, сформованих цілком самостійно. Такі програми через відсутність досвіду та традиції багатопартійності скомпільовані з програм закордонних партій. Характеризуючи сучасні українські партії слід вказати на їх спільні недоліки. По-перше, більшість партій спирається не на власні концепції, а на відомі положення (“виходячи з традицій”, “нерозривно пов’язана” тощо). По-друге, партії не мають чіткої опори серед напевне визначених верств населення. Окремі партії посилаються на історичні паралелі, що проводяться з однойменними історичними політичними рухами в Україні та за кордоном, що не завжди співпадає з реаліями. По-третє, партії не стали в нашій державі масовими, більшість населення України аполітична, до влади за таких умов можуть прийти випадкові люди, які активізувались лише на період виборчих кампаній.

2 . Місце і роль політичних партій в суспільно-політичному житті.

Вагомість кожної політичної партії визначає її участь у парламентських та місцевих виборах. Кожна політична партія намагається тим чи іншим засобом оволодіти державною владою і направити діяльність державної машини у відповідності зі своїми програмними установками та цілями... Без цього кожна партія перестає бути політичною партією і стає однією з багатьох громадських організацій. Сьогодні політична діяльність нашої держави будується на балансі інтересів. Але це тільки проміжний варіант. На заміну йому повинна прийти інтелектуальна політика. До основних принципів такої політики слід віднести: рівність інтересів, прав та свобод людини, взаємоповага та довіра, згода, взаємодія прогресивної думки та мислячих людей. За участі політичних партій здійснюється підтримка громадянином дій державних органів.

Демократична організація управління на регіональному рівні дозволяє виділити дві моделі вирішення проблем в українському суспільстві перехідного періоду: перша модель - вирішення суспільних протиріч через відсторонення громадян від владних повноважень, друга модель - вирішення протиріч в процесі діалогу, пошуку нових форм соціальних відносин/ Саме впровадження у реальну політику другої моделі дозволяє вести мову про передбачуваність, прогнозованість державної політики та державно-управлінських рішень, їх незворотності та наступності.

Природно, що в цих умовах Закон України «Про політичні партії в Україні», прийняття якого свого часу стало важливим кроком на шляху побудови демократії та багатопартійності в нашій державі, потребує подальшого вдосконалення і внесення змін. У процесі застосування та роботи над вдосконаленням Закону чітко виокремлюють дві протилежні позиції щодо ролі партій у суспільстві: партія – інституція, розвиток якої необхідно заохочувати; партія – інституція, діяльність якої необхідно обмежувати шляхом встановлення державного контролю.

Практика показала, що обмеження стосовно утворення та діяльності партій повинні бути чітко конкретизованими з метою унеможливлення їх довільного тлумачення органами, які реєструють та судами. Наприклад, доцільно було б конкретизувати поняття державної безпеки (ст. 5 Закону) та визначити форми підривної діяльності щодо неї; встановити форми та межі посягання на права і свободи людини тощо. Для прикладу, програмні документи низки партій лівого спрямування містять вимоги щодо перерозподілу власності, що фактично передбачає порушення економічних прав громадян та права власності зокрема. Закон України «Про політичні партії в Україні» дозволяє реєструвати партії, які, навіть судячи з однієї тільки назви, орієнтовані лише на певне коло громадян за ознакою статі, релігійної чи іншої належності, соціальної стратифікації.

У зв’язку з цим цікавим є досвід Російської Федерації, де вказану проблему вирішили, закріпивши у Федеральному законі «Про політичні партії» норму, за якою включення в статути і програми політичних партій положень про захист ідей соціальної справедливості не може розглядатися як розпалювання соціальної ворожнечі. Крім того, в Російській Федерації згідно з Федеральним законом «Про політичні партії» не допускається утворення політичних партій за ознаками професійної, соціальної, расової та національної належності, а також за ознакою статі та походження. Очевидно, що закріплення подібної норми в українському законі спричинило б зняття з реєстрації значної кількості політичних партій. З огляду на це доцільність введення такої норми може дискутуватися, хоча при цьому слід враховувати, що названі політичні сили не відповідають ознакам та суті політичних партій, які об’єднують громадян за ознакою ставлення до певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку. У процесі розвитку демократичних інститутів суспільства зазнають змін і підходи у вирішенні питань, пов’язаних із правовим забезпеченням створення та діяльності політичних партій. Пошуки найоптимальніших варіантів тривають.

У такому контексті великої ваги набуває питання організації взаємодії політичних партій і органів влади, при цьому основними ознаками державного управління в системі владно-партійної взаємодії виступають: комплекс правових та регулятивних норм діяльності органів влади та політичних партій, здійснення органами влади визначених функцій, відпрацювання методології владно-партійної взаємодії. Суб’єктами владно-партійної взаємодії (відповідно до владноформуючого характеру взаємодії) виступають Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, органи центральної виконавчої влади, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування.

