У двох частинах

1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   23

1 Липинський В. Листи до братів-хліборобів. – Київ; Гарвард, 1995. – С. 375.

2 Там само. – С. 417.

3 Там само. – С. 229.

1 Липинський В. Листи до братів-хліборобів. – С. 104.

2 Там само. – С. 116.

3 Там само. – С. 130.

4 Там само. – С. 116.

1 Переповідаючи Вільфредо Парето, В. Липинський так пише про постійне відновлення національної аристократії: «Головна причина цього історичного процесу лежить в тому, що розвиток матеріальної культури нації, який відбувається під проводом даної аристократії, все переростає політичні організаційні форми, витворені для нації владою цієї аристократії. Під впливом цього процесу, за панування всякої аристократії, формуються нові активні групи, які, спираючись на нові умови громадського життя, що витворились під пануванням старої аристократії, бажають цю стару аристократію усунути і, захопивши владу в свої руки, відповідно до своїх відмінних хотінь, инакше організувати і вести під своїм проводом націю» [Липинський В. Листи до братів-хліборобів. – С.188].

2 Вассиян Ю. Ідеологічні основи українського націоналізму // Розбудова нації. – Прага, 1929. – Ч. 3–4. – С. 76.

1 Там само. – С. 70.

2 Там само.

3 О. Шпенглер сказав би тут напевно замість історії – Доля, адже «с временем связана судьба, с пространством – причинность» [Шпенглер Освальд. Пессимизм? / пер. с нем. Г. Генкеля // Европейский альманах. История. Традиции. Культура. – М., 1991. – С. 92].

4 Вассиян Ю. Степовий сфінкс // Ю. Вассиян. Твори. – Торонто, 1972. – Т. 1. Степовий сфінкс. – С. 75.

5 Вассиян Ю. До головних засад націоналізму // Розбудова нації. – Прага, 1928. – Ч. 2. – С. 36.

1 Вассиян Ю. Степовий сфінкс. – С. 61.

2 Там само. – С. 66.

1 Вассиян Ю. Степовий сфінкс. – С. 57.

2 Там само. – С. 68.

3 Вассиян Ю. До головних засад націоналізму. – С. 34.

1 Вассиян Ю. Ідеологічні основи українського націоналізму. – С. 71.

1 Там само. – С. 72.

2 Вассиян Ю. Степовий сфінкс. – С. 75–76.

3 Сам стан національної ідентифікації Ю. Вассиян описує так: «…свою національність відчуває людська одиниця підметово, отже виступає її проявлення безпосередньо в порядку інтуїтивно-органічної, самовільної конечности, а не логічно-розумової, наміреної. У національному середовищі одиниця ставить себе згори – без особливого попереднього зусилля зі свого боку – в прямий зв'язок з духовістю великої людської спільноти так, що в цій хвилі її індивідуальне «я» живе відчуванням родової свідомости, поширеної не тільки на сучасність, але поглибленої в далеку минувшість і цілево унапрямленої в будучність» [Вассиян Ю. Ідеологічні основи українського націоналізму – С. 68].

1 Дройзен И. Г. Историка. Лекции об энциклопедии и методологии истории / пер. с нем. Г. И. Федоровой; под ред. Д. В. Скляднева. – СПб., 2004. – С. 499.

 З лат. luxus – пишність.

2 Вассиян Ю. Одиниця й суспільність // Ю. Вассиян. Одиниця і суспільність (суспільно-філософічні нариси). – Торонто, 1957. – С. 14.

Ми не знаємо, наскільки добре Ю. Вассиян був ознайомлений з ідеями О. Шпенглера, але зазначимо, що останній також описує завершальний етап у розвитку культурного організму (цивілізації) як поступову технізацію й механізацію всіх сторін суспільного життя, як поступове закостеніння творчого начала. Аналогії між ідеєю Ю. Вассияна про старіння спільноти та ідеєю цивілізації О. Шпенглера помічаються після прочитання хоча б таких характеристик цивілізації з «Присмерків Європи» останнього: цивілізацію характеризують «признаки утомленности» [Шпенглер Освальд. Закат Европы. Очерки морфологии мировой истории / пер. с нем. К. А. Свасьяна. – М., 1993. – Т. 1. Гештальт и действительность. – С. 540]; цивілізація «ничего не порождает, она только дает новые интерпретации» [там само. – С. 537]; «культура и цивилизация – это живое тело душевности и ее мумия» [там само. – С. 538]; «культура и цивилизация – это рожденный из ландшафта и сложившийся из его окостенения механизм. Человек культуры живет внутренней жизнью, цивилизованный человек – внешней, в пространстве, среди тел и «фактов». Что один ощущает как судьбу, другой понимает как взаимосвязь причины и следствия» [там само. – С. 539]; в цивілізації «воцаряется мозг, так как душа вышла в отставку» [там само. – С. 540]; «научные миры суть миры поверхностные, практичные, бездушные, чисто экстенсивные» [там само. – С. 539] і т. п.

