3 – 17 розділ перший ліберальна філософсько-правова парадигма гарантій прав І свобод людини та громадянина

Вид материала

Содержание

В и с н о в к и
Список використаних джерел
К.: юрінком, 1998.
М.: норма, 1998.
К.: юрінком, 1997.
М.: норма, 1998.
М.: норма, 1998.

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7

В И С Н О В К И

В результаті аналізу становлення та розвитку філософсько-правової думки про права і свободи людини та громадянина та їх гарантії у світовій та вітчизняній філософсько-правовій думці, дослідження ліберальної та колективістської концепцій правового стану людини, аналізу їх відтворення у конституційному праві ми можемо зробити певні узагальнюючі висновки.

1. Сучасне розуміння гарантій прав і свобод людини та громадянина сформувалось на протязі тривалого історичного періоду у процесі соціальної діяльності людей. Обсяг прав, якими володів індивід на різних історичних етапах, наповнювався різним змістом залежно від умов функціонування суспільства.

2. Становлення та розвиток філософсько-правових ідей про правове положення людини спонукали суттєві прогресивні зрушення у розумінні прав і свобод людини та громадянина та їх гарантування. Філософсько-правові уявлення про права і свободи людини та громадянина: стали витоками і підґрунтям всіх суспільно-правових відносин; створили необхідні передумови для формування у суспільстві вимог щодо гарантованості прав і свобод людини та громадянина, реальності їх забезпечення та непорушення; виявили головні елементи, що мають безпосереднє значення для реалізації гарантій прав і свобод людини та громадянина. Цими елементами є – держава, право, суспільство і сама людина.

3. Філософсько-правова думка про правове положення людини обумовила суттєвий вплив на подальший розвиток суспільно-правових відносин, який проявився у двох напрямах. Перший з них стосується людини, а другий – підвалин організації суспільства.

3.1. Філософсько-правові уявлення про людину, як природно вільну, носія природних невід’ємних і невідчужуваних прав і свобод вплинули на: набуття людиною певного правового стану; правове визначення і закріплення меж діяльності держави; самовизначення суверенітету особи; визнання природних прав і свобод людини основою формування внутрішньодержавного права, узгодженості і зв’язку прав людини з державним правом, де права людини носять безумовно первинний, домінуючий характер.

3.2. Щодо підвалин організації суспільства філософсько-правова думка про правовий стан людини вплинула на: формування багатомірних політичних, соціальних, економічних, культурних та інших відносин як в окремій державі, в окремому суспільстві, так і на загальнолюдському рівні; виявлення і обґрунтування переліку природних прав і свобод людини; активізацію досліджень правового статусу людини і громадянина; формулювання принципу пріоритету прав людини як основної ознаки демократичного режиму; формування ідеї правової держави; розвиток юридичного світогляду; формування і подальший розвиток правових інститутів, галузей права, правових систем, наближення їх до відповідності ціннісним еталонам прав людини та їх гарантіям.

4. Проведене дослідження становлення та розвитку філософсько-правових уявлень про права і свободи людини та громадянина та їх гарантії дало нам можливість зробити висновок, що гарантії прав і свобод людини складають самостійне соціально-правове явище, оскільки вони мають: індивідуальні витоки; персональні форми відтворення; власні принципи і закони становлення, існування та розвитку; умови співвідношення своїх складових – держави, права, суспільства і людини.

5. В результаті проведеного дослідження становлення та розвитку філософсько-правової думки про права і свободи людини та громадянина та їх гарантії дало нам можливість узагальнити і структурувати зазначені підходи у ліберальну та колективістську концепції гарантій прав і свобод людини та громадянина.

6. Ліберальна концепція гарантій прав і свобод людини та громадянина визнається автором такою, що сформована в процесі пошуку засобів взаємовідносин природно вільної людини з державою, суспільством і іншими людьми. Це обумовлюється кількома обставинами:

6.1. Стосовно гносеологічної сторони: проблеми прав і свобод людини були предметом філософсько-правових досліджень на кожному етапі соціально-культурного та історичного розвитку людства; філософсько-правові уявлення про правовий стан людини пройшли довгий історичний шлях, витоками якого стали різноманітні теоретичні обґрунтування походження держави і права; філософсько-правові дослідження проблем прав і свобод людини та громадянина та їх гарантій об’єднались у єдиний науковий напрям, до якого увійшли здобутки і досягнення різних цивілізацій і формацій, релігій і культур, держав і правових систем; філософсько-правові уявлення про права і свободи людини та громадянина та їх гарантії поступово звільнялись від релігійних імперативів та ідеологічних ілюзій і набували частини дійсно наукових знань.

6.2. Стосовно сутності та змісту уявлень про права і свободи людини та громадянина та їх гарантій: вони формувались за рахунок розвитку думки про людину у різних галузях наукового знання та були ідеологічно зорієнтованими; мали ідеалістичний характер; в них спеціально окремо не розглядались питання гарантій прав і свобод людини та громадянина – вони висвітлювались лише у зв’язку з правами і наділялись роллю додатка до прав і свобод; вони не містили самого поняття гарантій прав і свобод людини та громадянина.

7. Колективістська концепції гарантій прав і свобод людини та громадянина визнається в роботі такою, що сформована в процесі пошуку шляхів практичної реорганізації суспільства, в межах якого людина здобуває свої права.

Це обумовлюється кількома обставинами:

7.1. Стосовно гносеологічної сторони: витоком колективістського підходу до розуміння гарантій прав і свобод людини та громадянина були різноманітні філософсько-правові доктрини; головним у розумінні правового статусу людини стало визнання класових протиріч у державно-правових і суспільних відносинах; ключовим для цього підходу стала аргументація первинності інтересів суспільства і вторинності інтересів окремого індивіда, абсолютна підпорядкованість прав і свобод людини суспільним інтересам.

7.2. Стосовно сутності і змісту колективістського підходу до розуміння прав і свобод людини та їх гарантій: вони розпорошені у різних концепціях, доробках різних авторів та виступають, лише змістовними елементами розкриття сутності держави, права, суспільства, людини та їх взаємовідносин; не містять системного викладу розуміння прав і свобод людини та громадянина та їх гарантій; відрізняються змістовною незавершеністю; стрижневим є декларація про необхідність гарантування прав і свобод для раніш пригнобленим верствам населення.

8. В дисертації обстоюється думка про те, що людина є суб’єктом гарантування власних прав і свобод та визначаються притаманні їй як гаранту певні властивості.

Разом з цим, нами встановлено, що в межах ліберальної та колективістської концепцій склалися принципово різні уявлення про людину та її правовий стан.

8.1. Основою ліберального підходу стало сприйняття людини як природно вільної істоти, яка є носієм своїх первинних природних прав і свобод.

