Geum.ru

Національний університет “Львівська політехніка” Інститут гуманітарних І соціальних наук

Вид материалаНавчально-методичний посібник

Содержание


5. Термінологічний словник
5. ЗМІСТ ПРОГРАМИ КОМБІНОВАНОГО КУРСу
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8


5. ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК


Наснаження – метод соціальної роботи, метою якого є допомога клієнтові у підвищенні рівня контролю над своїм власним життям та діями, а також забезпечення можливості реалізації їх потенціалу. Наснаження може бути діючим принципом як на індивідуальному, так і на груповому, громадському, організаційному та політичному рівнях.

Посередництво – професійне втручання соціального працівника у суперечки між конфліктуючими сторонами з метою надання допомоги у процесі знаходження компромісу і досягнення згоди.

Професійне втручання – діяльність соціального працівника, спрямована на внесення зміни у систему людини чи певний процес її життєдіяльності.

Фостерні взаємовідносини – тут означають відносини взаємної довіри, грунтуються на заохочуванні та стимулюванні клієнта до позитивної зміни.

Гомеостаз – підтримка фізіологічних процесів організму у постійному балансі

Сягання – професійна діяльність соціальних працівників щодо отримання інформації про можливі потреби в соціальних послугах та надання цих послуг людям в їхніх домівках, або звичному для них середовищі у межах близько розташованих до закладу соціальної роботи територій.

“Прибрана” опіка – прийняття дитини, яка з певних причин не може жити з рідними батьками або офіційними опікунами, для постійного проживання у сім”ї чи дитячому будинку сімейного типу і забезпечення відповідного догляду за нею.


5. ЗМІСТ ПРОГРАМИ КОМБІНОВАНОГО КУРСу


Тема 1. Поняття “соціальна робота”. Актуальність розвитку соціальної роботи в Україні (4 год).

Теоретична частина заняття

Поняття “соціальна робота”, її мета. Завдання соціальної роботи. Соціальна робота як наукова галузь, різновид суспільної діяльності, соціальний інститут. Міждисциплінарні зв’язки соціальної роботи. Функції соціальної роботи. Цілі соціальної роботи.

Соціальна робота розглядає кожне людське життя як таке, що має виняткову цінність. На сьогоднішній день загальноприйнятим є міжнародне визначення соціальної роботи, затверджене Міжнародною Асоціацією шкіл соціальної роботи (МАШСР) та Міжнародною Федерацією соціальних працівників (МФСП) у липні 2002 р. З огляду на теорію людської поведінки та соціальних систем, вважається, що соціальна робота виникає там, де має місце взаємодія людей з їхнім оточенням. Фундаментальними в соціальній роботі є принципи соціальної справедливості та дотримання людських прав. Місія соціальної роботи – надавати можливість людям якомога повніше розвивати власний потенціал, збагачувати своє життя та попереджувати виникнення дисфункцій. Таким чином, метою соціальної роботи є сприяння адаптації індивідів (груп) у складних умовах мінливого і нестабільного світу та інтеграції суспільної цілості. Досягти даної мети можна шляхом вирішення наступних завдань:

1) сприяти і стимулювати розвиток особистісних, морально-вольових рис (якостей) клієнтів і спонукати їх до самостійних дій та прийняття особистої відповідальності за все, що відбувається у їхньому житті;

2) сприяти взаєморозумінню між клієнтами та соціальним середовищем, у якому вони існують;

3) працювати над вдосконаленням основних положень та теоретичних засад соціальної роботи, вимагаючи їх законодавчого затвердження і виконання на всіх рівнях;

4) провадити роботу з профілактики і попередження соціально небажаних явищ;

5) здійснювати наукові дослідження, організовувати наукову (конференції, семінари) та видавничу (навчальну, методичну) діяльність з проблематики соціальної роботи для потреб як практикуючих соціальних працівників, так і студентів;

6) сприяти поширенню інформації про права та пільги окремих категорій громадян, обов’язки і можливості соціальних служб, здійснювати консультування з різних аспектів (юридичних, правових, економічних) соціальної політики.