1 Философия истории / под ред. А.С. Панарина. – М., 2001. – С. 174.

2 Російський філософ Густав Шпет (1879–1937), один із найпроникливіших критиків школи «психології народів», пропонує перекладати термін Völkerpsychologie як «етнічна психологія» [Шпет Г. Г. Введение в этническую психологию // Г. Г. Шпет. Сочинения. – М., 1989. – С. 485 – 486]. Див., наприклад, назву однієї з його праць – «Введение в этническую психологию» (1927).

3 Штейнталь Х., Лацарус М. Мысли о народной психологии / пер. с нем. П. Гильтебрандта // Филологические записки. – Воронеж, 1864. – Вып. I–II. – С. 98.

1 Там само. – С. 99.

2 На думку німецького теолога й філософа Ернста Трьольча (1865–1923) – психологічні закони історії В. Вундта можуть бути застосовані лише до «епох примітивної культури», до вищих культур їх практично застосувати неможливо [Трельч Эрнст. Историзм и его проблемы / пер. с нем. М. И. Левиной, С. Д. Сказкина. – М., 1994. – С. 358].

3 Цит. за: Кошарний С. О. Феноменологічна концепція філософії Е. Гусерля: критичний аналіз. – К., 2005. – С. 344.

1 Гуссерль Эдмунд. Феноменология внутреннего сознания времени / пер. с нем. В. И. Молчанова // Э. Гуссерль. Собрание сочинений. – М., 1994. – Т. 1. – С. 6.

2 Хайдеггер Мартин. Бытие и время / пер с нем. В. В. Бибихина. – М., 1997. – С. 381.

3 Там само. – С. 394.

1 Вассиян Ю. Історія і людина // Тризуб. – Брукселя, 1948. – Ч. 5. – С. 14.

1 [Петров В. П.] Віктор Бер. Наш час, як він є / З приводу статті Нормана Казнса “The Soturday Review of Literature”. – New York, 1946 // Рідне слово. – Мюнхен; Фрайман, 1946. – Ч. 8. – С. 29.

2 Шерех Юрій. Прощання з учора («Коли ж прийде справжній день?»). – Мюнхен, 1952. – С. 19–20.

3 Пізніше значення цього терміна український філософ Ігор Бичко пояснив так: «антеїзм» (від імені античного міфологічного персонажу Антея, могутнього своїм зв’язком з матір’ю-землею)… у якому розкривається така риса, як «зрощеність», «злитість» людини з природою, ненькою-землею, лірично-поетичне, пісенне переживання рідної природи» [Бичко І. В. Українська ментальність і проблеми гуманізації національної вищої школи // Розбудова держави. – 1993. – № 3. – С. 59].

1 Вассиян Ю. Історія як дефініція // Ю. Вассиян. Одиниця і суспільність (суспільно-філософські нариси). – Торонто, 1957. – С. 82.

1 Там само. – С. 85.

2 Там само. – С. 87.

3 Там само. – С. 88.

4 Там само. – С. 89.

5 Вассиян Ю. Історія як дефініція // Ю. Вассиян. Одиниця і суспільність (суспільно-філософські нариси). – Торонто, 1957. – С. 89.

6 Там само.

1 Див., наприклад, роботу останнього, написану з троцькістських позицій: Роздольський Роман. Роль випадків і «великих людей» в історії // Україна Модерна. – 2009. – № (14) 3. – С. 178–206.

1 Уривки з головної роботи мислителя публікуються за: Липинський В. Листи до братів-хліборобів. – К.; Філадельфія, 1995. – С. 129–141. (Вперше надруковано: Хліборобська Україна. – Збірник І–ІХ. – Відень, 1920–1925).

1 Ці останні теж часто, не зважаючи на свою пацифістичну вдачу, простягають руки до політичною панування. Але це буває тільки в таких історичних моментах, коли до влади і панування можна дійти не рискуючи своїм життям, і коли для «політики» не тільки не треба жертвувати, але можна з неї прожити і на ній добре заробити. Цілий демократичний метод організації національної аристократії за допомогою виборів і преси – словесної агітації і анонімних писаннь – власне збудований на цьому бажанню таких пацифістичних елєментів, які за ліниві до економічної продукцийної творчої праці, зробити «політичну карєру», тоб-то без праці, без потрібної для инших занять технічної підготовки і без всякого риску, пролізти в правителі нації та, плещучи язиком на тій чи иншій публічній трибуні і прикриваючись «посольською недоторканостю», вдавати лицаря, що ділом і риском бореться за свої ідеали.