Питання оптимізації державного управління в системі владно-партійної взаємодії нині актуальні внаслідок неефективних дій владних структур у процесі формування умов суспільно-політичного діалогу в українському суспільстві. Відсутність намірів коригування загальних політичних позицій та координації дій, небажання йти на політичні компроміси, існування своєрідного політико-адміністративного монологу з боку центральної та регіональної влади може негативно впливати на процес демократизації українського суспільства. Однією з головних перешкод у цьому є відсутність структурованої політико-адміністративної еліти. Такий стан обумовлено, перш за все, формуванням еліти за принципом належності до оточення знакових фігур (лідерів державних структур, політичних партій, громадських об'єднань, політичної опозиції), що призводить до розмиття політичної еліти. Політична еліта перестає бути основною складовою владної еліти. На перший план нині виходять представники фінансової еліти, які переслідують, насамперед, особисті інтереси. Тому для вирішення проблеми політичного лідерства і управлінського професіоналізму слід вирішити завдання управлінської підготовки політиків через створення професійного корпусу управляючих політичним життям суспільства. Роль держави має полягати у більш професійному управлінні політичними об’єктами, у впливі на систему владно-партійної взаємодії, що прискорить політичну структуризацію суспільства та сприятиме зростанню політичної свідомості населення України.

Необхідно відзначити, що саме органи влади першими зробили крок до становлення механізмів політичної взаємодії через створення консультативно-політичних рад, мережу лекційно-просвітницької роботи, введення єдиних днів інформування населення. Організація роботи організаційних структур на центральному (Адміністрація Президента, Кабінет Міністрів України, Міністерство юстиції) та обласних (ГУ юстиції, управління з питань внутрішньої політики ОДА) рівнях стала визначальним кроком у становленні умов політичного діалогу. Проте бюрократичні методи впровадження нових підходів у роботі негативно впливають на кінцевий результат, оскільки копіювання “типових” розпорядчих документів, заходів та положень без врахування регіональних особливостей розвитку партійного руху, домінуючих на регіональному (обласному) рівні політичних сил значно знижують ефект роботи управлінь з питань внутрішньої політики. З метою підвищення ефективності державно-управлінської діяльності потрібно переглянути кадровий склад цих управлінь, спеціалісти яких не завжди здатні, або не бажають відмовитися від адміністративних методів контролю за діяльністю об’єднань громадян, не мають спеціальної професійної підготовки. Саме кадрове забезпечення органів влади є однією з ключових проблем оптимізації державного управління в системі владно-партійної взаємодії.

У правовій державі, в якій активно діють інститути громадянського суспільства і склалася зріла багатопартійна система, неодмінно виникають і вимагають вирішення дві важливі проблеми. Перша з них пов’язана із забезпеченням високоефективної і стабільної роботи державного апарату незалежно від гостроти політичної боротьби та змін у владному механізмі. Друга проблема випливає з права і конституційного обов’язку політичних сил, які перемогли на виборах, проводити в життя свою передвиборну програму, політичний курс, що одержав схвалення більшості виборців. Слід також зауважити, що при дослідженнях взаємодії держави, її владних інститутів та об’єднань громадян досить ефективно використовувати плюралістичну і корпоративну моделі розвитку системи “органи влади - політичні партії”.

Аналіз суспільно-політичного розвитку української держави у 1991 - 2010 роках показує, що відносини в системі “органи влади - політичні партії ” характеризувалися невизначеністю мети взаємодії, високою конфліктністю сторін, значним владним впливом на процес взаємодії. Проблемними питаннями взаємодії виступили ситуаційність політичної співпраці, аполітичність населення, налаштованість влади та партій на короткотерміновий результат, а не на стратегічну перспективу, одновекторність зусиль влади в багатьох випадках, віртуальний характер певних механізмів взаємодії (за допомогою засобів масової інформації). Проте взаємодія органів влади з політичними партіями поступово набула характеру демократичного співробітництва, відзначалася становленням правил політичного діалогу, напрямів формування і подальшого розвитку умов взаємодії, формуванням принципів політичного партнерства. Це дало можливість на етапі 1999 – 2004 рр. й надалі з 2010 р. розпочати впровадження програмного підходу до формування базових засад державного управління в системі владно-партійної взаємодії. Програмний підхід дозволяє передбачити чітку спрямованість на системний аналіз поточної ситуації, визначення коротко-, середньо- та довгострокових пріоритетів політичного діалогу, розробку загальнонаціональних та регіональних механізмів політичного співробітництва.

Становлення базових засад державного управління в системі владно-партійної взаємодії як пріоритетний напрям розвитку взаємовідносин “людина - суспільство - держава” свідчить про початок загального реформування суспільних відносин в Україні. У той самий час оптимізація системи органів влади має провадитися з урахуванням регіональних особливостей владних відносин та структуризації партійної системи, акцентуючи увагу на необхідності конструктивної взаємодії органів влади і політичних партій як базовій передумові національної єдності, що стабілізує саму архітектуру влади, гарантує політичну безпеку країни.