Один із теоретиків української соціальної роботи В.І.Полтавець дав визначення соціальної роботи як системи теоретичних знань і заснованої на них практики, яка має на меті забезпечення соціальної справедливості шляхом наснаження і підтримки найменш захищених верств суспільства та протидії факторам соціального виключення. Без сумніву, дисципліна, яка ставить перед собою такі завдання, вкрай необхідна в українському сьогоденні .

Соціальна робота як наука представляє сферу людської діяльності, функція якої полягає у створенні та теоретичній систематизації об’єктивних знань про соціальну сферу і специфічну суспільну діяльність. Ця наука за змістом може бути віднесена до соціально-гуманітарних, хоча здебільшого її характеризують як інтегративну, міждисциплінарну. У ній поєднані риси і суспільних (філософія, історія, соціологія, політологія, психологія, педагогіка та ін.), і природничих (фізіологія, біологія, психіатрія, практична медицина тощо), і технічних (інформаційні технології, методики і засоби підрахунку статистичних даних) знань. Теоретичну основу соціальної роботи становить система поглядів і уявлень про соціальні процеси, явища, відносини, а також їх практичне застосування для соціального захисту і надання допомоги населенню.

Враховуючи інтегративний характер соціальної роботи, а також багатогранність завдань, що стоять перед нею, слід зупинитися на багатстві та різноманітності функцій соціальної роботи:
  • гносеологічна (теоретико-пізнавальна) – полягає у постійному збагаченні наших знань про суспільне життя та суспільні процеси;
  • педагогічна функція передбачає гуманне ставлення до людей (клієнтів соціальних служб);
  • регулятивно-профілактична функція передбачає використання різноманітних механізмів для попередження та усунення негативних явищ в суспільстві;
  • інформаційно-комунікативна функція соціальної роботи полягає у виявленні людей, що потребують допомоги соціальних служб, створенні банків даних про них, інформування соціальних структур про людей (сім’ї, групи), що потребують допомоги; систематизація наявної службової, законодавчої, іншої правової, статистичної інформації;
  • соціо-інтеграційна функція означає об’єднання знань та фахівців різних галузей для розв’язання комплексних соціальних проблем;
  • аналітико-прогностична функція - це вивчення фахівцями із соціальної роботи демографічної ситуації, причин матеріальної та психологічної невлаштованості, потреб у соціальній допомозі серед різних прошарків населення та реальних можливостей їх задоволення у різних регіонах, передбачення розвитку соціальних процесів, формування програм запобігання наростання соціальної напруги у суспільстві та ін.

Соціальна робота як різновид суспільної діяльності спрямована на надання допомоги, підтримки, захисту всіх людей, особливо так званих уразливих прошарків та груп. Така діяльність існує від моменту виникнення суспільства і набувала різних форм на різних етапах його існування. Ця діяльність скерована не лише на реалізацію заходів підтримки “слабких” соціальних груп, але й на здійснення заходів, пов’язаних із соціальним захистом усього населення. У цьому широкому значенні соціальна робота стосується кожної людини зокрема і усього суспільства в цілому.

О.О.Козлов дає визначення соціальної роботи як соціального інституту, який виконує особливу функцію, оскільки представляє стійку систему соціальних зв’язків, відносин, ідей, що забезпечують підтримку життєвих сил “слабких” суспільних груп і окремих індивідів. Мета цього інституту полягає у впровадженні в життя соціальної політики держави, сприянні нормальному функціонуванню соціального середовища і підтримці соціальної стабільності у суспільстві шляхом оптимізації життєдіяльності людини.

Відповідно до цих визначень, основні цілі соціальної роботи це:

- боротьта з нерівноправ’ям, дискримінацією та несправедливостями, що існують у суспільстві;

- сприяння соціальній адаптації маргіналізованих, вразливих людей, людей групи ризику, одиноких та бідних;

- відстоювання позицій та цільове впровадження політики, що відповідає стандартам та етичним принципам професії;

- піклування про людей, які за певних обставин не можуть самі цього зробити, (наприклад, дітей, позбавлених батьківської опіки, людей, що мають психічну хворобу або відстають у психічному розвитку, одиноких пристарілих людей), у рамках прийнятого законодавства кожної окремо взятої країни;

- заохочування людей долучатись до участі у важливих місцевих, національних, регіональних та міжнародних справах.