1 Для читача, який серіозно ставиться до питанні, громадського життя і який сам для себе хоче знайти правду цього життя, особливо підкреслюю, що ознакою матеріальної сили кожночасної національної аристократії єсть володіння засобами (знаряддям) продукції; землею, фабриками, машинами, а не володіння грошима, тоб-то попередньою продукцією, скапіталізованою в формі умовних грошових знаків, які посідають тільки номінальну, а не реальну матеріяльну силу. Грошове багацтво навпаки нищить, ослаблює і розкладає кожну національну аристократію, бо звільняє її од дальшої жертви, од дальшого риску і од дальшої праці. Найкращі аристократії світа: напр. земельна аристократія англійська і німецька, римські патриції, японські самураї, в добах свого розцвіту не були багаті, але володіли землею, при чім напр. японські самураї дуже невеличкими клаптиками землі. Дегенерація льордів, юнкерів, патриціїв і самураїв все йшла в парі з їх непомірним грошовим збагаченям. Так само період розвитку міщанської аристократії припадає на часи “героїчної промисловости”, коли промисловці будували свої фабрики і заводили свої машини з небезпекою для свого життя і самі ними персонально володіли. Переміна промисловця в обрізуючого спокійно купони і спекулюючого на біржі багатого банкіра, йде в парі з дегенегацією міщанської аристократії. Отже напр. матеріяльну силу для того, щоб стати національною аристократією мають однаково як великоземельні так і малоземельні хлібороби. І одні і другі і, володіючи персонально землею і продукуючи хліб власною працею. можуть, коли того схочуть. стати аристократією, сотворивши власним риском і власними жертвами для своєї нації таку відповідну політичну організацію, яка їм дасгь змогу правити нацією. Але правління багатого землевласника-рентієра. тоб-то капіталіста, володіючого землею за допомогою гроша і найманих управителів, звязаних з не-персональним правлінням всього фінансового капіталістичного міщанства і залежить од волі того міщанства та од вічно змінливої долі і умовної вартости гроша. Анонімне, оперте на умовній силі гроша правління багатого фінансового міщанства не має нічого спільного з правлінням персонально володіючих основним реальним незмінним засобом хліборобської продукції – землею – великоземельних чи малоземельних хліборобів-продуцентів.

1 Уривок з памфлету публікується за: Хвильовий М. Г. Твори: у двох томах. – К., 1990. – Т. 2. – С. 610–621. (Вперше надруковано: Слово і Час. – 1990. – № 1).

1 До речі: як зв’язати азіатський ренесанс з греко-римським мистецтвом? Про це ми ще будемо говорити, а поки що посилаємо читачів до прекрасної статті українського талановитого критика М. Зерова «Література чи літературщина?». Сьогодні останній його знову атакує (приміт. авт.).

2 Зруйнуймо Карфаген!» (лат.).

1 Стаття публікується за: Чижевський Д. Філософські твори: у 4-х т. – К., 2005. – Т. 2: Між інтелектом і культурою: дослідження з історії української філософії. – С. 7–13. (Вперше надруковано: Спудей. – Прага, 1925. – Ч. 2–3).

1 Стаття друкується за: Чижевський Д. Філософські твори: у 4-х тт. – К., 2005. – Т. 2: Між інтелектом і куль турою: дослідження з історії української філософії. – С. 227–236. (Вперше надруковано: Дзвони. – Львів, 1932. – № 6).

1 Вказую в дужках сторінки окремого видання «Листів до братів-хліборобів», – для тих, схотів би сам простудіювати та продумати ідеї.

1 Липинський вживає іноді слова «моральний» в тім значінні, в якім його вживається у французькій мові – як синонім слова «духовний», в протиставленні «матеріальному». Ми користуємось далі, розуміється, лише тими місцями, в яких Липинський вживає слово «мораль» в етичному сенсі.

1 Стаття подається за: Чижевський Д. Культурно-історичні епохи. – Авгсбург, 1948. – 16 с.

1 Стаття подається за: Чижевський Д. Філософські твори: у 4-х тт. – К., 2005. – Т. 2: Між інтелектом і куль турою: дослідження з історії української філософії. – С. 14–23. (Вперше надруковано: Віра і Знання. Праці Науково-Богословського Інституту УПЦ в ЗДА. – Нью-Йорк, 1954. – Ч. 1).

1 Стаття подається за: Вассиян Ю. Одиниця і суспільність (суспільно-філософічні нариси). – Торонто, 1957. – С. 77–90. (Праця написана в 1934 році).

1 Der Durchbildung. (Ю. В.)

2 Ablauf. (Ю. В.)

3 Можна б ужити слова «устать» (фем.) в значенні німецького «Gestalt» (Ю. В.)

4 Sinnhaft. (Ю. В.)

1 Der inneren Erfuellung. (Ю. В.)

2 Erklaerungsgrund. (Ю. В.)

1 Диви «момент консерватизму природи» в котрійсь з новіших

праць. (Ю. В.)

Цю замітку дав автор при перечитуванні рукопису кілька літ після його написання. (З. К.)

1 Треба знайти відповідні термінологічні окреслення як основного досвіду так і його поодиноких афектів. (Ю. В.)

1 Тут начинаються суперечності ідеалістичної теорії. Її треба остаточно й основно продумати. (Ю. В.)

2 Текст подається за: