Тапарт І йнихсисте м

Вид материала

Документы

Содержание 5. 1. Визначення функцій партій та їх типологія Формування громадської думки. Добір політичних лідерів. Соціалізація політичних лідерів. Функція “босизму”. Трибунна функція.

5. 1. Визначення функцій партій та їх типологія

Поняття “функції партій” є центральним елементом теорії політичних партій. Функції, які виконують політичні партій в політичній системі суспільства дають нам уявлення про генезу політичних партій, їхній тип. З іншого боку, сам факт виникнення політичних партій свідчить про наявність у соціальному та політичному житті певних потреб, які не могли бути реалізовані попередніми політичними інститутами.

Під функцією політичної партії ми розуміємо завдання, які виконує політична партія в політичній системі даної держави. Йдеться, насамперед, про ті завдання, які виконують лише (або переважно) політичні партії.

До того ж треба розрізняти функції партій, які закладені в певних нормативних актах, що регулюють діяльність політичних партій, і фактичні функції, які виконують полі-тичні партії. У даному випадку суто юридичний підхід тут не є достатнім.

Політичні партії можуть виконувати непередбачені законом функції і не виконувати формалізованих функцій, або виконувати їх у специфічний спосіб. У кожному разі, аналізуючи діяльність політичних партій, ми завжди порівнюємо здійснювані функції з тими, що їх партія як політична організація повинна виконувати.

Водночас, потрібно зазначити, що деякі з цих функцій властиві не лише політичним партіям, однак політичні партії виконують їх найефективніше. Реалізація важливих політичних функцій є головною метою створення і діяльності політичних партій.

З. Нейманн стверджує, що найбільш загальною функцією політичних партій є посередництво між народом і державною владою. Дають вони людям можливість впливу на владу, а правлячій еліті – можливість здійснювати вплив на населення. Г. Лейпхольц вважає, що без політичних партій у сучасній демократії населення не мало б можливості політичної діяльності. Політичні партії дають людям таку можливість. Це найбільш загальні визначення функцій політичних партій в суспільстві.

Дослідження функцій політичних партій здавна привертають увагу науковців. Сьогодні виділяють кілька підходів до цієї проблеми. Активізація в США у 60-х роках функціонального (Р. К. Мертон) та системного (Д. Істон) підходів представила політичні партії в новому світлі, помістивши їх у суспільну систему і дала можливість проаналізувати численні функції, які вони виконують в межах цієї системи. Р. Мертон пропонує розрізняти виражені і приховані функції політичних партій.

Виражені функції – об’єктивні наслідки, які сприяють пристосуванню чи адаптації системи і яких бажають і прагнуть всі її члени. Приховані функції – відповідно ті, яких не розуміють і яких не бажають.

5. 1. 1. Виражені функції. На думку Р. Ж. Шварценберга, можна окреслити три типи виражених функцій, які звичайно пов’язуються з діяльністю однодумців: формування громадської думки, добір політичних лідерів та їхня соціалізація.

Формування громадської думки. Політичні партії, особливо в конкурентних системах, відіграють основну роль у кодифікації й розвитку легальної боротьби за владу. На-самперед вони виконують так звану програмуючу функцію (Л. Епштейн), пропонуючи виборцям і кандидатам перелік можливих варіантів, серед яких вони можуть зробити свій свідомий вибір. У цій якості вони виступають основними силами, які беруть участь у політичних дебатах і таким чином сприяють політизації вибору, який раніше залежав від особистої політичної спрямованості або специфічних місцевих політичних умов.

Добір політичних лідерів. У переважній більшості країн західної демократії політичні партії беруть активну участь, а іноді навіть монополізують добір кандидатів, які будуть запропоновані виборцям і, можливо, посядуть місця в уряді. У більшості сучасних партій, згідно з більш-менш гласними процедурами, лідери і кандидати визначаються на з’їздах чи загальнонаціональних конференціях, в яких безпосередньо чи опосередковано беруть участь члени партії. Тут можливе співіснування двох видів політичних “потоків”; наприклад, поруч з класичним висхідним потоком, який давав змогу політичному діячеві використовувати виборчі мандати, щоб потім перебратися до верхніх ешелонів влади (парламентського, міністерського), розвинувся і низхідний потік, який відкриває можливість високопоставленим чиновникам використовувати свій міністерський статус для участі у виборах. М. Дюверже справедливо зауважив, що добір політичних діячів серед однодумців допоміг виправити недоліки, властиві політичній олігархії, замінивши керівну еліту, яка завдячувала своїм становищем спадковому чи майновому положенню, новою елітою, яка вийшла з усіх суспільних верств. Система однодумців аж ніяк не подолала олігархічну форму, якої важко уникнути, але вона її оздоровила і зробила більш демократичною.

Соціалізація політичних лідерів. Насамперед партії піклуються обраними від них депутатами: з одного боку, організовуючи їх всередині парламентської однорідної групи, а з іншого, підтримуючи постійний зв’язок між парламентською групою та виборцями для роз’яснення їм поведінки і вибору тактики їхніми представниками. Така тематична та інституційна опіка над депутатами може набувати різних форм. Партії, що отримали славу “непохитних”, зобов’язують своїх парламентарів суворо дотримуватися дисципліни під час голосувань. “Гнучкі” ж партії, навпаки, надають своїм обранцям свободу у маневруванні. Більшість сучасних партій, крім американських, незалежно від того, консервативні вони чи прогресивні, прагнуть до більшої жорсткості і вимагають від своїх обранців більшої дисциплінованості у проведенні лінії, визначеної партією.

5. 1. 2. Приховані функції. За визначенням Р. Мертона, дії політичних однодумців, крім очевидних і бажаних наслідків, можуть мати і мимовільні чи небажані. З цього приводу слід згадати про два класичні дослідження: Р. Мертона, присвячене механізмові підтримки у США, і Ж. Лаво – комуністичним ідеям у Франції.