Права і свободи людини у колективістському підході визначались виходячи із суспільних інтересів, тобто суспільство встановлювало міру володіння і реалізації прав, що безпосередньо залежало від класових інтересів.

8.2. Протилежними для ліберальної та колективістської філософсько-правових підходів було визначення процесів, які об’єднують суспільство.

Відповідно до ліберального підходу ці процеси сприймаються як еквівалентний обмін між індивідами, вільний від етичних цінностей, є виразом кількісної мірі ціни. Кожна людина виступає по відношенню до іншої як власник. Суспільство формується крізь акти обміну, через які кожен відтворює власні інтереси.

Колективістська філософсько-правова думка сприймала процеси, які об’єднують людей у суспільство як взаємозалежні стосунки по типу сім’ї, загальної справи, де основоположними постають відносини типу служіння, виконання обов’язку, любові, турботи і примусу.

9. В рамках ліберальної концепції автором окреслені певні властивості та якості, що притаманні людині, як гаранту своїх прав і свобод.

По-перше, це риси, що дають можливість людині самостійно забезпечувати свої права і свободи. Головним чинником у цьому є усвідомлення людиною: природності своїх прав і свобод, їх незалежності та сприйняття цього головним у відносинах з державою; своєї ролі у безпосередній реалізації власних прав і свобод, обставин, що їх обмежують чи припиняють; необхідності захисту своїх прав і свобод.

По-друге, це властивості, що притаманні людині як гаранту прав і свобод, а саме: правова незалежність громадянина від держави; правові можливості користування своїми правами і свободами за власним розсудом та без будь-якого втручання; правові повноваження щодо здійснення певних дій із захисту своїх прав і свобод; правові можливості недопущення порушення своїх прав і свобод; правові засоби відновлення порушених прав.

По-третє, це властивості та якості, що забезпечують ефективність діяльності людини як гаранта своїх прав і свобод. Йдеться про: опанування людиною певною правовою культурою і на її основі формування особистої активної позиції відносно відстоювання та захисту своїх прав; опанування кожним громадянином навичками користування своїми правами, свободами та обов’язками, правовими процедурами щодо захисту та відтворення порушених прав; здатність особистості реалізувати свої можливості в реаліях суспільного життя за умов єдності прав та обов’язків, свободи вибору, самовизначеності і відповідальності особи перед суспільством і своїми співгромадянами.

10. Стосовно людини, ключовим для колективістського концепції стало проголошення необхідності та пошук шляхів формування якісно нової людини, яка: здатна підкорити індивідуальні інтереси колективним; усвідомлює залежність своєї свободи від непорушності прав і свобод інших громадян; реалізує свої права відповідно до вимог закону та рівня політичної культури; реалізує свої права і свободи переважно в інтересах суспільства і держави.

Таким чином, колективістський підхід сформував ставлення до правового стану людини як до: продукту діяльності суспільства, який знаходить саме у суспільстві свої способи самовиразу; носія суспільних відносин або певних функцій суспільного виробництва; комплексу суспільних відносин, тобто її індивідуальний статус цілком і повністю визначався суспільством, в результаті чого індивідуальна неповторність стала залежною виключно від її суспільного змісту, в першу чергу, класового.

11. В результаті дослідження виокремленні ключові позиції стосовно держави, які були притаманні ліберальній та колективістській концепціям.

11.1. У ліберальній філософсько-правовій думці держава стала предметом глибокого та змістовного аналізу. Висвітлення держави здебільшого здійснювалось у тісному зв’язку з правами і свободами людини. Разом з тим, визначивши новий підхід до усвідомлення головного сенсу держави через призму прав і свобод людини та громадянина, ліберальна філософсько-правова думка зосередила свій інтерес переважно на аргументації існування прав і свобод людини. В цьому контексті держава постає лише як головна умова та середовище існування прав і свобод, що мають певні характеристики, які нам дають підстави розглядати державу як гаранта прав і свобод людини та громадянина.

По-перше, це такі ознаки держави, що безпосередньо впливають на формування гарантій прав і свобод людини та громадянина, а саме: наявність державної влади, яка надає природним правам і свободам людини нормативності, публічності визнання і загальнообов’язковості, дотримання, юридичної визначеності; сформованість у державі єдиної правової системи; спроможність державної влади сформувати систему обов’язків і юридичної відповідальності як засобу захисту інтересів суспільства і держави, прав інших осіб; існування в державі правоохоронних установ, конституційної юрисдикції, правосуддя і наявність у них необхідних повноважень та належних засобів правового захисту прав і свобод людини та громадянина.

По-друге, це фактори, що обумовлюють спрямованість діяльності держави на гарантування прав і свобод людини та громадянина. Провідними серед них є: наявність конституційного закріплення основних принципів і засад побудови та діяльності влади; пріоритетність та конституційне закріплення прав і свобод людини та громадянина як вищої соціальної цінності; сформованість системи інститутів, процедур і механізмів, які запобігають порушенню, забезпечують їх захист та відтворюють порушені права і свободи людини та громадянина; стабільність у суспільстві та попередження будь-яких соціальних протиріч, конфронтацій, політичної боротьби, які б виходили за межі права.

По-третє, це умови, які забезпечують реальність та ефективність діяльності держави по гарантуванню прав і свобод людини та громадянина. Головним серед цих умов, на нашу думку, є сприйняття саме державою певних принципових постулатів, до яких ми відносимо визнання: прав і свобод людини головним орієнтиром і вищою цінністю, якими повинна керуватися держава; не відчужуваності прав і свобод людини; пріоритету прав людини відносно держави; нового характеру взаємовідносин між людиною і державою, де задача держави – охорона прав людини, сфери її свободи від будь-якого поза правового втручання, непорушення меж, що окреслені правами людини, та заборона обмеження, відміни чи ігнорування природних прав і свобод людини.

Разом з тим, дозволимо собі звернути увагу на проблеми, які залишились поза увагою представників ліберальної філософсько-правової думки, серед яких головними, на нашу думку, є: формування єдиної системи головних складових держави, завдяки яким вона стає гарантом прав і свобод людини та громадянина; окреслення основних форм організаційного забезпечення державою гарантування прав і свобод людини та громадянина; визначення факторів, які впливають на виконання державою своїх обов’язків із захисту і гарантування прав і свобод людини та громадянина; висвітлення механізму взаємодії інститутів держави як гаранта прав і свобод людини та громадянина; визначення основних засобів і методів реалізації державою функції гарантування прав і свобод людини та громадянина.

11.2. В межах колективістської концепції щодо розуміння держави, виокремлюються її специфічні риси як гаранта прав і свобод людині. Ключовим для колективістської концепції стало розуміння того що саме від держави залежить ступінь та реальність існування у людині її прав і свобод. Це підтверджується ознаками і фактами, які нами об’єднані у три групи.

