Geum.ru

План заходів профілактики статево-рольової поведінки у сімейних стосунках Висновки

Вид материалаАнализ
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7

Для того, щоб індивідуальне значення соціальної позиції стало трансверсальне-крос – і надситуаційне – соціальною ідентичністю, тобто стійкою, розтягненою в часі соціальною ідентичністю на рівні особистісної організації, воно повинно бути "вписане" в габітус агента. Становлення трансверсальної соціальної ідентичності проходить низку етапів, які відрізняються рівнем інтеграції зі змістовою сферою особистості: виникнення емпатії; становлення ситуаційної соціальної ідентичності на основі емпатії; усвідомлення ситуаційної соціальної ідентичності і формування надситуаційної ідентичності; прийняття особистістю усвідомленої стійкої ідентичності в якості особистісної соціальної ідентичності.

Ці стадії являють собою етапи структурно-функціональної трансформації ситуаційних емоційно-смислових утворень людини в соціальну ідентичність на особистісному рівні організації. Вихідна якість соціальної ідентичності – це емоційне ототожнення з інтеріоризованим образом значущого іншого – персоніфікованою позицією в соціальному просторі, але ідентичність характеризується не лише своєю емоційною стороною. Неусвідомлена соціальна ідентичність не інтегрована зі смисловим ядром і системою диспозицій особистості й тому не виконує смислоутвоюючу функцію.

Відомим дослідником різних аспектів ідентичності є І.С. Кон. Складність й поліфункціональність „людського" визначається тим, що „людська психіка повинна постійно переробляти і координувати велику кількість інформації. Чим більш відмінне внутрішнє і зовнішнє, тим різноманітніша інформація, тим гостріше буде її індивідуальне самовідчуття і тим складніший і диференційованіший образ Я". Він виділив наступні типи ідентичності: психофізіологічна ідентичність – єдність фізіологічних і психічних процесів і структури організму; соціальна ідентичність – соціальна система властивостей, завдяки яким особа стає соціальним індивідом, членом спільноти, групи, і передбачає розподіл індивідів за соціально-класовою приналежністю, соціальним статусом і засвоєними нормами; особиста ідентичність – єдність життєдіяльності, цілей, мотивів, життєвих цінностей [29.].

Узагальнюючи весь спектр аналізованих теорій, слід відзначити, що вони мають одну спільну ознаку – ідентичність визначається надзвичайно важливим психологічним феноменом, який має характеристики, посідає й відіграє через складність і багатство змісту визначальне місце і роль у життєвому досвіді особистості.


1.2 Співвідношення маскулінності - фемінності в статево-рольової ідентичності особистості


Численні експериментальні та теоретичні дослідження свідчать про важливість категорії статі для розуміння психологічних особливостей та поведінки особистості. Оскільки нами розглядається стать не в біологічному сенсі, а у соціально-психологічному, то ми будемо використовувати поняття "гендер", що увійшло у вжиток з соціології і визначається, як складний соціокультурний конструкт, який відображає відмінності в ролях, поведінці, ментальних і емоційних характеристиках між чоловічим і жіночим

Категорія, яка конституює галузь статевої диференціальної та гендерної психології, і застосовуються в гендерних дослідженнях для визначення культурно-символічного змісту "жіночого" і "чоловічого" – це категорія "маскулінності/фемінності". Однією з категорій, що відноситься до феномену "маскулінності/фемінності" є – статев-орольова ідентичність. Під статево-рольовою ідентичністю в цій роботі ми розуміємо єдність самоусвідомлення і поведінки особистості, що відносить себе до тієї чи іншої статі і орієнтується на вимоги відповідної статевої ролі. Ще одне поняття, що використовується в гендерних дослідженнях – це статево-рольова поведінка, що визначається як статевоспецифічна поведінка в несексуальній сфері, пов’язана із засвоєнням типових для культури чоловічих та жіночих норм та цінностей; установки й диспозиції на відповідну поведінку та її внутрішньоособистісні регулятори. Розглядаючи основні психологічні теорії статі, необхідно відзначити наявність принципових розбіжностей в питанні щодо первинності елементу маскулінності або фемінності.

Так, згідно теорії З.Фройда та К.Хорні, первинною психосексуальною функцією являється маскулінність. Ця функція первинна як у чоловіків так і у жінок. Первинність маскулінності у дівчат проявляється в тому, що об’єктом лібідо являється жінка-мати. Формування фемінності пов’язане з придушенням маскулінності та поступовою повною відмовою від неї.