Лабораторна робота №1

Тема: Суть та властивості соціальної роботи

Мета: формування у студентів розуміння суті соціальної роботи як засобу допомоги людям із різними соціальними проблемами.

Хід роботи. Робота проводиться у формі обговорення поставлених завдань у групах по 4-5 чол., з наступним виконанням письмово на великих аркушах паперу (із використанням фломастерів). Завершується робота обговоренням-презентацією у великій групі, формулюванням висновків.

Завдання 1. Як Ви розумієте поняття “соціальна робота”?

Завдання 2. Яке визначення терміну “соціальна робота” могли б запропонувати Ви?

Завдання 3. Обговоріть актуальні соціальні проблеми в Україні та західноукраїнському регіоні зокрема.

Завдання 4. Які групи населення страждають від згаданих проблем?

Завдання 5. Вирішення яких із названих проблем у регіоні, на Вашу думку, можливе саме завдяки соціальній роботі?


Література для самостійного опрацювання:
  1. Коваль Л.Г., Звєрєва І.Д., Хлєбик С.Р. Соціальна педагогіка / Соціальна робота. К., 1997.
  2. МакКензі Б. До питання проведення ефективної практичної соціальної роботи в Україні: існуючі проблеми освіти в галузі соціальної роботи//Реформування соціальних служб в Україні: сучасний стан та перспективи: Збірник статтей за матеріалами Міжнародної науково-практичної конференції ( м.Львів, 5-7 червня 2002), Львів, 2003. – С. 10-20.
  3. Мигович І.І. Соціальна робота ( вступ до спеціальності ). – Ужгород: Патент, 1997. - 166 с.
  4. Соціальна робота в Україні: перші кроки / Під редакцією В.Полтавця. - К.: Видавничий дім “КМ Academia”, 2000. - 236 с.
  5. Основы социальной работы / Отв.ред. П.Д.Павленок. М.: Инфра-М, 1997.

Тема 2. Зміст та структура соціальної роботи (6 год).

Теоретична частина заняття

Структура соціальної роботи. Об’єкт соціальної роботи. Основні принципи теорії соціальної роботи. Специфічні принципи практичної соціальної роботи. Основні принципи функціонування соціальної роботи в канадському суспільстві.

На думку В.Поліщук, соціальна робота повинна полягати в тому, щоб навчити клієнтів активно долучатися до процесу вирішення своїх проблем.

Як і будь-яка діяльність, соціальна робота, має свою структуру. (рис.1). Вона складається з декількох відносно самостійних, водночас тісно пов’язаних між собою взаємозалежних елементів (компонентів): суб’єкта, змісту, управління, об’єкта, та засобів, функцій і мети, що зв’язують їх в одне ціле.


МЕТА



УПРАВЛІННЯ

ОБ’ЄКТ

ЗМІСТ

СУБ’ЄКТ

ЗАСОБИ



ФУНКЦІЇ

Рис.1. Структура соціальної роботи

Ця схема дає наочне уявлення про предмет, і в цьому її пізнавальне значення. Послідовність перелічених компонентів не випадкова, оскільки будь-яка діяльність здійснюється в напрямку від суб’єкта да об’єкта. У той же час об’єкт, що стоїть в кінці переліку, є головним, таким, що визначає суть і характер діяльності. Об’єктом соціальної роботи передусім є людина і її місце в суспільстві, ставлення суспільства до людини і людини до суспільства.

Принципи соціальної роботи - це основні вихідні положення, найважливіші структурні елементи наукової теорії та основних правил емпіричної діяльності, через співвідношення яких здійснюється сама соціальна робота. Принципи формулюють люди для того, щоб повсякденна практика не суперечила існуючим соціальним закономірностям і була раціональною, економічною, ефективною. Умовно можна виділити п’ять груп принципів теорії соціальної роботи:

І. Загальнофілософські (методологічні) принципи - ті, що лежать в основі всіх суспільних наук (принципи детермінізму, відображення, розвитку, єдності свідомості та діяльності, історизму, соціальної обумовленості, соціальної значущості тощо).