До першої групи віднесені такі ознаки держави, що безпосередньо впливають на формування гарантій прав і свобод людини та громадянина, а саме: здатність силою своїх законів закріпити владу і надати їй загальнообов’язковий характер; можливість визначити, сформувати та регулювати інші відносини, регулювати і підтримувати їх своєю силою; вміння визначити правовий статус своїх громадян, умови, можливості і засоби використання ними своїх прав і свобод для виконання покладених державою обов’язків та підтримувати рівність громадян; здатність створити систему державних засобів захисту своїх громадян від порушення їх прав і свобод.

До другої групи включені якісні риси, які, на думку теоретиків колективізму, набуде держава в результаті революційних змін. Такими ми можемо назвати: формування нового державного апарату на демократичних засадах; безпосереднє втілення в суспільно-політичну практику принципів народовладдя, народного представництва і народного контролю; узгодженість інтересів держави та інтересів суспільства; досягнення головної мети держави – бути провідником в реальне життя головних ідей суспільства – загальної рівності, захищеності, реальності визначених прав і свобод його членів.

Третю групу складають фактори, завдяки яким держава набуває спроможності гарантувати своїм громадянам їх права і свободи. Такими факторами є: створення політичної партії, яка здатна сформувати і перетворити у життя ідеї революційної зміни; вивчення і закріплення правових форм регулювання суспільних і державно-правових відносин; усунення умов для будь-яких форм експлуатації людини людиною; визначення необхідності і закріплення засад диктатури певного класу, для революційного перетворення держави, встановлення та утримання влади; встановлення соціалістичної власності, соціалістичної системи господарювання, форм розподілу за результатами праці, суспільних фондів споживання; затвердження економічного базису соціалізму як головного чинника, що виключає будь-які умови для експлуатації людини людиною та забезпечення єдності інтересів всіх членів суспільства.

Разом з тим, колективістська філософсько-правова думка основну увагу приділяла державі та перспективам її розвитку. Це, в свою чергу, призвело до того, що: держава і суспільство постають як жорстка система підпорядкованості людей інтересам держави та суспільства; держава отримала виключне єдиновладне право визначення, встановлення, закріплення прав, свобод та обов’язків своїх громадян; держава здобула можливість впливати на реалізацію громадянами своїх прав і свобод через встановлення та змінювання правового переліку прав і свобод, закріплення та тлумачення їх змісту, умови та межи їх реалізації.

12. Аналіз філософсько-правової думки про державу, її правовий стан, дозволило нам визнати його процесом пошуку принципів, форм і засобів для встановлення належної взаємодії права і влади. В загальному руслі сформувалась ідея про розумність і справедливість організації політичної форми суспільного життя людей, при якої право завдяки визнанню і підтримці влади є владною силою, а публічна влада, яка визнає право, стає адекватною праву державною владою. Тобто, розуміння держави як правової організації публічно-владної сили є ключовою ідеєю правової держави.

Основоположні засади правової держави, що безпосередньо впливають на гарантованість людині її прав і свобод, нами визначені такі: обов’язок держави послідовно виконувати своє головне завдання – гарантувати права і свободи людини та громадянина; формування державою системи соціальних заходів, при якій права людини та громадянина постають первинними, в той же час як можливість відтворення функцій державної влади є вторинною, похідною; поєднання за допомогою права політичної влади та державних структур правового обмеження; високий рівень правової свідомості і правової культури в суспільстві; наявність громадянського суспільства і відтворення контролю з його боку за виконанням законів всіма суб’єктами права.

13. Ідеї правової держави певним чином знайшли своє відображення та розвиток у ліберальній та колективістській концепціях. Разом з цим, ідеї та ідеали правової держави не знайшли свого повного відтворення у названих концепціях. Більше того, в їх рамках, в одному випадку воно виступає у ролі “хазяїна”, в іншому – “слуги” суспільства. Тобто, держава може породити як позитивні наслідки – впорядкованість, законність, демократію, гарантованість прав і свобод людини та громадянина, так і негативні – бюрократизм, свавілля, зловживання владою, корупцію, терор, порушення та нехтування правами і свободами людини.

14. Погляди на право представників ліберальної та колективістської філософсько-правових думок були більш близькими. Право сприймалось здебільшого, як регулятор суспільних відносин, форма закріплення правового статусу суб’єктів цих відносин та певна міра соціальної поведінки членів суспільства. Разом з тим, ліберальний підхід визначав право як форму закріплення природних прав людини, рівності усіх членів суспільства та регулятор партнерських взаємовідносин людини, суспільства, держави. Колективістський підхід, у свою чергу, трактував право як форму матеріалізації наданих державою прав і свобод своїм громадянам, закріплення різного обсягу прав і свобод членів суспільства, та регулятор підпорядкованих класовим інтересам взаємовідносин людини, суспільства, держави.

15. Щодо ролі і місця права у забезпеченні прав і свобод людини та громадянина, в межах ліберальної філософсько-правової думки, дисертант дійшов висновку, що право виступає лише як офіційний засіб та форма проголошення наявності у людини прав і свобод. Разом з тим, у праві закладені значно більші можливості, які виявлені автором у представників ліберальної філософсько-правової думки. Зокрема, встановлені характеристики, які свідчать про те, що право може виступати самостійним гарантом прав і свобод людини та громадянина.

Першу групу утворюють змістовні характеристики права, які були предметом дослідження, але з позицій гарантій прав і свобод людини та громадянина не розглядались. До таких ми віднесли наявність у праві конкретних норм, що закріплюють: права і свободи людини та громадянина; обов’язків суб’єктів дотримуватись та не порушувати права і свободи людини та громадянина; відповідальність за порушення прав і свобод людини та громадянина та неналежне виконання обов’язків.

Другу групу таких ознак складають фактори та умови, які допомагають праву виступати гарантом прав і свобод людини та громадянина. До основних з них, на нашу думку, належать: визнання пріоритету права над філософською; сформованість правозахисної системи на принципах первинності прав і свобод людини та громадянина; наявність правового механізму обмеження державної влади; закріплення рівності людей при формулюванні правових норм; набуття внутрішньодержавним правом якості національного права.

Разом з тим, на думку здобувача, представники ліберальної філософсько-правової думки деякі положення залишили без належної уваги. А саме проблеми: формування внутрішньодержавного права на засадах зв’язку між свободою і правами, свободою і законом; реального впливу правових ідей на правову дійсність; взаємозв’язку проголошених прав і свобод з механізмами та процедурами їх забезпечення; закріплення в праві можливості та умов поновлення порушених прав і свобод людини та громадянина.