Раціоналізація державного управління в системі владно-партійної взаємодії має бути спрямована на вирішення комплексу завдань: формування ефективної системи державного управління, що відповідає стандартам правової держави; становлення в Україні базових засад громадянського суспільства; реалізація принципу верховенства права; удосконалення управлінської вертикалі; оптимізація процесу прийняття державно-управлінських рішень; демократизація управлінської діяльності; значні зміни у процесі підготовки управлінських кадрів. Аналіз політичних подій в Україні дає можливість стверджувати, що недостатньо законодавчо визначити та сформувати управлінські структури на центральному рівні. Нова політична система в Україні буде створена як результат закріплення демократичних перетворень на регіональному (обласному) рівні через поширення принципів демократії на регіональні владні відносини.

Політична система України на даний час являє собою відповідно структуровану систему політичних інститутів, суспільно-політичних відносин (у нашому контексті - владно-партійної взаємодії), політичних традицій та норм Основною метою реформування такої системи є інтегративне поєднання політичних інститутів, здійснення політичного управління, політичної влади, загальне впорядкування суспільно-політичних процесів.

Аналіз стану політичної системи України дозволяє виділити такі її основні риси:

- за структурними ознаками - формування багатопартійності, реформування системи владних органів; ситуаційність та відсутність сталого механізму владно-партійної взаємодії, різнонаправленність формування пріоритетів взаємовідносин на центральному та регіональному рівні;

- за правовими ознаками - прийняття Конституції України та базових законів, що регламентують діяльність органів влади, одночасно із перманентним реформуванням виборчого законодавства та тривалим (протягом чотирьох років) процесом прийняття закону щодо діяльності політичних партій;

- за ознаками сталості політичних відносин - протистояння політичних інтересів соціально поляризованого сучасного українського суспільства;

- за ознаками політичного правління - комбінування авторитарних та демократичних форм правління;

- за ознаками ідеології - наявність певного ідеологічного вакууму, не розробленість ідеологічних категорій, оперування запозиченими у західних демократіях ідеологічними штампами.

Нинішній стан взаємодії органів влади з партіями в Україні характеризується як особливостями внутрішньополітичного, соціального, економічного й духовного розвитку, так і особливостями функціонування апарату державного управління - державної служби. Отже, виникає необхідність аналізу політичного вектору діяльності державного службовця як представника органу влади.

Державна служба в Україні - професійна діяльність осіб, які займають посади у державних органах та їх апараті, щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження. Отже, за законом, державна служба має забезпечити підтримку політичного керівництва, перш за все, Президенту України - як всенародно обраному главі держави та гаранту дотримання Конституції України, а також Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України, центральним органам виконавчої влади, місцевим органам влади. Звідси випливає підґрунтя визначення факторів взаємодії між суб’єктами політичної системи - підсистемами “людина”, “суспільство” та “держава” як функціями розподілу і, у той самий час, поєднання політичного та адміністративного управління.

У таких умовах найбільш ефективним є формування політичного курсу за вертикальним принципом “район - область - центр”, за принципом інтегративності потреб управління на цих рівнях, що дозволяє максимально врахувати інтереси громадян держави. При цьому державні службовці - працівники органів влади - виконують рішення, прийняті керівниками відповідних адміністративно-територіальних структур - політичними лідерами. Тому цілком правомірно актуалізується проблема політизації державної служби, оскільки остання є складовою системи державного управління. Державний службовець має бути політично визначеним та неупередженим в своїх діях, в той же час максимально позбавленим впливу певної політичної партії у професіональній діяльності.

3. Організаційно-правові засади взаємодії органів влади і політичних партій на регіональному рівні.

Різнорівневий характер державно-управлінської діяльності синтезував категорію регіоналізації владних відносин, що мала декілька головних особливостей. По-перше, нові керівники центральних установ, депутати Верховної Ради формували свій апарат за рахунок особистих зв’язків, включаючи до свого оточення частину місцевої еліти. По-друге, загальнонаціональна еліта прагнула закріпити свою владу в регіонах, забезпечити контрольованість процесу становлення законодавчої влади, формування самоврядних структур, прогнозованість проведення та результатів найбільш важливої події політичного життя України - Президентських виборів 1999 р. По-третє, керівники місцевих органів влади бажали заручитися підтримкою центру та підтвердити свою лояльність в умовах реформування кадрової політики. У результаті виник негативний аспект регіоналізації, коли влада почала функціонувати задля самої влади в межах системи “центр - регіон ” лише по виконавчій вертикалі.

У той самий час, позитивним аспектом регіоналізації владних відносин в умовах адміністративної реформи, виступає здатність органів влади на регіональному (обласному), місцевому рівнях ініціювати та самостійно приймати управлінські рішення, впроваджувати їх в реальну діяльність, відповідати перед населенням за хід їх виконання, самостійно формувати умови владно-партійної взаємодії на регіональному рівні. У даному контексті оптимальним змістом взаємодії є суспільно-політичний консенсус, що виступає як засіб політичного волевиявлення, суспільної консолідації щодо політико-правового устрою, проблем розвитку країни (стратегічних та тактичних), характеризується реальною суспільною підтримкою загальнодержавного політичного курсу.

