П.І. Новгородцев фундатор московської школи „відродженого природного права
| Вид материала | Документы |
- Стенограма першого пленарного засідання, 49.93kb.
- 11. Сутність юснатуралізму («природно-правового» право розуміння), 436.51kb.
- Ала делегація з Московської академії економіки І права, до складу якої входили викладач, 5.48kb.
- Курс Екологічне право України Закон України "Про охорону природного середовища", 14.79kb.
- План розвитку школи шлях розбудови навчального закладу як імперативу часу 2009-2011р, 643.49kb.
- Методичні рекомендації до планування школи молодого вчителя План роботи заступника, 142.55kb.
- Організація методичної роботи у школі, 111.73kb.
- Н р. та завдання на 2011-2012 н р. У 2010-2011 навчальному році педагогічний колектив, 232.23kb.
- Методичні рекомендації керівнику Школи молодого вчителя щодо оформлення документації, 125.87kb.
- 1216 Битва новгородцев и суздальцев, 1418.03kb.
З М І С Т
Стор.
ВСТУП .................................................................................................................... 3
Розділ 1. ІСТОРИКО-ФІЛОСОФСЬКЕ ОБҐРУНТУВАННЯ
ТЕОРІЇ ПРИРОДНОГО ПРАВА. .........................................................18
1.1. Генезис та історичні умови формування й еволюції
філософсько-правової концепції П.І. Новгородцева..........................18
1.2. П.І. Новгородцев – фундатор московської
школи „відродженого природного права”. ............................................44
1.3. Суспільний ідеал: конструктивна утопія..................................... ..72
Висновки до першого розділу................................................................100
Розділ 2. РОЛЬ СУСПІЛЬНОГО ІДЕАЛУ В СОЦІАЛЬНО-
ПРАВОВОМУ ЖИТТІ ...........................................................................103
2.1. Критика соціальних утопій бездержавності..................................103
2.2. Правова держава як суспільний ідеал............................................132
2.3. Ідеї П.І. Новгородцева та сучасні проблеми
розбудови правової держави в Україні.................................................169
Висновки до другого розділу.................................................................194
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ....................................................................................... 197
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.............................................................. 202
ДОДАТКИ...............................................................................................................232
Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
В С Т У П
Актуальність теми дослідження. Кардинальні зміни у світі й насамперед у Європі на межі останнього десятиріччя ХХ століття та стрімкі трансформації українського суспільства до цивілізованих форм державного життя переконливо доводять необхідність звернення до світового досвіду в цій царині людського буття, до спадщини мислителів, які розробляли й обстоювали ідеї, утілення яких дозволило в багатьох країнах організувати суспільство на засадах, які ми називаємо правовою державою та правами людини. Бурхливі події сьогодення в нашій країні красномовно вимагають від представників політичної, філософської, правової і взагалі суспільствознавчої науки ретельного дослідження проблем, пов’язаних із суспільними ідеалами, які втілюють вистраждані сторіччями уявлення про справедливість та цінність особистості, життя кожної окремої людини. Процес відродження вітчизняної філософії права, її очевидний і потужний розвиток з початку ХХІ століття є значимою ознакою того, що наукова рефлексія філософії та правознавства, об’єднуюючи свої зусилля на її „теренах”, робить свій внесок у повернення українського суспільствознавства в загальне русло світової думки. Вимушене мовчання впродовж десятиліть панування тоталітарного режиму, крім осмислення поточних проблем сучасного непростого життя, додатково актуалізують звернення й до історії філософії права, вивчення спадщини найвидатніших її представників, і перш за все тих, чия творча діяльність була пов’язана – безпосередньо чи опосередковано – із Україною.
„Повернення” Павла Новгородцева, як однієї з таких постатей, можливо найбільш вагомої в царині історії філософії права, було поступовим, але неухильним, і перетворилося за останні 15-20 років у своєрідний „новгородцевський бум”, оскільки інтерес до його ідей, стійкий та щирий, утілився не тільки в публікаціях його творів, але й у численних розвідках соціологів, політологів, правознавців і, звичайно, соціальних філософів та філософів права, присвячених його спадщині. В останнє десятиріччя він став також обов’язковою персоналією для вивчення в курсах історії політичних та правових вчень, соціології, політології, а також філософії права в Україні та Росії.