16. З позицій колективістської філософсько-правової думки право сприймалось як найважливіший регулятор суспільних відносин. Саме право: визначає перелік прав, свобод та обов’язків громадян, засоби їх регулювання; забезпечує закріплення можливостей людини щодо забезпечення суспільних і приватних інтересів; регулює справедливий розподіл продуктів праці і соціальних благ між членами суспільства; закріплює принципи організації та діяльності державного апарату; створює правові інститути, які своїми засобами забезпечують реалізацію прав громадян та виконання ними своїх обов’язків. При цьому закони та інші юридичні документи не тільки містили ідеологічні формулювання і лозунги типу “воля народу”, “в інтересах трудящих”, але й включали в себе дійсно прогресивні юридичні конструкції і терміни, такі як “юридичні гарантії”, “права особи”.

Разом з цим, радянське право, яке відтворювало колективістські ідеї, не тільки не змогло стримувати свавілля державної влади, а навпаки, легалізувало її панування, створюючи для цього правові підстави.

17. Відповідно до ліберальної та колективістської філософсько-правових ідей суспільство сприймалось як середовище існування прав і свобод людини та громадянина. Але прибічники цих теоретичних спрямувань по-різному визначали роль суспільства у реальності існування зазначених прав і свобод. Так, ліберальна філософсько-правова думка вбачала роль суспільства у корегуванні всіх взаємовідносин між людьми на основі поєднання різних особистих інтересів членів суспільства, приватних і суспільних потреб за умови впливу на діяльність держави з метою створення умов для самовизначення і самореалізації особи. Колективістський підхід також розцінював суспільство як важливий фактор у врегулюванні життя своїх членів, але на основі пріоритетності інтересів панівного класу, спрямованості діяльності держави на примусове встановлення рівності громадян.

18. Висвітлюючи суспільство через призму прав і свобод людини та громадянина представники ліберальної філософсько-правової думки визначили його як середовище реального існування визнаних державою та закріплених в юридичних нормах прав і свобод людини та громадянина. Серед багатьох його ознак в роботі виділяються ті, які свідчать про спроможність суспільства бути гарантом прав і свобод людини та громадянина.

Перша група ознак відображає здатність суспільства гарантувати права і свободи людини. Серед них виділяються: однозначне сприйняття та розуміння змісту прав і свобод людини; усвідомлення суспільством природності, первинності прав і свобод людини та їх непорушності; сформованість громадських організацій та об’єднань, органів самоврядування, членів суспільства; здатність суспільства створити умови для самовизначення, самореалізації особи, забезпечення її автономії і незалежності від будь-якого неправомірного втручання; спроможність суспільства як організованої і самокерованої системи стати противагою політичній силі держави; наявність можливостей у суспільства впливати на спрямованість державно-правової політики та формування норм права. Отже суспільство є не тільки середовищем існування прав і свобод людини та громадянина, а і завдяки своїм потенційним можливостям може бути їх гарантом.

До другої групи ми віднесли фактори та умови, що забезпечують дієвість суспільства як гаранта прав і свобод людини та громадянина: суверенітету народу та його самоврядування; наявність високої правосвідомості та правової культури народу, активної життєвої позиції кожного члена суспільства; усталеність у суспільстві відносин між людьми, побудованих на принципі рівності всіх членів суспільства; наявність взаємовідносин суспільства і держави, побудованих на принципах невідчужуваності прав людини, недоторканності автономії і свободи людини; можливість відтворення людьми своїх прав і свобод через релігійні, етнічні, культурні та інші об’єднання.

Таким чином, зазначені ознаки та фактори свідчать про те, що суспільство є реальним гарантом прав і свобод людини та громадянина. Але, означена філософсько-правова спадщина не дала повної відповіді на питання щодо реального гарантування суспільством прав і свобод людини та громадянина. До найбільш важливих позицій, що залишились поза розглядом на той час, ми можемо віднести ті, які стосуються: механізму попередження і подолання різноманітних соціальних конфліктів; організації різних громадських суспільно-політичних правозахисних формувань; реальних можливостей існуючих релігійних, національних, культурних та інших громадських об’єднань у забезпеченні прав і свобод своїх членів; розробки механізму участі суспільства у законотворчому процесі, формуванні та діяльності органів державної влади та управління.

19. В колективістській філософсько-правовій думці дисертантом виділено кілька притаманних суспільству рис. Серед них визначення суспільства як певного громадсько-політичного утворення, яке існує та розвивається відповідно до об’єктивних законів. Основоположними законами його розвитку є економічні закони виробництва. Головною рисою суспільства є його поділ на антагоністичні класи – експлуататорів і експлуатованих. Визначальною його особливістю є визнання первинності інтересів суспільства перед інтересами окремих його членів.

Разом з тим, суспільство спроможне стати гарантом прав і свобод своїх членів за наявності: організаційних, економічних, політичних та ідеологічних можливостей; засобів впливу на державу, членів суспільства, окрему людину; можливостей соціальними і матеріальними засобами підтримувати відносну рівність людей.

Виходячи із колективістської філософсько-правової думки слід сказати, що суспільство є невід’ємною умовою людського існування. По-перше, лише в ньому можливе життєзабезпечення. Суспільство винаходить і виробляє необхідні блага для задоволення життєвих потреб, що забезпечує оптимальне співіснування людей. По-друге, суспільство відтворює засоби регуляції стосунків між індивідами, надаючи їм статусу зразків, санкцій, заборон, дозволів і т. п., що обмежують індивідуальність, але водночас створюють умови суспільного буття. До певної міри вони захищають індивіда від порушень прав іншими співгромадянами. По-третє, суспільство акумулює людську духовність у відповідних соціальних формах (мистецтво, релігія, мораль, філософія), перетворюючи їх в механізм соціальної пам’яті та засіб трансляції досвіду, необхідних для подальшого розвитку.

Наділяючи суспільство зазначеними вище рисами, представники колективістської теоретично-правової думки вважали, що основними формами реалізації суспільством своїх потенційних можливостей є держава і право.

20. Узагальнюючи результати аналізу ліберальних та колективістських підходів до розуміння суспільства слід сказати, що воно виступає з одного боку певним середовищем існування прав і свобод людини, а з іншого – противагою владі держави. Але, для реального гарантування права і свободи людини та громадянина воно повинно мати: доступні для всіх членів суспільства різноманітні форми власності; багаторівневу структуру розвинутої та розгалуженої демократії, що відображає багатоаспектність інтересів різноманітних груп і верств населення; високий рівень соціального, інтелектуального та психологічного розвитку членів суспільства, їх здатність до самостійних дій в тому чи іншому інституті суспільства; систему міжособистісних відносин, які розвиваються поза межами держави і без її втручання, а також незалежну від неї розгалужену систему суспільних інститутів, які реалізують повсякденні індивідуальні і колективні потреби.

