Geum.ru

План заходів профілактики статево-рольової поведінки у сімейних стосунках Висновки

Вид материалаАнализ

Содержание


Тест-опитувальник "задоволеність шлюбом"
Подобный материал:
  1   2   3   4   5   6   7

Анализ впливу гендерних стереотипів на статево-рольові відносини в сім’ї

Курсова робота

Зміст

Вступ

Розділ І. Теоретичний аналіз впливу ідентичності особистості на вибір статево-рольової поведінки у сімейних відносинах

1.1 Ступінь розробленості проблеми гендерної ідентичності особистості в психологічних дослідженнях

1.2 Співвідношення маскулінності-фемінності в статево-рольовій ідентичності особистості

1.3 Сімейні конфлікти на основі гендерних відмінностей подружжя

Розділ ІІ. Організація та методичне забезпечення емпіричного дослідження статево-рольової ідентичності молодого подружжя

2.1 Організація дослідження, обґрунтування вибору психодіагностичного інструментарію

2.2 Аналіз отриманих результатів

Розділ ІІІ. Профілактика сімейних конфліктів з врахуванням особливостей гендерної ідентичності подружжя

3.1 План заходів профілактики статево-рольової поведінки у сімейних стосунках

Висновки

Використана література

Додатки

Вступ

маскулінність фемінність сімейний конфлікт гендерний

На думку фахівців, що вивчають сім'ю, сумісність шлюбних партнерів досягається не завжди і звичайно не відразу (Ковальов С. В., Сисенко В. А.). Будь-який, навіть найприватніший аспект внутрішньої, глибинної несумісності неминуче виявиться на поверхні у вигляді поведінкових конфліктів.

Останнім часом все більшої актуальності набуває новий напрямок у психологічних дослідженнях – гендерна психологія, яка вивчає статус, статево-рольову ідентичність чоловіка і жінки в сучасному суспільстві і їхні взаємини, соціальні ролі участь у різних видах діяльності.

Криза ідентичності може виявлятися у осіб різного віку, статі, різного соціального статусу, професійного та життєвого досвіду. Означена проблема виходить за межі загальної психології, й вирішується на перетині вікової, педагогічної та диференційної психології. Саме тому особливого, значення набуває дослідження ідентичності у дорослих людей в період становлення шлюбних відносин, оскільки для сім’ї характерне загострення проблеми психологічної кризи, що виявляється в індивідуальних, соціально-особистісних виборах, ідентифікації, самовизначенні та в інших психологічних феноменах.

Криза визначення різнотипних моделей ідентичності висвітлені у дослідженнях М.Й.Боришевського, Е.Еріксона, С.Д.Максименко, Т.М.Титаренко та ін. Криза ідентичності найяскравіше виявляється в юності, хоча подальше визначення самоідентичності може відбуватись і в інші періоди життєвого онто- і соціогенезу. Чим успішніше особистість розв'язує перші кризи ідентичності у подружніх відносинах, тим легше їй згодом керувати подібними переживаннями упродовж індивідуального розвитку й становлення сім’ї.

Необхідну допомогу сім’ям у вирішенні їх проблем повинна надати сітка психологічної служби для молоді, центри психологічної реабілітації МНС та інші психологічні служби (О.О.Бодальов, С.Д.Максименко, В.Г.Панок, В.В.Столін). Для згаданих психологічних служб є актуальною проблема добору, модифікації та створення придатного для ефективного вирішення практичних завдань методичного інструментарію. Зокрема, і такого, який би використовувався практичними психологами у вирішенні проблем, що стосуються процесу сімейного спілкування, характеру взаємин між чоловіком та дружиною. Тому виникає нагальна необхідність у вивченні цих питань, розробці та удосконаленні методів діагностичної та корекційної роботи.

Об’єкт дослідження: гендерна ідентичність особистості в шлюбі

Предмет дослідження: форми, методи, напрямки діяльності практичного психолога щодо врегулювання статево-рольової поведінки подружжя

Мета дослідження: дослідити вплив гендерних стереотипів на статево-рольові відносини в сім’ї

Для досягнення мети у дослідженні поставлено такі завдання:

• на основі аналізу сучасних теорій статі проаналізувати теоретичну модель формування та функціонування статеворольової ідентичності особистості як детермінанти її поведінки;

• підібрати психодіагностичний інструментарій, спрямований на вивчення показників ідентичності, що супроводжуються маскулінною або фемінною поведінкою;

• дослідити характеристики маскулінності та фемінності, як моделі поведінки у шлюбних відносинах;

• визначення рівня соціального інтелекту як передумови успішності побудови статево-рольових відносин;

• визначення рівня задоволеності шлюбом та рольових очікувань і домагань подружжя;

• розробити програму спеціалізованого курсу профілактичних заходів по вирішенню сімейних конфліктів з урахуванням типу статево-рольової ідентичності подружжя.