Причина такої уваги до постаті філософа права не тільки у відновленні справедливості стосовно вченого, але й у надзвичайній актуальності його ідей. З’ясувалося, що означене ним на початку минулого століття не втратило своєї ваги й на початку нашого століття. Більше того, еволюція його поглядів від орієнтації на ліберальні ідеали правової держави західноєвропейського типу до усвідомлення необхідності звернення насамперед до національних – православно-християнських – святинь якось незбагненно перекликається із нашим часом, а наполегливе апелювання до моральних основ організації соціального життя, у тому числі життя правового, багато в чому має навіть більшу актуальність, аніж сто років тому. Слід наголосити, що насущність положень його концепції стосується не тільки аспекту темпорального, але й просторового, якщо мати на увазі сучасний фактор територіально-політичний, а саме: для України вони, тобто його положення й висновки, сьогодні є більш важливими, ніж навіть для Росії.
Якщо гранично коротко доводити таке положення, то слід спиратися не тільки на події сьогодення, а й на більшу близькість, порівняно з російським, українського менталітету до європейських економічних, політичних і культурних цінностей та загальної спрямованості руху у бік світової цивілізованої спільноти. Значно менша залежність від колективно-общинних форм існування та відповідна відмінність самого мислення, де індивідуальний чинник завжди мав якщо не визначальне, то одне з основних значень, створювали більш благодатний ґрунт для сприйняття ідей персоналістичного ґатунку. Адже поставлена в центр природно-правової концепції П.І. Новгородцева особистість однозначно продовжує традиційну лінію класичного лібералізму, започаткованого Дж. Локком та І. Кантом. Щодо останнього, то майже всі джерела відомостей про П.І. Новгородцева свідчать, що він спирався на кантіанство, хоча прискіпливе вивчення його текстів показує й досить потужний „геґелівський” слід.
Але більш важливим є погляд не на ретроспективу теорії Новгородцева, а на її перспективу, тобто на те, які напуття видатного правознавця можна врахувати і нам, тобто тим, хто намагається – і вже на весь світ про це заявив – побудувати державу на кшталт західноєвропейських правових держав, або, іншими словами, у чому назрілість його вчення і сьогодні. Отже, з цієї точки зору професор Новгородцев надає нам щонайменше два уроки далекоглядності й навіть пророцтва. Обидва вони стосуються головного пункту його вчення – суспільного ідеалу. Перший – це відмова від механістичного світогляду Нового часу й мислення соціуму як відкритої системи: він вводить поняття нескінченності у визначення суспільного ідеалу, а в центр цього ідеалу ставить особистість, яку він наділяє надзвичайно великим творчим потенціалом. Другий – це відмова від конкретних форм самого ідеалу. Обидва уроки ґрунтуються на нищівній критиці утопічних теорій можливості побудови досконалих – ідеальних – держав, розпочинаючи з Платона і закінчуючи марксизмом (тому його вважають ще й першим марксологом Росії) та анархізмом. П.І. Новгородцев наполягав на неабиякій небезпечності такої точки зору щодо утопій „земного раю”, оскільки їх втілення на землі завжди потребує величезних жертв. Узагалі, іноді вражає водночас і перспективність думок цього вченого, і точність формулювань ідей, які, нібито зазирають у наш час, наприклад, його думка про необхідність ідеалу „свободного універсалізму”: сьогодні вже існує такий напрям філософської думки чи навіть рух. Його ж навчальні посібники можуть без будь-яких змін використовуватися в навчальному процесі і сьогодні.
Ступінь розробленості теми. Хронологія звернення до ідей П.І. Новгородцева та опрацювання його творів має з відомих причин своєрідний дискретний характер. Як одного з найвпливовіших вчених-правознавців та найавторитетнішого спеціаліста в галузі історії філософії права, постаті європейського масштабу, його не могли оминути наукові дискусії початку ХХ століття, і тому ім’я П.І. Новгородцева – і як автора, на думки якого спиралися, і як опонента – було постійно на сторінках найвпливовіших російських філософських та правознавчих журналів того часу, насамперед таких, як „Питання філософії та психології” та „Юридичний вісник”. Як голова московської школи „відродженого природного права” він стає визнаним ще за життя не тільки в численних учнів та послідовників, а й у колег. Оцінка концепції П.І. Новгородцева простежується в працях багатьох дореволюційних науковців, серед яких слід виокремити (за ступенем значення в історії філософії права і взагалі юриспруденції) Л.Й. Петражицького та Б.О. Кістяківського. Обидва визнавали ту видатну роль, яку відіграв у справі відродження теорії природного права в Росії та розробці теорії правової держави їхній колега. Кожен із них, як і багато хто з правознавців – його сучасників, наприклад, Й.О. Покровський та ін., у своїх головних творах посилаються на доробки та висновки П.І. Новгородцева.
Стислу характеристику творчості П.І. Новгородцева, перш за все як філософа права, лідера її морально-ідеалістичного напряму надали у своїх роботах, що з’явилися внаслідок передчасної кончини видатного вченого, Г.Д. Гурвич („Новгородцев як філософ права”, 1924), І.О. Ільїн („Пам’яті П.І. Новгородцева”, 1924), П.Б. Струве („П.І. Новгородцев. Спогади-характеристика”, 1929), Г.В. Флоровський („Пам’яті П.І. Новгородцева”, 1929). Усі ці та деякі інші автори (дещо раніше на видання головного твору П.І. Новгородцева „Про суспільний ідеал” відгукнулися М.О. Бердяєв (1918), С.І. Гессен (1922), Є.В. Анічков (1923). Вони відзначали видатну роль, яку відіграв П.І. Новгородцев у російському правознавстві, зокрема фундатора філософії права як окремої дисципліни, що повинна існувати поряд із теорією права, і в якій стрижневою ідеєю мав бути суспільний ідеал найвищого (абсолютного) морального ґатунку.
Після тривалого, у декілька десятиліть періоду замовчування з’являється стаття (мабуть, слід розуміти як наслідок однієї з останніх „хвиль” так званої „відлиги”) у „Філософській енциклопедії” (Т.4 – М., 1967) про П.І. Новгородцева (автор А. Поляков), а пізніше це ім’я з’являється й у „Великій радянській енциклопедії” (Т.18. – М., 1974) із дуже коротенькою нейтрально-негативною його характеристикою. Наприкінці 1980-х років було захищено кандидатські дисертації А.В. Полякова „Відроджене природне право” в Росії: (Критичний аналіз основних концепцій)” (Л., 1987) та В.М. Корнєва „Буржуазно-ліберальна державно-правова думка Росії 1905-1907 рр.” (М., 1988), ), де приділено значну увагу й ученню П.І. Новгородцева. Але оцінки й висновки цих дослідників були обумовлені особливостями й відомими вимогами радянських часів. Таку само, певною мірою неадекватну оцінку мала спадщина П.І. Новгородцева і в монографічних дослідженнях В.Д. Зорькіна „З історії буржуазно-ліберальної політичної думки Росії другої половини ХІХ – початку ХХ століть. (Б.М. Чичерін)” (М.,1975) та „Позитивістська теорія права в Росії” (М., 1978), а також Е.В. Кузнецова „Філософія права в Росії” (М., 1989). Неминуча заідеологізованість, як вимога тих часів, примушувала тлумачити теоретичні позиції видатного філософа права без належного врахування самого змісту його концепції. Окремі її положення було реферативно викладено в розділі „Суб’єктивно-нормативна концепція П.І.Новгородцева і В.М. Хвостова” (автор І.О. Голосенко) колективної монографії „Соціологічна думка в Росії. Нариси історії немарксистської соціології останньої третини ХІХ – початку ХХ ст.” (Л., 1978) і в статті В.О. Савельєва „Теорія „відродженого природного права” у вченні П.І. Новгородцева” (збірка „Питання держави і права у суспільній думці Росії ХVІ – ХІХ ст.” (М., 1979). Гранично коротко йдеться про погляди П.І. Новгородцева в монографії М.Е. Казмера „Соціологічний напрям у російській дореволюційній правовій думці” (Рига, 1983). Більш адекватну та науково вивірену оцінку демонструють видання в далекому зарубіжжі: це монографії У. Патнема „Російські альтернативи марксизму (Putnem Y. Russian alternatives to marxism. – Knoxville, 1976) та А. Валіцкі „Філософія права російського лібералізму (Walicki A. Legal philosophies of Russian liberalism. - Oxford, 1987), де аналізується й високо оцінюється доробок російського філософа права.
Своєрідний „Новгородцевський бум” починається з початку 1990-х років. У тогочасному центральному юридичному журналі „Радянська держава і право” майже в кожному номері спостерігаються посилання на твори П.І. Новгородцева, а в 1991 році в серії „Додаток до журналу „Питання філософії” видається головний його твір „Про суспільний ідеал” зі змістовною вступною статтею А.В. Соболєва. Водночас цей же автор публікує статтю про Новгородцева й фрагменти його текстів („Лекції з історії філософії права” ) у надпопулярному тоді часописі „Новий світ”. У цьому ж році в Києві захищає кандидатську дисертацію В.І. Тимошенко на тему: „Розвиток доктрини „правової держави” і політико-правової думки Росії й України кінця ХІХ – початку ХХ ст.”, де певну увагу приділено й концепції П.І. Новгородцева. У 1990-ті роки захищаються дисертації, де не тільки вчення П.І. Новгородцева розглядається в контексті більш загальних проблем, наприклад, прав людини (Багдасаров В.Ю. – М., 1995) чи правової держави (Чупрова Н.А.– М., 1995), а вже й спеціально присвячені філософським та правознавчим аспектам його концепції (Жуков В.М. – М., 1993; Фролова Є.О. – М., 1996). Постаті й ідеям видатного вченого приділяється все більше уваги, його твори повертаються до читача й залучаються до наукового обігу (окрім праці „Про суспільний ідеал”. – М., 1991, це такі, як „Твори”. – М., 1995; „Історична школа юристів”. – СПб., 1999; „Кант і Геґель в їхніх вченнях про право і державу”. – СПб., 2000; „Вступ до філософії права. Криза сучасної правосвідомості”. – СПб., 2000), а також було перевидано знамениті філософські збірки початку минулого століття „Проблеми ідеалізму” (М., 2002) та „З глибини” (М., 1990), у яких брав участь П.І. Новгородцев. У вступних статтях та коментарях А.П. Альбова, Ю.Я. Баскіна, М.О. Колєрова, М.С. Плотникова, А.В. Соболєва подаються відомості про раніше майже невідомого науковому загалові автора, аналізуються його твори. Матеріали про нього регулярно з’являються у щорічниках серії „Дослідження з історії російської думки” за редакцією М.О. Колєрова. Окремо слід зазначити про включення текстів П.І. Новгородцева до досить численних уже сьогодні хрестоматій та антологій з філософських, юридичних та політичних наук у виданнях як навчальних, так і суто наукових, де також подаються відомості про цього автора, іноді надто стислі і з помилками.
З’являються монографічні праці, де приділяється увага і різним аспектам спадщини П.І. Новгородцева як у контексті духовного, так і соціально-політичного життя того часу (Ісаєв І.О. Політико-правова утопія в Росії (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) – М., 1991; Осипов І.Д. Філософія російського ліберализму (ХІХ –початок ХХ в.). – СПб., 1996; Альбов А.П. Проблеми права та моральності у класичній німецькій і російській філософії права кінця ХІХ – початку ХХ століття. – СПб., 1999; Глушкова С.І. Проблема правового ідеалу в російському лібералізмі. – Єкатеринбург, 2001; Гнатенко Є.О. Філософський проект правової держави у культурі передреволюційної Росії. – Луганськ, 2003). Особливо слід відзначити монографію українського філософа права О.В. Гарника, який багато звертається до постаті П.І. Новгородцева з точки зору його внеску в розвиток цієї науки (Філософія права: предметна специфіка, місце й значення в системі соціально-гуманітарного знання. – Дніпропетровськ, 1998). Кількість же статей у різних виданнях, присвячених самому Павлові Івановичу Новгородцеві, вже важко підрахувати, це роботи П.В. Алексєєва, С.І. Глушкової, Б.В. Ємельянова, Ю.Я. Касяненка, І.А. Кацапової, В.А. Кудрявцева, В.А. Малахова, В.П. Малахова, В.С.Нерсесянца, Л.Г. Удовики, В.І. Шамшуріна, Ю.С. Шемшученка та ін. Відзначимо також перше монографічне дослідження спадщини П.І. Новгородцева Є.О. Фролової (П.І. Новгородцев про право і державу. – М., 2001), де систематизоване його державно-правове вчення, але книжка, на превеликий жаль, вийшла надто малим накладом – усього 100 примірників.
Українські дослідники в дисертаціях з філософії права, теорії держави і права, а також політології, кількість яких значно зросла за останні декілька років, постійно звертаються до ідей та творів П.І. Новгородцева. Це насамперед докторські дисертації О.О. Бандури, М.М. Гуренко, А.А. Козловського, С.І. Максимова, Ю.М. Оборотова, Л.В. Петрової, С.С. Сливки, В.О. Корнієнка та ін. З кандидатських показовим у цьому ракурсі є дослідження В.О. Нечипоренка, у якому висвітлюється проблема легітимації правової держави, і яке завершується аналізом концепції правової держави П.І. Новгородцева як суспільного ідеалу, де автор пропонує варіант її розуміння як поступового вдосконалення соціальних інституцій, котрі захищають свободу особи.
Зазначимо також, що в Луганській академії внутрішніх справ імені 10-річчя незалежності України, починаючи з 1996 року, регулярно проводяться „Новгородцевські читання”, загальну проблематику яких сформульовано як „Ідея правової держави: історія і сучасність”. З 2000 року вони набули статус міжнародної конференції, у роботі якої беруть участь учені України, Росії та Литви. За їх результатами було видано 5 наукових збірок, остання – у 5-ти частинах. У 1996 році в Луганську з нагоди 130-річчя з дня народження П.І. Новгородцева було проведено ще одну конференцію - „Значення спадщини П.І. Новгородцева для розвитку культури Сходу України”, за результатами якої також було видано збірник наукових праць, на який вже є посилання в новітній українській „Юридичній енциклопедії”.
Звичайно, усе це не означає бездоганність його концепції, утім, основні положення філософії права П.І. Новгородцева, де в центр суспільних процесів поставлено особистість та її моральну свідомість, а також надзвичайно висока наукова культура його досліджень, які створили йому неабиякий авторитет на початку ХХ століття, стали основою для відродження його авторитету після краху авторитарно-тоталітарної ідеології.
Посилання на твори П.І. Новгородцева та звернення до його ідей спостерігаються у творах інших сучасних філософів права та істориків філософії, спеціалістів у галузі теорії та історії держави і права, історії політичних та правових вчень, соціології, політології В.Л. Абушенка, П.В. Алексеєва, С.С. Алексеєва, О.М. Атоян, Г.Є. Аляєва, В.Д. Бабкіна, П.П. Баранова, В.А. Бачиніна, Є.К. Бистрицького, Б.В. Васильєва, О.Г. Данільяна, Г.Г. Демиденка, В.М. Денисенка, Ю.М. Дмитрієнка, С.О. Дробишевського, Н.А. Єрмоленка, К.К. Жоля, А.П. Зайця, М.І. Козюбри, М.В. Костицького, А.В. Малька, О.Є. Манохи, А.Ю. Мордовцева, О. І. Овчинникова, С.П. Овчинникової, М.І. Панова, О.В. Петришина, Л.В. Петрової, О.І. Погорілого, М.В. Поповича, П.М. Рабіновича, А.В. Резнікова, В.М. Селіванова, О.Ф. Скакун, Е.Ю. Соловйова, Т.Д. Суходуб, В.Я. Тація, Ю.В. Тихонравова, В.М. Шаповала, В.В. Шкоди, В.Ю. Шпака, В.Ф. Шульженка, Б.Ф. Чміля та ін.