ІІ. Соціально-політичні принципи - виражають вимоги, зумовлені залежністю змісту і спрямованості соціальної роботи від соціальної політики; вони поєднують індивідуальні та суспільні інтереси в соціальній роботі (принципи гуманізму і демократизму змісту і методів соціальної роботи, єдності державного підходу з урахуванням регіональних особливостей, урахування конкретних умов життєдіяльності особистості чи групи при виборі змісту, форм і методів соціальної роботи ін.).

Ш. Організаційні принципи - це професійна компетентність, принципи загальності, комплексності, інтеграції, солідарності, контролю і перевірки виконання, єдності прав і обов’язків, повноважень і відповідальності тощо.

IV. Психолого-педагогічні принципи є відображенням вимоги щодо вибору засобів та способів психолого-педагогічного впливу на клієнтів; включають модальність, емпатію, атракцію, довіру, індивідуальний і диференційований підхід до особистості клієнта, цілеспрямованість, системність, терпимість у спілкуванні, такт у соціальній роботі та ін.

V. Специфічні (інструментальні) принципи практичної соціальної роботи - визначають основні правила діяльності у сфері надання соціальних послуг різним категоріям населення; це принципи універсальності, конфіденційності, охорони соціальних прав, соціального реагування, профілактичної спрямованості, клієнтоцентризму, опори на власні сили, максимізації соціальних ресурсів, мінімізації шкоди тощо.

Доктор соціальної роботи Манітобського університету Бред МакКензі виділяє основні принципи функціонування соціальної роботи у канадському суспільстві: 1) наголос на соціальному розвитку, метою якого є впровадження позитивних змін. Це стосуються груп, громад і суспільства в цілому, окремих осіб, які потребують допомоги, щоб повноцінно діяти в межах своєї соціальної ситеми і зреалізувати свої права; 2) наголос на соціальній справедливості та наснаженні, тобто соціальні працівники повинні безпосередньо надавати практичну допомогу тим, хто є найбільш вразливими в такий спосіб, щоб формувати здатність людей жити незалежно; 3) важливість поєднання мікро- та макрорівнів у вирішенні соціальних проблем. Соціальні працівники повинні працювати на різних рівнях з окремими особами, групами, громадами в напрямку створення нових послуг, покращення якості уже існуючих, а також сприяти змінам соціальної політики; 4) зосередженість на перспективі соціального розвитку. Соціальні працівники повинні звертати особливу увагу на взаємозв’язок між економічним та соціальним розвитком суспільства і негайно реагувати на швидкий темп змін у ньому.


Лабораторна робота №2

Тема. Зміст та структура соціальної роботи

Мета: формування розуміння складових соціальної роботи та вміння застосовувати її принципи на практиці.

Хід роботи. Робота проводиться у формі обговорення поставлених завдань у групах по 4-5 чол., з наступним виконанням письмово на великих аркушах паперу (із використанням фломастерів). Завершується робота обговоренням-презентацією у великій групі, формулюванням висновків.

Завдання 1. Які принципи функціонування соціальної роботи на даному етапі у нашій країні Ви можете виділити?

Завдання 2. Якою, на Вашу думку, повинна бути структура соціальної роботи? Чи погоджуєтеся Ви із запропонованою у теоретичній частині структурою?

Завдання 3. Працюючи у малих групах, схематично зобразіть структуру соціальної роботи, яку можете запропонувати Ви.


Індивідуальне домашнє завдання №1. “Моя майбутня професія - “соціальний працівник”. Кожен студент коротко обгрунтовує рішення щодо свого вибору вивчення і майбутньої професійної діяльності у сфері соціальної роботи (детальніше див.8.1).