В процесі дослідження використовувався комплекс теоретичних та експериментальних методів:

• аналіз науково-теоретичних та методичних джерел;

• інтерв’ю (збір інформації, отриманої у вигляді відповідей на запитання);

• індивідуально-типологічний опитувальник (далі ІТО), спрямований на визначення базисних рис особистості, розроблений Собчик Л.М.;

• діагностика соціального інтелекту. Тест Дж. Гілфорда і М. Саллівена (модифікований Михайловою О.С. (Альошина);

• тест-опитувальник „Задоволеність шлюбом" (В.Столін, Т.Романова, Г. Бутейко) для визначення експрес-діагностики ступеня задоволеності шлюбом;

• методика „Рольові очікування та домагання у шлюбі" (далі РОД) розроблений О.Волковою, Г.трапезніковою для визначення бажаного розподілу ролей між чоловіком та дружиною.

Експериментальне дослідження проводилось на базі центру соціальних служб для молоді Подільського району м. Києва. У експерименті приймали участь 12 сімейних пар віком від 23 до 31 року. Сімейний стаж подружжя від 2 до 7 років.


Розділ І. Теоретичний аналіз впливу ідентичності особистості на вибір статево-рольової поведінки у сімейних відносинах


1.1 Ступінь розробленості проблеми гендерної ідентичності особистості в психологічних дослідженнях


Феномен ідентичності виникає в рамках глобальної проблематики існування самого роду людського. Людина стає „повністю людиною", коли усвідомлює свою ідентичність. Ми знаємо, хто ми, усвідомлюємо свою ідентичність у світі людей, професій, націй тощо. На думку сучасних дослідників „поняття ідентичності як захисту особистого, відповідність образу Я, його життєвому втіленню, його приналежності певному надіндивідуальному цілому, що охоплює і суб’єктивний час, і особистісну діяльність, і національну культуру, стало однією з основних тем в суспільній думці ХХ ст." [21.]

Сучасна людина представлена сама собі і може розраховувати тільки на себе. „І кожен з нас знає, що наше „само" не так вже багато значить", бо сучасний світ подібний на „дезінтеграцію соціальних агрегатів в масі індивідуальних атомів, закинутих в абсурд броунівського руху". У такій ситуації важко пов’язати життєві цілі та щоденні вчинки, дії і їх значення.

Ідентичність – це складний феномен, „багатошарова" психічна реальність, що включає різні рівні свідомості, індивідуальні і колективні, онтогенетичні й соціогенетичні основи. Визначення проблеми ідентичності, її структури і генези, формулювання психологічних основ її розуміння, як це визначають Г.М. Андрєєва, Т. М. Буякас, П. Гуревич, М.В. Заковоротна, А.В. Кузьмін, А.В. Лук’янов, Д. Орлов, К.Н. Поливанова., є актуальними як у плані самоідентичності, особистісного росту, самопізнання і духовності, так і для реалізації евристичної мети наукового пошуку в умовах панування інформаційних технологій і засобів масової інформації, в умовах кризи існуючих суспільних систем [2; 3.; 11.; 47.;49.]

Проблема ідентичності вирішувалась у західній психології Е. Еріксоном, 3.Фройдом, К. Хорні, К. Юнгом, в радянській -, В.С. Мухіною, Л.М. Поповою І.С. Коном [62; 63; 65;67;25.].

Інтуїтивно кожна людина усвідомлює, що в неї повинно бути своє власне Я, свій власний шлях розвитку, свої ідеали, цілі, прагнення. Це особисте, властиве для людини повинно бути засвоєне самою людиною, а не нав’язане зовні і повинно відповідати внутрішнім усвідомленим й неусвідомленим потребам і прагненням. Психологи здебільшого сприймають ідентичність як вираження внутрішніх процесів. Для психолога це те, що існує всередині ідентичності, частина „персони". На відміну від філософських теорій, що претендують на розкриття суті „Я", психологія намагається розчленувати проблему на складові частини, які могли б бути предметом експериментальних досліджень: за предметом, за контекстом, за компонентами образу „Я" [6]

Можна сказати, що ідентичність є багатомірний процес, який може бути описаний за допомогою різних аспектів. Становлення ідентичності полягає в процесі складного вибору між легко набутим Я – запозиченим, скопійованим, вимушено набутим і Я, яке отримують власними зусиллями і прагненнями, в результаті пристосування внутрішнього до зовнішнього світу, в результаті вибору [22]

Становлення ідентичності пов’язане з формуванням розмаїття як результату людської діяльності з необхідністю ідентифікації внутрішнього світу релевантного зовнішньому.

Для З.Фройда ідентичність – це власний, внутрішній світ, емоційні сили людини. Любити й працювати – проста формула успішної ідентичності. У розвитку ідентичності вчений виділяв два рівнозначні процеси: а) біологічний – коли організм стає ієрархічною організацією серед живих органічних систем у життєвому циклі; б) соціальний – коли організми систематизуються в групи, що географічно, історично і культурно визначені. Збереження біолого - психічної рівноваги для Я – головна ціль людського буття. Тому ідентичність, як умова такої рівноваги важливіша й первинніша в порівнянні з ідентифікацією. Ідентифікація нівелює, цивілізує, а ідентичність рятує [63].

Послідовники З.Фройда уточнювали і розширювали поняття ідентичності: М. Клейн запропонувала поняття „проективної ідентичності", А. Фройд – „захисної ідентичності" [63]

Загальним для усіх представників фройдистського напрямку стало зведення ідентифікації до несвідомих структур, пряме перенесення якостей суб’єкта, обмеження процесу дитячим віком, відсутність чіткого розуміння, а часто ототожнення понять ідентифікація та ідентичність. Ідентичність та ідентифікація зовсім не пов’язані з історичним часом, оскільки не поясненими залишаються механізми впливу на них суспільства.

К.Юнг й А.Адлер вважали недостатнім й одностороннім таке тлумачення індивідуального розвитку. Замкнутість індивіда в собі не може служити фундаментальним джерелом становлення людського. Вчені підкреслювали необхідність дослідження соціального оточення – „Umwelt" – так його потім назве Е.Еріксон. К.Юнг наділяв людину прагненням до індивідуації, тобто процесу виділення психологічного індивіда, відмінного від спільноти, від колективної психології; А.Адлер – до досягнення досконалості [62].

К.Хорні постулює тезу про властиве від природи у людини прагнення до самореалізації, у невичерпній потребі розгортання внутрішніх потенцій. Людина прагне до саморозвитку, хоче ототожнювати себе з ідеальним „Я", подолати конфліктність, розщепленість, визначитися у житті, прийняти відповідальність за себе й за інших. Знання людини про себе не повинно носити характер інтелектуального снобізму, а повинно стати її власним емоційним переживанням. Важливо, щоб людина не тільки роздумувала про внутрішні сили, але й набула їх [65]. Іншої думки про природу ідентичності дотримується Г. Саллівен, який вважає, що система самості – захисний механізм особистості, який створює ілюзію особистісного існування в умовах втрати людиною її індивідуальності.

Е. Фромм звертався до проблеми ідентичності, аналізуючи діалектичний взаємозв’язок індивідуального і загального в людській природі. Учений активно обговорював проблему становлення цілісності особистості, використовуючи терміни „ідентичність" та „криза ідентичності". На відміну від своїх попередників він робив акцент на внутрішньому потенціалі людини, що дозволяє знайти себе в сучасному світі. „Мати ідентичність – бути, а не мати. Коли людина надає перевагу бути, а не мати, вона не відчуває тривоги і невпевненості, які породжуються страхом втратити те, що маєш. Якщо Я – це те, що я є, а не те, що я маю, ніхто не в силах мені загрожувати, позбавляти мене почуття ідентичності" [64]

Еріксон розумів ідентичність як процес „організації життєвого досвіду в індивідуальне Я протягом всього життя людини". Основною функцією цієї особистісної структури є, на його думку, адаптація у найширшому розумінні цього слова: розвиток ідентичності „оберігає цілісність й індивідуальність досвіду людини, дає їй можливість передбачати як внутрішні, так і зовнішні загрози та співставляти свої здібності з соціальними можливостями". Ідентичність виконує і певну „організуючу" функцію на всіх стадіях психосоціального розвитку особистості. Ідентичність, на думку Еріксона, складне особистісне утворення, багаторівнева структура пов’язана з трьома рівнями аналізу людської природи − індивідним, особистісним і соціальним [62]. На першому, індивідному рівні ідентичність визначається як результат усвідомлення людиною власної часової тривалості. Це уявлення про себе і деяку відносно незмінну даність людиною того чи іншого фізичного вигляду, темпераменту, задатків, якій властиве певне минуле і спрямованість у майбутнє. На другому, особистісному (персональному) рівні ідентичність визначається як відображення людиною власної неповторності, унікальності свого життєвого досвіду, що надають певні тотожності самій собі. Це результат прихованого его-синтезу, усвідомлений особистістю досвід власної здатності інтегрувати всі ідентифікації з потягами лібідо, з розумовими здібностями, набутими в діяльності, сприятливими можливостями, пропонованими соціальними ролями. На третьому рівні ідентичність, за Еріксоном, постає як особистісний конструкт, що відображає внутрішню солідарність соціальними, груповими ідеалами і стандартами, допомагає Я – категоризації: здійснення розподілу світу на подібних і неподібних до себе − соціальна ідентичність [62]. Але соціальна ідентичність є феноменом, який цікавив Еріксона  переживання індивідом себе як цілісності, „тривала внутрішня рівність з собою", „неперервність самопереживання індивіда"  це і є ідентичність індивідуальна (особистісна, персональна).

Погоджуючись з В. С. Малаховим в тому, що використовуючи поняття "соціальна ідентичність" стосовно окремої людини, „мають на увазі особливий вимір індивіда, який в соціальній та індивідуальній психології, соціології позначають як „соціальне Я" [43].

Далі Е.Еріксон виділив такі типи ідентичності: а) его-ідентичність і більш широке поняття ідентичності; б) позитивну і негативну ідентичність [62].

Один найвідоміший послідовник Е.Еріксона, американський психолог Дж. Марсіа, вважав його теорію надто узагальненою і теоретичною, і тому спробував пов’язати її з життям. Для Дж. Марсіа ідентичність – це структура „его", внутрішньо самоспоглядальна, динамічна організація здібностей, переконань та індивідуальної історії. Проявляється структура „его" через вирішення проблем, через способи виходу з кризи. У працях цього дослідника виокремлені види ідентичності відповідно до загального рівня її сформованості: досягнена ідентичність; мораторій; дифузія; наслідування.

Криза ідентичності, як правило, не охоплює всього життя людини, але акцентується на обмеженому числі проблем визначених життєвих сфе р. Таким чином, у кожен момент життя людина має змішану модель ідентичності і віднесення до тієї чи іншої моделі умовне.

Теорію ідентичності в рамках американського варіанту психоаналізу розвивав А.Ватерман. Він намагався виділити ціннісні аспекти цього феномену. Ідентичність, за Ватерманом – наявність у людини головних її елементів: чіткого самовизначення, вибору, цілей, цінностей і переконань, яких вона дотримується у житті. Формування ідентичності невід’ємне від взаємодії з ціннісною ідентичністю, на яку індивід претендує. За Ватерманом, існує чотири сфери, найвагоміші для формування ідентичності: вибір професії, прийняття і переоцінка моральних, релігійних переконань, формування політичних поглядів, прийняття соціальних ролей .

В іншому методологічному руслі розглядається вивчення ідентичності у символічному інтеракціонізмі. Поняття ідентичності містить взаємопов’язані полюси: тотожність і відмінність, суб’єктивність і об’єктивність. В означеній течії головну увагу зосереджено на тому, як інші особи розглядають людину і як вона сама себе бачить. Виокремлюються компоненти ідентичності: самоідентичність, тобто, як людина сприймає свою соціальну позицію щодо інших осіб; публічна ідентичність – позиція інших людей на соціальну позицію особистості; соціальна ідентичність – оцінка людиною того, як інші особи бачать її позицію в соціальному просторі.

Погляд Ю.Л.Качанова щодо розуміння соціальної ідентичності базується на тому, як індивід сприймає, характеризує, оцінює і переживає сам себе в ролі своєрідного об’єкта – агента, тобто, діяча, носія суспільних відносин. Соціальна ідентичність раціональна й рефлексивна за своєю природою. Вона тісно пов’язана із соціальною ідентифікацією як механізмом становлення ідентичності й актом розпізнавання. Якщо особистість має соціальну ідентичність, це означає, що вона розміщена як агент у соціальному просторі, тобто її участь в соціальних стосунках визнана. Ідентичність індивіда встановлена, коли інші учасники соціальних стосунків кодифікують його як певного соціального агента шляхом приписування йому тих значень ідентичності, які він визнає для себе і презентує сам. Коли соціальна ідентичність як кодифікація і локалізація в ролі соціального агента й презентована ідентичність співпадає, вона "стає одночасно значенням і змістом "Я" [24].

Дж. Мід і Ч. Кулі не вживають поняття „ідентичність", а замість нього використовують термін „самість" (Self) [43].