Певною мірою узагальнені свідчення чи окремі аспекти вчення П.І. Новгородцева висвітлюються в сучасних посібниках, підручниках та хрестоматіях з історії політико-правових вчень та філософії права. Слід указати також на суто історичну, насамперед присвячену історії кадетської партії (Н.Г. Думова та М.Г. Вандалковська), та мемуарну (В.І. Вернадський, В.Й. Ключевський, П.М. Мілюков та ін.) літературу, де висвітлюються окремі епізоди життя та діяльності П.І. Новгородцева – наукової, політичної, педагогічної, громадської, а також погляди на сучасне йому соціально-правове життя.
Але такий процес, можна навіть сказати – своєрідна „мода на Новгородцева”, породили і безліч неточних даних, і відвертих помилок у відомостях про нього як в енциклопедично-довідкових та навчальних виданнях, так і у наукових працях, присвячених його творчості. Такі помилки трапляються й передруковуються, а на неточні дані та висновки посилаються в наступних дослідженнях. Серед цих помилок є несуттєві й навіть дріб’язкові, тобто такі, що не впливають на розуміння сутності його вчення (дата та місце народження чи смерті, еміграції тощо), але є й такі, які викривляють концептуальні основи та положення його вчення (питання про „природне право зі змістом, що змінюється”, віднесення його до українських мислителів, питання про „школу Новгородцева” тощо). Є також питання, які просто не досліджувалися, а тому їх можна охарактеризувати як спірні (еволюція його поглядів, її направленість та якість, періодизація наукової творчості тощо). Увесь цей комплекс питань потребує дослідження і, звичайно, відповідей, правильність та ґрунтовність яких слід не декларувати, а доводити. Утім, головним є не просто реставрація його поглядів та ідей, а виокремлення тих із них, які можуть допомогти нам у непростій роботі з розбудови правової та соціальної держави, шлях до якої прокладали більшість найвидатніших умів людства, серед яких не останнє місце належить й Павлові Івановичу Новгородцеву.
Окремо відзначимо звернення до творів видатних російських мислителів М.М. Карамзіна, О.І. Герцена, Б.М. Чичеріна та В.С. Соловйова – попередників філософа права, а також сучасників: колег (Л.Й. Петражицького, О.І. Покровського, Б.О. Кістяківського, ін.) та вихованців – представників „школи Новгородцева” (Б.П. Вишеславцева, О.І. Ільїна, М.М. Алексєєва, ін.).
Однак систематизоване викладення поглядів на право і державу в контексті стрижневої категорії його природно-правової концепції – суспільного ідеалу – у філософсько-правовій літературі не існує. Не простежуються й спроби аналізу його теорії з точки зору актуальності для сучасних процесів демократизації суспільного життя й розбудови правової держави в Україні.
Зв’язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Тему дисертації визначено й сформульовано відповідно до „Програми розвитку відомчої освіти та вузівської науки на період 2001-2005 рр.” (Рішення Колегії МВС України від 18 грудня 2000 року №9 КМ/1), відбито у плані науково-дослідної роботи Луганської академії внутрішніх справ імені 10-річчя незалежності України. Дослідження пронизано ідеєю розбудови демократичної, соціальної та правової держави, яка проголошена Конституцією України, створення умов для формування громадянського суспільства в країні.