21. Результати дослідження становлення та розвитку гарантій прав і свобод людини та громадянина уможливлюють визнати їх головними витоками конституційних гарантій прав і свобод людини та громадянина. Щодо цього автор наголошує що, уявлення про гарантії прав і свобод людини та громадянина пройшли довготривалий історичний шлях, а права і свободи людини та громадянина стали предметом конституційного визначення на кожному етапі розвитку суспільства. Більше того, ліберальна та колективістська концепції правового стану людини, прав людини були покладені в основу конституційних моделей відповідного спрямування.

Порівняння ліберальної і соціалістичної конституційних моделей дало нам змогу виявити, що довготривалий час вони розвивались у власних замкнутих межах. Провідним у ліберальній конституційній моделі стало закріплення правового стану людини як природно вільної істоти, з притаманними їй природними правами і свободами, які визнавались пріоритетними, первинними. Конституції закріплювали конкретний перелік особистих і політичних прав і свобод людини та громадянина. Приватна власність виступала основою їх забезпечення. Головним у соціалістичній моделі було формування правового статусу особи лише як частки суспільства, певного колективу. Статус людини був похідним, вторинним по відношенню до суспільства. Конституції соціалістичного спрямування основну увагу приділяли закріпленню економічних, соціальних, культурних та політичних прав. Колективна власність та класові інтереси визначались основою реалізації індивідуальних прав і свобод окремої людини.

23. Вивчення ліберальної і соціалістичної конституційної моделей з точки зору формування конституційних гарантій прав і свобод людини та громадянина свідчить, що визначення спрямування конституційних гарантій прав і свобод людини та громадянина залежить певним чином від реального соціально-економічного, політичного, історичного підґрунтя Конституції: реального фінансово-економічного стану (можливостей) держави; ідеологічної спрямованості правлячої еліти; характерних особливостей суспільної свідомості; специфіки психологічного настрою основної маси населення, наявності та гостроти класових, соціальних протиріч; історичних, культурних, національних традицій.

24. Тривалий час ліберальна і соціалістична конституційні моделі по різному підходили до формування конституційних гарантій прав і свобод людини та громадянина. Порівняння ліберальної і колективістської конституційних моделей дозволило виявити певні розбіжності у закріпленні конституційних гарантій прав і свобод людини та громадянина. Конституційна модель ліберального спрямування правовий стан людини закріплювала виходячи з природної свободи людини, первинності та пріоритетності її прав і свобод, основою забезпечення яких виступала приватна власність. Соціалістична конституційна модель визначала правовий статус особи виходячи з пріоритетності суспільних інтересів. Індивідуальні права і свободи окремої людини реалізовувались на ґрунті колективної власності та безпосередньо залежали від класових інтересів.

25. У конституційних моделях відтворена ідея про розуміння держави як суб’єкта гарантування людині її прав і свобод. Однак, сутність, зміст і роль держави у зазначених моделях розглядається не однаково. У ліберальній конституційній моделі державі надавалась інструмента регулювання відносин у суспільстві та важливого засобу захисту прав і свобод людини та громадянина. Соціалістична конституційна модель основою формування та існування прав і свобод її громадян визнавала державу, яка виступала головним організатором суспільних відносин, в рамках яких визначався правовий статус громадян, умови, можливості і засоби його реалізації. Виконання громадянами своїх обов’язків перед державою було обов’язковою умовою існування та реалізації їх прав.

Однак конституційна практика свідчить, що реальність гарантування державою прав і свобод людини та громадянина пов’язується к кількома обставинами, серед яких автор виділяє: умови та принципи проведення соціальних реформ у державі; збалансованість соціальних функцій держави, її соціальних обов’язків з реальними можливостями їх виконання; узгодженість базових принципів держави з основними політичними силами; наявність певного матеріального потенціалу соціальної сфери.

26. У зазначених конституційних моделях сприйняття права мало менше розбіжностей. Однак форми визначення Основного Закону були різні. Ліберальна конституційна модель визначала Основний Закон як правову основу регулювання партнерських взаємовідносин людини, суспільства, держави. Соціалістична конституційна модель визначала як регулятор підпорядкованих класовим інтересам взаємовідносин людини, суспільства, держави.

27. Ліберальна та соціалістична конституційні моделі відтворили ідеї сприйняття суспільства як певного середовища існування прав і свобод людини та громадянина. Саме на суспільство Конституції покладають: створення системи соціальних відносин, зорієнтованих на реалізацію принципів соціальної рівності та справедливості; формування середовища розвитку соціально-економічних гарантій; уможливлюється саморозвиток кожної людини.

Зазначені конституційні моделі по-різному визначали роль і значення суспільства щодо гарантування прав і свобод людини та громадянина. Ліберальна конституційна модель гарантування прав і свобод засновувала на поєднання різних інтересів членів суспільства, приватних і суспільних потреб та створення умов для самовизначення і самореалізації особи. Соціалістична конституційна модель гарантування прав і свобод ґрунтувала на пріоритетності інтересів панівного класу та на примусовому встановленні рівності членів суспільства.

28. Порівняльний аналіз відтворення ліберальних та колективістських філософсько-правових ідей щодо гарантій прав і свобод людини та громадянина у відповідних ліберальних та соціалістичних конституціях дав можливість визнати що в ізольованих межах кожної із зазначених моделей неможливо сформувати універсальну конституційну систему гарантій прав і свобод людини та громадянина, яка б відповідала сучасним вимогам щодо гарантування прав і свобод людини та громадянина.

29. Вивчення закріплення гарантій прав і свобод людини та громадянина у ліберальних і соціалістичних конституційних законах дозволило виявити його особливості в конституційному законодавстві України. В роботі аргументується, що Основний Закон держави, поєднавши у собі елементи і ліберальної і соціалістичної конституційних моделей, заклав підвалини конституційної системи гарантування прав і свобод людини та громадянина. Такими основами є: знання і врахування об’єктивних законів розвитку природи і суспільства; гуманізація усіх сторін суспільного життя і усіх суспільних відносин; інтеграція найбільш прогресивних рис сучасних конституційних систем, при безумовній наступності і безперервності українського історичного процесу; врахування інтересів і потреб кожної конкретної особи і суспільства в цілому; оптимальне використання загальнолюдського і власного історичного досвіду, багатих духовно-моральних, культурних та інших прогресивних традицій українського народу.

30. В дисертаційному дослідженні висвітлено та аргументовано формування в Україні основ правової держави. Особливо підкреслюється що, цей факт підтверджується закріпленням саме в Конституції України основних ознак правової держави, а саме: максимальне забезпечення прав і свобод людини та громадянина; послідовний взаємозв’язок права та політичної влади, формування державних структур режиму правового обмеження; розподіл влади; верховенство права; взаємна відповідальність держави і особи та інші.

31. В роботі конкретизовані конституційні чинники і фактори, які спрямовані на гарантування прав і свобод людини та громадянина. Дисертант обґрунтовує те, що вони утворюють єдину систему, що містить в собі чотири складові: перша – конституційне установлення прав і свобод людини та громадянина; друга – конституційне забезпечення прав і свобод людини та громадянина; третя – конституційний захист прав і свобод людини та громадянина; четверта – конституційну охорону та поновлення порушених прав і свобод людини та громадянина.

32. Конкретизуючи конституційні чинники і фактори, які спрямовані на гарантування прав і свобод людини та громадянина, структуруючи їх у єдину систему, дисертант визначає та обґрунтовує зміст зазначених елементів.

Перший елемент – конституційне установлення прав і свобод людини та громадянина, містить в собі п’ять системоутворюючих чинників: інтернаціоналізація основоположних прав і свобод людини; Конституція; конституційні засоби та методи захисту прав і свобод; узгоджена правова система України.

Другий елемент – конституційне забезпечення прав і свобод людини та громадянина складається з: конституційного утвердження і дієвості фундаментальних чинників держави – демократичного, правового і соціального; конституційного механізму обмеження контролю влади; правообмеження; режиму непорушності прав і свобод людини та громадянина.

Третій елемент – конституційна охорона та захист прав і свобод людини та громадянина утворюється з: конституційного обов’язку держави щодо охорони та захисту прав і свобод людини та громадянина; конституційно встановленого механізму охорони та захисту прав і свобод людини та громадянина; відповідальності органів влади та посадових осіб.

Четвертий елемент – конституційна охорона та поновлення порушених прав і свобод людини та громадянина структурується з конституційно встановленого механізму, який, в свою чергу, включає: конституційну юстицію; конституційний контроль.

33. Дослідження філософсько-правової думки про права і свободи людини та громадянина та їх гарантії, вивчення практики їх конституційного відтворення в різних правових і політичних системах відтворення дало змогу говорити що: основою реального гарантування прав і свобод людини та громадянина є закріплення системи гарантій в Основному Законі держави; гарантування прав і свобод людини та громадянина можливе лише за умов створення ефективного механізму їх забезпечення; дієздатний механізм гарантування прав і свобод людини та громадянина повинен будуватися на основі зазначеної конституційної системи гарантій.