Конкретний зміст та засоби організації взаємодії владними структурами слід визначати у даний час з урахуванням таких факторів як розвиток партійної системи, багатопартійності взагалі, створення громадсько-політичного консенсусного механізму, врахування позицій політичних партій при розробці політичних рішень на державному та регіональному рівні як рівноправних суб’єктів політичного процесу. У процесі становлення владно-партійної взаємодії постала необхідність у відповідних підрозділах органів влади всіх рівнів по координації та впровадженню основних положень внутрішньої політики країни.

Досвід політичного діалогу влади та партій європейських країн дозволив визначити європейський демократичний процес як наявність у суспільстві системи механізмів суспільно-політичної адаптації управлінських рішень, яка базується на взаємодії якомога більшого числа суб’єктів суспільного життя за принципами рівності та демократизму. Дослідження системи «органи влади - політичні партії» дозволило визначити три організаційні рівні взаємодії суб’єктів громадянського суспільства і влади: на центральному рівні - стратегічний характер взаємодії, на регіональному (обласний) рівні - тактичний, на місцевому рівні - ситуаційний.

На центральному рівні формуються загальнодержавні норми і принципи взаємодії у вигляді законів та нормативних актів, реалізуються загальнонаціональні пріоритети суспільно-політичної стабільності, що спрямовані на впровадження в органах влади регіонального та місцевого рівнів. Інституціональна організація державного управління в системі владно-партійної взаємодії на центральному рівні характеризується значною сегментованістю суб’єктів взаємодії (Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України), політичним характером діяльності цих суб’єктів.

Виконуючи регулятивну функцію взаємодії, центральний рівень організаційного механізму слугує для розробки та впровадження державної політики, визначенням базових принципів суспільно-політичного діалогу. Інститути взаємодії центрального рівня реалізують загальнонаціональний суспільно-політичний консенсусний механізм через обговорення, узгодження, взаємовпливу, консультацій, розгляду пропозицій та альтернатив. У законодавчій сфері організаційним механізмом владно-партійної взаємодії виступає співробітництво парламентських фракцій Верховної Ради (законотворча діяльність), у виконавчий сфері - діяльність Кабінету Міністрів, Прем'єр-міністра, міністрів - як політичних фігур.

Координацію зусиль владних структур на центральному рівні у системі владно-партійної взаємодії здійснює Президент України, Головне управління внутрішньої політики Адміністрації Президента України. Функцію контролю за дотриманням з боку політичних партій положень Конституції України та норм чинного законодавства реалізує Міністерство юстиції.

У суспільно-політичній сфері владно-партійну взаємодію здійснюють центральні структури політичних партій через представництво у Верховній Раді України. При цьому практична реалізація владно-партійної взаємодії як суспільної функції врахування інтересів населення з боку політичних партій і органів влади, передається на більш низькі рівні.

У цьому зв’язку слід підкреслити, що певна універсальність регулятивних механізмів у системі владно-партійної взаємодії призводить до узагальненості державно-управлінських рішень у суспільно-політичній сфері на центральному рівні та зниженні ефективності управлінських рішень на регіональному та місцевому рівнях. У той самий час, переважна більшість політичних партій України функціонують лише на національному рівні, за практичної відсутності (або формальній наявності) регіональних структур, що негативно впливає на можливість загальнодержавного діалогу, адаптованого до регіональних проблем.

У цьому зв’язку без наукового забезпечення державотворчих процесів, за відсутності ґрунтовно розроблених механізмів суспільно-політичного діалогу проблематичною виглядає сама побудова монолітного фундаменту державного управління, реалізація владних повноважень як на центральному, так і регіональному та місцевому рівнях. Регіональний рівень владно-партійної взаємодії характеризується як залежний від центрального та регіонального механізмів взаємодії. Цей рівень організаційно обмежений у підсистемі органів влади через підпорядкування з боку структурних підрозділів органів місцевого самоврядування, районних державних адміністрацій відповідним управлінням ОДА. Особливо це спостерігається на рівні сільських та селищних рад, що є практично виключеними з організаційного механізму взаємодії оскільки мають малочисельний штат. Доцільно вказати, що на рівні місцевого самоврядування органи влади виступають самостійними структурами (у межах певних повноважень), при чіткому функціональному розподілі у сфері управлінських рішень.

Разом з тим, «сільський фактор» активно використовується багатьма політичними партіями в електоральному процесі, але партійні осередки на місцевому рівні з усього комплексу функцій політичних партій виконують лише представницьку, втім дуже символічно. Так, на рівні сіл та селищ представлені, в середньому, від 1 до 3 партійних організацій (у багатьох випадках - жодної), на рівні міст та районів - 15-20 партійних осередків, та на рівні міст - обласних центрів - 35-50 осередків. Доречно вказати, що на рівні сіл та селищ реєстрація та здійснення контролю по дотриманню партійними осередками чинного законодавства покладена на виконкоми рад.