В аналітичній психології К.Г.Юнга міститься протилежна ідея, що первинним елементом статеворольової ідентифікації є фемінна ідентичність, від якої слід звільнитися в ході розвитку. Маскулінність, на його думку, є лише відмовою від первинної фемінності, де фемінність – це незрілість, в усякому випадку для чоловіків. Подібної точки зору дотримуються представники теорії генезису маскулінності, створеної радянськими психологами. Згідно останньої первинною, вродженою є фемінність, а маскулінність є лише результатом "насильницького" виховання.

Схожа думка прослідковується і в трансперсональному підході, в еволюційній теорії статі та у перинатальному підході С.Грофа, однак пояснення такої точки зору інше. Людина відразу народжується маскулінною або фемінною, що зумовлено необхідністю існування світу через поділ на чоловіче та жіноче.

В даній роботі ми дотримуємося ідей останніх авторів про визнання обох форм ідентичності - маскулінної та фемінної, як первинних елементів, а не як таких, що походять одна від одної.

Наявність двох елементів (маскулінного та фемінного) в системі статевої ідентичності визначає необхідність розгляду питання про співіснування визначених елементів. Згідно різних теорій між маскулінністю та фемінністю може існувати або відносини конкуренції, або компліментарності.

За теорією З.Фройда між маскулінністю та фемінністю існує відносини конкуренції, боротьби, бо первинною, як вже зазначалося раніше, є маскулінність, а фемінність формується як придушення маскулінності та відмова від неї. Разом з тим, З.Фройд відмічав, що цей етап первинної прихильності до матері, або первинної маскулінності, важливий для нормального функціонування особистості жінки [63].

В своїй теорії К.Г.Юнг виходив з архетипічної ідеї гармонії, єдності протилежностей. Принцип полярностей означає, що кожній функції, установці, бажанню відповідає протилежність. Якщо чоловік свідомо проявляє виражену маскулінність, то його безсвідоме характеризують фемінні риси -- імпульсивність та емоційність, інакше говорячи, між маскулінністю та фемінністю існує відношення компенсації та боротьби. Як базову, К.Г.Юнг розглядає дихотомічну альтернативу "екстраверсія-інтроверсія". Ця дихотомічна пара імпліцитно містить конотації інших альтернативних пар: зрілість – інфантилізм, чоловіче – жіноче. Виходячи з цього, можна зробити висновок про існування між маскулінністю та фемінністю відносин протилежності, які можуть варіювати від конфронтації та боротьби і до гамонії [66].

К. Хорні стверджує, що жіночність виникає на шляху трансформації мужності; набуття рис маскулінності можливе тільки через відмову від фемінності, тобто одночасне існування маскулінності та фемінності неможливе. Інакше кажучи, між маскулінністю та фемінністю існують відносини конкуренції та боротьби [65].

Теорія зв’язків з об’єктом також описує існування відносин конкуренції та боротьби між маскулінністю та фемінністю, хоча не приділяє цьому питанню достатньо уваги.

Згідно трансперсональної теорії чоловіче та жіноче утворення – компліментарні. Жіноче не протистоїть чоловічому, але доповнює його до цілого. Жіноче та чоловіче утворюють єдине ціле. В трансперсональній теорії визначено як реалізується цілісність на рівні соціуму, але незрозуміло як чоловіче та жіноче співіснує в рамках однієї особистості в якості персональних утворень.

В еволюційній концепції В.А.Геодакяна також чоловіче і жіноче знаходиться в компліментарних відносинах. Автор вважав правильною ту соціальну концепцію статі, яка розуміє рівноправність статей через їх різну біологічну, психологічну та соціальну неоднаковість, компліментарність.

Теорія соціального научіння та когнітивного розвитку, а також нова психологія статі описує можливість виховання будь-якої форми статеворольової поведінки. Останнє розкриває, існування як відносин боротьби та конкуренції (у випадку, коли культура та суспільство негативно ставляться до наявності в особистості якостей протилежної статі), так і компліментарності (коли суспільство виховує андрогінну особистість) між маскулінністю та фемінністю.

Важливе місце в теоріях маскулінності-фемінності посідає питання про можливість співіснування цих елементів у однієї особистості. На наш погляд, з вирішенням цього питання та з визначенням взаємовідносин між маскулінним та фемінним елементами можливим стає остаточне розв’язання проблеми можливості існування андрогінного типу особистості, в якому пропорційно поєднуються обидва елементи.