Функція “босизму”. Політичні партії США традиційно розглядаються як досить прості “машини”, які починають більш-менш ефективно діяти під час виборчої кампанії. Втім, за Р. Мертоном, “машина” та її “водій” (“бос”) виконують й інші функції, які несправедливо ігноруються: по-перше, “машина” виконує функцію соціальної допомоги. У надрах суспільства, яке стає все більш абстрактним і безособовим, цей механізм дає змогу підтримувати безпосередній контакт між виборчими агентами і мешканцями конкретних кварталів; по-друге, “машина”, виконує функцію економічної підтримки, наприклад, вона клопоче перед владою про задоволення потреб бізнесменів чи комерсантів; по-третє, “машина” здійснює функцію соціального просування – допомагає людям, що нале-жать до окремих груп, поставлених у невигідні умови через економічні та етнічні причини, зайняти більш вигідні позиції в суспільстві.

Трибунна функція. Ж. Лаво в практичній історичній та суспільній діяльності Французької комуністичної партії зумів окреслити мимовільне здійснення нею двох об’єктивно стабілізуючих функцій: перша є трибунною функцією, спрямованою на захист і представництво плебейських верств французького суспільства. ФКП використала з користю для себе деякі історичні події, а також переважно аристократичний характер французького соціалізму, монополізувавши політичне і символічне представництво робітничого класу. Таким чином вона об’єктивно сприяла інтеграції тих суспільних верств, які традиційно були виключені з системи і об’єктивно консолідувала систему, спрямовуючи революційний ентузіазм маргінальних елементів на більш обмежені вимоги, сумісні з загальною рівновагою суспільства.

Наступною є функція політичної зміни, яка зорієнтувала стратегію комуністів на мирну участь у здійсненні влади. Це призвело ФКП до необхідності визнати, з одного боку, республіканські процедури і звички (вибори, представницькі інституції, конституційні норми), зрештою, вона визнавала законність інституцій V Республіки; з іншого боку, і це основне, принципи та цінності ліберальної демократії, яку вона віднині відокремлює від її буржуазних коренів, визнаючи їхні власні якості.

Тут необхідно також згадати дослідження історика А. Крігель, присвячене французьким комуністам, яке висвітлює функцію соціалізації та окультурення еліти, що вийшла з робітничого середовища, яку виконувала ФКП, особливо на початку свого існування.

Крім функціонального та системного підходів існують й інші класифікації функцій політичних партій. Загалом у науковій літературі їх поділяють на дві великі групи:

- функції політичних партій sensu largo (в широкому значенні),

- функції політичних партій sensu strico (у вузькому значенні).

Перший підхід визначає найбільш загальні функції політичних партій, які випливають з їхньої природи та місця в політичній системі. До таких функцій найчастіше відносять функції артикуляції соціальних потреб, політичного рекрутування, виборчу та функцію керівництва.

Другий підхід функції політичних партій визначає як функції достатньо спеціалізованих утворень, а тому і розглядає їх достатньо детально та скрупульозно. До таких функцій відносять такі:

- формування в державі правлячої еліти;

- легалізація існуючої в державі влади, мирного врегулювання існуючих суспільних суперечностей;

- формування громадської думки;

- формування певної політичної доктрини і програми;

- забезпечення зв’язку між правлячою елітою і масами;

- інтеграція суспільства;

- формування загальних основ політичної системи, її складових елементів.

Кожна із зазначених функцій може мати ще свій внутрішній поділ. Наприклад, у рамках виборчої функції виділяють функцію формування політичної програми і вибору кандидатів. У функції управління виділяють функцію керівництва державними органами і функцію контролю уряду тощо.

Дещо інакше класифікують функції політичних партій американські дослідники, що визначається особливостями американської партійної системи. К. Мерріам, Х. Косснел, Р. Волл, Р. Бінсток виокремлюють такі функції американських партій:

- зв’язок між народом і державою;

- селекція кандидатів на публічні посади;

- формування громадської думки;

- соціалізація суспільства;

- керівництво урядом чи критика його.

Однак, треба розуміти, що будь-яка класифікація є лише більш-менш вдалою спробою узагальнення реальності, а всяке узагальнення, як відомо, лише наближається до реальності.

Більшість дослідників при цьому особливо наголошують, що функції політичних партій у демократичній та авторитарній політичних системах є різними. В авторитарних політичних системах політичні партії насамперед допомагають правлячій еліті керувати населенням, створюють канали зв’язку та форми впливу на громадську думку. В авторитарних та фашистських системах партії замінюючи державу, виконують функцію управління. Виборча функція партій у цих системах, в класичному її розумінні, відсутня, оскільки відсутні самі вільні вибори. Специфічними є функції партій і в постколоніальних та перехідних державах.

Отже, політичні партії в основі своєї діяльності виконують значну кількість функцій, через визначення яких і вдається зрозуміти місце та роль політичних партій у сучасному політичному житті. Загалом усіх їх можна згрупувати у три групи функцій – соціальні, державно-публічні та організаційні.

Соціальні функції полягають у тому, що політичні партії більшою чи меншою мірою пов’язані з соціальною структурою суспільства, прагнуть до завоювання певного відсотка голосів виборців, які дають змогу їм увійти до складу парламенту і взяти участь у процедурах формування відповідальних урядів.

Державно-публічні функції пов’язані з місцем партії у парламентсько-урядових взаєминах.

Організаційні функції – це ті, які партія реалізує в ході своєї діяльності як різновид організації.

Зупинимося детальніше на характеристиці окремих найважливіших функцій політичних партій.


5. 2. Функції політичних партій – площини їхньої активності