Отже, місцевий рівень організації управління в системі владно-партійної взаємодії виступає залежним від центрального та регіонального (обласного) рівнів, у функціональному відношенні виступаючи більш залежним від обласного організаційного механізму владно-партійної взаємодії.

Головним суб’єктом інституціональної організації механізму державного управління в сфері владно-партійної взаємодії на обласному рівні виступає обласна державна адміністрація (ОДА), діяльність якої направлена на реалізацію загальнодержавної політики, розробку і впровадження комплексу заходів управлінської діяльності в системі «органи влади - політичні партії». Нині саме ОДА виступає найбільш динамічною структурою у загальнодержавній системі органів влади, має відносно самостійний характер діяльності, організаційно виступає самодостатньою владною системою на регіональному рівні (із відповідними управлінськими повноваженнями).

Саме управління з питань внутрішньої політики ОДА має виступати засобом реалізації комплексу загальнодержавних та регіональних інтересів у сфері управлінської діяльності.

Основою функціонування такого управління має стати процес формування змісту внутрішньої політики, визначення та застосування засобів реалізації взаємодії органів влади та політичних партій в Україні на шляху побудови демократичного суспільства на місцевому, регіональному та загальнодержавному рівнях. Внутрішня політика взагалі - це система цілей та засобів їх досягнення у різних сферах суспільного життя країни. Наповненість змісту і характеру внутрішньої політики визначена інтересами населення в цілому, інтересами класів, груп, політичних партій тощо. Принципові засади внутрішньої політики визначає, за Конституцією, Верховна Рада; керує внутрішньополітичною діяльністю Президент України, забезпечує здійснення Кабінет Міністрів. Тому як практичний засіб реалізації взаємодії органів влади та політичних партій, управління з питань внутрішньої політики має бути функціональним органом по реалізації загальнодержавних програм політичного розвитку відповідно до указів Президента України та постанов уряду. У регіональній структурі державно-управлінської діяльності в системі владно-партійної взаємодії основними суб’єктами виступають голова ОДА, управління з питань внутрішньої політики ОДА, Громадська рада при голові ОДА, обласні осередки партій.

Слід наголосити, що проблема ефективності державного управління в системі владно-партійної взаємодії на обласному рівні на сьогодні зберігає свою актуальність через поєднання таких аспектів взаємодії:

- процесів реформування органів державної влади (за напрямами адміністративної реформи) та системи державної служби (згідно зі Стратегією реформування системи державної служби в Україні);

- формування нової інтегративної регіональної політики країни, децентралізації управлінських відносин;

- процесу становлення самоврядних структур управління;

становлення та розвитку парламентської системи України, реформування національної виборчої системи, процесу становлення системи політичних партій в Україні - впровадження Закону України «Про політичні партії в Україні», зростання числа обласних осередків політичних партій відповідно до тенденцій розвитку багатопартійної системи країни; розвитку громадських інститутів владно-партійної взаємодії; процесу європейського демократичного розвитку України у контексті стратегічного курсу на інтеграцію до ЄС, впровадження європейських принципів державного управління.

Ефективне державне управління - передумова успішного функціонування організацій у державному та громадському секторах, у сфері бізнесу. Особливість нинішньої ситуації в Україні у тому, що попередні управлінські схеми вже не працюють, а сучасні західні підходи та методи неможливо нині повністю використовувати у вітчизняних перехідних, трансформаційних економічних i політичних умовах. У більшості випадків кожен керівник обирає ті елементи менеджменту, які, на його погляд, більш ефективні у конкретній ситуації, є більш корисними для успішної діяльності. Формування концепції та розробка на такій основі загальної стратегії розвитку окремої організації - виключно індивідуальна творча справа, визначається досвідом i знаннями керівника у галузі менеджменту.

Тому доцільно актуалізувати проблематику значних бюрократичних бар’єрів у діяльності організації. Бюрократизм може виступати у комплексному вимірі: у політичному плані - надмірне розростання та безвідповідальність виконавчої влади; у соціальному - відчуження цієї влади від народу, в організаційному - канцелярська підміна змісту формою; у морально-психологічному - бюрократична деформація свідомості. Для мінімізації негативного бюрократичного впливу на державне управління необхідна його суттєва раціоналізація на всіх рівнях, зокрема, на регіональному (обласному) рівні як базовому у процесі становлення владно-партійної взаємодії в Україні.

Узагальнюючи підходи провідних вітчизняних вчених до вдосконалення державно-управлінської діяльності, є можливість визначити напрями оптимізації діяльності управління з питань внутрішньої політики ОДА, що концептуально має базуватися на комплексі пріоритетів діяльності, таких як, по-перше, суспільно-політичні пріоритети:

• дотримання положень Конституції та законів України у поточній діяльності відділів управління; реалізація напрямів взаємодії органів влади та політичних партій, інших суб’єктів політичного процесу з урахуванням інтересів всіх політичних сил, виваженої політики політичного партнерства, конструктивного співробітництва політичних сил;
  
• забезпечення умов для демократичного діалогу всіх конструктивно налаштованих політичних сил з метою підвищення ефективності діяльності органів влади, відкритості процесу прийняття рішень, прозорості діяльності владного механізму;
  
• політичний плюралізм, який реалізується через гарантування основних прав і свобод людини, повсякденне дотримання політичної нейтральності та неупередженості в процесі реалізації державно-управлінських повноважень;
  
• внутрішньополітичний консенсус, який передбачає організаційні заходи забезпечення визначеної міри суспільної злагоди щодо політико-правового устрою, формування умов стабільного політичного процесу, подальшого розвитку політичної системи з метою забезпечення підтримки населенням демократичного політичного курсу, мінімізацією можливості активного його неприйняття певною частиною населення.
  

По-друге, з метою оптимізації державно-управлінської діяльності у сфері внутрішньої політики, слід чітко визначити організаційно-аналітичні пріоритети:

• прогнозування діяльності, згідно із яким забезпечується планування роботи управління із визначенням короткострокових (1-3 рр.), середньострокових (3-5 рр.) та довгострокових (понад 5 р.) пріоритетів у сфері внутрішньої політики;
  
• випереджувальний характер діяльності, який реалізується у розробці та запропонуванні суб’єктам політичної взаємодії дійових інструментів спільного вирішення суспільно-політичних проблем шляхом розробки положень політичних угод, попереднього напрацювання механізму реалізації співробітництва органів влади та об’єднань громадян;
  
• системність, комплексність та збалансованість підходів як максимально інтегроване осмислення проблем розвитку політичного процесу, врахування всіх факторів аналізу та впливу, виваженість рішень, адекватність рішень до потреб громадян та суспільства, комплексність надання управлінських послуг;
  
• наступність та послідовність, що реалізуються на виконання обов’язків у режимі довгострокового планування, максимально позбавленого ситуативного впливу та політичного тиску;
  
• проблемний підхід, який передбачає чітке визначення проблем, визначення ієрархії проблем, включення внутрішньополітичної проблематики у процес програмування управлінської діяльності;
  
• реалізм як здатність та можливість впровадження певного рішення, за наявності не лише фінансових, а й інформаційних, адміністративних, суспільних ресурсів;
  
• гуманізм, який забезпечує направленість діяльності управління на вирішення потреб органів влади, громадських організацій, окремих громадян, включення громадян у процес розробки та реалізації рішень;
  
• обґрунтованість впровадження зарубіжного досвіду в контексті залучення досвіду ЄС по вирішенню внутрішньополітичних питань з врахуванням специфіки внутрішньополітичної ситуації;
  
• планування та контроль діяльності, який реалізується шляхом регламентації виключного права управління з питань внутрішньої політики здійснювати на регіональному рівні формування кадрової політики, контролювати дотримання Закону України «Про державну службу», Кодексу державного службовця, Закону України «Про корупцію», Указів Президента України, нормативних актів Кабінету Міністрів та Головного управління державної служби України.
  

4. Напрями впровадження діяльності громадських інститутів на регіональному рівні.

Ефективним засобом оптимізації державного управління в системі владно-партійної взаємодії, механізмом суспільної адаптації управлінських рішень виступає комплекс громадських інститутів у системі «органи влади - політичні партії», що реалізує консенсусні механізми в управлінні. Громадські інститути надають взаємовідносинам людини (групи людей) та держави відкритого демократичного характеру, впливаючи на розвиток всіх суб’єктів суспільних відносин. Через впровадження діяльності громадських інститутів у системі державного управління можливо підвищити цілеспрямування соціального розвитку та мінімізувати ситуаційність управління. Крім того, влада отримує можливість формувати суспільний управлінський механізм як засіб оптимізації державно-управлінських рішень. У такому контексті громадські інститути виступають інструментами інноваційного забезпечення управлінської діяльності.

Громадські інститути, які поєднують соціальні групи, систему управління, об’єднання громадян, виступають засобами зв’язку між всіма рівнями державного управління та владно-партійної взаємодії - центральним, регіональним, місцевим - тим самим формують єдиний загальнодержавний механізм суспільно-політичної взаємодії. При цьому громадські інститути - явно чи опосередковано - ініціююче впливають на умови, предмет, мету та засоби взаємодії, виступають суб’єктом у системі «органи влади - політичні партії». Базовими громадськими інститутами, що діють в такій системі, виступають інститут дорадчих органів (громадських рад) та інститут політичних угод.

Інститут громадських рад (консультативно-політичних рад, громадсько-політичних рад, політичних рад) слід визначити як дворівневу структуру дорадчих органів у системі владно-партійної взаємодії. На центральному рівні - це дорадчі органи при Президентові України, діяльність яких спрямована на вироблення та впровадження консенсусних механізмів на національному рівні, взаємовплив політичних керівників, напрацювання ефективних загальнодержавних рішень, формування умов суспільно-політичної стабільності української держави, інтеграція політичних партій у механізм прийняття державно-управлінських рішень, узгодження позицій по проблемним напрямам діяльності органів влади.