Згідно теорії З.Фройда хлопчики залишаються на етапі маскулінності і лише змінюють їх лібідозний об’єкт, а дівчата переходять з етапу маскулінності до етапу фемінності шляхом повної відмови від попереднього етапу. Лише тоді, за З.Фройдом, формується нормальна жіночність. Тобто маскулінність та фемінність в нормі не можуть існувати в одній особистості. За З.Фройдом андрогінна модель поведінки в нормі не можлива. Подібна ідея простежується і у К.Хорні. Так в її теорії чітко окресленою є ідея, що наявність у чоловіка чи жінки рис протилежної статі – це результат відхилення від нормального розвитку. Наприклад, набуття чоловічих рис можливе лише за умови повної відмови від жіночих рис, і навпаки. Іншими словами, в теорії закладена ідея несумісності маскулінності та фемінності. Теорія зв’язків з об’єктом також утверджує неможливість співіснування маскулінності та фемінності. Похідною від цього ствердження є ідея про можливість існування маскулінності та фемінності лише в чистому вигляді. Андрогінія у перерахованих теоріях є патологічним шляхом розвитку статеворольової ідентичності.

На противагу цій думці К.Г.Юнг вважав, що маскулінність та фемінність можуть співіснувати в психіці людини, і в окремих випадках між ними може бути "гармонія".

Як зазначалося вище, теорія соціального научіння та когнітивного розвитку, нова психологія статі, а також концепція генезису маскулінності підкреслюють місце культурного обумовлення можливості співіснування маскулінності та фемінності в однієї особистості. В даній роботі ми виходимо з такої ж позиції.

Останнім важливим питанням, що по-різному висвітлюється в різних теоріях – це проблема наслідків дисбалансу маскулінності-фемінності. Розкриття даного питання демонструє роль статеворольової ідентичності особистості у функціонуванні особистості та у визначенні поведінкових реакцій особистості при різних варіантах відхилень, що дозволяє говорити про важливу роль статеворольової ідентичності у формуванні поведінки особистості.

Згідно З.Фройда в період переходу особистості від доедипової (материнської) фази до едипової (батьківської) фази, коли остаточно вирішується питання про формування маскулінності або фемінності, в нормі відбувається формування ідентифікації з батьком своєї статі. Однак, в результаті невирішення Едипового комплексу та комплексу Електри, або невідбування зміни лібідозного об’єкту можливі два результати: 1) придушення сексуальності та невроз; 2) формування у жінки комплексу мужності, який призводить до мужеподібності жінки та повної відмови від фемінних якостей, або формування у чоловіка комплексу фемінності – відмови від маскулінності.

Оскільки для К.Г.Юнга формуючим початком виступає архетип Аніми, то можливі дисбаланси в комплексі маскулінність-фемінність пов’язані саме з нею. За Юнгом психологія архетипу Аніми розкривається чи то в безмежному зачаруванні та переоцінці, чи то в женоненависності в усіх його проявах й варіантах. А ні перше, а ні друге неможливо пояснити реальною природою "об’єкту", а, в першу чергу, переносом материнського комплексу, асиміляцією Матері в доіснуючу фемінну половину архетипичної "чоловічо-жіночої" риси протилежностей, а по-друге, ненормальною затримкою у відмові від першообразу Матері.

К. Хорні пов’язує невротизм людини з неправильною ідентичністю і вважає, що невротик-чоловік ототожнює себе з матір’ю, в той час як невротик-жінка – з батьком; на її погляд вони однаковим чином відмовляються від своїх статевих ролей [65].

В теорії зв’язку з об’єктом, як і у підходах К.Хорні та З.Фройда, патогенною визначається ідентифікація з батьком протилежної статі, яка призводить до статеворольових трансформацій – маскулінізації жінки та фемінізації чоловіка. Але шлях до таких відхилень не є неможливістю редукції лібідозного напруження, а процесом інтеріоризації не тих об’єктів. Так при нездорових зв’язках з оточенням дитина інтроєцює значущі об’єкти, робить їх небезпечними в середині себе та встановлює з ними фіксовані зв’язки, при цьому людина не визнає зовнішніх об’єктів і неспроможна встановити зв’язки з ними. Така людина стає дезадаптованою до реальності.

Згідно теорії В.А.Геодякяна, дисбаланс розвитку маскулінності-фемінності є результатом "помилки природи", та може буде усунений шляхом природного відбору.

Теорії соціального научіння та когнітивного розвитку, а також нова психологія статі стверджують, що засвоєння неприйнятних суспільством форм статевої поведінки призводить до ізоляції суспільством такої особистості, її неприйняття. Останнє, на думку авторів, призводить до десоціалізації особистості.