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Авер’янов В. Б., Денисов В. Н., Сіренко В. Ф., Бобровник С. В., Головченко В. В. Законодавство: проблеми ефективності / НАН України; Інститут держави і права ім. В. М. Корецького. – К.: Наукова думка, 1995. – 232 с.
Авер’янов В. Б., Андрійко О. Ф., Дубенко С. Д., Нагребельний В. П., Нижник Н. Р. Теоретичні засади вирішення проблем державного управління в Україні: Наук. Доповідь / НАН України; Інститут держави і права ім. В. М. Корецького. Відділ державно-правових проблем управління / Ю. С. Шемшученко (під заг. ред.), В. Б. Авер’янов (під заг. ред.). – К., 1995. – 23 с.
Авер’янов В. Б., Цвєтков В. В., Шаповал В. М., Кисіль С. П., Кривенко Л. Т. Державне управління: теорія і практика / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М. Корецького /В. Б. Авер’янов (ред.). – К.: ЮРІНКОМ, 1998. – 431 с.
Авер’янов В. Б., Бойко В. Ф., Борденюк В .І., Ворсінов Г. Т., Гринчишин В. А. Коментар до Конституції України / Інститут законодавства Верховної Ради України. – 2-е вид., випр. й доп. – К., 1998. – 410 с.
Авер’янов В. Б., Андрійко О. Ф. Виконавча влада і державний контроль / Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України; Робоча група з реформування центральних органів виконавчої влади / М. С. Лопата (ред.). – К., 1999. – 47 с.
Азаров А. Я. Права человека. Новое знание. – М.: НОРМА, 1995. – 225 с.
Айдинян Р. М. Система понятий и принципов гносеологии. – Л.: ЛГУ, 1991. – 230 с.
Актуальні проблеми формування правової держави в Україні: (До 50–ї річниці Конвенції про захист прав людини та основних свобод): Тези наук. доп. та повідомлень учасників Всеукр. наук.–практ. конф. молодих учених / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого/ М. І. Панов (відп.ред.). – Х., 2000. – 224 с.
Акуленко В. І. Становлення і розвиток законодавства про охорону і використання пам’яток культури в України (1917–1991 рр.): Дис...канд. юрид. наук у формі наук. доп., що виконує також функції автореферата (12.00.01) / АН України; Інститут держави і права ім. В. М. Корецького. – К, 1992. – 33 с.
Александров Н. Г. Право и законность в период развернутого строительства коммунизма. – М.: Госюриздат, 1961. – 271 с.
Алексеев С. С. Общие дозволения и общие запреты в советском праве. – М.: Юридическая литература, 1989. – 286 с.
Алексеев С. С. Философия права: история и современность. Проблемы. Тенденции. Перспективы. – М.: НОРМА, 1998. – 329 с.
Алексеев С. С. Теория права. – М.: БЕК, 1995. – 320 с.
Алексеев С. С. Философия права. – М.: НОРМА, 1998. – 338 с.
Алешин Ю.А. Политика, право, мораль. – М.: Госюриздат, 1982. – 159 с.
Андрусяк Т. Г. Шлях до свободи (Михайло Дpагоманов пpо пpава людини). – Львів: Світ, 1998. – 189 с.
Андрусяк Т. Г. Права людини в поглядах Михайла Драгоманова: Автореф. дис... канд. юрид. наук (12.00.01) / Київський університет ім. Тараса Шевченка. – К., 1994. – 17 с.
Андрущенко В., Губерський Л., Михальченко М. Культура. Ідеологія. Особистість. Методологічно-світоглядний аналіз. К.: Знання України, 2002. – 577 с.
Андрущенко В. Г., Михальченко М. І. Сучасна соціальна філософія. – К.: Генеза, 1996. – 368 с.
Аннерс Эрик. История европейского права / РАН, Институт Европы; Шведская королевская академия наук / Р. Л. Валинский (пер.со швед.). – М.: Наука, 1999. – 395 с.
Антология мировой философии: В 4 т. – М.: Мысль, 1969. Т. 1. – 576 с.; Т. 2. Ч.1. – 936 с.; Т. 2. Ч. 2. – 776 с.; Т. 3. – 760 с.; Т. 4. – 708 с.
Антология мировой правовой мысли: В 5 т. / Национальный общественно-научный фонд / Н. А. Крашенинникова (отв. ред.), Г. Ю. Семигин. – М.: Мысль, 1999. Т. 2: Европа, V-XVII вв. – 829 с.
Антология мировой правовой мысли: В 5 т. / Национальный общественно –научный фонд/О.А. Жидков (отв. ред.), Г. Ю. Семигин. – М.: Мысль, 1999. Т. 3: Европа. Америка, XVII-XX вв. – 830 с.
Антология мировой правовой мысли: В 5 т./Национальный общественно –научный фонд/Е. А. Скрипилев (отв. ред.), Г. Ю. Семигин. – М.: Мысль, 1999. Т. 4: Россия, XI-XIX вв. – 814 с.
Антология мировой правовой мысли: В 5 т. / Национальный общественно-научный фонд / И. А. Исаев (отв. ред.), Г. Ю. Семигин. – М.: Мысль, 1999. Т. 5: Россия, конец XIX-XX в. – 829 с.
Антонюк З. Права людини у відкритому суспільстві // Вітчизна. – 1996. – № 9–10. – С. 13–16.
Антонюк З. Правозахист в Україні (Погляд Українсько-Американського бюро захисту прав людини, виголошений на перших Всеукр. читаннях з прав людини 10 груд. 1993 року) // Права людини в Україні: Інформ. аналіт. бюл. Укр.-Амер. бюро захисту прав людини. – К.; Х., 1994. – Вип. 4. – С. 28–34.
Антонюк З., Маринович М. Щодо питання прав людини в Україні // Право України. – 1995. – № 2. – С. 44–48.
Арендт Г. Становище людини. – Львів: Літопис, 1999. – 254 с.
Аристотель. Политика. Афинская политика. – М.: Мысль, 1997. – 254 с.
Арон Р. Этапы развития социологической мысли (О.Конт, К.Маркс, М. Вебер). – М.: Прогресс, 1993. – 607 с.
Арцишевский Р. А. Мировоззрение: сущность, специфика, развитие. – Львов: Вища школа, 1986. – 196 с.
Асмус В. Ф. Античная философия. – М.: Высшая школа, 1999. – 400 с.
Афанасьев В. Г. Основы философских знаний. 2–е изд., – М.: Соцэкгиз, 1962. – 400 с.
Бабкин В. Д. Критика современных буржуазных учений о государстве и праве. Учебное пособие. – К.: КВШ МВД СССР, 1975. – 89 с.
Бабкин В. Д. Актуальные проблемы охраны правопорядка и совершенствование деятельности органов внутренних дел / Сборник статей. Ред. кол. В. Д. Бабкин /отв. ред./ и др. – К.: МВД СССР, 1976. Вып. 10. – 150 с.
Бабкин В. Д., Селиванов В. Н. Народ и власть: Опыт системного исследования воззрений М. Е. Салтыкова-Щедрина / Академия правовых наук, Институт частного права и предпринимательства. – К.: Манускрипт, 1996. – 448 с.
Баглай М. В. Капитализм и “социальная демократия”: теоретические вопросы развития социальной деятельности буржуазного государства. – М.: Мысль, 1970. – 255 с.
Баландин Р. Ф., Бонджарев Л. Г. Природа и цивилизация. – М.: Мысль, 1988. – 391 с.
Бандура О.О. Єдність цінностей та істини у праві. – К., 2000. – 200 с.
Бачинін В.А., Панов М.І. Філософія права. – К.: Ін Юре, 2002. – 472 с.
Бачинин В.А. Философия права и преступления. – Харьков: „Фолио”, 1999. – 402 с.
Бергер А. К. Политическая мысль древнегреческой демократии. – М.: Юридическая литература, 1966. – 359 с.
Берлин И. Философия свободи. Европа. – М.: Новое лит. обозрение, 2001. – 440 с.
Бердяев Н. А. Самопознание: (опыт философской автобиографии). – М.: Книга, 1991. – 445 с.
Бердяев Н. А. О назначении человека. – М.: Республика, 1993. – 383 с.
Берлин И. Философия свободи. Европа. – М.: Новое лит. обозрение, 2001. – 440 с.
Бережной Н. М. Проблема человека в трудах К. Маркса. – М.: Высшая школа, 1991. – 111 с.
Бех І. Д. Від волі до особистості. – К.: Україна-Віта, 1995. – 202 с.
Билль о правах (Великобритания, от 1689 г.) // Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: НОРМА, 1998. – С. 14–18.
Билль о правах (США, от 15 декабря 1791 г.) // Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: НОРМА, 1998. – С. 24–31.
Білоус А. О. Філософсько-правові системи: світ і Україна. – К.: Асоціація молодих українських політологів, 1997. – 200 с.
Благож Й. Формы правления и права человека в буржуазных государствах. – М.: Юридическая литература, 1985. – 222 с.
Блецкан М. И. Диалектика формирования научных абстракций. – Львов: Вища школа, 1989. – 176 с.
Блинов В. М. Единство прав и обязанностей. – М.: Юридическая литература, 1983. – 112 с.
