Тапарт І йнихсисте м

Вид материала

Документы

Содержание Революційна партія.

Народна партія. Партія цього типу подібна за своєю структурою до партії-громади, але намагається об’єднувати навколо себе людей переважно на основі неідеологічних (наприклад, релігійних) цінностей. Тому цей тип характерний насамперед для християнсько-демократичних партій, особливо на ранніх етапах їхнього розвитку. Класичним прикладом цього типу виступає Християнсько-демократичний союз (ХДС) Німеччини, виникнення якого диктувалося необхідністю подолання залишків ідеології та практики гітлерівського націонал-соціалізму, консолідацією населення на побудову демократичної Німеччини.

Створений 1945 р. ХДС відображає уявлення про партію, що спирається не на інтереси окремих соціальних груп, а на всі верстви населення. ХДС став християнською народною партією, в яку об’єдналися католики та євангелісти, між якими тривалий час точилися політичні суперечки.

Своїх прибічників партія спочатку об’єднала не стільки консервативною чи реформаторською програмою, скільки наголошенням на християнських принципах, думкою про політичне та конфесійне об’єднання (мабуть, найважливіший елемент у повоєнний час), виразним дистанціюванням від націонал-соціалізму. У цьому плані нова партія сягнула за межі традиційної партійної схеми. На відміну від чітко окреслених світоглядних партій, вона не належала ані до правого, ані до лівого блоку. ХДС розпочав свій шлях як народна партія – інтеграційна партія центру.

Конрад Аденауер, перший голова ХДС і перший федеральний канцлер Німеччини (1949-1963), так описав ситуацію 1945 р.: “Поширилося переконання, що тільки велика партія, яка має свій фундамент у західноєвропейському світогляді та в принципах християнської етики, буде здатною виконати необхідне завдання просвітити народ, відновити процвітання та звести міцну дамбу проти комуністично-атеїстичної диктатури… Лише велика партія, яка охоплює всі верстви нашого населення, могла відбудувати зруйновану Німеччину, що опинилася на дні. До неї мали належати працедавці й робітники, селяни, середні підприємці, службовці, інтелігенція, північне й південне населення, люди, силою вигнані з батьківщини та біженці. Етичні засади, що стали засадами ХДС, мали надійну міць і гнучкість, потрібні для того, щоб подолати й згладити природну атмосферу напруги всередині великої партії”.

Отже, було засновано ХДС, який під проводом таких видатних лідерів, як К. Аденауер та Л. Ерхард, досяг найбільших успіхів серед партій Німеччини. Політика, побудована на принципах християнської відповідальності, стала головною передумовою цього успіху.

Що характеризує народну партію? Спочатку треба підкреслити претензію народної партії на об’єднання в собі широкого спектру інтересів, потреб та запитів суспільства. До неї належать представники різних груп, верств, релігій, спілок та об’єднань. Усі вони гуртуються на базі певних етнічних, матеріальних та політичних цінностей. Їхні специфічні інтереси відмінні. Попри великі розбіжності, напруга пом’якшується шляхом інтеграції та компромісу. Як справжня народна партія ХДС довів: для того, щоб успішно управляти країною протягом багатьох років, необхідно бути спроможним не лише залучити широкі маси виборців, а й об’єднати різні інтереси й продемонструвати згуртованість та політичну дієздатність.

Досвід післявоєнної Німеччини яскраво підтверджує той факт, що народна партія може виникнути та існувати лише там, де народ сам бере активну участь у громадських справах. Для цього передусім необхідно створити необхідні умови: достатні конституційні межі, виборче і партійне законодавство, що дає простір для політичних дій, також певний стан партійних справ. З цього погляду народні партії становлять повчальний та гідний наслідування взірець.

Революційна партія. Революційна партія є різновидом масової партії. Партії цього виду не є зорієнтованими ні на участь у виборах, ні на виховання та організацію певних соціальних верств. Їхнє основне завдання – підготовка та проведення революції (звідси і назва).

В основі партій цього виду лежить модель більшовицької (ленінської) партії, характерні ознаки якої були сформульовані В. Леніним в праці “Що робити?” (1902 р.). В. Ленін визначає такі принципи революційної партії:

– з одного боку, потреби підпільної боротьби проти царського режиму диктували необхідність тісної централізованої структури. Це суворо централізована та ієрархізована організація, керована за допомогою “залізної дисципліни”, дебати в ній були суворо кодифіковані (так званий принцип демократичного централізму);

– з іншого боку, партія мала становити групу, частково відокремлену від решти суспільства, якщо вона хотіла уникнути сповзання до тред-юніонізму чи парламентаризму. Вона забезпечує абсолютну перевагу апарату над своїми ланками в суспільстві: профспілками, парламентарями, тощо.

Революційна партія є, звичайно, елітарною організацією – вона об’єднує певну меншість професійних революціонерів і аж ніяк не прагне стати неформальним конгломератом. Є вона також місіонерською організацією, покликаною передусім просвітити пролетаріат і зорганізувати його для майбутньої пролетарської революції.

Ця сепаратистська концепція партії значною мірою надихалася згубним прикладом західних соціал-демократичних партій, які, пустивши розгалуження у всьому суспільстві, зрештою інтегрувалися буржуазним суспільством.

Однак цю концепцію не прийняли навіть у рядах робітничого руху. Так, у Німеччині видатний діяч соціал-демократичної партії Роза Люксембург рішуче критикувала цю бланкістську та мілітаристську концепцію партії, вбачаючи в ній авторитарну корупцію соціалістичної ідеології.

Проте в Росії, організована в такий спосіб РСДРП(б) досягла своєї мети і у жовтні 1917 р. захопила владу шляхом революції.