Загалом, консультативно-політичні ради - це ті форми співпраці, які дозволяють стихійний політичний процес перевести в русло демократичного політичного діалогу. Такі ради - необхідні суспільні важелі впливу на процес прийняття політичних рішень. Основна мета діяльності цих структур - максимально врахувати інтереси суспільних груп, узгодити організаційні питання в контексті реалізації державної політики, сфокусувати увагу громадськості на пріоритетних напрямах суспільного розвитку держави та регіону, у той самий час стати певним «клапаном» для радикально налаштованих щодо влади опозиціонерів.

З метою більш чіткої детермінації позицій політичних партій доцільно впроваджувати практику проведення управліннями, відділами з питань внутрішньої політики таких організаційних заходів як політичні дебати представників (лідерів) обласних організацій політичних партій, громадських організацій за участі широкого загалу, особливо молоді, студентства, інших соціальних груп не лише під час виборчих кампаній. Такі заходи дозволять органам влади залучити до процесу прийняття рішень більш широкі верстви населення, узагальнити й впровадити в управлінську діяльність нові підходи суспільного партнерства. Одночасно є можливість вирішити питання спільної політичної відповідальності за певні управлінські рішення, тобто, стратегічно будувати систему розподілу не лише повноважень, а й відповідальності у процесі розвитку владних відносин на всіх рівнях управління.

Значною мірою оптимізувати управлінську діяльність органів влади допоможе формування спеціальних профільних комісій при відповідних управліннях ОДА з числа представників політичних партій, громадських організацій та керівників цих управлінь. Використання управлінського потенціалу таких комісій дозволить інтегрувати інтелектуальний, організаторський та інформаційний ресурси громадсько-політичних об’єднань у процесі управління, впровадити механізм розгляду альтернативних вузькоспеціалізованих питань (екологія, реформування АПК, промисловий розвиток тощо), реалізувати організаційні можливості суспільних груп шляхом постійного моніторингу, сформувати оперативний рівень інтегрованого суспільно-політичного впливу на державно-управлінські відносини. Предметом діяльності таких комісій мають виступати аспекти практичної роботи обласних структур виконавчої влади. Спеціалізовані комісії організаційно доповнять діяльність громадських рад, дозволять уникати в діяльності таких рад ситуаційності та звуженої спрямованості.

Поєднання організаційно-управлінських засобів та діяльності громадських інститутів як практичних інструментів оптимізації державно-управлінської діяльності на центральному та регіональному рівнях можливо ефективно реалізувати через такий механізм управлінської діяльності як координаційні ради при обласних державних адміністраціях. Залучення до діяльності координаційних рад керівників обласних державних адміністрацій, провідних науковців, міських голів, керівників територіальних управлінь органів центральної виконавчої влади, представників політичних партій, громадських організацій дозволить формувати регіональний механізм реалізації управлінських рішень, що базується, перш за все, на консенсусному підході, врахуванні інтересів всіх суб’єктів у системі владно-партійної взаємодії.

Координаційні ради виступають саме як засоби поєднання суспільної та державно-управлінської діяльності в системі владно-партійної взаємодії, оскільки дозволяють вирішувати питання діяльності органів влади з урахуванням напрямів комплексних загальнонаціональних програм потреб розвитку територіальних громад. Рішення координаційних рад обов’язкові до виконання всіма органами влади на відповідній території, і можуть бути закріплені розпорядженнями та дорученнями керівників органів влади. Механізм формування і діяльності координаційних рад дозволить поєднати специфіку функціонування органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, та діяльності політичних партій, громадських організацій.

Засідання координаційних рад повинні бути максимально відкритими для суспільства через громадсько-політичні організації та широке висвітлення ЗМІ. Через діяльність координаційних рад практичні засоби реалізації державного управління в системі владно-партійної взаємодії вирішують завдання суспільної підтримки державно-управлінських рішень на національному та регіональному рівнях.

Ефективним засобом громадського впливу на систему владно-партійної взаємодії мають виступити партійні конференції (на загальнодержавному рівні) та міжпартійні конференції (на регіональному рівні) з таких проблемних питань як розвиток громадянського суспільства, становлення місцевого самоврядування, взаємодія виконавчої та законодавчої влади тощо, як це практикується, наприклад, політичними партіями Великої Британії. Такий механізм формування певної суспільно-політичної позиції суб’єктом взаємодії слугує громадською альтернативою організаційним заходам під патронатом органів влади. Партійні конференції за певною суспільною проблематикою, на відміну від партійного з’їзду, сприятимуть інтеграції близьких партій, визначенню їх чіткого ставлення до стратегічного розвитку країни, будуть виступати свідченням відповідності певної політичної організації вимогам до інституту політичних партій, реальної здатності політичних сил формувати напрями державної політики комплексно, вирішувати питання кадрової політики, формувати механізми соціального партнерства. Партійні конференції, разом із діяльністю Президента України, органів законодавчої та виконавчої влади, формуватимуть комплексні умови стабільного, прогнозованого розвитку та консолідації українського суспільства на всіх рівнях управління, дозволять задіяти у державно-управлінській діяльності значний інтелектуальний потенціал суспільства.