Боботов С. В. Буржуазная социология права. – М.: Юридическая литература, 1978. – 224 с.
Богдановская И. Ю. Закон в английском праве. – М.: Наука, 1987. – 141 с.
Богомолов А. С. Античная философия. – М.: Изд-во Моск. Ун-та, 1985. – 367 с.
Бойко І. В. Правовий статус громадян у сфері виконавчої влади: Автореф. дис.. канд. юрид. наук (12.00.07) / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2000. – 19 с.
Бойцова В. В. Служба защиты прав человека и гражданина. Мировой опыт. – М.: БЕК, 1996. – 408 с.
Бойцова В. В. Правовой институт омбудсмена в системе взаимодействия государства и гражданского общества: Автореф. дис... докт. юрид. наук (12.00.02) / Московский университет. – М., 1995. – 36 с.
Бойцова В. В. Служба защиты прав человека и гражданина: мировой опыт. – М.: БЕК, 1996. – 385 с.
Большая Советская Энциклопедия: В 30 т. (Гл. ред. А. М. Прохоров). – М.: Советская энциклопедия, 1971. – Т. 7. – 624 с.
Большой юридический словарь / Под ред. А. Я. Сухарева, В. Д. Зорькина, В. Е. Крутских. – М.: НОРМА, 1999. – 790 с.
Бондаренко Я. Г. Права человека в современном мире. – Донецк: Школа прав человека, 1995. – 292 с.
Бондаренко Е. Л. Экономическое учение марксизма. – М.: Изд-во МГУ, 1991. – 130 с.
Бондарук Т. І. Концепція західноруського права та її вплив на розвиток української історико–правової науки: Автореф. дис... канд. юрид. наук (12.00.01) / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. – К., 1995. – 17 с.
Боргош Ю. Фома Аквинский. – М.: Мысль, 1966. – 215 с.
Боярс Ю. Р. Вопросы гражданства в международном праве. – М.: Международные отношения, 1986. – 157 с.
Бубер М. Проблема человека. – К.: Ника-Центр, 1998. – 96 с.
Будуємо Україну на засадах верховенства права і європейських цінностей: Додаток до послання парламент. асамблеї Ради Європи стосовно роз’яснень з деяких питань судово–правової реформи та забезпечення прав людини в Україні // Час-Time. – 1995. – 13 жовтня; – 1995. – 6 жовтня.
Буржуазная государственная идеология. – М.: Юридическая литература, 1982. – 240 с.
Бурлацкий Ф. М. Ленин. Государство. Политика. – М.: Юридическая литература, 1970. – 525 с.
Буроменський М.В. Політика на полях. Стара концепція в новому проекті // Права людини в Україні: інформ.-аналіт. бюл. Укр.-Амер. бюро захисту прав людини. – К.; Х., 1993. – Вип. 2. – С. 9–10.
Буроменський М.В. Вплив міжнародного права на політичні режими держав: Автореф. дис...д-ра юрид. наук (12.00.11) / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 1998. – 32с.
Буроменський М. В. Обращение в Европейский суд по правам человека: практика Суда и особенности украинского законодательства. – Х.: Фолио, 2000. – 32 с.
Бурчак Ф. Забезпечення прав людини – пріоритетний напрям правової реформи // Народна газета. – 1997. – № 37.
Буткевич В. В Україні з правами людини все гірше і гірше: (бесіда з експертом ООН з Комісії з прав людини) // Республіка. – 1993. – 14–20 серпня.
Буткевич В., Головатий С. Що нам заважає стати цивілізованими?: (Права людини в Україні) // Голос України. – 1993. – 10 грудня.
Васильев А. М. Правовые категории: методологические аспекты разработки системы категорий теории права. – М.: Юридическая литература, 1976. – 264 с.
Введение в теорию государственно-правовой организации социальных систем / НАН Украины; Институт государства и права им. В. М. Корецкого / Е. Б. Кубко (общ .ред.). – К.: ЮРІНКОМ, 1997. – 192с.
Великая Хартия вольностей (Англия) (от 1215 г.) // Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: НОРМА, 1998. – С. 3–5.
Великий Українець: Матеріали з життя та діяльності М. С. Грушевського / Упоряд., підгот. текстів та фотоматеріалів, комент., приміт. А. П. Демиденка; [Вступ. слово Л. М. Кравчука; Післямова Ф. П. Шевченка; Худож. оформлення О. В. Коваля]. – К.: Веселка, 1992. – С. 551.
Венская декларация и Программа действий (от 25 июня 1993 г.) // Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: НОРМА, 1998. – С. 80–95.
Величко А. М. Учение Б. Н. Чичерина о праве и государстве: Автореф. дис... канд. юрид. наук (12.00.01) / Санкт-Петербургский гос. унт. – Спб., 1995. – 20 с.
Веніславський Ф. В. Конституційні основи взаємовідносин законодавчої та виконавчої влади в Україні: Автореф. дис... канд. юрид. наук (12.00.02) / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2000. – 24 с.
Від витоків до сеpедини ХІХ століття. – К.: МАУП, 1998. – 150 с.
Викторов А. М. Концепции теории естественного права в законодательстве Украины // Весы фемиды. – К., – 1998. – № 1 (8). – С. 47–52.
Висоцький О. Ф., Ульянова Н. М. Конституція миру і міжнародного співробітництва. – К.: Політвидав України, 1978. – 62 с.
Витрук М. В. Демократія і права людини. – К.: Політвидав України, 1969. – 56 с.
Витрук Н. В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе. – М.: Наука, 1979. – 232 с.
Витрук Н. В. Правовой статус личности в СССР. – М.: Юридическая литература, 1985. – 175 с.
Вдосконалення законодавства України в сучасних умовах: Зб. наук. статей / Інститут законодавства Верховної Ради України / В. Ф. Опришко (ред.). – К., 1996. – Вип. 1. – 190 с.
Власюк Ю. Індекс людського розвитку. Досвід України / Національний інститут стратегічних досліджень. – К., 1995. – 84с.
Воеводин Л. Д. Конституционные права и обязанности советских граждан. – М.: Изд–во Московского ун-та, 1972. – 300 с.
Воеводин Л. Д. Юридические гарантии конституционных прав и свобод личности в социалистическом обществе. – М.: Изд–во МГУ, 1987. – 342 с.
Волинець Л. С. Права дитини в Україні: проблеми та перспективи / Український інститут соціальних досліджень. – К.: Логос, 2000. – 75 с.
Волинка К. Г. Механізм забезпечення прав і свобод особи: питання теорії і практики: Автореф. дис... канд. юрид. наук (12.00.01) / Інститут держави і права ім. В. М. Корецького. – К., 2000. – 16 с.
Волошенюк О. В. Правовий нігілізм у пострадянському суспільстві: Автореф. дис... канд. юрид. наук (12.00.01) / Університет внутрішніх справ. – Х., 2000. – 18 с.
Волошко А. И. Взаимосвязь норм внутригосударственного и международного права по обеспечению и защите личных и политических прав человека: Автореферат канд... юрид. наук (12.00.02) / ВЮЗШ МВД РФ. – М., 1992. – 24 с.
Вопросы истории права и правовой политики в эксплуататорском государстве: Зб. науч. трудов. – М.: ВЮЗИ, 1989. – 153 с.
Вопросы теории советского конституционного права. В 2–х вып. – Саратов: Изд-во Саратовского университета, 1967. – Вып. 1. – С. 170.
Воронов І. О. Правова держава як предмет політологічного аналізу. – К.: Наукова думка, 2000. – 375 с.
Всеобщая декларация прав человека (от 10 декабря 1948 года) // Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: НОРМА, 1998. – С. 39–43.
Всемирная энциклопедия: Философия. – М.: АСТ, Харвест, Современный литератор, 2001. – 1312 с.
Гаврилов Н. И. Мера государственности в демократическом государстве. – К.: Наукова думка, 1997. – 115 с.
Гаджиев К.С. Политическая философия. – М.: Экономист, 1999. – 606 с.
Гайек Ф. А. Право, законодавство і свобода. Нове визначення ліберальних принципів справедливості і політичної економії/В. Дмитрук (пер. з англ.). – К.: Аквілон-Прес, 2000. – 448 с.
Гамалій І. В. Теоретичні проблеми правового регулювання діяльності міліції щодо забезпечення реалізації конституційних прав і свобод громадян: Автореф. дис... канд. юрид. наук (12.00.01) / Київський національний унівенситетт ім. Тараса Шевченка. – К., 2000. – 17 с.

Blog

3 – 17 розділ перший ліберальна філософсько-правова парадигма гарантій прав І свобод людини та громадянина

Содержание

В И С Н О В К И