Література для самостійного опрацювання:
  1. МакКензі Б. До питання проведення ефективної практичної соціальної роботи в Україні: існуючі проблеми освіти в галузі соціальної роботи//Реформування соціальних служб в Україні: сучасний стан та перспективи: Збірник статтей за матеріалами Міжнародної науково-практичної конференції(м.Львів, 5-7 червня 2002), Львів, 2003.-С. 10-20.
  2. Соціальна робота в Україні: перші кроки / Під редакцією В.Полтавця. - К.: Видавничий дім “КМ Academia”, 2000. - 236 с.
  3. Соціальна робота в Україні: Навч.посіб. / І.Д.Звєрєва, О.В.Безпалько, С.Я.Харченко та ін.; за заг.ред.: І.Д.Звєрєвої, Г.М.Лактіонової. - К.: ДЦССМ, 2004. - 256 с.
  4. Козлов А.А., Иванова Т.Б. Практикум социального работника. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2001.- 317 с.
  5. Основы социальной работы / Отв.ред. П.Д.Павленок. М.: Инфра-М, 1997.
  6. Поліщук В.А. Професійна підготовка фахівців для соціальної сфери: зарубіжний досвід. Посібник. - Тернопіль. 2002. - 222 с.



Тема 3. Історичні аспекти виникнення та розвитку

соціальної роботи в Україні та за кордоном (6 год).

Теоретична частина заняття

Соціальна робота в додержавний період існування прадавніх слов’ян. Заснування Київської держави і початки соціальної політики. Вплив хрещення Руси-України на розвиток благодійності. Короткий огляд розвитку соціальної роботи за кордоном.

Соціальна робота в Україні своїм корінням сягає далеких часів давніх слов’ян, для яких вже були притаманні взаємодопомога, підтримка, найпростіші форми благодійності. Так, у VI ст. слов’яни опинилися на території Придніпров’я, де проживали компактно, об’єднані у роди. Усередині роду існували взаємні зобов’язання, зумовлені колективним виробництвом та родинними зв’язками між родичами стосовно матеріальної допомоги, захисту, помсти за образу тощо. Колективна праця спонукала до утвердження певних традицій, як-от, “толока” (складчина, супряга) - форми громадської допомоги у випадках нагальної роботи (збір урожаю, косовиця, будівництво житла ін.). Цей звичай, доповнений з часом певними обрядами, дістав назву “обжинків”.

Із розпадом родових зв’язків давні слов’яни почали гуртуватися в громади, до яких належали люди об’єднані не кровними зв’язками, а спільними територіями проживання. Такі об’єднання допомагали разом вирішувати багато справ, надавали допомогу тим, хто її потребував. Тоді виник обряд “братчини” (мирщини, зсипки) - механізм перерозподілу матеріальних благ. Суть його полягала у тому, що члени однієї або декількох громад виділяли певну частку продуктів на загальні потреби. Для підтримки найменш захищених громадян (людей похилого віку, дітей та жінок) були запроваджені такі форми допомоги як піклування про “вихованців”, “годованців”, удовиць, прийми, почергове утримання, призначення “громадських” родичів, виділення землі.

Значного поширення серед східних слов’ян набув звичай кровної помсти, який передбачав адекватну відповідь роду за збитки, що їх зазнав будь-хто з-поміж представників роду. Цього звичаю ще дотримувалася княгиня Ольга, яка помстила деревлянам за свого чоловіка Ігоря, вбитого останніми у 945 р. Можливість кровної помсти була передбачена і “Руською Правдою” - першим зведенням законів Київської держави; але там же запропоновано певну “альтернативу” – грошову компенсацію за збитки.

Запровадження християнства як державної релігії в Київській Русі сприяло своєрідній інтенсифікації розвитку благодійності, оскільки остання здобула від християнського вчення про любов і милосердя своє теоретичне обгрунтування. Один із перших руських князів Володимир Святославович (Хреститель) відзначився нечуваними раніше людяністю і милосердям, названий народом “Батьком співчуття”. Він наказав годувати усіх бідних, що приходили до княжого двору, розвозити харчі старим і хворим; відмінив смертну кару; запровадив церковну “десятину” (996 р.) на утримання монастирів, церков, богоділень і шпиталів.

