Тапарт І йнихсисте м
| Вид материала | Документы |
5. 2. 1. Функція формування політичних цілей та завдань. Основним завданням, яке ставлять перед собою усі політичні партії, є формування політичних поглядів не лише своїх членів, а якомога більшої кількості населення, яке партія хоче привернути до числа своїх прихильників. У деяких класифікаціях ця функція визначається як основна і найважливіша. У такий спосіб партія прагне сформувати готовність населення, симпатиків партії до діяльності згідно з партійною ідеологією та партійними директивами. Ця функція політичної партії безпосередньо пов’язана з пропагандистською функцією. У суспільстві політичні партії є лише одним з інститутів, що виконують цю функцію. Поряд з ними її виконують такі інституції як: церква, групи інтересів, культурні товариства та інші.
Серед партій існують такі, які формують політичну думку проти існуючого суспільно-політичного ладу (антисистемні партії). Такою була роль соціал-демократичних партій, що виникали у XIX ст. і такою є роль сучасних комуністичних партій у буржуазних державах. Партії ці ніби формують контрсистему політичного виховання населення. Для тих партій, які націлені насамперед на позапарламентську діяльність, ця функція є головною. Подібною є роль національно-визвольних партій, які виконують виховну функцію через нерозвиненість спеціалізованих державних інституцій і які перебувають в опозиції до панівної політичної ідеології та культури.
У сучасних буржуазних державах, крім комуністичних і соціалістичних партій, ще християнсько-демократичні партії роблять наголос на цій функції, намагаючись виховати населення відповідно до християнських цінностей. Інші партії трактують цю функцію як підготовку до здійснення виборчої функції.
5. 2. 2. Функція артикуляції та інтеграції соціальних інтересів. У своїй діяльності кожна партія прагне виявлення і формування змісту інтересів тієї соціальної групи, на яку вона зорієнтована найбільше – власне цей процес і називається процесом артикуляції соціального інтересу. Формування класової свідомості та усвідомлення своїх соціальних інтересів є суттю цієї функції політичної партії.
У традиційній науці функцію інтеграції інтересів політичної партії представляють як прагнення репрезентації загального добра над егоїстичними інтересами окремих соці-альних груп. У сучасній політичній соціології вважається, що завданням партії є поєднання інтересів різних груп і створення на цій основі певного синтезу чи суспільного компромісу.
Мета груп інтересів полягає у представництві власне партикулярних і групових інтересів, а політична партія повинна провести певне вирівнювання між цими прагненнями, спричинити гармонізацію цих різноманітних, часто суперечливих інтересів. Американські автори мають тенденцію до розуміння ролі партії як посередника, звідки і йде порів-няння партії з порожньою пляшкою, яку групи інтересів наповнюють певним споживчим змістом. Однак, насправді ці стосунки є значно складнішими.
Без сумніву, кожна партія здійснює інтеграційну діяльність, намагаючись зорганізувати групи особливих інтересів навколо загальних інтересів, спільних для них усіх проблем. Незважаючи на те, що самі групи інтересів теж здійснюють певну інтеграційну діяльність (наприклад, Британська федерація промисловців інтегрує підприємців), саме партія намагається і прагне інтегрувати різні інтереси (соціальні, господарські) навколо певних, спільних для них, політичних цілей. Політичні цілі є тією найбільш загальною площиною, яка допомагає знайти загальне порозуміння, шляхи взаємної інтеграції.
Водночас, розглядаючи інтеграційну діяльність політичних партій, не можна забувати і того факту, що інтеграція здійснюється на основі певного соціального розуміння завдань та інтересів, а тому загалом є обмеженою. Факт існування багатопартійності вказує на те, що інтеграційні можливості окремих політичних партій не можуть бути загальними, всеохопними.
Буржуазні політичні партії мають на меті зінтегрувати населення на підтримку існуючого соціально-політичного ладу, а революційні партії, навпаки, намагаються інтегрувати населення проти нього.
Способи, за допомогою яких політичні партії здійснюють артикуляцію й інтеграцію соціальних інтересів, щоб на цій основі формувати політичні цілі та завдання, не можна охарактеризувати чітко та однозначно. Реалізації цієї функції служать найрізноманітніші засоби: партійна преса, агітація, навчання партійних активістів, масові заходи тощо.
Сучасна соціологічна література, однак, вказує на тенденції в індустріальних суспільствах, які заважають здійсненню цієї функції партій. Такі явища, як падіння інтересу до політики, вплив засобів масової інформації, централізація та комерціалізація щоденного життя, послаблюють виховну діяльність партії навіть там, де її вплив був традиційно сильним.
Особливим видом формування громадської думки політичною партією, який сприяє артикуляції та інтеграції інтересів, є створення виборчої програми як програми спільної діяльності членів та симпатиків партії.
Перенесення соціальних потреб у політичні гасла та вимоги називають ще експресивною функцією політичних партій.
5. 2. 3. Функція політичної ідентифікації. Політичні партії є важливим джерелом політичної ідентичності (самобутності) громадян. Вони дають громадянам можливість ідентифікувати свою політичну орієнтацію, визначити свої симпатії у масі різнорідних політичних цінностей. Партії, як джерела політичної ідентичності, мають важливу здатність упроваджувати у світ політики всіх, хто має до неї відношення. Кандидати змінюються, війни починаються і закінчуються, політичні події поступаються місцем іншим, а політичні партії залишаються і розвиваються. Дві основні політичні партії США мають столітню історію, британським консерваторам також близько сотні років, основна партія Мексики має більше 70 років, британським лейбористам 50 років.
Для політично активних людей, з певною політичною ідентичністю партія є джерелом політичної єдності протягом всього їхнього життя. Партії можуть забезпечувати до-вготривалу ідентичність, коли партійна лояльність переходить від батьків до дітей.
Завдяки своїй організації та тиску на сумління людей, політичні партії володіють також унікальною властивістю – інституалізувати суспільні конфлікти.
5. 2. 4. Функція мобілізації мас. Політичні партії є тим чинником, який піднімає населення і приводить його насамперед на вибори. Цей процес особливо контролюється лідерами політичних партій. Через політичні партії політичні лідери поширюють свій вплив на велику кількість людей, практично по всій території держави, сягаючи до найвід-даленіших її меж.
Крім виборів, політичні партії можуть служити знаряддям мобілізації людей на подолання кризи, на підтримку чи заперечення існуючого режиму, з певною іншою метою. Коли, наприклад, президент Єгипту Анвар Саддат був убитий 1981 р. і його замінив Хосні Мубарек, більш ніж мільйон людей вийшло на демонстрацію в Каїрі щоб продемонструвати йому свою підтримку. Демонстрація була організована правлячою Національно-демократичною партією. Коли виникла загроза режиму правління генерала де Голля у Франції в результаті загального страйку 1969 р., організованого опозиційним Союзом демократів, голлістська партія організувала в Парижі масову демонстрацію прихильників режиму генерала. Партії можуть також мобілізовувати населення проти правлячого ре-жиму. Партія Індійський національний конгрес, наприклад, організувала кампанію непокори колоніальному правлінню Британії. Коли нацистська Німеччина окупувала більшість країн Європи під час Другої світової війни, церква та політичні партії стали базою для Руху опору, оскільки лише вони мали структури, що об’єднували значну кількість людей на боротьбу. Сьогодні в багатьох країнах партії також є основою опозиції правлячому режиму.