Проведення партійних конференцій за актуальною суспільно-політичною тематикою, одночасно суттєво впливатиме на процес формування багатопартійної системи та виборчий процес в Україні, оскільки партійна конференція може вирішувати блок завдань. По-перше, відбудеться визначення загальної позиції партії за окремими питаннями, позиції центрального апарату партії, її регіональних осередків, виявиться певний фракційний момент, тобто, значно посилиться інноваційний характер діяльності політичних партій, спрямований на оптимізацію владно-партійної взаємодії на всіх рівнях управління. По-друге, партійні конференції мають детермінувати позиції партій у виборчому процесі, мінімізують ситуаційність виборчих програм, вплинуть на формування загальнодержавного політичного курсу певною партією. По-третє, партійні конференції визначать кадровий потенціал партій, що буде використовуватись у діяльності органів центральної та місцевої виконавчої влади. У такому сенсі вже сама політична партія разом із її лідерами буде проходити процес суспільної адаптації, виступаючи суб’єктом державно-управлінського механізму, інтегруючи до такого механізму демократизм, альтернативність, суспільну спрямованість управлінських рішень.

Дійовим механізмом громадського впливу на державне управління в системі владно-партійної взаємодії повинні виступити політичні угоди (угоди про політичне співробітництво) між керівниками місцевих органів влади (місцевих державних адміністрацій та міських голів) та обласних (міських, районних) партійних осередків. Зважаючи на рівень підпорядкованості, організаційного розвитку партійних організацій, їх незначну кількість на міському та районному рівні, доцільно вести мову про ефективність та оптимальність інституту політичних угод саме на регіональному (обласному) рівні. На центральному рівні такі політичні угоди відіграють іншу роль - реалізується розподіл владних повноважень, що предметно виступає, переважно, інструментом взаємного впливу законодавчої та виконавчої гілок влади. На регіональному (обласному) рівні політичні угоди можуть виступати інструментами реалізації громадського впливу на державно-управлінську діяльність у взаємовизначених владою та певною політичною партією сферах. Відповідно до вищезгаданої угоди, було заплановано підписання та реалізація аналогічних угод на районному рівні.

Перспектива підписання політичних угод на обласному та районному рівні актуалізує необхідність попереднього визначення органом влади предметної сторони цих угод. Власне, предметом таких угод виступають суспільно-політичні відносини, що виникають між органом влади (місцеві державні адміністрації, міські ради) та територіальним осередком політичної партії у процесі здійснення функцій і повноважень, визначених законами України. Основна мета політичних угод має бути визначена у напрямі забезпечення ефективної взаємодії та спільної відповідальності щодо конкретних політико-управлінських рішень. Регіональна політична угода обов’язково має включати взаємоприйнятні принципи політичної довіри та політичної відповідальності, механізми взаємного звітування, напрями інформаційної взаємодії. Саме розробку та реалізацію політичних угод доцільно визначити ініціативним підґрунтям створення консультативно-дорадчих органів, механізмом формування опосередкованого впливу на громадську думку з боку органа влади.

Політичні угоди між керівником органу влади та лідерами обласних осередків політичних партій дозволять чітко закріпити напрями взаємодії, механізми співпраці, створити гарантії прогнозованого розвитку відносин влади та громадян, сформувати умови громадської експертизи державно-управлінських рішень. Впровадження інституту політичних угод уможливить вирішення комплексу завдань державного управління в системі владно-партійної взаємодії: гарантування діяльності інститутів громадянського суспільства; впровадження зарубіжного досвіду політичних угод, адаптованого до вітчизняних реалій; прогнозованість суспільно-політичних подій під час виборчого процесу; розвиток інформаційного забезпечення владно-партійної взаємодії; підтримка управлінських рішень з боку громадських об’єднань, сприяння у формуванні впливових громадських рухів державницького спрямування.

Особливо слід вказати на значний вплив особистісного фактору в побудові механізму взаємодії, негативний вплив на стан взаємодії такого елементу політичних угод як одностороння вигода (для іншого суб’єкта - жертовність).

При розробці політичних угод посадовим особам органів влади слід уникати проявів персоніфікації політичного діалогу, а також зведення політичних угод до комунально-господарської спрямованості. Зміст політичних угод повинен мати довгостроковий, сталий характер. Положення угод мають передбачити взаємні цілі, за можливого поділу на угоди «досягнення цілі» та “збереження відносин ”, що дозволить суттєво розширити можливості влади у налагодженні взаємодії з політичними партіями.