Ці традиції продовжив син Володимира - князь Ярослав Мудрий. Йому належить авторство “Руської Правди”, де поряд із статтями кримінального характеру була включена ціла низка законодавчих актів соціального спрямування (про спадкування маєтку, про вдів, про сиріт, про захист прав дітей). Такого ще не було на той час у практиці жодної з європейських держав. У “Руській Правді” також відображено соціальну нерівність тогочасного суспільства. Воно поділялося на чотири “класи”: вільних людей (бояри, купці, духовенство, ремісники); напіввільних людей або “закупів”(громадяни, які потрапили в борги, продавалися в рабство або ішли в найми); невільні люди (холопи, челядь, ряди яких поповнювалися за рахунок “закупів”, полонених, дітей від шлюбів з холопами або рабами); “ізгої” (“вигнанці, яких відцуралися”) – усі, хто не “вписувалися” в рамки своєї соціальної групи (князі, які втратили маєток, збанкрутілі купці, сини священиків, які не хотіли вчитися, викуплені раби).

Онук Ярослава Мудрого – князь Володимир Мономах – відзачався щедрістю, незлобливістю і милостивістю до слабкостей інших, залишив після себе своєрідні моральні настанови, звернення до молодого покоління – “Повчання дітям”. Він слушно уважав, що “...не піст, не усамітнення, не монашество порятує ..., але благодіяння”.

Від кінця Х ст. допомогу знедоленим почали розглядати як обов’язок руських князів, а також духовенства. Монастирі та церкви на той час стали осередками благодійної діяльності, де бідні отримували допомогу (продуктами), неімущі хворі – лікування і догляд, бездомні та відкинуті, які хотіли змінити своє життя – навчалися певного ремесла, а члени громади чи окремі общини – при потребі позики із церковної скарбниці. Засновані на кошти церков і окремих представників духовенства та світських осіб, шпиталі, притулки, богодільні, були першими закладами соціальної допомоги. Важливою формою благодійності залишалася милостиня.

Подальший розвиток соціальної допомоги в Україні відбувався під впливом або пануванням чужоземців (Золотої Орди, Литви, Польщі, Кримського ханства, Росії, Австро-Угорщини), які завойовували і ділили нашу землю на свій розсуд. У зв’язку з цим окремі частини України опинялися під впливом різних культур, там виникали і вкоренилися своєрідні (самобутні) традиції соціальної допомоги. Цікавими є наступні форми самоорганізації та самоврядування населення, які прийшли на зміну сильній централізованій владі: народні віча, міщанські братства, козацька автономія.

На західноукраїнських землях у XVIII-30-их рр. XX ст., що перебували під пануванням Австро-Угорщини, Польщі, Румунії, соціальну допомогу можна було отримати, звернувшись до: державних структур (міністерство громадського здоров’я і соціального забезпечення, департаменти при намісництві, крайові ради, повітові служби, окружні управління) та органів місцевого самоврядування (крайові сейм та комітет, гмінні рада та комісії), громадських (товариство Народна Лічниця, Українське Лікарське товариство, Міщанське Братство, товариства “Відродження”, “Дністер”, Медична Громада, Український Горожанський комітет у м.Львові ), релігійних об’єднань(церковні громади, товариство імені Христової дитини у Львові, монахині ордену сестер-василіянок), приватних осіб - меценатів (А.Шептицький, Є.Озаркевич, Є.Лукасевич, П.Шепченко, М.Панчишин).

Батьківщиною професійної діяльності соціальної роботи більшість дослідників вважає США. Л.Шульман констатує, що як професія сфери обслуговування вона зародилась у 80-90-их рр. ХІХ ст. Майже у той же час виникла і почала розвиватись практика соціальної роботи в Канаді. Російська науковець А.М.Чочтаєва вважає, що система соціальної роботи Канади зародилася, розвивалася і продовжує залишатися під сильним впливом положень ідеї милосердя, яка поширилася у ХVІ–ХVІІ ст. у Франції і дещо на території Великобританії (“Закон про бідних”). У сучасній практиці соціальної роботи Канади вплив французьких релігійних та соціальних традицій особливо відчувається у Квебеку.


Лабораторна робота №3