1.3 Сімейні конфлікти на основі гендерних відмінностей подружжя


Рольові конфлікти завжди мали широке розповсюдження у всіх сферах життєдіяльності людини. В перехідний період багато ролей трансформувались, з’явились нові, нетрадиційні для нашого суспільства (наприклад, жінка-підприємець, чоловік-домогосподар). Посилення рольової неоднозначності неминуче веде до зросту протирічь і конфліктів між носіями цих ролей.

В сучасному суспільстві яскраво проявився конфлікт між статевими і соціальними ролями чоловіка і жінки. Останнім часом набуває драматизму конфлікт між реальними внутрісімейними ролями подружжя, традиційними гендерними стереотипами і соціальними очікуваннями, відносно цих ролей.

Сімейно-рольові конфлікти вносять вагомий вклад у закріплення негативної тенденції до росту розлучеь. Зміни, що відбуваються у соціумі, призвели до трансформації у тій сфері, котра довгий час вважалась стійкою – ролі чоловіка і жінки у сім’ї. У тих сім’ях, де рівень культури невисокий, риторичне питання „хто у домі хазяїн?" може проходити у сфері не тільки вербального конфлікту, але й з супроводом фізичної агресії.

Перехідний стан суспільства породжує багато стресів: втрата або вимушена зміна роботи, невирішеність житлової проблеми, ризики, перенапруга, у зв’язку з підприємницькою діяльністю, погіршення матеріального благополуччя або страх його втратити, неможливість повністю забезпечити потреби сім’ї. При цьому вирішення проблем, що виникають все менше відбуваються на макрорівні, через систему соціального захисту і державної політики підтримки сім’ї, і все більше переноситься на мікрорівень – рівень внутрісімейних відносин. Далеко не кожна сім’я здатна вирішити такі труднощі, що породжує базу для міжособистісної напруги і підвищення конфліктності.

В соціальній психології як складові елементи конфлікту виділяється об'єктивна конфліктна ситуація, з одного боку, і її образи у учасників розбіжностей — з іншою. У зв'язку з цим американський психолог М. Дойч запропонував розглядати наступні типи конфліктів[c.54]

1. Справжній конфлікт, існуючий об'єктивно і сприйманий адекватно (дружина хоче використовувати вільну кімнату як комору, а чоловік — як фотолабораторію).

2. Випадковий, або умовний, конфлікт, який легко може бути вирішений, хоча це і не усвідомлюється його учасниками (подружжя не помічає, що є ще площа).

3. Зміщений конфлікт — коли за "явним конфліктом" ховається щось зовсім інше (сперечавшись через вільну кімнату, подружжя насправді конфліктує через уявлення про роль дружини в сім'ї).

4. Невірно приписаний конфлікт — коли, наприклад, дружина лає чоловіка за те, що він зробив, виконуючи її ж розпорядження, про яке вона вже давно забула.

5. Латентний (прихований) конфлікт. Базується на неусвідомлюваному подружжям суперечності, яка проте об'єктивно існує.

6. Помилковий конфлікт, існуючий тільки через сприйняття подружжя, без об'єктивних причин.

Справжні причини конфлікту важко знайти через різні психологічні моменти. По-перше, в будь-якому конфлікті раціональний початок, як правило, прихований за емоціями. По-друге, справжні причини конфлікту можуть бути надійно приховані і психологічно захищені в глибині підсвідомості і виявлятися на поверхні тільки у вигляді прийнятних для Я-концепції мотивувань. По-третє, причини конфліктів можуть бути невловимими через так званий закон кругової каузальної (причинності) сімейних відносин, який виявляється і в подружніх конфліктах.

Існує три аспекти міжособових відносин:

• когнітивний (як ми їх бачимо і розуміємо);

• афектний (як ми до них відносимося);

• поведінковий (як ми в них поводимося).

Згідно закону багаторівневої кругової каузальності, пусковим моментом конфлікту можуть бути будь-які ланки замкнутого ланцюга "знання — емоції — поведінка", від чого рівень, на якому виникли розбіжності, і, відповідно, їх причини, визначити виявляється не так вже і просто, бо всі вищеперелічені аспекти міжособових відносин прагнуть узгодження.