Ведучи полеміку з біхевіористськими теоріями особистості, Мід доводив, що цілісність особистості, її „самість" не є апріорі людської поведінки, а складається з властивостей, що утворюються в результаті соціальної взаємодії. Ідентичність − початково соціальне утворення; індивід формує себе таким яким його бачать інші. Іншими словами, індивід набуває здатності переживати свою ідентичність, коли він живе і діє в соціальному середовищі, як особистість. Це положення ми вважаємо методологічно важливим в розумінні сутності ідентичності.

Дж. Мід розрізняв два типи ідентичності: усвідомлена – людина сама роздумує над своєю поведінкою, вона не автономна, але вільна у думках про ціль і тактику поведінки; неусвідомлена – людина не рефлексивно приймає норми поведінки, звички, традиції. Він вважав, що при народженні людина не володіє ідентичністю, вона виникає як результат соціального досвіду взаємодії з іншими людьми. Розвиток ідентичності відбувається від неусвідомленої ідентичності до усвідомленої. Усвідомлена ідентичність передбачає наявність здатності до рефлексії. Аспекти „І" і "me" уособлюють для Дж. Міда співіснування принципів соціальної зміни і соціального контролю, соціальності й індивідуальності. З одного боку, суспільство визначає ідентичність індивіда, надавши йому норми і закони існування; з іншого боку, індивід створює власне оточення у виборі цілей, цінностей, потреб [43].

Ідеї Дж. Міда згодом активно розвивав І.Гофман. Для аналізу взаємодії він ввів поняття знаку. Знак – це будь-яка властивість людини, що використовується нею в ситуації взаємодії для підкреслення деяких власних якостей відмінних від інших. Для розуміння процесу використовування знаку вводиться відмінність між актуальною та віртуальною соціальною ідентичністю. Актуальна соціальна ідентичність – типізація особистості на основі очевидних атрибутів. Віртуальна соціальна ідентичність – типізація особистості на основі уявних атрибутів [58].

За Х. Теджфелом досягнення ідентичності можливе як за допомогою розвитку особистістної ідентичності, так і через формування соціальної ідентичності. З метою пристосування до різноманітних ситуацій Я-концепція регулює поведінку людини, здійснюючи більш вираженим усвідомлення або соціальної, або особистісної ідентичності. Одна й та сама людина буде діяти як особистість при актуалізації в Я-концепції особистісної ідентичності, і як член соціальної групи – при актуалізації соціальної ідентичності. [48].

Ситуаційна соціальна ідентичність – це ідентичність, безпосередньо зумовлена ситуацією. Агент, який володіє ситуаційною соціальною ідентичністю, ще не є суб’єктом ідентичності. Відмінною рисою соціальної ідентичності є те, що їй властива відсутність "прийняття" особистістю інтеріоризованих норм і правил тактики, схем мислення, сприймання й оцінка, які присутні ідентифікованій соціальній позиції. В залежності від того, що агент не приймає "значення" позиції, ситуаційна соціальна ідентичність не інтегрується з особистісними смислами. Ситуаційна соціальна ідентичність нав’язується агенту ззовні: вона пояснюється "валентністю" і "конфігурацією" соціальної ситуації, її семантикою та ін.

Ситуаційні соціальні ідентичності виступають в якості "будівельного матеріалу" для надситуаційних – власне особистісних – соціальних ідентичностей. Для того, щоб ситуаційна ідентичність стала особистісною, необхідно, щоб вона генералізувалася до генетично вихідної для неї ситуації, поширилася на всі подібні для неї ситуації, стереотипізувалася в особистісних рисах. Крім того, для перетворення ситуаційної соціальної ідентичності в трансверсальну ("поперечну", "наскрізну"), вона повинна бути усвідомлена і прийнята особистістю. Особистість є суб’єктом свого внутрішнього світу ще й в тому сенсі, що вона здатна об’єктивувати свої соціальні ідентичності, вибирати їх, виходити за рамки ситуаційних соціальних ідентичностей. Виходячи із сформованого габітуса (в теорії П.Бурдьє, габітус – це всеохоплююча і протяжна в часі система диспозицій, особистісна схема перцепції оцінювання і дії), агент в процесі соціалізації починає певним чином ставитися до своїх ідентичностей, приймати чи не приймати їх. Це означає, що агент може об’єктивувати свої ідентичності, ставитися до них в якості суб’єкта. Власне особистісний рівень організації ідентичності людини формується внутрішнім прийняттям чи неприйняттям усвідомлених соціальних ідентичностей [48].