Г. Навайтіс відзначає, що в молодих сім'ях звичайно до криз призводить сукупність руйнуючих чинників. Побутові труднощі, розбіжності з найближчими родичами, незадоволеність інтимними відносинами, розподілом сімейних ролей у і т.п. окремо можуть бути прийняті, але їх сукупність перевищує можливості подружжя чинити опір стресу. Тому, вирішуючи схожі проблеми, актуально не стільки регулювати розбіжності, скільки навчити умінню чинити опір психічній напруженості, умінню організувати загальний сімейний відпочинок і постійні позитивні переживання (Навайтіс Р., 1999)[с.241]

Може бути і так, що взаєморозуміння і цілком коректна поведінка починають сполучатися з емоційним неприйняттям (розлюбила). Признатися собі в цьому деколи неможливо, зате не так складно несвідомо спровокувати іншу людину на поведінку, яку можна буде раціонально засудити ("Я не просто його не люблю, а тому що він такий і такий"). Таким чином, на поведінковому рівні емоційні і когнітивні аспекти відносин прийдуть в повну відповідність, але при цьому у дуже конфліктну.

Нарешті, буває і так, що чисто когнітивний, по своїй суті, конфлікт уявлень про характер виконання сімейних функцій виявиться дуже неприємними емоціями, для ліквідації яких ми вдаємося до прямих поведінкових акцій, знову-таки добиваючись узгодженості між трьома рівнями міжособових взаємостосунків.

Саме через дію принципу "багаторівневої кругової каузальності" навіть досвідченим психологам буває досить важко визначити, де (на якому рівні) і через що саме почався конфлікт. Це можливо при тривалому, уважному і неупередженому самоспостереженні і відповідному спостереженні за діями іншого.

П.П.Горностай, узагальнивши, дослідження про структуру рольової взаємодії і типу рольових конфліктів. Зробив висновки, що конфлікти виникають із протиріч між трьома групами факторів:

• Організаційними (рольові або соціально визначені позиції);

• Міжособистісні (стиль взаємодії, взаємні рольові очікування);

• Особистісні (мотивами, цінностями, „Я-концепцією" людини) [c.44-51]

Сімейн-рольові конфлікти є тими, в яких проявляються протиріччя між всіма групами факторів: організаційними (так як ролі чоловіка і дружини, батьків і дітей є, багато в чому, соціально визначеними рольовими позиціями); між особистісними (взаємні рольові очікування стали особливо протилежними); особистісні (що також стало зоною зіткнення між ідентифікацією себе з традиційними маскулінним/фемінним образом і реальними особливостями особистої особистості).

З приводу першої причини слід зазначити, що головною в розподілі сімейних обов'язків є саме їх узгодженість, васлідок чого і традиційна, і елітарна моделі сім'ї можуть виявитися цілком прийнятними для сімейного благополуччя, якщо вони задовольняють обидва подружжя. Пошуки цієї узгодженості можуть бути зв'язані з конфліктами. Чоловік і дружина можуть чекати від шлюбу дуже різного і по-різному представляти своє сімейне життя. При цьому більш ніж ці уявлення не співпадають, тим менш міцною є сім'я і тим більше в ній виникає небезпечних для неї ситуацій. В подібному випадку можна говорити про неспівпадання рольових очікувань, рольовий конфлікт, або більш широко, про конфлікт уявлень.

Якщо члени сім'ї по-різному розуміють свої ролі і пред'являють один одному неузгоджено, відкидані іншими, очікування і відповідні їм вимоги, сім'я є явно мало сумісною і конфліктною. Поведінка кожного, що відповідає його індивідуальним уявленням про свою сімейну роль, розглядатиметься їм як єдино правильна, а поведінка іншого партнера, що не відповідає цим уявленням, як невірна і навіть зловмисна.

З цими очікуваннями і уявленнями тісно пов’язані потреби, які подружжя хотіло б задовольнити в шлюбі. Якщо уявлення не співпадають, то і потреби знаходяться у взаємному розузгоджені: ми прагнемо задовольнити зовсім не ті потреби, які є актуальними для іншого, і відповідно, чекаємо від нього задоволення тих наших потреб, які він якраз задовольняти не збирається. Таке розузгодження переходить спочатку в прихований, а потім і у відкритий поведінковий конфлікт, коли один з подружжя з його очікуваннями і потребами стає перешкодою для задоволення бажань, намірів і інтересів іншого.

Відомо, що сімейно-шлюбні потреби чоловіків і жінок сильно відрізняються (Харлі У, 1994). Знайдені також і вікові відмінності сімейно-шлюбних потреб: якщо у молодому віці (20—30 років) для жінок найбільш важлива емоційна, сексуальна, душевна сторона відносин (щирість і відвертість в спілкуванні), то на відрізку 30-40 і 40-50 років разом з комунікативною стороною все більш значущої стає роль чоловіка в сім'ї (виконання чоловіком батьківських обов'язків по відношенню до дітей), а після 50 років — фінансова підтримка з боку чоловіка і допомога по дому(Андрєєва Т. В., Пітенко Т. Ю., 1999, 2000)[с. 74]